Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримський університет культури мистецтв та туризму

Заочне відділення

Реферат

на тему:

Майстерність І.П. Котляревського - драматурга (п'єса «Наталка-Полтавка»)

Студентки 3 курсу

Зінченко Юлії

Факультет «Режиссура та хореографія»

Спеціальність « Театральне мистецтво»

Спеціалізація «Режисура естради та масових свят»

2010

План

Вступ

1. Тема твору, його сюжет та композиція

2. Драматургічні особливості «Наталка Полтавки»

3. Образи «Наталки Полтавки»

Висновок

Вступ

Перші паростки такого українського театру нерозривно зв'язані з творчістю І.П. Котляревського, який визначив нові шляхи розвитку вітчизняної драматургії. Рівно через двісті років після першої української вистави в Кам'янці Струмиловій (дві інтермедії до драми Якуба Гаватовича), в 1819 р. на сцені Полтавського театру з'явилася «Наталка Полтавка». Цій п'єсі судилося стати початком нового, вищого, якісно відмінного етапу в історії української драматургії..

В українській драмі Котляревський характеризує в першу чергу те, що вона звернулась до зображення життя, побуту, моралі, інтересів селянина -- найбільш численної тоді верстви трудящих. На сцені з'являються картини реальної дійсності, образи живих людей; представники народу стають позитивними персонажами літератури. Незалежно від того, чи таке зображення грунтувалось на вірі в моральну гідність простої людини, чи ні, уже сам цей факт був дуже показовим. Так чи інакше драматургія не могла хоч би частково не відбити народну точку зору на дійсність, на деякі істотні соціальні явища. Це позитивно позначилось на ідейному змісті творів, на їх мові і стилі.

П'єса «Наталка Полтавка» - це перший драматичний твір нової української літератури, який, за влучним висловом видатного українського драматурга Івана Карпенка-Карого є «праматір'ю українського народного театру».

Вона була написана у 1819 році, але майже два десятиліття не друкувалася і поширювалася серед народу у рукописному вигляді. Найдавніший і найавторитетніший список, що зберігся, 1821 року.

Вперше «Наталка Полтавка» була поставлена 1819 року в Полтаві за участю знаменитого актора Михайла Щепкіна.

З цього часу починається сценічне життя безсмертної «української опери на дві дії», як назвав її сам автор.

21 січня 1921 року «Наталка Полтавка» вперше була поставлена у Харківському театрі. Не було дозволу цензурного комітету, але письменник Г.Квітка-Основ'яненка навчив акторів, як перехитрити начальство: заявити старовинну виставу, а потім послатися на хворобу котрогось з акторів і попросити дозволу поставити «Наталку Полтавку». Так і зробили. Наталку грала Пряженківська, виборного - М.Щепкін.

Вперше надрукована п'єса була відомим філологом-славістом Ізмаїлом Срезневським 1838 року в «Украинском сборнике».

1. Тема твору, його сюжет та композиція

полтавка драматичний твір котляревський

Драма кохання бідної української дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя.

Сюжет носить соціальне спрямування. Адже перешкодою на шляху до одруження Наталки з Петром стає майнова нерівність: спочатку вони не одружились через бідність Петра, і це змусило його піти на заробітки, потім на шляху стає пан возний, який намагається примусити Наталку вийти за нього заміж. А чому - примусити? Тому, що возний - багатий пан, який займає таке соціальне становище (судовий чиновник), котре дозволяє йому зверхньо дивитися на простих селян.

В основі сюжету п'єси лежить цілком життєвий конфлікт.

Конфлікт у художньому творі - це суперечність, зіткнення, що лежить в основі боротьби між дійовими особами і зумовлює розвиток подій у художньому творі.

Головною сюжетною лінією п'єси є виникнення, розвиток і загострення конфлікту між Наталкою, бідною селянською дівчиною, і возним Тетерваковським, багатим паном, але нелюбим Наталці. Саме цьому підпорядковані всі інші взаємини дійових осіб.

Початок 1 дії, де ми знайомимося з місцем подій (село, хата Терпелихи), деякими дійовими особами (Наталка, возний, виборний) і дізнаємося, що Наталка любить Петра і чекає його - експозиція твору.

Його зав'язка - це сцени, з яких довідуємося про намір возного одружитися з Наталкою і бажання виборного Макогоненка прислужитися в цьому. Виникає конфлікт - зіткнення прагнень возного (одружитися) і Наталки (небажання цього).

Після зав'язки продовжується розвиток дії, стикаються протилежні наміри, інтереси, прагнення дійових осіб, відбувається боротьба між ними, що зумовлює напруження дії, загострення конфлікту.

Так, у «Наталці Полтавці» в розвитку дії між зав язкою і кульмінацією виділяємо такі моменти: розмова матері з дочкою (ява 4 першої дії), з якої дізнаємося про ставлення Терпелихи до Петра; умовляння виборним Терпелихи, щоб видала Наталку за возного; поява на сцені бурлаки Миколи, який стає посередником між Петром і Наталкою; Наталка подає рушники возному; повернення Петра і розмова його з Миколою.

(Перипетії - грецьке «раптовий поворот» - несподівані повороти в розгортанні сюжету, тобто раптові, різкі зміни в поведінці, житті дійових осіб, різноманітні ускладнення обставин )

Розвиток основного конфлікту п'єси досягає свого апогею і наближається до розв'язання, тобто до перемоги однієї з протидіючих сторін, у кульмінації. Дія набирає найвищого напруження в своєму розвитку саме в останній (11) яві другої дії і саме в сцені, коли сходяться всі дійові особи і остаточно вирішується доля Наталки.

Напруження дії підноситься до найвищої точки, коли Петро віддає зароблені гроші Наталці, «щоб пан возний ніколи не попрікнув тебе, що взяв бідну і на тебе іздержався». Його прощальні слова: «Прощай! Шануй матір нашу, люби свого судженого, а за мене одправ панахиду», - так розчулюють всіх присутніх, що Наталка теж натякає на можливість самогубства, а мати підбігає і з вигуком «Петре!» обіймає його ( а ще кілька хвилин тому називала його «шибеником», «пройдисвітом»)

І тут зараз - розв'язка: благословення матір ю Наталки і Петра; промовисті, афористичні репліки Миколи, виборного.

Цей твір побудований просто, дія в ньому розвивається надзвичайно природно, легко, динамічно, відчувається органічна єдність усіх сцен частин.

Жодну сценку з твору не можна вилучити, кожна репліка несе певне ідейно-художнє навантаження.

З композиційного погляду важливу роль відіграють добре підібрані пісні: вони допомагають глибше і виразніше розкрити характери дійових осіб, сприяють розгортанню основної сюжетної лінії, розвитку конфлікту.

Розстановка дійових осіб у п'єсі теж стосується композиції твору. В п єсі всього шість дійових осіб. Всі вони поділяються на цілком протилежні групи: позитивні(Наталка, Петро, Терпелива й Микола) і негативні (возний Тетерваковський і виборний Макогоненко) На одруження з Наталкою є два претенденти: Петро і возний. Між кожним з них і Наталкою стоїть посередник: для Петра -це Микола, для возного - виборний. Окремо образ матері.

Певну композиційну роль відіграють ремарки - авторські пояснення, зауваження в тексті драматичного твору за ходом дії, про час і обстановку на сцені, поведінку дійових осіб, міміку, жести, інтонацію тощо. В «Наталці Полтавці» вони лаконічні, але досить виразні.

2. Драматургічні особливості «Наталка Полтавки»

а) у динамічному і природному розвитку дії, гостроті конфлікту, що лежить в основі п'єси;

б) в умілому застосуванні народного гумору, що іноді переходить в сатиру;

в) в широкому використанні народних і створених автором пісень;

г) в багатстві, барвистості та індивідуалізації мови.

3. ОБРАЗИ «НАТАЛКИ ПОЛТАВКИ»

Наталка - головна дійова особа п'єси. Це образ простої, роботящої, чесної, розумної української дівчини. Словами виборного (ява 3 першої дії) автор відкриває завісу над минулим Наталки. Ми дізнаємося, що колись вона з батьками жила в Полтаві на Мазурівці (околиця Полтави) ; жили не бідно, в достатках. Дитячі роки її проходили в товаристві «якогось сироти Петра», що його Терпили прийняли «за годованця».(Петро був старший від Наталки років на три-чотири, вони любилися, «як брат з сестрою»). Та невдовзі їх спіткало горе: старий Терпило, «понадіявшись на своє багатство», почав водити товариство і влаштовувати бенкети з різними купцями, канцеляристами, повітчиками тощо; скоро він пропив гроші, прогайнував своє добро. А коли дізнався, що Петро хоче одружитися з Наталкою, не дав свого благословення, навіть вигнав Петра з двору, заподіявши цим Наталці нестерпного болю. У великій бідності помер старий Терпило, а сирота Наталка залишилася з матір'ю-вдовою.

Отже, двоє тяжких нещасть впали на голову молодої Наталки - смерть батька і розлука з коханим. У такому трагічному стані, вбита горем Наталка і переїжджає з матір ю в село. Тут вони купили собі хатку та стали скромно жити.

Словами пісні Наталка про себе каже:

Не багата я і проста, но чесного роду,

Не стиджуся прясти, шити і носити воду.

Це чудова самохарактеристика, яка вже в експозиції п єси знайомить нас з образом головного героя. Для Наталки - «безпомощної сироти», найбільшим багатством є «добре ім. я», що свідчить про її скромність, самоповагу.

Однією з важливих рис характеру Наталки є працьовитість. І це видно не лише з її слів, що вона не соромиться буденної селянської роботи - прясти, шити, носити воду, а й з того, що вперше перед глядачем Наталка виступає саме в праці - вона вийшла не гуляти, а з коромислом та відрами, щоб принести з річки води. Праця!.. праця для Наталки - органічна потреба, звичка, і вона не обтяжлива для неї. На цьому треба особливо наголосити.

Ява 4 першої дії починається теж показом героїні в праці - мати пряде, а Наталка шиє. Ніде ми не бачимо Наталку білоручкою-неробою. Працьовитість Наталки, як і інші риси її характеру, ще глибше розкривається словами виборного. Пояснюючи це, вчитель наголосить, що в художніх творах такий прийом, коли один герой дає оцінку іншому, дуже поширений; перехресна характеристика поглиблює образ. Ось ми чуємо, як виборний розповідає возному про Наталку: «Золото - не дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, - яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і свою матір на світі держить» (цю характеристику пропонуємо вивчити учням напам ять). А згодом, у розмові з матір ю і Наталкою, виборний доповнить цю характеристику: «Об розумі і добрім серці Наталки нічого і говорити; всі матері приміром ставлять її своїм дочкам».

З першого ж знайомства з Наталкою ми дізнаємося про глибоко інтимну сторону її життя - закоханість у Петра. Це кохання чисте і глибоке, світле і самовіддане. За словами виборного, вона Петра «без душі любить, через його всім женихам одказує». Таке почуття зворушує читачів і глядачів. І коли ми дізнаємося, що материні сльози, умовляння, навіть докори змушують Наталку погодитись на нерівний, нещасливий шлюб з возним, то вболіваємо за Наталку, за її долю. Ми уявляємо, яким нещасливим і нестерпно-трагічним було б її життя з возним, старим і нелюбим. Та в цьому розкривається ще одна риса Наталчиного характеру - готовність на самопожертву заради старої, убитою недолею матері.

Одним невеличким, але досить виразним штрихом мати домальовує нам образ Наталки: «Добра дитина». І цю доброту серця Наталки, як одну з важливих рис її глибоко гуманного характеру, ми відчуваємо протягом усієї п єси.

Може видатися парадоксальним, що саме доброта серця допомогла їй знайти правильний вихід із складного становища, коли кохання до Петра в її душі поєдналося з другим не менш глибоким почуттям - повагою і шаною до рідної матері - найдорожчої в світі людини. В її свідомості і серці відбулося єдиноборство цих почуттів: адже любов до матері змушувала дочку відмовитися від коханої, дорогої людини, милого її серцю Петра. Складна гама почуттів, нелегке становище… Спочатку в ній перемагає любов до матері, потім і назавжди - до Петра.

Коли Наталка, шануючи матір, відважилася на самопожертву, зі сцени ллється сумна, проймаюча серце тужлива пісня - «Чого вода каламутна».

Почуття людської гідності, самоповаги, розум і шанобливість і наполегливість у боротьбі за своє щастя - риси характеру, властиві Наталці, ідуть від самого життя. Образ Наталки в цілому сприймається через її дії, вчинки, а також мову.

Яка ж мова Наталки? Це проста, звичайна розмовна українська мова тих часів. Вона пересипана дотепними (але не образливими) прислів'ями і приказками, афористичними висловами. Ці мовні засоби Наталка вживає цілком доречно, відповідно до обстановки, і вони допомагають їй краще, ясніше висловити свої почуття. А часом мова героїні виливається в пісню, і тоді в її словах чується глибокий ліризм, щира задушевність.

Наталка Полтавка - перший в новій українській літературі позитивний, реалістично змальований образ жінки-селянки тих далеких часів. Можна сміливо твердити, що це ідеальний образ української селянської дівчини з усіма її чеснотами. В ній - жодної негативної риси, жодного негативного вчинку.

Народжена генієм Котляревського дівчина з Полтави стала типовим образом гарної і щиросердечної української дівчини, і ось вже майже два століття Наталка не старіє, а живе і полонить серця мільйонів людей своєю красою, добрим характером, глибиною почуттів, людяною поведінкою, душевним благородством, моральною чистотою і нев'янучою, вічною молодістю.

Роль Наталки Полтавки на сценах різних театрів свого часу грали Марія Заньковецька, Марія Садовська-Барілотті, Є.Зарницька, О.Ротмірова,О.Петрусенко.

ВИСНОВОК

«Наталка Полтавка», ще й досі чарує нас своєю глибокою народністю, іскристим українським гумором, хвилюючими піснями. Вся вона перейнята щирою любов'ю до народу, вірою в благородство простої людини.

В гущі життя знайшов письменник своїх героїв. Всякі спроби пояснити появу «Наталки Полтавки» тільки літературними впливами будуть марними. П'єси Котляревського з'явилися в першу чергу під впливом самого життя. В них бачимо органічне поєднання знання письменником тодішньої соціальної дійсності з успадкованими кращими традиціями старої української драми та творчим засвоєнням досягнень російської літератури.

Як талановитий художник, Котляревський помітив і майстерно відтворив типові для того часу явища соціальної нерівності, що стоять на перешкоді до щастя людини. На перший погляд може здатися, що сфера дій його героїв не виходить за межі любовного конфлікту, проте перед нами постають цільні життєві характери. Образи «Наталки Полтавки» настільки повнокровні й колоритні, що ми ясно бачимо їх з усіма радощами й болями, інтересами й прагненнями, розуміємо їх погляди на родинне і суспільне життя.

Письменник високо підніс моральні якості народу. Образи Наталки, Петра, Миколи зворушують своєю задушевністю, людяністю, дотепністю. Такими ж морально чистими і чесними людьми змальовані Михайло та Тетяна у водевілі «Москаль-чарівник». В умовах, коли на сцені були ще сильні традиції класицизму з його неодмінною героїзацією тільки людей вищих станів, це було явищем справді визначним.

Не менш важливим був і критичний елемент у п'єсі «Наталка Полтавка». Котляревський висміяв такі суспільні пороки, як хабарництво, здирство, сутяжництво. Ряд місць п'єси звучить своєрідним закликом до свободи людської особистості.

Котляревський не дає прямих відповідей на важливіші суспільні питання, але він прагне пробудити у своїх читачів (глядачів) глибоку людяність і своїми кращими образами вселяє віру в можливість іншого, кращого життя. Пафос його творчості не в поверховому милуванні світом, а в прагненні проникнути у внутрішній світ людини, розкрити приховані пружини людських вчинків. Здебільшого письменник не виносить остаточного вироку над героями, він ніби постійно апелює до людської совісті, але читач сам виносить цей вирок безпомилково.

Життєвість «Наталки Полтавки» обумовлюється ще й тим, що в них мистецьки освоєні ідейні та художні багатства фольклору. Письменник з великим художнім тактом і доцільністю використовує пісні, приказки, афоризми тощо. Пісенно-фольклорні елементи «Наталки Полтавки» настільки значні, що дозволяють вважати її першим збірником усної народної творчості.

Таким був початок української класичної п'єси.

Неважко помітити, що подібні сюжети в тому чи іншому варіанті часто зустрічаються і в народній творчості, і в стародавній українській літературі.

Саме звернення мистецтва до дійсності ще не є справжнім реалізмом, хоч і є найпершою необхідною передумовою його. В тій чи іншій мірі кожний художній твір має елементи реалізму, бо єдиним джерелом і матеріалом літератури є дійсність, світ суспільних відносин.

Як уже зазначалось, автор щедро вводить у п'єсу побутові сцени, елементи народної фантастики, обряди тощо. Це був один з улюблених художніх прийомів багатьох тогочасних письменників. В «Образе сочинений, писанных на малороссийском языке» М. Костомаров відзначив слабкі сторони п'єси, вказавши, що в ній «нема єдності і закінченості в цілому», «нема розгорнутих характерів». Але етнографічно-побутова сторона п'єси у нього викликає захоплення. «Як тут все жваво, як вірно списано! всі сцени надзвичайно вірні, цікаві самі по собі».

«Молодик на 1844 год», Харків, 1843, стор. 180.

Образ Марусі свідчив про те, що драматургія Котляревського уже ставила й прагнула практично вирішувати проблему позитивного героя. Фактами живої дійсності автор з одного боку, стверджував духовну красу простої людини, з другого -- показував, що тільки той герой заслуговує поваги й наслідування, який так чи інакше зв'язаний з життям народу, відбиває його мрії і сподівання, його життєві ідеали.

Уже самі конфлікти, власне, побудовані на протиставленні добра і зла. Намагаючись змалювати життя «як воно є», письменник висловлював своє ставлення до нього -- він цілком на боці своїх позитивних персонажів. Тому і наділяються позитивні образи такими рисами, щоб викликати співчуття до них і в читача. їх характеризує чесність, працьовитість, гуманність, а іноді й свободолюбність -- головні прикмети народної моралі. В цьому їх життєва краса й сила, в цьому вони були попередниками образів позитивних героїв, створених літературою критичного реалізму.

О. І. Герцен, Минуле і думи, Держлітвидав України, К., 1957, стор. 143.

Природно, що в таких умовах не могла вільно розвиватися українська національна культура, і зокрема література. З великими труднощами пробивалось українське слово на сторінки галицьких журналів і газет, на сцену театрів. Вперше вистава українською мовою (якщо не рахувати окремих інтермедій, що виставлялися в проміжку між діями інших п'єс) відбулася в 1837 р. Це було «Руське весілля» Лозинського, що являє собою систематичний і детальний опис весільного обряду. В 40-х рр. виставляється «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», «Сватання на Гончарівці» та «Купала на Ивана» в переробці Ів. Озаркевича і його сина. Згодом з'являються і українські п'єси місцевих авторів: Рудольфа Моха «Справа в селі Клекотині», І. Бужаненька «Бандурист» та інші.

Підсумовуючи короткі спостереження над драматургією Котляревського, слід сказати в першу чергу, що його творчість розвивалась під знаком прагнення до правдивого показу життя, до розкриття соціальних явищ сільської дійності. З порівняно широкої і різноманітної драматургії того часу найбільш життєвими виявились дві п'єси: «Наталка Полтавка» і «Назар Стодоля». За своїм значенням у розвитку української драматургії і сценічного мистецтва це були явища етапні. Перша з них поклала початок української класичної п'єси, поява другої засвідчила перемогу реалізму в українській драматургії.

Принципи реалістичного мистецтва, вироблені в драматургії першої половини XIX ст., були життєвими і плодотворними, вони вплинули на дальший розвиток української класичної драматургії. Вирішуючи питання громадського і культурного життя свого часу, прогресивні письменники другої половини XIX ст. використали досвід попередників для остаточного утвердження в українській драматургії методу критичного реалізму.

Список використаної літератури

1.В. Шубравський «УКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ»

2. Інтернет портал: http://dubanevychi.info/?p=100

Размещено на Allbest.ru