Франсуа Рабле - французький письменник, вчений, філософ, громадський діяч

Размещено на http://www.allbest.ru/

Франсуа Рабле (Francois Rabelais) - французький письменник, вчений, філософ, громадський діяч

Епоха Відродження дала світові безліч славних імен: письменників, скульпторів, художників, музикантів. Митці-гуманісти вбачали об'єкт своєї творчості в зображенні людини, її почуттів, розумових здібностей і якостей, бо і самі митці цієї видатної епохи теж були неординарними особистостями. Можна навіть сказати, що епоха створювала людину нового часу, а людина створювала епоху.

Франсуа Рабле (Francois Rabelais) народився в 1494 р. в околицях Шинона в Турені в сім'ї судового чиновника.

Адвокат Антуан Рабле мріяв, аби його син Франсуа став священиком. Тож 1505-го 9-річний хлопець подався в науку до францисканського монастиря в містечку Сейї. Франсуа гарно вчився, оволодів кількома іноземними мовами, захопився філософією, математикою, астрономією. У 25 років він вирішує стати ченцем, але наукових занять не полишає.

Його дратують невігластво та фанатизм деяких братів-францисканців. Ті ж із підозрою ставляться до його захоплень. Хтось із ченців написав на Франсуа донос. При обшуку в його келії знайшли поеми Гомера, твори італійських та німецьких гуманістів й іншу заборонену в монастирі літературу. Зокрема й книги ”великого грішника та боговідступника” Еразма Роттердамського. Усе конфіскували, Франсуа звинуватили в єресі й наклали сувору єпитимію.

В цей час Рабле стає відомий як лікар, знавець сучасної і античної медицини, коментатор батька грецької медицини Гіппократа і римського ученого Галена, автор наукових робіт.

У Ліоні Рабле збирає народні оповідання про веселого та дотепного велетня Ґарґантюа. У цих пародіях на середньовічні лицарські романи висміяно світ лицарських подвигів, романтичних гігантів й чаклунів.

На початку 1532 року Франсуа видає книгу про пригоди сина велетня Ґарґантюа ”Страшні й жахливі діяння та подвиги славетного Пантаґрюеля”. Твір мав шалений успіх. Наступного року виходить його продовження -- ”Пантаґрюелеве пророцтво” -- пародія на віщування тодішніх астрологів-пройдисвітів.

1546 - з'являється «Третя книга» (Tiers Livre). Дванадцять років, що відокремлюють її від перших двох, відмічені змінами в релігійній політиці Франциска I - репресіями проти прихильників Реформації і учених-гуманістів. Теологи Сорбонни добиваються заборони «грішних» книг Рабле. «Третю книгу» все ж таки вдається видати завдяки одержаному від короля привілею (у 1547 р. вона знов засуджується богословським факультетом Паризького університету).

Та французькі інквізитори не зрозуміли його гумору, й авторові стало не до сміху. Книги вилучили з паризьких книгарень, звалили на міській площі та спалили. Не допоміг і привілей. Рабле знову залишає Францію й оселяється у німецькому місті Мец. Їдучи, залишає своєму ліонському видавцеві рукопис четвертої книги.

1548 - виходить «Четверта книга» (Quart Livre).

У цьому ж році Рабле як особистий лікар кардинала Жака Дю Белі здійснює чергову подорож до Італії.

Рабле щастило на впливових та заможних покровителів. У січні 1551-го він повертається до Франції й отримує парафію у містечку Медон, поблизу Парижа. 1552 року виходить четверта книга його епопеї. На Франсуа знову посипалися доноси. Його звинувачують у вільнодумстві, єресі й неповазі до короля. Друзі радять йому сховатися. Рабле таємно виїжджає до Ліона. Аби заплутати переслідувачів, розпускає чутки, що його нібито заарештували й кинули до в'язниці.

За кілька місяців Франсуа повертається до Парижа і привозить із собою п'яту книгу. Але надрукованою він її не побачив: 9 квітня 1553-го Франсуа Рабле помер від серцевого нападу. За легендою, незадовго до смерті він одягнув сутану бенедиктинського монаха та сказав друзям:

-- Я йду шукати велике ”мабуть”.

А потім додав зі сміхом:

-- Опустіть завісу, фарс зіграно!

Поховали Франсуа Рабле на паризькому цвинтарі святого Павла. Його остання книга вийшла лише через 12 років після його смерті.

Передбачається, що книга є чернеткою Рабле, підготовленою до видання його друзями і учнями.

Джерела п'ятитомного роману, що становить своєрідну енциклопедію французького Ренесансу, криються в народній культурі середньовіччя, в карнавальних святкуваннях, що відміняють на якийсь час станові привілеї, релігійні заборони і суспільні норми, у фамільярному жарті, у вуличній мові, яка не позбавлена грубості і навіть лайок.

Франсуа Рабле -- представник французького Ренесансу, хоча найвизначнішим представником цієї епохи його зробив один-єдиний художній твір.

Роман «Гаргантюа і Пантагрюель» став саме тим твором, завдяки якому ім'я відомого французького лікаря і вченого-енциклопедиста увійшло у світову історію літератури шістнадцятого століття.

Фантастична країна Утопія, зображена в романі Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель», розташувалася десь у Франції. Про це свідчать описи Парижа і провінційних містечок, в яких живуть прості працьовиті ремісники і селяни.

Роман Ф. Рабле написаний у формі казки-сатири. Автор саркастично змальовує кожного з представників схоластичної науки, релігійні чвари і самих церковників, із життям яких був добре обізнаний ще з часу перебування в монастирях.

Рабле широко використовує алегорію для зображення як позитивних, так і негативних суспільних явищ.

Спираючись на фольклорні джерела, автор створив образи людей, жадібних до знань і до самого життя. Величезний зріст Грангузьє, Гаргантюа і Пантагрюеля був уособленням їх безмежних знань, надзвичайної освіченості, шляхетності почуттів, щирості, доброти й здатності на самопожертву заради скривджених.

Велетні-королі створювали закони, направлені на добробут свого народу.

Сатира і гіперболи Рабле не абстрактні, вони спираються на реальне підґрунтя. Навіть у найпримхливіших образах відбивається й тогочасна дійсність, й історичні постаті. У літературі періоду Відродження досить поширеною була тема подорожей, в основі яких лежали реальні події. Рабле використовує цю тему для своїх сатиричних алегорій, які інколи змінюються суто фантастичними описами.

У розділі про Пухнастих котів автор викрив зажерливих і жорстоких чиновників-суддів, діяльність яких заснована на негативних людських рисах: «У нас тут навчають того, чого самі ніколи не вчили!.. У нас тут б'ють і навчають того, чого самі ніколи не вчили!.. У нас тут б'ють і наказують при цьому сміятись!.. У нас тут признаються в тому, чого ніколи не чинили, не коїли і чинити-коїти не думали!».

Одним із найкращих викривальних епізодів книги, спрямованих проти схоластики, є епізод із дзвонами, в центрі якого стоїть гротескна постать немічного, старого схоласта, магістра Сорбони Янотуса Брагмардо. Промова старця до Гаргантюа щодо повернення дзвонів -- блискуча пародія на красномовство сорбоністів.

Рабле у гротескній формі проводить думку, що основою усього існуючого є плоть, матерія, що найвищим критерієм в оцінці світу є близькість до природи. Те, що протистоїть цьому судженню,-- огидне і потворне.

Важливим епізодом твору є розповідь про перебування мандрівників на острові цариці Квінтесенції, яка вживала в їжу лише абстракції, категорії, мрії, шаради, антитези і провіювала свій час через велике, красиве решето. Франсуа Рабле висміяв лжезнання й цілковиту відірваність від реального світу.

У боротьбі з середньовічною реакцією Франсуа Рабле використав усі можливі форми комічного, серед яких -- сатиричний гротеск. Письменник завжди сміється, бо це -- його випробувана зброя.

Дуже великим був вплив геніального французького сатирика на світову літературу. У Рабле було чому вчитись, адже ерудиція письменника вражала сучасників. Він був одним із найвидатніших гуманістів минулого. Найціннішим для нас є його судження про вільне суспільство, в якому буде можливим існування гармонійно-розвиненої особистості, бо ця мрія була, є і буде актуальною для представників усіх часів і народів.

Образи рiзноманiтних велетнiв часто зустрiчаються на сторiнках французьких та нiмецьких казок. Там їх зображено злими, жорстокими, пiдступними, часто - людоїдами, яких все ж таки вдається перехитрити звичайним людям.

Франсуа Рабле теж узяв для свого роману сюжет, добре вiдомий у французькiй народнiй творчостi - це комiчнi хронiки (лiтопис) "про великого i здоровезного" велетня Гаргантюа. Та й мова оповiдi про життя та дiяльнiсть трьох поколiнь велетнiв, Гран-гузьє, Гаргантюа, Пантагрюеля, витримана у тонi веселої, грубуватої сатири, висмiюванню всiх порокiв, притаманних тогочасному суспiльству. I хоча Рабле зi смаком описує всi подробицi їхнього тiлесного життя, перераховує, скiльки їжi, одягу їм потрiбно, та головне у романi не це. Завдання письменника - показати доброту, благородство, прагнення до знань, надбань тогочасної культури. Грангузьє - добрий король, що намагається запобiгти вiйнi, кровопролиттю, вважаючи що це бiда для його народу. Та коли ворог все ж таки розв'язує вiйну, Грангузьє чинить вiдчайдушний опiр i перемагає.

В образах Грангузьє i Гаргантюа Рабле втiлює iдеал справедливого монарха, який захищає iнтереси народу i править ним за його згодою. Цi ж риси притаманнi й наймолодшому велетневi - Пантагрюелю. Вiд батька вiн успадкував не тiльки кращi людськi риси, а й гарячу любов до знань, до здобуткiв загальнолюдської культури. Для цього вiн вiдвiдує кiлька навчальних закладiв - Паризьку бiблiотеку, навчається у мiстах Пуатьє, Бордо, Тулузi, Бурже, Орлеанi. Рабле з гумором, iнколи з сатирою змальовує звичаї i методи навчання, що все ж таки не завадили здобути Пантагрюелю ступiнь лiценцiата права.

Дуже цiкаво читати сторiнки, присвяченi життю тогочасних студентiв. Вони нагадують українських бурсакiв своїми веселощами, життєлюбством, бешкетами, та водночас - iнтересом до знань. Характерно, що в рисах образу Пантагрюеля вiдсутнiй суспiльний пафос його батька, короля - реформатора Гаргантюа.

Тогочасна дiйснiсть, iсторiчнi подiї, коли гуманiсти-вольнодумцi опиняються пiд пресом жорстокої релiгiйної нетерпимостi, спричиняються до зображення Пантагрюеля тiльки у приватному життi. Та все ж i роман у цiлому, i образи королiв-велетнiв зокрема, залишають враження в контекстi iсторичної дiйсностi часу європейського Вiдродження - однiєї iз найцiкавiших сторiнок свiтової культури.

Iдеал щасливого суспiльства, яким його уявляв собi Франсуа Рабле, збiгається в часi з найвищим розквiтом мистецтва доби Вiдродження, а разом iз ним - з гуманiстичними прагненнями та пориваннями. Iз бiографiї Рабле ми знаємо, що багато рокiв вiн прожив у Iталiї, де на той час уже сформувалась культура, у центрi якої була людина - жива i водночас "надзвичайна, богоподiбна".

Такi люди не могли жити звичайним життям, у них повинно було бути все iнакшим - високим, iдеальним, щасливим. Таке мудро влаштоване суспiльство i показує Рабле у своєму романi - це телемський монастир, збудований за наказом Гаргантюа для ченця, брата Жана. Це один iз позитивних героїв роману, зовсiм не схожий на тих ченцiв, яких ми звикли бачити у кiнофiльмах чи на сторiнках книжок. Жан - це молода, життєрадiсна, чистосердечна, спритна та смiлива людина. Та i сам телемський монастир побудовано в нагороду за його вiйськовi подвиги.

Сама назва "Телема" грецькою мовою означає "вiльне бажання". Тому тут зовсiм немає аскетичного життя, притаманного таким закладам. Приймають сюди не убогих i калiк, а здорових, красивих, сильних молодих людей, як чоловiкiв, так i жiнок. Незважаючи на те, що спосiб життя тут не пiдпорядковується суворим правилам, усi мешканцi монастиря живуть у повнiй згодi та гармонiї, вiдчувають один до одного повну повагу та взаєморозумiння. Це виявляється навiть у такому фактi, як бажання робити всiм товариством те, що хочеться кому-небудь одному.

Вражає нас також зображення помешкання ченцiв, краса його будiвлi, розумної розкошi побуту, прекрасної бiблiотеки з книгами, виданими на шести мовах. Все це пiдкреслює повноту буття, всебiчне задоволення духовних потреб людини.

Рабле у зображеннi телемського монастиря створив образ унiверсального суспiльства, що створює само себе. Це була спроба не тiльки показати епоху Вiдродження у час її найвищого злету, а й передати майбутнiм поколiнням iдеальну мрiю, що колись повинна здiйснитися.

Раблезіанський роман - це насамперед образчик ренесансного світосприйняття. У французському фольклорі, звідки йдуть корені роману, Пантагрюель - жартівник, пустун, дух моря і солі, що насилає на свої жертви невгамовну спрагу. Рабле трансформував його у велетня, що багаторазово збільшив свою спроможність викликати спрагу. Крім того, етимологія даного антропоніма також підкреслює семантику спраги: «Panta» - значить «всіх», «gruel» - спраглий.

У Рабле були глибинні знання легенд про велетнів. Їм були тривко засвоєні теми, формули, структури популярних казок. Численні епізоди роману навіяні фольклорними мотивами (казкова країна, молочні ріки, кисільні береги). Але велич «Гаргантюа і Пантагрюеля» в тому, що сатира і фантастичні алегорії поступаються місцем поезії (в широкому розумінні) та філософії, що приводить персонажей до відкриття мудрості в земних утіхах.

У своєму вступі до першої книги роману («Гаргантюа») Рабле вказує на приховане значення своєї книги, значення, яке потрібно вміти розгадати. От його слова:

«...у книзі моїй ви знайдете зовсім особливий дух і деяке, доступне лише обраним навчання, що відкриє вам найбільші таїнства і страшні таємниці, що стосуються нашої релігії, так само як політики і домоведення».

Перша ідея історико-алегоричного тлумачення образів Рабле відноситься ще до XVI століття. Відомий історик другої половини цього століття Жак Огюст де Ту в книзі «Про своє життя» висловив наступне судження про Рабле: «Він написав чудову книгу, де з волею воістину демокрітівською і з глузуванням часто блазнівським і їдким і під вигаданими іменами він відтворив, як на театрі, всі умови людського і державного існування і виставив їх на сміх всьому народу».

У цьому судженні характерний ряд моментів: і універсальний народно-святковий характер сміху «над всіма умовами людського і державного існування», і демокрітівська воля цього сміху, і театрально-видовищний характер образів Рабле, і, нарешті, реальні історичні діячі під вигаданими іменами. Усе це судження людини XVI століття, що правильно вловила суть у творчості Рабле. Але в той же час це вже судження людини другої половини століття, для якого сміх Рабле часто звучить занадто по-шутівськи і який шукає під вигаданими іменами зовсім визначених осіб і зовсім визначені події, тобто починає переоцінювати алегоричний елемент творчості Рабле.

Не підлягає сумніву, що вже в XVI столітті склалася традиція підставляти під персонажі Рабле і під різні епізоди його роману визначених історичних облич і визначені події політичного і придворного життя. Традиція ця була передана XVII століттю і була засвоєна історико-алегоричним методом.

У XVII столітті з'являються «ключі» до роману Рабле, тобто конкретна розшифровка імен і подій цього роману. У перший раз такий ключ був прикладений до амстердамського видання творів Рабле в 1659 році. Потім цей ключ модифікувався в різних наступних виданнях, аж до видання А. Сарду в 1874-1876 роках. До амстердамського видання 1663 року прикладені різні розшифровки. Тут дається, наприклад, дуже характерна для історико-алегоричного методу інтерпретація епізоду з гігантською кобилою Гаргантюа: бажаючи позбутися від пренаступних її ґедзів, вона знесла своїм хвостом весь Босский ліс: «Усім відомо, що ця кобила є мадам д'естамп, коханка короля, що саме і наказала вирубати Босский ліс...». Автор посилається на традицію, що йде з XVI століття.

У творі Рабле, безумовно, присутньо багато алюзій на історичних осіб і події, але ні в якому разі не можна допустити існування строгої і витриманої протягом усього роману системи визначених алюзій. Не можна шукати визначеного і єдиного ключа до кожного образу. Але і там, де в романі можна припускати визначену алюзію, історико-алегоричний метод у більшості випадків не може дати їй точну розшифровку, тому що традиція суперечлива, а всякі зіставлення і домисли довільні. Нарешті - і це, по суті, вирішує справу - навіть розкрита і доведена алюзія не дає ще нічого істотного для художньо-ідеологічного розуміння образа. Образ завжди і ширше і глибше, він зв'язаний із традицією, у нього своя, незалежна від алюзій художня логіка.

ренесанс рабле роман французький

Список використаної літератури

1. Андреев Л. Зарубежная литература XVI века: Учеб. - М.: Наука, 2003. - 541 с.

2. Антонюк В.М. Рабле Ф. Біографія. - М.: Наука, 1999. - 134 с.

3. Богословский В. Світова література в особах. - К.: Знання, 2000. - 415 с.

4. Луков В. История литературы. -- М.: Наука, 2003. - 369 с.

5. Михальская Н. Українська та світова культура. - К.: Знання, 2001. - 460 с.

6. Шалагінов Б.Б. Зарубіжна література. - К.: Вежа, 1999. - 311 с.

7. Шахова К.О. Зарубіжна література. - К.: Освіта, 2002. - 364 с.

Размещено на Allbest.ru