Актуальність дослідження. Історія завжди була засобом національної самоідентифікації в українській літературі, яка, своєю чергою, виконувала цю функцію в контексті суспільного життя. Тож звертання до історії було і лишається постійно актуальною спробою самовираження, а також елементом певної дидактично-патріотичної програми. Проте цей аспект проблеми стосовно сучасної літератури досі не здобув належної уваги вітчизняних дослідників. Своєрідне ставлення до історії є нині важливою частиною теорії постмодернізму загалом, а сучасне мистецтво розглядає історію як базову концепцію свого світоглядного підґрунтя.

Основною ознакою сучасного українського мистецтва є наслідування постмодерних форм мистецтва західної культури із певною їх національною адаптацією, а також захоплення широким спектром нових можливостей при розробці традиційних тем. До останніх належить і мова. Драма «Солодка Даруся» наповнена свіжою, природною українською мовою, автор використовує діалектизми. Формування нової художньої мови, структури, форм, функцій у літературі постмодерну викликає динамічні процеси в розвитку літературознавства, розширення й переосмислення змісту багатьох мовознавчих категорій. Матіос належить до тієї плеяди творців сучасної української літератури, хто власною геніальністю та працьовитістю витворив скелю українського модерного слова.

Об'єкт дослідження - драма М. Матіос «Солодка Даруся».

Предмет дослідження - формування нової мови у творі «солодка Даруся».

Мета дослідження: з'ясувати причини виникнення нової художньої мови, особливості жіночої літератури, а також форми моделювання історії в художній літературі, зокрема драмі «Солодка Даруся»

Для комплексного дослідження засобів нової мови в українській сучасній прозі потрібно вирішити такі завдання:

· вивчити світоглядні засади літературного постмодернізму;

· особливості жіночої літератури;

· проаналізувати сюжет «Солодкої Даруся»;

· визначити особливості художньої мови М. Матіос;

Методологічну основу роботи зумовлюють насамперед позиції філософських, мовозначих, літературознавчих, психологічних праць, присвячених розгляду феномена мови літератури постмодерну. Також використані провідні ідеї праць В. Агеєвої, Н. Зборовської, С.Єрмоленко та ін.

Переломний стан сучасного динамічного суспільства, в якому відбувається зміна культурних парадигм, світоглядно-смисложиттєвих орієнтирів, поглиблює проблемність людського буття, змінює мислення, стиль, образ і форми та використовуються нові мовні засоби.

художня мова матіос драма

1. Теоретичний аналіз жіночої літератури, особливості творчості М. Матіос

Марія Матіос народилася на Буковині в селі Розтоки Путильського району. Випускниця Чернівецького держуніверситету ім. Ю. Федьковича. За освітою - український філолог, за покликанням - добровільний народознавець. Поет, прозаїк, публіцист.

Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Лауреат літературної премії «Благовіст» та премії ім. Володимира Бабляка (в галузі публіцистики).

Авторка поетичних книжок: «Сад нетерпіння», «Десять дек морозної води», «На Миколая», «Вогонь живиці», «З трави і листя», «Жіночий аркан»; романів: «По праву сторону твоєї слави», «Учора нема ніде»; повістей: «Млин мерців», «Кілер для жінки в дзеркалі»; п'яти прозових книг: «Життя коротке», «Нація», «Фуршет від Марії Матіос», «Бульварний роман», «Солодка Даруся», «Щоденником страченої», «Містер і місіс Ю в країні укрів».

Її книжка «Нація» 2002 року була висунута на здобуття Шевченківської премії. А 2005 року рішенням членів Шевченківського комітету за роман «Солодка Даруся» Марії Матіос присуджено Національну премію імені Т.Г. Шевченка у номінації «Література, публіцистика і культурологія».

Її твори перекладені сербською, румунською, російською, японською, китайською мовами, друкувалися не лише в Україні, але й за її межами (у Канаді, США, Японії, Словаччині, Росії). Живе і працює в Києві. М. Матіос відзначає, що «…своє творче амплуа дуже добре знаю. Це «Життя коротке», «Нація», «Даруся». Це - дорога, по якій йдеш і іншої дороги немає. Але натура людська така, що вона не може бути однаковою. Це спосіб релаксу, мої пошуки попередні і кидання в інші жанри».

Драма «Солодка Даруся» поділена на три життя - німої Солодкої Дарусі, дивного Івана Звичка та молодої пари Михайла та Матронки - батьків Дарусі. Блискучі психологічні та історичні факти плюс вставки зі сільських пліток показують справжню долю німої дівчини, яку всі вважають дурною Письменниця Марія Матіос в гостях Бі-Бі-Сіhttp://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/story/2007/06/070609_matios_interactive_is.shtml.

Мало хто з українських літераторів-вісімдесятників може похвалитися таким жанровим розмаїттям, як Марія Матіос. 1992 року вона дебютувала у журналі «Київ», опублікувавши новелу «Юр'яна і Довгопол». Коли з-під її пера вийшли перші прозові твори, про неї та її книжки заговорили. А це для письменника, ой, як важливо. Спочатку її назвали Стефаником у спідниці, а відтак «в одній газеті можна було прочитати, що вона, виявляється, не письменник, а проект! Акунін у спідниці». На що письменниця миттєво відповіла так: «Я не Стефаник у спідниці, я - Марія Матіос у спідниці».

Впродовж 2001 та 2002 років письменниця спромоглася на те, у чому з нею в Україні мало який письменник може змагатися. 2001 року побачили світ три її книги: прози - «Життя коротке» і «Нація», а також поетичний збірник «Жіночий аркан». 2002-го - другий наклад «Нації» і книга «рецептів на всі випадки життя» «Фуршет від Марії Матіос». Підсумовуючи творчий доробок, альманах «Обличчя України-2003» назвав Матіос найплодючішою письменницею за останні два роки. Її хвалять. Зрештою, є за що: адже впродовж лише двох років світ побачили шість нових книг письменниці, вона - один з найрейтинговіших українських прозаїків. Як критики, так і читачі з нетерпінням очікували на кожну її нову книжку. І вона з'явилася. Спочатку її розділи були надруковані під назвою «Трояка ружа, або солодка Даруся» у «Сучасності», а відтак «Солодка Даруся» з'явилася у Львові у Літературній агенції «Піраміда».

Літературний твір - це, як відомо, переплетіння зовнішніх та внутрішніх елементів, форми літературної мови і змісту конкретного-історичного. Україна у сучасних творах постає не шароварною сільською ідилією чи навпаки, гостро конфліктною соціальною драмою. Жанр свого нового твору письменниця визначила сама: «Це драма на три життя, моральне застереження-забобон про те, що історія і кожна окрема людина за всіх часів і режимів пов 'язані одною пуповиною, а гріх і його спокута - явища майже осяжні, матеріальні».

1.2 Жіноча література постмодерну, жанр твору «Солодка Даруся»

Виходячи з основних особливостей співвідношення історії і дискурсу творення історії як тексту, що призводить до додаткової і штучної організації дійсності, а також з іманентної неповноти історичних знань і неможливості осягнути загальний сенс історії з'ясовано, що текстуально організована таким чином дійсність набуває ознак змодельованості, що відображається у текстах як наукових, так і художніх.

Усвідомлення цього факту сучасною філософією призвело спочатку до уявлення про перебування у постісторії як постпроцесуальному стані історії, що в мистецькій практиці проблематизує тему часу в аспекті позачасовості, вічності, гри з основними характеристиками часу - протяжністю, спрямованістю, лінійністю, перервністю тощо, а також, відповідно, тему простору, категоріями якого описується час, а потім - до моделювання історичного середовища як науковцями, так і митцями.

Художнє моделювання практично засвоює й усвідомлює процес та методи творення авторської історії і прогнозування її читацької інтерпретації.

Художня література як велике «дзеркало» відбиває і зміну традиційних жіночих ролей, і феміністичні дискусії в сучасному суспільстві. Водночас література сама є засобом філософствування про жінку в сучасному світі. В українському письменстві кінця ХХ століття зазвучав виразний «жіночий голос», представлений, зокрема, в прозі Г. Гордасевич, Л. Демської,
І. Жиленко, Т. Зарівної, О. Забужко, М.Ільницької, С. Йовенко, Є. Кононенко, С. Майданської, М. Матіос, Г. Пагутяк, Г. Тарасюк, Л. Тарнашинської, Н. Тубальцевої та інших. Н. Зборовська стверджує: «Замість чоловічого (традиційного) уявлення про жінку оформляється власне уявлення жінки про саму себе, про своє призначення, що цілком закономірно вступає у суперечність із міфами патріархальної культури» [ Зборовська Н. Перемога плоті // Критика. - 1998. - №10. - С.28-29., с. 28].

«Солодка Даруся», на думку одного з рецензентів книжки, засвідчила, що «Марія Матіос не пішла бульваром літературного маргінесу, а обрала шлях Майстра, який обтяжений великою відповідальністю за дане Богом уміння володіти Словом» Матіос Марія. Солодка Даруся. - Львів: ЛА “ПІРАМІДА”, 2005. - 176с.. Тому лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2005 року Марія Матіос, а її роман «Солодка Даруся» визнано книжкою року. «Ця річ уже сьогодні належить до видатних непроминальних творів», «Це книга-метафора для всеукраїнської новітньої історії», - такі відгуки можна прочитати про «гранд-даму» української літератури [ Матіос Марія Василівна. Матеріал з Вікіпедії // http://uk.wikipedia.org/wiki.]. За словами Павла Загребельного, «письменниця Марія Матіос романом «Солодка Даруся» сміливо і рішуче відкинула правила політичної обережності й суспільних табу - і на свій страх і ризик здійснила жорстоку мандрівку в наше криваве, й не менш жорстоке історичне пекло, в безодню, куди лячно зазирати».

М. Матіос схоплено мить живого спілкування, бесіди, яку вміє почути й образно, й глибоко описати автор. Найтонші відтінки інтонацій у творі передано не лише діалектними формами, а й характером думання. Власне, специфіка авторської рефлексії над словом полягає в тому, що діалектні, місцеві слова й граматичні форми співіснують з народнопісенними, писемно-книжними знаками культури. Наповнена свіжою, природною українською мовою, не просякнута міським смогом (хаос, цинізм, постмодернізм…), «Солодка Даруся» не примушує захлопнути її від першого прочитаного абзацу. Викликають увагу і співчуття її герої - мовчазні, втомлені підступами долі газди, які живуть своїм відокремленим від всього світу життям і не скоряються занепаду, який закономірно приходить до їх тісних осель та задушених непохитними стародавніми звичаями громад.

Така література виявляє чинники, на основі яких будуються історичні конструкти: цінності, форми подачі, фактори правдоподібності, форми існування: згідно з позицією та методами постмодернізму, їх піддають критиці, але не заперечують. Крім того, штучний конструкт як продукт людської уяви і світогляду набуває самоцінності, з огляду на вагомість суб'єктивності, її потенціалу, але й відносності. Суб'єктивність підкреслює індивідуальний творчий потенціал, конструктивну функцію і потужність свідомості окремої людини з властивою їй нелінійністю, асоціативністю, фрагментарністю і неповнотою знань та синхронізацією різночасових явищ і подій, індивідуальною специфікою сприйняття і проживання часу.

А її філософське визначення жанру свого нового твору спонукало до одного: чесного аналізу книжки. І драма на три життя «Солодка Даруся» Марії Матіос - чи не єдина книжка із сучасної української літератури, яка не отримала жодної критичної рецензії впродовж двох років. «Кажуть, що цю книгу прочитали Ліна Костенко, Павло Загребельний, Дмитро Павличко, Микола Жулинський. Усі єдині в одному: в сучасній українській літературі з'явився справжній шедевр…» [ "Солодка Даруся" Марії Матіос //Літературна Україна, 2004 .-С.3].

Сучасна українська жіноча проза у творенні нового образу героїні своєрідно слідує тенденції світової літератури, яку констатував російський науковець О. Звєрєв у статті «ХХ століття як літературна епоха», тенденцію, «…позначену наполегливими прагненнями виділити в герої все, що чужорідне типовому, а тим більше - стандартному. Особливо активними такі прагнення зробилися після 1945 року, причому зачіпають вони переважно літературу тих країн, які пережили період тоталітаризму, що насильницьки впроваджував однодумство та єдиновір'я. Згодом ця ж тенденція набула нової
актуальності в умовах так званої «цивілізації споживання» з її лякаючою безликістю» [ Зверев А. ХХ век как литературная епоха // Вопросы литературы. - 1992. - №2. - С.3-56., с. 29].

Нетиповість, нестандартність героїні сучасної жіночої прози підкреслена насамперед вказівкою на її професію, приналежність до певного соціокультурного середовища, причому художнє зображення життя героїні як сфери її самореалізації позначене неабияким проблематизмом.

У цьому виявляється новаторство сучасної жіночої прози, оскільки, як зазначає В. Агеєва, радянська література практично ігнорувала «труднощі фахового становлення жінки, її дискримінації в оволодінні рядом престижних професій, недоступності багатьох суспільних ролей…» [ Агеєва В. Жінка в пожовтневій прозі: парад стереотипів // Слово і час. - 1991. - №6. - С.23-29., с. 23]. Вчена помітила й ледь накреслену позитивну тенденцію літературного розвитку 80-х років ХХ століття - відтворення складного внутрішнього світу жінки.

Міні-дайджест того, що писала українська преса про цю книжку свідчить про непересічніть та цінність книги. «Це книга, що її, без перебільшення, варто назвати найбільшою подією в українській прозі кількох останніх років… це книга-метафора для всеукраїнської новітньої історії. Три новели викладають події у детективній послідовності навпаки… Ця книга добре надається до екранізації як у стилі «поетичного кіно», так і у більш сучасній інтерпретації. Мова… захоплює і примушує проковтнути твір на одному подиху, а лише потім помічаємо і майстерно збудований сюжет, і глибину історично-психологічного підтексту». «Творча активність і різнобічність Марії Матіос останнім часом подиву гідна: жіночий роман, психологічна новелістика, еротична проза, поезія, книга кулінарних рецептів… Але від «Солодкої Дарусі» я отримав неабияке естетичне задоволення, яке вже давно не отримував від сучасної української прози……всі великі романи в історії світової літератури мали трагічну підоснову… відчуття смаку і міри у виконанні трагічного тексту, а також тонке зображення характерів ключових образів… і є тим ключовим, що вигідно вирізняє новий роман Марії Матіос на тлі нашої сучасної прози». [ Книжковий огляд, 2004 р., ч. 3.]

Концептуалізація жіночої статі у творах письменниці М. Матіос, пов'язана з активним художнім освоєнням ґендерної проблематики, закономірно призводить до формування нового типу особистості жінки, проявленого в художньому образі «нової героїні» жіночої прози - жінки, яка усвідомлює драматизм свого буття в патріархальному світі, вбачає у творчості шлях до вивільнення з-під влади соціальних стереотипів і традиційних жіночих ролей, обстоює в добу розпаду і зневіри одвічні цінності: любов, толерантність, мудрість.

«….Це - Солодка Даруся непередбачуваної Марії Матіос. Назва, особливо з огляду на скандальний «Бульварний роман» цієї письменниці, абсолютно оманлива. Якщо можна знайти геть протилежні за будь-якими критеріями твори-то це саме той випадок. Утім, три речі залишаються спільними: увага до жіночої долі, не менша увага до живої - не літературно-дистильованої - української мови та вимови, а також високий художній рівень»[ Солодка Даруся //Книжковий клуб, 2004, ч. 3.].

«Вона пише… як Марія Матіос… Більше ніхто так не вміє писати, бо більше ніхто не вміє саме так відчувати… і розповідати про свої власні почуття… і про почуття чужі, які стали невіддільними від життя і почуттів письменниці. Більше ніхто не має такої мови і такого серця. І при цьому мені здається, що навіть у вимірах такої самобутності є дві Марії Матіос. Одна боляче і страшно пише про трагедію українського народу… Друга нещадно препарує свою душу, добуваючи з неї гіркі і солодкі ягоди самопізнання»[ Солодка Даруся //Літературна Україна, 2004.].

«Спроба батога для нації - ось чим є книги Марії Матіос. Батіг - а що ще може отямити раба? І чи можна взагалі пробудити в ньому гідність і гонор причетності до власної нації? Її книги… це удар і виклик»[ Книги М.Матіос//Голос України, 2004-С.4.].

«Солодка Даруся» - це хрестоматійний твір для курсу української літератури. Хрестоматія - і крапка. Кращого роману за останні років 20 в українській літературі не було. Марія Матіос представила трагедію, гірку і страшну, як це буває тільки в житті. Трагедію, адекватну історії. [Солодка Даруся //Україна молода, 2004 р.].

Дмитро Павличко:»… Такі твори дихають, як безодня, непроглядною, запаморочливою глибиною. Ти не зірвався зі скелі, не впав, але переживаєш свій перехід над прірвою, ніби падіння, від якого нема порятунку….Ця річ уже сьогодні належить до видатних, непроминальних творів». Надрукувала газета Літературна Україна, 2005 р.

Дивно, але факт є фактом: «Солодка Даруся» Марії Матіос сподобалася всім. І зубрам зі Спілки письменників, і новій генерації літераторів-критиків, і, надто, широким читацьким масам: менш ніж за рік розійшлося десять тисяч примірників книжки. Така одностайність далеко не одностайної української критики доводить, що «маємо справу справді з мистецьким явищем, за яким давно спрагла читацька аудиторія». Адже, на думку критиків, письмо М. Матіос - це традиція прози психологічної, сюжетної, подієвої.

Марія Матіос, в одному з інтерв'ю зізналася:»… Я добре знаю, що хочу сказати кожною книжкою. Я завжди кажу, що «Життя коротке», «Нація», «Даруся» - це книжки-батоги. Вони написані лівою рукою, бо я від природи шульга, тобто найправдивішою мною, найглибиннішою. Такі книжки, як «Даруся» чи «Нація», або «Життя коротке», не є робленими, вони пишуться у напівсвідомому стані. Тебе нема, ти між землею й небом, і ти не думаєш про те, як це сприйматимуть, що про це скажуть, що напишуть і чи взагалі будуть писати; воно тебе несе, як повінь, як несе людину вода, і вона або врятується, або ні, вона вже собі не підвладна, вона підвладна стихії. Такі книжки не вигадуються. Воно саме приходить. Якби писати тільки такі книжки, як «Даруся», можна і «дахом» поїхати. А щоб такого не трапилося - я пишу радикально інше. Це такий у мене релакс. Але і там, і там я справжня».

Проте після шаленого успіху «Солодкої Дарусі» Шевченківська лауреатка Марія Матіос на лаврах не спочивала, а, навпаки, розширила горизонти свого жанрового розмаїття психологічним «Щоденником страченої» та суперактуальною за тематикою книжкою: «Містер і місіс Ю в країні укрів», бере активну участь у суспільному житті та живе бажанням, яке з часом перетворилося для неї на основний інстинкт: «залишитися сам на сам з комп'ютером у Карпатах чи на своїй дачі» під Києвом. А в її серці вже давно жевріє потаємна мрія: побачити сценічне або кінематографічне втілення своїх сюжетів. І це не просто примха розбещеної славою літераторки, а мрія, за якою вже професійне визнання критиків і рецензентів, які вважають, що:

Є книги, які тобі болять.

Є образи, які тебе переслідують.

Є слова, які зникнуть тільки з тобою.

Є думки, які тебе народжують і з «тобою» вмирають.

2. Нова художня мова в драмі «Солодка Даруся»

2.1 Сюжет «Солодкої Дарусі»

Солодка Даруся» є драмою «на три життя»: драма щоденна «Даруся», драма попередня «Іван Цвичок» і драма найважливіша «Михайлове чудо»[ Драма, що складається з трьох життєписів, частково публікувалася в журналі "Сучасність" і завдяки цьому доступна в Інтернеті за адресою http://www.uvkr.org.ua/suchasnist/arhiv/2002/11___3.htm]. Вийшов сюжет детективу зі зворотною хронологією, але роман «Солодка Даруся», як визнає сама Марія Василівна, не для відпочинку або читання у метро.

За сюжетом дивакувата Даруся живе одна в старенькій хаті і потерпає від людських пересудів. Одні називають дівчину відьмою, інші, знаючи, що Дарусі стає зле навіть від згадки про солодке, навмисно пригощають цукерками. Прихильно ставиться до дівчини тільки сільський дивак Цвичок, який зрештою стає її чоловіком, а також сусідка Марія.

Цвичок - мудрий чоловік, який, хоч і видається дурником, насправді все розуміє значно краще, ніж будь-який сільський авторитет. Чоловік приходить до дівчини у військовій формі, чим викликає в Дарусі черговий напад хвороби, адже та пригадує війну, що забрала її батьків, шкода обох героїв. Утім, лише в самому кінці вистави відкривається правда про те, що Даруся в дитинстві під час війни за цукерку виказала енкаведистам своїх батьків, які таємно передавали провізію воякам УПА.

Це розповідь про «маленьку людину» у вирі історії вражає масштабністю і силою напруження.

Марія Матіос відкриває у цьому творі трагедію українського народу на західних землях 30-х - 70-х років минулого століття, що прямо залежить від радянського режиму. Заглиблюючись у душу селянки, яку всі люди на селі вважають божевільною і кличуть для пристойності «солодкою», читач починає поважати нехитру філософію «інакшості»: дивак не гірший за інших, але має терпіти лише образи від своєї незвичайної долі.

2.2 Новації художньої мови М. Матіос у «Солодкій Дарусі»

Описавши драматичний період в історії Буковини середини ХХ століття - миттєві зміни влади, партизанські рухи, колективізацію, Другу світову війну та її наслідки, - у життєвій трагедії дивакуватої Дарусі Ілащук авторка зосередила долю тисяч мешканців чарівних карпатських полонин, на тлі яких вершилося майбутнє всієї України. Звичайна цукерка стала для маленької дівчинки страшним символом підступності людської: спокусивши дитину ласощами, радянський офіцер змусив її виказати свого батька. Невдовзі мати Дарусі вкорочує собі віку, не витримавши тягаря моральної вини перед чоловіком, а дівчинка через видовище мертвої матері втратила мову: «Даруся просто не хоче говорити. Слова можуть робити шкоду. Вона не знає, звідки це пам'ятає, але це правда» [1].

В українській художній прозі існує давня традиція використання діалектних джерел національної мови. Саме через практику введення у художні тексти лексики територіальних діалектів вона потрапляє до реєстру загальномовних словників, визначаючи тенденції розвитку як загальнолітературної мови, так і її стильових норм.

З погляду теорії літературних мов, формування загальновживаної літературної мови відбувається на основі певного територіального різновиду національної мови; статус його детермінується екстралінгвальними, суспільними чинниками, зокрема роллю конкретної території в інтеграційних процесах соціально-економічного і культурного розвитку нації. Мовно-інтеграційні процеси, визначальні для доби становлення літературної мови й утвердження її як одного із важливих засобів національної єдності, зумовлюють конкретно-історичну взаємодію діалектних різновидів національної мови. В різні історичні періоди активізуються процеси взаємодії літературної мови з діалектами. Питання взаємодії літературної мови і діалектів належить до важливих теоретичних і практичних питань функціонування літературної мови [ Питання взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів. Тези доповідей та повідомлень. - К.: Наукова думка, 1972. - С. 132., с. 132].

Кодифіковані норми літературної мови, або літературний стандарт, не залишаються незмінними. Народнорозмовний компонент літературної мови динамізується під впливом територіальних відмін національної мови. Опосередкований художньо-естетичною функцією мови, використанням народнорозмовних елементів у художніх текстах, територіальний різновид впливає на динаміку стильових норм, а також на загальнолітературну норму Єрмоленко Світлана Говіркове багатоголосся сучасної української прози http://www.ualogos.kiev.ua/text.html?id=1231&number=66&category=10.

До народнорозмовних джерел збагачення мови художньої літератури належать і діалектні різновиди національної мови. Зауважимо, що кваліфікацію лексики діалектного походження у художніх творах ХІХ ст. не можна автоматично переносити на явища використання діалектизмів у художній прозі кінця ХХ - початку ХХІ ст. Сутність цих процесів відмінна.

Функціональне навантаження діалектизмів в українських художніх текстах ХІХ ст. було іншим порівняно з функціями діалектизмів у сучасних художніх творах. Через мовну практику майстрів художнього слова лексика діалектного походження утверджувалася як елемент лексичної норми літературної мови ХІХ ст. Оскільки для зазначеного періоду розвитку літературної мови художній стиль був основою формування літературної норми і завдяки писемній практиці визначав цю норму, то й діалектизми становили неодмінну частину лексичної системи літературної мови на певному історичному зрізі її розвитку. Поширюючись у мові художньої літератури, діалектизми набували статусу наддіалектних явищ, зокрема регіональної, ареальної лексики. Останні поняття застосовуються до мовних одиниць, що характерні для комунікативної практики не лише мовців, носіїв окремих діалектів, а й для мовної практики представників ширших територій - певних регіонів.

У ХХ ст. феномен діалектизмів розглядаємо у зв'язку зі стильовим розгалуженням літературної мови, функціонуванням стильових норм. Діалектизми набувають статусу стилістичних засобів, що збагачують, урізноманітнюють не лише художній, а й розмовний стиль літературної мови. Останній формується у 2-ій половині ХХ ст. Він тісно пов'язаний з регіональними відмінами літературної мови [ Дудик П. С. Поняття „розмовне мовлення” і „діалектне мовлення” // Питання взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів. Тези доповідей та повідомлень. - К.: Наукова думка, 1972. - С. 10 - 12., с. 10 - 12], активно вбирає в себе лексичні, граматичні елементи територіальних діалектів, спричиняючи активний процес формування наддіалектних явищ.

Отже, у розвиненій літературній мові з різноманітними функціональними стилями й жанрами існують певні закони входження діалектної лексики в загальномовний словник. Інтеграційні процеси, або явища нівелювання територіальних діалектів, властиві як початковому періодові формування літературної мови, так і наступним часовим зрізам останньої. Щодо української художньої прози початку ХХІ ст. було б некоректно говорити про стихійне використання діалектних джерел, оскільки соціальний статус української літературної мови змінився порівняно з ХІХ - ХХ ст., отже, змінилося й співвідношення літературних і діалектних норм. Вище йшлося про розширення функціонально-стильової парадигми літературної мови, що зумовлює адаптацію діалектизмів у загальновживаному літературному стандарті. Культура мови передбачає уніфікацію норм літературної мови.

Досліджуючи питання історичного формування української літературної мови, М. Жовтобрюх писав: «Уніфікація мовних норм, тобто приведення їх до єдиної системи і до однакової реалізації незалежно від соціальних і територіальних умов, за яких відбувається конкретне мовлення, а також встановлення єдиних принципів їх подальшого удосконалення, є невід'ємною властивістю будь-якої літературної мови» [ Жовтобрюх М. А. Уніфікація норм української літературної мови і діалекти // Мовознавство. - 1979. - №5. - С. 3., с. 3].

Історико-психологічна проза, вимог якої дотримується авторка М. Матіос, здатна викликати у підготовленого читача щире співчуття, глибоке усвідомлення реальних фактів вітчизняної історії. З гіркотою кидає Іван Звичок обвинувачення у байдужості і безгосподарності: «Нема господаря у вашому селі. Залізо валяється шанцями, берегами і попід самим клубом. Пропадає задурно чиясь праця, а оцей, що з ґвером, - показав очима на міліціонера, - цього не видить. А Іван Цвичок мусить це видіти. І мусить видіти, що у вашому такому гоноровому селі і при таких гонорових мужчинах нема кому Дарусиному татові обгородити могилку та траву по цвинтареві скосити…» [1].

У розмові з М. Матіос журналістка газети «Дзеркало тижня» влучно характеризує роман «Солодка Даруся» як суміш таких інгредієнтів, як «національна тематика, діалектна мова, позитивні автентичні герої, огидні й негативні москалі, сцени тортур» [ Дубинянська Яна. Дзеркало тижня, 27 березня 2006 // http:// ukrlit.blog.net.ua.].Вкраплені в текст художньої оповіді «Солодкої Дарусі» діалектизми не потребують додаткового пояснення, оскільки їхнє значення висновується із контексту, та й самі діалектизми щодо поширення наближаються до наддіалектних явищ, що стилізують розмовний невимушений колорит авторської оповіді. Загалом функція діалектизмів у тексті твору У. Самчука - це відтворення місцевого колориту епічної оповіді, прив'язаність зображених подій до певного соціального і територіального мовного середовища.

Дослідники зауважують, що до діалектних джерел як засобу стилізації тексту, як правило, звертаються прозаїки у творах на теми сільського життя. Серед сучасних письменників назвемо ім'я Марії Матіос, яка в книжці «Солодка Даруся» (підзаголовок Драма на три життя) [18] майстерно використала особливості покутсько-буковинського говору, відтінюючи його звучання на тлі досконалої літературної мови. Художня оповідь письменниці - це трагічна історія про понівечену долю однієї родини в 30 - 70-і роки ХХ ст.

Текст твору М. Матіос побудований як звучання різних голосів. Письменниця вводить у пряму мову лексичні елементи, за якими впізнаються особливості говірки. При цьому діалоги сільських жінок виокремлено графічними засобами, відмінними від авторського тексту:

- Видите, кумко, як то на світі буває…І не скажіть, що це не так. Коли Михайло так дуже любився з покійницею Матронкою, прости їй, Боже, таке прегрішеніє, сільські парубки призвали його Довбушем. Казали, дивіться, одну любку має, аби не вмер через неї. І так воно ся злучило…

- Видите, ця хата з самого початку була проклята(…) Ото людська зависть усе й зробила. Ціла фамілія на пси зійшла. Ні добра, ні дитини, ні гаразду. Ніц нічого…Одна нещасна німа Даруся відбуває гріхи на цему світі, сирота [1, с. 167 - 168].

«Солодка Даруся» - книга образів-слів-думок, які болять-переслідують-вриваються-народжуть-вмирають…» Саме тому на їхнє глибоке переконання, «ця книга добре надає до екранізації як у стилі «поетичного кіно», так і у більш сучасній інтерпретації. Мова…захоплює і змушує проковтнути твір на одному подиху, а лише потім помічаємо і майстерно збудований сюжет, і глибину історично-психологічного підтексту» Львівська газета, 2004 р.

Як стилістичний маркер розмовності виступає подекуди закінчення іменників жіночого роду третьої відміни в родовому відмінку однини на зразок справедливости - справедливості. Порівняймо уживані в тексті форми області, користі [1, с. 62 - 63], заздрості, злости [1, с. 81], тобто використання різних закінчень відповідної морфологічної ознаки не послідовне.

Авторська мова часом відбиває специфіку офіційних, ділових текстів, причому забарвлених іншим часовим колоритом, наприклад: «Отож забрали Цвичка на п'ятнадцять діб у район. Перше: за вчинення опору владі і її повноважному представникові під час виконання ним службового обов'язку, друге - за намагання заволодіти зброєю дільничного міліціонера, і третє - лихослів'я, приниження честі й гідності присутніх під час конфлікту в приміщенні сільської хати. Число, Підписи. Кінець протоколу. Гайда, Іване, щоб не був такий мудрий коло розумних» [1, с. 73 - 74].

Лексичні діалектизми - природні елементи відтворених діалогів - прямої мови персонажів: Та але на вас ніяка бола не впала, кумо, то чого ви так печетеся?! - Бо не знаю, що там діється у тій проклятій хаті, а я жию по сусідству. Так що печуся задля свого спокою і справедливости [1, с. 69].

Значення територіальних діалектизмів авторка пояснює у примітках, наприклад: Чір - собача їжа, каша; дріб - вівці; чипіти - бути нахиленим; слонити - присипляти; вадитися - сваритися, сперечатися; шпаровитий - винахідливий, метикуватий; міщулик - мішечок; каламітний - заводій; крішечка - дрібка; половик - яструб; мерша - мертвечина; флинькати - плакати, схлипувати; мняцканий - зім'ятий, непрасований; глагоїти - заспокоювати; кавальчик - маленький шматочок; п'їланитися - лізти, дертися; фертик - по всьому; спрутити - напнути; рупцак - рюкзак; верстак - ровесник; возниця - дерев'яна споруда для коптіння м'яса та ін.

Деякі лексичні діалектизми вводяться в невласне авторську мову, вживання їх мотивоване вказівкою на мовця: «Коли втомлені дальнім переходом люди вернулися на свої обійстя, в селі вже порядкували другі совіти, повідомив Танасій Максим'юк, який у Конятин не евакуйовувався, а переховувався в селі - у своїй бужарні-возниці.

Кілька хат були пограбовані на ніц, так що їхнім вчорашнім господарям довелося ходити по людях просячи» [1, с. 143].

Обраний авторкою стиль оповіді поєднує в розлогих синтаксичних конструкціях розмовні звороти, фраземи, які роблять синтаксис природним щодо відтворення інтонацій і синтагм розмовної мови. Органічно вплітаються в авторську оповідь діалектні назви, їхнє відповідне пояснення, наприклад:

«Ніхто не знав, та й не допитував ніколи, Іванового прізвища, лише відколи світ та сонце люди і діти в Черемошнім призвішкувалися йому Цвичком, бо дуже любив Іван збирати по довколишніх селах залізяччя, а найбільше - цвяхи, по-тутешньому «цвики», з яких згодом робив дримби і продавав їх чи то в Кутах, чи в Косові на базарі» [1, с. 40].

Майстерність оповіді письменниці полягає, зокрема, в тому, що в тексті твору взаємодіють різні аспекти бачення подій оповідачем, скажімо, в авторській мові відлунюють голоси персонажів, забарвлені особливостями діалектного слововживання: порівняймо прислівникову форму уліті («Великий тлумачний словник української мови» кваліфікує це слово як діалектне, а «Словник української мови» в 11-ти томах - як розмовне) з літературним вліті, наприклад: «Довге Іванове думання - воно й не дивне для тих, хто його збирався зараз протоколювати: Цвичок у сільраді числився серед дурнуватих, бо окрім того, що пристав до дурної Дарусі, він ще й дримби робить з таким завзяттям, як нормальні люди уліті роблять сіно чи взимку - дітей, завжди говорить голосно - на другий кут села чути, а як скаже - витримати плювок в очі легше, ніж таке чути» [1, с. 70 - 71].

Описуючи весільний танець молодих з характерною назвою «гора-маре», письменниця звертається до широких можливостей літературної мови. Тут простежуємо лексичне багатство - володіння книжними метафорами, пов'язаними з відтворенням зорових і звукових картин, використання семантичної глибини оригінальних порівнянь, у яких відбито соціальний зріз описаного побуту, характер навколишньої природи тощо. Синтаксис цієї зображеної зорової картини передає ритмічний рух танцю, наростання особливої мелодії. Сила її впливу така виразна, що авторка шукає в повторах, амплікаціях, ствердно-заперечних структурах найточніший образ для відтворення філософського змісту символічних танцювальних ритмів, наприклад: «Але ніде, ніхто й ніколи не пояснить вам, чому саме так звучить ця велична музика надглибокого душевного потрясіння. Мабуть, той, хто першим поклав почуту в собі мелодію на струни, зазнав усього, що може зазнати чутлива в житті людина, бо укладав ті звуки в ритм, як у пазуху: і тішився, і плакав, чи, може, тільки схлипував після купелю в них …чи скрикував, як в очищувальній воді морозного потоку.

О, хто не знає, чим для гірської людини є «гора-маре», тому ніколи не перекажеш навіть найточнішими словами і барвами дивну, непередавану суміш її суті, ані її невловного трагізму, як не вловиш ніколи печалі у вічно розгойдуваній вітром смереці на вершині скали.

Спочатку повільна, нібито навмисно лінива, з усіх боків прошена, а далі - все більш небезпечна і гостра, вона раптово накриває тебе з головою, як хвиля. «Гора-маре» проникає в людину нечутно - наче смаковита, солодка отрута сну у приспану ласкою жінку, і скрадається до невинної душі, як ласиця під коров'ячий дійок, і боляче ранить, немов тупий ніж.

…Спершу два кроки вліво, тоді два кроки вправо - і знову вліво, і знову вправо. Це безпощадна у своїй хитрості музика-випробування подає танцюючому перший знак, та що там знак, - вона вказує напрямок, яким відтепер ці двоє рухатимуться тільки синхронно, завжди і тільки разом, не порушуючи темпу, не шукаючи іншого ритму, лиш так, як у цім строгім і величнім танці - не танці, а, швидше, прилюдній, але безмовній клятьбі на досмертну вірність чи добровільне рабство разом» [1, с. 84 - 85].

Вербалізований образ трагічної музики-випробування вибудуваний на взаємопроникненні узагальнених понять - абстрактної лексики і конкретних номінацій, наповнених реальністю побутової дійсності. У наведеному уривку не знаходимо маркерів діалектного, розмовного спілкування. Авторська мова тяжіє до високого експресивного стилю. Він підсилює контраст мови автора й стилізованих діалогів, яким властиві діалектні вислови, розмовні звороти, просторічні форми. Вони урізноманітнюють інтонаційний малюнок оповіді. Письменниця володіє даром передавати афористичність, влучність народнорозмовних оцінок. Оскільки афористичний зміст деяких фраз становить стилістичну домінанту комунікативного фрагменту, діалектні, просторічні форми в такому фрагменті майже непомітні, природні, як, наприклад, у розмові Марії і Танасія про Михайлову долю:

- Е-е-е, не кажіть… - дивилася на Танасія Марія, витираючи піт з чола і поправляючи молоду пазуху. - Так що, Танасію, часи - часами, а судьба - судьбою. Біда від часу не залежить. Може, докладена стріха винна, а може, судьба так писана в нашого Михайла…Але дивіться, вони собі файно любляться, ніби вчора побралися, і живуть тихонько, як миші за лубом. А біду усі мають, лиш не однаку.

- Що правду кажете, Марійо, то правду. Якби кожен вигнав свою біду на царинку та добре роздивився, то бігом хапав би свою назад, бо в другого ще гірша…І напровсяк повиносіть трохи господарки кудись отамо у ліс та прикопайте, бо, як треба буде вакуюватися, не встигнете й пушку соли взяти, так може бути [1, с. 126 - 127].

Образність народнорозмовної мови створюється не лише лексико-фразеологічними засобами, а й доповнюється деталями фонетично-граматичної ідентичності деяких діалектних форм.

Прочитав уривок з роману, можна не сумніватись, що бодай третина свідомих шукачів знань попрямує до бібліотеки або до комп'ютера з Інтернетом. Можна додати, що звернення письменниці до традиційного реалістичного стилю оповіді, забарвленого місцевим колоритом, теж має позитивний вияв: усі діалектні слова дбайливо розтлумачені, а сам твір містить і картини родинно-побутового життя буковинців зі сварками, пересудами і любовними історіями мешканців села Черемошне: «Ти, мерзо мерзенна, приймаку дурний, безродне насіння, ти, дурню остатний, що до такої самої дурної пристав, ти злодію ґаліцейський, паськудо паськудна…» [1].

Протистояння сходу і заходу України зумовлене не тільки сотнями кілометрів відстані, - влада сама заохочувала взаємний конфлікт етнічних українців. Жорстокість війни явлена М. Матіос лише в одній сцені, все більше натяки та другорядні факти, але ці деталі настільки красномовні і реалістичні, що майже не відчувається авторська присутність.

Висновки

Постмодерна письменниця М. Матіос належить до тієї плеяди творців сучасної української літератури, хто власною геніальністю та працьовитістю витворив скелю українського модерного слова. І якщо в політичному чи економічному сьогоденні Української Нації тяжко побачити не тільки позитивні результати, але й обнадійливі тенденції, то Українська Література, що як фенікс відродилась з власного праху, в який, здавалось, навічно обернута десятиріччями терору та винищення окупантами, беззаперечно потверджує цінність нещодавно набутої Українством політичної та духовної незалежності та безцінність свободи.

«Трагедія маленької людини на тлі великої трагедії цілого народу» - так охарактеризувала Марія Матіос свою «Солодку Дарусю». У мові драми актуалізовані ідеологічність та іронічність (основний засіб постмодернізму) руйнують усталені форми і погляди.

А розуміння часу зосереджується на окремій миті як пункті вибору (біфуркації) або пункті присутності, що і є конструктивним чинником моделювання історії взагалі та літературної історії зокрема.

В сучасній українській літературі це відбувається і внаслідок минулих ідеологічних перекручень, усвідомлення яких викликає потребу повторного написання, переживання та впізнавання історії.

Текст твору «Солодка Даруся» багатий на майстерні переходи від книжної, літературно досконалої мови із чітким дотриманням загальновживаних літературних норм до природних розмовних діалогів чи монологів, у яких нове стилістичне життя починають діалектизми. Художньо-естетична функція діалектизмів мотивована природою усно-розмовних конструкцій. Поодинокі діалектні вкраплення створюють локальний і часовий колорит індивідуальної оповіді. Ознаки літературної мови - динамічність - реально існують лише теперішні події, гетерогенність - кожна мить має свою цінність і сенсонаповненість, нема проміжків часу між митями, цінними з огляду на уявлення суб'єкта. А також континуальність - динамічна неперервність досягається пам'яттю і сподіваннями, які зв'язують теперішню мить з усіма іншими у сприйнятті Дарусі, каузальна ефективність - рух часу породжує зміни у мові героїв, теперішня мить змінює майбутню.

Живе діалектне слово підпорядковане змалюванню народних характерів, життєвих ситуацій, у яких розкриваються ці характери. Насиченість різних уривків тексту діалектизмами - не однакова.

Деякі лексичні одиниці своїм фонетичним оформленням лише натякають на діалектне джерело, власне, вони виконують роль засобів стилізації під невимушене говіркове спілкування.

Оскільки художній текст побудовано як певний тип розповідного висловлювання, в якому роль художньої домінанти виконують діалогічні структури, тобто пряма мова персонажів, то й діалектизми виступають засобом типізації, індивідуалізації, а також засобом локалізації зображуваних подій.

Багато дослідників відзначають стиль авторки, а саме, експресією розповіді. Подекуди видається, що стиль у неї як самоціль. Він може існувати поза сюжетом та композицією… Вони стверджують, що так пишуть або навіжені, або генії.

Список використаних джерел

матіос постмодерн жіночий твір

1. Письменниця Марія Матіос в гостях Бі-Бі-Сіhttp://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/story/2007/06/070609_matios_interactive_is.shtml

2. Зборовська Н. Перемога плоті // Критика. - 1998. - №10. - С. 28-29.

3. Матіос Марія. Солодка Даруся. - Львів: ЛА «ПІРАМІДА», 2005. - 176 с.

4. Матіос Марія Василівна. Матеріал з Вікіпедії // http://uk.wikipedia.org/wiki.

5. «Солодка Даруся» Марії Матіос // Літературна Україна, 2004.-С. 3

6. Зверев А. ХХ век как литературная епоха // Вопросы литературы. - 1992. - №2. - С. 3-56.

7. Агеєва В. Жінка в пожовтневій прозі: парад стереотипів // Слово і час. - 1991. - №6. - С. 23-29.

8. Книжковий огляд, 2004 р., ч. 3.

9. Солодка Даруся // Книжковий клуб, 2004, ч. 3.

10. Солодка Даруся // Літературна Україна, 2004.

11. Книги М. Матіос // Голос України, 2004-С. 4.

12. Солодка Даруся // Україна молода, 2004 р.

13. Драма, що складається з трьох життєписів, частково публікувалася в журналі «Сучасність» і завдяки цьому доступна в Інтернеті за адресою http://www.uvkr.org.ua/suchasnist/arhiv/2002/11___3.htm

14. Питання взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів. Тези доповідей та повідомлень. - К.: Наукова думка, 1972. - С. 132.

15. Єрмоленко Світлана Говіркове багатоголосся сучасної української прози http://www.ualogos.kiev.ua/text.html? id=1231&number=66&category=10

16. Дудик П.С. Поняття «розмовне мовлення» і «діалектне мовлення» // Питання взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів. Тези доповідей та повідомлень. - К.: Наукова думка, 1972. - С. 10 - 12.

17. Жовтобрюх М.А. Уніфікація норм української літературної мови і діалекти // Мовознавство. - 1979. - №5. - С. 3.

18. Дубинянська Яна. Дзеркало тижня, 27 березня 2006 // http:// ukrlit.blog.net.ua.

19. Львівська газета, 2004 р.

Размещено на Allbest.ru