Стилістичні особливості сполучників у поезії Тараса Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

ВСТУП

1. ТВОРЧІСТЬ Тараса Шевченка

1.1 Дитинство та юнацтво Тараса

1.2 Творчість, пов'язана з перебуванням на Україні

1.3 Солдатська служба та заслання

1.4 Смерть великого майстра слова

2. МОВА ШЕВЧЕНКА

2.1 Загальне поняття сполучника на прикладах поетичних творів Шевченка

2.2 Стилістичні функції сполучника у поезії Шевченка

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Тема даної курсової роботи називається “Стилістичні особливості сполучників у поезії Тараса Шевченка.”

Актуальність дослідження даного питання полягає у використанні сполучників не тільки у сучасній українській мові, але й у широкому використанні їх і в літературній творчості українських письменників і поетів; у вмінні широко використовувати сполучники у повсякденному мовленні, прикрашаючи “суху” побутову мову труднощами виразів, складними реченнями.

Об'єктом дослідження виступають сполучники.

Предметом даної курсової роботи являються поетичні твори відомого українського письменника, художника, поета - Тараса Шевченка.

Мета даної роботи полягає у дослідженні стилістичних особливостей сполучників у поезії Т. Шевченка. Мета курсової роботи передбачає розв'язання наступних завдань:

дослідження творчості Т. Шевченка;

вивчення та дослідження поетичних творів Тараса Шевченка;

визначення поняття “сполучник” та його вживання в українській мові;

визначення стилістичних особливостей сполучників в поезії Тараса Шевченка.

Практична значимість роботи. Дане дослідження може бути використане при підготовці до семінарів, практичних занять та лекцій, при укладанні збірників і написанні рефератів, контрольних, курсових та інших наукових праць.

Огляд джерельної бази. Враховуючи опрацьовані матеріали, можна відмітити, що досліджень інших авторів по питанню “Стилістичні особливості сполучників у поезії Тараса Шевченка” не було знайдено. Велика кількість робіт присвячена життю та творчості Шевченка. Було опрацьовані статті українських мовознавців та істориків Вассіян Ю. Пилинський М.М., Мацько Л.І., Куца О.П., Русанівський В.М. Окремо можна відмітити роботи відомих мовознавців Вихованець І.Р., Дорошенко С.І., Коваль А.П. Були вивчені та опрацьовані поетичні твори Тараса Шевченка, стиль та граматика його письма, під час і на основі чого було проведене дане дослідження. Також був досліджений та використаний ряд інших джерел, список яких та їх авторів наведений в кінці даної роботи.

Структура курсової роботи складається із плану роботи, вступу, основна частина, яка в свою чергу складається з двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

1. ТВОРЧІСТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

1.1 Дитинство та юнацтво Тараса

Працюючи над темою курсової роботи “Стилістичні особливості сполучників у поезії Тараса Шевченка” не можна не розказати про творчість та важку долю великого українського поета, письменника, художника, взагалі дуже талановитої людини, яка являється гордістю української нації, всесвітньо відомого Тараса Григоровича Шевченка.

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814 р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії.

Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В.В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.

1822 р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. У поезії “А.О. Козачковському” Шевченко згадував, як він школярем списував у бур'янах у саморобний зошит вірші Сковороди та колядку “Три царіє со дари”.

Після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.

Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, який дістався в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад'ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним “на комнатного живописца”.

Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе”.

У Вільно Шевченко виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі, який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема, професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга і його ад'ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко.

1832 р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з кріпацтва.

21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).

Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші “Причинна” і “Нудно мені, тяжко - що маю робити”. 18 квітня 1840р. з'являється перша збірка Шевченка - “Кобзар”.

Враження, яке справили “Кобзар” і твори, надруковані в “Ластівці”, підсилилося, коли 1841р. вийшла історична поема Шевченка “Гайдамаки” (1839-1841 рр.).

Навчаючись у Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, проте, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. 1841р. він пише російською мовою віршовану історичну трагедію “Никита Гайдай”, з якої зберігся лише уривок. Згодом він переробив її у драму “Невеста” (зберігся фрагмент “Песня караульного у тюрьмы”). 1842р. пише драматизовану соціально-побутову поему російською мовою “Слепая”. Того ж року створює історичну поему “Гамалія” (1844р.). Кінцем лютого 1843р. датована історико-побутова драма “Назар Стодоля”. 1844р. вийшло друге видання “Кобзаря”. Усі ці твори належать до раннього періоду творчості Шевченка, коли він усвідомлював себе як “мужицький поет” і поет-патріот.

Новий період творчості Шевченка охоплює роки 1843-1847 і пов'язаний з двома його подорожами на Україну. За назвою збірки автографів “Три літа” (поезії 1843-1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом “трьох літ”. До цього ж періоду фактично належать і твори, написані у 1846 - 1847 рр.

Період “трьох літ” - роки формування художньої системи зрілого Шевченка. У ці й наступні роки поет пише і реалістичні твори (“Сова”, “Наймичка”, “І мертвим, і живим...”), і твори, в яких реалістичне начало по-різному поєднується з романтичним (“Сон”, “Єретик”), і твори суто романтичні (“Великий льох”, “Розрита могила”, історичні поезії періоду заслання).

стилістичний сполучник поезія шевченко

1.2 Творчість, пов'язана з перебуванням на Україні

Перша подорож Шевченка на Україну продовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). На Україні Шевченко написав два поетичних твори - російською мовою поему “Тризна” (1844 р.) і вірш “Розрита могила”. Та, повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844 р., він під враженням побаченого на Україні пише ряд творів (зокрема, поему “Сон”), які остаточно визначили подальший його шлях як поета.

Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається на Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети й краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори “Єретик”, “Сліпий”, “Наймичка”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим...”, “Холодний яр”, “Як умру, то поховайте” (“Заповіт”) та ін. Усі свої поезії 1843 - 1845 рр. (крім поеми “Тризна”) він переписує в альбом, якому дає назву “Три літа”. 1846р. створює балади “Лілея” і “Русалка”, а 1847р. (до арешту) - поему “Осика”. Тоді ж він задумує нове видання “Кобзаря”, куди мали увійти його твори 1843 - 1847 рр. легального змісту.

Весною 1846 р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем та іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства і вступає в цю організацію. Його твори періоду “трьох літ” мали безперечний вплив на програмні документи товариства. У березні 1847р. товариство було розгромлене. Почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 р., а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув'язнили в казематі III відділу.

Революційні твори з відібраного при арешті альбому “Три літа” стали головним доказом антидержавної діяльності Шевченка. “За створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів” його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола І дописав: “Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”. Були заборонені й Шевченкові книжки.

1.3 Солдатська служба та заслання

8 червня 1847р. Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської кріпості, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці принизливої муштри. В Оренбурзі поет познайомився зі своїми земляками Ф. Лазаревським і С. Левицьким, які стали його друзями й допомагали йому на засланні, в Орській кріпості - з польськими політичними засланцями І. Завадським, С. Крулікевичем, О. Фішером та ін. В Орську він порушив царську заборону писати. Свої нові твори він потай записував до саморобних “захалявних” зошитків. Наприкінці 1849 - на початку 1850р. він переписав ці “невільницькі” поезії в саморобну книжечку, яка згодом дістала назву “Мала книжка”. В Орській кріпості поет написав 21 твір.

У 1848р. на клопотання Шевченкових друзів його включили як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848р. до травня 1849р. експедиція зимувала на острові Косарал. Під час зимівлі Шевченко багато малював і написав понад 70 поезій. З травня експедиція продовжувала дослідження Аральського моря, наприкінці вересня повернулася до Раїма, а звідти до Оренбурга. За проханням Бутакова Шевченка залишили в Оренбурзі опрацьовувати матеріали експедиції, де він написав 12 поезій. Там потоваришував з польськими засланцями (зокрема, з Бр. Залеським) та штабс-капітаном К. Герном, який попередив Шевченка про наступний обшук і допоміг зберегти “Малу книжку”.

23 квітня 1850р. Шевченка заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства в Орській кріпості його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, куди він прибув у середині жовтня 1850р. Цей новий арешт мав фатальні наслідки для поетичної творчості Шевченка на засланні: з обережності він змушений був припинити писати вірші і відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення (друга редакція поеми “Москалева криниця”). Проте, в ті роки він малював, написав кілька повістей російською мовою і розпочав щоденник. У Новопетровському укріпленні Шевченко створив, зокрема, серію викривальних малюнків “Притча про блудного сина”, яка є одним із найвищих здобутків критичного реалізму в мистецтві середини XIX ст. Загалом же, всупереч царській забороні малювати (але з негласного дозволу безпосереднього начальства) на засланні він зробив сотні малюнків і начерків - переважно пейзажів, а також портретів і жанрових сцен. Сім років перебування в Новопетровському укріпленні - чи не найтяжчих у житті поета. Тільки співчуття таких гуманних людей, як комендант укріплення А. Маєвський та його наступник І. Усков, дещо полегшувало становище безправного солдата-засланця. Після смерті Миколи І (лютий 1855р.) друзі поета (Ф. Толстой та ін.) почали клопотатися про його звільнення. Та тільки 1 травня 1857р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду і забороною жити в столицях. 2 серпня 1857р. Шевченко виїхав із Новопетровського укріплення, маючи намір поселитися в Петербурзі.

У роки заслання Шевченко, як і раніше, працює в різних поетичних жанрах. Він пише соціально-побутові поеми (“Княжна”, “Марина”, “Москалева криниця”, “Якби тобі довелося...”, “Петрусь” та ін.), історичні поеми й вірші (“Чернець”, “Іржавець”, “Заступила чорна хмара”, “У неділеньку у святую” та ін.), вірші й поеми сатиричного змісту (“П.С.”, “Царі”), хоч у ці роки свідомо стримує свій темперамент політичного сатирика. Та головний набуток його творчості 1847-1850 рр. - лірика.

Коли Шевченко виїхав з Новопетровського укріплення, прямуючи через Астрахань, Нижній Новгород і Москву до Петербурга, він ще не знав, що в'їзд до столиць йому заборонено. Про це поет дізнався в Нижньому Новгороді, де йому довелося затриматися на кілька місяців, поки віце-президент Академії мистецтв Ф. Толстой не виклопотав дозвіл на його проживання в Петербурзі. У Нижньому Новгороді Шевченко написав поеми “Неофіти”, “Юродивий”, ліричний триптих “Доля”, “Муза”, “Слава” та доопрацьовував свої “невільницькі” поезії, які переписував у “Більшу книжку”.

У кінці березня 1858р. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам на Україні (складає й видає для них “Букварь южнорусский”), зустрічається з М. Чернишевським, В. і М. Курочкіними, М. Михайловим, І. Тургенєвим, Я. Полонським, М. Щербиною, А. Майковим, М. Лєсковим та ін., з діячами польського визвольного руху - 3. Сераковським, Е. Желіговським, Я. Станевичем, Й. Огризком та ін. У ці ж роки спілкується з українськими літераторами Петербурга - Марком Вовчком, М. Костомаровим, П. Кулішем, Д. Каменецьким, В. Білозерським, Д. Мордовцевим та ін., бере участь у виданні альманаху “Хата” та підготовці до видання журналу “Основа”. Проте для Шевченка були неприйнятними буржуазно-ліберальні погляди Куліша і Костомарова (особливо на селянське питання). Справжня ідейна й особиста дружба встановилася між Шевченком і Марком Вовчком, якій він присвятив вірш “Марку Вовчку”.

Влітку 1859 р. Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кирилівці з братами й сестрою. Мав намір оселитися на Україні. Шукав ділянку, щоб збудувати хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували. Звільнили через місяць і запропонували виїхати до Петербурга.

У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравірування). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859р. - 11 і велику поему “Марія”, а 1860р. - 32. Ще 1858р. почав клопотатися про дозвіл на друкування. Сподівався видати зібрання творів у двох томах, де другий том включив би твори, написані після арешту 1847р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл “Давидові псалми” повністю опубліковано вперше). А 1859р. у Лейпцігу видано збірку “Новые стихотворения Пушкина и Шевченка”, де вперше надруковано шість нелегальних поезій Шевченка, зокрема “Кавказ” і “Заповіт”. Видання “Кобзаря” 1860р. було сприйнято передовою громадськістю як визначна літературно-суспільна подія загальноросійського значення (рецензії М. Добролюбова, М. Михайлова, Д. Мордовцева та ін.).

1.4 Смерть великого майстра слова

Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш - “Чи не покинуть нам, небого”. У похороні поета брав участь чи не весь літературно-мистецький Петербург (зокрема, М. Некрасов, М. Михайлов, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрін, М. Лесков, М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Г. Честахівський). Похований був на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.

Смерть Шевченка в розквіті творчих сил була величезною втратою не тільки для української літератури, а для всього вітчизняного письменства і визвольного руху. Та його поезія жила, діяла, поширювалася в списках і російських та закордонних виданнях (празьке видання “Кобзаря” 1876р. включало більшість позацензурних творів поета). З 60-х рр. XIX ст. з'являються перші закордонні праці про його життя і творчість та переклади творів різними мовами світу. Шевченкова поезія і після смерті поета залишається могутнім чинником українського літературного процесу. Важко переоцінити також роль Шевченкової спадщини в розвитку не тільки естетичної, а й соціальної і національної свідомості українського народу. Творчість Шевченка стала новим етапом у розвитку естетичного мислення українського народу. Вона визначила на десятиліття вперед дальший поступ української літератури (не тільки поезії, а й прози і драматургії), прискорила український літературний процес. Шевченко, ім'я якого стоїть в одному ряду з іменами Пушкіна, Лєрмонтова, Байрона, Міцкевича, підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу.

Великий вплив мала творчість Шевченка на літератури слов'янських народів (болгарського, чеського, польського та ін.), що був виразно помітним уже в другій половині XIX ст. Шевченкова поезія стала етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.

2. МОВА ШЕВЧЕНКА

Тарасові Шевченкові випала місія стати могутнім виразником почуттів народу його рідною мовою. Олесь гончар у статті “Невідцвітне слово”, присвяченій “Кобзареві” Шевченка, писав: “Шевченкові належить виняткова роль у згрунтуванні передових сил української нації у розвитку й формуванні свідомості українського народу. “Кобзар” охоче оспівує минувшину, але спрямований він у майбутнє. З творчістю Шевченка пов'язане становлення нашої літературної мови. З виходом “Кобзаря” відкрився новий етап в розвитку українського письменства, яке віднині незрівнянно розширювало свої тематичні й філософські обрії. Шевченко воістину виводив рідну літературу на простори вселюдські”.

2.1 Загальне поняття сполучника на прикладах поетичних творів Шевченка

Різні частини мови можуть надавати текстові різного стилістичного забарвлення. Це залежить від значення кожної частини мови. Також велике значення мають синтаксичні засоби мови для стилів мовлення. Певними стилістичними відтінками характеризуються сполучники.

Покажемо загальне поняття сполучника на основі поезії Т.Шевченка, який вдало використовує функції сполучників у своїх творах.

Сполучником називається службова частина мови, що поєднує члени речення і частини складного речення. Вивчаючи здобутки Шевченка, бачимо його часте використання складних сполучникових речень.

Не так серце любить, щоб з ким поділиться,

Не так воно хоче, як бог нам дає...

За будовою сполучники поділяються на прості, складні і складені.

Простих (первісних, непохідних) сполучників, які не співвідносяться з іншими частинами мови, небагато: і (й), а, та, бо, чи, ні.

Тече вода в синє море,

Та не витікає;

Щука козак свою долю,

А долі немає.

Складні сполучники належать до похідних, тому що вони утворилися з слів інших частин мови. Перші з них - це з'єднані в одному слові двоє слів якихось частин мови. Найчастіше поєднуються займенники та прислівники з частками або прийменниками: щоб (що + б), якщо (як + що), ніби (ні + би), якби (як + би), проте (про + те), або (а + бо), зате (за + те).

Складені сполучники утворені з відмінкової форми займенника той або іншої повнозначної частини мови та сполучників що, щоб.

Отож-то дивіться та кайтесь, дівчата,

Щоб не довелося москаля шукать,

Щоб не довелося, як Катря шукає...

Складеними сполучниками називаються сполучення кількох слів, у яких повнозначні слова (займенники, прислівники, частки) уже втратили своє лексичне значення і виконують функцію сполучників: тому що, через те що, для того щоб, незважаючи на те що.

За значенням і синтаксичною роллю сполучники поділяються на сурядні і підрядні.

Сполучники сурядності поєднують синтаксично рівноправні члени речення або частини складного речення. Поєднуватись сурядними сполучниками можуть однорідні члени речення, частини складносурядних речень і однорідні підрядні частини у складнопідрядних реченнях.

Сполучники сурядності поділяються на:

єднальні і, й, та в значенні і, також, і..і, ні...ні, як, так, не тільки й, не тільки...але й, не стільки...скільки.. Єднальні сполучники живаються для поєднання рівноправних членів речення або відносно незалежних частин складного речення

...Вийдеш подивиться в жолобок, криницю

І в море безкрає, і будеш сіять,

Як над Вавілоном, над його садами

І над тим, що буде з нашими синами..

протиставні а, але, та в значенні але, зате, проте, однак, все ж; протиставні сполучники оформляють відношення протиставлення як між членами речення, так і між складовими частинами складного речення.

Любилася, кохалася, а серденько мліло:

Воно чуло недоленьку, а сказать не вміло...

розділові або, чи, або.. або, чи...чи, то.. то, не то....не то..., чи то; Вживаються для вираження відношень розділовості, відокремленості між поєднуваними компонентами речення.

Подивитись, як там живуть,

Чи орють,

Чи не на ораному сіють...

пояснювальний, або уточнюючий сполучник тобто.

Підрядні сполучники пов'язують залежні частини складного речення - головне й підрядне речення. Майже всі вони співвідносні з іншими частинами мови. Підрядні сполучники оформляють різнопланові відношення між головним і підрядним реченнями, зокрема: причинові, часові, мети, умовні, порівняльні, допустові і пояснювальні. Сполучники підрядності виражають підпорядкування, залежність однієї частини в реченні від іншої і, отже, сполучають підрядну частину з головною.

До підрядних належать сполучники що, щоб, як, якби, якщо, мов, немов, наче, неначе, неначебто, ніби, нібито, хоч, хай, бо, тому що, через те що, для того щоб, дарма що, незважаючи на те що, тимчасом як тощо.

Давно вже я сиджу в неволі,

Неначе злодій взаперті...

Сполучники якщо, якби, якже, зате, проте треба відрізняти від однозвучних з ними сполучень займенників і прислівників з частками б, би, ж, же, займенників з прийменниками за, про.

Якби не бог поміг мені, то душа б живая

Во тьмі ада потонула, проклялась на світі...

Причинову залежність виражають сполучники бо, тому що, через те що, затим що, тим що, оскільки.

...А може, й те ще ... ні, не знаю,

А так здається ... сам єси...

(Бо без твоєї, боже , волі

Ми б не нудились в раї голі)...

Часові відношення передають сполучники як, після того як, в міру того як, тільки, як тільки, тільки ще, тільки-но, щойно, ледве , а також сполучні слова і сполучники - коли, відколи, поки, аж поки, доки, аж доки.

І в багряниці довгополій

Ходив по храмині, ходив,

Аж поки лобом неширокий,

В своїм гаремі одинокий,

Саул сердега одурів...

Відношення мети виражають сполучники щоб, для того, щоб, аби.

Усміхнися, моє серце,

Тихесенько-тихо,

Щоб ніхто і не побачив...

Умовні відношення оформляють сполучники якщо, коли, коли б, як, якби, аби, раз, як тільки.

Якби з ким сісти хліба з'їсти,

Промовить слово, то воно б...

Сполучники як, мов, немов, мовби, наче, неначе, начебто, ніби, нібито, що вживаються у ролі порівняльних.

...А дитині ніби сниться,

Мов вимовить хоче...

2.2 Стилістичні функції сполучника у поезії Шевченка

Сучасна українська мова в своїй основі - Шевченкова. Діалектна стихія її є середньо наддніпрянською. Але Шевченко, як письменник геніальний, звичайно ж, не обмежився матеріалом рідної говірки. Цінуючи вклад своїх попередників у розвитку української літератури і мови, шанобливо називаючи їх “батьками”, Шевченко разом з тим ставив складніші завдання перед літературою і мовою, розумів необхідність єдиної загальнонаціональної літературної мови на народній основі.

Перша половина 19 століття - це початковий період розвитку української літературної мови, як нам видається, характеризується передусім виявленням і унаочненням норм української літературної мови. Тому така ситуація ще більшою мірою висвітлює роль Шевченка, як основоположника сучасної української літературної мови. Загальновизнаним є те, що Шевченко підніс українську мову на щабель національного значення, що його мова і сьогодні залишилася великою мірою зразком уживання того чи іншого українського слова.

Доцільно згадати також ту загальну думку, що твори Т.Г.Шевченка мали величезний нормалізуючий вплив через свою надзвичайну популярність від Дінця до Карпат. Довгий час вони були єдиним поширеним зразком української літературної мови, їх заучували напам'ять, перед ними схилялися. “Кобзар” став своєрідним підручником з української мови. Норми національної української мови зафіксовані в “Кобзареві”, не просто рідний поетові діалект, а й є результатом свідомої обробки народної мови.

Синтаксична будова творів Шевченка різноманітна. Поет широко викривав всі типи простих і складних речень, які в багатьох випадках не лише передають необхідну інформацію, а й виконують відмінні стилістичні функції.

Значне стилістичне навантаження виконують часто використовувані поетом складні конструкції.

Як було вказано раніше у п.2.1. за синтаксичною роллю сполучники поділяються на сурядні і підрядні. Їх функції у складному реченні - поєднувати граматично рівнозначні і граматично нерівнозначні прості речення. Характер вираження відношень між простими реченнями у складному обумовлює можливі сфери поширення складних конструкцій у стилях мовлення. Аналізуючи поетичні твори Шевченка можна відмітити, що наприклад, у складносурядних реченнях єднальні сполучники використовуються переважно при описах природи, розповіді про чиєсь життя або окремі події.

...Подибала стара мати

Доню в полі доганяти...

І догнала, привела;...

Бачимо, що характерною, переважаючою рисою шевченківської мови є, поряд з її образним багатством, надзвичайна лаконічність синтаксичних структур, створювана застосуванням сурядного сполучникового зв'язку.

...А він байдуже - п'є, гуляє

Та жида з грішми виглядає,

Нема жидка...

Сполучник та й виступає переважно в функції приєднальній, позначаючи перехід до якої-небудь дії, що або завершує розвиток подій або порушує його.

На Великдень, на соломі

Против сонця, діти

Грались собі крашанками

Та й стали хвалитись

Обновами...

Як видно, ці сполучники часто вживаються в літературній мові Шевченка.

У системі сурядних сполучників для вираження одних і тих же синтаксичних відношень між частинами складно-сурядних речень можуть вживатися паралельно кілька сполучників. Це стає можливим завдяки тому, що в українській мові існують сполучники-синоніми, одні з яких загально стильові, інші - несуть відтінок розмовності, так синонімічний ряд становлять єднальний сполучник і, загальновживаний, а тому функціонально нейтральний, і сполучник та, звичайний у розмовному мовленні, а також як бачимо у Шевченка часто вживаний у художніх творах.

...Вона була ще молодою;

І прехорошая собою.

На сонці дуже запеклась

Та й занедужала..

Синонімами до загально стильового протиставного сполучника, але є сполучники та, так, які становлять приналежність розмовного стилю. Іноді вони трапляються в творах художньої літератури.

...Ти зрадієш і розкажеш

Дитині правдиво

Про панича лукавого,

І будеш щаслива

Та недовго....

Тут та має виразно експресивне значення.

Більше стилістичних можливостей мають сполучники підрядності і сполучні слова: значна їх кількість виразне диференціюється щодо стильової приналежності.

Сполучне слово що як компонент підрядної означальної частини у творах Шевченка представлене достатньою мірою. Ось один з прикладів:

...Дивувались довго люди,

Де вона сховалась,

Жидів очка та гадюча,

Що батька убила...

Отже, серед сполучників котрий, який, що у мові поетичної творчості Шевченка, як бачимо, переважає сполучник що.

Сполучники коли і як, що служать для приєднання підрядної частини часу до головної, мають виразно стильову диференціацію. Коли - загальномовний сполучник, як - сполучник розмовного стилю, перенесений і в художні твори. Речення з як часто трапляються у поезії Шевченка.

...І досі нудно, як згадаю

Готи чеський з часами дом;

Село обідране кругом;

І шапочку мужик знімає,

Як флаг побачить...

У складнопідрядних реченнях з умовною частиною поряд з сполучником якщо, що приєднує підрядне умовне до головного, вживаються сполучники коли, як, аби. З них заґальностильовим є лише сполучник якщо. Сполучники як, аби властиві розмовному мовленню, але як досліджено вживаються вони і в художньому стилі.

...Посаджу я руту.

Якщо зійде моя рута,

Остануся тута,

Прийде милий в мою хату

Хазяїнувати...

...Як умру, то поховайте

Мене на могилі...

Сполучники хоч, хоча, хоть, які вживаються у складнопідрядних реченнях з допустовою частиною,- різностильового функціонування. Хоча і хоть - розмовні елементи, але хоч і рідко, Шевченко також вживав їх у своїх поетичних творах.

...Чи то плисти, чи то брести,

Хоч доведеться розп'ястись!

А я таки мережать буду

Тихенько білії листи.

Серед сполучників підрядності і сполучних слів є ряд таких, що характеризуються приналежністю лише до писемних, книжних стилів. Таким є сполучник оскільки (по-скільки), який приєднує підрядну частину причини до головної.

Книжний відтінок несе в собі складний сполучник незважаючи на те, що, який вживається у допустових підрядних частинах.

Незважаючи на проведенні дослідження та глибоке вивчення поетичних творів Тараса Шевченка вказаних вище сполучників в поезії Шевченка знайдено не було.

Треба відмітити що, сурядний зв'язок виражається великою кількістю варіантів, в той час як підрядний - значно меншою.

Отже, робимо висновок, що враховувати стильову приналежність сполучників так само необхідно, як і зважати на можливість і неможливість введення до відповідного стилю тих чи інших повнозначних слів.

Слово Шевченка, мова Шевченка - невідцвітні. Його мова завжди буде тим життєдайним джерелом, з якого питимуть усе нові й нові покоління не байдужих до свого коріння, до умів і культури людей.

ВИСНОВКИ

На основі аналізу даного дослідження можна зробити наступні висновки.

Було визначено, що сполучники - це службові слова, які здійснюють зв'язок однорідних членів речення, а також частин складного речення; вони не мають самостійного вираження лексичного значення; вони не залежать від тих членів речення і частин складного речення, що з їх допомогою сполучаються і не виступають членами речення. Але треба визначити велику роль сполучників в українській літературній мові. Як видно на прикладі вивчення поезії Т.Шевченка широке вживання ним різнорідного складу сполучників. На прикладі поетичних творів Шевченка можна зробити висновок, що в художньому стилі, а саме в поезії прослідковується широке використання різних видів сполучників. Але враховуючи просту і ясну стилістичну манеру поетичних шедеврів Шевченка видно, що в основному ним використовувались сурядні сполучники і, а , та, бо, чи, а із складних сполучників видно широке вживання поетом таких сполучників, як: якби, щоб, ніби, що.

Відповідно щодо поставлених завдань, було проведене дослідження творчості Тараса Шевченка; було прочитано, вивчено та проаналізовано поетичні твори Тараса Шевченка; було досліджене і визначено поняття “сполучник” в загальному плані та на основі творів українського поета Т.Шевченка був проведений аналіз та визначені стилістичні особливості сполучників в поезії Тараса Шевченка.

Отже, характерні риси Шевченкової мови переконливо свідчать, що називаючи Тараса Григоровича Шевченка основоположником сучасної мови, ми відбиваємо справжній стан речей. Роль особи Т.Г. Шевченка для розвитку української літературної мови є справді винятковою і важко відшукати аналогічний випадок в історії інших літературних мов.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Антоненко-Давидов Б. Як ми говоримо. К., 1991.

2. Булаховський Л. А. Питання походження української мови // Твори: У 5 т. К., 1975-1981. Т. 2.

3. Васильєв В. Шевченкіана у книжкових знаках. // Київ. 1994., №5-6, с.166-168.

4. Вассиян Ю. Назад до Шевченка. // Хроніка. 2000., №1, с. 185-195.

5. Виноградов В. В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М., 1963.

6. Вихованець І.Р. Граматика української мови. К.: Радянська школа., 1982, с. 12.

7. Волкотруб Г.Й. Практична стилістика української мови., К.: ЛДП., 1998.

8. Гвоздев А.Н. Очерки по стилистике русского языка. М., 1955., с. 261.

9. Гончар. О. Невмируще слово Кобзаря. К.: Дніпро, 1971, с. 9.

10. Дорошенко С.І. Граматична стилістика української мови. К.: Радянська школа, 1985, с. 180.

11. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова., К.: Вища школа., 1984.

12. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. К.: Вища школа., 1987., с.214.

13. Коваль А. П., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літературній мові. К., 1976.

14. Культура української мови: Довідник. К., 1990.

15. Куца О.П. Золоті зерна поезії.// Початкова школа., 1989, №3, с. 8-11.

16. Мацько Л.І. Уся сила слова.// Мовознавство., 1989, №2, с. 18-24.

17. Мова і культура. К., 1986.

18. Пилинський М.М. Невмируща сила слова. //Мовознавство., 1984., №3, с. 18-25.

19. Пилинський М.М. Мовна норма і стиль, К.: Наукова думка., 1976, с. 183.

20. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. К.Либідь., 1992.

21. Розенталь Д.Э. Практическая стилистика русского языка. 1974.

22. Розенталь Д.Э., Теленкова М. Практическая стилистика русского языка. М., 1976.

23. Русанівський В.М. Світогляд і мова. //Мовознавство. 1989., №2, с.3-11.

24. Русанівський, Жовтобрюх. Українська граматика. К.: Вища школа., 1986.

25. Солганик Г.Я. Синтаксическая стилистика. М., 1979.

26. Стиль і час: Хрестоматія. К-, 1983.

27. Сучасна українська нива. К,, 1991.

28. Чак Є. Д. Барви нашого слова. К., 1989.

29. Чередниченко І.Г. Нариси з загальної стилістики української мови., 1962.

30. Чуб Д. Живий Шевченко: Біографічні та літературознавчі оповіді: Науково-популярне видання. К.: Веселка, 1994.- 141 с.

31. Шевченко Л.Ю. Сучасна українська мова., К.: Либідь., 1996.

32. Шевченко Т.Г. Твори в п'яти томах. К.: Дніпро., 1985.

Размещено на Allbest.ru