Трагедiя особистостi в умовах крiпосницького суспiльства (на матерiалi творiв української та росiйської лiтератури)

24

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТРАГЕДIЯ ОСОБИСТОСТI В УМОВАХ КРIПОСНИЦЬКОГО СУСПIЛЬСТВА (НА МАТЕРIАЛI ТВОРIВ УКРАЇНСЬКОЇ ТА РОСIЙСЬКОЇ ЛIТЕРАТУР)

Вступ

Однiєю з особливостей суспiльного ладу на українських землях у I половинi XIX ст. була крiпаччина. Бiльшiсть українцiв належала до селянської верстви. Крiпаки були позбавленi свободи пересування, права на власнiсть, права на проживання з родиною. Їх становище погiршувалося розгулом панської сваволi та вiдсутнiстю форм захисту. Явища тогочасної дiйсностi знайшли вiдображення в художнiх творах. Багато письменникiв тiєї доби зверталися до трагiчних образiв селян. На це вказували дослiдники О. Бабишкiн, О. Буряк, О. Гончар, С.Єфремов, М. Жулинський, М. Зеров, М. Яценко та iн.

Українськi землi знаходилися у складi Росiйської iмперiї. На всiй територiї iмперiї суспiльний лад був однаковим, тому трагiчнi образи селян наявнi й у творах росiйських письменникiв. Актуальнiсть нашого дослiдження полягає в компаративному аналiзi українських та росiйських творiв, присвячених зображенню трагедiї особистостi в умовах крiпосницького суспiльства.

Об'єктом нашої роботи є твори Є. Гребінки, Л. Боровиковського, П. Бiлецького-Носенка, П. Гулака-Артемовського, Марка Вовчка, Т. Шевченка, I. Крилова, О. Радищева, О. Грибоєдова, а предметом дослідження - художнi особливостi зображення трагедiї особистостi в умовах крiпосницького суспiльства в даних творах

Мета даної роботи - дослiдити художнi особливостi зображення трагедiї особистостi в умовах крiпосницького суспiльства у творах українських та росiйських письменникiв, виявити специфiчнi художнi особливостi творiв української лiтератури та їх спiльнi художнi особливостi з творами росiйської лiтератури.

Гіпотеза - розкриття трагедiї особистостi в умовах крiпосницького суспiльства у творах українських письменникiв має специфiчнi художнi особливостi та спiльнi художнi особливостi з творами росiйської лiтератури.

Мета роботи й висунута гіпотеза зумовлює розв'язання низки завдань:

1. Опрацювати тексти творiв та критичну лiтературу

2. Вивчити iсторико-культурних джерел, у яких вiдтворено особливостi життя українських крiпакiв

3. Визначити сутностi трагедiї особистостi в умовах крiпосницького суспiльства

4. Узагальнити і систематизувати виконаної роботи.

Методи дослідження. Завдання розв'язуються в роботі у взаємозв'язку за допомогою комплексу методів та прийомів. Основними методами дослідження стали методи емпіричного дослідження (вивчення наукової літератури, аналіз текстів) та методи теоретичного дослідження. У роботі застосовуються елементи описового методу, зiставний аналiз.

Теоретичне і практичне значення нашої роботи

Матеріали та результати дослідження можуть бути корисними студентам-філологам i вчителям лiтератури для збагачення знань з iсторiї лiтератури.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, та списку використаних джерел.

Цитати у роботі та назви робіт науковців подаються у мовному оформленні оригіналу.

1. Крiпосне право як правова основа суспiльства XVIII-I п. XIX ст.

Для української дiйсностi I половини XIX ст. було характерним явище крiпосництва. У словнику iсторичних термiнiв Г.В. Згурського наведено таке визначення крiпосництва. «Кріпосне право - за феодалізму система правових норм, що встановлювала залежність селянина від феодала і неповну власність останнього на селянина [9, с. 106]». Як зазначає дослiдник В.О. Ключевський, крiпацтво «знаходило юридичний вираз у прикріпленні селянина до землі, праві феодала на працю і майно селянина, відчужуванні його як із землею, так і без неї, надзвичайному обмеженні дієздатності (відсутність у селянина права розпоряджатися нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді, права державної присяги тощо) [13, с. 282]».

Як стверджують iсторики Д. Дорошенко i О. Субтельний, «Селянин не мав юридичної власність на землю; земля була монополізована iмператором, церквою й служивим станом. Хлібороб складав з поміщиком договір, у якому встановлювалося, скільки він буде платити або відпрацьовувати за оренду. Нерідко за умовами того ж договору землевласник давав наймачеві у формі позички насіння, худобу та знаряддя. Щоб піти з маєтку на нове місце, селянин повинен був повернути суму, заплатити за житло, яким користувався з родиною, відшкодування за збитки, понесені землевласником через те, що він не зробив зимової роботи, а іноді й особливий збір за вихід [4, c. 153]». Зрозумiло, що iмовiрнiсть звiльнення крiпака була мiнiмальною. Основною рiзницею мiж верствами була кiлькiсть майна. Оскiльки крiпаки майже нiчого не мали в своїй власностi, вони не мали права змiнити своє соцiальне становище. А вiльна людина могла перейти до нижчої верстви, одружившись iз крiпаком. Таким чином, держава віддала поміщикам майже всю владу над селянами.

Такий стан речей отримав формальне вираження в «Уложении 1649 г.» Iсторичнi дослідження у цій галузі пiдтверджують, що «серед сотень статей, що визначали владу поміщиків над селянами, не було ні однієї, яка б цю влада як-небудь обмежувала. «Уложение» визнає селян живим рухомим майном, роблячи їх особисто відповідальними за борги поміщиків, що розорилися, забороняє їм скаржитися на поміщиків за винятком випадків, коли мова йде про безпеку держави (тоді скарга ставилася їм в обов'язок), і позбавляє їх права давати показання в суді при розборі цивільних позовів [4, с. 125]». Таким чином, суд завжди завершувався рiшенням на користь багатшого учасника процесу. Коли крiпаки були звинуваченi, вони не могли захистити свої права в судi через хабарництво суддiв.

Як повiдомляє Д. Дорошенко, «у росiйськiй армiї й у флоті (Збройні сили) з 1705 року по 1874 рік рекрутській повинності підлягали всі податнi стани (селяни, міщани й ін.), для яких вона була общинною й довічною. Вони поставляли зі своїх громад певне число рекрутів (солдат). Набір в армію кріпаків звільняв їх від кріпосної залежності. Від рекрутської повинності було звільнене дворянство [4, c. 136]». Ця обставина створювала ще одну вiдмiннiсть мiж крiпацькою та дворянською верствою.

Вiдомо, що в Україні, яка перебувала у складі Російської імперії, кріпосне право було остаточно юридично оформлено «пунктом 8 указу Катерини ІІ «О податях с купечества, мещан, крестьян и других обывателей губерний Киевской, Черниговской, Новгород-Северской, Харьковской, Могилевской, Полоцкой, Рижской, Ревельской и Выборгской; о сборе пошлин с дел и с продаваемых недвижимых имений в губерниях малороссийских и о распространении на оные губернии права выкупать недвижимые имения ближайшим родственникам, по общим государственным узаконениям» від 1783 р., за яким селян Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв (13% від теріторії сучасної України) повністю позбавлено права переходу і на них поширено було загальноросійські закони. Поміщик міг продати кріпака, обміняти на будь-яке майно, розлучити чоловіка з жінкою і батьків з дітьми. На Київщині, Брацлавщині і Поділлі, особливо з кінця 18 ст., феодали скорочували слободянам «вільні роки», переводили селян з чиншу на панщину. У 1796 р. Павло І видав указ «О прекращении самовольного перехода поселян с места на место в губерниях: Екатеринославской, Вознесенской, Кавказкой и области Таврической, равно как и переселение из других губерний в оные, о способах удовлетворения владельцев, потерпевших от сих переходов и о штрафах за прием и держание беглых людей», яким крiпосне право поширювалось ще на 25% теріторії сучасної України. [21, с. 283]». Отже, крiпаки були позбавленi свободи пересування. Вони знаходилися в повному розпорядженнi своїх власникiв, тому могли бути проданi, програнi тощо. Це означало переїзд до iншого маєтку та розлуку з найдорожчими людьми.

Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок про антилюдянiсть суспiльного ладу, в умовах якого селяни були позбавленi майже всiх прав.

2. Трагедiя українського селянина в умовах крiпосницького суспiльства

2.1 Обмеження особистої свободи крiпака

кріпак український селянин панський

Просвітительська байка перших десятиріч XIX ст. дає досить повну й достовірну картину суспільного життя та представляє цілу низку станових типiв. На думку М. Яценка, «викривально-сатиричний пафос байкових творів, як правило, спрямований на осудження соціальної несправедливості, викриття панської сваволі, паразитичного життя соціальних верхів суспільства [11, c. 113]». Зокрема у творах українських байкарiв iснує проблема страждань крiпака через майнову нерiвнiсть.

У кращих із байок Гребінки показується несумісність майнових інтересів і моралі панівної верхівки (поміщиків, бюрократичного державного апарату) і селянства; («Пшениця», «Рожа да Хміль», «Будяк та Коноплиночка»). М.Т. Яценко вважав, що «Гребінка у досить сміливій критичній формі висловлює характер взаємовідносин між багатими і бідними [11, c. 115]». У байцi «Рожа да Хмiль» в образi Рожi змальовано крiпацтво, а Хмiль, який є алегорiєю панiв,

Всю Рожу оповив.

І бідная вона змарніла,

Поблідла, далі пожовтіла;

А проклятущий Хміль,

як рута, зеленів. [27].

На неї за змiстом схожа байка «Будяк та Коноплиночка»

«Чого ти так мене, паскудо, в боки пхаєш?» -

На Коноплиночку в степу Будяк гукав.

«Да як рости мені? і сам здоров ти знаєш,

Що землю у мене з-під-корінця забрав».

Про існуючу соціальну несправедливість говорить Гребінка і у байці «Пшениця». Письменник засуджує неробство панівних верств суспільства, протиставляючи їм простих працьовитих селян. Автор вдається до оригінальної алегоричної паралелі, порівнюючи людей з зернами пшеницi. Одні з них зовсім пусті - це пани-дармоїди, інші йдуть на дно - це прості трударі, які змушені були бідувати, підкорятися панам, які нещадно грабували їх.

Я бачив, як пшеницю мили:

То щонайкращеє зерно

У воду тільки плись, якраз пішло на дно,

Полова ж, навісна, пливе собі по хвилі.

Привів мене господь побачить і панів:

Мов простий чоловік, там інший пан сидів,

Другі, задравши ніс, розприндившись, ходили. [27].

Якщо у байцi «Пшениця» письменник наголошує тiльки на економiчнiй нерiвностi, то у байках «Рожа i Хмiль», «Будяк та Коноплиночка» вiн пiдкреслює дармоїдство, паразитизм панiв.

М. Жулинський вважає, що порівняно з творчiстю байкарiв, у представницi реалiстичного напряму, Марка Вовчка, «поглиблюється аналiз, зростає соціальна загостреність критики кріпосницької дійсності, з'являється суспільно-політичний аспект художнього трактування реальних причин народного лиха [8]». Однiєю з таких причин була позбавленiсть землi. Головна героїня оповiдання Марка Вовчка «Маша» прагне волi настiльки сильно, що робить вигляд хворої, щоб не працювати на панськiй землi. Маша замислюється над питаннями: «И кто ей отдал нас? И как? И зачем? И когда? Барыня одна, а нас-то сколько? Пошли б себе от нее куда захотели, что она сделает? [31]». Маша стала щасливою тiльки тодi, коли отримала волю та власну земельну дiлянку. «Сладко мне и любо, словно я на свет божий нарождаюсь! Теперь мне работу давайте! Я здорова… Я сильная какая, если б вы знали! [31]». Отже, письменниця пiдкреслює, що отримавши власну землю, крiпаки могли б працювати на нiй набагато результативнiше.

Явище майнової нерiвностi зображено i в iнших реалiстичних творах.

У поемi «Катерина» Т.Г. Шевченко згадує про проблему iснування крiпакiв в умовах майнової нерiвностi, хоч вона й не є основною в цьому творi.

Та нема де прихилитись

В світі одиноким.

Тому доля запродала

Од краю до краю,

А другому оставила

Те, де заховають.

Автор з iронiєю вживає слово «доля», адже соцiальне становище визначається не долею, а суспiльним ладом, створеним людьми.

Лiричний герой поезiї «Менi тринадцятий минало» просив у Бога достатку, який мав цiлком конкретнее вираження в дитячому мисленнi, - бути господарем, мати ягнят. Малий пастушок усвiдомлює, що матерiальна забезпеченiсть - неодмiнна передумова вiльного життя. На думку дослiдницi О. Буряк, «Ключове мiсце в реконструкцiї змiсту молитви займає предметний образ хати. Цей образ символiзує для лiричного героя насамперед особисте цастя, що знаходило найповнiше втiлення в сiмейному благополуччi, яке позбавляло вiд самотностi [3, c. 20]».

Поглянув я на ягнята -

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати -

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!

У цьому творi зображено протирiччя мiж бажанням мати власне майно та неможливiстю здiйснити це бажання.

У росiйськiй лiтературi теж створено образи працьовитих селян, якi потерпали вiд панського паразитизму.

На думку вчених Кузнецова В.Н. i Лебедева В. I., «байка I.А. Крилова «Слон на воєводствi» сатирично зображує заходи, якi вживалися панством нiби для збагачення крiпакiв, але в реальностi нiчого не змiнювали».

Говорит им Слон: «смотрите!

Неправды я не потерплю ни в ком.

По шкурке, так и быть, возьмите;

А больше их не троньте волоском». [30].

Отже, письменники в українськiй та росiйськiй лiтературах указували на нерiвнiсть мiж рiзними верствами населення та її трагiчнi наслiдки.

Позбавлення крiпакiв права на перехiд до вищої соцiальної верстви призводило до трагедiй, якi стали темою творiв української лiтератури. Наприклад, в оповiданнi Марка Вовчка «Козачка» розказана iсторiя шлюбу мiж крiпаком та вiльною дiвчиною. Не дивлячись на те, що «всі вмовляли та просили: - Не йди за кріпака, не йди! Як такого ходу, то лучче з моста та в воду! [31]», героїня оповiдання вийшла замiж. Доля Олесi та її родини склалася трагiчно. Вона та її чоловiк померли вiд працi, один з синiв став злодiєм, iнший - жебраком.

У росiйськiй лiтературi не iснувало подiбних творiв, оскiльки явище козаччини було суто українським.

Трагедiя проданих крiпакiв полягала у приреченостi на розлуку з близькими людьми. Ця трагедiя знайшла вiдбиття в українськiй лiтературi. Представниця реалiстичного напряму Марко Вовчок створила низку оповiдань, персонажi яких не мали права жити зi своєю родиною. Наприклад, героїню оповiдання Марка Вовчка «Iгрушечка» розлучили з рiдними, а її матерi сказали: «Лучше ты не показывайся: раздразнишь девочку, и барышню еще в слезы введешь, и господ, чего доброго, разгневишь - твоей же дочке жутче придется [26]».

Героїня оповiдання «Горпина» просить вiдпустити її додому з панщини, щоб доглянути за хворою дитиною, але крiпачцi це не дозволено. «Пан іще гірш розгнівався: - Геть ту дитину! - гукнув, - геть! Треба мені робити, а не з дитиною панькатись! [31]». Дiї пана призводять до трагедiї: Горпина божеволiє через смерть дитини.

Темою оповiдання «Одарка» також є позбавлення права жити з рiдними. Розлука з родиною призводить до смертi головної героїнi. Останнiм її бажанням було побачити рiдний дiм, де «батько й мати живуть… [31]».

Тема розлуки проданих крiпакiв з сiм'єю розкрита i в росiйськiй лiтературi. У творi О.С. Грибоєдова «Лихо вiд розуму» також викривається антилюдянiсть явища крiпосництва на прикладi продажу крiпакiв. Дослiдниця Северикова Н.М. зазначає, що «у монологах Чацкого прослідковується ціла політична програма. Він викриває кріпосництво і його породження: антилюдянiсть, лицемірство [19, c. 71]».У п'єсi зображено помiщика, який

На крепостной балет согнал на многих фурах

От матерей, отцов отторженных детей!

Усi учасники балету були «распроданы по одиночке».

Отже, i в українськiй, i в росiйськiй лiтературi створено образи крiпакiв, якi страждають через вимушену розлуку з родиною.

Українськi письменники зображують рекрутчину як трагічну сторінку долі українського селянства. Вони створюють образи молодих, здорових хлопців, багато з яких не доживали до завершення строку: гинули у війнах, від знущань, покарань, важких умов життя, хвороб та ін. Ті, кому щастило повернутися з війська, приходили додому каліками, хворими, зламаними фізично і морально.

Мотив згубного впливу рекрутчини на долю пiдневільної людини звучить в одному з найкращих оповідань Марка Вовчка «Два сини» (1861). Дiзнавшись про загибель синiв в армiї, мати втрачає сенс життя. «Живу… Дивлюсь, як хата валиться; чую, що й сама я пилом припадаю… якось дурнішаю, якось туманію, наче жива у землю входжу [31]». Рекрутчина калiчила долi не тiльки крiпакiв, але й їх рiдних.

Трагiчний образ матерi, яка вiддала сина в рекрути, створений i в поемi Т. Шевченка «Сова». У цiй поемі Шевченко змалював і осудив одне з найстрашніших лих тогочасного народного життя - солдатчину, запроваджену Катериною II. Цю думку пiдтверджує дослiдник М. Зеров: «В умовах кріпосницької Росії поет надавав виразно викривального спрямування темi рекрутчини [10]». Героїня поеми - стара наймичка-вдова - жертва не тільки безжалісної машини самодержавства, а й заможних селян, які віддали в рекрути замість своїх дітей її єдиного сина.

кріпак український селянин панський

І день і ніч дивилася

Та й стала питати:

«Чи не чув хто, чи не бачив

Москаля-солдата,

Мого сина?.» Ніхто не чув,

Ніхто і не бачив.

Сидить вона, не йде в село,

Не пита й не плаче,

Одуріла!

Доля героя iншого твору Шевченка «I золотої, й дорогої…» визначена наперед: вiн стане солдатом.

Щоб він не плакав, не журивсь,

Щоб він де-небудь прихиливсь,

То оддадуть у москалі.

У вiршi з циклу «В казематi» Т.Г. Шевченко також розглядає проблему рекрутчини.

Рано-вранці новобранці

Виходили за село,

А за ними, молодими,

І дівча одно пішло.

Подибала стара мати

Доню в полі доганяти…

І догнала, привела;

Нарікала, говорила,

Поки в землю положила,

А сама в старці пішла.

Твори письменникiв свiдчать про те, що роки життя у війську були наповнені страшними подіями, складними обставинами, кривавими картинами війни, нелюдськими знущаннями.

2.2 Розгул панської сваволi

Письменники української та росiйської лiтератур I половини XIX ст. погоджувалися в тому, що обсяг працi, що вимагалася вiд крiпакiв, був вищим за людськi сили. Вони констатували i той факт, що без цiєї працi було б неможливим iснування панiвної верстви населення.

У байцi «Бiлка та кроти» П. Бiлецький-Носенко протиставляє високі моральні якості народу жорстокості й паразитизму соціальної верхівки

Пани, що в куцих жупанцях,

В коркових чобітцях,

Ледве держітеся на лаковім помості,

Не бришкайте, що ми здаємся ніби прості;

Ми бачим інколи, як злий незгодний рок,

Жартуючи із вами

Да трюпнувши, дає вам жудкий врок…

Тоді бува ніяковість з панами! [25].

У соцiально-iсторичнiй байцi I.А. Крилова «Пруд i Рiка» порiвнюються представники рiзних верств населення. Лiтературознавцi Л.А. Смирнова, Л.В. Соко-лова, В.И. Федоров вважали, що «вона належить до циклу тих байок, у яких вiн бореться проти паразитизму дворянського класу та його зневаги до трудящих. [20, c. 145]». Рiка, в образi якої змальовано селянство, несе «с грузом тяжкие суда [30]», а Пруд, який є алегорiєю панства, «Как барыня в пуховиках, лежит и в неге, и в покое [30]». Але Рiка своєю працею приносить користь Пруду: «свежесть лишь вода движеньем сохраняет [30]».

У байцi «Листя i корiння» письменник висловлює «не тiльки повагу до народної працi, але й упевненiсть у могутностi трудового народу, а не панства, що живилося народними соками [20, c. 145]».

С новою весной лист новый народится,

А если корень иссушится,-

Не станет дерева, ни вас. [30].

Цими словами I.А. Крилов пiдкреслює залежнiсть помiщикiв вiд крiпацької працi.

До теми непосильної працi звертався i представник просвiтницького реалiзму А.Н. Радищев: «Звери алчные! Пиявицы ненасытные! Что крестьянину вы оставляете? То, чего отнять не можете - воздух!. Да, один воздух. Отъемлем нередко у него не токмо дар земли, хлеб и воду, но и самый свет. Закон запрещает отъяти у него жизнь. Но разве мгновенно. Сколькоспособов отъяти ее у него постепенно! С одной стороны - почти всесилие; с другой - немощь беззащитная. Ибо помещик в отношении крестьянина естьзаконодатель, судия, исполнитель своего решения и, по желанию своему, истец, против которого ответчик ничего сказать не смеет. Се жребий заклепанного во узы, се жребий заключенного в смрадной темнице, се жребий вола во ярме… Жестокосердый помещик! Посмотри на детей крестьян, тебе подвластных. Они почти наги. Отчего? Не ты ли родших их в болезни и горести обложил сверх всех полевых работ оброком? [32]».

Вiн наводить дiалог з крiпаком, з якого стає зрозумiло, що крiпацька праця вища за людськi сили. «- Как же ты успеваешь доставать хлеб, коли только праздник имеешь свободным? - Не одни праздники, и ночь наша. Не ленись наш брат, то с голоду не умрет. Видишь ли, одна лошадь отдыхает; а как эта устанет, возьмусь за другую; дело-то и споро. - Так ли ты работаешь на господина своего? - Нет, барин, грешно бы было так же работать. У него на пашне сто рук для одного рта, а у меня две для семи ртов, сам ты счет знаешь. Да хотя растянись на барской работе, то спасибо не скажут [32]». На думку вченого Щоголева П.Е., «У його відомому творі «Подорож
з Петербурга в Москву» простежується аналогія кріпацтва і
рабства. Антикріпосницька література наступного часу не заперечувала
її, а часом і підсилювала, що зробило таке порівняння в різко
опозиційних уряду колах класичним [23, c. 15]». Отже, у творi А.Н. Радищева реалiстично змальовується непосильна праця селян i вiдсутнiсть належної винагороди за цю працю.

Мотив непосильної крiпацької працi прослiдковується i у творчостi українських письменникiв цього перiоду. Цю трагедiю описав Т.Г. Шевченко у «поезії, присвяченiй минулим подіям [12, с. 20]».

Там неволя,

Робота тяжкая, нiколи

I помолитись не дають,

Там матiр добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила

Український поет наголошує не тiльки на обсязi працi, але й на позбавленнi права на реалiзацiю духовних потреб.

Таким чином, українськi та росiйськi письменники звертають увагу на те, що крiпацька праця забезпечувала життя панiвної верстви, але не оплачувалася. Через необхiднiсть працювати крiпаки були позбавленi права на вiдпочинок i на духовний розвиток.

Однiєю з складових трагiчного iснування крiпакiв була панська жорстокiсть, яка виражалася у фiзичних покараннях селян. Проблема страждання крiпакiв вiд покарань з'являється у творах українських представникiв просвiтництва. Наприклад, Левко Боровиковський вiдтворив явище панської сваволi у байцi «Пан»

В неділю б'є поклони в церкві Пан,

Аж шкура запотіла,

А цілий тиждень б'є хрестян

За діло і без діла.

У цiй байцi письменник викриває не тiльки жорстокiсть, але й лицемiрство пана. Iнший автор байок, Петро Гулак-Артемовський, у творi «Пан та собака» також торкається теми фiзичних покарань. Лiтературознавець М. Зеров вважає, що «з громадського боку байка П. Гулака-Артемовського «Пан та собака» має певний інтерес як випад проти зловживань кріпацтва. Так оцінював її і сам автор у своїй «Супліці до Грицька Квітки [10]».

А доки буде нас зле панство зневажати?

Пусти нас, батечку, до хати…

Пусти! та й склич до нас тих навісних панів,

Що воду із своїх виварюють Рябків

Але Л. Боровиковський звинувачує в цiй проблемi не суспiльний лад, а жорстокiсть окремих крiпосникiв. П. Гулак-Артемовський також викриває моральнi якостi окремих панiв.

В українського байкаря П. Бiлецького-Носенка та в росiйського письменника, що працював у цьому жанрi, I. Крилова, є схожi за iдеєю байки. У байцi «Вовк да Ягня» П. Бiлецький-Носенко викриває знущання однiєї суспiльної верстви з iншої.

Мир - добра річ, се так; да на кого надія?

Як совісті за шаг нема в твого злодія?

На думку дослiдникiв Л.А. Смирнової, Л.В. Соколової, В.И. Федорова, «У своїх байках Крилов невтомно викривав дворян, що деспотично використовують право сили [16, c. 140]». В образах Вовка та Ягняти з аналогiчної байки I.А. Крилова i їхнiх взаєминах розкрито соцiальнi протирiччя феодально-крiпосницького суспiльства: Вовк - представник панiвного класу, надiлений безмежною владою жорстокий i хижий дворянин-крiпосник; а в образi Ягняти показано безправне, пригнiчене та беззахисне селянство.

«Ах, я чем виноват?» - «Молчи! устал я слушать,

Досуг мне разбирать вины твои, щенок!

Ты виноват уж тем, что хочется мне кушать».-

Сказал и в темный лес Ягненка поволок. [30].

Росiйський байкар I.А. Крилов також констатує той факт, що селяни потерпали вiд фiзичних знущань. На вiдмiну вiд українських авторiв, вiн наголошував на тому, що крiпакам було заборонено будь-яким чином виражати свiй бiль.

У байцi «Риб'ячi танцi» Крилов викриває удавану радiсть крiпакiв.

А рыбы между тем на сковородке бились.

«Да отчего же, - Лев спросил, - скажи ты мне,

Они хвостами так и головами машут?» -

«О мудрый царь! - Мужик ответствовал, - оне

От радости, тебя увидя, пляшут» [30].

Росiйський байкар наголошує на тому, що крiпаки повиннi були не тiльки терпiти покарання, але й робити вигляд, що вони щасливi. Покарання завдавали i фiзичних, i моральних страждань, збiльшуючи трагедiю крiпакiв.

На вiдмiну вiд просвiтницьких байок, у творах реалiстичного напряму iснування крiпакiв зображено без iронiї та сарказму. Наприклад, у повісті Марка Вовчка «Інститутка» соціальну й побутову атмосферу, в якій діють герої і яка зумовлює їх настрої, переживання, прагнення та вчинки, складають типові явища кріпосницької неволі, зокрема описи катування, «жорстокі знущання пані інститутки над своїми селянами, її самодурство [11, c. 152]». Ось приклади свавiлля помiщикiв: «У Катрi дитинка занедужала: а тут обiд панам звари, вечерю звари та город скопай, обсiй, - та ще панi гримає: «Нiчого не робиш, ледащо! Дурно хлiб мiй їси! Ось я тебе навчу робити!"», «Та зо всього маху, як сокирою, стару по обличчю!…А панi вже вчепилась у мої коси [31]». Отже, Марко Вовчок навела яскравi приклади зловживання панською владою.

Росiйський письменник-реалiст А.Н. Радищев також змальовує вражаючi картини знущання над крiпаками: «Плетьми или кошками секли крестьян сами сыновья. По щекам били или за волосы таскали баб и девок дочери. Сыновья в свободное время ходили по деревне или в поле играть и бесчинничать с девками и бабами, и никакая не избегала их насилия. Дочери, не имея женихов, вымещали свою скуку над прядильницами, из которых они многих изувечили [32]».

Автори українських i росiйських творiв доби крiпосництва погоджуються в тому, що влада панiв над селянами була необмеженою. Ця необмеженiсть викликала розгул панської жорстокостi.

Виявом панської сваволi були випадки збезчещення селянки паном. Трагедiя українських крiпачок, з якими це траплялося, пiдсилювалася тим, що вони ставали покритками. За визначенням Шевченкiвського словника, «Покритка - стара народна назва дівчини, що втратила незайманість («вінок»), народила позашлюбну дитину; у старому селі таку дівчину звали ще стригою, бо, караючи за гріх, її публічно обстригали [14, c. 462]».

У росiйськiй культурi не iснувало такого явища як покривання голови жiнки, що народила позашлюбну дитину, тому проблема покриток не була розглянута в росiйських творах, на вiдмiну вiд української лiтератури.

Проблемою оповiдання Марка Вовчка «Ледащиця» є проблема вибору мiж обiцяною волею та дiвочою честю. Головна героїня цього оповiдання крiпачка Настя була обманута паном, який обiцяв їй звiльнення з крiпацької залежностi. «Він бумагу мені напише… Пані не має права жодного на нас! У неї землі, мовляв, немає… Ми ж, моя матінко, козачого роду… Як-то нам застряти у неволі вічній… Ні, він нас визволить… [31]». Ставши покриткою, Настя дiзналася, що цей чоловiк їй збрехав i визволення не буде. Письменниця пiдкреслює, що пани не тiльки зневажали гiднiсть крiпачок, але й давали надiю на звiльнення, щоб потiм поглузувати з них.

Мотивом поеми Т.Г. Шевченка «Катерина» є збезчещення крiпачки паном та трагiчнi наслiдки цiєї подiї.

А ти гріх мій спокутуєш

В людях сиротою,

Безбатченком!.»

Пішла селом,

Плаче Катерина;

На голові хустиночка,

На руках дитина.

Героїня поеми вiдчула не тiльки зневагу пана, який не вважав її людиною. Вона була звинувачена всiм оточенням, бо за народною мораллю вона вчинила злочин.

У перiод трьох лiт та на засланні Т.Г. Шевченко писав побутовi поеми на сюжети з життя українського села. На думку М. Жулинського, «вони є вiдверто антикріпосницькими. Кожна з цих поем - розповідь про те, як кріпосницький лад ламає й калічить людські долі [8]». Сюжетні колізії цих антикріпосницьких поем досить схожі: майже всі вони варіюють мотив збезчещення паном селянки (варіації того самого мотиву, як зазначалося, - характерна риса художньої індивідуальності поета).

Долi героїнь поем «Вiдьма», «Марина» схожi: обидвi жiнки божеволiють та в обох випадках це спричинено народженням позашлюбних дiтей вiд панiв.

Розказує, як і вона

Колись дівовала,

І як пана полюбила,

Покриткою стала.

І як стримгою ходила,

Близнят породила.

Приходила мати

У пана просити.

Звелів не пускати,

А як прийде, бити, -

Що тут їй робити?

Пішла ридаючи в село.

Одним одно дитя було,

Та й те пропало…

Ба ні, не плачу, регочусь…

Дивися, як я полечу,

Бо я сова…

Трагедiя збезчещених крiпачок збiльшувалася вiд того, що страждали ще й їхнi дiти. Народженi поза шлюбом були приречені на ганьбу.

В багатьох українських творах зображено трагедiю селянки пiсля втрати незайманостi й народження дитини вiд пана.

2.3 Вiдсутнiсть форм захисту

Вiдсутнiсть захисту прав селян стала темою багатьох байок українських просвiтникiв. Як зазначає лiтературознавець М. Яценко, «у деяких байках Боровиковського хабарництво, продажність чиновницького апарату, викриваються місцеві лиходії, судді («Суд», «Голова») [11, c. 120]».

Реченному Петрові присудили:

Кобилу ту йому держать;

А виросте їй хвіст - хазяїну віддать».

За Хведорове, бачиш, жито

Та Хведора ж і бито!

У Йванів огород понадилась корова

Петрова. Іван, подумавши, у хлів її загнав,

Убив і обідрав,

А шкуру голові подарував.

У цiй байцi голова зробив виним Петра, селянина, який намагався захистити свої права.

Байка Гребiнки «Ведмежий суд» також доводить те, що крiпаки фактично не мали жодних прав. В образi Вола в цiй байцi зображено крiпака. За незначний злочин Вола стратили:

«Понеже Віл признався попеластий,

Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,

Так за такі гріхи його четвертувать [27].

У байцi «Рибалка» автор висловлює думку про вiдсутнiсть рiзницi мiж судами рiзних iнстанцiй.

Ось слухайте, пани, бувайте ви здорові!

Еге, Охріменко дурний:

Пішов прохать у повітовий,

Що обідрав його наш писар волосний [27].

Таким чином, лiтературнi твори доби крiпосництва пiдтверджують той факт, що селяни не мали жодної можливостi захистити свої права.

Висновки

У результатi нашого дослiдження ми дiйшли висновку, що розкриття трагедiї особистостi в умовах крiпосницького суспiльства у творах українських письменникiв має специфiчнi художнi особливостi та спiльнi художнi особливостi з творами росiйської лiтератури.

Робота виконана на пiдставi аналiзу творiв Є. Гребінки, Л. Боровиковського, П. Бiлецького-Носенка, П. Гулака-Артемовського, Марка Вовчка, Т. Шевченка, I. Крилова, О. Радищева, О. Грибоєдова та вивчення наукових праць О. Бабишкiна, О. Буряк, О. Гончара, С.Єфремова, М. Жулинського, М. Зерова, М. Яценка та iн.

Пiд час виконання цiєї роботи ми опрацювали тексти творiв та науковi матерiали. Ми довели, що способи розкриття проблеми у творах української й росiйської лiтератур є подiбними.

Зауважимо, що:

1. Трагедiя крiпакiв, вiдображена в художнiх творах, була викликана соцiальним становищем цiєї верстви населення. За царськими наказами, крiпаки знаходилися в повному розпорядженнi своїх власникiв, мусили працювати на панськiй землi, підлягали рекрутській повинності. Трагедiя селян пiдсилювалася розгулом панської сваволi та вiдсутнiстю можливостi захисту.

2. Твори української та росiйської лiтератур, що стосуються трагедiї особистостi в умовах крiпосницького суспiльства, мають спiльнi художнi особливостi. Образи персонажiв у цих творах є подiбними: помiщики зображенi жорстокими, свавiльними, а крiпаки - чесними, працьовитими, беззахисними. Спiльною є i проблематика творiв. Трагедiї селян зумовленi вiдсутнiстю особистих прав, форм захисту та панською сваволею.

3. Твори української лiтератури, в яких створено трагiчнi образи крiпакiв, мають специфiчнi особливостi. На вiдмiну вiд творiв росiйської лiтератури, у них є згадки про добу козаччини. Також специфiчними є образи покриток у творах української лiтератури.

4. Письменники в українськiй та росiйськiй лiтературах торкалися проблеми страждань крiпака через майнову нерiвнiсть. Вони вважали цю умову соціальною несправедливістю, пiдкреслювали дармоїдство, паразитизм панiв.

5. В українськiй та росiйськiй лiтературах є твори, персонажi яких не мали права жити зi своєю родиною. Цi селяни були проданi та страждали через вимушену розлуку з рiдними.

6. Письменники української та росiйської лiтератур I половини XIX ст. наголошували на тому, що без крiпацької працi було б неможливим iснування панiв. У творах цих письменникiв зображено працю селян, обсяг якої був вищим за людськi сили. Автори творiв змальовували i трагiчнi наслiдки цiєї працi.

7. Українськi й росiйськi письменники доби крiпосництва погоджуються в тому, що влада панiв над селянами була необмеженою, адже на вiдмiну вiд помiщикiв, пiдвладнi їм селяни не могли захистити свої права в судi. Необмеженiсть влади викликала розгул панської жорстокостi. Панська сваволя виражалася у фiзичних покараннях крiпакiв, збезчещеннi селянок.

8. Представники просвiтницької течiї стверджували, що трагедiї крiпакiв були спричиненi сваволею окремих представникiв панiвного класу, а не суспiльним ладом взагалi. Письменники реалiстичного напряму вважали крiпосництво антилюдяним суспiльним ладом, який призводив до трагедiй багатьох особистостей.

Список використаної літератури

1. Антош Г. Знову про Катерину. / Г. Антош - // Дивослово - 2002 - №12 - с. 22-241.

Бабишкiн О. Шевченкова слава. / Бабишкін О. - К.: Генеза, 1989 - 336 с.

2. Буряк О. Художнє осягнення вiкової психологiї у творi «Менi тринадцятий минало»/Олена Буряк // Дивослово №3, 2010 - С. 20 - 21

3. Гончар О. Невiдцвiтне слово Режим доступу: http://www.ukrlit.vn.ua/article1/1715.

html

4. Дорошенко Д. Нарис історії України: В 2 кн.: Кн. 2 - К.: Логос, 1992. - 348 с.

5. Дуняшенко Н. Катерина Т.Г. Шевченка. Життєва основа сюжету. Проблематика твору - // Дивослово - 2008 - №12 - с. 33-36

6. Єфремов С. Історія українського письменства / Єфремов С. - Київ: Femina, 1995. - 724 с.

7. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. / Жайворонок В.В. - К.: Довіра, 2006. - 462 с.

8. Жулинський М. Лiтература перших десятирiч XIXст.: в 2 кн. / Жулинський М. // - Кн. 2. - К.: Либідь, 1998. - 664 с.

9. Згурский Г.В. Словарь исторических терминов / Згурский Г.В. - М.: Эксмо, 2008. - 464 с

10. Зеров М. Нове українське письменство: історичний нарис. Випуск перший Режим доступу: http://www.utoronto.ca/elul/history/Zerov/Nove-pysmenstvo/Rozdil % 201.html

11. Історія української літератури. XIX століття: У 3 кн. Кн. 2: Навч. посібник / За ред. М.Т. Яценка. - К., Либідь, 1996. - 640 с.

12. Історія української літератури першої половини ХІХ століття: За ред. О.А. Галича. - К., Академiя, 1996. - 482 с.

13. Ключевский В.О. Курс русской истории: в 2 ч. / Ключевский В.О. - М.: «Мысль», 1988. - ч. 2 - 334 с.

14. Кодацька Л.Ф. Автобіографізм / Кодацька Л.Ф., Смілянська В.Л. // Шевченківський словник. Том 1 / Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка Академії Наук УРСР. - К.: Головна редакція УРЕ, 1978. - С. 20-21.

15. Кузнецов В.Н., Лебедев В.И. Пособие для учителей «История русской литературы XVIII - середина XIX вв» / Кузнецов В.Н., Лебедев В.И. - М., 1958 г. - 620 с.

16. Литературное чтение в 5-7 классах. Методическое пособие для учителя. Под ред. В.В. Голубкова - М. - 1950 - 296 с.

17. Луцiв В. Жiнка в поезiї Т. Шевченка. - Режим доступу: http://www.storinka-m.kiev.ua/article.php? id=858

18. Нечкина М.В. «А.С. Грибоедов и декабристы» М. 1951 - 454 с.

19. Северикова Н.М. Литература: учебное пособие для средних специальных учебных заведений / Северикова Н.М. - М.: Высш. шк., 1983 - 356 с.

20. Смирнова Л.А. Русская литература XVIII-XIX веков: Справ. материалы: Кн. для учащихся ст. кл./ Смирнова Л.А., Соколова Л.В., Федоров В.И. и др. - М.:Просвещение, 1995. - 280 с.

21. Субтельний О. Історія України - К.:Довiра, 1993. - 296 с.

22. Чижевський Д. Історія української літератури. - K: Видавничий центр «Академія», 2003 С. 470-471

23. Щеголев П.Е. Исторические этюды. Из истории журнальной деятельности А.Н. Радищева / Щеголев П.Е. - Спб., 1980 - 58 с.

24. Щербакова А. Доля жiнки в поемах «Катерина» та «Наймичка» / А. Щербакова // Дивослово №3, 2010 - С. 28 - 31

25. Бiлецький-Носенко П.П. Байки. - Режим доступу: www.ukr-lit.net/biletskij-nosenko.html

26. Боровиковський Л.I. Байки. - Режим доступу: www.ukrlit.vn.ua/author/ borovikovskiy.html

27. Гребінка Є.П. Байки. - Режим доступу: http://osvita.ta.ua/biblio.php? rb=25&avt=

10&tvir

28. Грибоедов А.С. Горе от ума. - Режим доступу: http://az.lib.ru/g/griboedow_a_s/ text_ 0010.shtml

29. Гулак-Артемовський П. Пан та собака. - Режим доступу: http://www.soroka-tm.com.ua/page-doc_id-159.html

30. Крылов И.А. Басни. - Режим доступу: http://krilov.ru/

31. Марко Вовчок Iнститутка. Народнi оповiдання. - Режим доступу: http://az.lib.ru/ w/wowchok_m/

32. Радищев А.Н. Вольность. - Режим доступу: http://az.lib.ru/r/radishew_a_n/

33. Радищев А.Н. Путешествие из Петербурга в Москву. - Режим доступу: http://

az.lib.ru/r/radishew_a_n/

34. Шевченко Т.Г. Кобзар. - Режим доступу: http://poetry.uazone.net/kobzar/

Размещено на Allbest.ru