Творчість Ясунарі Кавабати та Харукі Муракамі

Скарби літературної спадщини Країни сонця. Військово-феодальна епопея гункі, розвиток жанру дзуйхіцу. Вплив національної етики на творчість Ясунарі Кавабати. Повість Ясунарі Кавабата "Тисяча журавлів". Творчість Муракамі в контексті історії ХХ століття.

Рубрика Литература
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 06.06.2011
Размер файла 53,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Вконец запутавшись в отношениях со своей подругой, я оказался на улице и нагрянул жить к приятелю. Не занимаясь лыжами, влился в какую-то непонятную лыжную компанию. И теперь, в довершение всего, рука моя служит подушкой девчонке, которая нравиться мне никак не может. Подумать обо всем этом - и впадешь в уныние. Думаешь: да разве этим надо сейчас заниматься? Но когда дело доходит до вопроса, чем же именно надо заниматься, то никакого ответа не вырисовывается.

Я отказался от мысли заснуть, снова открыл глаза и бездумно уставился на фонарик светлячка, болтавшегося под потолком. Тут она заворочалась у меня на левой руке. Однако, руку не выпустила, а наоборот, как-то скользнула в мою сторону и тесно ко мне прижалась. Ее ухо пришлось на кончик моего носа; чувствовался еще не выветрившийся аромат одеколона и едва заметный запах пота. Слегка согнутые ноги ее лежали у меня на бедре. Дышала она так же, как и раньше, спокойно и методично. Теплое дыхание долетало до моего горла, а в такт ему поднималась и опускалась мягкая грудь, упиравшаяся мне в бок. На ней была облегающая рубашка из джерси, заправленная в юбку-клеш, и я мог четко прочувствовать все линии ее тела.

Положение было странное до невозможности. При ином раскладе, с другой девчонкой, разве не смог бы я от души порадоваться такому повороту? Но с ней я впадал в смятение. Честно говоря, я вообще понятия не имел, что придумать в подобных обстоятельствах. Да тут и никакая придумка не помогла бы - слишком уж дурацкой была ситуация, в которую я попал. К тому же, еще больше усугубляя картину, мой пенис, прижатый ее ногой, начал понемногу твердеть.

Она все сопела в том же духе - но, думал я, она ведь должна прекрасно улавливать изменения формы моего пениса. Чуть погодя, будто бы нисколько и не просыпаясь, она тихонько просунула руку и обняла меня за спину, а потом чуть повернулась у меня на руке. Теперь ее грудь еще теснее прижалась к моей, а пенис прижался к мягкому низу ее живота. Положение стало хуже некуда.

Загнанный в такую вот ситуацию, я, конечно, в известной мере на нее злился - но вместе с тем объятие с красивой женщиной несет в себе элемент некоего жизненного тепла - и меня всего обволакивало это одуряющее, газообразное чувство. Мне уже было никуда не убежать. Она отлично чувствовала все мое душевное состояние, и от этого я снова злился - но перед лицом чудовищного дисбаланса, который являл мой распухший пенис, злость теряла всякий смысл. Плюнув на все, я закинул свою свободную руку ей за спину. Теперь окончательно получалось, что мы обнимаемся.

Однако и после этого мы оба делали вид, что крепко спим. Я чувствовал своей грудью ее грудь, она ощущала областью чуть ниже пупка мой твердый пенис - и мы долго лежали, не шевелясь. Я разглядывал ее маленькое ухо и линию мягких волос, она не сводила глаз с моего горла. Притворяясь спящими, мы думали об одном и том же. Я представлял, как мои пальцы проскальзывают в ее юбку, а она - как расстегивает молнию на моих брюках и дотрагивается до теплого, гладкого пениса. Чудесным образом мы могли прочитывать мысли друг друга. Это было очень странное ощущение. Она думала о моем пенисе. И пенис мой, о котором она думала, казался мне совершенно не моим, а чьим-то чужим. Однако, что ни говори, то был мой пенис. А я думал о маленьких трусиках под ее юбкой и о жаркой вагине под ними. И возможно, что она ощущала свою вагину, о которой я думал, так же, как я ощущал свой пенис, о котором думала она. Хотя кто его знает - может, девчонки ощущают свои вагины совершенно иначе, чем мы свои пенисы? В подобных вещах я не очень разбираюсь.

Но и после долгих колебаний я не сунул пальцев в ее юбку, а она не расстегнула молнии на моих штанах. Тогда казалось, что сдерживать это неестественно, но в конечном счете, я думаю, все было правильно. Я боялся, что если дать ситуации толчок к развитию, то она загонит нас в лабиринт неминуемой страсти. И она чувствовала, что я этого боюсь.

Обнявшись так, мы лежали минут тридцать, а когда утро осветило комнату до самых дальних углов, оторвались друг от друга. Но и оторвавшись от нее, я чувствовал, как в воздухе вокруг меня плавает запах ее кожи

С тех пор я с ней ни разу не встречался. Она нашла квартиру в пригороде, переехала туда и так отошла от этой странной компании. Я бы даже сказал, очень странной - но это исключительно мое мнение; сами-то они, наверное, никогда себе странными не казались. Думаю, в их глазах мое бытие выглядело куда более странным.

После этого я несколько раз встречался с моим добрым товарищем, давшим мне приют, и мы, конечно же, говорили о ней - но я не могу вспомнить, что это были за разговоры. Боюсь, просто бесконечные переливания из пустого в порожнее. Товарищ этот закончил университет, уехал к себе в Кансэй, и мы с ним перестали видеться. А потом прошло двенадцать или тринадцать лет, и я постарел ровно на столько же.

У старения есть одно преимущество: сфера предметов, вызывающих любопытство, ограничивается. Вот и у меня в ходе старения стало гораздо меньше поводов для общения со всякого рода странными людьми. Бывает, по какому-нибудь внезапному поводу я вспоминаю таких людей, встречавшихся мне раньше, но воодушевляет это не больше, чем обрывок пейзажа, зацепившийся за край памяти. Ничего ностальгического, и ничего неприятного.

Просто несколько лет назад я совершенно случайно встретился с ее мужем. Он был моего возраста и работал директором фирмы по торговле пластинками. Высокого роста и спокойного нрава, он казался человеком неплохим. Волосы его были пострижены ровно, как газон на стадионе. Встретился я с ним по делу, но когда деловой разговор закончился, он сказал, что его жена раньше меня знала. Потом назвал ее девичью фамилию. Эта фамилия ни с чем не увязалась у меня в голове, но после того, как он назвал университет и напомнил про фортепиано, я наконец понял, о ком идет речь.

- Да, помню, - сказал я.

Так обнаружились ее следы.

- Она говорит, господин Мураками, что видела вас на фотографии в каком-то журнале и сразу узнала. Была очень рада.

- Я тоже рад, - сказал я. На самом деле, тот факт, что она меня помнит, вызывал у меня не столько даже радость, сколько удивление. Ведь мы с ней виделись совсем короткое время и лично почти не разговаривали. Как-то удивительно вдруг встретить собственную старую тень. Я потягивал кофе, и мне вспоминалась ее мягкая грудь, запах волос и мой эрегированый пенис.

- Она была очаровательна, - сказал я. - У нее все хорошо?

- Да ничего... Скажем так, сносно. - Он говорил медленно, как бы выбирая слова.

- Что-то не в порядке? - поинтересовался я.

- Да нет, нельзя сказать, что совсем здоровья нет. Хотя сказать, что все в порядке, тоже несколько лет уже как нельзя.

Я не мог установить, до каких пределов его можно расспрашивать, и поэтому ограничился неопределенным кивком. Да по правде сказать, я и не собирался у него выпытывать про ее дальнейшую судьбу.

- Как-то я не по существу сказал, да? - Он слабо улыбнулся. - Довольно трудно рассказать это с толком и по порядку. Хотя вообще-то ей полегчало. По крайней мере, сейчас гораздо лучше, чем раньше.

Я проглотил остатки кофе и, находясь в некотором недоумении по поводу сказанного, решил все-таки задать вопрос:

- Извините, может быть я поднимаю щекотливую тему - с ней что-нибудь случилось? А то я вас слушаю, но как-то не все понимаю.

Он достал из кармана брюк красную пачку "Мальборо" и закурил. Ногти на указательном и среднем пальцах его правой руки были пожелтевшими, как у заядлого курильщика. Некоторое время он их разглядывал.

- Ладно, - сказал он. - Я этого от людей не прячу, да тут и не настолько все плохо. Просто несчастный случай. Однако, может нам поговорить в другом месте? Как вы думаете?

Мы вышли из закусочной и, пройдя немного по вечерней улице, зашли в маленький бар недалеко от станции метро. Видимо, бывая там часто, он сел за стойку и по-свойски заказал двойной шотландский виски "он зе рок" в большом стакане и бутылку французской соды. Я попросил пива. Он плеснул немножко соды в свой "он зе рок", слегка размешал и одним глотком выпил полстакана. Я отхлебнул пива и, наблюдая, как в кружке пузырится пена, ждал рассказа. Удостоверившись, что виски прошло вниз по пищеводу и как следует улеглось в желудке, он приступил:

- Десять лет, как я женился. А познакомились мы на лыжном курорте. Я уже два года работал в этой фирме, а она закончила университет и болталась без дела, толком ничем не занимаясь. Иногда в ресторане подрабатывала на фортепиано. В общем, поженились. С женитьбой никаких проблем не было. И ее семья, и моя семья брак одобрили. Она была очень красивая и сводила меня с ума. Короче, банальная история, как у всех.

Он закурил. Я снова отхлебнул пива.

- Банальная женитьба. Но меня вполне удовлетворяла. Я знал, что у нее до брака было несколько любовников, но для меня это было не столь важно. Я, если разобраться, большой реалист - может, в прошлом там что-нибудь и было, но раз уж вреда от этого нет, то мне, можно сказать, все равно. Я вообще считаю, что жизнь в сущности - штука банальная. Работа, семья, дом - если к чему-то этому есть интерес, то это интерес к банальному. Так я думаю. Но она так не думала. И потихоньку все начало идти наперекосяк. Конечно, я ее состояние понимал. Она была еще молода, красива и полна энергии. Короче, привыкла требовать от других и получать. Но то, что я мог ей дать, было сильно ограничено - смотря чего и смотря сколько.

Он заказал еще "он зе рок". У меня была выпита только половина пива.

- Через три года после женитьбы родился ребенок. Девочка. Самому хвалить неловко, но чудная была девочка. Была бы жива, сейчас бы уже в школу ходила.

- Она что, умерла? - спросил я.

- Да, - сказал он. - Через пять месяцев после рождения умерла. Довольно часто бывает. Ребенок ворочается во сне, запутается лицом в покрывале и задохнется. Никто не виноват. Просто несчастный случай. Если бы повезло, может предотвратили бы. Но получается, что не повезло. И винить некого. Некоторые ее винили, что она ребенка оставила одного и пошла в магазин - да она и сама себя винила. Но ведь это судьба. Я буду в такой ситуации смотреть за ребенком или вы - все равно несчастный случай произойдет с той же вероятностью. Я так думаю. Вы согласны?

- Да, наверное, - согласился я.

- А как я вам уже говорил, я большой реалист. Если даже кто-то умирает, то через недолгое время я к этому успеваю привыкнуть. У меня почему-то в роду было много смертей от несчастных случаев, все время происходит что-нибудь такое. Поэтому то, что ребенок умер раньше родителей, для меня не очень большая редкость. А для родителей нет ничего хуже, чем потерять ребенка. Кто этого не испытал, тот не поймет. Но при этом самое серьезное - в тех, кто остается жить. Я теперь стал все время так думать. То есть, проблема не в моих переживаниях, а в ее. Она такой эмоциональной закалки никогда не получала. Вы ведь ее знаете?

- Знаю, - просто сказал я.

- А смерть - событие совершенно особое. Мне иногда кажется, что человеческую жизнь определяют довольно большие сгустки энергии, которые вызываются смертями других людей. Это можно еще назвать чувством потери или как-нибудь по-другому. Но у нее против этого не было выстроено никакой защиты. В сущности, - сказал он, соединив ладони над стойкой, - она привыкла серьезно относиться только к самой себе. И поэтому даже не могла вообразить боль от потери другого человека.

Я молча кивнул.

- Но я ведь... Я не знаю, как это сформулировать... Ну, в общем, я ее любил. Пусть даже она делала больно и себе, и мне, и кому попало вокруг - желания расстаться с ней у меня не было. Семья есть семья. Весь следующий год прошел в бесконечных дрязгах. Целый год без надежды на спасение. Нервы истощились, на будущее перспектив никаких. Но, в конце концов, мы этот год пережили. Сожгли все, что напоминало о ребенке, и переехали на новую квартиру.

Он допил второй "он зе рок" и глубоко вздохнул с явным облегчением.

- Я вот думаю: если бы вы сейчас встретились с моей женой - хорошо бы вам была разница заметна? - Он сказал это, не отрывая взгляда от стены напротив.

Я молча допил пиво и взял горсть арахиса.

- Ну, так я вам в частном порядке скажу: сейчас она мне больше нравится, - сказал он.

- А ребенка больше не будете заводить? - спросил я, чуть помолчав.

Он помотал головой:

- Наверное, уже никак. Я-то может и хотел бы, но жена не в том состоянии. Хотя меня, в общем-то, устраивает и так и так.

Бармен предложил ему еще виски. Он категорически отказался.

- Позвоните моей жене как-нибудь. Я думаю, ей полезна будет такая встряска. Жить-то еще долго. Вы как думаете?

На обороте визитной карточки он написал шариковой ручкой номер телефона и вручил мне. Взглянув на код, я с удивлением узнал, что они живут со мной в одном районе. Но ничего не сказал ему об этом.

Он оплатил счет, и мы расстались у станции метро. Он пошел обратно на работу что-то доделывать, а я сел на поезд и поехал домой.

Я до сих пор не позвонил ей. Во мне еще живет ее дыхание, тепло кожи, прикосновение мягкой груди - и все это повергает меня в смятение, совсем как в ту ночь четырнадцать лет назад.

Харукі Муракамі - це ім'я відоме тисячам інтелектуалів по всьому світу. Його книги стають бестселерами, вони не залежуються на книжкових полицях, їх купують, дарують, ними обмінюються. У середовищі інтелектуальної молоді є майже необхідністю прочитати бодай пару романів цього загадкового автора. Проте навіть найзапекліші шанувальники зазвичай не можуть чітко відповісти, чим саме притягує їх творчість Муракамі. Його магія - це щось абстрактне, щось таке, що не піддається конкретному визначенню. Його прозу порівнюють то з музикою (найбільше із джазом та роком), то з фотоколажем. Але, певно, всі погодяться, що Харукі Муракамі - найменш японський автор з усіх відомих авторів Японії.

Творчість Муракамі як явище слід розглядати в контексті історії ХХ століття. Ще в першій половині цього століття для більшості європейців Японія була екзотичною і маловідомою країною, країною сакури, гейш і самураїв. Для самих же японців ХХ століття було каскадом важких випробувань і карколомних змін. «Реставрація Мейдзі», яку в середині ХІХ ст. розпочав імператор Муцухіто, радикально змінила обличчя старої сьогунської Японії, при цьому мало змінивши духовний світ японців. Японське суспільство було побудоване на споконвічних традиціях, моральних заповідях «Бусідо» й «Онна дайгаку» («Великої настанови для жінок», своєрідного жіночого морального кодексу), і розвивалося за принципом «східний дух - західні знання». Період схиляння перед західною цивілізацією, що припав на межу ХІХ-ХХ століть, минув досить швидко, поступившись місцем потужній хвилі націоналізму, що витворила міф про «Божественну расу Ямато». Але цей міф розвіявся разом із димом над згарищами від атомних бомбардувань.

У другу половину ХХ століття Японія увійшла іншою державою. Стрімкі процеси індустріалізації та глобалізації докорінно змінили не тільки її зовнішній образ, а й психологію самих японців, зламавши під корінь чимало традицій, що вважалися непорушними. Цей вітер змін, що віяв з боку Америки, глобального гравця у біполярному світі, найперше відчувало післявоєнне покоління, до якого належить і Муракамі.

Муракамі народився 1949 року в Кіото, давній столиці Японії, в родині, що ревно оберігала японські традиції. Дід Харукі - буддійський священик, батько - викладач класичної японської словесності. Однак найбільший вплив на формування світогляду майбутнього письменника справило портове місто Кобе, в передмісті якого минуло його дитинство. Ще в часи політики сакоку (самоізоляції) цей порт був для японців вікном у світ. Юний Муракамі часто бував у порту, купував у букіністів книжки, завезені американськими моряками. Читання західної літератури виховало в ньому потяг до модернізації, оновлення літератури, розширення тематичних обріїв та нехтування традиціями. Космополітичні переконання хлопця спровокували конфлікт із батьком. Муракамі йде з дому. Згодом він братиме участь у знаменитих студентських бунтах, потім триматиме джазовий бар. Не будемо переповідати докладно його біографії. Варто лише зазначити, що глобалізація і ломка традицій мали різний вплив на тогочасних творчих людей Японії. Таких, як Муракамі, ці процеси загартовували і наснажували. Рішуче налаштованих традиціоналістів - убивали. Саме безповоротні зміни стали причиною самогубства письменника Юкіо Місіми, який 1970 року на знак протесту з приводу втрати Японією «самурайського духу» здійснив сеппуку.

Побутує думка, що талановиті люди завжди з'являються на світ невчасно (за Ліною Костенко: «Ще не було епохи для поетів,// Але були поети для епох!»). Важко сказати, чи є Муракамі «поетом для епохи», чи сама епоха спонукала його бути «поетом», але в дану епоху, епоху урбанізації, НТР і глобалізації, він вписався на диво гармонійно. Муракамі - чи не перший японський автор, творчість якого тісно пов'язана із Заходом. Ідеться не тільки про його любов до західної літератури і музики, не тільки про нарочито неяпонський стиль його прози. Муракамі - чи не перший японець, який подивився на Японію збоку. Тривале життя на Заході, постійні подорожі та переїзди наклали свій відбиток на його стиль. За його ж словами, він поглянув на Японію очима європейця.

Харукі Муракамі

Перше, що впадає в око під час читання його творів - майже повна відсутність згадок про Японію. При тому, що описовість у творах займає чільне місце, згадуються десятки прізвищ західних музикантів та авторів, лунають європейські хіти. Навіть герої Муракамі зазвичай безіменні. Лише часом промайне якась поодинока географічна назва, ніби макова насінина у морі глобалізації, що вказує: це Японія. Друге - сам образ головного героя. Річ не в тім, що Муракамі надає йому чимало власних рис та використовує у творах факти власної біографії - це, зрештою, звичайний прийом. Проте його герой - це людина нової генерації, генерації тих, хто, за словами Віктора Цоя, народився у тісних квартирах нових районів, хто каже: «Далі діяти будемо ми!». Герой Муракамі - не бунтар (у трактуванні Камю). Принаймні - він не йде на відкриту прю зі світом. Знакова відмінність романів Муракамі - їхній життєцентризм. І тут ми підходимо до ще одного парадоксу Муракамі: незважаючи на свою прозахідність, у власній творчості він використовує чисто японський принцип сясей (відображення життя) та дзенські мотиви - спостереження й самозаглибленість. Якщо у творах японських традиціоналістів «останнього призову», насамперед у «народженого красою Японії» Нобелівського лауреата Кавабати Ясунарі, лунають звуки сямісену (японської цитри) та відчутний запах ароматичних паличок і зеленого чаю, то у світі Муракамі на повен голос лунає саксофон і пахне гіркою чорною кавою та європейською кухнею. І це є істинне відображення життя вестернізованої Японії останньої чверті ХХ століття. Це саме дзенське споглядання: світ став настільки складний, що жити з ним у гармонії дедалі важче, тому автор чи його герой усе більше цінує платівку гарної музики та смачну вечерю з приємним співрозмовником. Замість ритуальної тиші під час чайної церемонії - жваві бесіди. Замість пливких японських мелодій - ритми року. Бо це є життя. Бо традиційна Японія, як би це не смутило прихильників східної культури, а з ними й мене, нині живе у творах класиків, гравюрах укійо-е та записах гри сямісену чи японських барабанів. Так само як і традиційна Україна з вишневими садками та біленькими хатками зберігається лише в окремих куточках на кшталт музею Пирогово в Києві.

Так, Японія часів Муракамі втратила значну дозу тих чарів, якими вабила ще на початку ХХ століття. У той же час, чи не завдяки своїм традиціям Японія є однією з найбагатших і найзабезпеченіших країн. Більшість японців ведуть стабільний і комфортний спосіб життя, мають скромні побутові потреби. Це відбилося і на творах Муракамі. У них немає важкого песимізму, як у «Спаленій карті» Кобо Абе (якого сам Муракамі називає своїм учителем). У них присутнє загальне розчарування у багатьох ідеалах юності, філософування над глобальними проблемами, захоплення дрібними радостями повсякдення. Не можна сказати, що книги Муракамі надто обнадійливі. Просто автор тонко підмічає, що життя ні за яких обставин не є однобоким - просто-прекрасним чи просто-жахливим; що наше сприйняття життя коливається під дією зовнішніх чинників, але при цьому слід залишатися самим собою. Як і його герої.

Ставлення до Муракамі на Батьківщині письменника неоднозначне. Літні люди, оберігачі традицій, сприймають його прохолодно, або й недоброзичливо. Найбільшою популярністю він користується у тих, кому менш ніж сорок років, людей, котрі бачать Японію такою ж, які і сам письменник. У цьому ставленні, як видно, відбивається конфлікт поколінь, який спізнав сам Муракамі, розсварившись із батьком. Але, як уже було сказано на початку, творчістю Харукі Марукамі захоплюються у всьому світі. І це є даність. Та даність, що стала основою творчості самого письменника.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Ознайомлення з біографією і художнім шляхом Леся Курбаса - одного з лідерів українського Розстріляного Відродження. Вплив національної драми на творчість митця. Театр "Березіль" як приклад використання нової мови, семіотики і інтелектуальних технологій.

    реферат [28,5 K], добавлен 24.03.2011

  • Проблеми розвитку літературної творчості епохи Цинь. Вплив історії, культури та філософії мислення на образність, сюжетність та стиль написання літературних творів. Використання мовних засобів, стилістичних та лексико-семантичних форм висловлювання.

    курсовая работа [54,6 K], добавлен 03.10.2014

  • Фольклор як художньо-словесна творчість народу, його розвиток на Русi та вплив язичництва. Роди та жанри фольклору: народний епос, народна лірика, народна драма. Опис деяких його видів: легенди, народні прикмети, байки, гуморески, прислів’я та приказки.

    реферат [10,2 K], добавлен 20.11.2010

  • Розвиток культурного та літературного процесу після Другої світової війни: розвиток інтелектуальної тенденції, наукової фантастики. Письменники, що розвивали самобутність національних літератур: Умберто Еко, Пауло Коельо, Мілан Кундера та Харукі Муракамі.

    презентация [1,7 M], добавлен 12.05.2014

  • Творчість поетеси давно уже вийшла з українських берегів. Її лірика, поеми, п'єси, перекладені на десятки мов народів бувшого Радянського Союзу, мовби здобувають собі друге цвітіння, слово Лесі Українки йде до наших друзів у різні країни.

    реферат [7,6 K], добавлен 07.05.2003

  • Дослідження особливостей творчості І. Франка (поета, прозаїка, драматурга, перекладача, публіциста, критика) - феноменального явища в історії української та світової культури. Розуміння закономірності історії людства. Національна ідея та її трагедія.

    курсовая работа [107,9 K], добавлен 28.02.2011

  • Передумови виникнення та основні риси романтизму. Розвиток романтизму на українському ґрунті. Історико-філософські передумови романтичного напрямку Харківської школи. Творчість Л. Боровиковського і М. Костомарова як початок романтичної традиції в Україні.

    курсовая работа [90,0 K], добавлен 14.08.2010

  • Етапи життя поета В. Барка: радянський, німецький, американський, схрещення розмаїття стильових шкіл в його поетичній палітрі. Монументализм твору “Свідок для сонця шестикрилих”, суперечність, складність внутрішньої боротьби людини між вірою та сумнівом.

    реферат [12,8 K], добавлен 05.04.2009

  • Труднощі дитинства Ч. Діккенса та їхній вплив на творчість письменника. Загальна характеристика періодів та мотивів творчості. Огляд загальних особливостей англійського реалізму в літературі XIX століття. Моралізм та повчальність як методи реалізму.

    реферат [26,4 K], добавлен 04.01.2009

  • Творчість німецького письменника Патріка Зюскінда. Роман Патріка Зюскінда "Парфуми" у контексті постмодерністської літератури. Маргінальність митця у постмодерністському світі П. Зюскінда. Парфуми як iронiчна метафора мистецтва кінця ХХ століття.

    курсовая работа [41,8 K], добавлен 29.09.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.