Размещено на http://www.allbest.ru/

Біографія Конан Дойла

Навесні 1859 року, 22 травня, у родині Джона Дойла, за професією художника, народився син - Артур Конан Дойл.

Із самого народження хлопчик ріс у будинку, де все було просочено духом лицарства. Маленький Артур під чуйним керівництвом своєї матері дуже швидко навчився розбиратися в геральдиці, ставши сьогоденням її знавцем. Крім усього іншого, батьки виховали в ньому повага й інтерес до стародавностей. І не дивно, що юний Конан Дойл, ще не навчившись толком відмінювати латинські дієслова, уже міг вільно розбиратися в численних гербах.

Так зложилося, що в утворенні хлопчика шкільні підручники грали таки незначну роль. Коли вони вперше потрапили в руки Артуру, хлопчик, насамперед, зайнявся вивченням свого родоводу, роблячи це особливо ретельно, розбираючи кожну гілочку свого генеалогічного древа. Він зумів розібратися в історії свого роду за цілих шість сторіч, приймаючи в уваги навіть всі молодші галузі своєї родини.

Але, напевно, саме головне - це те, що юному Артуру ще з дитинства прищеплювали древній лицарський кодекс, що став для нього мірилом всіх земних цінностей. Безсумнівно, це наклало певний відбиток на характер й особистість майбутнього письменника.

Мир, що відкривається хлопчикові на сторінках книг Фруоссара й Де Монстреле з успіхом заміняв йому казки й легенди, а настільки близьке знайомство із сімейним родоводом й історією додавали вигаданим пригодам масу різних подробиць.

Таким чином, ми бачимо, що із самого юного віку Артур був з головою занурений у лицарську атмосферу п'ятнадцятого століття. Він виріс у тій родині, де мало звертали увагу на відносну бідність навколишнього оточення, що створювало деякі проблеми. Але все це оточення мало незначне значення перед такими поняттями як родова гордість і честь родини.

Безсумнівно, Артур Конан Дойл був аристократом, але як щирий аристократ він зі зневагою ставився до почестей і власного піднесення. Його матері довелося довго вмовляти Артура, перш ніж він погодився прийняти лицарський титул. Він був лицарем у душі, і йому не потрібні були докази для цього! Так, Конан Дойл все-таки відмовився від звання пера. До самої його смерті ніхто не знав, що Артур був кавалером Корони Італії. Так, титули для нього самі по собі значили небагато, і скоріше прирівнювалися до звичайних спортивних нагород. Напевно, саме через те, що Артур сам не звертав особливо багато уваги на свої титули, і у своїх книгах він не називав себе сером.

Але повернемося до дитинства і юності Артура. Спочатку протягом декількох років, хлопчик навчався всьому вдома. А в 1869 році юнак відправляється вчитися в підготовчу школу, що була організована при великому єзуїтському коледжі Стонихерст. Через пару років, Артур благополучно надходить у Стонихерст, вищий навчальний заклад. Тут, в Англії, Артур закінчує Стонихерст, здає іспити й одержує почесний диплом.

Відразу після закінчення коледжу, Конан Дойл відправляється вчитися в західну Австрію, містечко Фелдкирх, що перебуває неподалік від Швейцарії. У школі, де продовжує одержувати утворення Артур, проходили навчання юнака з родин німецьких католиків, і серед них виявилося всього біля двадцяти англійців й ірландців, серед яких був й Артур.

Юнак швидко довівся по вдачі викладачам й учням у школі. Він умів дуже швидко говорити німецькою мовою, хоча часом його мова й була трохи безладною. Але Артур використав будь-яку можливість поринути в німецьку мову. Щораз на обов'язкових прогулянках, коли учнів вибудовували по трьох, він виявлявся між двома німецькими юнаками, і з насолодою поринав у розмову.

Поки Артур проходив навчання в Австрії, родина вирішила, що йому варто обрати медичну кар'єру, і по закінченню Фелдкирха надходити в Эдинбургский університет на факультет медицини. Ця ідея виходила від матері Артура, що керувалася тим, що Эдинбургский медичний факультет був по тимі часам одним із кращих у світі, і, до того ж, Артур мав би можливість жити тут, будинку. Матері Конан Дойла цю думки підкинув доктор Брайан Чарльз Уоллер, друг родини. Це була дуже утворена й добра людина, схильний до агностичних переконань. Юний Артур дуже зацікавив Уоллера, і протягом декількох наступного років Артур випробовував на собі сильний його вплив.

У свою чергу, Артур досить байдужо поставився до вибору свого життєвого шляху. Звичайно, юнаку хотілося, щоб процес пізнання миру був для нього такого ж захоплюючим як твору Жуля Верна. Але замість цього його на шляху чекало набагато більше науки, що ще в пору навчання в Стонихерсте часом здавалася Артуру дійсним нещастям. Однак Артур не пішов проти бажання матері. Він розумів, будь-яка професія може, при бажанні, стать для нього чимсь захоплюючим і цікавим. Він представляв, як одного чудового дня він, одягнений у циліндр, важливою ходою підійде до постелі хворого, ледве схилить голову, вислухуючи скарги страждальця, а потім, оголосить без зайвих слів свій, безсумнівно, вірний діагноз, що потрясе всіх тих, що зібралися й викличе в них сльози щирої вдячності.

І от, поліпшуючи годинники між ковзанами й санками, він дійсно серйозно узявся за науки. Доктор Уоллер постачаючи його підручниками з хімії й геометрії, що вселяє жах, з параболами й еліпсами. І ніякої белетристики, якщо тільки в ній не можна почерпнути практичних знань.

В 1876 році Артур прожив якийсь час поруч із дядечком Конаном і тіточкою Сюзан. Один раз у саду з дядечкою, де той проводив час, Конан почав розмову навпростець:

o Твоя медична кар'єра...- Це п'ять, ну, нехай чотири роки. Чи не буде занадто важко для батька з матір'ю?

o Так, сер. Але якщо я заслужу стипендію, мені говорили, це значно покриє видатки. А тоді, розуміється (у всякому разі, так пояснював доктор Уоллер), можна надійти асистентом до лікаря й небагато заробити, не перериваючи навчання.

o Ти хочеш бути лікарем?

o Сер?

o Я, запитую, ти хочеш бути лікарем?

Звичайно, у якомусь змісті можна було сказати, що він хотів бути лікарем. У всякому разі не було нічого іншого, чим би він хотів займатися або до чого випробовував схильність. Він умів завзято трудиться, що ж, Хай бог помагає!

Із чарівного Парижа, від квітучих у каштанових кронах вуличних ліхтарів несеться він у місто: до своєї підсліпуватої матінки, до сестер, трирічному братові, батькові. І хоча Артур цього не усвідомлював, прийшов кінець його дитинству.

Так, він вирішив вивчати медицину...

Артур заслужив стипендію, але по чистій чиновницькій помилці її не одержав. Пройшовши вже дворічний курс медицини, він вирішив ущільнити річну програму до напівроку, і тоді в час, що звільнилося, міг піти асистентом до якого-небудь лікаря, щоб небагато приробити для підтримки сімейного бюджету.

Молодий доктор Конан Дойл крадеться під покривом темряви до огорожі свого будинку, щоб протерти мідну табличку у входу. Сусіди в жодному разі не повинні були догадатися, що він не в змозі містити прислугу, тим більше в настільки фешенебельному пригороді Портсмунда.

Взагалі професійна репутація доктора Конана Дойла була бездоганна, якщо не вважати одного випадку, коли він у перший же портсмундський день уплутав у бійку з моряком, що не занадто галантно лупив свою дружину, а потім став його пацієнтом.

На початку 1878 року Артур, намагаючись допомогти своїй родині, найнявся учнем і фармацевтом до доктора з найбіднішого кварталу Шеффилда. І навіть якщо спочатку нічого не заробляв, то, принаймні, зміг позбавити мати від турбот по його змісту.

Артур займався спортом. При настільки масивному додаванні він легкий у русі, як кішка. Йому було досить швидких наставлянь, щоб стати стрімким форвардом у регбі й першокласним боксером. Бокс йому був більше по душі..!

В 1881 році він закінчив своє медичне утворення, щоправда, не без трепету перед іспитами, довгого зубріння й ще одного сезону асистентом у доктора Хору. Все це ускладнювалося його схильністю, щоправда, що дотепер не виходила за рамки пристойностей: закохуватися в кожну зустрічну дівчину.

Говорячи точніше, він був закоханий у п'ятьох одночасно. У нього не було дурних намірів, виправдувався він; однак і женитися на всіх п'ятьох представлялося малоймовірним, що приводило його “у жалюгідний стан і зовсім позбавляло духу”.

Незабаром Артур Конан Дойл одержав диплом бакалавра медицини й магістра хірургії.

Однак перспективи перед ним відкривалися мрячні. Він, витримавши останні іспити, мріяв про нову подорож, тепер уже як повноцінний лікар. І коли йому раптом запропонували місце на борті вантажопасажирського лайнера, що направляється до західного узбережжя Африки, здавалося, це був подарунок долі. У середині січня 1882 року лайнер кинув якір у ливерпульській гавані. Але йому хотілося роботи, а не тієї розслаблюючої ліні в похмілля з пасажирами серед денної жари, а в ночі - неминучих багать бушменів уздовж усього узбережжя. “Я не має наміру знову йти до Африки. Доход нижче того, що я можу заробити пером за такий же час, а клімат пекельний”.

Він, вирішив повернутися, обговоривши все з матір'ю. Але отут прийшов лист (якого Артур побоювався) від його лондонської тіточки. Тіточка просила про приїзд племінника, щоб подумати разом з нею й дядечкою про своє майбутнє. Так перед ним уперше серйозно встала проблема вибору. Впливові зв'язки в католицьких колах могли забезпечити майбутність юного лікаря. Артур відповів, що він агностик і що було б не шляхетно стосовно тіточки навіть просто обговорювати це надалі. Але, трохи пізніше Артур відправляється в Лондон. Але, незабаром пересварившись із дядькою й тіткою (через різні погляди на християнство) у зневірі повернувся він в Единбург, усвідомлюючи, що кожної міг би назвати його недотепою, що упустив свій єдиний шанс; він усе більше затверджувався у своїх поглядах на релігію й дав собі велика обітниця, що ніколи, ніколи - тільки б вистачило сил! - не прийме він на віру нічого не доказового.

Повернувшись на батьківщину, він одержує телеграму від свого друга, що вимагає, щоб Артур приїжджав до нього з першим же поїздом: “У тебе буде купа всяких прийомів, хірургія, акушерство. Можу гарантувати на перший рік триста фунтів”.

Артур вирішив, що це занадто підходящий випадок, щоб за нього не схопити. Він спішно зібрався й відправився в Плімут. Через кілька місяців його друг запропонував йому відкрити власну практику, вибравши будь-яке місто в Англії. Артур вибирає Портсмут.

Цей крок був таки ризикованим. Йому стояло найняти приміщення одними лише запевненнями в платоспроможності, не маючи ні рахунку, ні ренти, і так само в кредит, зібрати запас медикаментів.

Портсмут і почуття повної волі, знайдене там, піднесли його на сьоме небо. У пригороді Саутси найшовся пристойний будинок за сорок фунтів у рік. Дещо з меблів він купив на аукціоні. Спочатку необхідно було обладнати хоча б лікарський кабінет й, звичайно, поставити яке-небудь ліжко в спальні, а також стійку для парасольок, щоб прикрасити вітальню.

Дойл почав працювати, хоча більших грошей його робота йому не приносила. У вхідних дверей з'явилася табличка з його ім'ям, написаним великими буквами. Перші три дні він сидів, нічого не роблячи. На четвертий день у кімнату ввійшов старий солдат зі злоякісною пухлиною на носі, що з'явився з - за той, що курив гарячий тютюн у короткій глиняній трубці. Дойл відправив додому й через два дні у двоколісному екіпажі поїхав до нього оперувати . Це була його перша операція в житті, хоча пацієнт, на щастя, цього не знав, і з них двох Дойл нервував набагато більше.

Але операція пройшла успішно, і старий солдат був гордий аристократичною формою, що Дойл додав його носу. Після цього до нього потихеньку потекли хворі, і, хоча його пацієнти були дуже бідні, його заробіток повільно збільшувався.

Поступове число пацієнтів росло. Він оцінив переваги респектабельності: всі вікна, що виходять на вулицю, були запнуті фіранками, так що жителі особняків по іншу сторону не могли побачити голі, необставлені кімнати, верхнього поверху. Предмети затишку, звичайно, з'являлися згодом. ПРО, якби тільки як-небудь затягти побільше пацієнтів!

Пройшов ще якийсь час...

Медична практика ширилася. Це він помітив, коли став з'являтися в суспільстві, де виявилося багато знайомих. Деяку популярність докторові Дойлу принесли крикет і футбол, де він міг скинути фрак і дати волю своєї скованої енергії. Він вступив у Літературно-наукове суспільство.

Лікарська комісія страхової компанії поповнила його доходи. Його сусід і приятель - доктор Пайк, теж підкидав йому чимало викликів до хворих. У будинках бідняків або ще силкуються сховати вбогість, куди заходив він зі своїм стетоскопом під незмінним циліндром, бачив він смерть і страждання очами людини навченого - ставшего на ноги. І чим більше ширилася його медична практика, тим більше шукав він натхнення в літературній праці. Йому все не вистачало впевненості в собі, але, незважаючи на це в 1885 році Артур Конан Дойл таки ступінь доктора медицини.

Лікарська практика його збільшилася з 154 фунтів у рік до 300, але за цю суму не перевалювала.

11 жовтня 1899 року Африці Англією була оголошена війна (Бурська війна).

Доктор Дойл вирішує вступити в армію. Однак йому не везло. Скільки б він не звертався у військове відомство, йому відповідали, що він занадто старий для дійсної служби, а давати які-небудь доручення цивільній особі вони не стануть.

Але була й інша можливість. Чому не відправитися на фронт як лікар?

Його друг споряджав польовий госпіталь за власний рахунок. Госпіталь той, на відміну від інших госпіталів, повинен був відправитися прямо на фронт, і ця-та обставина й вирішило справу, коли Конан Дойлу запропонували працювати в госпіталі.

Війна закінчилася. Другого квітня 1900 року госпіталь із усім штатом в 45 чоловік досягла Блумфотейна (Південна Африка), незабаром, після чого разом з військами переправилися на двадцять миль до сходу - у Паардеберг, де ними було захоплено водопровідні спорудження. Тут використали для питва заражену воду, і почалася епідемія черевного тифу.

Солдати, яким щеплення від тифу не робилося в обов'язковому порядку, умирали, як мухи. Тому що мух-те й були всюди, дзижчачи й риючись мерзенною чорною хмарою. Черевний тиф, увергаючи людей у безпам'ятство й викликаючи найвищу температуру, роз'їдає стінки кишечнику. Тиф тяг смертельне отруєння організму й смерть.

Головний лікар госпіталю, не міг бачити такої смерті й виїхав додому. Якби Конан Дойл не взяв усе у свої руки, могла відбутися катастрофа. Він і двоє молодших хірургів почали боротися з епідемією, що звалила вже дванадцять чоловік з них. Не доводилося думати про могили для більшості померлих, тіла яких загортали в лікарняні ковдри й звалювали в неглибокі рови. П'ятсот чоловік померло за квітень і травень. Доктор Конан Дойл працював, як кінь, поки йому буквально наскрізь просоченому заразою, не доводилося мчатися на пагорби за ковтком свіжого повітря.

“Це один з тих людей, хто робить Англію великої”, - писав відомий художник Мортимер Мемпес.

Під бурмотання що марять, під истошную скоромовку вмираючих він няньчився з ними, розважаючи їхніми розповідями, писав за них листа.

В 1903 році Конану Дойлу була вручена величезна серебреная чаша, за його роботу під час бурської війни. На блискаючій чаші було вигравірувано: “Артуру Конан Дойлу, що у хвилину великої небезпеки словом і справою служив своїй країні”.

Конан Дойл і його літературні герої

медичний творчість письменник холмс

Письменник Конан Дойл, чиї вигадані герої були краще відомі середньому англійцеві, чим будь-які інші, крім шекспірівських, жив яке - той час у Девоншир-Терас і саме там з'явилися перші розповіді, у яких Шерлок Холмс завоював світову славу, тому що Холмс по популярності залишив за навіть найвідомішими героями Диккенса . Г.К.Честертон один раз сказав, що, якби розповіді про Холмсе писав Диккенс, у нього кожен персонаж вийшов би таким же живим, як Холмс. Мерехтіння Уотсона доходить до геніальності, але воно лише додає блиску Холмсу.

У цей час є ще тільки три герої в англійській літературі, які займають таке ж місце, як Холмс, у розумах і мові простих людей з вулиці. Любою рознощик вугілля, докер, корчмар, будь-яка прибиральниця зрозуміють, що мається на увазі, коли про когось скажуть, що він “дійсний Ромео”, “вилитий Шейлок”, “чортовий Робинзон Крузо” або “проклятий Шерлок Холмс”. Інші герої, такі, як Дон Кихот, Білл Сайкс, миссис Гранди, Микобер, Гамлет, Миссис Гемп, Скрудж і Спритний Шахрай і так далі, відомі утвореним і напівутвореним людям, але цю четвірку знає більше дев'яноста відсотків населення, мільйони, що ніколи не читали ні рядка з добутків, у яких вони з'являються. Причина цього - у тім, що кожний з них - символічна фігура, що персоніфікує вічну пристрасть людського характеру . Ромео означає любов, Шейлок - скнарість, Крузо - любов до пригод, Холмс - спорт. Мало хто із читачів бачить у Холмсе спортсмена, але саме це місце він займає в народній уяві він слідопит, мисливець, сполучення шукача, пойнтера й бульдога, що так само ганяється за людьми, як гонча - за лисицею; коротше, він сищик.

Він сучасний Галахад, що не розшукує більше священний Грааль, а, що йде по кривавому сліді, фігура з фольклору, але з характерними рисами реального життя. Саме цікаве полягає в тім, що, хоча він і не створений так повно й бездоганно, як всі найбільші літературні персонажі, не повірити в його існування неможливо. Герой Конан Дойла відрізняється від інших літературних персонажів. Він не обкутаний покривом таємниці, у ньому немає тієї багатозначності, що часом зустрічається в образах інших героїв. Замість цього ми бачимо, немов на фотографії, дуже живої людини, ми зовсім точно знаємо, як він виглядає, як, що й коли говорить. І ми не просто знаємо це, ми навіть мимоволі наслідуємо манери поводження цього героя і його слів, коли виникає підходяща ситуація.

Шерлок Холмс, як ніхто інший їхніх героїв книг, будить у читачах яскраві асоціації. Ми чуємо це ім'я, і перед думкою встає Лондон Холмса, Лондон кінця минулого століття. І вже гуляючи по Бейкер-стрит, ми не можемо не думати про нього, знову й знову намагаємося знайти місце, будинок де “жив” це великий, хоч і вигадана людина.

Напевно, навряд чи в літературі найдеться інший такий персонаж, пошукам одного тільки місця проживання якого присвячені цілі книги. Эрнест Шортів, топограф за професією, провів чимало часу за вивченням різних описів і діаграм, і таки обчислити ймовірне місцезнаходження квартири Шерлока Холмса. Цим місцем виявився будинок номер 109, і це незважаючи на те, що в стаєнь, розташованих у дворах навпроти, є досить красномовна назва “Шерлок”.

Артур Конан Дойл багато чого зі своїх особистих даних вклав у своїх літературних героїв. Так, у Шерлоке Холмсе знайшли своє відбиття риси характеру самого автора, його звички й захоплення, а в образі доктора Уотсона ми бачимо деякі автобіографічні моменти з життя самого Конан Дойла. Подібно самому авторові, Уотсон жениться, після чого відкриває приватну медичну практику. А Шерлоку Холмсу від Артура дісталися в спадщину пристрасть до боксу й нелюбов до наведення порядку у своєму архіві: “Він терпіти не міг знищувати документи, особливо якщо вони були пов'язані зі справами..., але от розібрати свої папери й привести їх у порядок - на це в нього вистачало мужності не частіше одного або двох разів у рік”.

Однак сам Артур Конан Дойл, на відміну від свого героя, не мав таку феноменальну спостережливість. Так, уважно читаючи його добутку, можна помітити цілий ряд неточностей і розбіжностей. Візьмемо, приміром, будинок на Бейкер-стрит. Дойл пише, що в цьому будинку був еркер, але відомо, що на Бейкер-стрит ніде немає будинків з еркерами. У розповіді “Жовта особа” автор говорить про те, що рано або пізно правда відкривалася сама по собі, навіть якщо великий сищик припускався помилки. На доказ цьому приводиться історія із другою плямою, але автор, очевидно, забуває, що істина в розповіді “Друга пляма” розкрилася саме в результаті зусиль Шерлока Холмса. Більша плутанина при прочитанні історій про Холмсе виникає, коли ми починаємо уважно дивитися на дати. Так, за словами автора, полковник Морен був страчений за вбивство в 1894 році, але в 1902 році Холмс говорить, що ця людина усе ще жива. У березні 1892 року, коли розвертається дія розповіді “Бузкова сторожка”, однак у цей час, якщо вірити іншим добуткам автора, Холмс, якого всі вважали мертвим, повинен був таємно робити подорож по Тибету, тому що він зник 4 травня 1891 року, а повернувся тільки 31 березня 1894 року.

Чому так відбувається? Це можна пояснити тим, що сам Конан Дойл навіть і не думав створювати настільки відомого й цікавого читачам літературного героя. Самі по собі історії про пригоди великого сищика Дойл називав “нижчим шаром літератури” у порівнянні з історією сера Найджела Лоринга. Описуючи подвиги цього персонажа, автор уже більше уваги приділяв деталям і не допускав подібних промахів.

І от що ми бачимо в розповідях про Холмсе. Всі вони буяють своєрідною авторською амнезією: забуваються обставини поранення Уотсона, забувається навіть кольори очей героя, і наприкінці ми з подивом довідаємося, що вони перемінили свої кольори на карі. І це всупереч тому, що сам автор у житті мав надзвичайно гостру спостережливість. Один раз побачивши людини, вона вже міг розповісти, чим займається ця людина, повідати миру про його звички. Цими якостями Конан Дойл наділив і свого персонажа.

Сам автор не раз визнавався в тім, що він і його літературний герой не просто схожі, а чи є не копією один одного. “Якщо Холмс й існує, то, повинен зізнатися, - це я сам й є”, - писав Конан Дойл. Син письменника Андріан Конан Дойл зауважував, що батько не тільки володів дедуктивними здатностями, що згодом відбилося в його добутках, але й умів застосовувати їх у звичайному житті. “По силі дедукції я не зустрічав йому рівних, - говорив Андріан Конан Дойл, згадуючи про свого батька і його дивне вміння. - Подорожуючи з батьком по європейських столицях, найбільше мені подобалося ходити з ним по знаменитих ресторанах і вислухувати його безпристрасні зауваження про характери, заняття, захоплення й інші подробиці життя відвідувачів, подробицях життя відвідувачів. Іноді нам не вдавалося негайно ж визначити справедливість його здогадів тому, що обговорювана особа не була знайомо метрдотелеві; але коли об'єкт наших спостережень виявлявся людиною відомим, точність батьківських висновків блискуче підтверджувалася”.

Уже по закінченні багатьох лет, читаючи Шекспіра, Конан Дойл зробив запис у своєму щоденнику, у якій він дивувався тому, як багато неточностей містять шекспірівські п'єси. Звичайно, зараз, перечитуючи розповіді про Шерлоке Холмсе самого Дойла, ми можемо сказати про тім же. Але потрібно чи це робити? Адже насправді мало кого дійсно хвилюють деяка неправдоподібність описів або невідповідності в дії або в герої. Замість цього ми просто одержуємо величезну насолоду, що дарують нам великий Шерлок Холмс і розповіді про його пригоди.

Размещено на Allbest.ru