Ольга Кобилянська

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

Ольга Кобилянська

Протягом останнього десятиріччя минулого віку в українській літературі пишною кирилицею яскравих самобутніх талантів розквітло ціле покоління нових письменників, які, за словами Івана Франка, побачили “одну зі своїх головніших задач у психологічному аналізі соціальних явищ, тому ,сказати б, як факти громадського життя відбиваються в душі і свідомості одиниці і, навпаки, як у душі тої одиниці зароджуються й виростають нові події соціальної категорії “.В цьому поколінні нових митців української літератури Іван Франко відзначив “одну високо талановиту репрезентантку в особі буковинки Ольги Кобилянської”.

Гірською орлицею, буковинською красою ,царівною української літератури називали Кобилянську її сучасники й наступники. І кожне з цих визначень підкреслювало якусь рису її творчості, якусь грань її характеру. Літературні противники всього нового і поступового доклали немало і зусиль, щоб скомпрометувати творчість Кобилянської. Та на письменниці ставали визначні прогресивні діячі української культури, які боронили її від тих нападів.

Творчий шлях Ольги Кобилянської був нерівний. Складні умови, в яких вона виховувалася і творила, не завжди достатній опір ідейно хворобливим віянням і впливам -все це спричинялося до того, що інколи з-під її пера виходили слабкі, ідейно неповноцінні твори. Тане ці недоліки визначають провідний напрям її письменницької діяльності. Відданість народові ,палке прагнення побачити його вільним і щасливим, рівняння на передові сили української, російської і світової літератури допомогли тому, що яскравий талант Кобилянської не знидів, не загинув у буденщині буковинських провінціальних містечок, а розцвів пишним садом, яскравим цвітом.

Життєвий шлях Ольги Кобилянської

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в містечку Гура-Гумора на півдні Буковини, в родині дрібного урядовця.

Батько Ольги - Юліан Якович походить з Галичини. 14-річним хлопцем Юліан покинув мачуху і пішов мандрувати світом, заробляючи на прожиття уроками для поміщицьких дітей. Зайшовши до міста Серет, Юліан Кобилянський залишився там у місцевого священика Бучацького, який навчив юнака урядової німецької мови й оприділив на посаду мандатора. Як згадує письменниця, батько, попрацювавши мандатором понад двадцять років, заступався перед урядом за бідних селян, проводячи судові процеси проти поміщиків .Він закінчив “свою мандат орську кар'єру процес проти гнобителя, звірського плану, з котрого вийшов побудником-не славний, в палаті живучий “пан” , а він, батько, а з ним кілька сіл хліборобів”. Годі казати, що такі мандатори були поодиноким, нетиповим явищем серед австрійських урядовців.

Після скасування мандаторства Юліан Кобилянський працював слідчим суддею, а потім був переведений на службу в урядових установах. Особисто чесний, відданий народові. Кобилянський користувався пошаною серед селен.

Мати Ольги Юліанівни- Марія Вернер походить з німецького роду, виховувалася в сім'ї українського поета Миколи Устиновича. Діставши в спадщину невеликий маєток у селі Дімці на Буковині, вона рано одружилася. Письменниця відзначає великий вплив своєї матері на виховання родини. “Чого не доконав батько в вихованні на дітях своєю повагою, строгістю й фанатичною консеквенцією,те довершило вона своїм супокійним розумом, лагідним наказом, по гладження, повним любові, рукою по голові-і все сповнялося”.

Батько Ольги Юліанівни, дістаючи раз за разом переміщення по службі, змушений був переїздити з одного буковинського міста до іншого. Через 5 років після народження Ольги його перевели до Сучави, а ще через 3 роки-до Кімполунга . Тут пройшло дитинство і молодість майбутньої письменниці. Це містечко, розташоване в долині річки Молдови, було населене переважно німецькими урядовцями та понімечченими румунськими, українськими та польськими родинами. В повіті поміж румунськими селами було багато українських.

1889 року старий Кобилянський виходить на пенсію і оселюється в Димці. Через 2 роки Кобилянські переїздять до Чернівців, а з ними й Ольга.

Батьки Кобилянської жили не заможно. Їх невеликих достатків вистачало лише на те, щоб вчити синів. Про освіту дочок у великій родині годі було думати.

В школі Кобилянська вчилася по-німецьки. Це була офіційна мова, якою велося діловодство в установах, якою розмовляла переважна більшість населення містечка. І не дивно, що письменниця, згадуючи юні роки, пізніше писала: “Все було, мов павутиною, основане Німеччиною- котра, сказавши правду не була нам несимпатична... була одиноким джерелом, котра подавало духову поживу”.

За спогадами письменниці, її батько, рід якого походив з Наддніпрянщини, назавжди зберіг любов до рідного слова, до української пісні. Українська мова була одною з розмовних у родині. 3-4 місяці Ольга Юліанівна навіть брала уроки української мови у приватної вчительки і за цей час навчилася читати й писати по-українськи. Звичайно, цього було замало, коли зважити, що в родині українська мова хоч і вживалася, але була дуже далека від літературної. До батьків Ольга писала польською мовою-першою мовою, якою її вчили вдома. З подругами вона листувалася німецькою мовою, рідше-польською. Читала книжки переважно німецькою мовою, бо тільки такі книжки й лили у місцевій бібліотеці

З української літературою вона познайомилася ще в дитячі роки, знала напам'ять вірші з “Кобзаря” Шевченка, читала твори Федьковича, поезію Устиновича. Пізніше Кобилянська прочитала твори Панаса Мирного, Нечуя-Левицького, Івана Франка, Олени Пілки, Лесі Українки,ранні оповідання Михайла Коцюбинського. Ставши письменницею, не пропускала нічого, що з'являлося в українській літературі

Кобилянська цікавилася і науковими теоріями але якоїсь системи в її самоосвіті не було. Дівчину цікавили праці на природничі теми, і вона радо читала твори Дарвіна, залишивши конспективні нотатки про його теорію.

Письменниця завжди була близька до трудящих. Живучи в Кімполунзі вона бувала в навколишніх гуцульських селах, дружила з селянками. Пізніше, перебуваючи в Чернівцях, Кобилянська майже щороку виїздила то в Димку, то в Болехів до Наталі Кобринської, то в Кімполунг. Ці постійні стосунки з селянами допомогли їй глибше проникнути в народні думи і сподівання, стихійне, але матеріалістичне в своїй основі селянське світосприймання.

Ще в Кімполунзі Кобилянська почала захоплюватися ідеєю жіночої емансипації. Вона читає працю Джона Стюарта Мілля “Про жіночу емансипацію”, конспектує її. Та думки Мілля , заведені до конспекту Ольгою Кобилянською, були вже перейденим етапом, принаймні в Росії, де розв'язання жіночого питання пішло значно вперед в порівнянні з Західною Європою. В 90-х роках жіночий рух у Росії стає частиною соціалістичного руху.

Кобилянська бере активну участь в організації різних жіночих товариств. Так, разом з М.Маяковською вона закладає в Чернівцях “Товариство руських женщин на Буковині”.

Значною подією в житті Ольги Кобилянської була поїздка до Лесі Українки на Наддніпрянську Україну 1899 року. Кобилянська побувала в Києві, де познайомилася з багатьма видатними діячами прогресивної української культури. З Києва письменниця їздила до Канева скласти земний уклін могилі Тараса Шевченка. Потім вона гостювала в Зеленому Гаї, поблизу Гадяча, у Лесі Українки

В 1901-1903рр. Леся Українка приїздила до Кобилянської в Чернівці.Кобилянська їздила з нею в Кімполунг, водиле в гори, де жили героїні її творів-гуцулка Параска та інші.

1903 року Кобилянська збирається їхати до Києва на ювілей Миколи Лисенка. Проте ця друга поїздка до Києва не відбулася. Захворіла мати, і на письменницю лягли всі турботи по домівці. Важка праця і простуда призводять до часткового паралічу, та наприкінці 1903 року Ольга Кобилянська злягла. І хоч потім лікування на німецьких та чеських курортах наслідки паралічу якоюсь мірою були знешкодженні, письменниця з 1903 року постійно хворіє.

Хвороба не змусила Кобилянську припинити літературну працю, хоч і наклала на її твори відбиток важкої туги. Особисте життя письменниці стає ще складнішим, коштів на лікування не вистачає. Помирає мати, а згодом і батько. Від 1912 року Кобилянську обсідають злидні.

Уряд Радянської України дбав про життєві умови Кобилянської. 1927 року їй призначили персональну пенсію. 1928 року Кобилянська їде лікуватися в Чехословаччину. Здоров'я Ольги підупадає з кожним роком.

Похилий вік, важка хвороба, не дали їй змоги евакуюватися в дні, коли на нашу країну напали гітлерівські банди. Переслідувана фашистками посіпаками, віддана до військового суду, Кобилянська померла 21 березня 1942 кобилянська року на 79-му року життя.

письменниця інтелігентний село

Творчий шлях

О. Кобилянська належить до того періоду історії української літератури, який прийнято називати літературою кінця 19-початку 20 ст. Це була нова епоха в нашому красному письменстві, що збіглося в часи з початком пролетарського етапу визвольного руху в Росії. Шукання нових шляхів, нових обріїв у великій мірі позначилося на творчості славної когорти передових митців слова того часу, зокрема і Кобилянської.

Це нове в нашій літературі підкреслив у своїх працях І. Франко, який уперше теоретично узагальнив ці шукання. Великий Каменяр відзначав, що група молодих письменників значно поглибила у своїх творах психологічний аналіз. Головною темою нової прози стала “внутрішні, душевні конфлікти та катастрофи”.

Отже, література цього періоду своїми художніми якостями, своєю мелодійністю й образністю максимально наближається до. інших видів мистецтва-музики і малярства.

А ще великий Каменяр зазначав: “Найбільш визначними представниками цього покоління прозаїків кінця 19-початку 20 ст. є О.Кобилянська, В Стефаник,. Лесь Мартович”.

У глибині Карпат Південної Буковини загубилося маленьке містечко Гура-Гумора. Там серед шуму смерек і ніжньої пісні гірських струмочків. У тихій задумі предковічних гір уперше побачила небо О.Кобилянська.

У 1880 році закінчено перше оповідання. Воно було написано по-німецьки і мало назву “Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини”.

Дуже багато заважало у духовному рості Кобилянської російська література. Письменниця признавалася, що найбільший вплив на неї мали Тургенєв і Достоєвський. Лев Толстой був її “богом”. Цей велет братньої літератури став предметом спеціальної статті, яку Кобилянська написала німецькою мовою у 1930 році.

У російських письменників авторка “Землі” вчилася майстерності, під їхнім впливом вона поглиблювала психологічний аналіз та соціальне бачення проблем, їх художнього розв'язання.

У1886 році молода письменниця пише німецькою мовою оповідання “Вона вийшла заміж”, яке лягло в основу повісті “Людина” Саме від цього твору (повість була остаточно закінчена 1892 році) й починається Кобилянська як українська письменниця, як видатний майстер художньої прози.

Повість “Людина” була надрукована 1894 року у львівському журналі “Зоря”. А через 2 роки в чернівецькій газеті “Буковина” її редактор Осип Маковей почав друкувати інший твір Кобилянської -“Царівну”.

У повісті “Царівна” продовжено тему емансипації жінки.

Вже в ранніх творах Кобилянської значну роль відіграє природа. Пейзажі виконують важливу стильову функцію. Це слід підкреслити, щоб учні краще усвідомили художнє “життя” природи в повісті “Земля”.

У своїх ранніх творах Кобилянська створила образ людей переважно в морально-психологічному й в значній мірі романтичному плані У цих творах дуже мало зовнішніх подій. Сюжетом письменниця будує на внутрішніх психологічних колізіях.

Своїх героїнь письменниця бере не тільки з середовища інтелігенції. В1895 році Кобилянська написала оповідання із селянського життя “Банк рустикальний” так “Некультурна”. Гостротою соціальної тематики позначена, зокрема, перше з них

До образів жінок з інтелігентного середовища О. Кобилянська звертається знову в оповіданні “Valse melancolique” (1897). У листі до Осипа Маковея вона писала : “Прочитались-те “ Valse melancolique” і знаєте історію мого життя . Се моя історія . Більше не кажу нічого.

Торкнувшись морально-етичних проблем життя інтелігенції у таких новелах, як «Аристократка» (1896), «Impromptu phantasie», Кобилянська продовжує розробляти їх у наступних творах і створює три цілісних образи жінок. Згодом вона повертається до цієї теми в повістях «Ніоба» (1905), «Через кладку», «За ситуаціями» (1913).

Тема інтелігенції проходить через усю творчість Кобилянськоі -- від її ранніх оповідань та повістей до «Апостола черні».

Зображення життя села, його соціально-психологічних і морально-етичних проблем стало другою провідною лінією творчості Кобилянської. «Щоденники» письменниці переконливо свідчать, що в другій половині 80-х рр. вона вже замислюється над долею народу, пов'язуючи проникнення в його життя з опануванням соціалістичних ідей. В новелі «Жебрачка» (1895) письменниця вперше показує людину з народу, яка опинилася без засобів до існування, живе з милостині. У середині 90-х рр. письменниця поглиблює знання життя селянства, чому сприяють її тісні контакти з мешканцями буковинських сіл, зокрема Димки, що згодом увійде в її творчість страшною трагедією-братовбивством

Глибоко правдиві картини з життя села Кобилянська дала в новелах «Банк рустикальний», «На полях», «У св. Івана», «Час», «Некультурна». Визначним досягненням української літератури, вагомим внеском письменниці у розробку теми землі у світовій літературі є повість Кобилянської «Земля».

На початку 1890-х рр., розробляючи проблеми, накреслені в ранніх творах, письменниця прагне розширити сферу своїх художніх пошуків, звертається до абстрактно-символічних тем і образів («Акорди», «Хрест», «Місяць» та ін.), пише ряд поезій в прозі, серед яких є майстерні художні мініатюри. Кобилянська друкує окремі твори в модерністських журналах «Світ», «Українська хата».

Реалістичні й романтичні тенденції творчості Кобилянської своєрідно поєднуються в одному з її кращих творів -- повісті «В неділю рано зілля копала», в основі якої -- мотив романтичної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», що неодноразово опрацьовувався українськими письменниками, зокрема М. Старицьким у драмі під однойменною назвою. Повість перекладена багатьма мовами, інсценізована, з успіхом йде на сценах театрів нашої країни.

Творчість Кобилянської 1920-1930-х рр., у період, коли Північна Буковина опинилася під владою боярської Румунії, проходила в особливо складних і тяжких умовах. Українська мова й культура у цьому краї жорстоко переслідувалися, проте й у таких умовах Кобилянська налагоджує контакти з українською літературною молоддю прогресивного журналу «Промінь» (1921 -- 1923), з львівським місячником «Нові шляхи», з харківським видавництвом «Рух», де протягом 1927-1929 рр. вийшли її «Твори» в 9 томах.

У творах Кобилянської періоду першої світової війни та часів боярсько-румунської окупації Північної Буковини з'явилися деякі нові мотиви. В оповідання письменниці ввійшла тема війни («Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі» (1917), «Зійшов з розуму» (1923) та ін.), що була однією з провідних у творчості В. Стефаника, Марка Черемшини, О. Маковея, К. Гриневичевої та ін.

У деяких оповіданнях та новелах післявоєнного періоду Кобилянська звернулася до відображення тих морально-етичних проблем, що стали предметом художнього аналізу в багатьох її творах, написаних у кінці 19 -- на початку 20 ст. Так, мотиви «Землі» знаходять своєрідне продовження і певне поглиблення в соціально-побутовому оповіданні «Вовчиха».

Творчість Кобилянської 1920-1930-х рр підпадає під певний вплив символізму («Сниться», «Пресвятая богородице, помилуй нас!»). У романі «Апостол черні» письменниця певною мірою ідеалізує буковинське духовенство, наділяючи таких духовних пастирів, як о. Захарій, багатьма громадянськими й християнськими чеснотами.

Виступивши в середині 1890-х рр. як українська письменниця з оповіданнями й повістями з життя інтелігенції, Кобилянська протягом майже півстоліття створила десятки оповідань, нарисів, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей, перекладів, лишила значне за обсягом листування. Велика частина її творів написана німецькою мовою. З них лише деякі були надруковані в періодичних виданнях; у 1901 р. вони вийшли окремою книжкою під назвою «Kleinrussische Novellen». Окрему ідейно-тематичну групу становлять мемуарні та публіцистичні твори Кобилянської, написані в радянський період її діяльності.

Обставинами життя і творчістю Кобилянська глибоко вросла в буковинський ґрунт. Разом з тим вона ніколи не замикалася у вузьких етнографічних рамках і охоплювала зором усю Україну. Активна учасниця загальноукраїнського літературного процесу, Кобилянська постійно спілкувалася з культурами інших народів, зокрема тих, які жили в Австро-Угорській імперії. Завдяки новаторству, співзвучності прогресивним тенденціям світової літератури проза Кобилянської в її вершинних виявах викликала і викликає значний інтерес не лише в нашій країні, а й за її межами. Кращі твори письменниці вийшли у перекладах багатьма мовами, зокрема слов'янськими, відіграли й відіграють важливу роль у міжслов'янських літературних контактах, піднімаючи міжнародний престиж українського художнього слова.

Размещено на Allbest.ru