Художня своєрідність, проблематика, система образності лірики П. Верлена

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Інституту філології та суспільствознавства

Факультету іноземної філології

Секція зарубіжної літератури та російської мови

Художня своєрідність, проблематика, система образності лірики П. Верлена

Виконала:

Студентка 42а групи

Муляр Альона

Перевірив:

Ревук Ю.О.

Умань - 2011

План

Вступ

Проблематика лірики Верлена

Художня своєрідність лірики Верлена

Система образності

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Поль Верлен посідає особливе місце серед видатних французьких ліриків кінця XIX століття. Проголошений "принцом поетів" і шанований як визнаний майстер символічного напряму, він, проте, не був ні його лідером, ні теоретиком. Факти особистої біографії поета та його творчість нерозривно пов'язані. Натура пристрасна й неврівноважена, Верлен часто згинався під тягарем життєвих обставин, заплутувався в суперечностях власної долі й характеру. Але справедливо зауважив А. Франс: "Не можна застосовувати до цього поета те ж мірило, яке застосовують до людей розсудливих. Він має права, яких у нас немає, оскільки він стоїть незрівнянно вище і, разом із тим, незрівнянно нижче за нас. Це несвідома істота, і це такий поет, який зустрічається раз на століття".

Проблематика лірики Верлена

Поезія Верлена загострює найсумніші почуття. Поет передає тонкі відтінки і глибокі суперечності душевних поривів. Лунає "Осіння пісня", і відчувається, як осінь впливає на підсвідомість людини і її минуле, немов вона хоче передати людині свою лютість і хмурість. Так само сумом перейнятий вірш "Так тихо серце плаче", настрою печалі ліричного героя відповідає природа, вірна супутниця творів автора. Вона не залишає його і під час "Сентиментальної прогулянки", коли Верлен блукає на самоті, супроводжуючи свою печаль. Біле латаття у відблиску червоного заходу сумує на озері, загадковість авторського смутку підкреслює туман. Прозорим натяком на нещасливу долю закоханих стає милування ліричного героя дикими качками, що кличуть одна одну. І в той же час усе стихає, провалюючись у темряву ночі. Ніч дає тимчасову перерву героєві, дає спокій та відпочинок від сумних думок, від зітхань, від страждань. Природа і людина є одним цілим, однією душею, однією піснею, а якою вона буде - вирішувати людині, - таким є кредо французького романтика Поля Верлена. Сумні пейзажі осені завжди супроводжували творчість Поля Верлена, акомпанували його почуттям та світобаченю. Тому, для того щоб зрозуміти поезію автора, необхідно зрозуміти його душу. Бо поезія Верлена - це історія його душі, дзеркало його настроїв і переживань. В одному сонеті Верлен писав: «… моя душа народилася для жахливих катастроф». Це пророцтво поета потім підтвердилося його життям, в якому були й одруження, і порив до боротьби за політичну волю, і трагічна дружба з Артюром Рембо, і роки ув'язнення, і пошуки Бога, і злидарювання, і падіння на дно паризької богеми. Особисті переживання автора багато в чому перепліталися з епохальними проблемами, власні катастрофи - з катастрофами доби. У невеличкому творі водночас і осінній пейзаж, і «пейзаж душі» поета. Наче «зжовклий листок» осіннього листопаду, тріпоче смуток Верлена. Між «природою і душею» і «душею й речами» у віршах поета існують відносини тотожності. Це важлива особливість його лірики.

Художня своєрідність лірики Верлена

Свої погляди на поезію Верлен виклав у вірші початку 70-х років "Поетичне мистецтво", де музичність вірша протистоїть визначеності змісту. Верлен радив звертатися до незрозумілих образів та віддавати перевагу нюансам, переливам, а не різким тонам. І хоча Верлен мав на увазі легку неточність уяви, такий принцип відкривав шлях алогізму. Сам Верлен не надавав своєму віршу значення програмного маніфесту, як пізніше сприйняли його поети-символісти. "Не можна ж розуміти "Поетичне мистецтво" буквально", - говорив Верлен, продовжуючи писати ясно та зберігати у своїй творчості традиційні розміри та рими. Нова поетика Верлена зумовлюється зовсім новим типом поетичного мислення. Поет посилює ритміко-інтонаційну єдність вірша, при цьому послаблюючи логічність та зв'язність поетичного тексту. Головне для нього - єдність враження від вірша. Такий підхід обумовлювався прагненням створити нову універсальну поетичну мову. Але найхарактернішою ознакою поезії Верлена є її мелодійність, дивовижне поєднання звуків із почуттями. Саме в нього будуть навчатися символісти музичності, яка для нього була природньою:

Кудись іду

У даль бліду,

З гір в долину,

Мов жовклий лист

Під вітру свист -

В безвість лину.

Верлен належав до тих поетів, які сприймають світ через звуки (до них належать: Афанасій Фет, Олександр Блок, Павло Тичина). Звідси і девіз поета: «Найперше -- музика у слові». Сприйняття музичної стихії як першооснови життя і мистецтва -- одна з основних доктрин символізму. Поезія символізму не бажає виражати себе логічною мовою понять, вона виникає із «духу музики», передає ліричний настрій через звуки. Звідси -- мелодійний характер лірики символістів. Слово для них -- насамперед музика, а не зміст. Одна із збірок Верлена має назву -- «Романси без слів».

Музичність поезії Верлена -- це не просто віртуозний звукопис чи мистецтво алітерації, це -- музична стихія. Для нього важливим є не стільки римо-пластичний образ, скільки звук, який передає і переживання автора, і явища зовнішнього світу. Верлен виступав проти сповненої логіки раціоналістичної поезії, утверджуючи інший стиль у поетичному мистецтві -- мелодійно-емоційний, легкий:

Найперше -- музика у слові.

Бери ж із розмірів такий,

Що плине, млистий і легкий,

А не тяжить, немов закови.

Художній метод Верлена виник на перехресті різних напрямів: він утвердив імпресіонізм і став загальновизнаним метром символізму, хоча сам і не визнавав за собою такої честі.

Своє розуміння природи поетичної творчості Верлен виклав у вірші «Поетичне мистецтво», написаному в 1874 році. Молоді символісти сприйняли вірш Верлена як маніфест свого поетичного напряму. Парадоксальність ситуації полягала в тому, що вірш Верлена виражав також творчу програму імпресіонізму, а сам поет просив вважати свій знаменитий твір лише піснею і додавав: «Я не мав наміру теоретизувати».

На мою думку, ритміка віршів, його звукопис -- усе має свій сенс. У вірші, як у музичному творі, паралельно розвиваються дві самостійні теми, пов'язані спільними емоціями, -- пейзажна й інтимна. Крізь легку, летючу, прозору інтонацію, акварельну чистоту поетичних барв проступають душевна мука і неспокій Верлена, його біль і страждання. Верленівське світовідчуття трагічне, та його, поета, природна стихія -- тиха зажуреність. Апогею ці мотиви досягають у «Романсах без слів» Вдивляючись у навколишній світ, поет бачить його примарним, хистким, непевним. Збірка «Романси без слів» -- це пейзажна лірика; розділи називаються: «Бельгійські краєвиди», «Акварелі». В емоційних замальовках («пейзажах душі») чимало мотивів, які пробуджують у поета спогади, та Верлен фіксує лише те, що в даний момент народжує потік його вражень.

Своєрідність лірики Верлена визначалася не лише музичністю, а й мальовничістю бачення світу. Поет писав: «Особливо був розвинений у мене зір -- я все фіксував, ніщо не проходило повз мене, я постійно шукав форми, колір, відтінки». Звідси надзвичайне розмаїття пейзажних віршів у Верлена, які часто утворюють цикли: «Офорти», «Сумні пейзажі», «Бельгійські краєвиди», «Акварелі».

Для стилю Верлена характерна майже повна відсутність дієслів. Іменник, що означає предмет, це як мазок пензлем. Наприклад, вірш «Валькур» із циклу «Бельгійські краєвиди»:

Місто цегляних дімків чепурних --

Парам коханих затишно в них!

А ресторани, бари, пивні,

служки старанні і чарівні!

Система образності

Поезія Верлена нематеріальна, в ній втілено чисту духовність, передано стан душі поета, його сум і тугу. У вірші «Сонце на спаді» (із циклу «Сумні пейзажі») в одному образі поєднуються опис душевного стану ліричного героя і зачарування сонцем, що заходить. Деталі зовнішнього світу -- лише символи, які дають змогу відчути стан душі, настрій ліричного героя. Природа і людина зливаються в одному образі, в одному єстві.

Знаменита «Осіння пісня» із циклу «Сумні пейзажі» є водночас і осіннім пейзажем, і «пейзажем душі» «Мертвим листком» осіннього листопаду стали і природа, і поет. «Пейзаж душі» -- то вже сфера імпресіонізму.

Деталі зовнішнього світу важливі для Верлена лише тому, що є символами душевного стану героя. Поет не відрізняє шуму дощу від плачу в своєму серці: «Дощить у моєму серці». У вірші «Так тихо серце плаче» мотив печалі асоціативно пов'язаний з образом дощу, а сам дощ набуває людських рис:

художня своєрідність проблематика образність верлен

Так тихо серце плаче, Як дощ шумить над містом. Нема причин неначе, А серце ревно плаче!

Відкіль цей плач, не знати. В осиротілім серці. Ні зради, ні утрати,-- Відкіль журба, не внати.

(Переклад Максима Рильського)

У цьому вірші немає сюжету, не розповідається ні про дощ, ні про душу -- це наскрізний образ-метафора.

Верлен олюднює навколишній світ. Він пише про закохані сосни («На кораблі»), про фонтани, що ридають («Місячне світло»), про зажурені віти («Алея»). Як поет-живописець Верлен віддає перевагу осіннім тонам. Його улюбленими пейзажами є місячна ніч, осінній дощ, пожовкле листя.

У віршах Верлена панує мінорна тональність. Ліричний герой -- у відчаї, в зажурі, самотній, змучений докорами совісті. Навколишній світ сповнений жахливими передчуттями, страшними образами. Місяць у цьому світі «траурний» («Морський образок»), захід сонця забарвлено у колір пожежі та крові («В лісах»). Герой вірша «Nevermore» зізнається, що у всього сущого є зворотний бік: всередині чудового плода ховається черв'як; кохання несе не лише радість, а й біль; щастя -- то крилатий мандрівник, який уникає зустрічі з людьми.

Поет часто обирав теми і назви з класичного репертуару. Чимало «Сентиментальних прогулянок» здійснили англійські й французькі романтики під впливом «Сентиментальної подорожі» Лоренса Стерна. Образність «Сентиментальної прогулянки» Верлена викликає алюзії з поезіями Томаса Грея, Рене Шатобріана, баладами Фрідріха Шиллера, Роберта Сауті й Віктора Гюго. Ці традиційні образи органічно вписані у верленівські строфи, немов мазки художника-імпресіоніста. Звісно, існує чітка система «відповідностей» між світом природи і внутрішнім світом митця. Тож світовідчуття художника під час споглядання картини передається глядачеві, світовідчуття поета -- крізь призму ліричного героя -- передається читачеві або слухачеві вірша. Складається враження, що кожен рядок першої строфи віддзеркалюється у відповідному рядку другої строфи: багряні хмари неба освітлюють кривавим жалем душу героя; очерети віддзеркалюються в озері, звідки підіймається густий туман; з туману вітер постає привидом-великаном... Так виникає нова тема в репертуарі мистецтва -- «Віддзеркалення», яку ввели саме імпресіоністи: спочатку в живописі, потім у поезії та музиці (композиція «Віддзеркалення» представлена також у творчості французького композитора-імпресіоніста Клода Дебюссі).

Висновок

Віршам Верлена притаманна сповідальність, що надає їм щирості, навіть простодушності. Верлен мав рідкісний хист -- бути «надприродно природним» - писав Борис Пастернак. І дійсно, лірика Верлена вражає своєю особливістю. Адже не має нічого подібного. Лірика високо цінувалась і наслідувалась. Поезія Верлена передає тонкі відтінки і глибокі суперечності душевних поривів, передає переживання і самого автора. Досить вдало Верлен поєднує ліричного героя з природою, водночас зображуються душевні переживання героя і опис природи. Явища природи неначе живі люди, Верлен наділяє їх людськими рисами, щоб читач проникнув у ці переживання і відчув їх краще. Верлен олюднює навколишній світ. Своєрідність лірики Верлена визначалася не лише музичністю, а й мальовничістю бачення світу.

Мені дуже подобається лірика Верлена. Читаючи її, ти ніби поринаєш у світ ліричного героя і переживаєш все з ним. Поезія наділена мелодійністю і вражає читача.

Список використаних джерел

100 відомих письменників світу. - М., 2002.

Верлен П. Избранное: Лирика. Проза. Критика. М., 1999

Верлен П. Сатурнийские стихи; Галантные празднества; Песни без слов. СПБ, 2001

Зарубежная литература: Х1Х век. Романтизм. М.: Просвещение, 2009.- 639с.

Французька література ХІХ століття. - М., 1990.

Яременко Ф.І.- Література Франції в іменах. - К., 1998.

Размещено на Allbest.ru