Григорій Савич Сковорода як український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат з теми:

Григорій Савич Сковорода - український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог

1. Життя філософа

Григорій Сковорода народився 22 листопада (3 грудня) 1722 року в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині, у небагатій козацькій родині. В рідному селі затримався до 16 років.

Він вчився спочатку у дяка, потім в церковнопарафіяльній школі. Шкільна поезія - Різдвяні і Великодні пісні - доповнювалися народними величальними піснями, щедрівками, колядками, гаївками, купальськими і русальськими піснями. Григорій мав чудовий голос і неабиякий музичний хист. Пізніше він вільно грав на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі. У Чорнуській школі був солістом у церковному хорі, що разом із винятковими здібностями до навчання відкривало йому дорогу до підготовчого класу Київської академії. Ще в 1631 році видатний український діяч культури Петро Могила об'єднав Київську братську школу зі школою Києво-Печерської лаври в єдиний Києво-Могилянський колегіум, який з 1694 року став називатися Київською академією. Тривалий час це був єдиний вищий навчальний заклад України та всього православного Сходу. Сюди їхали вчитися з Петербурга і Москви, Польщі, Молдавії, Румунії, Болгарії, Сербії, Греції і Близького Сходу. Вихованці Київської академії за царськими указами розсилалися по всій імперії. Вони працювали в школах і колегіумах, в російських посольствах майже всіх країн, запрошувались для роботи професорами у вищі школи Сербії, Угорщини, Чорногорії. В 1738 році перед брамою Київської академії зачудовано зупинився Григорій Сковорода. Йому випало щастя тут вчитися. Бібліотека Києво-Могилянської академії стала для нього джерелом знань. У студіях був перший, і всі найкращі похвали належали йому. Бажання знати і пізнавати нові обрії завело його у далекі краї, а грецька, німецька та головно латинська мови відкривали йому двері до університетських зал, бібліотек, визначних людей.

Він був солістом академічного хору і відзначався в науках, але згідно царського указу від 10 серпня 1742 року “Про набір співаків у двірську капелу” дев'ятнадцятирічний студент стає “придворним уставщиком”, тобто солістом придворного хору цариці Єлизавети. Як же трапилося так, що Сковорода Григорій Савич потрапив у покої жінки, якій підпорядковувалося пів-континенту? Одного разу в місті Глухів за дорученням імператриці відбувся конкурс на кращі голоси Україні. Серед трьохсот претендентів був і Сковорода. Він переміг у, так би мовити, "фінальному відбірковому турі" і підписав контракт з імператорською капелою. Відтепер Сковорода міг стати членом інтимної капели її величності. За кілька років до Сковороди інший співак цієї ж капели - кмітливий український хлопець Олекса Розум пішов далі. Коханець імператриці перетворився на другу особу російської імперії. Олекса Розум став графом Олексієм Розумовським.До речі, допомагав Сковороді при дворі той же, хто привів до імператриці Розумовського - впливовий генерал Федір Вишневський. Саме він очолював відбіркову комісію з пошуку в Україну майбутніх зірок вокалу.Правда, це було не зовсім солодке життя. Через дрібні провини юнаків били різками, проте у вільний від музики час вони вчили французьку та італійську мови. Адже композиторами при дворі Єлизавети були найславетніші італійські музиканти.

Сковорода Григорій Савич отримував 25 карбованців на рік, та ще безкоштовну їжу і житло (неабияке житло - бо жили у палаці). До того ж, кожен з хористів мав право на безкоштовні 5 літрів горілки на рік. У ті часи за п'ять карбованців можна було придбати невелику сільську хату, а за три карбованці віддавали коня. Бараняча туша тоді коштувала 40 коп., півкіло сала - 5 коп. Тому 25 карбованців дозволяли людині існувати не гірше сучасного "середнього класу". Крім того, імператриця звільняла батьків хористів від податків та інших повинностей. За два роки Сковорода перетвориться на художнього керівника інтимної капели. Іншими словами, він став першим музикантом в оточенні імператриці! У той же час один знаний придворний тенор отримав у подарунок від її величності чин генерала, маєток із сотнею кріпаків та ще річну пенсію у тисячу рублів. Навіть великий Ломоносов заробляв тоді майже вдвічі менше. Сковороду чекало таке ж щастя. Але одного разу під час подорожі до Києва Сковорода Григорій Савич втік. 1744 року цариця Єлизавета перебувала в Києві, а з нею і двірський хор. Сковорода не захотів знову їхати до Петербурга і повернувся в Київську академію. Тим часом світ вдруге викликав Сковороду. Покровитель Григорія генерал Вишневський не забув талановитого протеже. Сковорода, який крім давньоєврейської та грецької, встиг опанувати ще й німецьку, потрібен генералові на час подорожі до Угорщини. Генерал Вишневський відтепер став командором вин. Завдання місії - відкрити для імператриці "винні моря Європи". Кінцева мета подорожі - виноградники Токаю. Сковорода одразу ж погодився.

Майже п'ять років солодкого життя у Токаї. Сковорода взяв до рук ціпка і пішов вивчати Європу: “Старався знайомитися найперше з людьми, вченістю і знаннями добре відомими тоді”. Мандрував по Німеччині, Словаччині, Польщі, Австрії, Північній Італії. Він слухав лекції знаменитих німецьких професорів, в тому числі І.Канта, вивчав різні філософські системи і життя людей, зіставляючи його з життям в Україні. Сковорода занурюється у світське життя, шліфує мови та п'є елітне вино.Покинути таке життя заради київської бурси міг лише божевільний. Сковорода знову повертається додому. З цього моменту він остаточно ступив на шлях мандрівного філософа! Чому так сталося?

Перша версія - Вишневський помер, і Сковорода втратив покровителя при дворі. Інша версія - він вирішив продовжити академічне навчання, оскільки, Сковорода повернувся у бурсу. За другою версією Сковороду - вже посмертно - перетворили з українського неформала в провінційного учителя-філософа. Цей міф народився у середині позаминулого століття. Вельможі тоді робили з себе народолюбців. Тоді це називалося "просвітою". Восени 1751 р. Сковорода продовжив навчання в богословському класі Київської академії, з якою розпрощався через два роки, але залишився назавжди “студентом”. В 1753 р. працював у згадуваному Переяславському колегіумі, де написав свій перший твір - "Рассуждение о поэзии й руководство к искусству оной". Коли в 1753 році він посів у Переяславському колегіумі посаду викладача піїтики, місцевий єпископ вимагав пояснити, чому Сковорода викладає свій предмет не як кожний «порядочный чиновник», а по-новому. Григорій Савич відповів, що про те можуть судити спеціалісти: «Одна справа - архієрейський посох, а інша - смичок», що значило «знай швець своє шевство, а в кравецтво не мішайся». Це був виклик, якого не могла знести епіскопська пиха,- і Сковорода “изгнан был из ущилища Переяславского не с честью”.

Потім Сковорода працює домашнім учителем у поміщика Степана Томари, це було третє місце праці Григорія Сковороди. Сковорода потрапив сюди, як на заслання. Після п'яти років богемного життя між Віднем та Венецією філософ перетворився майже на кріпака.

Його відрядження з Могилянської академії до пана Томари повинно було тривати рік. Поміщик Томара - місцевий диктатор. Сковороді тут тоскно. "Нудьга, - любив говорити мандрівник, - це люта мука. Вона важче гір Кавказьких. Від неї не сховатись і на Канарах".

Тут "нудьга" бере Сковороду за горло і держить до тих пір, поки він не напише своїх найкращих віршів. Напади нудьги Сковорода завжди долав за письмовим столом.

Тим часом син поміщика Томари не демонструє симптомів геніальності. Сковорода повідомив хлопцю, що той "мислить, як свиняча голова". Батько "свинячої голови" образився не на жарт. Філософа вперше вигнали з роботи. Тодішні авторитети Сковороду поважали, але ненавиділи. Ще з однієї посади - викладача Харківського колегіуму - Сковороду виженуть за впровадження власної методики викладання поетики. Адже він спробував навчити учнів писати римовані вірші, єретик!

То була остання офіційна посада Сковороди. Незабаром він остаточно перетвориться на вільного художника. Учнів він оцінював так: "розумний" або "тупий". Причому тупих було вдвічі більше. Однак своїм улюбленим учням Сковорода викладав протягом усього життя, намагаючись зробити ці уроки легкими і невимушеними.

Сковорода Григорій Савич намагається розтлумачити складні поняття дуже простими образами. За педагогічні викрутаси Сковороду двічі виганяли з роботи. Але ті, кому пощастило навчатися у Сковороди, стали надзвичайно успішними людьми. Син поміщика Томари, учень Сковороди, якого той обізвав "свинячою головою", став послом Російської імперії у турецького султана. М. Ковалинський буде працювати вчителем племінника Розумовського, того ж фаворита імператриці, яким міг стати і Сковорода. До речі Ковалинський, улюблений учень Григорія Савича, у Швейцарії познайомився і заприятелював з філософом Даниїлом Майнгардом, який був всім схожий на Сковороду: поглядами, поведінкою, навіть рисами обличчя. Повернувшись до України, Ковалинський розповів учителеві про цю зустріч. Сковорода заочно вподобав Майнгарда і відтоді почав підписувати свої листи подвійним іменем: «Григорій вар (у перекладі з давньоєврейської - син) Сава Сковорода, Даниїл Майнгард». З 1759 р. викладає у Харківському колегіумі, який кілька разів залишав (1760, 1764, 1766 рр.) через свою оригінальність та нестандартність мислення, тлумачення історії, філософії, богослов'я, що часто суперечило церковним догмам. В ті роки побував у Москві, в пошуках істини обійшов всю Слобожанщину, а в 1764 р. здійснив подорож до Києва. У 1770 році філософ три місяці жив у Києві у свого родича Іустина - начальника Китаївської пустині. Одного разу під час прогулянки Подолом Сковорода відчув сильний трупний сморід. Наступного ж дня він всупереч проханням покинув Київ. Через два тижні в Києві почався мор і місто було зачинене.

Коли пізніше Білгородський епіскоп Йосип Миткевич запропонував Сковороді прийняти духовний сан, чернецтво, той зухвало відповів: «Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв? Їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м'яко та чернецтвуйте! А для мене чернецтво - в житті несутяжному, в задоволенні малим, у помірності, у відмові від усього непотрібного, щоб придбати найпотрібніше; в зреченні від усіляких примх, аби зберегти себе самого в цілості; в загнузданні самолюбства... в пошукуванні слави божої, а не слави людської». Зверталися до Сковороди ченці Києво-Печерської лаври, знаючи його як ученого: «Доволі блукати по світу! Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви і прикрасою обителі». У відповідь-виклик: «Ох, преподобнії! Я стовпотворіння собою умножати не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі божому... Риза! Риза! Як небагато ти опреподобила, як багато окаянствувала!» Сковороду спокушали високими світськими посадами, все з тим же наміром - ізолювати його від людей. Харківський губернатор пропонував: «Чесний чоловіче! Чому ти не візьмеш собі якогось певного стану?» У відповідь - сковородинське: «Шановний пане! Світ подібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями. У театрі актора хвалять не за знатність діючої особи, а за те, як він вдало грає її. Я довго міркував про це і після великого випробування себе побачив, що не можу представляти в театрі світу жодної особи вдало, крім низької, простої, безтурботної, самітної. Я обрав собі цю роль - і задоволений».

Кохання

Розповідають, була одна ситуація. Жив собі поміщик із донькою. Спокусив її Сковорода? Може вона його? І чи були вони дійсно близькі? Не відомо. За переказами відомо, що призначили навіть день весілля. Сковороду чекало спокійне щастя , затишний будинок, необтяжливе господарство. Але знову надприродна сила витягла Сковороду зі стану комфорту і кинула у звичний стан неспокою. Правда все це чи вигадка, Сковорода лишився вірним дорозі.

Мандрівка

Під кінець 70-х років XVIII ст., після різних конфліктів із властями, Григорій Сковорода вибрав зовсім новий і незнаний до того стиль життя, а саме - мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті, майже тридцять років. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Слава про нього йшла всюди, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити й почути. Тож аудиторія його була дуже численна і різнорідна, і всі розуміли його - речника великої правди.

Г. Сковорода мандрував Україною, проповідуючи серед народу свої філософські та соціальні погляди. У своїх філософських працях він обстоював ідею рівності між людьми, права кожного, незалежно від соціального становища, на щастя і волю, вважаючи волю найвищим досягненням людини. Шлях до ідеального суспільства він бачив у вихованні нової людини через самопізнання, доступне їй завдяки розуму і внутрішньому чуттю.

Про стиль його життя з харківського періоду пише перший біограф Ковалинський: «Уставав дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав». («Житіє Сковороди»).

Слава про Сковороду йшла так далеко, що про нього довідалась і цариця Катерина II, і забажала його побачити. Через свого поручника Потьомкіна вона послала Сковороді запрошення переселитись з України в Петербург. Посланець цариці застав Сковороду на краю дороги, де він відпочивав і грав на флейті, а недалеко нього паслась вівця того господаря, в якого філософ затримався.

Посланець передав йому запрошення цариці, але Сковорода, просто й спокійно дивлячись в очі посланцеві, заявив: «Скажіть цариці, що я не покину України - мені дудка й вівця дорожчі царського вінця».

Сковорода спілкувався українською. Приятель і життєписець Сковороди Ковалинський теж засвідчував: «Коли писав Сковорода для свого краю, то і вживав деколи української мови та правопису, вживаного в українському виговорі. Він любив завжди свою природжену мову. Дуже любив свій рідний край, свою любу Україну й коли відлучався за її межі, обов'язково прагнув скоріше туди повернутися і бажав там померти. Він висловлює це в багатьох місцях своїх творів. «Всяк должен узнать свой народ і в народі себе».

Останнє десятиріччя життя Сковороди - це вершина творчості письменника. Про це Павло Тичина писав: “Він свідомо обрав своїм кабінетом цілий світ, при обміркуванні його творів присутні були і небо над головою, журавлі, лелеки, тополі, озера, ліси і тверда земля під ногами, а головне - люди”.

Незадовго до смерті, як розповідають, Сковороду вмовляли запричаститися. «Не євхаристія єднає людину з богом, а пізнання себе»,- була його відповідь. Дивовижна послідовність у дотриманні власних принципів життя була основною рисою Сковороди.

Смерть Сковороди

Помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочевського району Харківської області.

Про смерть Сковороди записав Срезневський таке: «...Був прегарний день. До дідича з'їхалось багато сусідів погуляти й повеселитись. Мали також на цілі послухати Сковороди... За обідом був Сковорода незвичайно веселий і говіркий, навіть жартував, оповідав про своє минуле, про свої мандрівки, досвіди. Зачаровані його красномовством повставали всі від обіду, Сковорода щез.. Він пішов у садок. Довго ходив він по перехресних стежках, зривав овочі й роздавав їх хлопчикам, що працювали в садку. Над вечір пішов сам господар шукати Сковороду й застав його під гіллястою липою. Вже заходило сонце: останні його проміння пробивалися крізь гущу листя. З рискалем у руці копав Сковорода яму - вузьку, довгу яму. - «Що це, друже Григорію, чим то ти зайнятий?» - спитав господар, підійшовши до старого. «Пора, друже, закінчити мандрівку!» - відповів Сковорода - «і так усе волосся і злетіло з бідної голови від мордування, пора непокоїтися!» «І, брате, дурниця! Досить жартувати, ходімо!» - «Іду! Але я прохатиму тебе попереду, мій добродію, хай тут буде моя остання могила». І пішли в хату. Сковорода недовго в ній лишився. Він пішов у свою кімнатку, перемінив білизну, помолився Богу і, підложивши під голову свої писані праці і сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки. Довго чекали на нього з вечерею. Сковорода не з'явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до Сковороди, щоб розбудити його; одначе Сковорода лежав уже холодний закостенілий».

Це було 9-ого листопада 1794 року. На хресті над його могилою, на прохання самого Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав...».

Його могила знаходиться зараз у селі Сковородинівка (ран. Пан-Іванівка, колишня садиба Андрея Ковалівського). До нього можна потрапити, з'їхавши з дороги Харків-Суми біля селища Максимівка (60 км від Харкова). Далі треба їхати 18 км до села Сковородинівка.

2. Філософія Сковороди

Характерними рисами філософії Сковороди є діалогічність і символічно-образний стиль мислення. Філософію він розуміє як мудрість, як життя в істині, що побудоване на засадах його вчення. Підґрунтя філософії Сковороди становить його концепція про дві натури і три світи, згідно з якою світ складається з двох натур - видимої і невидимої, зовнішньої і внутрішньої, тварі й Бога. Вчення про дві натури пов'язане з концепцією про три світи: все існуюче поділяється на три види буття, або світи - великий (макрокосм), малий (мікрокосм) і символічний (Біблія).

Саме у виявленні невидимої натури світу через видиму натуру і полягає, на думку Григорія Сковороди, центральна проблема існування людини. Ця проблема розв'язана через самопізнання або виявлення "сердечної", "єдиної", "внутрішньої" людини. "Внутрішня людина" у Сковороди водночас індивідуальна і надіндивідуальна, космічна; її структура аналогічна будові великого світу. Тому людське самопізнання дає змогу пізнавати внутрішні закони буття зовнішньої природи. Сковорода навчав, що в природі краса, гармонія, а в суспільстві - несправедливість, і щоб змінити макросвіт на краще, треба кожному змінити мікросвіт, тобто себе самого. «Веління природи - це пізнання Бога в людині», «Пізнання природи - це пізнання Бога».Розв'язання наскрізної у філософії Сковороди проблеми щастя мислиться ним через нове народження людини, через розкриття її божественної суті, виявлення таланту, закладеного в неї Богом, що забезпечує не зовнішнє вимушене заняття, а працю за покликанням. На думку Сковороди, духовне відродження людей, здійснення ними сродної праці автоматично призведуть до злагодженого функціонування суспільства. Твори Сковороди за життя були друковані сотнями, бо тодішня цензура знайшла їх «противними Святому Писанію і образливими для монашества». Вихований у дусі філософічно-релігійного навчання, Сковорода повставав проти мертвої церковної схоластики та духового гноблення московського православ'я, спираючись у своїй філософії на Біблію. Царство наше всередині нас, - повчав Сковорода, - і "Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе. Поки чоловік не знає Бога в самім собі, годі шукати Його в світі." "Вірити в Бога не значить - вірити в Його існування, а значить - віддатися Йому та жити за Його законом." "Святість життя полягає в робленні добра людям»."

Офіційна московська релігія ділила людство на більш благословенних Богом і менш благословенних, а навіть і таких, що перебувають ніби під прокляттям, себто кріпаків. А Сковорода вчив, що «всяка праця благословенна Богом», а розподіл місць коло Бога називав непростимим гріхом. Московське православ'я і взагалі все московське духовенство було нетерпимим до всього чужинецького як єретичного, «неправославного». Сковорода навчав, що найбільше й фактично єдине завдання філософії - шукати правду і прагнути до неї. Але в умовах людського життя ця ціль недосяжна, і щастя людини полягає саме в тому, що вона все мусить шукати правди. До цієї мети можна йти різними шляхами, і тому нетерпимість до тих, хто інакше думає, не знаходить виправдання. Так само й релігійна нетерпимість не знаходить виправдання, бо вічна правда проявляється на цьому світі в різних формах. Будучи у ставленні до себе самого цілковито безкомпромісним і осягнувши внаслідок цього повну гармонію між своєю наукою та своїм життям, Сковорода був надзвичайно лагідний і оглядний у ставленні до інших.

Сковорода обстоював права людської особистості в кожній людині, а, в перекладі на конкретну політичну мову того часу, це означало сильну демократичну тенденцію, що була поєднана із співчуттям до закріпачених селянських мас, з гострою неприязню до московських гнобителів. В одному своєму вірші, що носив багатозначний заголовок «De libertate» («Про свободу») він писав тодішнім жаргоном, винесеним із Академії:

Что то за вольность? Добро в нейкакоє? Іни говорять, будто золотоє. Ах, не златоє: єсли сравнить злато Против вольности, єще оно блато... Будь славен вовік, о муже ізбранне, Вольности отче, герою Богдане!

Згадка про Богдана та й самий заголовок вірша не залишають сумніву, про яку саме «вольность» думав тут Сковорода. На особистій моралі, як писав С. Єфремов, він очевидно не спинявся, а зв'язував її з громадським і національним ладом - "сопрагаючи, - як сам висловлювався, - сродную собі частную должность (обов'язок) з общею (загальною)".

Чи ж дивно, що московській цензурі подібні думки не подобалися.

Як на джерело радощів, а звідси - душевного здоров'я, Сковорода вказує на дружбу. Однак вибирати друзів треба дуже обачно, оминаючи підлабузників і криводушних, адже «немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга». Бо нерідко нещирі друзі зучають молоду людину до непомірності, спокушаючи запевненнями, що для чистого все чисте; у таких випадках треба рішуче побороти соромливість і твердо відмовити, а надалі і взагалі відмовитися від спілкування з такими людьми, - застерігає наставник. Якщо «ми охоче підтримуємо зносини з людьми, які ще до цього часу здорові, але розум яких пошкоджений і насичений отруйним вченням», ми ризикуємо втрапити у їхнє становище. Сковорода казав: «Як купці вживають застережних заходів, аби у вигляді добрих товарів не придбати поганих і зіпсутих, так і нам слід якнайретельніше пильнувати, щоб, обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, більше того - неоціненний скарб, через недбальство не натрапити на щось підроблене.»

В одному з пізніших послань Сковорода розповідає про зустріч з ченцем, якого «страшенно мучить демон печалі, і який звичайно називають бісом меланхолії. (...) Даючи поради цій людині, я сам ледве не пропав. (...) Дуже важливе значення має, з ким щоденно спілкуєшся і кого слухаєш. Бо поки ми слухаємо, ми їх дух в себе вбираємо». Ця історія виглядає особливо повчальною, оскільки учитель, визнаючи, що сам піддався печалі, показує, як поборов цей стан: у сні він звернувся по допомогу до Всевишнього: «Якщо Бог всюди, якщо він присутній і в цьому черепку (при цьому я підняв черепок з землі), то для чого ти шукаєш розради в інших місцях, а не в самому собі? Адже ти є кращим з усіх творінь».

Прикметним є те, що, на відміну від багатьох мудреців, Григорій Сковорода не протиставляє душу й тіло, усвідомлюючи, що людина - це поєднання одного та іншого, а відтак вона мусить ставитися однаково дбайливо до обох частин своєї натури. У багато напучуваннях Сковорода порівнює душу й тіло та їхні функції: «обов'язково і саме щоденно підкидай у душу, як у шлунок, слово або вислів», «...те, що побачиш і почуєш, перетворюй у споживний і рятівний сік, як тварина, що повинна бути принесена у жертву Богові» про спілкування з різними людьми він каже: «їжа добра, але що з того, якщо вона не подобається твоєму шлунку» тощо.

Cам Сковорода виявляє неабияку обізнаність з медичними теоріями античних лікарів: він зазначає, Гален, міркуючи про здоров'я, радив хлопчикам і юнакам вживати холоднішу, а старим - теплішу їжу, і тлумачить цю думку так: з гарячої їжі розвивається зайва вологість, а звідси - катар, нежить, гній, вологість, згущена жаром. Плутарх так само вважав причиною всіх хвороб надлишок вологи в тілі: «хвороба, всяка зараза і запалення не можуть прищепитися, коли тіло холодне, позбавлене слизу і легке, як корок (...), то зроби його тоншим, скорочуючи надмірну їжу й уникаючи вогню, породженого вином, звідки всі пороки душі, а з останніх, у свою чергу, - всі хвороби тіла». Сковорода конкретизує зв'язок між духовними та тілесними недугами: людина, яка зловживає м'ясом та алкоголем, довго зупиняється на тривожному роздумі - «звідси передчасне старіння, коли не щось гірше». У 26-му листі до Михайла Ковалинського, вміло користуючись латинською клінічною термінологією, він перелічує хвороби та стани, які, за його спостереженнями, найбільш поширені серед людей: короста (scabies), пропасниця (febris), водянка (hydrops), епілепсія (epilepsia), кашель (tussis), виснаження (lassitudo), тощо. Григорій Сковорода був демократом. Він писав, що його рідний край страждає під владою “загребущих”, “лукавих”, “мавп” і “змій”. Філософ жив сподіваннями на нове суспільство рівноправних людей, де не буде “рабського іга”, “тяжкої роботи”, “нічого златожадного” та “хамського”.

У філософських творах Сковороди можна відзначити проповідничі ідеї національності.

3. Твори

сковорода філософія басня поет

Найвідоміші твори Григорія Сковороди - це збірки "Сад божественних пісень", "Байки харківські", "Вступні двері до християнської добронравності", "Наркіс. Розмова про те: пізнай себе", "Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе", "Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті (товариська розмова про душевний мир)", "Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру", "Книжечка про читання Святого Письма, названа Жінка Лотова", "Боротьба архістратига Михаїпа зі Сатаною про це: легко бути добрим", "Суперечка Біса з Варсавою", "Вдячний Еродій", "Убогий Жайворонок", "Діалог. Назва його - Потоп зміїний" та інші філософські твори.

Пісні та фабули

· De libertate

· Fabula

· Fabula de Tantalo

· Фабула

· Разговор о премудрости

· Все лице морщиш, печалей всегда ты

· Похвала астрономіи

· О delicati blanda etc

· In natalem Jesu

· Est quaedam maerenti flere voluptas

· Quid est virtus?

· Epigramma

· Similitudines ex Virg(ilio) 2 Aeneid(a)e

· In natalem Basilii Tomarae

· In natalem Bilogrodensis episcopi

· De sacra caena, seu aeternitate

· De umbratica voluptate

Басни Харьковскія

· Басня 1. Собаки

· Басня 2. Ворона и Чиж

· Басня 3. Жаворонки

· Басня 4. Голова и Тулуб

· Басня 5. Чиж и Щиглик

· Басня 6. Колеса часовіи

· Басня 7. Орел и Сорока

· Басня 8. Голова и Тулуб

· Басня 9. Мурашка и Свинья

· Басня 10. Дв? Курицы

· Басня 11. В?тер и Філософ

· Басня 12. Оселка и Нож

· Басня 13. Орел и Черепаха

· Басня 14. Сова и Дрозд

· Басня 15. Змія и Буфон

· Басня 16. Жабы

· Басня 17. Два ц?нныи камушки: Алмаз и Смарагд

· Басня 18. Собака и Кобыла

· Басня 19. Нетопыр и два птенца - Горлицын и Голубинин

· Басня 20. Велблюд и Олень

· Басня 21. Кукушка и Косик

· Басня 22. Навоз и Алмаз

· Басня 23. Собака и Волк

· Басня 24. Крот и Линкс

· Басня 25. Лев и Обезьяны

· Басня 26. Щука и Рак

· Басня 27. Пчела и Шершень

· Басня 28. Оленица и Кабан

· Басня 29. Старуха и Горшечник

· Басня 30. Соловей, Жаворонок и Дрозд

Трактати. Діалоги

· Убуждшеся вид?ша славу его (1765-1766) (Прокинувшись, побачили славу Його)

· Да лобжет мя от лобзаній уст своих! (1765-1766) (Хай цілує мене поцілунками уст своїх!)

· Начальная дверь ко христіанскому добронравію (1766) (Вступні двері до християнської добронравності)

· Наркісс. Разглагол о том: узнай себе (1767) (Наркіс. Розмова про те: пізнай себе)

· Симфоніа, нареченная Книга Асхань о познаніи самого себе (1767) (Симфонія, названа Книга Асхань , про пізнання самого себе)

· Бес?да, нареченная двое, о том, что блаженным быть легко

· Бес?да 1-я, нареченная Observatorium (СІОН)

· Бес?да 2-я, нареченная Observatorium Specula (еврейски - Сіон)

· Діалог, или разглагол о древнем мір? (1772) (Діалог, або розмова про давній світ)

· Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни [Разговор дружескій о душевном мир?(Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті)] (1773-1774) pdf, 500 kb

· Кольцо (Кільце. Дружня розмова про душевний світ) (1773-1774)

· Разговор, называемый алфавит, или букварь мира (Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу) (1774)

· Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis, сир?чь Икона Алківіадская (Израилскій змій)

· Книжечка о чтеніи священн[аго] писанія, нареченна Жена Лотова

· Брань архистратига Михаила со Сатаною о сем: легко быть благим

· Пря б?су со Варсавою

· Благодарный Еродій (Вдячний Еродій)

· Убогій Жайворонок (Вбогий Жайворонок)

· Діалог. Имя ему - Потоп зміин

4. Вплив Сковороди на сучасників

Григорій Сковорода мав величезний вплив на своїх сучасників і на дальше українське громадянство, і то не тільки своєю етичною наукою, а головним чином своїм життям, в якому слово ніколи не розходилося з ділом: його вчення було в повній згоді з його життям. Щоб оцінити цей вплив, як писав С. Єфремов, «досить буде сказати, що сучасники бачили в ньому «мандровану академію» і його самого вважали вартим за університет; досить сказати, що коли треба було тоді знайти в Україні ідейну, чесну та чисту людину, шукали її між «сковородинцями», тобто учнями цього чудного чоловіка та прихильниками його науки. І навіть перший на території України університет Харківський не дурно постав на Слобідській Україні, де найбільше жив і навчав Сковорода... Жертви на новий університет, після заклику і «драматичних жестів» Каразина (р. 1802). посипались головним чином од учнів Сковороди, знайомих та приятелів його, і тих жертв зразу ж набралось на велику, як на той час, суму - 400.000 карб. Впливу од Сковороди безперечно зазнав і батько нового українського письменства Котляревський, і батько української повісти Квітка»... (Іст. укр. письменства, І, ст. 255).

Невважаючи на те, що творів Сковороди не друкувалося, вони ширилися через переписування. «Сковороді не треба було шукати читачів, - вони його шукали: в нього знаходились такі гарячі прихильники і пропаґатори, що навіть через газети сповіщали, закликаючії до себе охочих читати твори українського філософа... Ці твори заходили й під сільську стріху: Згадаймо Шевченкову згадку з дитячих літ:

Зроблю Маленьку книжечку. Хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу Та й списую Сковороду, Або «Три царіє со дари»...

Як бачимо, Сковорода стоїть тут поруч дуже популярних творів напівнародної музи, і, справді, багато псалмів його й тепер ще співають сліпці та лірники, не знаючи й не відаючи нічого про автора...» (там же).

За спогадами друзів і близьких, Лев Толстой в останні роки життя неодноразово говорив про те, що щиро заздрить мандрівному філософу з Чорнух і мріє піти з життя так само тихо, гордо і достойно. І хто це - Л. Толстой, для якого не існувало авторитетів, який відкидав, наприклад, як він писав, «уявну велич Шекспіра»!

5. Вшанування пам'яті

· 1919 р. - в Україні було відзначено 125-річчя з дня смерті Сковороди.

· 1922 р. - 200-річчя з дня народження.

· 1939 р. -145-річчя з дня смерті.

· 1942 р. - 220-річчя з дня народження.

· 1944 р. - 150-річчя з дня смерті.

Ім'ям Сковороди названо село Сковородинівка, Золочівського району на Харківщині; вулиці у Києві, Харкові, Полтаві, Одесі та інших містах; Харківський педагогічний інститут та Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди носять ім'я Сковороди. Іменем філософа названо також Інститут філософії НАН України. Крім того, у 2005 р. на базі Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди було створено Центр Сковородинознавства, очолений д.філол.н. проф. Миколою Корпанюком, який щодвароки проводить Сковородинівські читання.

15 вересня 2006 року Національний банк України випустив банкноту номіналом 500 гривень, на аверсі якої зображено Григорія Сковороду.

Література

1. Літературно-меморіальний музей Г.С. Сковороди в Переяславі-Хмельницькому. - К.: Мистецтво, 1981. - 64 с.

2. Ніженець А. Г.С. Сковорода. Заповідні місця на Харківщині. - Вид-во Харків, університету, 1962. - 42 с.

3. Ніженець А. Г.С. Сковорода. Заповідні місця на Харківщині. - X.: Прапор, 1969. - 61 с. (укр. та англ. мовами).

4. Ніженець А , Стогній І. Григорій Сковорода: Пам'ятні місця на Україні. - К.: Наук, думка, 1984. - 94 с.

5. Українська Мала Енциклопедія, проф. Євген Онацький.

6. Григорій Сковорода: Сад пісень (вибрані твори) - К.: «Веселка», 1972. - 70 с.

7. Людмила Шевченко-Савчинська. Тлумачення поняття здорової душі Григорієм Сковородою (на матеріалі латиномовних листів до М. Ковалинського). Збірник праць конференції «XIV-і Сковородинівські читання у Переяславі-Хмельницькому». ПХДПУ, 2007.

8. Сковорода Г.С. Листи до Михайла Ковалинського. - В 2-х тт. - Т. 2, - К.: Наук. думка, - 1973.

9. Горський В. Філософія в українській культурі - К., 2001.

10. Хоткевич Г.М. Г.С. Сковорода. - Хк. : Союз, 1920 р. - 168 с.

11. Грушевський М.С. Історія України / Упоряд. В.Г.Сарбей. - Освіта, 1992. - 270 с.

Размещено на Allbest.ru