Тютчев Федір Іванович

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тютчев Федір Іванович (1803-1873)

5 Грудень 2005 року виповнилося 202 роки з дня народження видатного російського поета, публіциста, дипломата і громадського діяча Ф.І. Тютчева (1803-1873). Ім'я найбільшого російського поета Ф.І. Тютчева входить не тільки в скарбницю російської літератури - Тютчев по праву може вважатися і значним політичним мислителем, багато в чому випередив свій час. Його політична оцінка подій, пророцтво про майбутнє Росії і Заходу як двох окремих організмів, що існують і живуть різної і часом внутрішньо протилежної життям зберігають свою актуальність і донині.

Крім цього, він цікавий і як творець російської національної доктрини, сутність якої нам необхідно взяти для відродження нашої країни і виходу з ідейного, духовного, цивілізаційного, демографічного і морального кризи, переживається нами сьогодні.

Всю своє життя поет намагався знайти сенс людського існування в світі і відшукати той самий моральний ідеал, як у житті окремого індивіда, так і держав. Він, як і всякий геній, виявився не зрозумілим своїми сучасниками і передовим суспільством (в даному випадку можна згадати слов'янофілів, Н. В. Гоголя, Ф.М. Достоєвського, К.Н. Леонтьєва, Н.Я. Данилевського, М.М. Страхова, В.В. Розанова). Спробою знайти цю таємницю спробуємо і ми.

В чому ж полягає сенс існування людини і держави у Ф.І. Тютчева? Як здається, саме в моральності і любові до ближнього. І ці вимоги поширюються у Тютчева навіть на міжнародну політику і політиків (здавалося б, саму аморальну сферу людської діяльності). До цих істин поет прийшов, знаходяться 22 року на дипломатичній службі в Європі (Мюнхені, Генуї, Туріні), а також будучи цензором і великим державним чиновником вже в Росії. Так за яку ж Росію стояв Тютчев у своїй діяльності? На цей питання ми і спробуємо відповісти в даній статті.

В своїй творчості поет піднімав проблеми поєднання моральності і доцільність у бутті, житті і політиці, при цьому не витрачаючи всі ці сфери людського існування. І в зв'язку з цим, він люто виступає проти так званих «подвійних стандартів» як у політиці, так і в людських взаєминах:

«Давно на грунті європейської,

Де брехня так пишно розрослася,

Давно наукою фарисейської

Подвійна правда створилася:

Для них - закон і рівноправність,

Для нас насильство і обман,

І закріпила стародавнього

Їх як спадщина слов'ян ».

На протязі всього свого життя Тютчев, також як і інші генії Росії - А.С. Пушкін, Н.В. Гоголь, Ф.М. Достоєвський, слов'янофіли, К.Н. Леонтьєв, Н.Я. Данилевський - шукали образ такого життя в Росії і російської цивілізації. Однак вже в XIX столітті цей образ став тьмяніти після глобальної європеїзації країни, здійсненої Петром I. Звідси цілком зрозуміло стогін поета з приводу того, «Звідки, як розлад виник?». А й справді - розлад виник між космополітичним дворянством, чиновництвом, інтелігенцією і народом, живуть колишніми ідеалами й традиціями.

В своєї дипломатичної діяльності поет активно служив інтересам Росії, в той же самий час, критикуючи багато в чому шкідливий для інтересів країни курс міністра К.В. Нессельроде. Крім цього, він розкриває шкідливу політику єзуїтів і папства в долі народів Європи та світу. У своїх депешах цареві, він, багато в чому емоційно закликає його до того, щоб російська зовнішня політика, нарешті, відповідала інтересам Росії і протистояла б експансії з боку Заходу (у тому числі і Римської церкви). Так, у своїх дипломатичних депешах Тютчев критикує політичну суть (яка полягає в політиці «подвійних стандартів», яка проводиться настільки відверто щодо Югославії, Іраку, Росії -- Прим. С.Л.) ще молодої тоді держави - США.

C 1839 дипломатична діяльність Тютчева раптово переривається, але до 1844 року він продовжував жити за кордоном. Однак у серпні 1843 опальний поет по справах прибув до Петербурга. А вже 7 вересня знайома Тютчева А. Крюденер у своєму петербурзькому маєток влаштовує йому зустріч з всесильним начальником III відділення А.Х. Бенкендорфом. Між ними відбувається продуктивна багатоденна бесіда (у тому числі і в маєтку Бенкендорфа). Підсумком цих зустрічей стала підтримка всесильного чиновника і царя всіх ініціатив Тютчева в роботі по створення позитивного образу Росії на Заході, через участь у цій роботі великих закордонних інтелектуалів та політиків. Більш того, Тютчеву дали добро на самостійні виступи в пресі з політичних проблем взаємодії між Європою і Росією.

Тютчев пише «Записку» царя, в якій обгрунтовує свій план дій. Так, в одному місці він пише таке: «Справді, як не велике неприхований і часом занадто очевидне недоброзичливість закордону до нас, ми недооцінюємо той факт, що в розлад думок та інтересів у Європі таке велике і значне єдність, яке ми собою являє, може виявитися авторитетним і привабливим для умов, вкрай стомлених доведених до межі розбродом ». І далі: «... При нинішній стан умов в Європі громадську думку з усією його зовнішньої різноголоссям та незалежність, в глибині душі тільки й чекає, щоб підкоритися авторитету. Я говорю з глибоким переконанням: головне і найважче для нас - Знайти віру в самих себе; наважитися визнати велич наших доль, наважитися визнати наше покликання у всій її повноті. Так знайдемо ж цю віру, це мужність. Так осмілюсь підняти наше щире прапор серед різноголосся думок, роздирають Європу, і воно приверне до нас прихильників там, де до цих пір ми знаходили тільки суперників. І ми побачимо, як виповниться велике слово, вимовлене при пам'ятних обставин ».

Природно, що навіть сама докладна записка на найвища ім'я містить лише контури, намітки майбутньої справи. Тому на зустрічі з А.Х. Бенкендорфом, найімовірніше, вже розглядалися і абсолютно реальні ситуації, і цілком конкретні імена. Найдетальнішим чином проінструктував Миколи I про що відбулася бесіді з опальним поетом, голова Таємної поліції отримав не тільки повне схвалення ідей, висловлених Тютчева, але й пряма вказівка до їх якнайшвидшої реалізації.

Т.ч., в Європі почала створюватися агентурна мережа, до якої увійшли відомі письменники, філософи, історики, публіцисти з числа відомих представників інтелектуальної еліти.

Сам Тютчев протягом двох десятиліть живучи на Заході і маючи двох дружин - представниць великих аристократичних прізвищ Європи - активно залучав на свій бік західну інтелектуальну еліту (Шеллінга, Гізо, Фальмерайера, Г. Гейне, Ф. Тірша, К. Пффефеля, Кузена, Баадера). У зв'язку з цим слід відзначити внесок Тютчева і Тірша в грецькі справи в 1829 році за твердженням влаштовує Росію короля. Але особливо блискуче була проведена операція з Фальмерайером в 1843-44, яку тільки через смерть А.Х. Бенкендорфа в 1844 році, не вдалося завершити.

Подібна активність Тютчева не залишилася без уваги царя. Завдяки імператору, повернувшись до Росії в 1844 році, він знову вступив до Міністерства закордонних справ (1845), де з 1848 року обіймав посаду старшого цензора. Майже зовсім не друкуючи в цей період віршів, Тютчев повною мірою дотримується свого плану, публікує політичні статті французькою мовою: "Лист до г-ну д-ру Кольбе »(1844),« Росія і Німеччина » (1844),« Записка царя » (1845)," Росія та революція »(1848-49),« Папа Римський і Римський питання » (1850). Дві останні статті є одними з глав задуманого їм під враженням революційних подій 1848-49 рр.., Але не завершеного їм трактату «Росія і Захід».

Найбільш важливими питаннями, порушеними Тютчева в своїх статтях, стали проблеми русофобії і майбутньої імперії, до цих пір не втратили своєї актуальності.

Тютчев використовує термін «русофобія» у зв'язку з конкретною ситуацією - революційними подіями в Європі 148-49. І саме поняття виникло у Тютчева не випадково. В цей час на Заході посилилися настрої, спрямовані проти імперської політики Росії і росіян. Тютчев досліджував причини такого становища. Вони бачилися йому у прагненні європейських країн витіснити Росію якщо не силою зброї, то презирством. Західні страхи з приводу Росії, показує Тютчев, виникають і від незнання, оскільки вчені та філософи Заходу «у своїх історичних поглядах» упускають цілу половину європейського світу. Відомо, що Росія змушена була, охороняючи свої інтереси та інтереси європейської безпеки, придушити революції в Австрії, Німеччині і помітно вплинути на ситуацію під Франції.

Але в той же самий час він спочатку вважав, що ворожість Заходу по відношенню до Росії, багато в чому протверезить наших людей, негативно і упереджено що відносяться до своєї країни. Він ще сподівався на те, що цей вплив змусить їх повернутися до своїх витоків і «заглибитися в самих себе». Однак, по закінченні років оцінюючи стан суспільства після реформ 60-х років, Тютчев бачить малорухомість зміни в суспільній свідомості.

В трактаті «Росія і Захід» Тютчев створює свого роду образ тисячолітньої держави - Росії. Викладаючи своє вчення про «імперії» і характер імперії в Росії, поет відзначав її «православний характер». Особливістю використовуваних Тютчева теорій світових монархій є поділ Римської і Східної (Константинопольської) імперії.

В цьому трактаті Тютчев говорив про те, що Росія, звільнила 30 років тому Європу від наполеонівської панування, піддається нині постійним ворожим нападкам з боку європейської преси. В результаті, пише Тютчев, ту державу, яку «покоління 1813 вітало з благородним захопленням... вдалося, кажу я, цю саму державу перетворити на чудовисько для більшості людей нашого часу ».

Великий інтерес Миколи I викликала анонімно видана Тютчева брошура "Росія та Німеччина »(1844). Ця робота була надана імператору, який, як повідомляв рідним Тютчев, «знайшов у ній всі свої думки і ніби-то поцікавився, хто її автор ».

Приводом для написання цієї статті стала книга маркіза А. де Кюстіна «Росія в 1838 ». Ці книги французького мандрівника стала згодом синонімом неприязних і недостойних відносин до Росії. Тютчев, на відміну від невмілих і близьких до офіціозу критиків Кюстіна, не став вести полеміку з автором, взявся судити про Росію, черпаючи інформацію про неї з придворних анекдотів і з вікон своєї карети. Він вчинив інакше - написав по-французьки Г. Кольбе, редактору впливового німецького видання.

Підгрунтям цих настроїв, показує Тютчев, є заперечення як близькості до Росії Європі, так і її своєрідності. Обгрунтовуючи свою думку, Тютчев відзначає в статті наступне: «Мій лист не буде містити в собі апології Росії... Боже мій! Цю завдання взяв на себе майстер, досі цілком успішно. Справжній захисник Росії - це історія; нею протягом трьох століть невпинно вона піддає вона свою таємничу долю ».

В статті «Росія і революція» Тютчева була проведена думка про те, що в «Сучасному світі» ніби існують дві сили: революційна Європа та консервативна Росія. Тут же була створена відома утопія Тютчева - ідея створення слов'янсько-православної держави під егідою Росії. У цій статті Тютчев, аналізуючи суперечності революції як такої, відзначає її антихристиянський характер.

В цих статтях Тютчев глибоко передчував прийдешню Кримську війну, задовго до його реального початку 29 жовтня 1853, коли було оприлюднено царський маніфест. 8 квітня 1854 Тютчев писав із цього приводу наступне: «Ну, ось ми в сутичці з усією Європою, що з'єднується проти нас спільним союзом. Союз втім, невірне вираз, справжнє слово - змова ».

Тютчев знав, що говорив. Проти Росії був здійснений справжня змова. Франція мріяла взяти реванш за поразку 1812 року, кожна з країн при цьому переслідувала свої інтереси. Міністерство закордонних справ на чолі з К.В. Нессельроде надає невірну інформацію про реальний стан справ. І Тютчев як ніхто інший бачить головних дійових осіб цієї змови не на Заході, а в самій Росії. У зв'язку з цим про своїх колег по Міністерству відгукується так: «Коли бачиш, до якої міри ці люди позбавлені всякої думки та міркування, а отже, і будь-якої ініціативи, то неможливо приписувати їм хоча б найменшого, довгого участі в чому б то не було ».

Під чому завдяки Тютчеву, на початку 1856 Нессельроде, був, нарешті, зміщений з посади міністра. На його місце на початку квітня 1856 був затверджений кн. А.М. Горчаков. Горчаков і Тютчев не переривали дружніх відносин, тому не дивно, що новий міністр відразу ж залучив поета в коло своїх жівейшіх політичних інтересів.

Відірваний від Батьківщини, Тютчев довгий час бачив головну біду в Росії в тому, що в Європі існує упереджене думку по відношенню до Росії. І це було, звичайно ж, правильно. Але повернувшись і занурившись в саму гущу вищого чиновництва, визначав долі і позиції держави, він зрозумів, що починати перетворення потрібно у себе вдома. Так, наприклад, своїй дочці Анні, він писав наступне: «Стикаючись з таким станом речей, буквально відчуваєш, що вистачає поваги, що розум жахливий. Чому має місце таке безглуздя. Чому ці жалюгідні посередності, найгірші, найвідсталіші з усього класу учні... Ці виродки знаходяться і утримуються на чолі країни, і обставини такі, що у нас достатньо сил, щоб їх прогнати ».

І поет зрозумів, що йому необхідно здійснити той план, викладений у достопам'ятної записці на найвище ім'я, про яке Бенкендорф доповідає цареві і з якою почався його злет. Тільки тепер потрібно буде звернути увагу на справи внутрішні. Перш за все, цю думку він вселяє до кн. Горчакову, для якого став найближчим другом і сподвижником на майбутні 17 років. І Горчаков дійсно рекомендував Олександру II «звернути увагу на внутрішні справи і відмовитися від активних дій зовсім... ». Цар затвердив курс, в основі якого лежало «зосередження сил на внутрішньому розвитку країни, використовуючи суперечності європейських держав ».

Але Тютчеву й цього мало. Йому потрібно сформувати широку громадську думку. Для досягнення цієї мети він використовує всі: ділові наради, салонне дотепність і просто задушевні бесіди з сильними світу цього. Він пише державним діячам десятки листів, не обходить увагою придворних дам, а також родичів і друзів. Головне ж завдання, на перший погляд, утопічна: зробити їх усіх своїми однодумцями.

Особливу роль у свої плани він відводить творчої інтелігенції, особливо тієї її частини, яка складається з літераторів, видавців та публіцистів.

Чисто позбавлений честолюбства в кращому розумінні цих слів, Тютчев накидав їм цікаві думки та ідеї, що стосуються зовнішньої політики держави, які перероблялися авторами в цікаві статті та публікації. Найбільш частими його кореспондентами стали чоловік дочки Анни І.С. Аксаков, що видає газети «День», «Москва», «Москвич» і М.Н. Катков, видавав «Московские ведомости». І, дивне справа, у своїй титанічної подвижницької діяльності Тютчев був начебто самотній, і поет з самого початку приречений на невдачу, але, можливо, завдяки саме цього йому вдалося закласти основи освіченого громадської думки в Росії, які багато в чому визначили долю і місце в сучасному світі.

В цей період і поезія Тютчева підпорядкована державним інтересам. Він створює багато «зашифрованих гасел» або «публіцистичних статей у віршах». Це «Гус на багатті »,« Слов'янам »,« здійснюються заслужена кара »,« Сучасне », «Ватиканська річниця». Але серед них є й справді геніальні вірші, переросли свою первинне завдання: «Два єдності», «Ти довго ль будеш за туманом... ». Справжньою ж перлиною його творчості стали широко відомі рядки: «Умом Россию не понять».

17 Квітень 1858 дійсний статський радник Тютчев був призначений Головою комітета іноземної цензури. На цій посаді, не дивлячись на численні неприємності і зіткнення з урядом, Тютчев пробув 15 років, аж до своєї смерті. 30 серпня 1865 Тютчев був вироблений в таємні радники, тим самим досягши третього, а фактично і навіть другого ступеня в державній ієрархії.

До кінця 1872 здоров'я поета помітно погіршилося. З'явилися напади нудоти, іноді відмовляла ліва рука. На приписи лікарів Тютчев не звертав ніякої уваги. 3 січня 1873 Аксаков відвідує Тютчева, і той "побіжно сказав про себе: «Це початок кінця», зараз же пустився говорити про політику, про Хіві, про політиці... ». 5 січня стало відомо, що цар виявив бажання відвідати хворого поета. Дізнавшись про це, Тютчев уїдливо зауважив, що «це приводить його в велике збентеження, тому що буде вкрай неделікатним, якщо він не помре на інший ж дня після царського відвідування ». Гострота його дійшла до імператора, і запланований візит не відбувся. Агонія тривала 195 днів. Тютчев писав вірші, листи, повчання Горчакову, змушував дружину читати газети.

19 Травень Тютчев наполіг на переїзді в Царське село, яке дуже любив. 23 червня його наздогнав новий удар. Перше, що він сказав, прийшовши до тями: «Які останні політичні новини? ». Але тепер більшу частину часу він проводив в забутті.

Недільного вранці 15 липня 1873, великий російський поет, філософ, державний діяч і дипломат, таємний радник Ф.І. Тютчев помер у Царському селі. З-за літнього часу і дачного сезону лише деякі змогли пом'янути поета. 18 липня він був похований на Новодівичому кладовищі в Петербурзі.

поет дипломат тютчев

Список літератури

1) Ф.І. Тютчев. Повне зібр. соч. в 6-ти томах. - М :2002-2004.

2) Ф.І. Тютчев. Повна. зібр. соч. у віршах і прозі. - М: 2000.

3) Ф.І. Тютчев. Літературна спадщина. Ч.1. - М: 1988.

4) В.В. Кожинов. Пророк у своїй вітчизні. Століття XIX. (П. І. Тютчев). - М: 2002.

5) І.С. Аксаков. Біографія Ф.І. Тютчева. - М: 1997.

6) В.В. Кожинов. Тютчев. (Серия ЖЗЛ). - М: 1988.

7) В.В. Кожинов. Росія: вчора, сьогодні, завтра. - М: 1997.

8) Російська ідея. - М: 1992.

9) Російська філософія. Словник. - М: 1995.

10) Російська патріотизм. Словник. - М: 2001.

11) Русское світогляд. Словник. - М: 2003.

12) Русская література. Словник. - М: 2004.

13) Б.Н. Тарасов. Християнство і політика в історіософії П.І. Тютчева,// "Москва" № 8, 2001. С.180 -201. - М: 2001.

14) Літопис життя і творчості Ф.І. Тютчева. Кн.1-3. (?). Вийшло 1-2. - Мураново, 1999-2003.

15) В.М. Карєв. Ф.І. Тютчев: Наполеон і революція.// Росія і Європа: дипломатія та культура. С.152-160. - М: 1995.

16) Г.В. Флоровський З минулого російської думки. - М: 1998.

17) В.В. Зіньківський. Руські мислителі та Європа. -М: 1997.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту www.pravaya.ru

Размещено на Allbest.ru