Проблематика і художня специфіка романної прози Еліс Уокер

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблематика і художня специфіка романної прози Еліс Уокер

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Літературний процес у США трьох останніх десятиріч характеризується різноманіттям підходів до зображення дійсності, відмовою від звичних способів сприйняття художніх текстів і переглядом місця та ролі явищ, які раніше вважалися маргінальними. Якщо протягом тривалого часу моделлю американської цивілізації була метафора «плавильного тигля» (melting pot), то з середини 60-х років на зміну уявленню про «переплавлення» різних культур в єдиний американський сплав приходить концепція мультикультуралізму.

Перегляд усталених суджень приводить до значних змін у видавничій політиці, до переорієнтації літературної критики і вищої освіти. Якщо кілька десятиріч тому багаті традиції різних культурних і соціальних груп, що складають багатолику американську націю, зовсім або майже не враховувалися в антологіях, не включалися в університетські курси, не були предметом спеціальних літературознавчих досліджень, то нині твори афро-американців, чикано, корінних американців, азіато-американців, жінок, сексуальних меншин, раніше виключені з літератури «основного потоку», стали невід'ємною частиною американського культурного життя.

Відповідна переоцінка цінностей відбувається й у вітчизняній американістиці. Українські дослідники все частіше звертаються до явищ, що раніше вважалися периферійними в американській словесності. Більше того, концепція мультикультуралізму дозволила по-новому висвітлити деякі аспекти національної літературної традиції. Яскравим прикладом того можуть служити монографії С. Павличко та В.П. Агеєвої, в якіх ключові для української літератури явища та імена розглянуті з позицій феміністської критики.

Дисертація присвячена дослідженню романної прози Еліс Уокер, яка цілком заслужено визнається однією з найвизначніших фігур серед сучасних афро-американських письменників. Її творчість набула широкої популярності не тільки в США, але й, судячи з кількості перекладів, принаймні ще у двадцяти країнах світу. Уокер удостоєна численних літературних нагород, серед яких Пулітцерівська премія, присуджена їй у 1983 році за роман «Колір пурпурний».

Хоч без творів письменниці важко уявити сучасну афро-американську літературу, вони не отримали адекватного теоретичного та історико-літературного висвітлення. Переважна більшість праць зарубіжних авторів перебуває в руслі феміністської критики, зберігає її загальну спрямованість і базується, насамперед, на соціологічних критеріях, залишаючи на периферії художні особливості текстів.

Інтерес радянської американістики до творчості Уокер обмежувався проблемно-тематичним аналізом у рамках оглядових статей і коротких згадок у дисертаціях.

Загалом, незважаючи на вивчення окремих аспектів творчості письменниці, як у зарубіжному, так і в сучасному українському літературознавстві немає жодного дослідження, в якому художня спадщина Еліс Уокер розглядалася б у єдності формальних і змістових якостей, визначалися б роль і місце творів письменниці в історії американської літератури ХХ сторіччя у світлі мультикультуралістських концепцій, їх вплив на подальший розвиток культури. Тим часом без урахування того вагомого внеску, який зробила Уокер у розвиток американської літератури 70-90-х років, наші уявлення про літературний процес США неминуче залишаться неповними, і, отже, не може бути відтворена об'єктивна картина духовного життя епохи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами організації, де вона виконана. Результати роботи висвітлюють певні літературознавчі аспекти теорії перекладу та реалізуються у науковому проекті «Теоретичне обґрунтування концепції та розробка форм і методів практики перекладу для студентів мовних спеціальностей», який здійснює кафедра теорії та практики перекладу Черкаського державного технологічного університету. Тему проекту було ухвалено на засіданні голів і вчених секретарів науково-експертних рад секції гуманітарних та педагогічних наук 3 листопада 1999 р. (Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова) і затверджено наказом ректора університету «Про проект тематичного плану науково-дослідних робіт на 2001 р.» №36/01 від 06.02.2001. Матеріали дисертації використовуються і апробуються на заняттях з теорії та практики перекладу для студентів спеціальності «Прикладна лінгвістика» згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри.

Мета дослідження полягає в тому, щоб визначити місце Еліс Уокер в афро-американській жіночій літературі і, ширше, в сучасному літературному процесі, враховуючи вплив суспільних, а також іманентних естетичних факторів на проблематику і художню специфіку романної прози письменниці.

Поставлена мета передбачає вирішення таких конкретних завдань:

проаналізувати зміну соціальних, етичних і художніх орієнтирів в американській культурі 70-90-х років ХХ сторіччя;

осмислити романну прозу Уокер як цілісний естетичний феномен, що передбачає дослідження її тематики, проблематики, поетики;

виявити найважливіші риси індивідуальної художньої системи Уокер та специфіку її світоглядної моделі;

розглянути еволюцію романної творчості письменниці з урахуванням притаманної їй внутрішньої єдності;

з'ясувати особливості художнього втілення основних положень вуманістської концепції Еліс Уокер в її центральному романі «Колір пурпурний».

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена тим, що романи Еліс Уокер як у вітчизняному, так і в зарубіжному літературознавстві фактично вперше стали об'єктом дослідження як цілісний естетичний феномен.

До наукового обігу вводяться раніше невідомі українському читачеві літературні факти, що дозволяють переглянути традиційні погляди на специфіку розвитку літератури США, на роль і місце явищ, які до цього часу вважалися маргінальними. На прикладі творчості Уокер показана самобутність чорної жіночої літератури, вплив на її поетику як внутрішніх, так і позаестетичних факторів, з акцентом на своєрідності поєднання гендерного й етнічного моментів.

У теоретичному аспекті висновки роботи, що базуються на аналізі внутрішньої еволюції творчості Уокер (критерії еволюції: зміна тематики, системи образів, композиційних принципів, особливостей стилю) можуть бути використані для аналізу типологічно подібних явищ в інших національних літературах, у тому числі й у вітчизняній.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані при читанні лекційних курсів з історії американської літератури ХХ ст., теорії та практики перекладу, спецкурсів і спецсемінарів з афро-американської і жіночої літератури на філологічних факультетах і факультетах іноземних мов. Матеріали роботи можуть використовуватися також у лінгвістичних курсах з лексикології та стилістики англійської мови.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження викладено у 8 публікаціях, головні положення реферованої роботи обговорено на всеукраїнських наукових конференціях: «Проблеми еволюції літератури та літературної критики США» (Черкаси, 1997); «Проблеми сучасної англо-американської філології. Лінгвістичні та літературознавчі аспекти» (Черкаси, 1998); «Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики» (Черкаси, 1999), «Проблеми розвитку світової літератури та лінгвістики» (Черкаси, 2000), «Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики» (Черкаси, 2001).

Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (236 позицій) загальним обсягом 153 сторінки (без урахування бібліографії).

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується вибір теми, визначаються її актуальність та наукова новизна, формулюються мета та завдання дисертації, характеризується її науково-теоретичне і практичне значення, висвітлюється стан вивчення творчості Еліс Уокер у сучасному літературознавстві.

У першому розділі «Творчість Еліс Уокер у контексті феміністської і афро-американської літературної теорії і історії» визначається місце творчості Уокер у сучасному літературному процесі США, розглядається своєрідність вуманістської естетики письменниці у контексті феміністської і чорної критики. Необхідність такого дослідження викликана зміною соціальних, етичних і художніх орієнтирів у американській культурі 70-90-х років ХХ сторіччя.

Хоч афро-американки відіграли визначну роль в історії Сполучених Штатів (варто лише згадати імена Гаррієт Табмен і Соджорнер Трус) і, фактично, стояли біля джерел негритянської літератури (Люсі Террі і Філіс Уїтлі), їх статус тривалий час визначався більше кольором шкіри і статтю, ніж інтелектом і творчістю. Справжнє усвідомлення ролі чорної жінки стало можливим тільки в мультикультурному суспільстві 80-90-х років ХХ сторіччя, характерною рисою якого стало переосмислення літературного канону, включення в нього раніше «невидимих» течій і голосів.

Традиційно негритянки бачили своє головне завдання в тому, щоб підтримати чорних чоловіків у боротьбі за расову рівноправність, вважаючи, що їхнє звільнення залежить від звільнення всієї чорної раси. Однак згодом стало очевидним їхнє маргінальне становище в суспільстві, де домінують чоловіки. У той же час феміністський рух, що переживав своє нове піднесення в 60 - 70-ті роки на тлі боротьби негрів за свої соціальні й політичні права, ігнорував специфічні інтереси кольорових жінок, які не належали до середнього класу. В результаті негритянки, які зазнавали впливу расизму і сексизму, усвідомили, що доти, доки вони будуть під владою білих з одного боку і своїх чорних «братів» - з іншого, ані феміністський рух, ані рух за владу чорних не принесе їм свободи. Тому вони повинні були вибрати власну лінію поведінки, виробити свою ідеологію та відобразити в мистецтві свої проблеми й досвід. Саме з цим якісним зрушенням у світогляді пов'язаний «жіночий бум» в афро-американській літературі, про який у кінці ХХ сторіччя почали говорити критики.

З появою в 70-тих роках перших творів Тоні Моррісон, Еліс Уокер, Майї Енжелоу в американську літературу входить принципово новий образ негритянки, яка прагне знайти своє місце в житті, виступає проти усталених уявлень про сімейні стосунки. Жінка-автор має унікальну можливість поглянути «зсередини» на становище сучасниці в навколишньому світі. Звідси надзвичайно пильна увага до внутрішнього світу жінки, до проблеми її психологічного й духовного пригноблення, гострий інтерес до її соціальної позиції та сексуальної ролі. Разом з тим, твори афро-американок мають яскраво виражене етнічне забарвлення, порушують багато питань, що стосуються негритянської громади та культурних традицій, що існують у ній.

Жіночий «бум» у літературі й потреба в осмисленні ролі чорних жінок-письменниць у становленні й розвитку літератури Сполучених Штатів привели до паралельного розвитку чорної феміністської критики. Суттєву роль в її формуванні відіграло есе Еліс Уокер «У пошуках садів наших матерів» (In Search of Our Mothers' Gardens, 1974), де вона розмірковує про надзвичайну природну обдарованість чорних жінок. Власний літературний талант Уокер сприймає як спадок, що перейшов до неї від праматерів, які, не маючи змоги виразити себе в суспільно визнаних формах духовної діяльності, прагнули організувати свій маленький всесвіт відповідно до власних уявлень про красу. Їхній творчий дар виявлявся в переповіданні історій, співі, виготовленні клаптикових ковдр, садівництві. Уокер акцентує увагу на необхідності відтворення особливого типу світосприйняття, притаманного поколінням чорних жінок, у сучасній літературі, живопису, музиці та інших сферах мистецтва.

На тлі бурхливого розвитку чорної жіночої літератури початку 70-х років виглядає закономірним інтерес до забутих раніше імен афро-американських письменниць. Показовою щодо цього є діяльність Еліс Уокер, яка бере активну участь у відродженні національної культурної традиції. У 1972 році вона вперше в Америці розробила і читала курс негритянської жіночої літератури в коледжі Уеллеслі. Завдяки Уокер читачам було повернуто твори багатьох чорних авторів, зокрема Зори Ніл Герстон.

Більшість критиків співвідносять творчість Уокер з фемінізмом, однак письменниця визначає свою світоглядну платформу як «вуманізм» (від англійського слова «woman» - жінка). Цей неологізм уперше з'явився як підзаголовок «Вуманістська проза» (Womanist Prose) до збірника есе, статей і виступів Уокер, написаних з 1966 до 1982 року, «У пошуках садів наших матерів» (In Search of Our Mothers' Gardens, 1983). На думку Еліс Уокер, «вуманістка» - це чорна або кольорова феміністка, яка має силу і наполегливість для особистого розвитку. Вона цінує зв'язок між жінками, їхню «культуру, емоційну гнучкість і силу… Бореться за виживання і цілісність усіх людей - як чоловіків, так і жінок, не сепаратистка». Визначення Уокер стає образним, закінчуючись аналогією, яка може служити своєрідним ключем до її третього роману «Колір пурпурний», де вуманістська естетика знаходить своє найяскравіше вираження: «Вуманістка співвідноситься з феміністкою, як пурпурний колір з лавандовим». Образ, вжитий Уокер, яскраво демонструє відмінність між розумінням письменницею «чорного» і «білого» фемінізму. Для Уокер «білий» фемінізм - лише бліда копія вуманізму, оскільки вуманістка не має упереджень проти інших людей не тільки за ознакою статі, але й за ознакою раси і класу. Таким чином, вже в самому визначенні вуманізму виразно проступають універсалістські тенденції.

Органічно поєднуючи феміністську та етнічну ідеї в концепції вуманізму, Уокер розширює феміністський літературний космос, виводить його з досить вузької площини, традиційно пов'язаної з досвідом білих жінок середнього класу. Зруйнованими виявляються також певні обмеження етнічної проблематики, оскільки письменниця вважає всіх людей кольоровими. Прихильність до гуманістичних ідеалів визначає пафос та ідейну спрямованість її творчості.

Принципова позиція Еліс Уокер цілком самостійна і незалежна. Отже вона інколи суперечить, наприклад, мультикультуралістським настроям, оскільки для Уокер очевидний пріоритет загальнолюдських цінностей над будь-якими ідеологічними установками. Так, незважаючи на величезний інтерес до національної культури, її коріння, Уокер не приймає жорстокість, навіть якщо вона виправдовується прагненням зберегти традиції народу.

Не випадаючи із загального потоку афро-американської жіночої літератури, творчість письменниці вирізняється, передусім, прагненням до свободи від стереотипів, що склалися, активною авторською позицією, акціональністю, які стають визначальними моментами поетики її творів. Використання шокуючих натуралістичних деталей, часом непристойних з точки зору обивательської моралі, підпорядковане єдиній меті - гранично загострити поставлену проблему і спонукати читача до конкретної дії.

Еліс Уокер змальовує найрізноманітніші сфери життя негритянки, для неї немає непристойних тем чи негідних сюжетів. Так, однією з перших вона звернулася до теми жіночої нерівноправності. Зображаючи негритянську сім'ю, Уокер описує явища, які до неї остерігалися показувати в чорній літературі: приниження, що доводять жінок до моральної та фізичної деградації, пряме насильство, інцест. У творах письменниці тема пригноблення жінки домінує, витісняючи на другий план проблему расової дискримінації, і протиставлення «чоловік - жінка» стає більш суттєвим, ніж «чорний - білий». Вона критикує традиційну патріархальну культуру, засновану на принципах влади, панування чоловіка над жінкою, а головне, відстоює право жінки на розвиток, творчість, гідність, свободу самореалізації. Уокер звертається не до зображення боротьби із зовнішніми силами, а, швидше, до проблеми внутрішнього становлення героя, оскільки, на її думку, соціально-політичні зміни в суспільстві нерозривно пов'язані з моральною еволюцією окремої особистості. Всі її романи присвячені темі духовного відродження людини, пробудження в ній того кращого, що було знівечене середовищем.

Основну відмінність між творчістю чорних і білих письменників Еліс Уокер бачить в оптимістичній тональності творів. «У більшості своїй білі американські автори закінчували свої книги так, неначе для їхніх героїв не існувало кращого життя, за яке можна було б боротися. На противагу їм чорні автори, здається, завжди були втягнуті в моральну боротьбу, результатом якої була можливість знайти свободу».

Оптимістичні перспективи у вирішенні етно-расової та гендерної проблеми приводять до суттєвих змін на рівні поетики. Типовим композиційним принципом у творчості Уокер стає відкритий фінал, її романи завжди можуть бути сюжетно продовжені. Теми, порушені в них, як правило, набувають подальшого розвитку, а другорядні герої, іноді під іншими іменами, живуть новим життям, стають центральними персонажами наступних текстів. Від роману до роману проявляються нові аспекти у висвітленні актуальних проблем жінки в сучасному суспільстві. Поглиблений психологічний аналіз поєднується з філософськими узагальненнями глобального характеру, образи набувають значення символів.

У другому розділі «Еволюція романної прози Еліс Уокер» розглядаються основні етапи розвитку романної творчості Уокер з урахуванням притаманної їй системності та внутрішньої єдності.

Уже саме це завдання передбачає виявлення іманентних якісних критеріїв, які не можуть бути універсальними і однорідними для різних літературних напрямів і мають враховувати особливості світовідчуття письменника, його творчої манери. Домінантні ознаки еволюції романної прози Еліс Уокер зумовлені, на думку автора реферованої роботи, особливою суспільною, ідеологічною функцією. Ця функція властива літературі феміністського напряму тією ж мірою, як і етнічним літературам, що відображають проблеми боротьби за рівноправність, із спільною для них принциповою установкою на спілкування з широкою аудиторією, прагненням до активного перетворення дійсності. Безпосередня взаємодія творчості Еліс Уокер із цими літературними явищами визначає специфіку її авторської позиції і пріоритет змістових критеріїв при аналізі прози письменниці. Актуальність проблематики, її тісний зв'язок з конкретною соціальною і політичною обстановкою стають необхідною умовою самого створення тексту, конституюють його характерні якості. Не менш істотним видається також своєрідне зміщення авторської точки зору; виділення як переважального того чи іншого рівня осмислення дійсності (соціального, психологічного, морального, філософського).

Визначаючи стійкі елементи, що дозволяють сприймати творчість Уокер як цілісне явище, яке характеризується ідейною і художньою єдністю, можна відзначити, що романи письменниці вирізняються спільністю тематики. Починаючи з першого роману, в центрі її уваги - життя чорної громади, проблеми дискримінації в різних виявах. Крім того, твори письменниці об'єднує схожість композиційних прийомів: усі вони побудовані за моделлю «клаптикової ковдри». Основною рисою цієї моделі стає фрагментарність, поєднання маленьких єдностей у велике суцільне полотно. Тією чи іншою мірою в романах наявні музичні принципи організації тексту.

У процесі еволюції творчості Еліс Уокер змінюється співвідношення стійких елементів і ознак, актуалізуються різні аспекти основних тем, що цікавлять письменницю. Це приводить до розширення горизонтів оповіді, пов'язаного зі зміною авторської точки зору. Так, теми расизму і сексизму поступово поглиблюються двома вісями: індивідуальне-загальне, внутрішнє-зовнішнє. Зіставлення двох перших романів Уокер дозволяє зробити висновок про те, що відмінності між ними зумовлені самим вибором матеріалу і пов'язані з етапами становлення національної самосвідомості чорних американців. Якщо в першому романі «Третє життя Грейнджа Коупленда» (The Third Life of Grange Copeland, 1970), дія якого відбувається в 20 - 60-ті роки ХХ сторіччя, був присутній мотив «невидимості», відокремленості чорних в Америці, досліджувалася психологічна і моральна природа насильства з боку чорних чоловіків щодо чорних жінок, то, починаючи з другого роману «Меридіан» (Meridian, 1976), події якого розгортаються на тлі боротьби темношкірого населення за громадянські права, для письменниці абсолютно очевидною стає спільність, невіддільність доль чорної і білої Америки.

Суттєві відмінності виявляються також і в зображенні жіночих персонажів. У романі «Третє життя Грейнджа Коупленда» жіноча проблематика трактувалася досить традиційно, не виходячи за межі сімейного, побутового укладу. Героїні, задихаючись від нестерпних умов існування, не бачили для себе іншого життя і не робили нічого для свого звільнення. Невипадково лише смерть виявилася для них єдиною можливістю знайти спокій. У другому романі жіноча проблематика виходить у сферу політичну, соціальну. Уокер показує той вплив, який справив рух за рівноправність на життя і світогляд його учасників, насамперед центральної героїні, визначальними рисами характеру якої стають громадянська активність, підпорядкування власного життя ідеї визвольної боротьби.

Потрібно підкреслити, що творча еволюція Еліс Уокер відображає послідовне становлення концепції вуманізму. У двох перших романах були окреслені його основні принципи і положення, в наступному ж романі «Колір пурпурний» (The Color Purple, 1982), який розглядається в третьому розділі дисертації, концепція Уокер остаточно оформлюється, набуває закінченого вираження.

У четвертому романі «Храм брата мого меншого» (The Temple of My Familiar, 1988) хронологічні, географічні, расові та соціальні межі оповіді гранично розмиваються: персонажами роману стають американці, жителі Південної Америки і Африки, предки яких були білими, чорними, індіанцями, азіатами. Якщо в попередніх романах Уокер зображала соціальне середовище нижчого класу, то в її новому творі ми зустрічаємося не тільки з представниками робітничого класу, але й із професорами коледжу, музикантами, художниками.

Зображений час охоплює події, що відбувалися протягом 500 тисяч років - ледве не всієї історії життя на Землі. Така хронологія отримує сюжетне пояснення через мотив реінкарнації, дозволяючи письменниці ввести в текст багато сюжетних ліній і поєднати в одному персонажі, міс Ліссі, сторіччя історії жінок, показати весь драматизм їхнього життя. Поряд із натуралістичними деталями до оповіді входять і починають відігравати значну роль фантастичні й міфопоетичні елементи.

Незважаючи на всю несхожість цього роману з попередніми творами Уокер, він є логічним продовженням її ранньої творчості і наступним кроком в еволюції її жіночих образів. Якщо раніше письменниця переконливо показала, що її героїні здатні розірвати пута пригноблення і ствердити себе в житті, то в «Храмі брата мого меншого» вона приходить до висновку про позачасовий, глобальний характер людських страждань. Актуальність цього висновку для Уокер полягає в тому, що жінки, як і представники етнічних меншин, домігшись значних змін у соціально-політичному житті, забувають свою історію. І це, на думку письменниці, є головною причиною всіх соціальних і політичних колізій кінця ХХ сторіччя. Еліс Уокер впевнена, що порушення взаємин між минулим і теперішнім перекреслює майбутнє.

У центрі п'ятого роману «Володіючи секретом радості» (Possessing the Secret of Joy, 1992) - табуйована раніше тема жіночого обрізання - клітороектомії. Героїня роману Таші під впливом ідей боротьби африканців за незалежність і збереження культурних традицій, що знищувалися колонізаторами-європейцями, добровільно піддає себе жорстокому обряду. Однак операція приносить не гордість, а швидше біль і приниження, травмуючи її не тільки фізично, але й психологічно. Героїня Уокер проходить шлях від упокорювання до бунту, від морального виснаження до духовного піднесення. У кінці роману вона, вже немолода жінка, засуджена до смерті за вбивство цунги, через яку померла її старша сестра і яка пізніше зробила обрізання їй самій. Страта Таші порушила тишу, яка так довго огортала варварський ритуал, що робив неможливими нормальні сексуальні стосунки і перетворював дітонародження на кошмар.

Роман «Володіючи секретом радості» - більше ніж просто художній твір. Це своєрідний маніфест письменниці, який виконує покладену на неї чорношкірими американками місію: трагічна доля Таші має стати попередженням. Провідна для письменниці думка про те, що жінки не повинні бути жертвами «варварських» традицій, вступає тут у суперечність із думкою мультикультуралістів, які вважають, що уродженці Заходу повинні бути толерантними у ставленні до культури, відмінної від їх власної. Еліс Уокер переконана, що «між культурою і мукою існує велика різниця, оскільки погане поводження з дітьми, биття людей не може бути культурою. Люди за традицією роблять це, так само як за традицією поневолювали людей, але рабство - це не культура, так само як і каліцтво не може бути культурою».

Роман «Володіючи секретом радості», випадаючи із загальної тенденції розширення оповідної перспективи, дозволяє виразно побачити такі константні і ключові для творчості Уокер риси, як тенденційність і акціональність, якими, очевидно, й пояснюється її специфіка.

Поступове проникнення у внутрішній світ персонажа, характерне для прози Еліс Уокер у цілому, на рівні поетики призводить до певних змін у типі оповіді. У двох перших романах Уокер розповідь ведеться від третьої особи, всевидющого і всезнаючого автора. У третьому ж романі письменниця звертається до принципово нової для неї і для всієї афро-американської літератури загалом жанрової форми епістолярного роману, яка дозволяє їй найбільш глибоко і адекватно зобразити внутрішній світ і сам процес становлення героїні. Паралельно із цим посилюється значення негритянського діалекту, який стає не тільки засобом мовної характеристики персонажів, але й вираженням вуманістської ідеології. У двох останніх романах письменниця синтезує всі прийоми, вироблені нею на попередніх етапах її творчого розвитку. Кожний герой здобуває власний голос, а оповідь - діалогічний характер. Множинність точок зору дозволяє Уокер уникнути однолінійності, статичності у погляді на події і значно розширити художній світ своїх творів.

Третій розділ «Роман «Колір пурпурний» - апогей вуманістської естетики Уокер. Особливості поетики твору» присвячений аналізу центрального роману письменниці, в якому отримали найяскравіше художнє втілення основні положення її вуманістської концепції, що визначила особливе місце цього твору в художній спадщині письменниці.

Символічна вже сама назва твору, яка афористично представляє основну ідею роману і є ключем до його розуміння. Пурпурний колір, що виникає шляхом синтезу червоного і фіолетового, відрізняє людей, наділених владою. Це королівський колір, який прийшов у світ в епоху давніх римлян. Лише імператор мав право носити пурпурний одяг. Пурпурний колір надихає людину, сприяє здобуттю влади над собою і власним життям, веде до духовного вдосконалення.

Цього і досягає головна героїня роману Уокер, пройшовши через неймовірні випробування. В основі роману - тема становлення і самовизначення жінки, її зростання від пасивності до самоствердження, тому особливий акцент письменниця робить на зображенні розвитку характерів жіночих персонажів, на факторах, що його визначають.

«Колір пурпурний» підтверджує основні тези вуманістської естетики Уокер. У цьому творі письменниця показує прагнення афро-американок набути почуття власної гідності, стійкості в протистоянні перешкодам, що нівелюють роль жінки в суспільстві, створює модель стосунків, заснованих на нових гендерних ролях жінок і чоловіків, з усвідомленням яких стає можливим примирення віддалених характерів у романі, звертається до жіночої і в цілому негритянської народної культури.

«Колір пурпурний» тематично продовжує попередні романи письменниці. Знову в центрі її уваги - проблема пригноблення жінки, цього разу у найрізноманітніших її виявах, аж до інцесту. Цей мотив служить зав'язкою сюжету і визначає поведінку персонажів з перших сторінок твору. Так, насильство стає для головної героїні роману Селі мотивом для багаторічного листування з Богом - єдиним, до кого могла звернутися ображена і стражденна юна дівчина.

Розширений порівняно з першими романами художній простір (дія частково відбувається в Африці, де сестра Селі займається місіонерською діяльністю) дозволяє поглянути на проблеми, що вже порушувалися, у ширшій історичній перспективі. З листів Нетті ми довідуємося, що пригноблення жінки є нормою і на прабатьківщині афро-американців. Звідси очевидний для Уокер висновок про те, що залежне становище жінки в американському суспільстві не є лише наслідком расизму.

У той же час стосунки між жінками в романі ґрунтуються на повазі, взаємопідтримці, безмежній жертовній любові. Саме ці принципи є невід'ємною частиною нового вуманістського суспільства, того ідеалу, до якого прагне і який намагається зобразити письменниця у своєму творі.

Так, становлення головної героїні визначається впливом на її життя інших жіночих персонажів. Еліс Уокер зображає надзвичайно яскраві характери. Це Шаг, Софія, Мері Егнес. Вони, інтуїтивно відчуваючи пригнічені потреби Селі, допомагають їй подолати пасивність і знайти власну індивідуальність, своє внутрішнє «я». Уокер підкреслює важливість знаходження однодумців, людей, які можуть і повинні допомагати один одному в усвідомленні свого місця і ролі в суспільстві. Таким чином, істотний, але не основний для західного фемінізму феномен «сестринства» і жіночої дружби як способу виживання у ворожому середовищі у вуманістській естетиці Уокер виходить на перший план.

Письменниця звертається до теми свободи сексуального вибору. Тут і реабілітація плотської любові між жінками (Селі і Шаг), яка ґрунтується, передусім, на їхній духовній близькості, і заперечення самої можливості ставлення до коханої людини як до власності. Для Еліс Уокер останнє стає, можливо, важливішим (Селі, зрештою, приймає «невірність» Шаг). Наслідком такого вирішення питання є перегляд традиційного розподілу ролей у сім'ї і соціальній сфері, який окреслює перспективи подальшого розвитку і дозволяє вийти за межі побутового укладу у сферу суспільної діяльності, що забезпечує матеріальну незалежність і можливість самореалізації для героїнь Уокер.

Філософський аспект проблеми духовного становлення жінки представлений у романі в досить несподіваному ракурсі. Тема Бога, богошукання розкривається через поступове усвідомлення героїнями невідповідності християнських уявлень їхнім внутрішнім потребам і відчуттям. Вони відмовляються від традиційної монотеїстичної релігії, замінюючи її пантеїстичними віруваннями, близькими корінним американцям і африканцям. Так, втративши інтерес до християнського Бога, якого героїня уявляла собі «великим і старим, і високим, і з сивою бородою, і білим», Селі готова прийняти концепцію Бога, запропоновану їй Шаг: «Ось у чому справа, - говорить Шаг. - Я вірю, що Бог всередині Вас і всередині всіх нас. Ви народжуєтеся з Богом. Але лише ті, хто шукає його всередині, знаходять його».

Таким чином, вуманізм, втілений як ідеологія і життєва програма, спричиняє істотні зрушення не тільки в психології чорних жінок, але зачіпає також і інші сфери життя, включаючи соціальну і філософську.

Прагненням зобразити вуманістський ідеал зумовлені також і особливості поетики роману, що виявляється вже на рівні жанру. «Колір пурпурний» - перший епістолярний роман в афро-американській літературі, який включає елементи реалістичного і сентиментального роману, сімейної хроніки і роману виховання. Така складна синтетична форма дозволяє письменниці глибоко проникнути у внутрішній механізм еволюції своїх персонажів, значно розширити оповідну перспективу.

«Колір пурпурний» складається з 92 листів, написаних двома сестрами. Оповідь ведеться, в основному, від імені Селі, яка адресує свої листи спочатку Богові (55 листів), а пізніше Нетті (14 листів). Обрана форма дозволяє зсередини охарактеризувати героїню-оповідачку, передати її безпосередній погляд на навколишній світ, її емоції та оцінки, що додає розповіді щирості й посилює художній вплив на читача.

В основі композиції роману Еліс Уокер - її улюблений принцип клаптикової ковдри. Цей образ, ключовий для вуманістської естетики письменниці, стає першорядним для відображення жіночої культури в романі. Ковдра, старанно і з любов'ю створена з клаптиків старого одягу, поєднує в єдине ціле життя декількох поколінь, причому кожний фрагмент стає спогадом, частиною чийогось життя. Уокер використовує шиття як метафору чорної жіночої естетики і як символ зв'язку між жінками.

Вуманістська концепція значною мірою вплинула і на стиль роману. Широке використання афро-американського діалекту не тільки служить для мовної характеристики персонажів, але й несе ідейне навантаження. Для письменниці збереження мови означає збереження традицій народу, його історичної пам'яті, самоідентичності, і, більше того, це обов'язкова умова існування індивідуального духовного світу, самого способу мислення афро-американців.

У цілому вуманістський ідеал зумовив характерний для «Кольору пурпурного» пафос оптимізму, що дає можливість героїням роману подолати всі тяготи життя. Очікування змін у долі чорних американців, особливо жінок, надія на поліпшення їхнього соціального статусу не полишає героїв протягом усього твору. Щасливий кінець роману - данина тенденційності, прагненню зобразити ідеал, в основі якого лежить вуманізм як світовідчуття. Зрештою реалістичні й натуралістичні описи в романі виявляються підпорядкованими і вторинними відносно цього прагнення.

Отже, багатоаспектність висвітлення расової та гендерної проблематики, образна виразність, майстерне, новаторське використання різноманітних жанрових форм, композиційних прийомів та стилістичних засобів, що набули особливої змістовності як елементи концепції вуманізму, визначили парадигматичну роль роману в афро-американській жіночій літературі. Зрештою він став своєрідною моделлю сприйняття та інтерпретації текстів, створених попередницями і сучасницями Уокер.

У висновках узагальнюються результати дослідження.

Творчість Еліс Уокер розвивається на тлі мультикультуралістських тенденцій, що характеризують літературний процес США на сучасному етапі.

При всій схожості ідейних і естетичних установок і збігу поглядів у багатьох питаннях з представниками феміністської та етнічної течій Уокер властива яскрава індивідуальність і неповторність стилю. Своєрідність світосприйняття письменниці оформлюється в її власну концепцію вуманізму, що реалізує полікультурну спадщину афро-американців з унікально жіночої точки зору. Вуманізм визначає найважливіші якості її художньої прози: пафос оптимізму, тенденційність, акціональність, натуралізм, а також надає особливої змістовності формальним елементам (синтез різноманітних жанрових форм, принцип клаптикової ковдри в композиції творів, широке використання діалекту, що мислиться як спосіб вияву і збереження самоідентичності та самого способу мислення афро-американців).

Всі ці особливості визначають місце творчості Еліс Уокер у сучасній літературі, окреслюють шляхи розвитку національних літератур у руслі мультикультуралізму, стають своєрідним ключем для розуміння нових художніх явищ.

Образ «клаптикової ковдри» в романах Уокер стає світоглядною метафорою, яка може претендувати на центральне місце в сучасній американській культурі різноманітності поряд з «райдужною коаліцією» (rainbow coalition) і «прекрасною мозаїкою» (gorgeous mosaic).

Основі положення дисертації викладено у таких публікаціях:

Роман Е. Уокер «Колір багряний» у контексті сучасної американської критики // Гуманітарний вісник Черкаського інженерно-технологічного інституту. Серія: іноземна філологія. - Черкаси, 1998. - Число 2. - С. 74-77 (0,2 др. арк.).

Феміністські тенденції в афро-американській літературі // Слово і час. - 1999. - №11. - С. 38-40 (0,2 др. арк.).

Деякі особливості афро-американського діалекту в романі Е. Уокер «Колір пурпурний» // Гуманітарний вісник Черкаського інженерно-технологічного інституту. Серія: іноземна філологія. - Черкаси, 1999. - Число 3. - С. 52-56 (0,25 др. арк.).

Вуманістична естетика Еліс Уокер // Гуманітарний вісник Черкаського інженерно-технологічного інституту. Серія: іноземна філологія. - Черкаси, 2000. - Число 4. - С. 66-72 (0,4 др. арк.).

Афро-американська феміністська критика в контексті літературознавства США 70-90-х років ХХ ст. // Гуманітарний вісник Черкаського інженерно-технологічного інституту. Серія: іноземна філологія. - Черкаси, 2001. - Число 5. - С. 74-77 (0,3 др. арк.).

Додаткові публікації

Дуалізм «негритянського» і «американського» в творчості Е. Уокер // Тези української наукової конференції «Проблеми еволюції літератури та літературної критики США». - Черкаси, 1997. - С. 33-34.

До питання про афро-американську жіночу літературу // Тези Всеукраїнської наукової філологічної конференції «Проблеми сучасної англо-американської філології. Лінгвістичні та літературознавчі аспекти». - Черкаси, 1998. - С. 27-28.

Размещено на Allbest.ru