"Украдене щастя" І. Франка

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Украдене щастя" І. Франка

Матеріалом для художніх творів Франка були життєві факти, спостереження, власні враження, скарби народної творчості. За художніми образами його творів стояли життєві прототипи, за сюжетними подіями - відповідні факти і явища. Франко писав, що майже всі його твори напоєні кров'ю серця, особистими враженнями і інтересами, "усі вони... у певній мірі... є частками моєї біографії". Найскладнішою п'єсою Франка є трагічна драма з сільського життя "Украдене щастя". Для її написання драматург скористався джерелом народних пісень. 1878 р. знайома Франка Михайлина Рошкевич записала в селі Лолин нову пісню "Про шандаря" і передала її письменникові. Зацікавившись піснею, він потім сам чимало зібрав таких пісень про тяжке життя жінок і написав спеціальне дослідження про жіночу недолю. В образі Миколи Задорожного Франко змалював галицького селянина-трудівника у типових побутових і суспільних обставинах. В усіх портях драми, особливо в четвертій дії, показано складний психологічний процес, зміну в настроях, психології Задорожного. Франко підкреслив зростання свідомості й людської гідності Миколи. Анна Задорожна після тяжкої внутрішньої боротьби насмілилась самій собі признатись, що жандарм Михайло Гурман для неї все. Відстоюючи право на щастя і любов, вона кидає виклик суспільству.

Озлоблений жандарм поставив собі за мету будь-що-будь "відкрасти" колись у нього украдене щастя. Усуває з дороги Миколу, зневажливо і брутально ставиться до всіх людей, немилосердний навіть у стосунках з Анною. Тільки помираючи, проявляє людські почуття - бере на себе вину за смерть. Усі п'ять дій драми відбуваються у нерозривній хронологічній послідовності. Кожна дія - закономірне й необхідне кільце в загальному ланцюгу подій, але в той самий час вона являє собою ніби окреме ціле, маючи свою визначальну мету і відносну закінченість сенсу змісту, а також найвищу точку напруження. У свою чергу, в кожній яві теж звучить певна, вужча тема, підпорядкована загальній ідеї драми. Центр уваги драматурга - одержимість Анни любов'ю до Гурмана. Вона не усвідомлює цього, хоча внутрішній вогонь палить її душу. Завивання бурі за вікном і пісня про невірну жінку - все це співзвучне її тривозі. Звістка про появу на селі Гурмана розкриває зміст цього неспокою. Анна ніби жахається появи свого коханця, не хоче її. Насправді ж вона жахається свого безсилля зберегти честь заміжньої жінки. Вона боїться, що приписи моралі впадуть під натиском "грішної любові". Франко доводить, що мета існування людини - кохання. Ні Гурман, ні Анна не мали кохання взагалі. Їхні здібності, бажання, чекання не вдовольнялися, всі вони тільки приховані - у Анни за замками шлюбного обов'язку, у Гурмана за конкуренцією в жандармерії та жахами війни. украдений щастя франко драма

Кохання Франко підіймає як найвищий абсолют. Воно ламає всі соціальні, моральні і суспільні перепони. Еволюція Анни в тому, що вона може переступити через будь-що, але не через своє "я", яке вперто бажає кохати. Анна не лукавить. Вона не повія, вона - жертва. У неї всередині - порожнеча, яку просто не може заповнити слабовільний Микола. Тому вона подібна до героїні роману "Леді Макбет Мценського повіту" Лєскова, яка, спочатку опираючись пристрасті коханця, потім сама іде далі й далі, бажаючи долати будь-які перепони між ним і нею. Тому Анна відразу признається чоловіку, що вона нічого не відчуває до нього, тому що хоче бути чесною. Але ще раз присилувати своє "я" вона не здатна. Ніхто з героїв драми не вийшов із боротьби щасливим. Але трагедія, що відбулася в хаті Задорожних, зумовила глибоку зміну характерів дійових осіб. Вона вразила й всіх селян, змусивши замислитись над питанням: "Хто тому винен?"

Символом терну як образним втіленням ідеї страждання і порятунку поєднані обидві сюжетні лінії структурно-семантичної організації новели - центральна і вужча, або, як їх ще називають, більша і менша парабола.

Тернова шпичка, якою вколовся на воринні малий Юра, заболіла і запекла його в “самім серці”, але й врятувала від неминучої загибелі: він відстав від товаришів, з якими разом біг купатися до Черемоша, і котрих усіх “проглинув страшний водяний вал”. Це сюжет меншої параболи.

Фабульне ядро більшої параболи - зустріч Миколи Кучеранюка, “найгіршого забіяки в селі і найліпшого керманича на весь Черемош” [29, т. 21, с. 378], із невідомим хлопцем, підлітком літ чотирнадцяти-п'ятнадцяти.

Загадкова смерть чужої дитини в бистрині Черемоша стала для Франкового героя причиною тяжких переживань, його “гріхом і мукою”. Водночас - джерелом спасіння для цієї надмірно гордої, опанованої злобою й лихими пристрастю душі. Болісні спомини про пережите (Микола вважав себе винним у тому, що в сум'ятті почуттів, розгубившись, не врятував хлопця) і сливе постійні - упродовж сорока літ - візії нещасного потопленника уві сні, візії, від яких літній гуцул не міг звільнитися навіть на смертному одрі (“І тепер він показується мені щоночі в сні, і все усміхається до мене жасним сміхом, і не говорить ані слова, і махає сніжно-білою рукою вниз за водою...)” [29, т. 21, с. 386], відвернули Миколу з хибної дороги.

“Бог не хотів тобі дати загинути. То він і тобі вбив такий терен у сумління, що ти мусив почувати його шпигання весь свій вік…Се не був гріх, се була ласка Божа, що являлася тобі як болюче тернове шпигання…” [29, т. 21, с. 390], - розтлумачує Миколі “нерозв'язану жасну загадку” його життя приятель і ровесник Юра, оповідаючи при тім свою давню дитячу пригоду з “терном у нозі” і накладаючи її на історію Миколи.

Размещено на Allbest.ru