Едгар По і витоки детективу як літературного жанру

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

«Едгар По і витоки детективу як літературного жанру»

Вступ

На відміну від Старого Світу (Франції, Англії, Росії), де домінуючі позиції залишалися за романом, у США не меншу популярність мали оповідання, новели та повісті. Основи американської новелістики заклали письменники-романтики: Натаніель Готорн, Вашингтон Ірвінг та Едгар По. Останній запропонував одне з найоригінальніших у світовій критиці теоретичне обґрунтування жанру оповідання.

Американський письменник Едгар Аллан По (1809-1849) вже півтора століття залишається одним з найпопулярніших письменників і поетів. Його твори читають і перечитують все нові й нові покоління у всьому світі.
Літературознавці відносять творчість Едгара По до періоду американського романтизму, представниками якого були п'ять відомих письменників [2; 345].

Характеристика творчості

Він став батьком інтелектуального детективу й наукової фантастики, серйозної й сатиричної водночас («Вбивство на вулиці Морг», «Золотий жук», «Вкрадений лист», «Історія з повітряною кулею»). «Логічні оповідання» Едгара По (так він сам їх називав) були першою ластівкою жанру, який у нашому сторіччі набув нечуваної популярності. Мається на увазі класичний «детектив». Найуславленіші його майстри та майстрині сумлінно вчилися в американського письменника. В творчості Едгара По вони знайшли майже всі головні принципи жанру, які надалі використовували при написанні своїх творів. Головний серед них - принцип дедуктивного мислення. Модель, яку запропонував По, включає такі елементи: злочин, покази свідків, логіка міркувань слідчого, встановлення особи злочинця. Умовиводи слідчого є центральним елементом, від їх вправності залежить художня цінність детективу. Злочинець є «замаскованим» так, що підозра на нього падає в останню чергу, тому фінал оповідання завжди є не очікуваним (наприклад, кривавим вбивцею двох жінок на вулиці Морг виявляється… величезна мавпа). Для Дюпена, як і для Холмса або Мегре, робота слідчого є не рутинною службою, а джерелом естетичної насолоди, вони виконують свій обов'язок не заради грошей, а заради пізнання. Детектив завжди (і це теж відкрив По) пишеться у лаконічному, сухуватому стилі, який доповнює «залізну логіку» слідчого-артиста [1; 234].

Це вміння уславлених детективів, чиї імена в наш час стали узагальнюючими, з найменших спостережень робить переконливі висновки, спираючись на величезний життєвий досвід, на знання людської психології й типів поведінки людей, здебільшого соціально зумовленої, на глибоку обізнаність із різними, іноді навіть специфічними галузями науки. Створений уявою Едгара По слідчий Дюпон - безперечно літературний батько Шерлока Холмса, Еркюля Пуаро, міс Марпл, Ніро Вольфа й багатьох інших великих розгадників кримінальних загадок, як і оповідач у «Вбивстві на вулиці Морг» або «Викраденому листі» - праобраз наївного Ватсона чи Гастінгса, таких потрібних, щоб відтінити силу інтелекту своїх великих друзів-детективів. Засновник світової династії детективів Дюпон лишився неперевершеним за силою, витонченістю і блиском свого аналітичного розуму. Може, найближчим до нього за схильністю до філософських узагальнень і вишуканих парадоксів є ще один оригінал - детектив патер Браун Честертона.

Талант По такий щедрий, що він розкидав безтурботно зерна нових ідей і художніх форм, начебто не помічаючи власного новаторства і в поезії, і в прозі. Серед тих, хто чогось навчився в нього, можна назвати Бодлера, Брюсова, Бальмонта, Блока, в одному ряду, а іншому - Марка Твена, Стівенсона, Анатолія Франса, Герберта Уеллса, а ще Оскара Уайльда, Артура Конан Дойла і багатьох інших [3; 135].

Едгар По здобув усесвітню славу насамперед як творець історій жахів, і такий факт легко пояснити: загадковість, недомовленість, натяки на незбагненне, описи божевілля, рідкісних психічних збочень, образи грізних незнайомців, які сіють навколо себе жах, - усі ці та багато інших прийомів романтизму й готики - надають творам По таємничої атмосфери. Вона справляє на читача особливо сильне враження завдяки тій психологічній переконливості, з якою письменник зображає психічний стан своїх героїв у граничних ситуаціях, на межі життя й смерті. Так, в оповіданні «Провалля і маятник» він змальовує цілу гаму емоційних станів, показує народження божевільної надії всупереч очевидному, описує, як трагічно розривається душа людини між надією і відчаєм. У багатьох оповіданнях («Чорний кіт», «Вільям Вільсон», «Серце вказало», «Чортик суперечності») автор подає майже клінічну картину маніакального стану, який спричиняє злочини й безумства [2; 451].

По намагався майже математично вираховувати емоційні ефекти своїх творів, що відрізняє його від представників романтизму, які сповідували культ спонтанної уяви. На відміну від них, американський письменник шукав опертя для своїх фантазій у вивченні логіки, математики, природничих наук. Він добре грав у шахи, займався теорією ігор, знався на принципах дешифровки. У цій людині зійшлися крайнощі: доведені до останньої межі емоційність та інтуїція, з одного боку, і вигострений, натренований і всепереможний аналітичний розум, логіка - з іншого. Ця остання іпостась таланту По найповніше втілюється в його науково-фантастичних і детективних оповіданнях. Необмежені здібності аналітичного розуму По втілилися в його так званих «логічних оповіданнях», які стали праобразом класичного детективу. У таких творах, як «Вбивство на вулиці Морг», «Золотий жук», «Викрадений лист», «Таємниця Марі Роже», «Це ти», легко помітити всі основні елементи цього жанру: тут є і геніальний слідчий Дюпен, озброєний дедуктивним методом, і наївний помічник геніального слідчого (оповідач у «Вбивстві на вулиці Морг» або «Викраденому листі», безумовно, нагадує доктора Ватсона); і використання під час слідства усіх досягнень науки і виняткової логіки в поєднанні з досвідом та інтуїцією.

У По все ретельно продумано і вмотивовано: і місце дії (вечір під час карнавалу у Венеції), і вибір імені жертви, у якому відчувається своєрідний «чорний гумор» («Фортунато» італійською перекладається як «щасливий»), і опис її фізичного стану й одягу (Фортунато, хворий, очевидно, на астму, чимало випив і вдягнений у костюм блазня з дзвіночками на капелюсі), і оповідь від першої особи однини (читач ніколи не дізнається, як образив Фортунато оповідача, тому що вся історія подається очима останнього, очима людини-маніяка, захопленої самим процесом помсти й байдужої до її причин). Окрім зовнішніх чинників, потрясіння у читача викликає психологічна незвичайність характерів героїв, які Едгар По розкриває дуже глибоко й переконливо. Людина в По постає насамперед як утілення злої енергії. І в цьому, між іншим, є серйозний моральний урок: аби жити в суспільстві, треба знати не тільки позитивні риси, а й вади його членів. Не варто бути надто довірливими та обдурювати себе ілюзіями щодо доброти людини, бо надто часто її повернення до природного стану призводило не до морального вдосконалення, а до злочинів. Історія XX ст. з її війнами, концтаборами й безглуздою жорстокістю цю істину доводила неодноразово. І в такому сенсі мистецтво По має пророчий смисл: намагаючись виміряти глибину людського зла, письменник накреслив сценарій перевтілення й деградації душі сучасної людини, у якої, одначе, є шлях, щоб відійти від тваринного стану. Це той шлях, яким і йшов По, - вивчення хвороби з метою її лікування [3; 450].

Едгар По один із перших у світовій літературі, присвяченій місту, поглянув на існування людини в урбаністичній цивілізації саме як на психічну травму, зумовлену необхідністю пристосовуватися до нових форм існування - життя всередині великих людських мас. За таких умов індивід втрачає особистість, що призводить навіть до появи нового «підвиду» Homo sapiens - «людини юрби».

Висновок

З роками й десятиліттями скарбниця творчості американського генія Едгара По не вичерпується, вона стає ще повнішою, багатшою на блискучі ідеї, проникнення в таємниці світу й людської душі, на художні відкриття. По висвітлює у своїх образах національне життя своїх співвітчизників. Він дуже американський художник. Новеліст жив і писав за законами романтизму. Талант По такий щедрий, що він розкидав безтурботно зерна нових ідей і художніх форм, начебто не помічаючи власного новаторства і в поезії, і в прозі. Він здобув усесвітню славу насамперед як творець історій жахів, і такий факт легко пояснити: загадковість, недомовленість, натяки на незбагненне, описи божевілля, рідкісних психічних збочень, образи грізних незнайомців, які сіють навколо себе жах, виняткові маніяки - усі ці та багато інших прийомів романтизму й готики - надають творам По таємничої атмосфери. Едгар По один із перших у світовій літературі, присвяченій місту, поглянув на існування людини в урбаністичній цивілізації саме як на психічну травму, зумовлену необхідністю пристосовуватися до нових форм існування - життя всередині великих людських мас.

Список літератури