"Я б побажав тобі когось отак любити, як я тебе люблю..." (за поезією Василя Симоненка)

Размещено на http://www.allbest.ru

Твір

"Я Б ПОБАЖАВ ТОБІ КОГОСЬ ОТАК ЛЮБИТИ,

ЯК Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ..."

(ЗА ПОЕЗІЄЮ ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА)

Василь Симоненко, співець чарівної краси нашої незрівнянної України, пішов з життя ще зовсім молодим, не досягнувши тридцятилітнього віку. Але всі двадцять вісім років, подарованих йому вічністю, прожив чесно, відкрито й гордо ніс звання народного поета, "витязя молодої української поезії". Митець настільки самовіддано любив рідну землю і славний козацький рід, що вся його творчість пронизана духом палкого патріотизму.

Замріяний, захоплений, переповнений швидкоплинними емоціями, Симоненко був натурою надзвичайно тонкою, вибагливою, невтомною в пошуках ідеалу. Він щедро дарував скарби своєї багатющої душі, вулканічного темпераменту і, як усі юнаки, сподівався від життя царської віддяки. У поезії "Світ який - мереживо казкове!" він пристрасно передає відчуття напруженого очікування чуда, якого просить у долі:

...Дай мені любові, дай добра,

Гуркочи у долю мою, світе...

Не шкодуй добра мені, людині,

Щастя не жалій моїм літам...

А чи можливе щастя без кохання? Мабуть, поет ніколи конкретно й не ставив перед собою це питання, а просто готував душу свою прийняти, обігріти майбутню єдину, велику і вірну любов, тому не хотів розмінюватись та розпорошуватись. Ця думка виразно проступає з рядків його вірша "Буду тебе ждати там, де вишня біла..." Ліричний герой поезії ще не переживає солодких мук пристрасті, він тільки передчуває прихід незвіданого, бо "признається щиро":

...не тебе я жду,

Жду свого кохання в білому саду.

Але справжнє почуття, як і годиться, прийшло несподівано.

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів, -

ділиться своєю радістю окрилений митець у вірші "Вона прийшла". І ця таємнича "вона", ця безсонними юнацькими ночами виплекана мрія, увірвалася в поетове життя раптово, освітивши його ніжною жіночою ласкою: симоненко василь лірика інтимний

Вона прийшла, заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

Симоненко не шкодує поетичних барв для оспівування чудодійного почуття, зображує його експресивно і гіперболічно, бо з тієї миті, як затремтіла в його серці мелодія любові, увесь світ сконцентрувався для нього в коханих очах, і він уже

...не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти...

Усепоглинаюча пристрасть не залишила вибору, вона полонила душу й тіло, оволоділа думками, і ніщо не в змозі було її перемогти. Підкоряється їй і ліричний герой поезії, сміливо ступаючи під її сонценосні знамена. А риторичне питання, яким за-вершується поезія, звучить як утвердження всемогутньої сили земного кохання, його солодкої зваби.

Проте поет, звичайно, усвідомлює, що в країні Любові бувають і маленькі непорозуміння, і великі трагедії. Що гармонія практично невловима і тримається на хиткому містку, протягнутому над прірвою крайнощів. Тому у вірші "Є в коханні і будні, і свята" митець піднімає цю проблему і стверджує: коли почуття справжнє - воно переживе період руйнування рожевих ілюзій:

...жодного разу

І вагання, і сумнівів час,

Дріб'язкові хмарки образи

Не закрили б сонце від нас.

У цій розгорнутій метафорі - глибина почуттів ліричного героя, який хоче бути до останку щирий зі своєю коханою і використовує всі свої духовні резерви, щоб постійно поповнювати чашу любові. Тому так експресивно звучить авторське безкомпромісне звертання до володарки свого серця:

Ненаглядна, злюща, чудова,

Я без тебе не можу жить!..

Подібна вибуховість та афористичність характерна для усієї творчості Василя Симоненка, окрасою якої є його інтимна лірика. І, можливо, якби невблаганний час відрахував поетові більше весен, ми змогли б прочитати ще не один замріяно-ніжний чи памфлетно-загострений вірш талановитого майстра слова. Та й те, що зосталось нам від митця у духовний спадок, незмінно зворушує наші душі і серця, примножує красу і добро на Землі.

Размещено на Allbest.ru