Дитяча література

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Основні особливості міфів народів світу

2. Значення творчості І.Я. Франка для процесу формування дитячої особистості

3. Ліричні картини в творах Т.Г. Шевченка і їх значення для виховання дитини

4. Використання лірики Л. Українки в роботі з дітьми

5. Важливість дитячої літератури для розумового, морального та естетичного розвитку дитини

Список використаної літератури

1. Основні особливості міфів народів світу

Міф - це насамперед античні, біблійні й інші стародавні "казки" про створення світу і людини, розповіді про діяння древніх богів і героїв - Зевса, Аполлона, Діоніса, Геракла, аргонавтів, що шукали "золоте руно".

Саме слово "міф" має давньогрецьке походження й означає "переказ", "сказання".

На визначеній стадії історичного розвитку більш-менш розвинута міфологія існувала практично у всіх відомих науці народів, а деякі сюжети і розповіді тією чи іншою мірою повторюються в міфологічних циклах різних народів.

Сьогодні більшість учених схиляються до тієї думки, що секрет походження міфу варто шукати у тому, що міфологічна свідомість з'явилася найдавнішою формою розуміння і осмислення світу, розуміння природи, суспільства і людину. Міф виник з потреби древніх людей в усвідомленні навколишньої його природної і соціальної стихії, сутності людини.

Педагогічний вплив міфології на суспільство полягає, в першу чергу, в тому, що встановлюються певні правила взаємозв'язків між тими чи іншими явищами як природного, так і соціального характеру, вибудовується своєрідна ієрархія почуттів, людських та загальносуспільних рис, які засуджувалися чи підтримувалися уявними небесними силами тощо.

Також міфологія відкриває широкі можливості в області фантазії, уяви. Міфологія також виступає головним фундаментом зародження людської думки, яка намагалася пояснити незрозумілі речі, стимулювала виникнення філософії.

Уся міфологія пронизана натхненною красою, що володіла чаклунською силою. Представлення про красу пройшло в міфології довгий шлях розвитку від глибинних функцій до благодійних, від сполучення з потворним до втілення її в найчистішому виді, від фетишистської магії до малих і мудрих олімпійських муз. Міфологія в історичному розвитку - невичерпне джерело для освоєння в плані естетичному і розкриття її.

Також важливий педагогічний вплив міфів на суспільство ховається у формуванні особливої міфологічної свідомості.

Міфи виникли з настійної потреби людей пояснити походження природи, людей, пристрій світу, пророчити долю людства. Сам спосіб пояснення має специфічний характер і корінним чином відрізняється від наукової форми пояснення й аналізу світу.

Особливості міфологічної свідомості:

· у міфі людина і суспільство не виділяють себе з навколишньої природної стихії: природа, суспільство і людина злиті в єдине ціле.

· у міфі немає абстрактних понять, у ньому усе - дуже конкретно, персоніфіковано, одушевлене.

· міфологічна свідомість мислить символами: кожен образ, герой, діюча особа позначає явище, що стоїть за ним.

· міф живе у своєму особливому часі - часі "першооснови", "першотворенння", до якого незастосовні людські представлення про плин часу.

· міф мислить образами, живе емоціями, йому далекі доводи розуму, він пояснює світ, виходячи не зі знання, а з віри.

Роль міфів і міфотворчості в історії людського суспільства і людської культури:

· вони по своєму пояснювали світ, природу, суспільство, людину.

· вони у своєрідній, дуже конкретній формі встановлювали зв'язок між минулим, сьогоденням і майбутнім людства.

· вони були каналом, по яких одне покоління передавало іншому накопичений досвід, знання, цінності, культурні блага.

Отже, з вищесказаного випливає, що міфи несуть в собі важливі засади педагогічного виховання. В першу чергу такі як - об'єднання людини з силами природи, визначення особливого місця будь-якої людини у суспільстві, важливість її вчинків перед собою і перед небесними силами, важливість взаємодопомоги і взаємозгуртування перед спільними загрозами тощо. Міфологію дійсно можна назвати античною педагогікою людського життя. Міфи виникли з настійної потреби людей пояснити походження, природу людей, влаштування світу, завбачити долю людства. Сам засіб пояснення має специфічний характер і докорінно відрізняється від наукової форми роз'яснення і аналізу світу. В міфі людина і суспільство не виділяють себе з навколишньої природної стихії: природа, суспільство і людина злиті в єдине ціле, нерозривне.

В міфі немає абстрактних понять, в ньому все - дуже конкретно, персоніфіковано, міфологічна свідомість мислить символами. Міф живе в своєму, особливому часі - часі першопочатку, першотворення, до якого неприкладні людські виміри течії часу, міф мислить образами, живе емоціями, йому незрозумілі докази розуму, він пояснює світ, виходячи не з знання, а з віри.

міф ліричний дитячий література

2. Значення творчості І.Я.Франка для процесу формування дитячої особистості

Для Франка надзвичайно важливим було питання про особистість, про "людину в цілому", її характер та інші психологічні властивості, питання про умови формування особистості, створення різних типів людей, які доводиться письменникові змальовувати у своїх творах.

Поняття особистості було вагомим для Франка також як питання, пов'язане з вихованням дітей. У своїх художніх творах ("Грицева шкільна наука", "Отець-гуморист", "Олівець" та ін.) Франко виявив себе прекрасним знавцем психології дитинства та юнацтва, дав глибокий аналіз тих умов, за яких формуються особистість, той чи інший тип дитини, її характер, здібності тощо.

Людину Франко розумів передусім як соціальну істоту, характер якої залежить від умов суспільного буття, в яких вона живе, виховується і працює як член суспільства. Кожна людина є насамперед дитиною певного часу, певного народу, вихованою на певних поняттях і поглядах, від впливів яких ще нікому у світі не вдалося увільнитися.

Франко зазначав, що для нього самого, як письменника, було приємною річчю "малювати ті спеціальні логіки та психології" різних людей, зважаючи на оточення, в якому людина виховується, формує свою особистість, реагуючи на громадські впливи, що спонукають людину "до такого, а не іншого діяння". Особливо яскраво Франкові вдалося відобразити свої погляди на роль соціального оточення й виховання у формуванні основних рис особистості в оповіданнях про дітей. Він показав, що за сприятливих умов виховання розвиваються найкращі риси характеру і здібності дитини, а якщо відсутні такі умови, то й прекрасні природні задатки, будучи "не вживані і приголомшені, заніміють і захиріють у зав'язку".

В оповіданні "Schonschreiben" Франко майстерно розкриває психологію дитячого колективу, що, пройшовши вже певну школу дресирування страхом і покаранням, став "дисциплінованим". Діти втратили будь-які товариські почуття й разом з учителем брали участь у глузуванні над потерпілим товаришем, хоч кожний з них тремтів і боявся. Психологічно правдиво пояснює цю поведінку класу Франко, говорячи, що така вже сила тиранського тиску, що досить тиранові всміхнутися, і всі, хто перебуває під його гнітом, сміятимуться попри те, що сміються над своєю недолею.

І. Франко в оповіданні "Борис Граб" і незакінченій повісті "Не спитавши броду" показує формування особи обдарованого учня, який завдяки наполегливій праці над собою і з допомогою свого улюбленого вчителя досягнув значних успіхів у науці, у виробленні позитивних рис характеру, у вихованні інтересу до фізичної праці тощо.

Висвітлюючи проблему виховання особистості, І. Франко торкався багатьох питань, які мають важливе теоретичне і практичне значення для педагогічної психології, для виховної роботи взагалі серед широкого загалу. Вчений відстоював "розумне виховання", яке давало б гармонійний розвиток усіх духовних і фізичних сил людини, прищеплювало б їй передові погляди.

Іван Франко любив дітей. "Життя, - говорив І.Франко, - мені мало всміхалося, а діти були тим весняним сонячним промінням, яке зігрівало моє серце". Саме для них, найменших, Каменяр написав чимало творів, але особливого значення надавав казкам-байкам як найбільш доступній формі викладу й сприймання. Адже в казковій одежі, в алегоричних обрядах, на думку письменника, можна краще донести до дитячої уяви велику правду людного буття, розбудити в малят цікавість та уяву до явищ природи, навчити ненавидіти зло й несправедливість, сміятися і думати.

Видатний письменник у дитинстві любив слухати пісні матері, байки, розповіді старих людей, ще в початкові школі, дев'ятирічним малий Івась почав старанно записувати коломийки, приповідки, казки, довівши їх кількість за 800. Вже з дитинства відчув нерівність між людьми, несправедливість, що існувала довкола. Реальне життя в співіснуванні з кривдою, неправдою передавалося у безцінних народних скарбах-казках, зокрема про тварин, які так подобалися майбутньому мистецтві. Ставши дорослим, він сам почав їх писати, через образи звірів - жорстоких, підступних, хитрих - викривав несправедливість у тогочасному житті. Всім серцем прагнули допомогти чесному, але не раз кривдженому трудовому народові, учив його майбутнє - дітей - розповідати зло, ненавидіти його, боротися з ним.

І.Я. Франко написав майже п'ятдесят казок, двадцять із них увійшли до збірки "Коли ще звірі говорили" (1899). Як правило, всі вони - це художньо опрацьовані переклади з грецької, індійської, німецької, російської, арабської та інших мов, своєрідні літературні обробки. Проте найчастіше він запозичував образ чи сюжет, який доповнював, розширював, надаючи творові соціальної загостреності, національного колориту.

Ця збірка призначалася дітям від шести до дванадцяти років. Письменник сподівався, що казки прийдуться їм до смаку, розбудять їхню фантазію, викличуть сміх і роздуми, спонукають пильніше придивлятися до життя, до рідної природи. Точними соковитими фарбами змальовані українські пейзажі. Радісне замилування рідною природою викликає їх опис у читачів. А розповідь про те, як Лис Микита ("Фарбований лис") пробирається на торговицю - лізе "поміж коноплі та кукурудзи", йде городами, "перескакуючи плоти та ховаючись між яриною", відсиджується у бур'янах, - викликає в уяві околиці українського міста. У спілкування героїв відтворюються типові для українського народу звичаї, а в мові використовується дотепний жарт, яскраві й мудрі приказки, часто уїдливі, насмішкуваті, народні звертання, фразеологізми. Казка "Лисичка і Журавель" розповідає, що герої її "покумалися". Лисичка запрошує Журавля: "Приходи, кумицю! Приходи, любочку!". Журавель пригощає: "Чим хата багата, тим і рада".

Франко надавав казковому жанру особливого значення у вихованні дитини. Він хотів, щоб казка була для малих слухачів засобом пізнання дійсності, щоб від "казкових фікцій" думка дитини спрямовувалася "на дальший, ширший обрій життєвого змагання". В останній казці збірки "Байка про байку" він веде розмову про те, як слід розуміти алегоричні образи і картини, і роз'яснює, що казка цікава не тим, що в ній є вигадка, фантастика, неправда, а тим, що "під лупиною тої неправди" вона "криє звичайно велику правду". Казкові Осли, Барани, Вовки та Зайці викликають сміх, бо в їхніх вичинках вгадують людські стосунки, звички й хиби: "Говорячи ніби по звірів", казка "одною бровою підморгує на людей".

І.Франко вважав, що спочатку доцільно знайомити дітей з людськими взаєминами саме через казкові форми, бо гола правда життя може бути болючою для них. Казка ж передасть малому читачеві мудрий народний погляд на життєві конфлікти, оптимістичну віру в перемогу добра і правди. Сприймаючи казкових героїв, сміючись над ними або співчуваючи їм, дитина винесе звідси "перші і міцні основи замилування до чесноти, правомочності справедливості". Так Заєць ("Заєць і Їжак") зазнає покарання за те, що боляче образив Їжака, посміявшись над його кривими ногами. Казка закінчується таким повчанням: "Ніколи не підіймай на сміх доброго чоловіка, хоч би се був простий, Їжак". В казці "Лисиця і Журавель" викривається нещирість улесливої Лисиці, яка привітно зустрічає кума, та, пригощаючи його, дбає тільки про те, щоб він менше з'їв. За це вона поплатилась: змушена балу піти з гостин у Журавля теж голодною.

У багатьох казках І.Франка сильний, хитрий і підступний звір стикається з слабким, проте підступність завжди викривається, а хижак несе заслужену кару. Так, в казці "Вовк, Лисиця і Осел". Чесний і довірливий Осел розгадує злі наміри противників і врятовує своє життя, а злодії гинуть. Казка "Кролик і Ведмідь" закінчується перемогою лісової дрібноти над сильними і хижими мешканцями лісу. Розділяючи радість переможців, читач доходить висновку, що завдяки єднанню, колективній мудрості можна захистити правду і справедливість.

Мабуть, тим визначається геніальність письменника, що його твори і через століття хвилюють, залишаючись не лише художнім літописом минулого, а й животворним джерелом естетичного збагачення кожного нового покоління, засобом виховання особистості.

3. Ліричні картини в творах Т.Г.Шевченка і їх значення для виховання дитини

Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) видатний український письменник, поет, художник, громадський діяч.

Вірив у велику силу виховання. Виняткову роль у вихованні відводив сім'ї. З великою симпатією писав про виховання дітей у трудових сім'ях, де матері піклуються про своїх дітей, де наполеглива праця зміцнює порядність у стосунках. З повагою ставиться до жінки-матері.

Зовсім по-іншому змальовує поміщицькі сім'ї, де убога мораль згубно впливала на виховання дітей. Затаврував тих аристократок, які безвідповідально ставляться до виховання своїх дітей. Такою є мати-поміщиця з твору "Прогулка с удовольствием и не без морали", яку більше цікавить вбрання, ніж власні діти.

Сімейне виховання не може замінити виховання суспільного, яке передбачає життя серед однолітків, спілкування з дорослими, ознайомлення з соціальними обставинами. Ніяке, навіть найкраще поставлене сімейне виховання не в силі забезпечити підготовку добре зорієнтованих в життєвих умовах юнаків і дівчат.

Отже, проблеми, які вирішувались теоретичною педагогікою, Шевченко розв'язав при допомозі художніх засобів. Він виділив три фактори формування особистості:

- задатки, набуті в дитинстві;

- система виховних впливів учбового закладу;

- вплив соціального середовища, яке оточує виховання.

З творів Шевченка можна отримати чітке уявлення про його виховний ідеал, яким для нього була людина з багатогранними знаннями і високими моральними якостями, що здатна застосовувати свої знання в житті, уміє цінувати мистецтво, любить працю. Виховному ідеалові Шевченка властива така риса, як працьовитість. Праця повинна займати, на його думку, головне місце в житті людини.

Усі твори Тараса Шевченка об'єднує те, що кожне слово в них - про Україну та про її долю. У них теми про працю, про боротьбу, про мiсце поета в суспiльствi, про світле кохання i про палку ненависть до гнобителiв рiдного краю, спогади про героїчне минуле i мрії про майбутнє.

Шевченковi нiколи не було "однаково" щодо долi України та її народу. Вiн й iнших закликає до небайдужостi чи навiть до боротьби або вiдверто ("I мертвим, i живим...", "Заповiт", "Полякам" тощо), або опосередковано, коли головна тема нiби зовсiм iнша. Наприклад, законодавчо закрiплене поневолення людини (бiльшiсть творiв, "Тяжко-важко в свiтi жити", "Сон" ("На панщинi пшеницю жала...", "Елегiя" тощо) або зображення iсторичних подiй ("Гайдамаки", "Iван Пiдкова", "Гамалiя" та iн.). Героїчне минуле привертало увагу Шевченка як засiб пробудження нацiональної свiдомостi своїх спiввiтчизникiв.

Багато творiв у Тараса Шевченка присвячено зображенню простих людей. Iнколи це оспiвування працелюбностi, душевної та зовнiшньої краси цих людей - "А там, де люди, - добре буде".

На думку письменника, саме праця робить людей красивими. Але поруч зi зворушливими картинами мирної працi, виникають вже зовсiм iншi мотиви - роздуми над подальшою долею народу та обурення пануванням тих, хто поплюжить результати їхньої працi, принижує i гнобить цих працелюбних людей.

Так само оспiвування краси рiдної землi, як у "Зацвiла в долинi..." та iнших лише у раннiх вiршах лишається головною темою, але цей мотив звучить i в пiзнiх творах. Навiть у циклi "В казематi" є мiсце для опису вишневого садка коло хати (однойменний вiрш).

Звучить у лiрицi Шевченка й тема, без якої важко уявити поезiю - тема кохання, де поет змальовує власний iдеал цього почуття - щирiсть, вiдданiсть, нiжнiсть та незрадливiсть.

Незважаючи на те, що Шевченко не працював у системі освіти й не мав творів, у яких би спеціально розглядалися педагогічні проблеми, тим не менше є підстави говорити про його значний інтерес до освітянських питань, а також про те, що в нього склалася певна система педагогічних поглядів. Ці погляди знайшли часткове відображення в його поетичних творах, значною мірою у творах прозових (повістях та Щоденнику). Своєрідною їхньою реалізацією стало написання й видання "Букваря южнорусского".

Шевченко виношував широкомасштабний план видання альбому малюнків під назвою "Живописная Украйна" (1844). Шевченко вважав, що запропоноване ним видання формуватиме в українців патріотичні почуття, любов до своєї історії та традицій.

На педагогічні погляди Шевченка суттєво вплинули ідеї Просвітництва. Він вважав, що виховання (зокрема, сімейне), освіта й суспільні обставини визначають характер людини, її поведінку. При цьому Шевченко, як і просвітники, зводять нанівець значення родових (генетичних) задатків. Це певним чином є запереченням поглядів, притаманних традиційному суспільству, в якому велике значення надавалося родовому походженню.

І все ж в особі Шевченка не варто вбачати послідовного просвітника-прогресиста. У його творах часто зустрічаємо думку, що голе просвітництво, освіта, яка не ґрунтується на моральних засадах, є не стільки корисною, скільки шкідливою. У даному випадку він, швидше, виступає як консерватор, орієнтуючись на традиційні моральні цінності (народні та християнські). При цьому Шевченко нерідко намагався провести ідею синтезу етичного та естетичного виховання. Для нього освічена та моральна людина водночас повинна мати розвинуте естетичне почуття й смак.

4. Використання лірики Л.Українки в роботі з дітьми

В канон української літератури Леся Українка ввійшла передусім як поетка мужності й боротьби. Тематично багату її лірику умовно можна поділити на особисту, пейзажну та громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета й роль поетичного слова, соціальні та громадські мотиви.

Елемент епосу, властивий багатьом ліричним поезіям Українки, знайшов пізніше втілення в баладах, легендах, поемах, писаних на сюжети світової культури, проектованих на актуальні проблеми вільної людини в світі зневолених("Самсон", "Роберт Брюс, король шотландський", "Віла-посестра", "Одно слово" й ін.) й роль поета в цій боротьбі ("Давня казка", "Саул", "Орфеєве чудо").

1893р. у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки -- "На крилах пісень". Збірку відкриває цикл лірики "Сім струн", з якого постає образ "бездольної матері" України, що дістає свій розвиток у циклі "Сльози-перли". Два наступних цикли -- "Подорож до моря" і "Кримські спогади" -- привертають увагу не тільки любов'ю до рідної землі, красою пейзажних малюнків, а й плином рефлексій ліричного героя, думка якого раз по раз звертається до проблеми волі і неволі. Серед вміщених у збірці творів виділяється вірш "Contra spem spero", що сприймається як кредо молодої письменниці, декларація її незнищенного оптимізму.

Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Починаючи з дитячих вражень (поема в народному дусі "Русалка") і кінчаючи останньою казкою "Про велета", він органічно входить у поетичний світ письменниці. Вона записує з уст селян обряди, пісні, думи, балади, казки. Вже на початку 90-х рр. Леся Українка друкує в "Житі і слові" підбірку "Купала на Волині". Широтою інтересів відзначається рукописний зошит пісень із с. Колодяжне, куди ввійшли веснянки, колядки, весільні, родинно-побутові, жниварські та ліричні пісні.

Творчість Лесі Українки сприяє справі виховання та навчання дітей та молоді, поглибленому засвоєнню спадщини великої письменниці, підвищенню якості гуманітарної освіти, її наукового рівня, інтересам сучасної національної школи.

Талант Лесі Українки поєднав пристрасть Прометея, мудрість філософа і хист художника-майстра. Вона виявила творче обдарування у багатьох різновидах праці, ім'я поетеси овіяне особливою всенародною любов'ю. На жаль, Леся Українка не залишила нам розгорнутого і систематичного викладу своїх педагогічних думок, проте освітньо-виховна діяльність великої письменниці розвивалася за продуманими педагогічними принципами, що випереджали ряд навчально-виховних теорій свого часу.

Леся Українка піддала ретельному аналізові стан освіти та школи свого часу, розвинула ряд важливих положень про виховання всебічно розвинених, вольових людей, показала всю неспроможність офіційних канонів у вихованні і віддавала перевагу демократичній, глибоко народній функціональній системі навчання і виховання.

Видатна поетеса обстоювала рідну культуру, рідну мову, національні традиції у вихованні і всі виховні проблеми вона розв'язувала в світлі завдань громадянського виховання. Думки Лесі Українки про народну освіту не можна відокремити від усієї системи її поглядів і переконань.

З самого раннього дитинства Леся Українка цікавилася питаннями освіти і культури, навчально-педагогічною літературою. Крім того, що вона склала збірник "Дитячі ігри, пісні та казки Ковельського, Луцького і Новоград-Волинського повітів Волинської губернії (1902 р.), написала збірник "Народні мелодії з голосу Лесі Українки" (виданий її чоловіком К.Квіткою в 1917-1918 рр.), вона ще 19-річною дівчиною написала підручник.

У своїх поезіях письменниця повсякчас спрямовує думку читача на роздуми про долю свого народу, зіставляючи минуле життя із сучасним. Стародавня історія східних народів пройнята повагою до трудящих, співчуттям до її визвольної боротьби, гнівом проти поневолення.

Вона виступала проти злочинної політики царизму, спрямованої на обмежування бюджетних асигнувань для народних шкіл, на пригнічення вчителів та учнів.

Письменниця показує запустіння початкової школи на Волині, нестерпні злидні вчительки цієї школи, невелике приміщення, відсутність елементарних умов, низький рівень підручників, невеликий термін навчання, тяжкі умови проживання вчителів.

В деяких своїх творах Леся Українка порушила важливі соціально-педагогічні проблеми. Мету родинного виховання письменниця вбачала у формуванні людини-борця. В оповіданні "Помилка" вона пише, що досягнути цієї мети можна тільки розвиваючи природні нахили дитини. Весь уклад сім'ї Косачів був спрямований на те, щоб діти краще розуміли красу рідного краю, його традиції, звичаї, не соромилися працювати і любили працю.

Праця і трудове виховання молоді займають чільне місце в діяльності Лариси Петрівни. Вона була сама зразком невтомного трудівника. Долаючи хворобу, Леся Українка до останніх днів не припиняла творчу роботу й все її життя було безкінечною працею і боротьбою.

Лесю Українку можна вважати однією з кращих дитячих письменниць того часу. Їй були чужі низькопробні, докучливі твори для дітей, які викликали в малого читача нудьгу й огиду до прекрасного, привчали до ситого міщанського життя. У дитячих творах письменниця майстерна й оригінальна, як і в усій своїй творчості. Використання народно-поетичних образів, розумне тлумачення філософських понять, педагогічний такт і основне виховання любові і поваги до рідного народу і природи - ось найбільш цінне в творчості Лесі Українки для дітей.

Серед творів, які написані спеціально для дітей і про дітей, дві прозові казки - "Лелія" і "Біда навчить", вірші "Вишеньки" і "Колискова", цикл "У дитячому крузі", спеціальний збірник "Дитячі ігри, пісні, казки…".

Педагогічні погляди Лесі Українки стали значним внеском у становлення українського шкільництва, в теорію і практику навчання та виховання дітей і молоді, відіграли певну роль у розвитку світової педагогічної думки.

5. Важливість дитячої літератури для розумового, морального та естетичного розвитку дитини

Вихованню дітей слід приділяти велику увагу. І тут місія дитячої літератури як вихователя дуже відповідальна. На дитячу літературу постійно спрямовані довірливі погляди дітей.

Історія людського суспільства поклала на літературу важливу відповідальність за виховання своїх дітей, за організацію життя, коронувавши її як одну з найперших і незамінних вихователів у житті кожної людини. Книги з давніх-давен були каталізатором суспільного руху, накопичувачем досвіду пращурів, сталевим стержнем цивілізацій. Всі цінували книги як джерело знань та засіб їх передачі. Видатні люди минулого знали, який вплив має книга на людську свідомість, як вона може скеровувати долі народів, держав, окремих особистостей. Цей вплив простягається на континентах, триває століттями.

Естетичне, розумове та моральне виховання засобами художньої літератури посідає одне з провідних місць у національному вихованні, і водночас має формувати багату, орієнтовану на загальнолюдські цінності, особистість.

Через дитячу літературу кожна дитина повинна мати змогу розкрити свої творчі здібності, реалізувати потаємні задуми щодо проби сил у літературній творчості, в мистецтві, розширити світ своїх захоплень.

Основи національної культури та рис характеру закладаються в ранньому дитинстві. Тому, з точки зору дитячого виховання, виключне значення має національне виховання через книгу учнів молодшого шкільного віку. Саме в цьому віці здійснюються перші свідомі кроки в світ прекрасного, від яких залежить успіх роботи на наступних етапах виховання, а нерідко - естетичні запити і уподобання дорослих людей. Але роль естетичного та національного виховання підлітків не менш важлива: фахівці стверджують, що стійкі літературні та мистецькі уподобання формуються у віці 12-14 років.

Талант - одна з природжених якостей духовного складу особистості, але щоб природні здібності стали справжнім талантом, наділеній здібностями людині доводиться багато вчитися і працювати над собою. Таку можливість дають бібліотеки, в арсеналі яких літературні клуби і вітальні, творчі зустрічі юних читачів з народними та професійними майстрами, конкурси та виставки дитячих творчих робіт.

У своєму естетичному розвитку дитина проходить певні етапи:

· ознайомлення

· пізнання

· творчість

Через читання дитячої літератури відбувається формування первинного уявлення про прекрасне, про мистецькі жанри та напрямки, відчуття краси поетичного чи прозового твору; на поглиблене вивчення мистецтва, художньої літератури, фольклору; на стимулювання власної творчості дитини, національних поглядів тощо.

Варто підкреслити: естетичне, розумове та моральне виховання ґрунтується перш за все на читанні дітей та підлітків.

Знайомство з численними книгами про історичне минуле України, про українське мистецтво, його кращими творами спонукає дітей до творчого, поглибленого вивчення специфіки української історії, художньої творчості, знайомства з життям і діяльністю видатних українських особистостей, допомагає зрозуміти мову українських традиції, фольклору тощо. Читання не лише викликає певні почуття, роздуми про життя, а й спонукає до проби себе як творця (художника, поета, актора), сприяє реалізації і розвитку творчого потенціалу особистості.

Важливо, щоб таке читання набуло системних ознак, не було випадковим, фрагментарним.

Наприклад, важливе виховне завдання несе у собі такий жанр дитячої літератури як байка. Байка уже сама по собі передбачає критичне ставлення до зображуваного, його оцінку з певних позицій. У байках українського письменника Гребінки в першу чергу виявилися соціальні суперечності тогочасної дійсності. Оригінальний національний колорит значно посилив їх реалістичне звучання, зробив зрозумілими для народного читача, що, в свою чергу, визначило також їх демократизм і забезпечило певну соціально-критичну спрямованість. Своїм корінням байки Гребінки сягають насамперед у народну творчість, в якій знайшли животрепетне вираження одвічні думи, прагнення й сподівання простого люду. Майже в усіх його байках хижакам і гнобителям протиставляється звичайний трудівник як уособлення людяності, працьовитості, моральної вищості. Своє ставлення до явищ дійсності байкар переважно визначає з народних позицій, спрямовуючи гнів проти жорстокої поміщицької сваволі, несправедливості царського суду, потворних породжень суспільного устрою -- хабарництва, крутійства та ін.

Щодо фольклору, то народна пісня, а ще більшою мірою казка, записані на різних теренах України, набувають мовної своєрідності. Збереження їх зумовлене бажанням донести до читача, бодай частково, своєрідність естетичної природи фольклорного твору, а не формальним прагненням до точності.

Основним засобом у моральному та естетичному вихованні і культурному розвитку юних читачів, залишаються твори художньої літератури.

Список використаної літератури

1. Беленький М.С. О мифологии и философии Библии. - М.: Наука,1997. - 364 с.

2. Бройль Л. По тропам науки. - М.: Наука, 1998. - 267 с.

3. Беленький М.С. Введение в философию. - М.: Наука,1999. - 306 с.

4. Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст. - К.: Либідь, 2003. - 211 с.

5. Каспрух А.А. Іван Франко. Життєвий і творчий шлях. - К.: Либідь, 2001. - 369 с.

6. Кіліченко Л.М. Українська дитяча література. - К.: Знання, 2004. - 267 с.

7. Кіліченко Л.М. Франкова криниця. - К.: Знання, 1999. - 205 с.

8. Лев В. Іван Франко. - К.: Освіта, 1999. - 266 с.

9. Міщенко Л.І. Леся Українка. - К.: Знання, 1996. - 303 с.

10. Українка Леся. Твори: В 12 т. - К.: Наукова думка, 1979. - 523 с. - Т. 6.

11. Савчук О.М. Философский словарь. - М.: Наука,1999. - 590 с.

12. Франко I. Зібрання творів: У 50 т. - К.: Наукова думка, 1998. - 411 с. - Т. 18.

13. Франко I. Ювілей Івана Левицького (Нечуя) - К.: Наукова думка, 1997. - 284 с.

Размещено на Allbest.ru