Прояви фемінізму в українській літературі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Суперечки про роль жінки в суспільстві, що містять феміністську перспективу, прослідковуються від епохи так званого «високого середньовіччя».

Найпоширеніша точка зору зв'язує витоки фемінізму з культом людини в епоху Відродження. У зв'язку з цим зазвичай називаються імена перших італійських жінок-письменниць -- Ізотти Ногаролли, Лаури Черети і, особливо, венеціанки за народженням, яка творила у Франції, Христини Пізанської (1364--1430), авторки твору «Книга про Град Жіночий». У 1405 вона описала в ній ідеальне місто -- притулок усіх гідних жінок, які відчувають гніт і несправедливість відносно себе від оточуючих чоловіків і суспільства. На початку 16 ст. серед захисників прав жінок опинився звинувачений в єретицтві філософ Корнеліус Агріппа (1486--1535), автор Декламації про благородство і перевагу жіночої статі над чоловічою, який вважав, що лише «тиранія чоловіків позбавляє жінку свободи, отриманої нею при народженні».

До яскравих проявів ранньофеміністського протесту відноситься творчість англійських памфлетисток 17 ст. -- Афри Бен (1640--1689), Мері Естел (1666--1731), яких часто іменують першими захисницями жіночих прав у Великій Британії. Вони захищали право жінки вважати себе рівною чоловікові і вважатися такою ж вільною і повноправною. До їхніх виступів долучається творчість письменників-чоловіків, насамперед, француза Пулена де ля Бару з його есе 1673 «Про рівність обох статей». У ньому він обґрунтовував тезу про те, що нерівноправне положення жінки є результатом підпорядкування її грубій чоловічій силі, а зовсім не «розпорядження природи». Це була аргументована відповідь на суперечки тодішніх інтелектуалів про положення жінки в суспільстві, її права визначати себе як самостійну особу.

Зародження фемінізму

Початок XVIII ст. -- період деякого відступу від ідей жіночої раціональності і рівності з чоловіками. Особливу популярність у середі привілейованих класів отримала тоді ідея культивування жіночої «слабкості» (з'явився вираз «слабка стать»). Але вже до середини століття критичні голоси французьких просвітителів сприяли викриттю міфу про жінку як нерівної чоловіку істоті «другого сорту». Вольтер викривав несправедливість жіночої долі; Дідро вважав, що принижене існування жінки є «наслідком певних цивільних законів і звичаїв». Монтеск'є писав, що жінка може і повинна брати участь e суспільному житті; Гельвецій доводив, що цивільне «непросвітництво жінок є лише наслідком їхнього неповного і неправильного виховання».

У Великій Британії вимогу цивільного рівноправ'я жінок висунула Мері Волстонкрафт (1759--1797) у книзі «Захист прав жінки» (1792), яка дійшла висновку, "що часто погляд на літературний твір критика чоловіка спотворює істинне значення тексту".

У 1792 у Німеччині вийшла книга Теодора Готтліба фон Гіппеля (1741--1796) «Про поліпшення цивільного становища жінки». З її публікації почалася історія феміністської думки в його країні. У своїй книзі фон Гіппель вимагав рівних прав для обох статей і наполягав на тому, що досягнення цієї мети має бути долею освічених чоловіків, оскільки «жінкам вбили у голову, що вони неспроможні до незалежної політичної діяльності».

Фемінізм «першої хвилі»

Початком організованого руху вважається 1848 р., коли в Сенека Фоллз (штат Нью-Йорк, США) пройшов з'їзд із захисту прав жінок під гаслом «Усі жінки і чоловіки створені рівними». У 1869 році Джон Стюарт Мілл опублікував свою працю «Підпорядкування жінок», у якій відзначив, що «законодавча підтримка підпорядкування однієї статі іншій -- шкідлива і є однією з головних перешкод на шляху до загальнолюдського удосконалення».

Народження ліберального фемінізму в Старому Світі пов'язане з іменами Маріон Рейд («Благання за жінку», 1845) і дружини відомого письменника Д. С. Мілля, що зберегла своє прізвище -- Гаррієт Тейлор («Виборчі права для жінок», 1851). Одну з найвідоміших своїх книг -- «Підлеглість жінки» (1851) -- Д. С. Мілль написав під впливом і за участю дружини. Услід за Г. Тейлор, Д. С. Мілль вважав шлюб «єдиним видом рабства, що визнається новітніми законами», оскільки виховання жінки і створення в ній очікуваних «слабкостей», вважав він, обмежують свободу її життєвого вибору.

Сімона де Бовуар -- французька екзістенциалістка, авторка книги «Друга стать» (1949). Вона не вважала себе феміністкою. Але саме вона розвіяла постулат про природність сексуального розподілу праці, поставила проблему історичності існуючого стереотипу, що співвідносить «природне» (жіноче) з «культурним» (чоловічим), показавши, що це проблема не взаємодоповнення (природного -- культурним, жіночого -- чоловічим), але ієрархії та влади (чоловічого над жіночим). Конфлікт між здатністю бути суб'єктом і нав'язаною роллю об'єктові (права, політики, чужої влади) визначає, згідно з її теорією, значення поняття «жіноча суть» і особливості «жіночої долі».

Ідеї французької дослідниці, на які є чимало посилань в українському літературознавстві 90-х років ХХ ст. (С. Павличко, В.Агеєва та ін.), пізніше стали основою різних галузей наукових досліджень, започаткувавши другий етап жіночого руху. 60-70-ті роках ХХ ст. знаменувалися відмовою від абсолютного прирівнювання, ототожнення двох статей як результату рівності прав, переходом до нового гасла - "рівності у відмінностях". Авторка "Другої статі" проаналізувала творчість п'яти відомих класиків європейської літератури: Монтерлана, Лоуренса, Клоделя, Бретона і Стендаля, які підкреслюють у своїй творчості чоловічу вищість стосовно жінки (один - інтелектуальну, інший - у фізичному коханні, третій - оспівуючи патріархальну сімейну ієрархію, Бретон вважає жінку лише красою, таємницею і спасінням мужчини, а Стендаль підкреслює її вразливість щодо почуттів і пристрастей)

У своїй праці Сімона де Бовуар чи не вперше підняла питання літературної "дискримінації жінки", чим, по суті, і започаткувала один з центральних напрямів феміністичної критики, який займається розглядом особливостей творчого відображення чоловіком жінки і її проблем.

Неофройлистки Люсі Ірігерей ("Хірургічне люстро, про жінку", 1974 р.; "Ця стать, що не одна", 1977 р.), Сара Кофман ("Загадка жінки: жінка у текстах Фройда", 1980 р.) заперечували фройдівську концепцію жінки як неповноцінного чоловіка, акцентували на перевагах природи жінки.

Гінокритика

фемінізм емансипація український література

Відома американська дослідниця, професор англійської літератури у Прінстонському університеті Елейн Шовалтер (1941 р.) ввела у літературний обіг категорію "гінокритика". На думку Шовалтер, феміністична критика зосереджує увагу на жінці як читачеві текстів письменників-чоловіків, вона має обмежені можливості, бо розглядає жінку в історичному та суспільному контексті. Гінокритика зосереджується на жінці-письменниці, шукає конструктивні засоби для аналізу жіночої літератури. У статті "Феміністична критика у пущі" (1981 р.) авторка розглядає чотири моделі гінокритики: біологічний, лінгвістичний, психоаналітичний і культурний. Для характеристики жіночої культури як маргінесу чоловічої Шовалтер використовує термінологію англійських антропологів "дика зона". За її словами, жіноча культура є "німою" на тлі пануючої чоловічої, феміністична критика повинна розкрити історію жіночої літератури, нагальні проблеми феміністичної критики, обґрунтувати необхідність освітньо-педагогічних реформ для руйнування стереотипів і деканонізації канонів. Що ж є предметом феміністичних студій? Це всі твори, зокрема:

1) тексти, написані письменниками-чоловіками (фантазії чоловіків про жіночі ролі, які втілюють глибинні психологічні структури);

2) література, створена письменницями, яка, за визначенням Вірджинії Вулф, показує "відмінність погляду", "відмінність стандарту";

3) особливості читання літератури жінками.

Такий підхід, на думку С. Павличко, "повинен поєднуватися з сучасними методиками текстуального аналізу -- психоаналітичним, структуральним, постструктуральним (реконструкція), навіть неомарксистським, якщо останній комусь до вподоби". Результатом таких досліджень буде руйнування багатьох міфів про становлення жінки в суспільстві і в українській літературі.

Першим із них, на думку С. Павличко, є міф про те, що жінка займала визначну, навіть визначальну, роль у суспільстві в часи козаччини, гетьманщини, у ХІХ столітті у Російській імперії, в Австро-Угорщині, навіть у Радянській Україні. Насправді жінка могла себе виявити лише у мистецтві, свідченням цього є такі імена, як Марко Вовчок, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Ганна Барвінок, Олена Пчілка, Наталя Кобринська у XIX столітті, у XX столітті Олена Теліга, Докія Гуменна, Ліна Костенко "В XIX столітті все інше було для них закрито, в XX столітті -- формально відкрито".

Другим міфом С. Павличко вважає думку, що українська культура жіноча, фемінізована, а тому слабка, неінтелектуальна, нераціональна. Третій міф -- жінка ідеал, об'єкт поклоніння, натхнення, героїня поезії і прози. Для спростування третього міфу С. Павличко посилається на незакінчену повість Олекси Стороженка "Марко Проклятий", яка містить жахливу кількість злочинів, що спрямовані проти жінок. Тема помсти жінці повторюється в долях кількох героїв твору. "Спочатку наречена Марка не дочекалася його із Січі і одружилася з іншим. Марко засудив її за зраду і сам звершив свій суд, убивши її, і чоловіка. Пізніше він вступить у кровозмісний зв'язок із власною сестрою, а коли злочинне кохання розкриється, то вб'є власну матір, яка стане йому на перешкоді, і сестру, котра під впливом матері відмовиться грішити далі".

Аналіз багатьох творів української літератури дав підставу С. Павличко зробити висновок, що жінка у літературі завжди була представлена з погляду чоловіка. "її позитивні риси були такими, які подобалися чоловікові, вона була його додатком, насолодою його бажань, втіленням його мрій або в інших випадках -- об'єктом його агресії, ненависті, особою, винною в його невдачах і комплексах, але не людиною самодостатньою, наповненою власним змістом".

Е. Шовалтер писала про три стадії розвитку літературного фемінізму:

1) імітація панівної традиції;

2) протест проти таких стандартів і цінностей, супроводжуваний боротьбою за права жінок;

3) самопізнання й пошуки власної ідентичності, тепер уже звільненої від залежності щодо іншого члена опозиції.

Фемінізм в українській літературі

Що ж до української літератури кінця ХІХ ст., то феміністичні ідеї потрапили сюди з деяким запізненням. Першим літературним самоствердженням був виступ жінок-поетес (Л.Головацької, К.Цибик, К.Попель, М.Дідицької, К.Алексевич) на сторінках альманаху "Зоря галицька яко альбум на год 1860"; вони прагнули рівноправної із чоловіками участі в культурних справах.

У громадському житті Галичини того часу, найдієвішими в обороні інтересів слабшої половини людства були жінки-учительки, котрі не лише скликали різні збори, на яких виборювали повагу до своєї діяльності з боку властей, а й організовували "гуртки трудівниць, що працювали з програмовим кличем "на новий шлях" [2, 21-27]. І вже у 80-х роках ХІХ ст. така діяльність жінок-інтелігенток (К.Попович, Є.Ярошинська, К.Малицька, М.Підгірянка, К.Гриничева та ін.) здобула статус так званого емансипаційного руху. Рівноправність не була ціллю жіночого руху. Вона була тільки передумовою, що дозволяла жінці приступити до розв'язки її властивих завдань. Рівноправність була тільлки засобом, який уможливлював нам вступ у громадське життя в ролі співрішаючого і спввідповідального чинника…" [4, 195].

У своїй діяльності М.Рудницька на перший план ставила інтереси нації, життєдіяльність яких була можлива лише в умовах суверенності та соборності України. Саме за таких умов "здорового націоналізму" із толерантним ставленням до інших націй вона вбачала можливість розвитку фемінізму і практичного втілення його ідей.

Наслідком цих переконань було утворення величезної організації "Союзу українок", яка мала загальнонаціональний характер. Отож, підіймаючи ці питання ще у 1920-1930-х рр., М. Рудницька ішла тим самим на крок попереду західноєвропейської феміністичної думки, яка лише в 60-70-х рр. ХХ ст. почала стверджувати "рівність у відмінностях".

Такому прогресуванню українського феміністичного дискурсу того часу сприяло відмінне від західноєвропейського становище української жінки, про що говорила Леся Українка: "Дальше всех… пошла Россия (тобто вся тодішня імперія), где женский вопрос считается теоретически решонным, да и практически женщина там пользуется гораздо большей материальной и нравственной независимостью, чем в Западной Европе, что сразу бросается в глаза даже поверхностному наблюдателю и лучше всего чувствуется самой русской женщиной, когда ей приходится попадать в западноевропейскую обстановку" [5, 160]. Ці ж умови відносної свободи, сприяли появі феміністичного дискурсу в літературній критиці того часу (стаття Лесі Українки "Новые перспективы и старые тени ("Новая женщина" западноевропейской беллетристики)".

Поява в українській літературі фемінного та феміністичного аспектів сприяла модернізації української культури, її руху до європейських культурних широт. Леся Українка та Ольга Кобилянська як представники нової генерації, зробили спробу зруйнувати панівну ідеологію в сфері культури. Завдячуючи їхній діяльності, в українську літературу проникали такі форми й структури європейського творчого досвіду, як інтелектуальна, індивідуальна і культурна рефлексії, міфологічні форми неофольклоризму, символізм та елементи психоаналізу, - ті елементи, які згодом дозволять молодшим письменникам модернізувати, осучаснити українську літературу у 10-20-х роках ХХ століття.

Висновок

Фемінізм має багато значень, кількість яких весь час зростає -- рух за рівність статей; залучення жінок до всіх галузей науки та суспільства; розуміння відмінностей між чоловічим та жіночим і подолання цих відмінностей; жіночі студії в рамках широкого суспільного контексту; жінка як категорія сама в собі; використання феміністичної ідеї як аналітичного інструменту у філософії та її використання для зміни характеру аналітичних підходів. Проте насамперед фемінізм виник із усвідомлення існування самостійності названої жінкою та її права на самовизначення.

Рівність чоловіків і жінок -- це питання рівності людського існування. Недопустима дискримінація як чоловіків, так і жінок. Історичний досвід вимагає дотримуватися прав людини безвідносно статі.

Размещено на Allbest.ru