Біографія Пушкіна Олександра Сергійовича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Олександр Сергійович Пушкін народився 6 червня (26 травня за старим стилем) 1799 року в Москві. Батько його, Сергій Львович (1771-1848), походив з поміщицької, колись багатої родини. Від маєтків предків (в Нижньогородській губернії) йому лишилось небагато; але і те він марнотратив, зовсім не цікавлячись господарством. Служив він в Московському комісаріаті, але службою не був заклопотаний.

У будинку Пушкіна цікавилися літературою, а сам Сергій Львович був прихильником французьких класиків і сам писав французькі і російські вірші, які, втім, були відомі тільки знайомим і родичам. Мати Пушкіна, Надія Осипівна, уроджена Ганнібал, походила від Ганнібала, петровського "арапа", зображеного в романі Пушкіна "Арап Петра Великого".

Виховання Пушкіна було безладним. Французи-гувернери, що мінялися, випадкові вчителі не могли мати глибокого впливу на хлопця. Дитинство Пушкін провів у Москві, виїжджаючи на літо в повіт Захарово, в підмосковний маєток бабусі.

Окрім Олександра у Пушкіних були діти - старша дочка Ольга і молодший син Лев, щоправда, батьки не приділяли їм багато уваги, крім того, Олександр не був улюбленою дитиною.

Його брат Лев писав згодом про дитячі роки Олександра: "До одиннадцатилетнего возраста он воспитывался в родительском доме. Страсть к поэзии появилась в нем с первыми понятиями: на восьмом году возраста, умея уже читать и писать, он сочинял на французском языке маленькие комедии и эпиграммы на своих учителей. Вообще воспитание его мало заключало в себе русского. Он слышал один французский язык; Гувернер был француз, впрочем человек неглупый и образованный; библиотека его отца состояла из одних французских сочинений. Ребенок проводил бессонные ночи и тайком в кабинете отца пожирал книги одну за другою".

В 1810 році виник проект створення привілейованого учбового закладу - ліцею в Царському Селі, при палаці Олександра I. Пушкін, маючи впливові знайомства, вирішив відправити туди свого сина Олександра. В червні 1811 р. Олександр зі своїм дядьком поїхав до Петербургу і 12 серпня витримав вступний іспит. 19 жовтня було урочисто відкрито ліцей. З цього дня почалося життя ліцеїста Пушкіна.

Ліцей був закритим учбовим закладом, в нього було прийнято всього 30 учнів. Це були діти середніх малозабезпечених дворян, що мали неабиякий вплив на службі.

У зв'язку з політичними подіями 1812 р. узяття французами Москви ставило під загрозу Петербург. Через великий потік солдатів, що прямували повз Царське Село, в ліцеї запанував ліберальний дух. Почалися плітки про Олександра I і його оточення.

Кругозір Пушкіна у той час розширював П.Чаадаєв, що опинився в гусарському полку в Царському Селі і додержувався вельми ліберальних настроїв, він вів довгі політичні бесіди з Пушкіним і зіграв неабияку роль в етичних поняттях Олександра. Згодом Пушкін присвятив Чаадаєву один з перших своїх політичних віршів.

В ліцеї Пушкін займався поезією, особливо французькою, за що він і отримав прізвисько "француз". Серед ліцеїстів проводилися змагання, де Пушкін довгий час брав гору. З російських поетів Пушкіна приваблював Батюшков і група письменників, що об'єдналися навкруги Карамзіна. З цією групою Пушкін був пов'язаний через дядька, який був вхожий до неї.

В будинку Карамзіна, який знаходився в Царському Селі, Олександр познайомився з Жуковським і В'яземським, їх вплив знайшов відображення у творчості Пушкіна починаючи з 1815 року. Улюбленим поетом Пушкіна був Вольтер, саме йому Пушкін зобов'язаний раннім своїм атеїзмом та схильністю до сатири.

Термін перебування в ліцеї закінчився влітку 1817 року. 9 червня відбулися випускні іспити, на яких Пушкін читав вірш "Безверие". Після закінчення ліцею Пушкіна було призначено в колегію закордонних справ, яка згодом (в 1832 році) перетворилася в міністерство закордонних справ.

Через місяць після початку служби Пушкін вже отримав відпустку до вересня і близько двох місяців провів в Михайлівському, псковському маєтку матері. Потім Пушкін три роки лишався в Петербурзі. Після ліцею в 1817 році Пушкін друкується в журналах, підбирає вірші для своєї збірки, працює над поемою "Руслан і Людмила", яку він почав писати в останній рік ліцею.

В березні 1819 року Олександр Сергійович вступає до літературного товариства "Зелена лампа", там за гулянками йде розповсюдження ліберальних ідей і критика олександрівського режиму. В цей період Пушкін написав політичні вірші: "Вольность" (1817 рік), "К Чаадаеву" (1818 рік), "Сказки" (1818 рік), "Деревня" (1819 рік).

Нерадикальність програми Пушкіна створила йому погану репутацію в уряді. Під ім'ям Пушкіна ходили цикли епіграм, направлених проти Олександра І, Аркачєєва та інших, але далеко не всі вони, належать Пушкіну. Вірші Пушкіна стали знаряддям літературної пропаганди в руках членів таємних гуртків. Вони отримали величезну популярність в списках, особливо серед офіцерства, і створили славу Пушкіну не меншу, ніж його твори, що з'являлися у пресі.

За два роки - 1818 і 1819 - Пушкін надрукував тільки шість віршів. В ці роки він писав "Руслана і Людмилу". В петербурзький період Пушкін вів марнотратне життя, відвідував світські салони.

Пиятики, карти і серцеві захоплення були звичайною формою проведення часу Пушкіна, не дуже обтяженого службою. Пушкін настільки яскраво бравував своїм положенням опозиційного громадського поета, що царський уряд не міг не помітити цього.

Олександр I вирішив розправитися з Пушкіним і заслати його до Сибіру або в Соловки, з'явилися навіть чутки, що Пушкіна було бито батогами у таємній канцелярії. "Пушкина надобно сослать… Он наводнил Россию возмутительными стихами. Вся молодежь наизусть их читает", - розпорядився монарх.

Завдяки клопотанню Карамзіна вирок було пом'якшено та прийнято рішення вислати Пушкіна в Катеринослав. Канцелярія була підпорядкована колегії закордонних справ, і, таким чином, заслання мало пристойну форму переадресації по службі.

11 травня 1820 року Олександр Сергійович прибув у Чернігівську губернію. Вивчення його маршрутів по Україні дає змогу зрозуміти його враження від кріпацької дійсності, які породили великої сили образ.

Пушкін всебічно знав Україну, об'їздив її в семи напрямках, побував у 124 населених пунктах (міста, містечка, села, хутори, оселі на переправах через річки).

У травні 1820 року за першим маршрутом він проїхав такі українські міста і села: Добрянка, Борова, Буровка, Роїще, Чернігів, Горбова, Жуківка, Дрімайлівка, Ніжин, Почекін, Обичів. Ліси і болота Чернігівщини.

Після Обичева Олександр Сергійович в'їздить у Полтавську губернію: Прилуки, Махнівка, Пирятин, Іванівка, Лубни, Сотниківка, Хорол, Семенівка, Жуки, Рублівка, Кременчук. Дорога перерізала центр Полтавщини.

В Кременчуці поет побачив уже справжній повноводний Дніпро (його він уперше переїздив у Білорусі.

Переправившись через Дніпро дерев'яним мостом, Пушкін поїхав Катеринославщиною вже по правому березі річки. Через Верхнєдніпровськ, Романково, Карнауховку і в середині травня прибув на місце заслання до Катеринославу, де застудився і захворів. Тут треба було приступати до примусової служби.

4 червня Олександр Сергійович їде з Раєвськими на Кавказ. Вони зупинялися на поштових станціях при Рябій могилі, біля Канцерополів, у колонії Неєнбурга. Біля Кічкаса - переправа через Дніпро. Згадки про острів Хортиця є в зошитах поета. Вони зупинялися в Олександрівську (тепер Запоріжжя), Павлівці (Комишувата), Оріхові, Карлівці, селищах Кінські Роздори, Бельмянське, Захар'ївське, Яр Комишуватий (Ксангуш) та у Маруполі.

Далі починався Північний Кавказ. На кавказьких гарячих водах (нині Пятигорськ) Пушкін провів два місяці - з 5 червня по 5 серпня 1820 року.

У вересні місяці Олександр Сергійович після Кавказа, Тамані, Чорного моря і Криму через Перекоп, Каховку, Одесу, Тирасполь та Нові Дубоссари прибув до Кишинева. В листопаді того ж року йому вдається поїхати в Кам'янку на Київщину. На цей раз шлях його лежав через правобережну Україну. В Кам'янці Поет захворів і прожив у маєтку Давидових до початку березня 1821 року. У січні 1821 року Пушкін разом з Давидовими прибув до Києва на ярмарок.

У Києві Пушкін написав, як це видно з автографів, три поезі: "Морской берег". "Красавица перед дзеркалом" і "Муза", після чого знову повернувся до Кам'янки. Тут 23 лютого була закінчена поема "Кавказкий пленник". В липні 1823 року Пушкін переїхав на службу в Одесу, де захоплено працює над "Євгенієм Онєгіним" та пише біля 20 відомих ліричних віршів та політичних епіграм. Після цього за наказом генерал-губернатора Воронова прямує до Херсону і через 7 днів знову повертається до Одеси, але зі столиці прийшов царський наказ негайно вислати поета в село Михайлівське Псковської губернії.

4 серпня 1824 року він залишив Україну. Проїхавши країною біля 5700 кілометрів, побувавши у самому її серці, Поет у 1828 році написав "Полтаву", а 1829 року готує матеріали для написання історії краю: вивчає літературні джерела, збирає архівні матеріали, креслить карту України, читає фольклорні збірники, знайомиться з літераторами-українцями. Олександр Сергійович хоче ще раз побувати в Україні вже з власної волі, але тиски Миколи І здавили його, творчі плани обірвалися у поєдинку з кріпосницьким режимом.

Незабаром сім'я Пушкіна виїхала з Михайлівського. В цей період його життя протікало досить спокійно, це був час посиленої творчості і історичних досліджень

Це відобразилося у його творах. В Михайлівському Пушкін продовжив роботу над романом "Євгеній Онєгін" (було написано 4 розділи та в корені змінено план роману), закінчив роботу над поемою "Цигани", розпочату в Одесі. Останнім великим твором, написаним в Михайлівському, була жартівлива поема "Граф Нулін" (13 грудня 1825 р.).

14 грудня 1825 р. під час повстання декабристів Пушкін, що залишився в стороні від змови і розправи, сподівався на зміну своєї долі.

8 вересня 1826 р. Пушкін прибув до Москви в цей же день був представлений Миколі I. У результаті цього побачення Пушкін отримав свободу пересування, але твори його надходили на перегляд за дозволом на публікацію самому Миколі I, а посередником призначався шеф жандармів Бенкендорф.

В листопаді 1826 р. Пушкін повернувся з Москви в Михайлівське, отримавши завдання від Миколи І написати записку про народне виховання. Виконання цієї вимоги носило характер політичного іспиту Пушкіна. Він написав записку ухильно, прагнучи задовольнити вимоги Миколи І і в той же час не суперечити собі. На записку була накладена резолюція і Бенкендорф повідомив Пушкіну, що він не витримав випробування.

Після публічного читання "Бориса Годунова" Пушкіну було повідомлено, що він позбавляється права на друк своїх творів і вони подаються на розгляд Миколі І через Бенкендорфа.

З 1827 року Пушкін, живучи вільним життям, починає замислюється над можливістю сімейного. В 1828 році він робить спробу одружитися з Ганною Оленіной. Спроба не вдалася з вини самого Пушкіна. В цей час він пише незакінчений роман "Арап Петра Великого", продовжує писати "Євгенія Онєгіна", пише поему "Полтава".

В 1829 році Пушкін приїжджає з Петербургу до Москви і сватається до Наталії Миколаївни Гончарової, але дістає відмову. Тоді він їде на Кавказ, всупереч забороні Миколи I аби взяти участь у Турецькій війні та побачитися з друзями. Свою поїздку на Кавказ Пушкін описує в "Путешествии в Арзрум".

В квітні 1830 року Пушкін робить нову пропозицію Наталії Гончаровій і цього разу вона її приймає і Пушкін поїхав улагоджувати свої майнові справи в село Болдіно Нижегородської губернії, виділене йому батьком.

Тут він провів осінь, удостоєну в російській літературі найменування Болдінської - за принесені нею творчі плоди. Незважаючи на те, що Пушкін був зайнятий думками про майбутній шлюб і стривожений польським безладдям, він створив цілий ряд шедеврів: "Повісті Бєлкіна", "Маленькі трагедії" та "Історію села Горюхіна", один з найважливіших своїх прозаїчних творів. пушкін поет роман література

У лютому 1831 року він і Наталія вінчалися в Москві. Спершу вони поселилися в Царському Селі, потім в Санкт-Петербурзі. Красуня Наталія привернула увагу царя Миколи, і щоб частіше бачити її на палацових балах, він подарував Пушкіну нижче придворне звання камер-юнкера. Поет був глибоко уражений такою "пошаною", хоча Микола і вважав це знаком милості. До того ж Пушкін став постійним боржником царя. Зійшлися воєдино кілька причин, що перетворили життя поета на суцільну муку: успіх Наталії в світі, грошові ускладнення, що змушували його до постійних прохань про допомогу, зростаюча залежність від царя, поступова втрата популярності.

В Петербурзі жили самі Пушкіни і дві сестри його дружини. Для того, щоб утримувати таку велику сім'ю і давати їй можливість вести світське життя, Пушкін вдається до позик і застав коштовностей. Його борг складав 60 тис. рублів, і йому довелося вдатися до допомоги держави, внаслідок чого він виявився остаточно прив'язаний до двору.

В березні 1836 року померла мати Пушкіна, залишивши в спадок Михайлівське, розподіл якого дотягнувся до смерті Пушкіна.

Навколо імені Пушкіна створюється атмосфера обожнювання як носія і виразника основних властивостей "національної душі". Пушкіна посилено вивчають, видають, на ньому "виховують" підростаючі покоління.

Пушкін народився і жив в епоху найбільших соціальних, політичних, культурних змін і потрясінь. Велика французька революція своїм впливом захопила багато країн і тим як би зв'язала всю Європу, якщо не весь світ, в єдине ціле.

Роль Пушкіна в російській літературі абсолютно унікальна. Він став її справжнім осереддям, позначивши вищі досягнення традицій 18 ст. і початок літературного процесу 19 ст. Пушкін створив канон російської літературної мови, поєднавши його усний і письмовий варіанти. Він ознайомив Росію з усіма європейськими літературними жанрами і багатьма західноєвропейськими письменниками, досягши таким чином залучення російської літератури до європейської і європейської літератури - до російської.

Список використаної літератури

1. Алексеев М.П. Пушкин и наука его времени. - М.: Наука, 1997. - 124 с.

2. Благой Д. Пушкин и русская література. - М.: Наука, 1991. - 234 с.

3. Версаев В. Пушкин в жизни. Систематический свод подлинных свидетельств современников. - М.: Наука, 1994. - 703 с.

4. Мейлах Б.С. Жизнь Александра Пушкина. - М.: Наука, 1994. - 133 с.

5. Новиков И. Александр Сергеевич Пушкин. Жизнь и творчество. - М.: Просвещение, 1994. - 204 с.

6. Петров С.М. А.С. Пушкин. Очерк жизни и творчества. - М.: Наука, 1993. - 211 с.

7. Скрынников Р.Г. Дуэль Пушкина. - СПб., 1999. - 136 с.

Размещено на Allbest.ru