Размещено на http://www.allbest.ru/

Трансформацiя образу Фауста у творчостi Й.В. Гете та О.С. Пушкiна

Творчий дух Фауста лине до нас iз загадкових i химерних вiкiв Середньовiччя i Вiдродження, коли людина пройнялася вiрою у свою всемогутнiсть, озброївшись силами таємничої науки алхiмiї, шукала філософський камiнь, за допомогою якого збиралася перетворити будь-який метал на золото, шукала "елiксир життя", щоб повернути собi молодість. У цей час з`являються перекази про магiв i чорнокнижникiв, якi продавали душу дияволу, щоб той допомiг осягнути таємницю буття.

Одна з найпопулярнiших легенд Середньовiччя - легенда про доктора Фауста, яка виникла навколо історичної особистостi, що вразила уяву народу.

Фауст - особа iсторична, про що свiдчать численні спогади його сучасників. Вiн жив на межi 15 i 16 столiть, мав iм`я Йоган-Георгiю згiдно з католицьким i лютеранським звичаєм, прізвище Фауст. Вчені по рiзному пояснюють походження його прізвища. Одні стверджують, що воно походить вiд нiмецького Faust, що в перекладi означає кулак. iншi вбачають в ньому псевдонiм, утворений вiд латинського Faustus - щасливий. Цей псевдонiм пiдкреслював успiшний характер дiяльностi вченого, мага, астролога, віщуна. Сам Фауст називав себе i лiкарем i хiромантом. Отже, точки зору лютеранської церкви вiн прагнув недозволених знань, а значить заслуговував засудження, був грiшником, бо з точки зору людини того часу цi знання можна здобути тiльки в союзi з дияволом. Письмові джерела повiдомляють також, що Фауст був професором, читав лекції в рiзних унiверситетах, мав учнів - послідовників. Ще за життя вченого про нього ходили рiзнi розповiдi про його вчинки, в яких вбачали щось незвичайне, фантастичне.

Загинув Фауст внаслідок несподіваної катастрофи, яка вразила сучасникiв. Передбачають, що це був вибух у лабораторії вченого. Iсторичний Фауст помер близько 1540 року. Ця остання подiя в життi вченого надала подальшого iмпульсу розвитку легенди. Фауст стає популярним улюбленим героєм народної легенди. Його образ в легендi несе на собi вiдбиток часу. Вiн людина, яка заради знання готова знатися i з нечистою силою, i тому вкiнцi легенди диявол забирає Фауста до пекла. Водночас вiн типовий представник епохи Вiдродження, смiливий i безстрашний шукач таємних знань i заборонених шляхiв отримання цих знань.

Як вiдомо, найбiльш яскравi, глибокi, художньо довершенi образи створенi фольклором, наприклад Геракл, Прометей, Микула Селяникович, Василиса Прекрасна, Петрушка, до них належить i Фауст. Всi цi герої гармонiйно поєднували думку i почуття.

Головна суть фаустiвського сюжету - жага безмежного знання, допитливiсть, свобода духу - приваблювала багатьох письменникiв наступних епохи зумовила світову популярнiсть образу Фауста.

Нижче в роботi ми намагатимемося з`ясувати питання, як легенда про Фауста трансформувалася в творчостi Й.В. Гете i О.С. Пушкiна, видатного нiмецького просвiтника i класика російської лiтератури. Вiдомо, що на О.С. Пушкiна трагедiя "Фауст" справила неабияке враження, i поет у 1825 роцi пише вiрш "Сцена iз Фауста". Один росiйський мандрiвник познайомив з ним Й.В. Гете, i той послав Пушкiну О.С. в подарунок своє перо, яким писав "Фауста".

Гете з його тонким сприйманням старовини, вiдчув красу та значимiсть цього сюжету ще в юностi. Письменник вiддав основнiй книзi 62 роки свого життя. Безперечно, Гете знав не тiльки легенду про Фауста, а й лiтературнi обробки. Використав вiн також i легенду про Симона-мага. Гете знайшов простий спосiб, як поєднати цi два сюжети: Мефiстофель омолоджує вченого i перетворює його на юнака. Такий задум, за словами нiмецького письменника Томаса Манна, міг народитися тiльки "з юнацького ритму кровi" поета. Гетевський Фауст мало чим схожий зi своїми праобразами. Він надiлений рисами людини не Середньовiччя, а епохи Вiдродження. Мабуть, тому вся культура нової доби була визначена Шпенглером, як "фаустiвська".

Твiр складається з Посвяти, Театрального вступу, Прологу та двох частин. В "Пролозi на небi" показується зустрiч Господа та його архангелiв iз Мефiстофелем, яка набуває символiчного значення. Основний предмет розмови - це людина. Хто вона така? Яке ii мiсце в свiтi? У пролозi Господь утверджує силу людської особистостi, ii здатнiсть до розвитку, пошуку смислу життя, хоча погоджується, що вона не досконала. Саме такою людиною Бог уявляє Фауста. Але Господь також не визнає Мефiстофеля як уособлення зла, i це пiдтверджують його слова:

Таким, как ты, я никогда не враг.

Из духов отрицания ты всех мене

Бывал мне в тягость, плут и весельчак.

Из лени человек впадает в спячку.

Ступай, расшевели его застой,

Вертися пред ним, томи и беспокой

И раздражай его своей горячкой.

Цими словами Господь дав волю Фаустовi у виборi мiж ним i дияволом, знаючи, що сильна, мисляча людина завжди сумнiвається, але сама доходить до бажаних висновкiв. Зустрiч з Мефiстофелем такiй людинi лише допоможе вибратися зi своїх протирiч. Мефiстофель навпаки говорить про мiзернiсть людську, яка не дозволяє людству наблизитися до вершин духу. Що є людина на землi - "божествене створiння", яке прагне iстини, чи "тварина iз тварин"? Це головна проблема прологу, що визначає iдейний змiст трагедії "Фауст". На вiдмiну вiд трагедії легенда не має такого прологу.

Образ Фауста у поемi уособлює все людство, але попри цьому вiн не є iдеальною особистiстю. Фауст не задоволений знаннями. якими вiн володiє i прагне бiльшого. Саме в такi хвилини вiн звертається до Бiблii i починає ii перекладати, але не погоджується з першими ж словами. Вiдчай героя настiльки великий, що вiн вирiшує покiнчити життя самогубством. Мефiстофель знаходить Фауста в його кабiнетi, де той уже багато разiв б`ється над розкриттям таємниць свiту, i укладає з ним угоду. Вiн задовольнить будь - якi бажання i забаганки вченого, нi в чому не буде перешкоджати. Але в ту мить, коли Фауст вiдчує цiлком задоволеним життям i щасливим, вiн мусить померти, а душа його належатиме Мефiстофелю. I це буде плата за земне блаженство. Цей епiзод поеми має також розбiжностi з легендою, оскiльки в легендi Мефiстофель i Фауст укладають угоду тiльки на 24 роки (згiдно з нею Мефiстофель, залишаючись незримим, повинен з`являтися до Фауста на його бажання i виконувати всi його розпорядження, Фауст же зрiкається Бога i вiддає душу сатанi). Згодом Мефiстофель повертає нашому герою молодiсть i в результатi вiн закохується в молоду вродливу дiвчину Гретхен (ця сюжетна лiнiя - любов Фауста i Маргарити є нововведенням Й.В. Гете). Мефiстофель вважає, що саме в цьому Фауст знайде ту прекрасну мить, але помиляється. Спочатку за волею Мефiстофеля помирає мати Гретхен, а потiм i брат Валентин. Молода дiвчина карає себе за цi смертi i потрапляє до в`язницi. Попри всi благання Фауста втекти з ним Маргарита не погоджується, бо вважає себе винною i помирає у в`язницi. Але навiть пiсля всiх ii грiхiв душа Маргарити потрапляє до раю. Фауст тяжко пережив смерть Гретхен, але не припинив пошукiв iстини.

Отже в першiй частинi свого твору Гете в основному провiв свого героя через тi випробування, якi вiдомi з легенди.

У другiй частинi твору Фауст служить при дворi iмператора i надає йому рiзнi послуги за допомогою всесильного Мефiстофеля. Вiд шлюбу з давньогрецькою красунею Єленою Прекрасною нього народжується син Евфорiон, який згодом гине. Фауст намагається виростити людину в колбi - Гомункулуса, але той теж гине. Життя Фауста пiдходить до кiнця, йому 100 рокiв. Вiн мрiє про свiтлi та щасливi мiста, якi, за його бажанням мусять з`явитися для людей. Свою мрiю вiн хоче здiйснити на островi, який подарував йому iмператор, i який був майже не придатний для життя. Фауст поспiшає з роботами. Нарештi герой вiдчуває мить найвищого життєвого задоволення:

Вот мысль, которой весь я предан,

Итог всего, что ум скопил.

Лишь тот, кем бой за жизнь изведан,

Жизнь и свободу заслужил.

Так именно, вседневно, ежегодно,

Трудясь, борась, опасностью шутя,

Пускай живут муж, старец и дитя.

Народ свободный на земле свободной

Увидеть я б хотел такие дни.

Тогда бы мог воскликнуть я: "Мгновенье!

О, как прекрасно ты, повремени!

Воплощены следы моих борений,

И не сотрутся никогда они".

И, это торжество предвосхищая,

Я высший миг сейчас переживаю.

Бiльше Фаустовi нiчого бажати. Вiн помирає, але його душа потрапляє в рай, i зустрічається з душею Маргарити. Вона вже постила йому i любить його, як i ранiше.

Фауст багато страждав, постiйно сумнiвався i шукав, знаходив i втрачав, часто вiдчував невдоволення. Тiльки серед природи, вiдчуваючи ii частиною себе, вiн сприймає свiт, як гармонiю. Життя принесло йому короткi моменти щастя i довгi роки страждання i вiдчаю, але все це було не даремно. Вже наприкiнцi свого життя Фауст це зрозумiв.

Отже, в другiй частинi Гете вiдiйшов вiд легенди, логiчно розвиваючи храктер людини, яка бачила своє покликання в активному пошуку iстини i смислу буття.

Основний мотив у вiршi Пушкiна - нудьга, вiдчай.

Фауст не знаходить собi мiсця тому, що всi його бажання давно збулися. Вiн не хоче бiльше нiчого, Фауст не знає жодного бажання, виконання якого могло б його захопити i примусити забути нудьгу життя. Вiн нудьгує, бо завжди у владi роздумiв.

Пушкiнський Фауст страждає хворобою "світової скорботи". Автор не знаходить по вiдношенню до свого героя спiвчуття, скорiше засуджує його i трохи знущається над ним. Це можна помiтити в останнiх реплiках Фауста i Мефiстофеля:

Фауст

Что там белеет? Говори.

Мефистофель

Корабль испанский трехмачтовый,

Пристать в Голландию готовый:

На нем мерзавцев сотни три,

Две обезьяны, бочки злата,

Да груз богатый шоколата,

Да модная болезнь: она

Недавно вам подарена.

Фауст

Все утопить.

Мефистофель

Сейчас.

Пушкiн не протиставляє гетевському тлумаченню Фауста свого тлумачення. Вiн доповнює Гете, описує ще один трагiчний етап на шляху Фауста. Звiдси i назва вiрша: "Сцена iз Фауста". Пушкiнський Фауст - це людина, яка пiзнала всi муки розчарування i весь жах спустошення.

Для Гете i для Пушкiна Фауст був iх сучасником. Муки героя для Гете i Пушкiна були проблемами iх часу. Але якщо основним для всієї епохи Гете було прагнення до оновлення свiту, то основним для Пушкiна був вiдчай, зневiра.

Оптимiстична кiнцiвка трагедії "Фауст" зумовлена просвiтницькою вiрою в розум i моральнi якостi людини, особистостi, яка свiдомо вiдмовилась вiд традицiй i постiйно шукає нове, прагне досконалостi.

Пушкiнський Фауст - син i жертва свого часу, коли людина почала сумнiватися в можливостi перетворення свiту на розумних началах, а розчарування i невдоволення собою породжували свiтову тугу i печаль.

Фауст - вiчний образ, не випадково став надбанням світової культури, бо в кожний iсторичний перiод втiлював характернi риси того часу, в якому жив i творив його автор: середньовiчний народ Європи, просвiтник Й.В. Гете, романтик i реалiст О.С. Пушкiн.

фауст гете пушкін образ

Список використаноi лiтератури

1. А.С. Пушкин: "Избранные сочинения" - Москва, "Художественная литература", 1990 г.654 ст.

2. "Замок Монсальват": Легенды средневековья - Москва, "Энигма", 1994 г.352 ст.

3. И.В. Гете: "Фауст" - Москва, "Художественная литература", 1978 г.512 ст.

4. Аникст: "Фауст" Гете. И.В. Гете "Фауст" ст.5-26.

Размещено на Allbest.ru