Проблематика й художні особливості "Північних оповідань" Джека Лондона

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кам`янець-Подільський національний університет

імені Івана Огієнка

Курсова робота

ПРОБЛЕМАТИКА Й ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ "ПІВНІЧНИХ ОПОВІДАНЬ" ДЖЕКА ЛОНДОНА

НІМЕЦЬ Ольга Ігорівна

Науковий керівник -

ШАПОВАЛ Ольга Григорівна,

асистент кафедри зарубіжної літератури

Кам`янець-Подільський - 2010

ЗМІСТ

ВСТУП

1. "ПІВНІЧНІ ОПОВІДАННЯ" ЯК ПРОЯВ ОРИГІНАЛЬНОГО СТИЛЮ ПИСЬМЕННИКА

1.1 Перші "Північні оповідання"

1.2 Тематика "Північних оповідань"

2. КОНФЛІКТНІСТЬ "ПІВНІЧНИХ ОПОВІДАНЬ"

2.1 "Північна Одіссея"

2.2 Провідні теми і образи "Північних оповідань"

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

З кожної книги, від кожного письменника ми беремо щось у житті. І кожен справді великий письменник дарує читачеві щось своє. Найчастіше воно заховане у його головній книзі. Видатною збіркою американського письменника Джека Лондона є "Північні оповідання".

Серед усіх опублікованих статей існують на цей час, дуже мало творів, надрукованих пізніше 1980-х років. Проблемою "Північних оповідань" займались такі дослідники як, В.Быков, Р.Доценко, В.Оленева, А.Зверев, О. Первак, Р.Білановський, В.Богословський. Та все ж проблема "Північних оповідань" висвітлена недостатньо, чим і зумовлюється актуальність теми наведеної курсової роботи.

Метою курсового дослідження є аналіз проблематики й художніх особливостей збірки "Північні оповідання".

Завданням даної курсової роботи:

- дослідити основні теми і проблеми "Північних оповідань";

- визначити риси натуралізму та реалізму в "Північних оповіданнях";

- визначити риси неоромантизму "Північних оповідань";

Методом курсової роботи є аналіз досліджень щодо "Північних оповідань". натуралізм неоромантизм лондон північний оповідання

Методологічною основою роботи є відомий принцип індукції що допоможе на основі досліджень попередників зробити суттєві висновки на рахунок "Північних оповідань".

Практичне значення роботи вбачається у тому, що її результати можуть бути використані при вивченні біографії Джека Лондона, для створення критичних матеріалів, та при створенні навчальних посібників.

Курсова робота, обсягом 25 друкованих аркушів, складається зі вступу, двох розділів, висновків, та списку використаної літератури.

1. "ПІВНІЧНІ ОПОВІДАННЯ" ЯК ПРОЯВ ОРИГІНАЛЬНОГО СТИЛЮ ПИСЬМЕННИКА

1.1 Перші "Північні оповідання"

В. Оленева, досліджуючи "Північні оповідання" стверджувала, що "Пафос північних оповідань, що приваблюють цілісними характерами, гострими ситуаціями, не в боротьбі за золото, а в боротьбі за Людину"

Перші "Північні оповідання" Лондона засвідчили появу нового, оригінального і самобутнього письменника, зі своєю тематикою, своїм поглядом на світ і на людське життя, але водночас такого, що повністю належав американській традиції і своїм баченням, і відображенням світу.

Творчість Джека Лондона, продовжуючи гуманістичні традиції американської літератури, відкриває її нові сторінки. Його діяльність охоплює всього 17 років, протягом яких створено понад 50 творів різних жанрів. Серед них найбільш відомі: роман "Мартін Іден" (1909), "Морський вовк" (1904), "Залізна п'ята" (1908), "Місячна долина" (1913); анімалістичні повісті "Заклик предків" (1903), "Біле ікло" (1906); книга нарисів "Подорож на "Снарку", "Північні оповідання". Усі вони відображають безпосередній життєвий досвід автора і містять елементи автобіографізму.

Романтизм (франц. romantisme) -- літературний напрям, що виник наприкінці XVIII століття в Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX століття. Романтики виступили проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Герої романтиків нерідко є носіями авторської свідомості. Вони перебувають у центрі романтичного всесвіту, є почасти одинаками, не підкоряються законам світу, гостро відчувають людський біль. Людина для романтиків -- "міра всіх речей", вона, за висловом Новаліса, є "диференціалом безкінечно великої та інтегралом безкінечно малої природи", є мікрокосмосом. У кожної людини романтики відшуковують дещо неповторне, тільки їй притаманне, вони звертають увагу на індивідуальне в кожній особистості. "Тільки індивідум цікавий", -- стверджував Новаліс. Внутрішній світ людини, її особисте "Я" та приватні зв'язки з життям цікавлять романтиків найбільшою мірою. Особистість романтичного героя часто таємнича, незвичайна, виняткова. Це людина героїчна, вона протистоїть ворожому їй суспільству. Так і в Лондоновій "Північній одіссеї" відбиваються погляди романтиків. Американська пристрасть до нових, ще не освоєних місць, працездатність американця і американський ідеал збагачення понад усе, який письменник засуджує, американська тяга до стабільності, до певності у соціальному становищі, яку письменник поділяє, вважає природною.

Якщо романтизм починався з теорії, то шляхи становлення класичного реалізму були іншими. Сам термін ( від лат. "тілесний", "конкретний") виник лише наприкінці ХІХ ст., тоді коли реалізм вже досяг вершин свого розвитку. Великі реалісти ХІХ ст. ( Стендаль, Бальзак, Діккенс, Теккерей ) реалістами себе не називали. Реалісти ХІХ ст. об'єктом зображення вважали людину та її внутрішній світ, який досить глибоко досліджували. Умовно класичний реалізм можна визначити, як спадкоємця реалізму просвітницького, але спадкоємця, збагаченого досягненнями художньо-психологічними, які почали визрівати ще в надрах реалізму ренесансного і набули особливо глибокого розвитку в літературі романтизму. Але, якщо романтиків цікавили переважно аномальні психічні явища, то реалісти розкрили психологію, звичайної, типової людини.

О. Зверев обстоює думку про реалістичність лондонівської спадщини, не заперечуючи і романтичного її звучання. У першому періоді творчості Лондона спорідненість з романтизмом виражалася не тільки в характерному пейзажі або романтичному герої, але і в самому підході до зображення дійсності. Північ у Лондона - це притулок героя, який тікає від буржуазної цивілізації, адже на Півночі спосіб життя диктується людині самою природою. Отже, характерною для письменника є неромантичність, а органічно злиті реалістичні й романтичні елементи у творчості. Як справедливо зазначає В.Биков, рух Лондона-романіста від "Дочки снігів" до створення "Мартіна Ідена" -- це "шлях від романтизму з сильно розвинутими реалістичними елементами до реалізму і творчої зрілості".

Поєднання романтичного і реалістичного визначає своєрідність північних оповідань. Риси реалізму -- у детальному зображенні життя і побуту; у змалюванні соціальних умов життя; у реалістичній оцінці ситуацій; у правдивості розповіді. Риси романтизму: екзотична обстановка; виняткові ситуації життя на Півночі; утвердження неоромантичного ідеалу -- активної сильної особистості, здатної втілити бажане в дійсне.

Цикл "Північні оповідання" -- умовна назва ранніх творів Джека Лондона, з якими він входить у світову літературу. Об'єднані єдиною тематикою, вони складають свого роду героїчний епос американської Півночі, що розповідає про "золоту лихоманку", про важкі будні Клондайка, про красу і гармонію природи, про життєві драми людей. Між 1900 і 1912 роком Дж. Лондон друкує декілька збірок: "Син вовка" -- перша з них, останні -- "Смог Белью" і "Смог і маля".

Перші, так звані північні оповідання Джека Лондона здивували читачів новизною постановки проблеми та їх художнім втіленням. Герої цих оповідань залишалися наодинці із суворою арктичною природою, що випробовувала їх на міцність. Як письменник-реаліст Джек Лондон ішов у своїй творчості слідами життя. На Північ людей змушувало їхати бажання заробити очманілі гроші, цей період називався "золотою лихоманкою". Серед теперішніх мужніх і сильних героїв на Півночі з`явилися й негідники, які привезли з собою звірячі закони "суспільства рівних можливостей": крайній індивідуалізм, бажання збагатитися за всяку ціну, ненаситна пристрасть до "жовтого диявола". Серед суворої білої тиші Аляски марення "золотої лихоманки" вигадливо переплелося з високою романтикою. Це накладало дуже своєрідний відбиток на характер кожного мешканця американської Півночі. В оповіданні "Любов до життя" Джек Лондон зобразив двох друзів-золотошукачів, які вертаються додому після вдалих пошуків жовтого металу. Один з них вивихнув ногу й попросив свого супутника про допомогу. Але той кинув товариша в лиху й пішов далі, прихопивши з собою частина видобутку. Його друг, що залишився на самоті, запекло бореться за життя. Він вирішує йти далі, незважаючи на біль, але збивається з дороги. Іти з ушкодженою ногою стає усе важче, і герой замислюється над тим, що робити зі своєю часткою видобутку. [7, c.39]

Він постав перед вибором: позбутися золота як від зайвого вантажу або всіх інших речей. Він не зважився залишити золото в тій землі, якій воно належало раніше. Золотошукач знемагав від голоду. Кілька разів він намагався піймати куріпку, але безуспішно: "Дивлячись, як куріпка відлітає ладь, він почував до неї таку ненависть, немов вона заподіяла йому страшне зло". [7, с. 53] Він упадав у безпам'ятство, марив їжею, але, прийшовши до тями, почував тільки біль від голоду в животі. Коли мокрий сніг погасив багаття, подорожанин дійшов до крайньої межі страждання й починав думати, що вмерти не так боляче, як жити. Але крізь безсилля проривалася нескінченна любов до життя й змушувала його ще й ще раз підніматися і йти далі. Героєві вдалося вийти до людей, але наприкінці шляху відбулася символічна подія: він побачив останки свого друга-зрадника. Ще довгий час, врятувавшись, його переслідував страх голодної смерті. Оповідання Джека Лондона змушує читача задуматися над такими поняттями, як життя й смерть, зрадництво й дружба, над відносністю матеріальних цінностей.

В північних оповіданнях в основу сюжетних зіткнень завжди покладено нерозв'язний конфлікт капіталістичного світу -- протиставлення буржуазної цивілізації з її етичними нормами й ідеалом збагачення природному гуманному началу, що його втілює головний герой і що часто підтримується кодексом моральних правил племен, ще не зіпсованих цивілізацією. Драматизм у клонданкському циклі зміцнюється і виражається також через зображення північної природи, що так гармоніює з напруженим внутрішнім життям героїв і зумовлює його. Лондон поетизує природу Півночі, не прикрашаючи її, а всіляко підкреслюючи її величність і суворість. Природа -- активний учасник сюжету й інтриги Лондонових оповідань, вона несе на собі багатозначну функцію: вона і тло, вона і мислячий спостерігач, вона й активний учасник. Біла Тиша, в яку потрапляють герої Лондона на Півночі, примушує їх по-новому дивитися на життя, глибше проникати в його сутність. Усе це і дає право говорити про епічність північних оповідань письменника. Чергування їхньої ритміки, при якому епізоди напружених дій змінюються в певній послідовності епізодами непоспішливого, повільного повістування, -- це одна із зовнішніх ознак епічності. Глибинний її зміст у ствердженні думки, провідної для епіки із стародавніх часів.

Натуралізм (від лат. natura -- природа) -- літературний напрям, що утверджується у французькій літературі в останню третину XIX століття, який характеризується прагненням до фотографічного й безпристрасного відтворення дійсності й фатальною біологічною і соціальною зумовленістю людської долі й поведінки.

Письменники-натуралісти, вважають, що митець, прагнучи до максимальної об'єктивності, має відмовитися від усіляких оціночних категорій. Письменник ні в якому разі не повинен керуватися власними або ж політичними симпатіями чи антипатіями. Об'єктивне та неупереджене начало, за концепцією натуралізму, якраз і стоїть найближче до наукового акту пізнання. Життя людини у творах натуралістів -- це життя насамперед біологічного організму. Письменники напряму концентрують свою загальну увагу на дослідженні саме біологічних, фізіологічних імпульсів людської поведінки. Відмова від широких соціально-психологічних узагальнень, фотографічно точне зображення дійсності, акцентування біологічного принципу спадковості, дією якого натуралісти намагалися пояснити походження соціальної нерівності. Біологізація принижує людину.

З представниками натуралізму (хоча в Америці ця течія була дуже своєрідною, максимально наближеною до реалізму) Лондона зближує багато чого, і, зокрема, демократизм. Він повернув високий зміст поняттям, які для натуралістів були майже порожнім звуком, -- поняттям відповідальності, товариськості, мужності, волі, честі.

Своїми книжками він знов і знов доводить, що людина не безпомічна, що навіть у найважчих обставинах переважають її духовні якості, її моральна позиція. Її воля або слабкодухість. Людяність або користолюбство. Почуття морального обов`язку або бажання розбагатіти понад усе. [9, с.16]

Герой романів, повістей і оповідань Лондона - людина, якій завжди притаманний певний комплекс рис характеру, єдиний стрижень. Це завжди - людина, що не вписується в суспільство, у звичне середовище, не хоче будувати своє життя на буржуазних законах і водночас - у більшості випадків - прагне досягти чи то буржуазного, чи то просвітницького ідеалу.

1.2 Тематика "Північних оповідань"

Тематика "Північних оповідань": тема боротьби сильної особистості зі стихією, утвердження моральних якостей людей, їхньої взаємодопомоги, дружби, людяності ("Біла тиша", "Північна Одіссея", "Любов до життя", "На сороковій милі"); тема згубного впливу грошей на душу людини, романтичне протиставлення природи і цивілізації ("Людина зі шрамом", "Тисяча дюжин", "У далекому краї", "Джис - Ук"); тема згубного впливу "копальневої цивілізації", пов'язаного з насадженням пороків і деградацією особистості ("На кінці веселки", "Те, чого не можна забути"); тема трагічної долі індіанців, зображення їхньої самобутньої культури, протиставлення шляхетності і мужності індіанців хижацтву "білих вовків" ("Ліга старих", "Велика загадка", "Мужність жінки"). Герої північних оповідань - золотошукачі, бродяги, мисливці, авантюристи, аборигени Аляски -- індіанці й ескімоси. Справедливим є твердження про те, що для героїв Джека Лондона неможливий традиційний розподіл на позитивних і негативних. Навіть ті, котрих жене на Північ золота лихоманка, повинні мати мужність, рішучість, сміливість, щоб зануритися в Білу Тишу. Тому людське перемагає зло. Герої Лондона вирушають на Північ за багатством. Як для кожного звичайного американця, для них багатство є першою і неодмінною передумовою щастя. Та хоч як це не парадоксально, видобуте золото в жодному з оповідань не відіграє вирішальної ролі.

Позитивний герой письменника -- це людина, яка зосереджує у собі фізичну і духовну силу, здатна до самовідданої дружби і любові, великодушна і безкорислива, смілива і цілеспрямована. Таким героєм, "наскрізним" персонажем північних розповідей є Мелмют Кід ("На сороковій милі", "За тих, хто в дорозі!", "Північна Одіссея"). Письменник багатосторонньо зображує цей характер. Кід здатний протистояти беззаконню влади, узяти на себе турботу про вдову і сина друга, виступити мудрим порадником і помічником, сміливим і розважливим, показавши при цьому моральність і глибоке знання життя. Це неоромантичний герой. Неоромантизм Ї це умовне найменування комплексу різноманітних течій в європейській художній культурі кінця ХІХ Ї початку ХХ століття, що виникли передусім як реакція на позитивізм в ідеології та натуралізм в мистецтві та відродили ряд естетичних принципів романтизму -- пафос особистої волі, заперечення повсякденного, культ ірраціонального, потяг до фантастики тощо. Сюди відносять французький символізм, постімпресіонізм, але здебільшого цей термін застосовують до англійської літератури, де найвизначнішим представником його є Редіард Кіплінг.Спорідненість неоромантизму з декадентами проявляється в тому, що він створює штучний світ.Неоромантики тяжіли до жанру пригодницького, авантюрного, "екзотичного" роману, основи якого заклали Майн Рід та Купер. Першим з проповіддю неоромантизма виступив Роберт Льюїс Стівенсон (1850-1894), що протиставляв мистецтво буржуазній дійсності.В пригодницьких романах "Острів скарбів" (1883), "Викрадений" (1886), "Катріона" (1893) тощо він створив захоплюючий світ, якому властиві гуманізм та демократизм. Джозеф Конрад (1857-1924) -- послідовник Стівенсона присвячував свої романи морю. Редіард Кіплінг запровадив у літературу тип "людини дії" -- солдата, чиновника, розробляючи колоніальну тематику у незвичному плані. Для неоромантичної творчості характерною є виняткова увага до внутрішнього життя особистості -- її пристрасних прагнень, багатства переживань і відчуттів. Внутрішній світ індивіда, нерідко минаючи його безпосереднє оточення, співвіднесений із надособистісними реаліями -- закономірностями світобудови, розлитою в природі гармонією, об'єктивованими в різних формах ідеалами краси й моральної досконалості тощо. Як правило, маючи вразливу й чутливу душу, ліричний герой тужить за пожаданим, шукаючи в навколишньому піднесене й прекрасне. На суперечності між світом, який він омріює для себе, і цілком емпіричними обставинами його життя виникає здебільшого конфлікт неоромантичного твору. Його втілення поряд з реалістичною достовірністю в зображенні включає нерідко символічне іносказання, елементи фантастичного в ліричних формах допустимості та сюжетних побудовах. Саме рисами неоромантичного героя він наділив Меймлюта Кіда, який відданий друзям, доброзичливий до індіанців; коли гине його товариш Мейсон, розчавлений деревом, що несподівано впало на нього, Мейлмют Кід бере на себе турботу про його вдову. Шляхетний і Хічкок із новели `Там, де розходяться шляхи'. Він закликає своїх друзів-золотошукачів не допустити ритуального жертвопринесення індіанської дівчини. Але ті не бажають втручатися, побоюючись за своє життя, не хочуть покидати золотоносну ділянку, що дає великий прибуток. Тоді Хічкок самотужки рятує дівчину, а його супутники гинуть від рук індіанців, які вирішили, що вони взяли участь у викраденні.

Гостро звучить у новелах і соціальна тема. Письменник симпатизує індіанцям, які гинуть під натиском "білої цивілізації" ("Ліга старих"). Він протиставляє героїчне минуле індіанських племен, колись сильних, могутньому і приниженому сьогодні їх становищу (`Покинутий вождь',`Смерть лігуна'). Ке Гальбрейс, одружений з індіанкою, має від неї сина, однак розгульне життя в салунах засмоктує цього непоганого від природи чоловіка, котрий, врешті-решт, покидає родину (`Дружина короля'). Але індіанці в оповіданнях Лондона далеко не завжди змиряються зі своєю долею. У вже згаданому оповіданні `Ліга старих'(сам Лондон зараховував його до кращих своїх творів) герої клянуться звільнити свою землю від `злого племені' зайд, б`ються із `закутою в сталь' білою расою і гинуть одн за одним. Але загибель стає їх моральною перемогою. Водночас Лондон тверезо дивиться на речі, бачачи історичну приреченість індіанців. В оповіданні `Син вовка' золотошукач Скафф Маккензі приходить до індіанців, аби забрати найкращу дівчину і зробити її `Північною дружиною'. При цьому він демонструє своє право сили, адже уособлює `вік сталі', що зустрівся з `кам`яним віком'.

Перед лицем спокус багатства, які обіцяє Північ, виявляються такі негативні якості людей, як жадібність, боягузтво, віроломність. Джекоб Кент з оповідання `Людина зі шрамом' постає як маніяк накопичення, а золото становить о`бєкт його пристрасті. Герої новели `У далекій країні' Картер Везербі та Персі Катферт відособлюються від товариства, побоявшись небезпечної дороги, залишаються на зимівлю в утепленій хижі. Заздрісники та ледарі, вони не звикли трудитися, їх жахає страх перед сніговою пустелею, боязнь один одного. Здичавівши, вони вступають у смертельну сутичку й обоє гинуть.

Суворі умови Півночі - те середовище, де характер людини розкривається швидко, і на тлі благородства одних яскравіше вимальовується цінність інших - Джекоба Кента("З рубцем на щоці"), Картера Везербі та Персі Касферта("У далекій країні"), Еймоса Вентворта("Смок Беллю"). І далеко не для всіх мірою життєвих цінностей на Клондайку є золото. Нею для героїв Джека Лондона залишається людська порядність -- чи то у стосунках між друзями, суперниками, компаньйонами, чи у складних сімейних взаєминах. Не раз торкається подружньої вірності, щирих, вірних, відважних ,завжди готових до самопожертви.

Північ дає Джекові Лондону теми для різних картин: могутнє, непереможне прагнення вижити у якнайвіддаленішій ситуації("Любов до життя"), безпорадність людини перед стихією, перед випадком зіткнення і взаємне проникнення двох різних типів цивілізації. Критики нерідко докоряють письменникові, що в окремих його творах (роман "Дочка снігів", оповідання зі збірки "Син вовка") він устами своїх героїв проповідує вищість білої раси, її цивілізаторську місію щодо індіян, ескімосів та інших тубільних народів. Джек Лондон як блискучий реаліст уміє чудово входити в образи персонажів, осягати глибину їх почуттів. Як справжній майстер пера, Джек Лондон через призму поглядів своїх героїв висвітлює цю складну проблему контакту двох земних цивілізацій у різних ракурсах -- то з погляду білих шукачів золота і пригод, то очима споконвічних господарів Півночі -- індіян та ескімосів (а пізніше, у циклі оповідань про південні моря, зокрема, "Маукі", "Дім Мапуї" -- й тубільців Океанії). [4, с.75]

Навіть чудові північні оповідання не віддзеркалюють усієї багатогранності таланту письменника. Вже ставши відомим ,Джек Лондон після тихоокеанської подорожі на яхті "Снарк" створює оповідання, що увійшли до збірок "Південноморські оповідання" (1911), "Храм гордощів" та "Син сонця" (1912), ряд інших творів. На багатому на яскраві кольори тропічному тлі талант митця зблискує то однією, то іншою гранню. Він то з якоюсь пекучою проникливістю і пронизливістю малює картину страшної стихії("Дім Мапуї", "Перли старого Парлі"), то висвітлює дикі картини проникнення в Океанію білих колонізаторів, то разом зі своїми героями потішається над самовпевненим молодиком Берті Аркрайтом ("Страшні Соломонові острови"). Гнівом і огидою показує ницість і жорстокість примхливої красуні ("Під палубним тентом") -- і все це на фоні бурхливих, захоплюючих життєвих колізій. В інших, пізніших оповіданнях автор блискуче змалює і відвагу хлопчика Джері, що зміг перебороти власний страх і ревучу стихію ("На берегах Сакраменто"), і непохитну, фанатичну відданість мексиканського юнака Феліпе Рівери революційній справі національного визволення("Мексіканець"), і дивні чари чистої дитячої душі, що раптом круто повернула життєвий шлях волоцюги Росса Шенклвіна ("Волоцюга і фея"). Не можна не згадати, що як справжній художник, Джек Лондон тонко відчуває психологію не тільки людей, а й їх чотириногих друзів ("Поклик предків", "Біле ікло", "Рудий вовк").[7, с.98]

Подорож Джека Лондон на Північ, на Аляску, враження від зустрічей з людьми, охопленими " золотою лихоманкою" . Але головна тема " Північних оповідань" -- боротьба не за золото, а за людину.

З повагою і захопленням пише Джек Лондон про корінних жителів Північної Америки - індіанці у оповіданнях "Сказання про Кіша". З "Північними оповіданнями" пов'язана і повість "Біле Ікло". У ній також зображена північна земля , безкрайні дороги, зграї вовків.

Закони природи у Джека Лондона суворі, але справедливі. Біда приходить тоді , коли людина відступає від цих законів, стає жадібною, прагне лише до наживи. Про це розповідається і в "Північних оповіданнях", і в повісті "Біле Ікло", і в романах "Залізна п'ята", "Мартін Грен" .

Твори Джека Лондона відкрили американцям Північ. Він не тільки дав точні, яскраві і поетичні картини краю Білої Тиші, але й показав людей, які його населяли: індіанців - корінних жителів, з їх своєрідними законами. Та білих, що прийшли у пошуках щастя. Не прикрашену правду про труднощі, які довелося пережити золотошукачам, про силу і слабість людської натури розповів Джек Лондон у своїх творах під назвою "Північні оповідання" (1899-1902).

Отже перші "Північні оповідання" засвідчили появу нового погляду на світ і на людське життя Джеком Лондоном. А тематикою "Північних оповідань" є боротьба особистості проти згубного впливу грошей та інших матеріальних цінностей на людину.

2. КОНФЛІКТНІСТЬ "ПІВНІЧНИХ ОПОВІДАНЬ"

2.1 "Північна Одіссея"

Письменник Джек Лондон почався з розповіді про Північ. Дев'ять оповідань, що склали першу збірку Лондона, є чимось цілісним, єдиним, одним з циклів його "північної одіссеї". "За того, хто в дорозі" - драматична сценка: з життя золотошукачів. Довга північна ніч, друзі, які зібралися в маленькій хатині на краю землі й згадують різні епізоди свого життя. Вони з великим співчуттям приймають випадкового подорожнього - мужнього, сильного, благородного. А потім по його слідах приїжджав поліція. Виявляється, він завинив перед законом: викрав сорок тисяч. Тільки це - половина правди. А вся правда в тому, що він узяв грошей лише стільки, скільки було вкрадено в нього самого,- отже, від не злодій. І йому, тому, хто знову вирушає в дорогу, всі золотошукачі бажають, щоб вистачило їжі, щоб не стомилися собаки, щоб не змокли сірники, та інші важливі проблеми. "Біла Тиша" -- розповідь про драматичний момент з життя трьох людей - Мейсона, його дружини індіанки Руфі та чесного, мудрого, справедливого Мелмюта Кіда, який є улюбленим героєм всіх оповідань "Північної Одіссеї". Серед Білої Тиші подорожують ці троє, без запасів їжі, озброєні лише власною мужністю. В таких умовах собаки перетворюються на диких хижаків, і тільки сильні люди зберігають свої людські риси. А тут ще дерево падає на Мейсона, калічить його, і нема жодної надії на порятунок у Білій Тиші. І тоді Мейсон просить друга пристрелити його, аби врятувати вірну дружину і сина,якого вона носить під серцем."Син Вовка" стверджує право сильного на перемогу в житті, -- Лондон повністю на боці білої людини, Сина Вовка, що забирає найкращу дівчину з індіанського племені. Оповідання "Люди з сорокової милі" можна було б назвати просто побутовою сценкою, якби в ній не ставилася проблема життя і смерті. Проте на Півночі життя і смерть -- теж звична побутова проблема. Ось таку проблему успішно розв'язує Мелмют Кід, який завдяки своїй хитрості зумів примирити двох приятелів, здатних убити один одного. А коли люди не мають достатньо мужності, сили, не вірять у товариша, вони не можуть вижити на Півночі. Про це йдеться в оповіданні "У далекій країні". Залишившись узимку вдвох, герої оповідання не зуміли об'єднати свої зусилля у боротьбі з суворою природою і загинули, згубили один одного. Негідною людиною виявляється і один з героїв оповідання "Панотцеве право", в якого за мужньою зовнішністю приховується полохливість. І жінка, сильна і смілива, яка зробила велику помилку, ставши його дружиною, вже не може виправити її: адже найвища краса -- то краса вірності.[11, с.127]

В "Королевій дружині" йдеться про жінку-індіанку, яку залишив чоловік, але за допомогою Мелмюта Кіда, вона зуміла повернути його любов. Героєм оповідання "Мудрість подорожна" виступав інший Лондонів улюбленець -- індіанець Ситка Чарлі. Він органічно сприймає закони дружби і товариськості і не зупиняється, коли треба здійснити смертний вирок над людиною свого племені, аби ствердити панування законів у Білій Тиші. Краще з клондайського циклу -- оповідання "Північна одіссея". Це розповідь про любов, вірність, мужність чоловіка з індіанського племені, який усе життя, ціною невимовних злигоднів, втрат ішов до заповітної мети -- повернути собі кохану, що її колись вкрав у нього білий чоловік. Тут і екзотика життя й побуту індіанських племен, і пригоди, і драма людських взаємин. Оповідання збірки об'єднують не лише спільне місце дії і не лише дійові особи, що зустрічаються в багатьох з них, а й незмінний погляд письменника на світ, те "своє", що побачив у житті художник-початківець. Він увійшов до американської літератури із своєю землею. Такою "батьківщиною" для письменника став Клондайк -- нова, ще не відома його співвітчизникам країна, яку він відкрив. Це було цікаво і збуджувало інтерес до його новел. Та ще цікавішим було те, що Клондайк можна розглядати як модель Америки епохи її становлення, її заселення і освоєння прибульцями з Європи, як місце, де збереглася не лише первозданна природа, а й головне -- здорові людські стосунки, що так приваблювали свого часу емігрантів і робили далеку Америку омріяним краєм. Сувора природа, просте життя, нескінченна боротьба за існування, в якій люди поставлені в однакові умови, а отже, мають формально рівні можливості вижити і розбагатіти, все це було дуже близьким американцям, які зберегли світосприймання часів піонерства. А тому таким успіхом і користувалися оповідання Лондона. Та це було лише оболонкою. А сутністю їх ставало нове осягання людських взаємин, природи людини, її прав і можливостей, законів людського співжиття в їх первісному стані. Природа Півночі мовчазна, сувора і велична. Якщо прислухатися до весняного лісу, можна почути звуки незвичайні та різноманітні. Тільки глухої півночі все змовкає, звуки завмирають. Це стихія, з якої б людина зустрілась ще задовго до того, як потрапила під захист машин, витонченої, віками виробленої цивілізації культури. В цій стихії оголюється все -- потаємні задуми, справжня мужність, сутність людська, тому що життя і смерть тут ще нероздільні і смерть може настати щохвилини. І людина має бути не тільки сильною і мужньою, готовою боротися до кінця за своє життя а ще й гранично щирою. Ось у цій перманентно критичній ситуації, знайдені письменником, Лондон "просвічує" своїх героїв, випробовує їх і відкриває читачам. Не замислюючись, відмітає він як другий, третій сорт, як людське лушпиння тих, кого називає "заможними синками", що були великою надією своїх батьків, приїхали на Північ шукати слави, маючи багато грошей на свої витрати і по слузі на кожного. Ще шкідливі пиши й страшнішими видаються ті, хто в ім'я наживи, в ім'я золота ладні знехтувати всіма людськими законами, товариством, дружбою, честю. "Коли людина мандрує в далеку країну, її доводиться забувати чимало з того, до чого вона звикла, і пристосовуватися до нових життєвих обставин. Вона мусить відмовитися від колишніх ідеалів, зректися колишніх богів, часто й переробити закони моралі, що досі керували її поведінкою", -- так починається оповідання "У далекій країні". "Людина, що відмовляється від вигод старої цивілізації заради юної дикості і первісної простоти Півночі, може сподіватися талану обернено пропорційні до кількості та якості своїх безнадійно вкорінених звичок. Але дуже важко навчитися належно ставитися до всіх речей і особливо до своїх товаришів. Чемність звичайного житті така людина мусить замінити на альтруїзм поступливість і терпимість. Так, і тільки так може вона здобути коштовну перлину -- справжню дружбу. Радше б мовити, вона мусить заступити слово -- вчинком, а букву -- духом". Герої Лондона вирушають на Північ за багатством. Як для кожного звичайного американця, для них багатство є першою і неодмінною передумовою щастя. Та, хоч як це парадоксально, видобуте золото в жодному з оповідань письменника не відіграє вирішальної ролі. "Пафос північних оповідань, що приваблюють цілісними характерами, гострими ситуаціями, не в боротьбі за золото, а в боротьбі ва Людину". Основний акцент -- на суто людських якостях золотошукачів. Справжніми героями стають люди мужні, сміливі, сильні, винахідливі, гуманні у вищому розумінні цього слова, готові завжди пожертвувати своїми особистими інтересами в ім'я законів братерства товариськості. [11, с.42]

Томовi притаманнi риси, характернi для всiх героїв "пiвнiчних" оповiдань Джека Лондона - всi вони сильнi, смiливi люди, якi не вiдступають перед труднощами i небезпекою. Тверда воля, наполегливiсть у досягненнi мети -- ось їхнi характернi риси. А людянiсть допомагає не переродитися у хижакiв, що приїхали на Аляску тiльки за золотом. Пiвнiч приваблює Тома, як й iнших, можливостями виявити свої енергiю, здiбностi, мужнiсть. I вiн, герой оповiдання "Жага до життя", здобуває свою першу перемогу. Впевненi, що пiсля неї йому будуть не страшнi усi випробування та незгоди.

Початок творчого шляху Лондона пов'язаний з романтикою Півночі в його збірках "Північних оповідань" , "Син вовка" (1900), "Бог його батьків" (1901), "Діти мороза"(1902) тощо. Життя за полярним колом, де люди цінувалися за мужність, безкорисливість, відданість у дружбі, вірність створювало таких героїв, як Мезон, Мейлм'ют Кід, Сітка Чарлі, Пассук тощо. В оповіданні "Біле безмов'я" сильні духом, шляхетні люди показані на фоні суворої величі Півночі, і в найтрагічніший момент діють як чоловіки: Мейлм'ют Кід добиває свого друга, відчуваючи відповідальність за його дружину, і рятується сам. Лондон виступає як чудовий майстер пейзажу, справжній поет Півночі. Але людина в Лондона -- приборкувач Півночі, і любов до людини, гордість за неї -- лейтмотив його оповідань "Любов до життя", "Мужність жінки". В оповіданні "Історія Джис-Ук" білий чоловік обирає між американкою та індіянкою, що порятувала йому життя. Повернувшися до Америки, Нійл Боннер стає міщанином, його знову підкорює суспільство, і він відмовляється від благородної жінки, що його врятувала. Є в Лондона і герої, яких жене на Північ жадоба грошей -- вони переважно зазнають поразки і загибають. Поетизація сильної і незалежної особистості призводить автора до ідеалізації авантюристів-ділків. В цьому проявляється вплив ніцшеанства.

2.2 Провідні теми та образи "Північних оповіданнь"

"Північні оповідання" Джека Лондона (1876-1916) довгі роки були для вітчизняного читача квінтесенцією пригодницької і романтичної літератури. Цікаво, що на батьківщині письменника, в США, він сам і його твори практично забуті, давно не перевидаються. Виявилося, що саме "загадковій російській душі", а не "бездуховним американцям", ближче холодна, жорстка, а нерідко і кривава романтика джеклондоновської Півночі. Лейтмотив оповідань такий: зіткнення вічної природи, її "дітей"-дикунів, що живуть із нею в гармонії, - і "дітей цивілізації", що втратили корінний із природою зв'язок. На перший погляд "біла людина" перемагає в цій боротьбі, але на справді природа бере своє, розправляючись з прибульцями або руками злючих аборигенів, або, так би мовити, власними силами. Втім, ці ганебні цивілізовані люди зовсім не виглядають у письменника прибульцями з пекла.

Незграбно втручаючись у невинну природу, всі ці Мейлмюти Киди і Акселі Гундерсони в той же час наділяються позитивними душевними якостями і учиняють, згідно з ними, різні благородні вчинки. Але сутність у тому, що особисті якості тут ролі не відіграють, важлива загальна тенденція. Досягши "біла" людина запаморочливих височин мужності і благородності -- вона всеодно залишиться незнайомою для матері-природи. Герой "Білої Безмовності", американець Мейсон, доходить до того, що підладжується, "маскується" під природне єство: розказуючи дружині-індійці про цивілізоване життя, він називає висотні будинки "вігвамами в двадцять сосен", вимірює відстані зрозумілими дикунці "снами", -- вона ж тільки сміється, а природа прямо мстить Мейсону, вбиваючи його. Персонаж оповідання "Син Вовка", дикун Маккензі, наслідує образним, витіювато-кольористим мовам індійців лише ради того, щоб здобути жінку їх раси, тим самим опошляючи наївну первісну мудрість, укладену в цих словах і в цій стилістиці. Індійці Джека Лондона жорстокі, як сама природа, що оточує їх, проте жорстокість ця обумовлена. Вона -- або природна частина первісного життя, або зрозуміла реакція на вторгнення чужаків. В оповіданні "Закон життя" старий ескімос Коськуш меланхолійно розмірковує над цим законом (по якому батька відвіз у ліс помирати власний син) і приходить до висновку про його справедливість. На ньому століттями ґрунтувалося буття етносу. Закони ж, принесені людьми білої раси, для первісних племен згубні. Недаремно індійці називають білих синами хижаків-людоїдів -- вовків. Характерний, що білі задоволені таким визначенням. "Пам'ятайте закон Вовка!" -- повчально вигукує Бірюк Маккензі, перебивши одноплемінників вибраної їм жінки. Таким чином, конфлікт в цих оповіданнях можна сформулювати саме як зіткнення "закону життя" і "закону вовка". Зрозуміло, що неправим перед Богом, людьми, природою, автором, читачем. Цивілізації абсолютно неможливо "порозумітися" з Білою Безмовністю: як постійно підкреслює письменник, вона -- це абсолютно інший світ, в якому звично "білій людині". Письменник довгі роки дотримувався переконань німецького філософа Ніцше, який зовсім не сповідав "пораженські настрої" перед земною природою і вірив в Надлюдину, яка все ж таки з'явиться і природу "придавить" -- у відсутності Бога, який помер. Згідно такій концепції, Джек Лондон повинен був позитивно відноситися до осіб, які не "чекають милостей від природи" і яких він вивів у вигляді своїх романтичних авантюристів, але об'єктивна їх аморальність зумовлює суперечності. Світ виявляється зовсім не чорно-білим, незважаючи на антагонізм природи і людини, бо співчувати хочеться обом бокам. Можна лише натякти на жорстокі закони буття, по яких гармонія в їх взаємостосунках недосяжна. Благородні помисли обертаються своєю протилежністю, навіть заради любові доводиться вбивати так індієць Наас в "Північній Одіссеї". Благородність джеклондоновських героїв-білих уразлива не тільки тому, що вони вторгаються в природу, але і тому, що причина, заради якої вони це роблять, -- матеріальна, тобто низовинна, знову-таки що суперечить природному. Природа в розповідях Лондона не обожнюється. Вона спочатку ворожа особі, і як правило, бере над нею перемогу, але і особа приречена боротися з природою. В "Північних оповіданнях", і в інших творах Джека Лондона ми бачимо, як боротьба, змагання з природою і собі подібними, навіть приводячи часто до загибелі персонажа, парадоксально обертається саме таким "святом життя". Його трагічне закінчення неминуче, як і біологічна смерть людини, проте поки він триває, особа одержує своєрідне, ні з чим не зрівняне задоволення. Критики докоряють "пізнього" Лондона за песимізм, який всього лише чесно визнав об'єктивний закон природи кінцівки всього сущого, з якого виходить марність будь-яких людських устремлінь. Проте цей же закон приводить і до думки про їх самоцінність. Тому не варто приймати фаталізм письменника за невіру в людину.

Отже, "Північна Одіссея" є одним із циклів розповідей про Північ. Провідними темами яких є боротьба людини з природою, де вона не завжди тиха, спокійна а навпаки як така, з котрою треба боротись.

ВИСНОВКИ

Згідно усього вищенаведеного можемо зробити такі висновки:

Розглянувши основні критичні статті за проблемою дослідження бачимо, що проблема "Північних оповіданнях" не була вирішена критиками однозначно.

Вивчивши біографію Джека Лондона та порівнявши її з життям його героїв приходимо до висновку, що життєвий шлях Джека Лондона покладено майже у всі його твори.

Простеживши спільне та відмінне у життєтворчості автора та його героїв стає очевидним, що Джек Лондон і герої - не одні й ті ж самі особистості, але неначе відбиток самого Лондона, його юнацького кохання, переживань, розчарувань на шляху до слави,його почуттів пережитих на півночі.

Поклавши в основу оповідань свій життєвий шлях, та почуття, Джек Лондон збагатив образи рисами, взятими у інших людей. Письменник надав їм думок і поглядів, яких сам не дотримувався. Але не наділив героїв тими поглядами і переконаннями, тими розуміннями життя, його сутності та мети існування, які мав сам.

З часом і другий найважливіший мотив північних циклів придбав безліч відгомонів. Це мотив прямого зіткнення "століття сталі" з "століттям кам'яним", безпосереднього контакту двох полярно роздільних форм життєустрою, систем цінностей і епічних понять. Світ цих оповідань трагічний, оскільки відомий і неминучий результат конфлікту. Але за необоротністю змін Лондон побачив інший безхмарний "прогрес", який зазвичай бачився його сучасникам. Він знайшов у подібних зіткненнях глибокий соціальний зміст. Зав'язуються тугі вузли протиріч, створені самим поступальним часом. Скільки разів до Лондона звернулася світова література!

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Білановський Р., Мороз Р. Твори Джека Лондона в українських перекладах : В 15 т. - К.:1932 - Т. 12. -- С.459.

2. Быков В. Джек Лондон. // В. Быков. - Саратов: СГУ, 1988. -- 283с.

3. Быков В. Поезия Мужества. // Новое время, 2001.- с.54-55.

4. Быков В. По соседям Джека Лондона // Новый мир, 1979. - №1. - с.241-254.

5. Богословський В. Джек Лондон. - М.: Просвещение,1974.-239с.

6. Бурбан В. Життя і пророцтва моряка в сідлі: Штрихи до портрета Джека Лондона // Зарубіжна література. 2004. -- с.20-21.

7. Джек Лондон. Твори / Упоряд., вступ. Ст. та прим. Ю.М. Ажнюка, Худож. М.М.Томачній. -- Ужгород: Карпати, 1991. -- 227с.

8. Доценко Р. Джек Лондон в українських перекладах. -- К: Всесвіт, 1976, №5. -- 45.

9.Зверев А. Д.Лондон - М.:Просвещение,1975. --217с.

10. Лауринчюкас А. На развалинах "Дома Волка" // Новое Время. 1989.--№14. - С.42-43.

11. Оленева В. Современная американская новелла: Проблемы развития жанра. -- К.: "Наукова думка", 1973. --375с.

12. Первак О. У чому сила героїв Джека Лондона. -- К.: Вікно в світ, 1999.

13. Фонер Ф. Джек Лондон - американский бунтарь. -М: Прогрес,1976. - 237с.

Размещено на Allbest.ru