ПочуттяТусок, -ску, ч. Туга, смуток [9, 32]. Але потому щемлячий тусок погнав його в гори, далі од річки.

Назви свояцтва

Неня, -і, ж. І.Мати [9, 343].

2. Вживається при вираженні переляку, здивування, радості [9, 344]. Мені неня купила нову запаску...

Стариня, -і, ж. Старі люди, старики, батьки [9, 65]. Сходились коло церкви або десь у лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів.

Пори року

Благовіщення, -я, с. Одне з християнських свят [9, 92]. На Благовіщення ще вона закопала у муравлисько сіль, булку й намисто і нині треба було все те звідти дістати.

Первовік, -у, ч. Початок віків, найдавніший час [9, 119]. - З первовіку не було гір, лише вода... Така вода, гейби, море без берегів.Петрівка, -й, ж. Піст перед Петровим днем, православним церковним святом на честь апостолів Петра і Павла [9, 34]. У Петрівку упали зими - і то такі тяжкії, що три дні не сходив сніг.

Назви вогню

Ватра, -й, ж. Вогнище, багаття [9, 29]. Ніжно дзвеніла над ним хвоя смерек, змішавшись з шумом ріки, сонце налляло злотом глибоку долину, зазеленило трави, десь курився синій димок од ватри, з-за /греця оксамитовим гулом котився грім.

Грань, -і, ж. Жар [9, 258]. Весела грань сміється до Івана з - під важкого накладу і раптом щезне.

Назви предметів домашнього побуту

Бартка, -й, ж. Маленька сокира [9, 108]. Вітер гострий як наточена бартка, бив йому в груди, його дихання в одно зливалось із диханням гір, і гордість обняла Іванову душу [9, 215].

Дзьобня, -і, ж. Гуцульська вовняна торба [9, 269]. Іван теж дістав нову кресаню і довгу дзьобню, що била його по ногах.Забава, -й, ж.

1. Розвага, гра.

2. Те, що дає розвагу, втіху [9, 13]. Забава трясла стінами хати та била хвилями зойку в спокійне ложе мерця.

Кашиця, -і, ж. Дерев'яна або кам'яна загата по берегах гірської річки для захисту берегів від розмивання [9, 125]. Мусило ж прибитись десь до кашиці, десь люди мали його спіймати.

Копиця, -і, ж.

1 . Невеличкий стіжок сіна, соломи тощо.

2. Те саме, що копа. Стіжок із 60 - и снопів хліба, складених колоссям усередину й покритих одним снопом зверху [9, 281]. Копиця - це купа сіна, яку можуть перенести двоє людей на спеціальних носишах або возити конем. Вилізу на копицу та й си подивлю на полонинку, а ти мені затримбітай...Лавиця, -і, ж. Дошка [або кілька дощечок] на стояках [іноді прикріплена до стіни], на яку сідають або кладуть, ставлять що - небудь; ослін [9, 428]. І завів Івана до стаї, де од порожніх бербениць, путин та голих лавиць йшов запах пустки. Острива, -й, ж. Закріплена вертикально на поверхні землі верхня частина стовбура дерева [переважно смереки], на яку складають сіно або снопи [9, V, 789]. Острива має довгі сучки, які не дають сіну злежатись, через що воно краще просушується. Ледве помітний у лісовім зелі, збирав квітки і косичив ними свою кресаню [бриль], а утомившись, лягав під сіном, що сохло на остривах, і співали йому до сну та й будили його своїм дзвоном гірські потоки.Пістоля, -і, ж. Пістолет [9, 544]. Коли замовкли стріли пістолів і одспівали весілля, а жінка пригнала до загороди вівці й корови, Іван був задоволений навіть.

Поліг, -логу, ч.

1. Низовинна рівнина.

2. Покіс [9, 72], скошена трава. Вона кида в поміч граблі і простягає до нього руки.

Тобівка, -й, ж. Гуцульська шкіряна торба з орнаментом, яку носять на ремені через плече [9, X, 9]. Обличчя схилились до облич, тепле дихання мішалось з диханням, упрілі чола ловили у себе блиск смертельного світла, що запалило мінливі вогні на дротяних запасках, на чересах та тобівках.Топірець, -рця, ч. 1. Сокира з довгим держаком, що використовувалась як зброя.2. Сокира на довгому держаку, звичайно, прикрашена інкрустацією, різьбленням [9, 196]. Іван зігнувся, чекаючи смерті, та Юра вгамував свою лють на бігу і гарним величезним рухом одкинув свій топірець. В повісті це слово використовується в другому значенні.

Інші діалектизми

Любас, -а, ч. Коханець [9, 561]. Коли б хотіла б мати любаса, узяла б Юру.

Любаска, -й, ж. Жіноча форма слова до любас [9, 561]. Він мав би з неї любаску, коли б тоді з'явився.

Вугля, -я, с. Вугілля [9, 781]. З подри, де сохнуть великі круглі боханці будзу, повіває на ватага вітер, але не може прогнати зі стаї запах вугля, сиру і овечої вовни.

Примівка, -й, ж. Замовлення [9, 672]. Вона підглядала, говорила примівки, по кілька разів на вечір бігла до коров,вставала навіть вночі.Співанка, -й, ж. Те саме, що пісня. - Почекай браччіку Йва, я зараз! - гукнув од стаї спузир, і вже звідти долітала до Івана його співанка.Манниста. Худоба, яка дає молоко з високим вмістом жиру.Плохий, -а, -е. 1. Те саме, що поганий [9, 593]. Не падають трупом, які плохі вівці, а твердо стоять на тоненьких ногах.

Смерековий, -а, -е. Прикметник від слова смерека [9, 397]. Звідси дивились на гори, близькі й далекі верхи, що голубіли на небі, на смерекові вічні ліси...

Студений, -а, -е. 1. Дуже холодний.

2. Байдужий, безсторонній [про погляди, вираз обличчя, слова] [9, 799]. Раз якось паслись мо вівці, та й звіяв студений вітер, гейби взимі... Файний, -а, -е. Гарний [9, 551]. За його пам'яті вже двічі коло їх хати трембітала трембіта, оповіщаючи горам і долинам про смерть: раз, коли брата Олексу роздушило дерево в лісі, а вдруге, коли браччік Василь, файний веселий леґінь, загинув у бійці з ворожим родом, посічений топірцями.Фудульний, -а, -е. Гордовитий, зарозумний, пихатий [9, 649]. Його Палагна була з багацького роду, фудульна, здорова дівка, з грубим голосом й волосатою шиєю.

ДієсловаБанувати, -ую, уєш, недок. Сумувати, журитися [9, 102]. - За тобою, душко Марічко... за тобою, банував...

Блеяти, блею, блеєш, недок. Бекати [9, І, 197]. Мечуться пси, блеють овечки і ллються перистим потоком в долину, трясучи вим'ям, обважнілим од молока.

Брели, бреду, бредеш, недок.

1. Повільно йти.

2. Переходити вбрід, перебродити [річку, струмок] [9, 232]. За день перед сим, коли брела Черемош, взяла її вода.

Видіти, -джу, -диш, недок. Бачити [9, 388]. - Чого вилупив баньки? Не видів?.

Нипати, -аю, єш, недок. Ходити туди - сюди, вишукувати що - небудь [9, 414]. А коли і їх вже не стало, на засмучену полонину приволіклась мара та й нипа по стаї й по загородах, чи не лишилось чого для неї.

Облягатись, -аюся, аєшся, недок. 1. Укладатися спати.2. Лягати на чомусь чи де - небудь [9, 532]. Іван, перш ніж облягатись, кликав до себе Миколу, завжди співучого і говірливого.

Розметати, -таю, -аєш, ечу, ечеш. Швидко або із силою розкидати що - небудь в різні боки [9, 738]. Летить од Чорногори, як розгнузданий кінь, б'є копитами трави і розмечує гривою звуки флояри.

Розщібати, -аю, аєш. Розстібати [9, 87]. Палагна розщібнула сорочку, скинула з себе, постояла гола посеред хати і, боязко озираючись на Івана, пішла до дверей.

Скалити, -лю, лиш, недок. 1. Розсуваючи губи, відкриваючи, показувати зуби [звичайно про тварин].

2.Злегка прикривати повіками [око, очі]; трохи примружувати [9, 246].Сокотити, -очу, -отиш, недок. Берегти, стерегти [9, 440]. Він мусить сокотити вогонь, сю полонинську душу, бо хто знає, щоб сталося, якби не вберіг!. Чюрити, -рить, недок. Дзюрчати [9, 393]. Там можна побачитись з далеким родом, що ос/вся по околишніх селах, та й траплялась нагода оддячити Гутенюкам за смерть Василеву, та за ту кров, що не раз ч юрила з Палійчуків. Щезати, -аю, аєш, недок. Переставати існувати, бути в наявності [9, 663]. Отак якби хухнув на скло, воно запітніє, а потому щезне усе, наче нічого не було [9, 204].

ПрислівникиХутко. Присл. до хуткий, -а, -е. означає дію, що відбувається, здійснюється з великою швидкістю, швидкий, скорий [9, 177]. Співай, Марічко, не втрачай веселості свої, я си хутко поверну.

Борше. Швидше [9, 222]. - А розклади борше ватру в стаї...

Май. 1. Мабуть.

2. Більше [9, 59]. Нічьо... В мене є другі. - .май ліпші.Силком. Силоміць, насильно [9, 169]. Алє Палагна була фудульна. її силком не візьмеш.

Сночі. Учора ввечері [9, 42]. - А я йду сночі, - оповідав Іван, - повз її хату та й дивлюся - кочеється шос кругле, гейби капшук.

Уліті. Літньою порою, влітку [9, 70]. А коли сонце знизилось, одцвіли ватри і дими одпетіли у небо, радісним риком обізвалась худоба, перегнана через жар, аби була остра уліті, як гота ватра, аби множилась так, як намноживсь од вогню попіл.

Файно. Гарно [9, 51]. Я си обую файно та буду дівка.Частки Си, Ся Себе [9, 152]. Я си обую файно...

СполучникиГейби. Наче, немов [9, 46]. - А я йду сночі, - оповідав Іван, - повз її хату та й дивлюся - кочується шось кругле, гейби капшук.

ВигукиМой. Уживається при звертанні до людини як вигук [9, 78]. - Ой мой-мой! Шо ти говориш....

Гоу. 1. Звуконаслідування, яким супроводжується стрибок, притупування в танці.

2. Те саме, що гоп. Несподівано заскочила повінь, люті габи збили Марічку з ніг, кинули потім на гоу і понесли поміж скелів у долину Ігій. Тьху [9, 9]. Ігій на тебе, відьмо.

Відхід від діалектизмів у добу, коли ще не створена єдина літературна мова, можливий тільки єдиний - вживання фольклорної мови. Але цілком позбутись діалектизмів письменники не могли, бо й фольклорна мова несе на собі відбитки діалектної мови або існує в діалектній формі [4, 17]. У повісті "Тіні забутих предків" М.Коцюбинський добирав лексичні діалектизми з різних причин. По - перше, він хотів зобразити реалії, назв для яких немає в літературній мові, тож користувався тими назвами, які були в гуцульській говірці. Щоб їх пояснити М.Коцюбинський вдається до різних способів. Один з них - виноска, в якій розкривається значення слова. Наприклад: до слова царинка виноска - обгороджений сінокіс близько оселі; до слова острива - суха галузка, до слова афини - лісові ягоди. Другий спосіб - коли автор поряд з діалектним словом подає його літературне значення в дужках. Наприклад: кресаня (бриль), арідник (злий дух), ґрунь (верх) [180].

Використовує письменник також лексичне й семантичне обрамлені діалектизми, які здебільшого розкриваються самим контекстом. Наприклад: "Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері, чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі. Не раз вона з ляком думала навіть, що то не од неї дитина. Не "сокотилася" баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки - і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня.

Туго росла дитина, а все ж підростала, і не стямились навіть, як довелось шить її штани. Але так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і невідоме нікому або без причини кричить. Гачі на йому спадають, а воно стоїть серед хати, заплющило очі, роззявило рота і верещить."У лексичному складі гуцульських говірок є місцеві слова, що поширені і в інших південно - західних діалектах, а такожслова із зміненим значенням [місцевого поширення]. Наприклад: денцівка - сопілка з денцем, любас - коханець, стариня - батьки, тусок - жаль, царинка - огороджена сіножать, чугайстир - лісний дух. В гуцульських говірках є багато запозичень: бовгар - пастух рогатої худоби, ґрунь - вершина гори, жентиця - сироватка [3, 98].

Крім лексичних особливостей, у повісті М.Коцюбинського зрідка зустрічаємо деякі фразеологічні вирази, найчисленніші з яких - фразеологізми - закликання і вітання.

Фразеологізми - закликання. Ігі на тебе. Щез би в озері та в тріски.... Шляг би ті трафив!. Траплялось, що і Іван звертався до нього, але за кожним разом, стрічаючи погляд чорних пекучих очей мольфара, спльовував непомітно: "Сіль тобі в оці!...". Аби так здоров був!..

Фразеологізми - вітання. - Гаразд, як ви?.

Сталі словосполучення. Така віхола крутить, що світку не видно, а він, небіжчик... - оповідав ґазда сусідам. - Тоді гине в той мах.. Не встигла та за поріг, а двоє ягнят закрутилось на місці - та й вже по них.

У наведених прикладах широко використовується допоміжне дієслово із залишком старої форми дієслова аориста бих, що свідчить про збереження деяких архаїчних форм, які вживались у грамотах ХIV - ХV століття [6, 185].

У новелі "Інтермеццо" М.Коцюбинський використав архаїзми, щоб надати творові мовного колориту, притаманного Гуцульщині, для індивідуалізації мови персонажів. Таким чином Гуцульщина повністю вимальовується такою, якою сприймали й бачили її самі гуцули. І нині, на початку XXI ст., читач із захопленням сприймає розповідь про самобутній гуцульський край, його обряди, звичаї.

"Інтермеццо" - поетична, глибоко психологічна, лірична й філософська новела. Вона є вершиною у творчості М.Коцюбинського, окрасою всієї української літератури. Тому сьогодні учні з великим інтересом і задоволенням вивчають цей твір.

Висновки

За допомогою арсеналу образотворчого мистецтва виписані й портрети сирітки («Харитя») городового, гімназіста («Подарунок на іменини»), поміщика («Коні не винні»). Суттєвою особливістю є акцентація уваги на окремих деталях [очі, погляд, одяг тощо]. У портретах і пейзажах письменника образи розкриваються через символічні атрибути, метафоричність, характерні для народного мистецтва, авторську мову творів.

Архаїзми слугують важливим засобом вербалізації точки зору автора на проблеми, які він висвітлює в своїх творах.

Аналіз колористичної лексики в новелах Коцюбинського виявив, що у них спостерігається створення вишуканих колористичних метафор, які базуються на віддалених, суб'єктивних асоціаціях.

Традиційна загальна символіка представлена у творчості Коцюбинського, маючи властивості усталеного вживання у поетичному мовленні. Навантажена всіма відомими асоціаціями, вона використовується письменником у складі “готових” образів.

Аналіз застарілої лексики у новелах М.Коцюбинського висвітлив системні зв'язки між колористичними компонентами мови художніх творів. Навіть тоді, коли архаїзми у текстах розглянутої новели вживаються в основному, прямому значенні, їхня семантика змінюється.

Мовні особливості творів Михайла Коцюбинського, як і повісті "Тіні забутих предків" привертала увагу багатьох дослідників. Так, Ф.Т. Жилко в статті "Проблема діалектизмів в українській літературній мові доби імперіалізму (кінець XIX і початок XX ст.)" писав, що діалектизми в повісті так "лексичне й синтаксично обрамлені", що "самим контекстом здебільшого розкриваються" [4, 18]. Архаїзми у творі подані письменником як народнопоетичний елемент мови, як частина загального художнього орнаменту повісті, написаної відшліфованою літературною мовою.

Та хоча Коцюбинський вводить чималу кількість архаїзмів з метою надання своєму творові місцевого колориту, проте подає в такому контексті, що це не заважає сприйняттю твору.

Список використаних джерел

1. Агеєва В.П. Українська імпресіоністична проза. - К., 1994

2. Возняк М. С. Історія української літератури - Л.: Феміна, 1992.

3. Єфремов С. О. Історія українського письменства - Л.: Фаміна, 1995.

4. Іваненко Б.М. І.П.Котляревський. - К.: Наукова думка, 2000. - 189 с.

5. Історія української літератури (Перші десятиріччя ХІХ століття). Підручник / П.П. Хропко, О.Д. Гнідан, П.І. Орлик та інші. - К.: Либідь, 1992. - 512 с.

6. Історія української літератури у 2-х томах. Т.1. - К.: Наукова думка, 1987. - 630 с.

7. Калениченко Н.Л. Великий сонцепоклонник: Життя і творчість Михайла Коцюбинського. - К., 1967.

8. Калениченко Н.Л. Михайло Коцюбинський. - К.: Дніпро, 1984. - 189 с.

9. Каленичєнко Н. Михайло Коцюбинський: Нарис життя і творчості.-- К., 1984.

10. Колесник П. Коцюбинський -- художник слова.-- К., 1964.

11. Колесник П.Й. Коцюбинський художник слова. - К.: Наукова думка, 1984. - 535 с.

12. Колесник П.Й. М. Коцюбинський - художник слова. - К., 1964.

13. Костенко М. Художня майстерність М. М. Коцюбинського.-- К., 1969.

14. Коцюбинський І. П. Твори. Передмова Шабліовського Є.С., Деркача Б.А. - К.: Дніпро, 1980. - 439 с.

15. Коцюбинський І.П. Твори в 2-х томах. Т.1. - К., 1992. - 467 с.

16. Кузнецов Ю. Поетика прози Михайла Коцюбинського.-- К., 1989.

17. Кузнецов Ю.Б., Орлик П. І. Слідами феї Моргани: Вивчення творчості М.М.Коцюбинського в школі. - К., 1990.

18. Кузнецов Ю„, Орлик П. Слідами феї Моргани.-- К., 1990.

19. Куп'янський Й.Я. Літопис життя і творчості Михайла Коцюбинського. - К., 1965.У вінок Михайлу Коцюбинському: 36. ст. і повідомлень. - К.,1967.

20. Літературна енциклопедія. - К., 1994.

21. Мацько Л., Христенок В. Історія української літературної мови // Диво слово. - 2002. - №10. - с.52.

22. Михайло Коцюбинський у школі. -К.: Радянська школа, 1976. - 198 с.

23. Москаленко А.А. Хрестоматія з історії української літературної мови. - К., 1985. - 539 с.

24. Панченко В. Голос туги за гармонією: Новела М. Коцюбинського «Іпіегіпе22о» // Наукові записки кафедри української літератури [Кіровоградський педінститут ім. В. К. Винничен-ка].-- Кіровоград,1995.-- Вип. 1.

25. Плющ П.П. Історія української літературної мови. - К.: Вища школа, 1971. - 424 с.

26. Поліщук Я. "Пейзаж людини" від Михайла Коцюбинського // Диво слово. - 2004. - № 10. - с. 44.

27. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. Підручник. - Тернопіль, 1000. - 248 с.

28. Потупейко М. Михайло Коцюбинський: Ранній період життя і творчості.-- К., 1964.

29. Семчинський С. В. Загальне мовознавство. К., 1996.

30. Сивокінь Г. Одвічний діалог: Українська література і її читач від давнини до сучасності.-- К., 1984.

31. Спогади про Михайла Коцюбинського.-- К., 1962.

32. Степанишин Борис. Українська література: Підручник для 9 класу - К.: Освіта, 1993. - 336 с.

33. Сучасна українська мова. - К.: Либідь, 1991.

34. Українська та зарубіжна література. Посібник. - К., 2001.

35. Федоренко Є. Пошуки Михайла Коцюбинського-стиліста // Українське слово: Хрестоматія...-- Кн. 1.

36. Филипович П.П. "Цвіт яблуні" М.Коцюбинського // Филипович П.П. Літ.-крит. ст. - К., 1991.

37. Франк о І. Старе й нове в сучасній українській літературі // Зібр творів: У 50 т.-- К., 1982.--

38. Черненко О. Михайло Коцюбинський - імпресіоніст // Сучасність. -1987.

39. Чижевський Д. Історія української літератури. - Тернопіль: Феміна, 1994.

40. Шабліовський Є. Життя. Література. Письменник. Вибрані дослідження. - К.: Дніпро, 1974. - 340 с.

41. Шевченко Г.А. Нариси з історії української літературної мови. - К.: Вища школа, 1996. - 285 с.

42. Шевченко Л.Ю., Різун В.В., Лисенко Ю.В. Сучасна українська мова. Довідник. - К.: Либідь, 1996. - 250 с.

Размещено на Allbest.ru