Морально-етичні цінності в поезії Надії Гуменюк
Надія Павлівна Гуменюк: основні біографічні дані. Високе громадянське звучання, філософське осмислення світу в творах поетеси. Збірка "Каріатиди" - гімн доброті душі, материнській любові і природі. Дитяча творчість Надії Гуменюк - світ фантазій і чудес.
| Рубрика | Литература |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | русский |
| Дата добавления | 08.05.2011 |
| Размер файла | 66,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Луцька гімназія №21
Імені Михайла Кравчука
Курсова робота
З української літератури
На тему:
"Морально-етичні цінності в поезії Надії Гуменюк"
Підготувала
Учениця 10А класу
Боярчук Юлія
Керівник
Луцюк Наталя Сергіївна
2010
Зміст
- Вступ
- Надія Павлівна Гуменюк. Трішки біографічних даних
- Збірка "Каріатиди" - гімн доброті душі, материнській любові і природі
- Дитяча творчість Надії Гуменюк - світ фантазій і чудес
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Над островами тліну й марноти
Між берегами вічного двобою
Поезіє, будуй свої мости,
Щоб неба хтось торкнувся головою.
Поезія не потребує обговорення. Поціновувати поезію можна лише на рівні поезії: так-так, ні-ні. Що більше цього - плітки. А пліток за поезією, як за вродливою, недоступною, загадковою жінкою, - тягнеться довжелезний шлейф. Не кожному дано побачити її, а ось потримати за шлейф - усім дозволено.
Так що ж таке поезія? Яке значення вона має у теперішньому нашому суспільному житті?
Напевне, у вирії подій, постійних поспіхів та клопотів щоденних не залишається часу для того, щоб подумати і зрозуміти. Ми все біжимо, намагаємось наздогнати ту єдину істину, але лише хапаємось за прозоре повітря, втікаємо самі не знаємо від чого і, врешті-решт, губимо щось важливе, що доконче потрібне нам, але ми цього не помічали:
Біжимо. Від стагнації і радіації
Біжимо. Скільки ж можна? І скільки треба?
Біжимо, біжимо…Аж захекалась нація…
Тільки б, рідна, добігти до себе.
І серед цієї великої купи вагань та сумлінь, страждань та докорів, зусиль та зневіреності промінчиком сонця на блакиті неба виступає цілюще Слово Поета.
До болю рідною стала мені поетична творчість Надії Гуменюк. Її вірші зачіплюють ті срібні струни духовних переживань. Кожен окремий твір має свою неповторну енергетику і якесь зернятко для духовного поля, яке із любов'ю буде посіяне на полі нашої душі.
Тепер для вас, напевно, зрозуміло, чому я вибрала саме цю тему. Тому що поезія - одна із форм любові…
Надія Павлівна Гуменюк. Трішки біографічних даних
Поетеса, прозаїк, публіцист.
Подих світу й поезії відчула серцем у рідному селі Онацьківці Полонського району на Хмельниччині, де народилася 2 січня 1950 року. Ще навчаючись у школі, почала друкувати свої вірші у пресі, стала переможцем літературного конкурсу, оголошеного всеукраїнською газетою "Зірка".
Журналістську діяльність розпочала 1973 року в редакції Каланчацької районної газети на Херсонщині. Працювала кореспондентом Рівненського обласного радіо (1975-1980), завідувачкою відділу Луцької районної газети (1980-1985), редактором радіогазети Луцького шовкового комбінату (1987-1990), заступником головного редактора луцької міської газети "Народна трибуна" (1990-1995). З 1996 року - редактор відділу культури Волинської обласної газети "Віче". Н.П. Гуменюк є членом Національної спілки журналістів України (з 1977), членом Національної спілки письменників України (з 1995). Нагороджена Почесним Знаком Національної спілки журналістів України.
У 1965 році стала переможцем літературного конкурсу на честь ювілею цього видання і була нагороджена двомісячною путівкою у Міжнародний дитячий табір "Артек", де проходив зліт юних кореспондентів, зустрічі з відомими журналістами, літераторами визначили життєвий шлях юної поетеси: до намірів стати вчителькою додалася мрія про журналістику. 1970 року закінчила з відзнакою Хмельницьке педагогічне училище, а потім факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка.
У 1972 році відбувся дебют у журналі "Радянська жінка", з благословінням Любові Забашти, яка зазначила: "Кращі твори її поки що невеликого доробку свідчать про безперечне обдарування". Далі - публікації у журналах "Україна", "Жовтень", "Прапор", колективних збірниках.
У 1992 році у видавництві "Каменяр" побачила світ перша збірка поезій Н.П. Гуменюк "Країна світла". У видавництві "Надстир'я" у 1994 році вийшла збірка поезій "Каріатиди", а в 2000 році - "Однокрил".
Надія Гуменюк також є автором книжок для дітей. Видавництво "Надстир'я" видало її дуже популярні серед дітей книжки "Чапики - Чалапики" (1990), "Веселка для Веселика" (2001), "Де гуляє крокотам" (2003), "Казка про козака Ярка і Яринку-Живинку" (2004), "Котилася писанка" (2004), а тернопільське видавництво "Підручники і посібники" - "Святвечір" (2003).
Поезії Надії Гуменюк властиві високе громадянське звучання, філософське осмислення світу, щирість; вся вона пронизана ліричним струменем, що балансує десь на межі жорстокої дійсності і пошуку ідеалу, земного і небесного, скороминущого і вічного. Як написав голова Волинської організації Національної спілки письменників України Василь Гей у передмові до збірки "Однокрил": "Здавалося б, звичайні слова і традиційний ліричний погляд на світ. Та в цих словах і в цьому погляді бринить якесь таємниче світло поезії. Це від того, що вірш не просто "складений", а народжений душею, наповнений чуттям. Цим, власне, й відрізняється поет поміж не поетів. "
Твори письменниці, адресовані юним читачам, наповнені любов'ю, добротою, оптимізмом, тонким гумором і населені образами, які дуже подобаються дітям. Книжка "Веселка для Веселика" була представлена в Києві на книжковій виставці у Національній спілці письменників України як одне з кращих видань для дітей у 2001 році, а книжка "Де гуляє крокотам" отримала диплом в номінації "Література для дітей" на Першому книжковому форумі, що проходив у Тернополі у 2003 році.
Шлях поета. Василь Гей
Добре підмітив Іван Франко: " Коли хто говорить, що поезія, літературна творчість у нашім реальнім ти практичнім віці упадає, то говорить се або сліпий, що має очі, а не бачить, або чоловік,що не хоче бачити того, що діється довкола. І коли хто говорить, що поетові не слід займатися пропагандою якихось ідей та ідеалів, що суспільна боротьба, національні свари, такі чи інші реформи не його річ, то се говорить тільки його власна безсильність".
Заторкнута генієм струна одвічної полеміки - традиція й новаторство, суспільна значимість творчості і мистецтво для мистецтва, оригінальність, пронизує своїм звучанням час і простір, сказане більше ста років тому актуальне і сьогодні.
Якщо майже через десять літ своєї вистражданої незалежності Україна ще не здобулася на гідне життя народу, на убезпечення своєї мовної самобутності, на розвій національного книговидання, то як бути в такій ситуації українському поетові? Просто утекти у Слово, сягаючи його потаємних глибин, оспівуючи лише красу природи чи людських почуттів, яка залишається красою незалежно від суспільних проблем і потрясінь? Гадається, така реакція поета цілком природна. Та не кожному це властиво. Не кожен здатний просто віршувати, відхрещуючись від болю чи ховаючи його в собі. Зрештою, тут важить характер автора, і стиль його письма. Громадянська лірика Лесі Українки чи Івана Франка не втрачає свого поетичного чару і художньої значимості від того,що зачіпає суспільні проблеми.
Саме творча сила народжує і ліричний, і громадянський струмені поезії Надії Гуменюк. Своєю літературною діяльністю авторка наче стверджує думку про те, що поетами народжуються, а професіоналами стають - у процесі праці, творчих мук, сумнівів, пошуків, безсоння, поступового й упертого наближення до таїни слова.
"Країна світла" - країна добра і надії, віри і мрій
Уже першою збіркою "Країна світла" (1992) Надія Гуменюк засвідчила не лише схильність до висвітлення й осмислення, так би мовити, загальнолюдських тем, а й виявила уміння втілити їх у добротну художню форму. Думки і почуття, публіцистична загостреність і сповідальність, поєднані образним словом, творять те емоційне силове поле, яке викликає зацікавлення і повагу читача. Звертаючись до слова як першооснови духовного життя людини, до матері-України і матері-жінки, торкаючись думкою і серцем нашого природного оточення і життєвих проблем, поетеса обов'язково викликає читача на довір я, співпереживання і роздуми. "Країна світла"
Надії Гуменюк - це країна добра і надії, де хочеться жити у дружбі зі щирим, задушевним, метафоричним словом:
І знову повертаюся до Слова
Проси мене, прийми і захисти
Від пустослів'я витончених ловів,
Од страху суєти і самоти.
Здавалося б, звичайні слова і традиційний ліричний погляд на світ. Та в цих словах і в цьому погляді бринить якесь таємниче світло поезії. Це від того, що вірш не просто "складений", а народжений душею, наповнений чуттям. Цим, власне, й вирізняється поет поміж не поетів. Для нього слово не спосіб самовираження, хизування своїм талантом серед інших людей, досягнення слави, а вірний друг, почуття,що виливається назовні, притулок душі. Зверненням до Слова - того, що передано матір'ю, що виготувано борцями за волю, що залишилося жити упродовж віків гонінь, цькувань, заборон, бо несло у собі правду, істину, - відкривається збірка.
За версією письменника Олеся Бердника, провідника-координатора Ради Української Духовної Республіки, назва нашої держави походить від слова "Україна", що означає - країна світла. Отже, ми вже можемо підозрювати тематику рідного краю, землі, національності та народу. Тому звертаємося до цієї збірки у пошуках власних питань і відповідей.
цінність поезія гуменюк творчість
Вірш Надії Гуменюк, що дав назву збірці про Україну, "Всесвіт любові", про дивовижну красу землі, про її стражденну долю. Отчий край оживає у яскравих образах-символах:
У сорочках з первісно білих глин
Хати котили колесо Ярила,
І в теплий дух солом'яних чуприн
Йшли мальви із причілка, як вітрила,
І білий сад ще звечора світав,
І солов'ї до досвітку не спали,
І хтось в пісні такі слова вплітав,
Що на калині ангели співали.
Та гірка доля судилась Україні, трагічна історія її народу, що став "окраєць із окраїни Росії".
Але болючо та нестерпно описується правда реальності, сьогодення нашого і той шлях, який ми самі для себе обрали, ми, майбутнє України, що збилося зі своєї дороги:
І підем по окраїнах шляхів,
Минаючи прабатьківські пороги,
І опадуть пелюстки рідних слів
У куряву полинної дороги.
Та й прийдем у Чорнобильський полин.
("Версія версії")
Трагедія нації, позбавленої державності, власної історії, культури, обернулася страшною бідою, що поставила цілий народ перед проблемою фізичного виродження, привела "на храм духу нашого руїни". І вже вкотре після Тараса Шевченка мусимо шукати відповіді: "Куди ж нам далі йти?"
Поетеса сама, болісно сприймаючи долю рідного краю, запрошує читача до пошуку відповіді на це питання.
Поезія Надії Гуменюк відзначається громадянським пафосом, щирою схвильованістю. Поетеса не пропонує готових висновків чи рецептів, не кидає закликів, не проголошує гасел. Чимало її творів містять питання, на яке маємо відповісти сьогодні, зараз, бо від цього залежить, яким буде наш прийдешній день:
Ну, скільки нам стояти на колінах,
Із кляпом в роті, з пусткою в очах,
Між дурманів чужинського насіння,
Що на козацьких виросли кістках?.
("Ну, скільки нам стояти на колінах?")
Розтерзаний чинушами і культами
І припнутий до Прип'ятського відчаю,
Куди ти, день сьогоднішній, накульгуєш?
О як не просто йти тобі до вічності.
("Метелики з беззахисними крильцями")
А яким же засіємо поле це чорне насінням?
Наче перепел в серці підбитий тріпоче: яким?!
("Спадкоємність")
Характерним для поетеси є перш за все осмислення сьогоднішнього нашого життя, роздуми над тим, як живемо, у що віримо, до чого прагнемо.
Ціла низка нових слів, понять - ознак прогресу, прикмет сьогодення у вірші "Чіпляємося за прогрес", а поряд - твори про облудні ідеали, яким вірили, про духовні міражі, фальшиві гасла, що обернулися марно прожитими літами, гіркотою обдурених надій, соромом перед прийдешнім поколінням, якому не передали нічого святого ("Після параду", "Міраж", "Гороскоп 1917-го"), І все ж попри обкрадену мрію, потоптану віру, десятиріччя брехні мусимо шукати істину, прагнути високого:
Час нам, братове, початись спочатку,
Аж на цілу надію збідненим.
Поки ще сни із небес прилітають
На отруєні груди чорнозему,
Поки свічечка думки палає
В чорно-траурній рамі Чорнобиля.
Поки ще крила не спалено цвіту
І дорога ще тужить по слідові.
Поки останній лелеченька світу
У сльозах не втопився нуклідових.
("Обриси долі і обриси далі. ").
Не коритися долі, не ламатись у безнадії, а в годину розпуки "душі обігріти", "беззахисною долею свічку захистити" вчать нас Шевченко, Леся Українка, яким присвячено вірші "Шевченкові думи", "Лесі Українці".
За зовнішньою благополучністю, ситою вдоволеністю, бездумністю, дріб'язковістю щоденних клопотів у поезії Надії Гуменюк звучить неприхована тривога за те, що втрачаємо щось посутнє - зв'язок з природою ("Чорний самітник у місті", "Плач юної липи на центральній вулиці міста"), забуваємо дорогу до батьківської оселі ("Прощання", "Півсела у виріях"), розмінюємо справжню красу на гроші чи псевдоцінності ("Жіночий портрет", "Загубили гуси крила.", "По-змовницьки сміялись хлопчаки. ").
І розплачуємось за це збіднілою чи зчерствілою душею, скам'янілими серцями, порожніми очима.
Можна звернути увагу на своєрідність поетичних асоціацій у творах "Верлібри верб над купками купав.", "Кактуси". Вони прості і водночас глибоко змістовні: гармонія дерев, яким ніхто "крила не втинав, муштруючи в одну зелену хвилю"; намагання досягти такої злагодженості у суспільстві "то з нервів, то з мізків, рівняємо смаками і голосами"; "гострі шпички кактусів" - колючість людських душ.
Також не обійшлось в збірці без тематики трагедії жіночої душі. "Попелюшка" - сумна сучасна казка про загублену мрію, втрачену у життєвій круговерті "пречисту доброту", що обернулась порожнечею:
Сіяє над всіма началами
Її пресвітла доброта.
Та замість феї - три начальники,
А замість принца - самота.
З-поміж нечисленної сюжетної лірики поетеси виділяються вірші "Похоронка" та "Портрети на асфальті".
Здається, що може бути страшнішим за смерть дорогої людини?! Горе вдови, що втратила чоловіка в останній день війни, таке велике, що "аж плакали круг хати ясени", "захлипало холодними дощами". А яка безодня страждання душі дружини зрадника, коли вона "у розпачі німому так ревно заздрила сусідчиним сльозам, як ще не заздрила за все життя нікому"?!
Байдуже зиркають перехожі, поспішаючи у справах, на наївні, одноманітні портрети, що малює на осіннім асфальті дівча. Хтось сміється з її невправності, хтось стирає крейду ногами, хтось сердито гука. А воно ж не грається, воно молить усіх, "закликає тихими вустами: "Впізнай себе - я ж так стараюсь, мамо!"
А яким же ми ви уявляємо ліричного героя збірки? Я опитала своїх друзів, що знайомі із цією збіркою, і вони говорили про його любов до життя і тонке відчуття природи ("Осінній сад. Смеркає на негоду.", "Музика життя", "На світанку"), духовну спорідненість з батьками, своїм хліборобським родом ("Етюд з глобусом", "Діалог з автопортретом", "Спочиньте, мамо, Сонечко зійшло. "). Йому боляче від чужого страждання, людської черствості, втрати гідності, повсякденної нещирості. А ще він романтик, що всупереч усьому вірить у красу, мрію, доброту і щирість, що тільки й можуть повернути нам людяність.
Вірші Надії Гуменюк небагатослівні, лаконічні і в той же час глибокі змістом. Часто рядки звучать афористично:
Поети не вимолюють духовність,
Поети лиш молитви роздають.
("Суд над поетом")
Ще поміж точками "народження" і "смерті"
Є тільки мить цвітіння і страждання.
("Як обережно випускає сад. ")
Не треба фраз красивих доброті,
Не треба їй патетики й пишноти,
Їй більше до лиця слова прості
З щоденних дум, з щоденної турботи.
("Не треба фраз красивих доброті. ")
Не патетика, не гнів визначають провідний настрій збірки, а жаль, сум, тривога і крізь печаль - надія, сподівання доторкнутись до людських сердець, зачепити за живе, бути почутою, щоб змусити замислитись над одвічним питанням:
Для чого я? Для чого мій прихід
В цей дивний світ у вічній круговерті?
Для чого спалююсь, розтоплюючи лід,
Коли попереду льодовий холод смерті?
Надія Гуменюк пише про буденне, звичне, те, з чим непомітно змирились, оголюючи драму саме повсякденного життя.
Про що б не писала авторка: про забуті села ("Півсела у виріях. Довіку не зібрати, певне, тих ключів. ") чи про суєтність міського життя, про трагедію погубленої людьми природи чи красу кохання - визначальне у збірці утвердження думки про відповідальність кожного з нас перед оточуючим світом, перед минулим і майбутнім за те, як живемо, що залишимо у спадок, пройшовши свій життєвий шлях.
Поезія Надії Гуменюк вражає оригінальністю метафоричних висловів, що надає особливої емоційності зображуваному. Буденна сценка боротьби із ожеледицею на міській вулиці:
Солили зиму вранці двірники,
Солили сніг, що звечора нападав,
переростає у протистояння людини і природи:
А білий колір тихо тлів І тлів,
Зима кричала вуличним жаргоном
І бігла від сердитих двірників.
Лишалось місто. Як сльоза, солоне.
Якою зворушливою щирістю, теплотою, материнською ласкою і турботою пройняті рядки про перші самостійні кроки дитини:
Не здригнися, Земле, не схитнися,
Щоб не впав синочок у дорозі,
Син за промінь ручкою вхопився,
Дибу - дибу - по моїй тривозі.
Звертаємо увагу на глибоку щирість, непідробну схвильованість поетеси. Вона не може залишатись безпристрасною, коли стикається з бездуховністю, споживацтвом, лицемірством, низькопоклонством ("Рятуй нас, Боже, від малих божків.", "Зрікаєтесь і каєтесь весь вік.", "Жінці в нерповому пальті", "Все правильно: навіщо ясени?").
Іноді в голосі поетеси звучить неприхований сарказм ("ви ж правильний, як еліпс, чоловік", "о ви, богиня блиску й суєти, не прикривайтесь завчено словами"), але й тоді вона не осуджує - швидше прагне догукатись до людської совісті, до сумління.
Мабуть, бракує нам розсудливості, поміркованості у своїх вчинках, що відтак нерідко обертаються злом.
Вирубав молодий господар ясени, посадивши натомість сливи, щоб родило біля хати.
Тільки чому став двір такий сумний
І навіть хата вікна опустила?
А от порожні очі, глухі вуха у залі, де звучить поезія, їм байдуже, бо "чи забули слова суть і колір, чи то й не пам'ятали їх ніколи". Не їм адресоване розпачливе питання в кінці вірша:
Жують жувачку, слухаючи вірші.
Навіщо тоді слухають? Навіщо?
Гірка й тривожна, зболена й сумна поезія Надії Гуменюк. Але не розпука, не безнадія породили її, а бажання зробити кожного з нас, читачів, чистішим, чеснішим, добрішим.
Довірмось добротворності руки,
Повірмо в те, що ми прийшли навіки
І держить нас не тільки хліб ідей,
І житній хліб підтримує лиш доти,
Доки ми вірим в людяність людей
І чуєм віру, наче пульс, на дотик.
Вірші цієї збірки зачіплюють за живе, закликають задуматися.
О. Буріна сказала, що "Країна світла" освітлює щирим почуттям і мудрістю наш нелегкий будень, дарує нам свою надію, нагадує про головне - про те, що ми завжди мусимо залишатися людьми й любити свою рідну Україну
М. Крищук підкреслив, що усі вірші Надії Гуменюк світяться простотою, щирістю та схвильованістю.
У неї немає закликів, красивих слів, а лише іноді докір людям. Поетеса має надію достукатись до серця серед кори байдужості, як пелюстка квітки пробивається крізь асфальт.
Потрібно згадати слова О. Галицької: "Душа патріота зболена, зранена, народ покалічений, але поки є така поезія, живуть такі люди, то він залишається незламним"
"Країна світла" не може залишати читача байдужим. Мабуть, прочитавши ці вірші, кожна людина відчує свою особисту відповідальність за все. що відбувається сьогодні у житті" (О. Фенина).
Збірка "Каріатиди" - гімн доброті душі, материнській любові і природі
Тримаючи на собі вантаж щоденних клопотів і журналістських обов'язків, Надія Гуменюк невдовзі прийшла до читача зі своєю другою збіркою - "Каріатиди" (1994). Емоційно-філософський зміст віршів цієї книжки вияскравлений знову ж таки на стику і гармоній єдності роздумів про долю тієї ж "країни світлої" і її народу та суто жіночих почувань.
Скільки нам ще летіти, панове, брати,
Щоб цей біль, як дурман, відбілів?
Як надії зрости? -
Ставить мати хрести
На розварені душі синів.
А жінка, яка тримає "дім на протягах тривоги", жінки-каріатиди, що "білий світ тримають на собі", прагнуть і "теплого аромату" серпневих зір, і "теплого листа" від захмелілого Березня, і злету на крилах любові. Образ крила у "Каріатидах" - це Божий дар натхнення, солодкий і гіркий трунок творчості, противага "вантажу до скону літ".
Без матері важко зрозуміти цей світ, пережити несправедливість, адже саме вона підтримає у важку хвилину, не дасть занепасти духу дитини.
Без неї в душі відчувається біль і пустка:
Січуть сніги. І мерзнуть нозі янгола
У затінку останнього листка.
А в білій хаті тихо, як у яблуку, -
Лиш дідух спить під
німбом рушника.
Віршує сад уже новими ритмами -
Без яблуні і голосу бджоли.
А хто ж зі мною, мамо,
говоритиме?
Куди ж ви, мамо,
з янголом пішли?.
В поезіях Надії Гуменюк бринять срібні струни оспівування людської душі,її сили. Крізь буденність і сірість, крізь пастку забуття пробивається світло доброти і хоробрості,що при суща тільки тим, хто в змозі відчувати:
І не атланти, й не каріатиди
Тримають світ на кам'яних плечах…
Душа людська -
як древня Атлантида,
Загублена у голубих дощах.
Чи як оця промокла
наскрізь вишня,
Що глеєм гоїть рани на корі.
Іде гроза. Задумався Всевишній.
Принишкнув білий янгол угорі.
Наскільки потужне слово поетеси, наскільки глибокі переживання заховані у її слові, наскільки відверті заколки чуються крізь рядків, що хлинуть невпинною рікою людських почуттів. Читаючи вірші, ми на рівні підсвідомості і свідомості починаємо задумуватись над своїми діями, вчинками, адже відчуваємо поклик душі робити добро:
Простягаю долоні
Бездомному псу і самотній вороні,
Що печально тріпоче крильми
У пастці зими, -
Поділимо хліб мій щоденний,
Погріємо світ цей студений.
І ті заклики достукуються до нашого серця, адже боротись із антитезою істини самотужки важко, особливо, коли сам не розумієш свого становища. В реальності ми смітно розмежовуємо правду і шаблон порядку, діємо по правилах суспільства та дисципліни. Цікаво, як ще людство не додумалось прийняти закон коли можна посміхатись, а коли - ні! І остання стадія ницості - гроші. Саме вони є невиліковною хворобою, живучим вірусом, що селиться в середині душі і роз'їдає її з часом, залишаючи лише пусте місце:
А з вами ні помолитися,
Ні хлібом святим поділитися.
Не відкрию душі, не потисну руки,
Що любить лише срібняки.
Чистим джерелом ллється дзвінкий струмок пісні слова про природу. Вона - жінка-божество, що створила нас, дала нам душу. У ній ми бачимо і почуття, що відчуваємо, і мелодії, що співаємо, і фарби, що малюємо, і навіть чудеса, що творимо:
Вона сюди стікається віками.
Вона тисячолітні бачить сни.
Вона прорветься крізь
пісок і камінь
В гармонію й анархію весни.
Виділити зі всіх віршів дуже складно якийсь один, але не можна не звернути увагу на поезію про Каїна та Авеля:
Серед трави, що вище голови,
Поміж квітками і поміж пташками
Маленький Авель і маленький Каїн
Щавель собі збирають луговий.
Щавель ще ярий, кислий і терпкий,
А їм так солодко удвох
його збирати.
Он за рікою їх творець вусатий
В сорочці полотняній - як святий.
Мантачить косу, косить осоку
І їх у двір обідати гукає.
Щавлевий сік по пальчиках збігає
В подряпинах і жовтому пилку.
Зелений коник грає на сурмі,
А небо в сині дзвоники стікає.
І хто тут Авель, а котрий з них Каїн,
Вони іще не відають самі.
У кожного істина своя, кожен по-різному розуміє Бога. І перед всіма стоїть питання вірного шляху. Як не сумно, але і на рахунок цього у кожного своя думка і міркування…
Дитяча творчість Надії Гуменюк - світ фантазій і чудес
Веселе, образне, мелодійне слово поетеси Надії Гуменюк у її книжці для дітей "Чапики-чалапики" - це слово професійного літератора і мудрого вихователя, одне з тих небагатьох у нинішньому потоці друкованої продукції, яке є справжнім дарунком юним читачам.
Зміст, художнє оформлення збірки (Геннадій Тарасенко), поліграфічна якість (Ковельська міська друкарня, директор Тетяна Заболотна) засвідчують аж ніяк не регіональний рівень і літературної майстерності автора, і книгодрукування. Цьому посприяв і талановитий художник (знаний у мистецьких колах, як неперевершений майстер портрету) Геннадій Тарасенко. Завдячуючи поетесі, маємо рідку можливість втішатись його чудовими малюнками. Два боцюни-веселики на обкладинці, схожі на справжню семиколірну веселку, задають відповідний настрій. Здається, щойно вщух дощ і грім відгримів, на небі заграла-зацвіла коро-миселком дорога. А чи ж бо такі крилаті велетенські лелеки - голова, крила, хвіст у небі, лиш лапи у гумових ботах чапають-чалапають по болотах і калюжах? А ось пташина на гілці, ніч на містку, котик на плоті біля перевернутого глечика, трудівниці-бджоли, справжнє лошатко і коник-стрибунець, таємничий небесний Грім і хоробрий маленький пес Бім, квіти у лузі, мудра тіточка сова на дубочку, з якого, мов дзвоники, звисають чудні жолудці, з-за якого виглядає вовчик, під яким спочиває котик, котрого дівчинка Настуся научає промовляти людські слова - ця дивовижна, чи не єдина, робота в жанрі книжкового оформлення з дитячим фантазуванням залишається для друзів і всіх читачів у пам'ятку про незвичайну обдаровану людину, що зігрівала нас усмішкою.
Прекрасні ілюстрації Геннадія Тарасенка і вірші Надії Гуменюк - чудове надбання української літератури.
"Чапики-чалапики" Надії Гуменюк - це книга, яка матиме довге і щасливе життя, її долю визначає надзвичайна душевність, сердечна доброта, материнська любов, а ще - високий професіоналізм, прекрасне фантазування і яскрава образність. Кожен вірш - особливий, в кожній оповідці - неповторність. Самодостатність, літературна довершеність поезій, знання дитячої психології, обізнаність із світом маленького народу створюють ілюзію мандрівок у країну безхмарного дитинства.
Як би не парадоксально звучало, але авторка виступає послом цієї держави, знайомить дорослого читача з проблемами малих громадян всесвіту, відстоює їх інтереси, закликає до розуміння і приласкування дітей.
Книжка писалася щонайперше для дітей - і дошкільнятко, і школярик легко втраплять у прострації щонайбільшого сприяння своїй маленькій особі, забачать себе очима талановитої і світлої поетеси, вигадливого володаря чарівного пензлика, відчують на своїй голівці їх теплі ласкаві долоні. Кожен із маленьких читачів зможе приміряти до себе ситуації до зросту, а відтак відчути і смак пригод, бо ж кожен вірш - це пригода, геройський вчинок, зустріч із незвичним.
Навіть традиційні, багатьма поетами використовувані образи і символи (Україна, калина, козак, писанка) в художньому осмисленні Надії Гуменюк набувають свіжих барв, інтерпретуються крізь дитяче світосприймання:
Ти скоріш ворота,
Мамо, відчиняй -
Йде в похід синочок
За коханий край.
Хай вербовий коник
І рука тонка,
Зате в грудях справжнє
Серце козака.
Не закордонні черепашки ніндзя, не одноманітні вовчики та зайчики є героями книжки, а добрі, щирі, олюднені образи українського світу - природи, села і міста. Наївне, здавалося б, запитання: чого лелека високо живе? Та відповідь, тим більше самого птаха, цікава і повчальна: бо треба вчити лелечат літати. Добре знану всім нам картину зупинки тролейбуса через від'єднання від лінії електроструму поетичний погляд малює у зовсім несподіваному ракурсі:
З тролейбуса тітонька спритно зійшла,
Опущене вухо його підняла,
Погладила бік, усміхнулась на мить -
І знову тролейбус по місту біжить.
Бач, навіть машина з металу і скла
Слухняною стала від ласки й тепла.
Гадається, припадуть малятам до душі і лошатко-пустунець, котрому сів на вухо коник-стрибунець, і дядечко Буркун, що бурчить на коника Дзвоника, і мудра Ната, яка вирішила рятувати тата від канапи: щоб він до неї не приріс, Ната ходить із ним гуляти:
Сонце, дощ чи сніг лапатий,
Ходять парком Ната й тато.
І не зна ніхто й ніде,
Хто із них кого веде.
Але є й ще одна незвичайна барва у творчій палітрі Надії Гуменюк - родинність, українність. Вміле оперування знаковим письмом символу створюють сакрум, з якого виростає усе живе:
Є у нас своя родина,
Є верба і є калина,
Пісня, мова солов'їна -
Все це наша Україна.
Вона "вишнева й тополина", "на весь світ одна єдина, як матуся".
За цю Вітчизну хлопці змагаються від народження. Та помітити це могла лише жінка, Мати, на очах якої майже підсвідоме чи за покликом ген сини гарцюють на іграшкових кониках із шабелькою при боці за поріжок, за ворота чи не кожен день. Лиш материнське серце могло прочути велику біду, що чорною хмарою суне на Україну, якщо виходять насупроти лихові такі козаченьки:
Шабелька при боці,
Погляди ясні.
Хто цей козаченько
На баскім коні?
Ти скоріш ворота,
Мамо, відчиняй -
Йде в похід синочок
За коханий край
Хай вербовий коник
І рука тонка,
Зате в грудях справжнє
Серце козака.
У вірші - материнський біль і любов, і. примирення з своєю і синівською долею, а ще правдива історія України. Схожа на пісню - легка і ритмічна - ця поезія, звичайно ж, переступає поріжок дитячості: це велика легенда, символ, плач за героїчною синівською - хлопчачою і чоловічою долею.
Символіку чисел і понять віднаходимо й у вірші "Писанка". Вже сама по собі писанка є сакрумом, енергетичним знаковим письмом, сильним оберегом. У "Чапиках-чалапиках" - Великдень і дівчинка Леся вперше розписує писанку.
То наше родинне, що будує і захищає нас, а й навіть промовляє про наш родовід до світу, про Велик День України:
Три пучки калини,
Три птахи крилаті -
Мов маленьке сонце
Світиться у хаті.
У перший великодній ранок посвячене "маленьке сонечко" лежить у мисці-океані з водою - кожен має вмитися, щоб стати гарним і здоровим. Писанка, мов ключ, відмикає враз двері тисячоліть, вводячи підсвідомість у первісні прачаси. Ось якою енергетикою послуговується авторка. І це надзвичайна риса її творчого, може й, не усвідомленого ще самою нею обдарування.
Ось бо знову дзеленькне золотий ключик символу - слова і чисел - рипнуть двері в казку і ви відчуєте, як там вкраїнно:
На калині солов'ятко
Пісеньку співає,
Під калиною хлоп'ятко
На сопілці грає.
Як дівчина, до калини,
До білого цвіту
Притулилась Україна -
Виглядає літо.
Ой це ж загадкове літо! Воно, наче й у країні Дитинства, і водночас далеко поза її межами - у світі дорослих, котрі живуть у зимі державотворчої політики. Вірш, писаний символом, - надзвичайна коштовність цієї збірки.
Он бо й "Лелека", який "високо живе" - не випадковий гість у книжці "Чапики-чалапики". Лелека, що за правкраїнським міфом приносить у білий світ немовлят, у вірші поетеси живе поміж землею і небом, діти не розучилися з ним розмовляти:
Лелеченько, лелеченько,
Чого ти так далеко?
Спускайсь до нас у сад -
Ми будем тобі бавити
Маленьких лелечат.
І лелека - посередник неба і землі - складну філософську сентенцію дохідливо передає прийшлим із неба до земного саду:
Кле-кле, - сказав лелека, -
Спуститись дуже легко,
І їжі у вас міх,
Та як літати вчити
Тоді малят моїх?
Казка, міф, легенда, переказ, свідчення, власна зустріч із героєм. Таку концепцію творчості запропонувала поетеса читачу. Здалека і зблизька, минуле, сьогоднішнє і майбутнє!. Хто нашу країну зробив Україною? Це питання не риторичне. Авторка має відповідь і вона - ця філософська концепція - напрочуд легко, з великою любов'ю, що притаманна матері, вирішена у поезії "Перекоти-Владик". Гіперболи, метафора, епітети, силабо-тонічна структура вірша настільки граціозні, що лиш дивуєшся авторському кроку, бо він як танець волхвині, мов дар свічниці - материнський інстинкт. Він знає, звідкіль беруться герої, він уміє їх розгледіти і упізнати з будь-якої відстані. У цій героїчній баладі головний персонаж росте, мов у казці. Та ж авторка і послуговується казковою термінологією. Тут все чарівне: і обід, зварений "в тридесятім царстві", і "вода цілюща" і "булава сяє" й імення богатирські - Котивлад Перекотиславний, Перекотивладик. А по-сучасному, звичайно ж, Владик, що тупцяє "від тата до мами, від мами до тата", що "з двору у садочок, від садка до хати бігає так, що й не впіймати":
Я Котигорошко,
А не Владик, мамо.
Бачиш, в чистім полі
Б'юся з ворогами.
Кінь у мене білий,
Булава аж сяє.
Я з полону Галю,
Мамо, визволяю.
Ця книга проникнута материнським і героїчним дитячим диханням. У ній синхронно б'ються два сердечка. А ще серденятко маленької української родини і серце великої України. Тут диво на кожнім кроці. Хоч, здавалося б, усі невигадані історії, розказані письменницею, - найзвичайнісінькі. Більшість бачить їх - ці веселі й сумні картинки і кіно - кожен день і навіть не здогадуються, що стали свідками НАРОДЖЕННЯ КАЗКИ. Он-бо "тролейбус захотів тепла", "як ослик, уперся й стоїть". Врешті "машина з металу і скла слухняною стала від ласки й тепла". А поруч " два гумових чапики, два малих чалапики знудьгувались дуже - два червоних чапики, два смішних чалапики ходять по калюжі":
То вони вітрильники,
То вони фрегати
В морі синьо-синьому,
Де вітри пасати.
То чорна ніч Місяць зачинила в скрині, а він утік крізь щілину, ніч гнала його з неба:
Зачепилась на мосту -
Розгубила чорноту.
У світі сучасної казки живе "кіт і семеро мишенят", кріт з кротихою, потішний пінгвін, джмелі, бджоли і трутні, є машинки і звірятка, і пташата, й рибенята, жабенята й поросята, є лошатко і коник-стрибунець, і малий хитрун хом'ячок й усе, з чим стикається у своїм житті дитина.
Але ж яке воно незвичайне, загадкове, казкове, по-дитячому вимріяне: "кротисі на обід мусить кріт нарвати кропу", пінгвін заскучив за антарктичним холодом і забрався в холодильник - Антарктику, а дівчинка Ната, щоб врятувати тата від читання та лежання на канапі, щодень прогулює його парком.
Поетеса неводнораз вдається до алітерацій, посилює ритмозвучання дво-тактом, окреслює поетичний світ тривиміром. Найточніша граверна рима, алегорії, дисонанси - все це робить поезію привабливою і сприйнятливою. А ще ж несподівані сюжетні ходи, ефектні розв'язки, співпадання, протрактовані як єдино можлива правда. Так, зокрема, сталося у пречудовій, майже філософській притчі "Бім і Грім":
Перший раз кудлатий Бім
Вибіг з дому сам.
Перший раз весняний грім
Вирвавсь в небеса.
А далі відбувається справжня метаморфоза. Замість того, щоб сховатись, як це роблять усі люди, зачувши згук сильної громової труби, маленький пес Бім сміливо кидається на захист садових дерев і квітів - у нерівний (уявний, звичайно ж, але про це не може відати Бім) поєдинок із громом і Грім. утікає. Бім переконаний, що це він прогнав небесного забіяку із міста. Ось власне і весь сюжет. Але як майстерно він поданий.
Надзвичайна - виважена і сумна, і філософська водночас - "Колискова для зозулят". Материнське серце промовляє не тільки для рідних дітей. Йому болить доля й забутих, покинутих дітей, котрих на Україні, на жаль, від року до року не меншає.
"Чапики-чалапики", книга навмисне не зорієнтована на чотиривимірність світу порами року. Але в ній багато сонця, а значить літа, є барви весни і осіннього дощу.
Є, зрештою, по-дитячому щира відповідь, де ж на зиму ховається сонечко, якщо йому стає холодно:
За вікном сніги метуть,
А на підвіконні,
Де калачики цвітуть, -
Сонечка півсонні.
Їм здалось: весна в садку,
Вилізли у шпаринки
І дрімають на листку,
Наче дві жаринки.
Дивовижна алегоричність, переплетіння мікро і макрокосмосу, єдність земного і небесного, рідкісний момент синхрону - це у кадрі, у зоровім ряду, його можна почути і відчути, доторкнутися, взятися за руку Тьоті Письменниці і помандрувати світом її поетичного слова. Бува, і дорослому хочеться у казку. Проказати скоромовку, відгадати всі загадки і заснути під колискову. Може, ми, українці, хоч і пам'ятаємо своїх матерів, у сьогоднішнім світі є дітьми зозулі? Бо ж іноді здається, що ми усіма забуті, як і наша матінка Україна. Зозулице-Україно, хто колискову тобі заспіває?
Книжка приваблює легкістю і водночас образною значимістю слова, його мелодійністю. Музично звучать і назви деяких віршів: "Чапики-чалапики", "Кріт і кріп", "Влад у всьому любить лад", "Ната й тато", "Бім і грім". Гарно доповнюють збірку віршовані загадки.
Книжка Надії Гуменюк - свіжий, дзвінкий струмок поезії для дітей і про дітей. Той, хто придбає "Чапики-чалапики", подарує своїй дитині радість спілкування з цікавим оповідачем і красою рідного слова.
Трагічний "Однокрил"
Повірили, що в спалених мостах
Є шлях на волю,
І стоїмо на різних берегах
Одного болю…
І ось після світлого, улюбленого птаха дітей лелеки, який високо живе тому, що требі вчити дітей літати, - трагічний Однокрил. Між нами, птахами, політ має сенс, якщо не є способом переміщення, а засобом вдосконалення ("туди добираються тільки ангели"), тому за внутрішньою суттю політ завжди драматичний (подолання себе), звичайно, якщо ви не Карлсон. Досвід Ікара, Аріеля, а тепер і Однокрила, свідчить сам за себе.
Однокрил - ліричний герой однойменної міні-поеми, який живе у небі, а на землі "вирощує подорожники у глиняних горщиках", заставляючи ними усі підвіконня, усі куточки серця, і лікує ними душі подорожнім.
А коли повертається
На землю,
То вирощує подорожники
У глиняних горщиках.
Ним вже заставлено
Всі підвіконники
І всі куточки серця.
А він все садить і поливає,
Садить і поливає,
Садить і поливає…
Тема польоту перегукується із темою дороги, долання відстані рівноцінне доланню висоти. І політ, і подорож - не самоціль, а одна із обмежених можливостей осягання якісно вищої форми буття.
Продовженням цього глибокого філософського, багатозначного образу (чи не уподібнюється такому однокрилові сьогодні й поет?) є "ангел, що продавав крила":
Хто сказав, що в світі все - товар?
Та допоки у ньому поети,
Не штовхайте крила на базар!
Не крадіте небо у планети!
Ці б слова поетеси - та до серця й розуму тих наших державних мужів, котрі виявляють, м'яко кажучи, неувагу до рідного слова і книги, прирікаючи сьогодні на писання, так би мовити, "до шухляди", а читача - на споживання сурогату.
Книжку Надії Гуменюк пронизує наскрізна ідея офірності: чи це молитва людини до Бога, чи любов громадянина до Вітчизни, чи кохання жінки до чоловіка.
"Той, хто нехтує своїм життям, тим самим цінує своє життя" ("Дао де цзін"). Подібна жертовність не принижує, а вивищує. "Слабкі перемагають сильних, м'яке долає тверде", - мовиться у тому ж таки трактаті. Позаяк жертовність ця - не якесь мазохістське збочення, не зашорена зреченість фанатика, не декларативні виверти жерця від певного культу; це - позиція особистості, координати знаходження полі духу, своєрідна філософія подолання, філософія перемоги.
Добридень, світе! Жінка усміхнулась.
Будь добрий, світе, усміхнись в одвіт.
Філософічність поезії Надії Гуменюк не на рівні роздумів, а на рівні стану, десь за тією позначкою, за якою вона переростає у мудрість:
На цій землі ми птахи перелітні.
Пильнуймо ж крил, пильнуймо над усе.
Як втопчем їх у будні безпросвітні,
Хто наші душі в вирій понесе?
Слово поетеси виважене, не багатослівне, але й не мовчкувате, стримано-емоційне і водночас піднесене, слово щире, щемливе, якого не лякають ні полювання стилетів, ні жнива годинників:
Старий годинник стрілочками лез
Останнє слово на вустах зжинає.
Останнє слово. "Останній метелик літа" золотою шпилькою останнього сонячного променя до останньої квітки прихромлений напередодні великого мовчання. Жінка, що не боїться зустрітися очима із дзеркалом. Слово, що не старіє перед лицем годинника. Слово - двері у "два зачинені світи". Слово як політ ("а ти - у клітці птах"), слово як шлях ("світ - наче скло під босими ногами"). Останнє слово - слово перше.
Це й справді так: всі істини - старі,
Вони лише у вдяганках сезонних,
Як предковічне небо угорі -
У свитках з хмар та у дірках озонних.
І виникає питання із глибин душі:
У чому ж сенс? У тому, щоб іти?
Чи все-таки у тому, щоб відкрити?
Поетеса не піддається на зваблювання модою, для неї покликання поезії зливається воєдино із завданням життя - створення "себе в собі":
Не сотвори собі кумира
На славослів'ї й похвальбі.
Не сотвори собі кумира,
А сотвори себе в собі.
У поезіях Надії Гуменюк відчувається пошук гармонії. Іноді здається: ось вона - келихом із богемського скла у руці поетеси, але "рука така тонка, А скло таке непевне.". Вкотре уже раниться.
Ніхто не розуміє птаха так, як небо.
Ніхто не розуміє рибу так, як річка.
Ніхто не намалює квітів так, як літо.
Я твоя золота пташка.
Я твоя срібляста рибка.
Я твоя чарівна квітка.
Але ти й досі не можеш мене зрозуміти.
Ще одна драма світобуття - вічне непорозуміння між чоловіком і жінкою. Не годні порозумітися жінка-пташка із чоловіком-річкою, не знаходять спільної мови жінка-рибка із чоловіком-небом. Жінка прагне бути для чоловіка одразу всім, та чоловік обмежений і не потребує всього, жінка намагається стати кимось (чимось) на його вибір, але, як правило, не вироблений смак підводить чоловіка - вибір хибний. Самозречення жінки не знає меж, вона готова бути для чоловіка грою в доміно, футбольним матчем, пивом нарешті. І чоловік любить пиво, потребує жінку. Але як він зможе зрозуміти жінку (хоч би й життя без неї не мав), коли досі ще не зрозумів самого себе?!
Знов чорний кінь біжить назустріч білому.
"Однокрил" Надії Гуменюк - спроба порозуміння. Душі з тілом, жінки з чоловіком, поета із читачем.
І білий кінь біжить назустріч чорному.
І чорний кінь втікає в небеса.
Якщо таке порозуміння можливе. Власне, це залежить і від Надії Гуменюк, і від нас з вами.
Поезія - річ не звичайна, не буденна, не чтиво для загалу. Це свято слова, але свято не лише для вибраних. Бо ж поет, говорячи про себе і за себе, говорить і від свого покоління, і про свій народ:
Коли і в храму голос розтривожений
І аж хрести болять від суєти,
Народе мій, так тяжко обезболений,
Як в царство духу трудно тобі йти.
Обезбожений, знекровлений, багато в чому зневірений народ важко, дуже важко повертає собі національну пам'ять і гордість, але цей процес триває. Віриться, що цьому процесові сприяє і художнє, поетичне слово. Слово, яке дарує нам Надія Гуменюк, - і світле, і тривожне. Воно зачіпає і струни людської душі, і торкається нашої болючої історії. Ще раз хочеться наголосити: слово і вірш тільки тоді стають поезією, воли вони художньо повноцінні. Художність віршів Надії Гуменюк - це її довірливість, задушевність, і метафорична наснаженість, і привабливий звукопис. Ось лише кілька словесних спалахів, народжених теплом авторської душі, пошуком і професійним умінням: "Месіє! Твоя місія свята…", "На віражах - вітри із міражами", "Місячний зайчик так сумно перебирає лапками сумніви", "Весна бруньки чеканить у Чекні", Солили зиму вранці двірники", "І все життя - неначе ніч бездонна, Допоки в ньому не сяйне мадонна", "Пливе форель крізь акварель", "Кричало літо в мегафони мальв", "Душа, як вишня, шелестить", "Метелик сонця між століть снує" …
Гадається, немає потреби "розкладати по поличках" усі твори, що ввійшли до цієї книжки. Адже поезію треба сприймати читаючи, торкаючись її зором і чуттям, а не через погляд критика.
Філософське осмислення світу і людської душі у "Тайнописі тиші"
І тінь твоя в моїй солоній хвилі
Немов вітрило згублене, пливе…
Людське життя сповнене незліченними подіями,що міняють долю.
І з кожним днем нам дається мінімум п'ять способів змінити наше існування. Але багато хто цього не розуміє і не зважає на змогу повернути туди, куди потрібно, жити,щоб бути потрібним. Та буває, що все-таки щось міняється, та чи на краще…Деякі люди просто незмінно грають під дудку суспільства, шаблонів або власних похотів і бажань:
Дівчинка із успіхом на виріст,
В туфельках моделі секунд-хенд,
Як у вир чи, можу, як у вирій
Тротуаром йде на уікенд.
На обличчі впевнена гримаска,
Ластовиння сяє, мов ромен,
Вечір, як факір, міняє маски,
Вуличний старий абориген.
Лицедій, спокусник гоноровий,
Зовсім не такий, як над селом.
І здалася їй вінком лавровим
Гілочка тернова над чолом.
Також це одним невирішеним питанням залишається вибір між життям чи зрадою. Хто зможе заради благородства пожертвувати собою?
Яка хоробрість і сила вірності потрібна для цього?
Поетеса також розуміє цю проблему і наставляє нас на вірний шлях:
Не переможений…Перемогти не зміг…
Твій замок огортає білий сніг.
І ходить вперто за тобою:
Ти просто втік…Ти втік із поля бою…
Ми звикли приймати людей, так сказати, по одежі, а проводжати по тому,що всередині. Ця тема здається не дуже важливою. Але буває так,що особистість стала настільки професіонально грати на публіку і створювати суперобраз, що губить себе. Не можуть зрозуміти і інші. Залишається питання: як же відзнайти себе? А що є чистішим за природу або щирішим за мистецтво?
Блаженний він чи блазень? Хто б сказав…
Чи образи, чи облизня впіймав
Та заховав у душу, як у скриньку
Скрипаль ховає молоденьку скрипку,
Ще недоторкану, що впала навзнаки
Під порухом жагучої руки.
Підуть дощі. І якось уночі
Заплаче скрипка в нього на плечі.
І зійде голос, білий, як ромен.
І стане ясно: блазень чи блажен.
Також незмінною є тема любові. Але перечитуючи "Тайнопис тиші" ми знаходимо зовсім різні її види. Тож, спробуємо від слідкувати план виходу із туги над нерозділеним коханням до справжнього щастя.
А серце… Що ж, проси чи не проси -
Воно ніколи іншим вже не стане,
Воно як білий дзвоник з порцеляни
Серед хаосу, болю і краси:
І на вітрах не можна не дзвонити,
І Порцеляну легко так розбити
Прокинешся, гаряча і шалена,
І не заснеш до ранку у сльозах.
Чого ж ти плачеш, жінко незбагненна,
Із келихом свободи у руках?
Простягаю долоні
Бездомному псу і самотній вороні,
Що печально тріпоче крильми
У пастці зими, -
Поділимо хліб мій щоденний,
Погріємо світ цей студенний.
Лютий допише зимопис
На аркушику вікна
Й розтане, як грудочка льоду
У келихові вина.
І знову вуста гарячі
Читатимуть серед ночей
Тайнопис твого волосся,
Дивопис твоїх очей.
Отже, ми можемо знайти щастя у щасті інших людей. Це - сама головна істина нашого буття.
Філософське осмислення світу, звернення до найтонших порухів людської думі, проникнення у таїни часу ф природи - ці теми визначальні у новій поетичній збірці Надії Гуменюк "Тайнопис тиші". Драматизм людського існування, відчуття багатогранності й краси життя, пошуки його сенсу, намагання знайти невловиму золоту нитку Істини, до якої прагне доторкнутися Людина, постають у поезіях як частинка справді незбагненного чутливого тайнопису тиші, крізь яку проростають щойно вимовлені Слова.
Висновки
Поезія - велике мистецтво, що несе у собі велич духовності людини і загальнолюдську істину почуттів. Це не засіб самовираження, але помічник у прагненні зробити цей світ хоч трішки кращим.
Справжній поет - не блазень у руках суспільства та відшліфованого зразку. Це неформат духу, сили волі.
Його списом істини є слово - поводир правди та краси.
Лебідки лебідь ледь торкнувсь крилом -
І світ змінився вмить.
Незрима рима над чолом
Легенько лебедиць.
І сублімується в слова
Той доторк ніжних крил,
І в небо тягнеться трава
Туманністю вітрил.
Пір'їна сонця промайне
У хвилях споришу.
А ти запитуєш мене,
Як я вірші пишу…
Список використаної літератури
1. Збірки Надії Павлівни Гуменюк: "Країна світла", "Каріатиди", "Однокрил", "Тайнопис тиші", книжечка для дітей "Чапики - чалапики"
2. Гриморович О. // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2005 р. - Луцьк: Терен, 2004.
3. В. СЛАПЧУК // Київ. - 2001. - №5-6
4. В. Гей // При світлі сивої роси. - Луцьк: Вежа, 2001
5. С. Цюриць // Філологічні студії. - Луцьк, 2001. - №4
6. В. Слапчук // Політ механічної зозулі над власним гніздом. - Луцьк: Видавництво облрукарні. 2001
7. Письменники Волині. - Луцьк: Видавництво облдрукарні, 2003
8. О. Гриморович // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2005 р. Луцьк: Терен, 2004
9. В. Луцюк // Література рідного краю. - Луцьк Видавництво облдрукарні, 2000
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Сучасна українська поезія та її значення в суспільстві, місце та значення війни в творчості сучасних українських письменників. Б. Гуменюк "Вірші з війни" – історія написання та характеристика збірки. Стилістичне навантаження іншомовної лексики у збірці.
дипломная работа [63,4 K], добавлен 14.02.2023Життєвий шлях Лесі Українки. Біблійні легенди та їх співзвучність сучасності в творах поетесси. "Голос світового звучання" - це новаторство поетеси, ідея подвижництва, самопожертви заради утвердження людяності й справедливості, любові до батьківщини.
реферат [47,2 K], добавлен 05.06.2009Світові тенденції розвитку французької літератури початку XXI століття. Анна Гавальда та її світосприйняття,яке знайшло вихід у її творчості. "35 кіло надії" - поетична притча про головне: про вибір життєвого шляху, про силу любові та відданості.
курсовая работа [59,9 K], добавлен 15.10.2014Унікальність творчого феномену Наталії Лівицької-Холодної. Модерн і традиція у творчості. Поезії Н. Лівицької-Холодної у руслі філософської концепції любові. Місце збірки еротичної поезії "Вогонь і попіл". Аналіз засобів творчої майстерності поетеси.
курсовая работа [81,8 K], добавлен 08.05.2014Філософське осмисленя людини та світу у трагедії В. Шекспіра "Гамлет". Світогляд В. Шекспіра. Герой і світ у трагедії "Король Лір". Зіткнення Добра і Зла у трагедії "Макбет". Зіставлення образів Макбета і Ліра. Ідейно-художнє багатство творів Шекспіра.
курсовая работа [64,6 K], добавлен 27.09.2008Становлення поезії вільного вірша. Поети-новатори Іраку. Роль Назік аль-Малаіки у становленні жанру. Переклади західної поезії та її вплив на творчість поетеси. Аналіз художніх особливостей та головних мотивів її віршів в світлі традицій арабської поезії.
курсовая работа [47,1 K], добавлен 07.02.2011Біографія поетеси. Перший крок у поетичний світ. Громадянська лірика. Інтимна лірика поетеси. Пейзажна лірика. Історична поема "Княгиня Ольга". Марія Морозенко як поет-казкар. Вплив життєвих обставин на формування творчості поетеси.
курсовая работа [39,9 K], добавлен 11.06.2007Короткі біографічні відомості та стислий нарис творчого життя Волта Вітмена - видатного американського поета. "Листя трави" як єдина поетична збірка В. Вітмена. Зміст, тема, ідея, сюжет та тематика книги "Листя трави". Вітменівські мотиви в поезії.
презентация [7,2 M], добавлен 08.12.2011Зміст та визначення психологізму як способу зображення персонажів. Біографічні передумови створення дитячих оповідань, різнобарв'я прийомів для змалювання світу ззовні та в душі дитини, авторська світоглядна позиція Франка, автобіографічна суть сюжетів.
контрольная работа [48,4 K], добавлен 05.11.2009Сприяння О. Олеся звільненню Батьківщини від оков царизму. Великі надії на революцію 1905 року. Основний мотив творчості О. Олеся. Твори талановитого поета-лірика. Подорож Гуцульщиною у 1912 р. Життя за кордоном. Еміграція як трагедія життя Олеся.
презентация [1,9 M], добавлен 17.04.2012
