Проблеми фемінізму у житті і творчості Марка Вовчка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Вплив фемінізму на українську літературу

Проблеми фемінізму у житті і творчості Марко Вовчок

Феміністична проблематика роману «Жива душа»

Висновки

Література

Вступ

До сьогодні фемінізм як явище провокує бурхливі дискусії та зумовлює появу неоднозначних оцінок. „Жіноче питання” було і залишається актуальним: про виховання й освіту жінки, про її місце в суспільстві та родині, про її права й обов'язки, про її почуття і сподівання сперечалися й сперечаються як прихильники жіночої емансипації, так і її противники.

Вплив фемінізму на українську літературу

У європейському контексті фемінізм виступив однією з найвпливовіших течій ХХ століття. У науковій літературі дане поняття вимагає визначення щонайменше на двох рівнях: з одного боку, це широкий суспільний рух за права жінок, або ж феміністський рух, а з іншого - комплекс соціально-філософських, соціологічних, психологічних, культурологічних теорій, які здійснюють аналіз статусу жінки у суспільстві, або ж феміністична теорія. На сьогодні прийнято вважати, що час зародження феміністичних ідей відноситься до епохи Відродження з її ставленням до людини як до співтворця Бога. Саме в цю епоху з'являються перші трактати Кристини де Лізан і Корнеліуса Агріппи, в яких відкрито говориться про придушення особистості жінки і несправедливе ставлення до неї з боку суспільства [6].

В історії українського культурного процесу остання декада ХIХ і перші роки XX століття були періодом важливих досягнень, що стали основними елементами у формуванні проекту нової української людини. Зокрема, на західноукраїнських землях даний процес мав певну специфіку в культурному аспекті і відбувався досить динамічно. Цей період у Галичині характеризувався надзвичайно плідним розвитком науки, літератури, драматургії, преси і публіцистики. В літературі даного періоду основні художні зміни були пов`язані з зародженням українського модернізму. На відміну від європейського, ранній український модернізм був явищем не лише естетичним, але й культурно-історичним.

У літературі кінця ХIХ - початку ХХ століття набрав гостроти головний конфлікт між народництвом, з його орієнтацією на збереження культурно-національної ідентичності, і модернізмом - новим естетичним і політичним принципом ХХ століття, що орієнтувався на загальноєвропейський процес та його універсалізм. “Однак між двома парадигмами, - зазначає вітчизняний літературознавець С. Павличко, - існувала ще одна ключова опозиція - жіночого і чоловічого, або феміністичного і патріархального, яку цілком ясно усвідомлювали всі учасники цього літературного дискурсу” [23].

Леся Українка та Ольга Кобилянська кинули виклик домінуючій чоловічій традиції, бо відчували себе спадкоємницями зрілої традиції “жіночої літератури”, маючи своїми попередницями Марка Вовчка і Ганну Барвінок, Олену Пчілку та Наталю Кобринську. “Літературний образ жінки ХIХ століття - “покритки”, “бурлачки”, “повії”, що були квінтесенцією горя, нещастя й немочі, відступив перед “царівною” і “одержимою духом”. В українській літературі вперше прозвучав інтелігентний жіночий голос, а разом з ним і феміністична ідея”, - писала Соломія Павличко [23].

Відома зарубіжна дослідниця української культури Ф. Кошарська для характеристики феміністичних тенденцій в українській літературі запропонувала термін “маскарад Фемінізму”. З одного боку, він може бути використаний як засіб “феміністичної критики”, з іншого - відповідає враженню від сприйняття змісту літературних творів даного періоду пересічним читачем. Саме це явище “замаскованості” фемінізму стало ознакою, притаманною українському літературному рухові.

Проблеми фемінізму у житті і творчості Марко Вовчок

Особливе місце серед видатних жінок свого часу належить Маркові Вовчку (псевдонім Марії Олександрівни Вілінської), талановитій українській письменниці. Її громадська і літературна діяльність мала виняткове значення в жіночому русі. Марко Вовчок у 60-ті роки ХІХ століття була символом емансипованості, еталоном для інших жінок (недарма її називали „російською Жорж Санд” [16, 22]). Шлях Марії Вілінської до емансипації багато в чому визначався не тільки впливом демократичних віянь часу чи впливом конкретних чоловіків, а і її особистісними якостями, серед яких домінували - незалежність і самостійність (у судженнях, вчинках, діях).

Образи емансипованих жінок займають провідне місце в соціально-психологічних повістях і романах Марка Вовчка. Нажаль дослідження романів письменниці з точки зору феміністської проблематики почалося лише наприкінці ХХ століття. У цьому плані особливо цікавою є незакінчена стаття Соломії Павличко “Марко Вовчок (1833-1907)”, де зазначається: “Безперечно, найцікавіший бік творчості Марка Вовчка - феміністичний. Жінка, як ідеал. Жіноча доля і жіноча нескореність у кріпацтві. Образ «нової» жінки. Цей бік її творчості ніколи не був акцентований, ніколи не вивчався. Традиції українського і російського фемінізму. Об'єктивна біографія як і об'єктивний, неідеологізований аналіз творчості - справа майбутнього” [20, 89].

Після закінчення харківського приватного пансіону в 1847 році Марія Олександрівна переїздить до Орла, де майже три роки на правах “бідної родички” живе в будинку рідної тітки. У цій респектабельній домівці Марія Вілінська була лише гувернанткою своїх племінників. Її мрії про незалежність і самостійність здійснилися в шістнадцять років: незважаючи на тітчин протест, Марія вийшла заміж за О.В. Марковича, українського етнографа, політичного засланця (подібний крок робить і героїня її автобіографічного роману «Жива душа», Маша). На початку подружнього життя чоловік був для Марка Вовчка старшим товаришем, порадником, людиною, яка сприяла її розвитку. Проте дуже швидко окреслені Марковичем “межі” існування молодої дружини, висунуті до неї вимоги, стали затісними.

Марко Вовчок була людиною високої культури та широкої ерудиції, мала витончений літературний смак. Проте не лише цим вражала Марія Олександрівна своїх сучасників. Вона була приваблива і жіноча, розумна й талановита, самостійна та рішуча, без жодної нотки фальші й лицемірства. До того ж їй були притаманні якості ділової людини: письменниця сама брала участь у переговорах з видавцями, редакторами журналів щодо публікацій своїх художніх творів і перекладів, а в 1871 році навіть виступила в ролі керівника журналу. Усе це дозволяє назвати Марко Вовчок однією з “нових жінок”, які вбачали сенс свого призначення в соціумі не тільки в сімейному житті, але й у громадському служінні.

Літературна й громадська діяльність Марка Вовчка, її постійне прагнення до знань, підкріплюване незвичайною працелюбністю, а спілкування з видатними людьми доби (серед них були такі представники як Т.Г. Шевченко, І.С. Тургенєв, М.О. Добролюбов, М.О. Некрасов, Д.І. Писарев, О.І. Герцен, П.Л. Лавров, М.Є. Салтиков-Щедрін, П.-Ж. Етцель, Є. Тур та ін.) розширили вузькі межі, в яких вимушена була перебувати більшість жінок.

Марко Вовчок була не тільки автором белетристичних творів, але й літературним критиком, публіцистом, перекладачем. Вона досконало володіла не тільки слов'янськими мовами (українською, російською, польською), але й багатьма західноєвропейськими (французькою, англійською, німецькою, італійською). Добре знання іноземних мов, мовна практика під час подорожей у Західну Європу визначили широкий діапазон її перекладацької діяльності. Марко Вовчок - автор російських перекладів творів П.-Ж. Сталя, А. Лео, В. Гюго, Ж. Верна (вона переклала п'ятнадцять його науково-фантастичних романів, зокрема “Діти капітана Гранта”, “Вісімдесят тисяч льє під водою”, “П'ятнадцятирічний капітан”), Еркмана-Шатріана, Дж. Грінвуда, А. Меґ'ю, Г.-Х. Андерсена та інших авторів. Її переклади були популярними, вони друкувалися не тільки на сторінках журналів, але й виходили окремими виданнями. Зазначимо, що Марко Вовчок і як письменниця, і як перекладачка відчувала вимоги часу. Разом зі своєю подругою, Н.О. Білозерською, вона переклала російською мовою книгу англійського філософа і політеконома Джона Стюарта Мілля “Про підлеглість жінки”.

Про інтерес Марії Олександрівни до „жіночого питання” свідчить і її редакторська та громадська діяльність у справі організації жіночої праці. У 1871 році Марко Вовчок стала засновником і редактором ілюстрованого журналу „Переклади кращих іноземних письменників” (перший номер вийшов у січні 1871 року, останній - у травні 1872; усього побачило світ сімнадцять чисел). Видання сприяло ознайомленню російської публіки з художніми і публіцистичними творами зарубіжних авторів. Функціонування журналу „Переклади кращих іноземних письменників” забезпечувалося жіночою працею: з одного боку, це дисонувало політиці уряду, з іншого - розширювало можливості використання праці освічених жінок.

Феміністична проблематика роману „Жива душа”

Літературну славу Марко Вовчок здобула завдяки збіркам “Народні оповідання” та “Оповідання з російського народного побуту”. Марко Вовчок з болем писала про гірку жіночу долю селянок - дружин, матерів, сестер, дочок (оповідання «Сестра», «Одарка», «Горпина», «Козачка» та інші). Оповідь у більшості творів з українського й російського народного побуту ведеться від імені досвідченої жінки-селянки, найчастіше представниці старшого покоління. Це обумовлює зворушливість і правдоподібність оповідань. Звучання жіночого голосу, висловлювання жіночої думки (ще й селянкою) було тим новим і в російській, і в українській літературі, що символізувало зростання самосвідомості жінки.

Романи Марка Вовчка „Жива душа”, „У глушині” написані в руслі демократичної белетристики, вони перегукуються з романами М. Чернишевського, М. Помяловського, М. Салтикова-Щедріна, В. Слєпцова, М. Бажина, в яких порушуються проблеми „нових людей” і емансипації жінок. У центрі уваги письменниці - жіноча доля, питання жіночого самовизначення, самооцінки, ставлення до праці і суспільної діяльності. Емансипованим героїням Марко Вовчок притаманний набір якостей “нової жінки” - сміливість, працелюбність, цілеспрямованість, наполегливість, самовпевненість, здатність захищати свої думки.

Героїня роману „Жива душа”, Маша, відрізняється від своїх ровесниць не тільки серйозністю, цілеспрямованістю, працьовитістю. У неї є те, чого так бракує багатьом її знайомим - почуття власної гідності. Дівчина без сторонньої допомоги приймає рішення, сама заробляє на життя, мріє про громадське служіння. Це „нова жінка” - і в думках, й у діях. Зображуючи зовнішність героїні, Марко Вовчок підкреслює не тільки її красу, а й духовність, „змістовність”. У Маші «… серьёзное, совершенно особенное лицо, которое, раз увидавши, всегда узнаешь и почему-то с волнением подумаешь: Ах, вот оно!» [7, 137].

„Справжнє” життя героїні починається тоді, коли вона залишає дім Рославлєвої (опис перебування Маші в будинку родички, відносини з нею нагадують справжні факти з життя Марка Вовчка, яка мешкала в тітчині оселі), переконавшись у блюзнірстві, лицемірстві оточення своєї попечительки. Шлюб Марії і „нової людини” Загайного зображується Марком Вовчком як гармонійний, оскільки вони одружуються, кохаючи одне одного, важливе значення має і їх спільне прагнення служити людям. Ці герої є „живими душами”.

„Живі душі” і підлітки - Катя Рославлєва та Любонька Підколодна. Вони щиро люблять Машу; для цих дівчаток вона - приклад для наслідування. У зображенні Каті і Люби виявилася спостережливість письменниці як художника-психолога. Їх „нестандартна” в очах дорослих поведінка - не просто витівки, а усвідомлений виклик неправді, нещирості. Ці підлітки - „нова смуга” (один з розділів роману так і називається, „Нова смуга”). Упевнено можна сказати, що з дівчат виростуть самостійні, з почуттям власної гідності, жінки, які принесуть користь суспільству.

Висновки

фемінізм література роман жінка

Марко Вовчок, яка демонструвала свою незалежність поведінкою і самим фактом “вторгнення” в літературу, обрала чоловічий псевдонім, і у ХIХ, і у ХХ столітті сприймалася як виняток з правил, як екзотична особистість - чи то як жінка з чоловічими звичками й нахилами, чи то як письменниця, повністю залежна від чоловічого літературного канону. Такі оцінки не можна вважати правильними. На мою думку, спробу представити Марію Олександрівну як людину раціоналістичну, суху, холодну(розсудливу), мовчазну можна вважати поверховою та хибною.

Ділові якості й організаторські здібності Марка Вовчка не вбили в ній жіночість і привабливість. Вона була турботливою донькою (про це свідчать листи її матері), дружиною, матусею, пізніше - бабунею. Жіноча природа цієї талановитої письменниці завжди перемагала в її житті, творчості. Про те, що під чоловічим псевдонімом писала жінка, сучасники Марко Вовчок здогадалися відразу ж: особливий ліризм, емоційність, зворушливість, щирість, “жіночість” її прози, особлива іронія навряд чи були б притаманні манері чоловіка-письменника.

Незалежність та оригінальність Марка Вовчка проявилися і в стилі її життя: як й інші жінки-письменниці (Ж. Санд, Є. Тур, А. Панаєва) вона була вільна від міщанських забобонів, з іронією ставилася до умовностей. Її цивільні шлюби - це своєрідний виклик суспільній думці. Як і французька письменниця Жорж Санд, Марко Вовчок жила в атмосфері літературної слави й чоловічого поклоніння. Її популярності в житті та літературі заздрила не одна людина.

У романах Марка Вовчка яскраво проявилися риси жіночого сприйняття і бачення світу. Особливий колорит романові надають автобіографізм, суб'єктивність, ліризм, емоційність, схильність письменниці до деталізації. Використання цих засобів підкреслює її „жіночий почерк”.

Отже, Марко Вовчок - виняткова постать серед освічених жінок свого часу. Її життя - приклад активної життєвої позиції, приклад служіння своїй справі (вона реалізувала себе і як письменниця, і як критик, і як перекладачка, і як громадська діячка, і як ділова жінка - організатор і редактор журналу). Не тільки біографія, але й уся творчість Марка Вовчка свідчить про її зацікавленість проблемами фемінізму.

Література

1. Агеєва В. Чоловічий псевдонім і жіноча незалежність // Слово і час. - 2002. - № 4. - С. 27-33.

2. Бернштейн М.Д. Марко Вовчок в критиці// Марко Вовчок в критиці. Зб. статей, рецензій, висловлювань. - К.: Держлітвидав України, 1955. - С. 3-50.

3. Борщевский Ф.М. Русские романы Марка Вовчка. - Запорожье: Запорожский облиздат, 1957. - 31 с.

4. Мольтманн-Вендель Э. И сотворил Бог мужчину и женщину: Феминистская идеология и человеческая идентичность// Вопр. философии. - 1991. - № 3.

5. Некрасова Е.Н. Философия пола// Философия: Учебник. - М.: Русское слово, 1996.

6. Вовчок Марко Живая душа// Вовчок М. Рассказы из народного русского быта. Живая душа. - К.: Гослитиздат, 1954. - С. 125-467.

7. Звиняцковский В.Я. Чернышевский и Марко Вовчок (Проблемы женской эмансипации) // Чернышевский и литература народов Советского Союза. - Ереван: Изд-во ЕГУ, 1988. - С. 163-183.

8. Брандис Е.П. Марко Вовчок.- М.: Молодая гвардия, 1968. - 335 с.

9. Крутікова Н.Є. Марко Вовчок/ Марко Вовчок. Оповідання. Казки. Повісті. Роман. - К.: Наукова думка, 1983. - С. 5-30.

10. Крутікова Н.Є. Сторінки творчого життя. (Марко Вовчок в житті і праці). - К.: Дніпро, 1965. - 390 с.

11. Купріянов І.Т. З останніх нотаток Марка Вовчка// Хортиця. - 2002. - № 1. - С. 78-81.

12. Лобач-Жученко Б.Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. - К.: Дніпро, 1983. - 463 с.

13. Лобач-Жученко Б.Б. О Марко Вовчок. Воспоминания, поиски, находки. - К.: Дніпро, 1987. - 399 с.

14. Павличко С. Марко Вовчок (1833-1907) / Павличко С. Фемінізм. - К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2002.- С. 79-90.

15. Тараненко М.П. Марко Вовчок. Літературний портрет. - К.: Держлітвидав, 1958. - 136 с.

19. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. - К., 1999.

Размещено на Allbest.ru