Багатство психологічних виявів людської особистості у повісті М. Костомарова "40 лет"

Поняття "особистість" (personality - англ., personnalite - франц.) наповнилося сучасними значеннями самостійності, унікальності, індивідуальності, з чітко вираженим винятковим соціальним характером.

Особистість по-різному трактували особистість італійські гуманісти, які звеличували свободу, розум, активність, дієвий стиль життя, прагнення до земного щастя і самоствердження.

У новочасну епоху Р. Декарт пов'язував сутність людини з її мисленням, І. Кант підкреслював моральний характер природи людини, а Г. Гегель вважав її духовною істотою, продуктом світового розуму. Й. Фіхте головну ознаку людини бачив у її діяльності, а Л. Фейєрбах розглядав людину як природну істоту, суть якої визначається любовним ставленням до ближнього. Натомість на думку К. Маркса, сутність людини визначається сукупністю суспільних відносин. А. Шопенгауер розумів людину як найвищий вияв волі до життя, а Ф. Ніцше - як проміжну стадію еволюції до Надлюдини. Отже, філософські визначення особистості репрезентують декілька змістових ліній, які акцентують на розумінні особистості як істоти: 1) природної; 2) мислячої (духовної); 3) діяльної; 4) предметної; 5) соціальної (суспільної) тощо [ Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний. аналіз / Губернський Л., Андрущенко В., Михальченко М. - К.: Знання України, 2002. - 580 с., с.55].

Особистість, як певний соціально-психологічний тип, може володіти кількома стереотипами поведінки. Головний герой повісті «Сорок років» Трохим непересічна особистість, вже з дитинства «Трохим був не лінив і послушен» .[1,с.321]. Від природи був сметлів, умен,статен, красень усі ці якості помітила Васса та закохалась.

М.Костомаров відзначає що наймити - представники найбільш незахищеної соціальної групи, членом якої був Трохим. Приналежність до певної соціальної групи продукує варіанти соціально-психологічних ліній поведінки, які залежать від хазяїна наймита, його нормативних вимог.

Нормативна регуляція поведінки має на меті в умовах відповідної ситуації певного типу поведінки, способу досягнення цілі, реалізації намірів тощо, а також оцінки поведінки згідно з цими нормами. Хозяїн Шпак трима свого наймита Трохима в строгості [1, с.321]. . Це дозволило ставити відповідні вимоги. «отдам тебя за трохима, когда Трохим прийдет ко мне в синем жупане , на своем возе, своею лошадью» [1, с.233]. Трохим, як непересічна особистість, прагнучи розширювати сферу своїх вчинків і спілкування, досягати своєї мети - одружитися з Вассою, змінює власну поведінку, вступає в активну взаємодію з суспільством, іншими людьми та із самою собою. Спочатку він скоює злочин - вбивство.Сумління недає спокою Трохиму. Але як активна, особистість Трохим одружується з коханою, - М.Костомаров використовує принцип, що дозволяє розкрити специфіку становлення мінливої особистості у соціумі, який також змінюється. Отже характеризуючи писхологічні вияви автор вирізняє:неповторні фізичні якості, психічні процеси, темперамент, риси характеру, здібності, її потреби, інтереси.

Цей принцип дозволяє враховувати роль об'єктивних чинників у їх реальній дії на особистість, а також виявити потенційні характеристики самої особистості в процесі соціально-психологічного відображення суспільних відносин [ Орбан-Лембрик Л. Е. Активність особистості як форма вияву її індивідуальності і професіоналізму // Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. - К.: Інститут психології ім. Г. С. Костюка, 2002. - Т. 1. - С. 140 - 143.]. Прідибалка повчав Трохима як йому жити, та ставати справжнім купцом-успішною особистістю того часу. «Сошлись они на заветном месте под барскими кузницами, и стал Трохим держать совет, как ему жить на свете.

Придыбалка говорил: -- Первое, мой дорогой Трохим, покинь всякие бабьи россказни. Забудь про своего бога, совсем выбей себе из головы эту поповскую нисенитницу. Моих советов послушайся, и будет тебе хорошо на свете. Ты был совсем нищий, а я тебя своим советом разом из нищенства поднял; и в люди начинаешь ты выходить, и выйдешь, коли по моим наставлениям жить будешь; богатым сделаешься, люди знать и уважать тебя станут! Думай всегда о том, что тебе может принести корысть, и чтоб тебе убытку не было, а о том никогда не помышляй, за что грех, за что нет греха! Все это бабьи выдумки. Правду я тебе скажу: греха на свете за людьми нет вовсе, а, коли хочешь, есть у людей глупость, вот она-то и есть настоящий грех. Кто глуп, тот и грешен. Деньги наживать -- не глупо, стало быть, и не грешно. …Без последней крайности никогда не обмани, ни у кого чужого не зажиль, никого не огорчи, со всеми в согласии будь, живи так, чтоб никто худого про тебя сказать не посмел; а уж коли пришла крайность последняя, тогда ничего не бойся, никого не жален, нужно обмануть -- обманывай, только так, чтоб люди не узнали, а хоть бы узнали, то чтоб не посмели попрекать; придется украсть -- украдь»[1,с.339].

Основу активності особистості становлять потреби, які є рушійною силою її розвитку. Відтак про активність можна говорити і як про форму вираження потреб людини, вияву її соціально-психологічних властивостей, і як про характеристику особистості як суб'єкта життєдіяльності. Активно взаємодіючи із соціальним оточенням, індивід, так би мовити, зливається із соціумом і водночас виявляє свої здібності, зберігає своє „Я”. Тобто у поведінці особистості активність виступає і як спосіб формування, перетворення індивіда, і як подолання зустрічних детермінант у процесі його взаємодії із зовнішнім світом. «Ты богат будешь. Пойдешь в купцы -- знай: все торговое дело на том построено, что один другому лжет, один другого обманщиком обзывает, а себя честным выставляет, а всех искуснее, умелее тот, кто успеет так прикинуться, что все его честным считают и никто его в обмане никак не поймает, а он то самый первый обманщик И есть. Тот паче всех раз богатеет…» [1,с.346]. Активність особистості - це її здатність нести в собі потенціал енергії, ініціювати зміни у процесі відносин з навколишнім світом, кожен будує своє життя [ Орбан-Лембрик Л. Е. Психологія управління: Посібник. - К.: Академвидав, 2003. - 568 с., с. 156].

При цьому шляхи вияву активності можуть бути різними: оптимальне використання природних здібностей і можливостей індивіда, віднайдення оптимально-індивідуального темпу життя, визначення своєчасності прилучення особистості до соціальних процесів тощо. Спонукує людину до активної дії конкретна мета, що має перспективну привабливість. Саме за таких умов у людини з'являється сильна внутрішня потреба, спонука, яка і обумовлює активність. Активність - багатомірна категорія. Вона реалізується в системі цільових установок, ціннісних відносин та орієнтацій, що визначають мотиваційну сферу особистості, спрямованість її інтересів, нахилів, вибір способів взаємодії та спілкування. Результатом активності є формування самосвідомості особистості, власного рефлексивного „Я”, нової установки, а також потреби у нових соціальних та міжособистісних відносинах. Отже, в основі особистості лежать прийняті нею цінностей. Вони й регулюють індивідуальну поведінку, забезпечують власну соціально-моральну активність [ Деркач А. А., Орбан Л. Э. Акмеологические основы становления психологической и профессиональной зрелости личности. - М.: РАУ, 1995. - 208 с., с. 52 - 54].

У повісті автором відзначені елементи соціальних якостей людини: соціально визначена мета його діяльності; займані соціальні статуси і виконувані соціальні ролі;

статуси і ролі; норми і цінності (тобто культура), якими він керується в процесі своєї діяльності; система знаків, що використовує людина; сукупність знань; рівень утворення і спеціальної підготовки; соціально-психологічні особливості; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень.

Трохим постійно очікував кару за свій злочин, він чекав «сорокаріччя». І поступово намагався спокутувати свої гріхи.

Виявом є звернення Трохима до Схимника. «Меня,-- продолжал Трофим Семенович,-- именно то смущает, что я не понес никакого наказания, и я думаю, что кара меня ожидает тогда, когда исполнится сорок лет, как мне обещано было на могиле. До сих пор все идет благополучно, деньги за деньгами сыпятся в карман, мне только и горя было, что потерял жену, но скоро потом бог даровал мне другую, также достойную. И детьми своими я доволен.

-- Этим тебя бог и наказывает,-- сказал схимник,-- что тебе во всем удача и благополучие; в этом тебе и почин кары божией. …Земные люди слухом внимают и не слышат, очима смотрят и не видят. Им нередко благополучием кажется то, что есть великое бедствие; добро видят они там, где настоящее зло. Со стороны глядя на тебя, люди подумают: «Вот над ним благословение божие! Оттого ему во всем удача и счастье!» Обманываются люди: не благословение тебе это, а кара!» .[1,с.339]. Коли йдеться про активність особистості в міжособистісному спілкуванні, то мається на увазі активність всіх учасників комунікативного процесу - тобто взаємовплив, який відбувається тоді, коли його результатом є зміна в соціальній поведінці партнерів по спілкуванню.

Такий взаємовплив ідбувається коли батько Трохим поділився своїми проблемами із сином. «…уволь меня, Александр, от рассказа. После все тебе расскажу подробно. Теперь же скажу тебе, что оно меня сорок лет беспокоило и до сих пор беспокоит. Тревожимый совестью, я ходил в полночь на могилу оскорбленного и там молился о прощении своего греха. Тогда из могилы послышался голос: «Господи! Накажи того, кто меня... кто меня оскорбил и привел к смерти!» На эти слова в ответ услышал я дрогнувший голос неизвестно откуда; он произнес: «Накажу через сорок лет!» С тех пор вот проходит сорок лет. Я ожидаю кары от бога. В ночь на 13 августа текущего года исполнится сорокалетний срок. Вот, Александр, что меня томит и мучит!

Тебе представилось, не более,-- сказал Александр Трофимович.-- Ты был тогда взволнован, находился в неестественном положении, в забытьи, в дремоте, в полусне; вот и привиделось тебе такое, чего быть не может. Голоса, которые ты слышал, выходили не из могилы, не с неба, а из твоего собственного воображения: их создали твои возбужденные и расстроенные нервы!» [1,с.372].

Вплив сина завершується прийняттям цінностей, за умови, коли: зовнішні цінності не суперечать вже існуючим в особистісній структурі цінностям. Ця розмова не викликає внутрішнього дискомфорту, когнітивного дисонансу в учасників взаємодії [ Орбан Л. Э. Акмеологическая концепция нравственного становления личности. - М.: РАУ, 1992. - 61 с., с. 25]. Неясно, батюшка, понимаешь,-- сказал Александр Трофимович.-- Я тебе объясню. Вот, например,видишь ты: человек сердится; потом в ином деле видишь: другой человек сердится. Ты замечаешь, что тот и другой чем-то похожи между собою, когда сердятся.

Вот то, чем они походят друг на друга, когда сердятся,-- ты называешь: гнев. Это и есть отвлеченное понятие. Видишь ты, что муж с женою согласно живут, одно другому во всем угождает, одно для другого ничего не жалеет, и в другом месте видишь, что муж с женою так же живут, замечаешь сходство между теми и другими и, чем одни на других походят, называешь: любовь. …Верили, например, что гнев и любовь где-то существуют не в человеке, а особо; замечали, что люди делают добро и зло, и вообразили, что где-то есть существо, называемое добро, и есть другое существо, называемое зло. Но мало того, что человек из своих отвлеченных понятий выдумал себе существа небывалые па свете; он еще вообразил, что эти существа, хоть имеют человеческие свойства, но выше и сильнее человека, и назвал их божествами, или богами [1,с.373].

Психологія впливу однієї людини на іншу - це проблема змін, що відбуваються у індивідів в результаті впливу. Сутність особистості у процесі впливу на інших найповніше розкривається через її ставлення до членів групи, що особливо помітно під час аналізу безпосередньої участі людей у виконанні спільної дії. При цьому люди вільні у своєму виборі „впливів”. « Когда же люди поумнели, то уразумели, что это совсем не боги и на живу: на небесах, а есть только наши отвлеченные понятия, создались в наших головах и без них отдельно пи на небе, ни на земле, нигде не существуют. Однако на мог скоро человек освободиться от того, что у него вошло и привычку» [1,с.373]. Водночас, перебуваючи у соціальному середовищі, стаючи складовою часткою групи, вони не можуть уникнути комфортного або дискомфортного впливу оточуючих Основи психології: Підручник / За загал. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. - К.: Либідь, 1995. - 632 с.. Соціальна поведінка особистості характеризується не тільки творчою, інтелектуальною активністю, але й соціально-психологічною яка визначається співвіднесенням процесу спілкування з власним соціально-психологічним досвідом, інформаційним фондом, системою цінностей, мірою участі людини у комунікації. Соціальна поведінка, отже, характеризується як зовнішніми виявами (дія, вчинки), так і внутрішніми особливостями, зумовленими інтересами, потребами, ідеалами, переконаннями, активністю тощо. Коли задоволенню потреби людини у спілкуванні ніщо не загрожує, комунікативна активність зростає, людина прагне стати настільки успішною у взаємодії, наскільки їй дозволяють її здібності ефективно розв'язувати спільне завдання.

«Приехали на дачу. Рассвело.

Прошла зловещая ночь! -- сказал Александр Трофимович.-- Кончился сорокалетний срок, так долго тревоживший воображение моего дражайшего родителя.

…Ты, Александр, сущую правду говорил: все, что люди рассказывают, будто мы после нашей смерти будем жить и отдавать богу отчет за наши грехи, все это выдумка, вздор, брехня, как говорят наши малороссияне» [1,с.378].

«Тут обрывается наша легенда. Сорок лет прожил преступник в полном довольстве и благополучии, и только временами тревожило его опасение кары, которая должна была постигнуть его в срок, указанный в видении. Дожил он, наконец, и до этого срока, а кара не пришла. Не знал он и не уразумел, что началом обещанной кары было его многолетнее земное благополучие, а ее завершением -- потеря бога. Не понял этого и архиерей, отпустивший ему грех за построенную им церковь. Понял это один схимник, обитавший на земле единым телом, но голос его не был голосом земной мудрости. Эта же мудрость земная, говорящая рассудку, а не сердцу, внушающая уверенность, но не веру, не могла дать Трофиму Семеновичу иного утешения, кроме того, что преподал ему Александр Трофимович. [1,с.378].

Можливо наступним героєм повісті міг би бути Александр Трофимович, він вирізнаяється індивідуальністю - це не лише сукупність індивідуально-психологічних особливостей, а й єдність та взаємозв'язок властивостей людини як особистості й суб'єкта діяльності, у структурі якої функціонують її індивідуальні властивості. Індивідуальність Б.Ананьев розуміє як вищу ланку в ієрархічній тріаді "індивід - особистість - індивідуальність" [ Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. - М.: Педагогика, 1980. - Т. 1. - 232 с., с.173 - 178].

Отже, особистістю можна назвати людину, яка досягла певного рівня соціального розвитку і самосвідомості, який дозволяє їй знаходити і обирати серед цінностей культури особистісні смисли, самостійно виконувати відповідну перетворювальну діяльність, свідомо і відповідально здійснювати саморегуляцію діяльності й поведінки.

ВИСНОВКИ

Ідею формування особистості, багатства її психологічних виявів Микола Костомаров почерпнув із генетичної пам'яті народу. Його ранній період творчості ознаменований органічною тяглістю всього, що пов'язане з історією і творчістю народу, морально-етичними традиціями, особливостями християнського світогляду та мистецьким їх “олітературненням”. Саме такі настанови посприяли тому, що він став ідеологом українського відродження початку ХІХ століття, науково обґрунтував і художньо висловив ідею поступового формування особистості як підґрунтя діяльності, квінтесенцію їх поглядів.

Психолог С. Л. Рубінштейн зазначав, що особистості характерний такий рівень психічного розвитку, який дозволяє їй свідомо керувати власною поведінкою і діяльністю. Суть особистості, за К. Роджерсом, виражає її самосвідомість, суб'єктивність, здатність діяти свідомо і відповідально. Отже, особистістю можна назвати людину, яка досягла такого рівня соціального розвитку і самосвідомості, який дозволяє їй знаходити і обирати серед цінностей культури особистісні смисли, самостійно виконувати відповідну перетворювальну діяльність, свідомо і відповідально здійснювати саморегуляцію діяльності й поведінки. У повісті «40 років» наведені приклади багатьох особистостей мешканців слободи Мандріки, але особливу увагу автор звертає на головного персонажа Трохима, представляє перед нами його багатство психологічних виявів.

Особистість керується несвідомими прагненнями, що утворюють її потенціал,є основним джерелом активності, задають мотивацію її діям. Автор відзначає неможливість задоволення інстинктивних потреб у їхній природно-природній формі через соціальні нормативні обмеження людини, це змушує героя постійно шукати компроміс між глибинним потягом і суспільно прийнятною формою його реалізації. У повісті віддзеркалені традиції минулого, етноментальні особливостей світогляду українців - не вбий, не вкради, що ґрунтуються на християнських заповідях, вони послужили для Костомарова чинником новаторського осмислення ідеї спокутування гріхів особистістю, шляхів її формування в принципово новому ракурсі.