Формотворчі функції домінантних образів. На матеріалі української та російської поезії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМЕНІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

УДК 809.1

Формотворчі функції домінантних образів.

На матеріалі української та російської поезії

10.01.06 - теорія літератури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата філологічних наук

Бистрова Олена Олександрівна

КИЇВ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі світової літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені І.Франка

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Краснова Людмила Володимирівна

Дрогобицький державний педагогічний університет

імені І.Франка, кафедра світової літератури.

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор

Удалов Віктор Лазарович,

Волинський державний університет імені Л.Українки, завідувач кафедри теорії літератури.

кандидат філологічних наук, доцент

Назарець Віталій Миколайович

Рівненський інститут слов'янознавства Київського інституту “Слов'янський університет”

Провідна установа - Тернопільський педагогічний університет

ім. Володимира Гнатюка, кафедра теорії літератури та порівняльного літературознавства.

Захист відбудеться “13” лютого 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої Вченої Ради Д 26.178.01 при Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України (01001, Київ 1,

вул. М.Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.

Автореферат розіслано “12” січня 2001 р.

Загальна характеристика роботи

Домінанта, слово-образ, ключовий образ не обов'язково є найчастотнішим. Слово повинно бути найхарактернішим, здатним до організації образних структур поетичної мови. Спираючись на відому думку 0.Потебні про те, що мова не знає слів, позбавлених елементу образності, особливо в поетичному контексті, ми розглянули цей естетичний феномен під кутом зору лінгвістики й літературознавства, філософії й психології, з креативної та рецептивної точки зору.

Скільки існує поетична мова, стільки й намагаються дослідники збагнути феномен слова, таїну перетворення звичайної лексеми на художній образ. Існують різні думки з цього приводу, та найбільш продуктивна з них та, що кожне слово у певному поетичному контексті набирає статусу художнього образу. Слово як віртуальний знак стає образом і навіть висловлюванням, коли потрапляє у діалогічну ситуацію, стає знаком чужої смислової позиції. М. Бахтін називає його двоголосим словом, а з'являється воно в умовах діалогічного спілкування. Якщо кожне слово за певних умов може стати художнім образом, а відтак і домінантою, то виникає припущення, що всі слова рівні щодо своїх естетичних потенцій.

Нас цікавить філософська думка щодо ролі слова у тексті, його поліфункціональність та полісемантичність. Потебніанська думка про невичерпність значень слова в художньому творі, висловлювання вченого про відносну нерухомість образу і постійну мінливість значення знаходять підкріплення і продовження у наукових працях багатьох теоретиків літератури з різних країн.

Актуальність теми зумовлена насамперед тим, що цілісної, стрункої теорії слова-домінанти наукою ще не вироблено. Це й спонукало нас дослідити функціональну семантику ключових образів, а також фактори, які актуалізують окремий образ, роблять його ключовим, таким, що впливає на всі компоненти тексту, на авторську індивідуальність і ширше - на стиль доби, епохи;

- необхідністю вивчити, дослідити й звести до певної системи думки провідних вітчизняних і світових учених, які розробляють проблему слова-образу;

- нагальною потребою розглянути естетику слова не лише під кутом зору літературознавства, але й лінгвістики, філософії, психології;

- необхідністю дослідити не лише структуротворчі можливості ключових слів, їх функціональну семантику як образів надепохальних, наскрізних для всіх часів і всіх митців, але й шляхом глибинного аналізу та інтерпретації окремого тексту виявити й обгрунтувати вибухову силу образів-стрижнів, систематизувати всі спостереження і досягнуті результати дослідження;

- необхідністю розгляду слова-домінанти на різних рівнях тексту: біографічному, синхроністичному, діалогічному, функціональному, контрадикторному, емотивному, металінгвальному, віршовому, поетичному, тобто на рівні когезії та когерентності, форми і змісту з метою визначення естетичної завершеності, гармонії твору.

Мета і завдання дослідження:

I. Переосмислити й узагальнити те, що було присвячено проблемі слова-образу у вітчизняній та світовій, насамперед, літературно-теоретичній науці, а також у філософії й психології.

2. Встановити необхідність нових підходів до вивчення естетичного феномену домінантних образів у тексті й творчості митця.

3. Розглянути фактори творення домінантних образів у поезії під кутом зору приналежності митця до певного психологічного типу.

4. Розробити методологію підходу до тексту з метою його всеохопного дослідження й вивчення як структурованої цілісності, що утворюється навколо домінантних образів.

5.Дослідити роль поетичного синтаксису як основної формотворчої сили, його фігур у процесі творення домінантних образів й образів-сателітів, а також роль самих домінант, їх вплив на творення відповідних фігур (фрейм, каркасів), де б вони могли реалізувати себе якнайповніше.

Наукова новизна одержаних результатів:

І. Простежено необмежені можливості внутрішньої форми слова як потенційної домінанти, а також гнучкість поетичного образу, його здатність утворювати нові сенси, нові форми й впливати на концепт твору.

2.Досліджено біологічний фактор, психологічний тип митця, залежність вибору домінанти від сфери психіки - інтуїтивної, сенсорної, емоційної, розумової.

3.Вперше досліджено проблему рецепції твору з огляду на роль домінанти, залежність читацької реакції від сприйняття й розуміння стрижневого образу-домінанти.

4.Вперше розглянуто роль стрижневих образів як маркерів уваги, роль заголовків з участю домінант, системи повторень та характеру архітектоніки з врахуванням конотацій та авторської модальності.

5.Доведено, що наскрізні образи впливають на загальну ритмомелодику тексту, його музикальність, починаючи від найменших текстових елементів - асонансів та алітерацій до рим й усіх різновидів фонетичних перегуків.

Методологія дослідження. В основу роботи покладено функціонально-типологічний метод, який спирається на системне використання літературознавства, лінгвістики, філософії та психології. Дослідження численних функцій смислотворчого й формотворчого характеру наскрізних домінант, накопичення численних поетичних прикладів, опертя на архетипне та біблійне походження образів утворили тло для типологічних узагальнень і висновків.

Теоретико-методологічний апарат дисертації, її наукове підґрунтя - це класичні роботи 0.Потебні, О.Веселовського, О.Білецького, Д. Овсяніко-Куликовського, М. Бахтіна, О. Лосєва, О.Чичеріна, Д. Виготського, Ю. Лотмана, а також А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона, Х. Ортеги-і-Гасета, А. Камю, Ж.-П. Сартра, Р. Якобсона, М. Монтеня, Р Барта, Я. Мукаржовського, Т.-С. Еліота, Г.-Г. Гадамера й інших представників світової літературно-критичної й філософської думки, школи рецептивної естетики (В. Ізер, Г. Яусс).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Пропонована робота є складовою частиною наукових досліджень та навчальних програм кафедри світової літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені І.Франка. Обраний напрямок дослідження відповідає сучасному розвиткові теорії літератури, літературознавства в Україні. Матеріали дисертації можуть бути використані в спецкурсах, спецсемінарах, при подальшому дослідженні різноманітних наукових проблем.

Матеріалом дослідження є поетичні твори українських і російських митців ХІХ і ХХ століть - Т. Шевченка, О. Пушкіна, Ф. Тютчева, Лесі Українки, Грицька Чупринки, О. Блока, М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, Є. Маланюка, Д. Загула, Ліни Костенко й деяких інших.

Практичне значення роботи. Дисертаційне дослідження може широко використовуватися у різних сферах науки та навчання. Аналізи та інтерпретації програмових творів стануть у пригоді викладачеві вузу, вчителеві, аспірантові, студентові. Дисертаційне дослідження може стимулювати дослідження естетичних функцій образу, воно дасть поштовх до занурення у нові й акуальні теми в галузі літературознавства, лінгвістики, філософії, психології творчості та психології сприйняття.

Апробація роботи відбулась на кафедрі світової літератури Дрогобицького педагогічного університету ім. Івана Франка, на наукових конференціях, присвячених проблемам літератури Срібного віку, низка яких відбулася в стінах університету (творчість Марини Цвєтаєвої, М. Гумільова, І. Сєверяніна, З. Гіппіус, Вол. Соловйова), на філософських читаннях "Людина і гуманістична природа віри". Основні положення дисертації віддзеркалені у 10 публікаціях.

Структура дисертації: вступ, 3 розділи, висновки, резюме, список літератури. Основний текст - 186 сторінок. Список використаних джерел включає в себе 233 позиції.

образ домінант поезія

Зміст дисертації

У вступі здійснюється теоретичне обгрунтування теми, визначається її актуальність і мета дослідження, наукова новизна одержаних результатів, дається огляд літератури з проблем літературно-теоретичної, лінгвістичної, філософської та психологічної думки. Вступ завершується попередніми висновками, які стануть підґрунтям подальшого дослідження і які стосуються проблеми необмежених можливостей внутрішньої форми слова - образу - домінанти.

Зокрема йдеться про фактори, які впливають і обумовлюють народження, творення домінантних образів, які містять у собі формотворчі, а відтак і смислотворчі потенції. Це такі фактори:

необмежені можливості внутрішньої форми слова як потенційної домінанти,

гнучкість поетичного образу, його здатність утворювати нові сенси,

актуалізація слова-образу в реченні і тексті ("неактуалізована домінанта - це інертний семантичний код" - Р:Інгарден), домінанта як актуально обумовлений образ,

"семантичний жест" (Я. Мукаржовський) як свідома спроба і намагання автора добрати для свого образу відповідні смислотворчі елементи,

інтонація як фактор виокремлення значущого слова, надання йому пріоритетності ("Експресивна інтонація - конститутивна ознака висловлювання" - М. Бахтін),

поетичний синтаксис, фігури якого висувають стрижневий образ на відповідне місце (інверсія, перенесення, анафора, зіткнення тощо),

біологічний фактор, психологічний тип митця, залежність вибору домінанти від сфери психіки - інтуїтивної, сенсорної, емоційної, розумової,

топікалізація, тобто вплив теми тексту на вибір значущого слова як "текстового атому" (Н.Е. Енквіст), "ядра висловлювання"(Г.-Г. Гадамер), "молекули стилю"(О.В. Чичерін),

концепція ейдетичної редукції, усунення всього зайвого, отриманого з реальності випадковим способом - визначення в тексті найсуттєвішого (Е. Гуссерль),

загальна музикальність тексту, його ритмомелодика, яка, на думку Гадамера, досягається "структуруванням звуків, ритмів, рим, вокалізацій, асонансів тощо". Музикальність - стабілізуючий фактор. "Музикотворчий фактор не дозволяє потрібному слову вислизнути з поля уваги дослідника",

роль домінанти як знаряддя усунення можливої автоматизації тексту,

проблема рецепції твору, адекватного сприйняття стрижневих образів,

загальна текстова стратегія для рецепції тексту, яка встановлюється за участю актуалізованих образів-домінант,

фактор передзнань автора і реципієнта, від зіткнень яких залежить акт рецепції домінанти,

деструктуризація тексту, теорія вільної гри текстовими елементами, виникнення поля можливих утворень нових сенсів і домінантних образів,

розширення меж значень домінантних образів: слово-кліше, цитата, усталені групи слів, асоціативна мережа,

залучення домінант у творення бінарних опозицій і системи контрадикторних образів тощо.

РОЗДІЛ І: Поетичні функції домінант - присвячено всебічному розгляду естетичних потенцій таких одвічних поетичних образів, як ДУША, СЕРЦЕ, РОЗУМ, ДОЛЯ, СОН, ТІНЬ, ДІМ, ДОРОГА, КІНЬ, ТУМАН, СНІГ, ВОДА, ВІТЕР й ін. Теоретичним стрижнем дослідження домінант є потебніанська думка про відсутність у мові слів, які б не мали у собі хоча б зернини образності. Іншими словами, безбразних слів не буває. Проте Потебня допускав постійну взаємодію слів образних і безбразних, певне їх балансування.У деяких умовах, в тому чи іншому історико-культурному контексті й так зване безбразне слово може перетворитися на значуще, стати домінантою. Цей процес перетворення Потебня пов'язував із "згущенням думки", закумульованим на протязі століть сенсом, з рівнем розвитку суспільства, із зростанням інтенсивної думки в процесі зростання освіченості і культури.

Розгляд провідних домінант виноситься в окремі підрозділи. Досліджуються такі грані функціонування домінант, як участь у формуванні ліричного сюжету окремого твору або циклу, сприяння утворенню цілісності тексту, прояснення настрою, емотивного тла, вплив на характер композиції, увворення розгалуженої системи тропів, синтаксичних фігур. Використовується інтуїтивно-творчий підхід для визначення домінанти у тексті та її формотворчих потенцій експліцитного та імпліцитного характеру. Враховується роль метру в процесі визначення домінантного образу та, навпаки, вплив домінанти на формування метру і ритмомелодики.

Розглядаються деякі домінантні образи під кутом зору їхньої приналежності до архетипів, наприклад, домінанта плід, яка утворює навколо себе чіткий семантичний дескриптор, впливає на стратегію тексту, його композицію, символіку з глибинним і неоднозначним сенсом, який прояснюється лише у контексті; здатність домінанти утворювати бінарні опозиції (плід-безпліддя); простежуються біблійні корені образу. Домінанта плід має філософське підґрунтя: це й життєвий доробок, і сама людина, особистість, і основа життя взагалі, і замінник спільноти людей, це й душа, і тіло, духовне й тілесне, горнє й дольнє.

В окремому підрозділі розглядаються домінанти ДУША - СЕРЦЕ. Частотність їхніх вживань досить висока в різних поетів.В дусі натурфілософії Ф. Шеллінга душа сприймалася як духовна сила - Абсолют, який формує як природу, так і людський розум. Душа - символ, за яким великі обшири й великі таємниці. Дуалістичність у розумінні душі як символу розкриває великі можливості смислоутворювання в текстах поетів усіх часів. К.-Г. Юнг наголошував, що душа - "відокремлений функціональний комплекс", "особистість", "в тому самому індивіді може існувати велика кількість особистостей". Ці думки наштовхнули дисертанта на дослідження функціональної семантики домінанти душа в різних поетів.

У Т. Шевченка - душа - особистість вищого гатунку ( "душа щира", "душа жива"). У понятті "душа" нерозривно переплелися фізичні та духовні начала.На основі філософії дуалізму виникає теорія психофізичного паралелізму. Душа - самостійна як авторський двійник, і разом з тим є прикладом єднання суб'єктного "я", своєрідної еманації і духовних начал.Душа - супутник серця, вони пульсують, живуть, страждають синхронно:"Кого ти без мови, без слова навчила Очима, душею, серцем розмовлять" (Шевченко, "Мар'яна-черниця").

Найповніше формулювання філософії серця, "кордоцентризм" спостерігається у вченні Григорія Сковороди.

Кожен поет знаходить для наскрізної домінанти незвичні функції, незвичні прикмети. Так, у Сосюри серце має національну специфіку("Я стримаю серце своє, українське, розхристане серце..." - "Серце"). У деяких поетів відчутне тяжіння споріднених домінант до одної думки, тоді вони набирають значення однорідності. Або, навпаки, підшукують собі опонентів. Так, у Лесі Українки: "Уста говорять...А серце каже..."

Ключовий образ є складовою загального ритму творчості, це - надритм на відміну від ритму віршового. Надритм підтримується всією сукупністю семантичного дескриптора, всіма відтінками сенсів у контекстах, а також словами-сателітами. Так, у Є. Маланюка домінанту серце підсилено епітетом роздерте й образами-сателітами: бій, валка, смерть, страждання ( "Балада про Василя Тютюнника").

Отже, домінанти (їх комплекс) - душа -серце -розум функціонують як: концептуальні образи, які несуть у собі певну філософську ідею, ідею життя над усе; як ключові образи, які формують різні прояви антитез, контрадикторних зіткнень, опозицій, протиставлень; створюють розгалужену систему метафор (метафори-генітиви, метафоричні епітети, розкриті або розшифровані метафори). Підготовлена всім розвитком ліричного сюжету метафора сприймається як символ, душа - це й двійник ліричного героя, який діє самостійно, може вступати в діалогічні стосунки ("Спинись над власною душею" - М. Рильський ); душа як вісь афористичного вислову: (" єдина на землі держава" - Л. Костенко).

Домінанта душа виступає і як центр широкого поля семантичних утворень компаративного характеру ("Душа моя, знайдибіда..."- Л. Костенко). Душа як основа метафори-прикладки, як вищий еталон людської гідності: Душа - людина. Завдяки своїй полісемантичності домінанта душа легко вступає в поетичний контакт з іншими образами, утворюючи нові значення, нові фігури, надає поетичному творові єдності, однак ця єдність - "є єдність у розмаїтті" (Я. Мукаржовський).

В окремому підрозділі розглядається функціональна семантика домінанти СОН - однієї з найпоширеніших в поетиці й поезії всіх часів. Продуктивною є здатність цієї домінанти утворювати бінарні опозиції: сон-безсоння, сон-праця, сон-спогади, думки, сон-вічний сон, сон-життя. А.Шопенгауер вважає, що "між життям і сновидінням нема специфічної і абсолютної різниці, а є лише різниця формальна й відносна..." У підрозділі простежуються різні відтінки значення домінанти сон та її роль у формуванні структури тексту. Так, у Маланюка ця домінанта формує сюжет, композицію, архітектоніку строф, впливає на характер усіх тропів, несе на собі відблиск авторської модальності ("підсовєтський сон").

Домінанта сон сприяє утворенню напівреального світу, примхливого, нечіткого, часом виникає так званий розмитий сенс. СОН для деяких поетів - посередня ланка між небом, космосом і земним буттям. Це відгомін античної традиції, який вплітається в лексичну цілісність філософських роздумів про таїну світобудови. В таких ситуаціях сон, сни - пророчі: "Лишь музы девственную душу В пророческих тревожат боги снах" (Ф. Тютчев,"Видение").

Існують домінанти широкого, узагальнюючого сенсу, концептуального значення. Їх поет підбирає свідомо, це символи, емблеми творчості, назвати їх - значить назвати митця. Такою домінантою стає СОН у Шевченка, саме в нього вона набирає філософської суті, світоглядного спрямування. Всі можливі відтінки й функції значень домінанти СОН є в Шевченка, проте в нього є те, чого нема в інших. Є - спротив, гнів, заклик до опору, віра, любов, ненависть, є - душа поета. Через домінанту СОН проглядає доля поета, його доба, його особистість.Ця домінанта єднає в собі всі стадії творення міфосвіту митця, його творчої манери в цілому: образ, метафора, символ, міф.

Майже в усіх своїх іпостасях домінанта СОН - художня деталь - зображальна, характерологічна, символічна, портретна, психологічна. Деталь має значну потенційну силу, вона здатна активізувати рецепцію твору, спонукати читача до співтворчості, надавати простір його асоціативній уяві, виствітлює ставлення митця до об'єкту зображення.

Відчутною є роль домінанти у загальній ритмомелодиці твору. Домінуючі у словах-фаворитах звуки беруть участь в алітераціях, асонансах (особливо звуки домінанти СОН -с, н), зміцнюють загальний метр.

В інших підрозділах розглядаються домінанти туман, дім, кінь, вітер, вода, дощ, роса, Також розглядається проблема суб'єктного синкретизму.

Безмежною є й гама сенсів домінанти ТУМАН у різних митців. У Шевченка, як і в цілому пейзаж України, ця домінанта романтизується - рідний край, повитий туманом. У Маланюка ця домінанта цікава як основа різних фігур і тропів (сліпий туман, стіна туману). Тональність домінанти туман у Ліни Костенко наближається до Шевченкової, тональність - романтична, яка проявляє себе у метафоризованій формі, з філософським підтекстом:

Такий туман, аж піють сірі півні.

Людина йде з туману у туман.

Ми всі, по суті, живемо

якоюсь мірою в тумані...

"Інкрустації"

Як символіст О.Блок убачав в домінанті туман певну умовність, нерозгаданість, таїну. Тому в текстах для реципієнта можуть виникати різного роду лакуни. Неможливість декодування змісту символу веде до множинності трактування, витлумачень. Розуміння образу-символу завжди контекстуально-ситуативне.

Розділ завершують висновки, в яких стверджується, що наскрізні образи-домінанти виступають в поезії як елементи поетичного висловлювання, які можуть впливати на формування характеру ліричного "я", спонукають його до відповідних дій. Домінанти викликають у реципієнта певні алюзії, ведуть у підтекст своєю асоціативністю, творять ліричний сюжет, сприяють його завершеності.

Домінанти стають маркерами приналежності твору до певного напряму, течії, літературної моди і смаку.У заголовках домінанти подають сигнал уваги щодо теми твору й стратегії розвитку сюжету, висвітлюють загальний сенс, ідею, головні текстові універсалії: людину, місце і час ("Гамлет" - Пастернак).

Функція домінанти як сигнала до уваги важлива для визначення асоціацій різного характеру, в тому числі й таких, що ведуть у підтекст української поезії в цілому. Домінанти дають поштовх до з'ясування потенційних можливостей підтексту як окремого твору, так і циклу, і навіть епічного твору. Цикли формуються під впливом різних факторів, це - спільність ліричного переживання, конкретних фактів, історичної події, яка висвітлюється в різних текстах циклу, душевного й духовного стану митця, загальною спрямованістю на рецепцію конкретного адресата.

Майже всі домінанти - біблійні образи, ейдоси, архетипи, з чітким семантичним та міфічним наповненням. Вони також - елементи культурного канону, поповнюють банк авторських архетипів, уводять у світовий культурний контекст. Домінанти є зернами інтертекстуальності, бо кожен текст - це інтертекст ( Р.Барт).

Домінанта - це образ, який бере участь у творенні суб'єктного синкретизму, аури навколо ліричного "я", яке так само може бути домінантою. Тоді суб'єкт як домінанта висловлювання говорить про себе як про іншого, діють замінники суб'єкта - домінанти душа, серце, розум й ін. Може виникати ситуація "я - ми" - розмитість сенсу, необ'єктивоване звертання суб'єкта: риторичний монолог, роздвоєння суб'єкта, його самохарактеристика, розчинення "я" суб'єкта в ситуативній сфері; діалогічна суб'єктна орієнтація, двоголосся, відчуття "чужого" голосу; прагматична скерованість тексту, формування тропіки навколо суб'єктного "я" й інше.

Крім факторів, що роблять образ домінуючим, наскрізні образи-домінанти виступають в поезії як елементи поетичного висловлювання, які можуть впливати на формування характеру ліричного суб'єкта, спонукати його до відповідних дій. Можуть викликати у реципієнта певні асоціації, алюзії, вести у підтекст, впливати на творення ліричного сюжету, конкретизувати його, сприяти завершеності. Домінанти стають маркерами приналежності твору до певного напряму, течії, з'являтися у заголовках і подавати сигнал уваги, висвітлювати загальний сенс.

Домінантами часто стають і біблійні образи, ейдоси, архетипи з чітким семантичним і міфічним змістом, вони виступають і як елементи культурного канону, поповнюють банк авторських архетипів і вводять у світовий культурний контекст. Домінанти, як і текст в цілому, можна досліджувати на різних рівнях: генетичному, генеологічному, біографічному, емотивному, функціональному, інформативному, хронотопному, поетичному, віршовому, металінгвальному тощо. Домінантні образи і наскрізні мотиви є й зернами інтертекстуальності, а також векторами, що ведуть у підтекст.

Домінанта - це образ, який бере участь у творенні суб'єктного синкретизму, аури навколо ліричного "я", виконуючи різні функції, але й сам суб'єкт дії або ліричний герой, його "я" може стати домінантою поруч із текстовими замінниками - душа, серце, розум. Може викикати ситуація переходу "я" у "ми", необ'єктивоване звертання суб'єкта, навіть своєрідне двійництво, роздвоєння суб'єкта, а також його самохарактеристика. Домінантне "я" ліричного героя діє у ретроспективі й у проспекції, створюючи діалогічну суб'єктну орієнтацію, двоголоссся з відчуттям "чужого" голосу. Заслуговує на увагу процес формування тропіки навколо "я" суб'єкта, а також залежність синтаксичних фігур від домінантного образу й, у свою чергу, вплив поетичного ситнтаксису на творення домінанти.

Наскрізний образ у певних ситуаціях може призводити до розмитості сенсу, його невизначеності, особливо тоді, коли дискурс завершується трикрапкою. Подібна ситуація вимагає більш грунтовного дослідження характеру рим, особливо алорим домінанти, а також усіх контрадикторних зіткнень, у які потрапляє домінанта. Продуктивною є й роль пріоритетних образів у творенні різноманітних паремій (авторських афоризмів, численних фразем, максим, усталених висловлювань тощо.) Домінантні образи розглядаються й як елементи топікалізації, складові мовного етикету й "зорово-слухового" сприйняття (Платон Білецький).

РОЗДІЛ ІІ: Структуротворчі функції домінантних образів у окремому тексті - присвячено всебічному розгляду віднайдених у тексті домінант та їх ролі у формуванні художньої цілісності твору.Розглядається семантика домінант, їх символіка, поліфункціональність на різних рівнях, участь у фонетичній грі. Кожен окремий текст митця завжди має чіткі текстові атоми, навколо яких формується сюжет, композиція, система тропів, які впливають на стратегію тексту, прояснюють підтекст - потенційний рівень тексту, формують концепт твору в цілому. Домінантні образи встановлюють асоціативні та алюзивні зв'язки, можуть стати центром розгортання й дослідження проблеми інтертекстуальності.

У розділі всебічно розглядаються окремі тексти І. Франка, Лесі Українки, О. Блока, Дм. Загула, М. Гумільова, Є. Маланюка, М. Рильського, В. Сосюри, Ліни Костенко.У поле зору потрапляють не лише домінантні лексеми, а й наскрізні мотиви, наприклад, такі, як смерть, туга, а також мотив випереджувальної свідомості (О. Пушкін, Ф. Тютчев, Ін. Анненський), їх формотворчі функції, "стабілізація певної форми" (О.Білецький).

В деяких текстах з'являються нові функції домінант, вони випромінюють додаткові мотиви, сприяють творенню смислових рим, зміцнюють ритмомелодику тексту, його архітектоніку, виконують роль "містка" між текстом і підтекстом, сприяють зв'язку з біографією митця, декодуванню її з огляду на життєву ситуацію (наприклад, еміграція).Створюється текстове поле домінант, які виходять за межі окремого тексту й спонукають до компаративістського підходу й філософських обгрунтувань (наприклад, домінанта-мотив смерть).

В окремих текстах домінанти сприяють утворенню експресивної аури навколо протагоніста в його миттєвому сприйнятті дійсності (конотації, модальність); формують феміністичний дискурс (тексти М. Цвєтаєвої, Лесі Українки, Ліни Костенко); беруть участь у творенні паремій, авторських афоризмів. В окремих текстах можуть з'являтися квазі-домінанти, які з певних авторських міркувань відвертають увагу реципієнта від правдивої домінанти-стрижня.

Важливою є роль домінант, коли вони вказують на психологічний стан суб'єкта, виконують роль психологічного маркера приналежності адресанта або його замінника до певного психологічного типу.

Домінантні образи мають дотичність і до проблеми інтертекстуальності, методологію якої розробляють сьогодні науковці різних країн. Досить інтенсивно - в Інституті літературних досліджень Польської академії наук. Спираючись на досвід світової науки, польський теоретик і історик літератури М. Гловінські визначає різні рівні інтертекстуальності (автоінтертекстуальність, трансінтертекстуальність, паратекстуальність, метатекстуальність, гіпертекстуальність й ін.). Ця проблема - цікава і перспективна, особливо під кутом зору ролі стрижневих образів і мотивів на всіх рівнях інтертекстуальності. В дисертації розглядається наскрізний асоціативний мотив туги як маркер інтертекстуальності. Асоціативне поле як навіювання спогадів, зіставлень, порівнянь обумовлює методологію інтертекстуальності:текст не може не мати перегуків з іншими текстами.

РОЗДІЛ Ш. ДОМІНАНТА Й СИНТАКСИС. Після стислого огляду сучасних проблем синтаксису літературної мови досліджуються синтаксичні фігури, в яких функціонують домінанти. Це - еліпсис (еліпс), інверсія, різні види анафор, риторичні фігури, хіазм, зіткнення, переноси, повторення, паралелізми тощо. Спостерігається розбіжність підходів до синтаксису з боку лінгвістики й літературознавства.

Поетичний синтаксис, підкорений загальним законам сенсу, поетичній логіці, органічно вплітається в цілість поетичних структур, сприяє й навіть обумовлює єдність форми й змісту. Митець мав право на відхилення від усталених норм (в галузі поетики ці норми досить хисткі), тому поетичний синтаксис дає широку варіантність засобів висловлювання, які не адекватні традиційним нормам літературної мови. Найчастіше відхилення формують інверсії, є вони й у зв'язках між словами, в хіазмах, синтаксичному паралелізмі, у зіткненнях, переносах (enjambement) тощо.

Митець шукає своїх форм, синтаксичних будов, які б актуалізували найбільш значущі образи - домінанти. Поетичні фігури - це й тропи, й власне фігури."Єдиної загальноприйнятної класифікації фігур нема", - стверджує Е. Береговська, автор ґрунтовної розвідки про синтаксичну фігуру хіазму.

Однією з найбільш характерних фігур поетичного синтаксису є інверсія. Її продуктивна сила досить велика. Хоча не існує ні в українському, ні в російському синтаксисі жорстких правил розподілу слів у реченні, проте певний порядок все ж таки існує. Відхилення від нього відразу відчувається, воно сприяє естетичній напрузі, привертає до себе увагу, отже, виконує стильову роль, актуалізує художній образ ("Жовтнева закипає ржа" - Є. Маланюк, "Епілог"), сполуку: означення плює підмет розірвано присудком, який мав би займати у фразі перше місце.

У багатьох поетів спостерігається потяг до триразового повторення домінантних або взагалі значущих образів. Ця тенденція троїстості сама по собі домінуюча, синтаксичні фігури з повтореннями "на три" виконують різноманітні стильові функції, зміцнюють загальний ритм, вони є проявом широкої системи повторювань у цілому. Тріади часом містять у собі семантичну несумісність, контрадикторність, але при цьому утворюють єдність, яка йде від бажання митця глибоко й всебічно відбити суть явища, предмета, почуття, охопити його з усіх боків, дати про нього якомога більше відомостей різного характеру: "Чому ж так солодко до болю - Молитись, плакати, радіть?", (Є.Маланюк, "Весна").

Уникаючи синтаксичних тріад, Шевченко, натомість, виявив поетичну пристрасть до числа три. Це - хтось третій, різні об'єкти, дні, години, доведені до трьох, заголовок "Три літа" у тексті стає домінантою. Ліна Костенко надає своїм тріадам характера паремій ("Це зветься досвід, витримка і гарт" - "І все на світі треба пережити").

Домінанти поетів Канону - із авторського словника значущих лексем, на них не впливають ні мода, ні кон'юнктура, "слова даного моменту" (І. Ковтунова). На перестановці речових компонентів за формою грецької букви хі будується фігура хіазму, хоча для українського поетичного синтаксису вона не показова. Хіазм та його різновиди трапляються найчастіше в афоризмах, типологічних твердженнях, максимах, символічних концептуальних висловлюваннях. Домінанта тут проступає чітко завдяки повторюванням в обох частинах фігури:

Тобі, Україно моя,

і перший мій подих,

І подих останній тобі.

(В. Еллан."Україні")

На симетрію будови поетичного висловлювання й на роль домінантних образів у ньому впливає фігура паралелізму. В основі цієї фігури виразно відчувається порівняння, зіставлення, часом досить умовне й суб'єктивне. Паралелізми дотичні до сфери почуттів, переживань, тому їх ще називають психологічними, вони, як правило, охоплюють цілу строфу. У кожній частині паралелізму можуть бути свої домінанти. У редукованому, ущільненому вигляді психологічний паралелізм - це виставлення домінант:

Голосні дзвони, срібні тони,

Слух у них потопає,

Та її голос - пшеничний колос -

Аж за серце хапає

(І.Франко,"3ів'яле листя")

Польські дослідники радять розрізняти такі види паралелізмів: інтонаційний, синтаксичний, тематичний, композиційний, лексичний, строфічний. Проте всі ці властивості генерує саме синтаксична фігура паралелізму, бо він водночас і емоційний, і тематичний, і композиційний. До цього переліку слід додати ще заперечувальний паралелізм, переважно фольклорного походження.Фігуру паралелізму як всеохопне явище поетичного синтаксису ми розглядаємо на тлі поезії І.Драча "Грузинській дівчині, убитій саперною лопаткою", в якій домінує емотивне тло.

Говорячи про фігури поетичного сиитаксису та їхню роль в актуалізації домінант, ми стверджуємо й зворотній зв'язок - роль і вибухову силу домінант, які впливають на вибір і творення фігур. Це стосується й такої універсальної фігури, як еліпсис, або еліпс, який з'явився у наслідок максимальної ущільненості віршового рядка, "згущення думки". Еліпс - це пропуск, опущення, згуба, яка спонукає до пошуку, від творення первісної повноти фрази й висловлювання, бо "поетична мова-думка аж ніяк не складається із суцільних тропів" (Д. Овсяніко-Куликовський).

Синтаксичні фігури - це своєрідні каркаси, або фрейми (Н. Енквіст). Кожна з них є відхиленням від канонічного синтаксису. Це відхилення створює ефект неочікуваності й магію мистецтва. Такі відхилення мають різні параметри: на рівні графіки, перебоїв ритму, переносів, антитези, може виникати й певна невизначеність, мерехтіння, туманність тексту, розмитість, наприклад, у фігурі умовчання. Таким чином, домінанта реалізує себе:

- у комплексі синтаксичних фігур, які утворюють міцну будову тексту, структуровану цілісність твору,

- у загальному ритмі образів, його смисловій енергії, а також і в упорядкованій ритмомелодиці текстів.

Смислова енергія образів-стрижнів спирається також на різнорідну антитезу, суцільну контрадикторність, бінарні опозиції, полярність інтонацій, тональностей, синтаксичних будов (чітка ритмічна упорядкованість - перебої ритму тощо). Це й злам графічного малюнка, лексичні протиставлення різних шарів, розгалужена система синтаксичних тріад із різним семантичним наповненням, їх дотичність до фігур еліпсу, інверсій, хіазмів, замовчувань, паралелізмів й ін.

Текстові елементи, атоми, фрейми - це "синтаксична структура", "потужна мускулатура" (О.Чичерін) окремого тексту й авторської манери в цілому, це поле, де народжуються домінанти, де міцніють їх потенційні можливості й з'являється зворотній зв'язок: домінанти починають впливати на загальний сенс, на зміни структури, на концепт твору.

ВИСНОВКИ. Тут генерується все найсуттєвіше, що містять у собі висновки до кожного розділу, це:

- необмежені можливості внутрішньої сили й форми слова як потенційної домінанти, гнучкість поетичного образу, його здатність утворювати нові сенси й нові форми,

- залежність домінанти від біологічного фактору, психологічного типу митця, від сфери психіки - інтуїтивної, сенсорної, емоційної, розумової,

- вплив топікалізації, тобто теми тексту на творення наскрізного образу, значущого слова (текстового атома, молекули тексту, ядра висловлювання),

- концепція ейдетичної редукції, усунення всього зайвого, отриманого з реальності випадковим способом для чистоти результату - визначення в тексті найсуттєвішого (в реченні, абзаці, дискурсі).

- вплив домінанти на загальну музичність твору, його ритмомелодику, яка відіграє роль стабілізуючого фактора (структурування звуків, ритмів, рим, вокалізацій, асонансів тощо),

- роль домінантного образу як знаряддя усунення можливої автоматизації тексту, функція слова-знаку, яка генерує сенс, тобто стає фактором деавтоматизації тексту. Це здійснюється послідовно, шляхом лексичного відбору,

- зв'язок домінантних образів з проблемою рецепції твору, сприйняття стрижневих образів у пресупозиції комунікантів. Тут важливим є фактор передзнань автора й адресата у "горизонті сподіваного" (Erwartungshorizont - Г.-Р.Яусс),

- роль лінгвістичного аспекту проблеми творення домінантних образів, металінгвістичної сфери, ідеї провідних лінгвістів.

У ВИСНОВКАХ фіксуються численні функції домінант як формотворчих і смислотворчих елементів тексту, які виступають в поезії як:

- одиниці поетичного висловлювання, які впливають на формування характеру ліричного суб'єкта, спонукають його до відповідних дій, впливають на творення ліричного сюжету, конкретизують його, сприяють завершеності,

- маркери приналежності твору до певного напряму, літературної течії,

- як заголовки, які впливають на розвиток ліричної теми, формують завершеність тексту, висвітлюють авторську модальність,

- ядра міфів, міфотворча функція домінант і роль їх у творенні міфосвіту поета,

- клітина тексту, що залежить від дослідження її на різних рівнях: генетивному, генологічному, біографічному, емотивному, функціональному, інформаційному, хронотопному, поетичному, віршовому, металінгвальному,

- образ, який бере участь у творенні суб'єктного синкретизму, аури навколо ліричного "я" або коли "я" стає домінантою,

- об'єкт, що може привести до деконструкції тексту,

- образ біблійного походження, сакральний знак,

- амбівалентний образ або член бінарної опозиції,

- маркер інтертекстів,

- образ, що здійснює зв'язок актуального й потенційного рівнів тексту (функція "містка"),

- одиниці суцільної символізації тексту,

- підгрунтя утворення наскрізних мотивів тощо.

Отже, встановлено й простежено філософські, психологічні та літературно-теоретичні фактори, які обумовлюють виникнення в поезії наскрізних образів-домінант, а також досліджено їх численні функції.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

Шевченків світ. Щоденник поета. Літературно-філософські мотиви: // Слово і час.- К,І998.-№.З.-С.32-35 (0,15 д.а.)

Проблеми суб'єктного синкретизму і функції домінант.// Філологічні студії. Науковий часопис №4.-Луцьк, 1999.-С. 5-13 (0,3 д.а.)

Структуротворчі функції домінантних образів в окремому тексті.//Науковий вісник ВДУ: Мовознавство. Літературознавство.-Вип. 13.- Луцьк,1999.-С.110-115.(0,2 др.а.)

Функціональна семантика домінант вода, дощ, роса. //Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки ДДПУ.-Дрогобич: Вимір, 2000.-С.186-198.(0,5 д.а.).

Додаткові публікації:

1. Стилеобразующие функции фигур поэтического синтаксиса Марини Цветаевой ("цикли "Бессонница" и "К Блоку")//Творчість Марини Цветаєвої в контексті культури срібного віку. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 105-річчю від дня народження М.Цвєтаєвої.- Дрогобич.-1998.-Ч.2.-С.74-78.(О,15 д.а.)

2. Домінантні мотиви в ліриці Зінаїди Гіппіус // Творчість Зінаїди Гіппіус в контексті культури срібного віку. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 130-річчю від дня народження поетеси.-Дрогобич:Вимір.-1999.-С.60-63.(0,15 д.а.)

3. Традиції Ігоря Северяніна і сучасний український модерн//Творчість Ігоря Северяніна в контексті культури срібного віку. Матеріали всеукраїнської науково-теоретичної конференції,присвяченюї 110-літтю від дня народження І.Северяніна та його поетичний світ.-Ч.П.-Дрогобич, 1997.-С.36-38.(0,15 д.а.)

4. Філософське підгрунтя лірики Федора Тютчева у світлі ідей Володимира Соловйова // Людина і гуманістична природа віри. Матеріали людинознавчих філософських читань. Випуск УП.- Дрогобич: Вимір, І998.-С.250-255 (0,25д.а).

5.Домінанта СОН в лирике Ф.Тютчева и Вл.Соловьева. К проблеме: Ф.Тютчев и Вл.Соловьев// Творчість Володимира Соловйова в контексті культури срібного віку. Матеріали наукової конференції, присвяченої 145-річчю від дня народження Володимира Соловйова.-Дрогобич,1998.-С.190-195 (0,25 д.а.)

6.Поетика домінант у творчості Шевченка //Інформаційний вісник Академії наук вищої школи України. Додаток до випуску №18(серпень - вересень).-К.-1998.-С.12-19 (О,3 д.а.; у співавторстві з Л. Красновою).

Анотація

Бистрова О.О. Формотворчі функції домінантних образів. На матеріалі української та російської поезії. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.06 - теорія літератури. Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.Київ.2001.

Дисертаційне дослідження присвячено вивченню такого естетичного феномену, як поліфункціональність і полісемантичність наскрізних поетичних образів-домінант у творчості митців різного часу й різних творчих спрямувань української та російської поезії (переважно ХІХ і ХХ століть), образів надепохальних, корені яких сягають сивої давнини. Це такі, як ДУША, СЕРЦЕ, РОЗУМ, ДОЛЯ, ДІМ, КІНЬ, ТУМАН, ВІТЕР, СОН, ДОЩ, деякі колоративи й ін.

У центрі дослідницької уваги - творчість Т. Шевченка, О. Пушкіна, Ф. Тютчева, О. Блока, Лесі Українки, М. Рильського, В. Сосюри, П. Тичини, Є. Маланюка, Дм. Загула, Ліни Костенко та ін. Це митці Канону, творчість яких сфокусувала все найтиповіше, найхарактерніше у поетичному аспекті, що й зумовило широкий спектр поетичних функцій кожної домінанти, кожного ключового образу й мотиву, висвітлило їх роль у формуванні непроминущих цінностей світової культури в цілому.

Ключові слова: текст, образ, слово, фраза, дискурс, маркер, структура, домінанта, рецепція.

Аннотация

Быстрова Е.А. Формообразующие функции доминантных образов. На материале украинской и русской поэзии. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06-теория литературы. Институт литературы им. Т.Г. Шевченко НАН Украины.Киев.2001.

Диссертационное исследование посвящено изучению такого эстетического феномена, как полифункциональность и полисемантичность сквозних поэтических образов-доминант в творчестве художников разного времени и разных творческих устремлений в украинской и русской поэзии (преимущественно ХІХ и XХ столетий), образов надэпохальных, истоки которых уходят в седую древность. Это такие образ, как ДУША, СЕРДЦЕ, РАЗУМ, СУДЬБА, ДОМ, КОНЬ, ТУМАН, ВЕТЕР, ТЕНЬ, СОН, Д0ЖДЬ, некоторые колоративы.

В центре исследовательского внимания - творчество Т.Шевченко, А. Пушкина, Ф. Тютчева, А. Блока, Леси Украинки, М. Рыльского, В. Сосюры, П. Тычины, Е. Маланюка, Лины Костенко, Дм. Загула и др. Это - художники Канона, их творчество сфокусировало все самое типичное, самое характерное в поэтическом аспекте, все, что обусловило широкий спектр поэтических функций каждой доминанты, каждого ключевого образа, прояснило их роль в формировании нетленных ценностей мировой культуры в целом.

Определенные условия, в которые попадает обычная лексема, это факторы, способствующие рождению смыслового центра, т.е. доминантного образа. Таких факторов довольно много: неограниченные возможности внутренней формы слова (А. Потебня), гибкость поэтического образа и способность его создавать новые смыслы, актуализация слова-образа в предложении и тексте ("неактуализованная доминанта - это инертный семантический код" - Р. Ингарден).

Ян Мукаржовский предлагает понятие "семантического жеста" - как сознательной попытки и стремления автора подобрать для своего образа соответствующие смыслосозидающие элементы. Большая роль отводится и интонации как фактору выделения значимого слова, придания ему приоритетности ("Экспрессивная интонация - конститутивная примета высказывания" - М. Бахтин). Весьма весома роль синтаксиса, фигуры которого способствуют выдвижению стержневого образа на соответствующее место (инверсия, перенос, анафора, стык и др.)

Учитывается и биологический фактор, психологический тип художника, зависимость выбора доминанты от сферы психики - интуитивной, сенсорной, эмотивной, рассудочной. Влияет на этот выбор и топикализация (topic), выбор темы, формирующей ядро высказывания" (Г-Г. Гадамер). Одним из факторов конденсации смысла в фразе, а значит и в доминанте, является концепция "эйдетической редукции", т.е. устранения всего лишнего, полученного из реальности случайным способом для определения самого существенного.

Фактором, влияющим на появление доминанты, можно считать музыкальность текста, его ритмомелодику, которая, как полагает Гадамер, достигается "структурированием звуков, ритмов, рифм, вокализаций, ассонансов и др. " ("Философия и поэзия"). Доминанта является также орудием преодоления возможной автоматизации текста. Учитывается и расширение границ значений доминантных образов: слово-клише, цитата, паремии, асоциативная сеть, которая составляет "дескриптивную систему ядерного слова"(М.Риффатерр).

Уделено внимание проблеме рецептивной эстетики. Эстетику рецепции обосновали и развили немецкие литературоведы Роберт Яусс и Вольфганг Изер (Rezeptionsthetik). Американский вариант эстетики рецепции - "критика читательской реакции" (Дж. Куллер, Э. Герш, С.Фиш).

Проблема рецепции рассматривается и в свете основ эпистемологии, проблем природы познания и восприятия, "Феноменологии восприятия", как очертил эту категорию Морис Мерло-Понти. Главной проблемой философии он считал проблему обоснования уникальности человеческой субъективности и ее отношений с миром на основе феноменологической редукции и интенционального сознания.

Рассматривается текст и отдельное его высказывание в свете шести основных функций речевой деятельности, которые выдвинул Р.Якобсон. Особо выделяется здесь проблема психологической связи между адресатом и адресантом.Ориентацию на адресата осуществляет так называемая конативная ( лат. Conor - стараться) функция, т.е. стремление установить контакт.

Среди современных исследовательских концепций и теорий изучения текста привлекает внимание деконструктивистская стратегия Жака Дерриды. Основой деконструктивизма стало децентрирование структуры, концепция отсутствия центра. Это - отказ от образов-доминант, манипуляции с ними, создание лексической игры разниц.

Факторы, формирующие общую стратегию текста и роль в нем смысловых центров-доминант, формируют и направляют читательскую рецепцию.

Ключевые слова: текст, образ, слово, фраза, дискурс, маркер, структура, доминанта, рецепция.

Summary

Bystrova O.O. The formative functions of the dominating images. On the materials of Ukrainian and Russian poetics. - The manuscript.

The thesis is submitted for a scientific degree of the candidate of philological sciences on a speciality 10.01.06- the theory of the literature. Taras Shevshenko Institute of the literature of Ukraine- Kyiv 2000.

The dissertation is devoted to studing of such aesthetic phenomenon as a polyfunctionality and polygenetics of the through poetical images in the creativity of the artists of different time and different directions in Ukrainian and Russian poetry (mainly Х І Х and XХ centuries), images, which sources leave in a gray-haired antiquity. There are such images, as SOUL, HEART, REASON, FATE, HOUSE, HORSE, MIST, WIND, SHADOW, DREAM, RAIN, some coloratives.

At the centre of research attention - creativity of O.Pushkin, F Tutchev, O.Block, L.Ukrainka, M.Rylsky, V.Sosura, P.Tychyna, L.Kostenko and anothers. All of them are the artists of a Canon, their creativity has focused all most typical, most characteristic in poetic aspect, everything, that has caused a wide spectrum of poetic functions of each dominant, each key image, their role in formation of imperishable values of world (global) culture as a whole has cleared.

Key words: the text, image, word, phrase, discurs, marker, structure, dominating image, reseption.

Размещено на Allbest.ru