"Невільницькі" елегії Тараса Шевченка

"Невільницькі" елегії тараса шевченка

О.Г. Ткаченко, доц.

Творчість Т.Г.Шевченка періоду заслання давно привертає увагу дослідників - шевченкознавців. Проте є деякі аспекти, які до цього часу залишаються недостатньо вивченими. Це стосується насамперед жанрових різновидів поезії трагічного в житті поета десятиліття, зокрема, місце і значення в ній елегії. Мета цієї статті ? зробити спробу визначити ідейно-художні особливості елегічних творі 1847-1857 років і виявити те нове, що вніс Шевченко в розвиток цього жанру.

"Я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не заплатил и которые, наконец, лишили меня свободы, и которые, несмотря на всемогущее бесчеловечное запрещение, я все-таки втихомолку кропаю. И даже подумываю иногда о тиснении этих плаксивих, тощих детей своих. Право, странное это неугомонное призвание", - так писав Шевченко 1 липня 1857 року [1,43]. Бажання творити не покидало поета, а у найскрутніші часи неволі стало єдиною можливістю вижити, залишитися людиною:

Мені легшає в неволі,

Як я їх складаю.

З-за Дніпра мов далекого

Слова прилітають

І стеляться на папері,

Плачучи, сміючись [2,116].

Отримавши звістку про настання свободи, Шевченко починає вести "Журнал", тобто щоденник. Серед перших записів читаємо: "Мне следовало бы начать свой журнал со времени посвящения моего в солдатский стан, сиречь с 1847 года... Вспоминая эти прошедшие грустные десять лет, я сердечно радуюсь, что мне не прийшла тогда благая мысль обзавестись записной тетрадью. Что бы я записывал в ней? Правда, в продолжение этих десяти лет я видел даром то, что не всякому и за деньги удастся видеть... Одно воспоминание о прошедшем и виденном в продолжение этого времени приводит меня в трепет . А что же было бы, если бы я записал эту мрачную декорацию и бездушных, грубых лицедеев, с которыми мне привелось разыгрывать эту мрачную, монотонную десятилетнюю драму? Мимо пройдем, мимо, минувшее мое, моя коварная память! Не возмутим сердца любящего друга недостойным вниманием, забудем и простим темных мучителей наших, как простил милосердий человеколюбец своих жестоких распинателей. Обратимся к светлому и тихому, как наш украинский осенний вечер, и запишем все виденное и слышанное, и все, что сердце продиктует" [1,12-13]. Таким чином, "все, що серце диктувало" на засланні виливалося, за висловом Шевченка, в "невольничью поэзию".

Трагізм становища високоінтелектуальної людини, нелюдські умови, самотність, біль і розпач поета-засланця, одним словом все, чим він жив, про що згадував і мріяв протягом 1847-1850 рр., знайшло відображення у так званій "Малій книжці", переважна більшість віршів якої написана в елегійному жанрів Як відомо, отримавши свободу, Шевченко піддав ці твори творчо-редакційній обробці, У "Журнале" від 21 лютого 1858 року він зазначив: " Начал переписывать свою поэзию для печати, писанную с 1847 года по 1858 год. Не знаю много ли выберется из этой половы доброго зерна"[1,194]. Слід зазначити, що найбільшого редагування зазнали саме елегії. Чому?

Людина, глибоко порядна, чесна і щира перш за все перед знедоленою Україною, перед поневоленим українським народом, яка народилася і виросла в неволі, і не за квигами та легендами, а на собі пізнала всю її жахливість. В одній із невільницьких елегій Шевченко писав:

В неволі тяжко, хоча й волі

Сказать по правді, не було.

Та все-таки якось жилось,

Хоть на чужому, та на полі...

Холоне серце, як згадаю,

Що не в Украйні поховають,

Що не в Украйні буду жить,

Людей і господа любить [2,14].

Опинившись знову в неволі, поет за покликом душі - Шевченко віршував, бо того вимагала душа, щоб не тільки врятуватися від самоти, а й просто вижити, залишитися Людиною:

Мов ті діти. І радують

Одиноку душу

Убогую. Любо мені.

Любо мені з ними,

Мов батькові багатому

З дітками малими.

І радий я, і веселий,

І Бога благаю,

Щоб не приспав моїх діток

В далекому краю [2,116].

Елегія виявилась найпридатнішим ліричним жанром, здатним задовольнити естетичні потреби поета-невільника. Як відомо, поет у цей час не вів щоденник, то ж лірика і стала своєрідним життєписом душі Шевченка на засланні. Згадаймо Овідієві "Скорботні елегії". Та і свою долю Шевченко нерідко порівнював з долею античного елегіка [1,22].

То ж невипадково Шевченко "процідив усю "невільницьку" поезію, оскільки "не міг залишити її на такому ідейно-психологічному рівні, з таким емоційним змістом, як вона творилася в роки заслання, коли неволя важко гнітила душу і не раз викликала мізантропічні мотиви песимістичної скарги на долю, на людей" [3,15].

Своєрідним "поетичним проспектом основних ідейно-тематичних ліній творчості Шевченка на засланні" шевченкознавці давно визнали елегію "Думи мої, думи...". Як і одноіменний вірш, що відкривав першого "Кобзаря", вона відкривала перший "захалявний" зошит і продовжувала ту ж проблему - значення творчості для поета, тільки не загалом, а в умовах неволі. Якщо у першому творі Шевченко свою музу адресує Україні, то тепер благає її прилетіти до нього з України - підтримати, дати сили вижити. Слово "думи", безперечно, вжите у значенні поезії, творчого натхнення. Як відомо, гніт казарми, муштри, гостре почуття самотності допомагала долати поетична діяльність, внутрішня потреба творити:

Думи душу осідають,

І капають сльози.

І хочеться сповідатись,

Серце розповити,

І хочеться... Боже милий!

Як хочеться жити,

І любити твою правду,

І весь світ обняти! [2,203]

"Саме ті зміни, які вніс поет під час "проціджування", засвідчують таке розуміння слова "думи":

Кінцівка вірша, відбиваючи "глибоко емоціональне ліричне переживання поетом самого факту творчого натхнення в неволі", разом з тим вказує на елегійну змістово-емоційну приналежність його ліричних творів часів неволі.

Започатковував "невільницьку" поезію цикл "В казематі", що об'єднав 13 поезій, більшість яких витворена в жанрі фольклорної елегії, тобто фольклорного її різновиду - думки. Це і громадянська медитація, і роздуми над власною долею та долею України, і варіація народно-пісенних мотивів, і психологічна рефлексія. Говірному віршеві цих творів властивий суворий, але стриманий, розмовно-емоційний тон, різноманітність інтонаційних варіацій. Незважаючи на те, що в них домінує почуття усвідомлення майбутніх тяжких випробовувань, над думками циклу ще не тяжіє гнітючий тягар неволі, казарми. На особливу увагу заслуговує елегія "Мені однаково, чи буду... ", створена у формі медитації. Д.Овсянико-Куликовський відзначав у цьому вірші "таку силу ліризму, рівного якому знайти важко, або й неможливо" [4,4]. Одним із кращих серед політичної поезії вважав цей вірш С.Шаховський [5,62]. "Політична за своїм ідейним звучанням, ця медитація, за словами В.Мовчанюка, сприймається як твір морально-філософського плану, де центральною проблемою є вибір між особистим і суспільним"[6,59-60]. Разом з тим, на нашу думку, "Мені однаково, чи буду..." є цінним матеріалом при вирішенні проблеми щодо ідейних можливостей елегійного жанру. Вірш переконує в тому, що у різні часи періоди розвитку жанру залежно від ідейних потреб суспільства та громадської позиції автора на перший план у елегії виступало то особисте, то загальнолюдське начало, то поєднання їх. Роздумуючи над своєю долею, автор зіставляє її з долею України, і у роздуми з цього приводу вплітаються елементи трагізму, особливо це чітко виявляється у кінцівці вірша:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені [2,7].

Кожний день, проведений на засланні, лягав важким тягарем, "неволя люта" все глибше і глибше впиналася в душу поета, що, звісно, позначалося на змістові та поетиці елегій. "Не гріє сонце на чужині... ", "Мов за подушне, оступили...", Г.3.("Немає гірше, як в неволі...), "І знов мені не привезла...", "В неволі, в самоті немає...", "За сонцем хмаронька пливе...", "Заросли шляхи тернами...", "І золотої, й дорогої...", "Лічу в неволі дні і ночі...", "Якби ви знали, паничі..." - ці та інші вірші тому переконливий приклад. Ми бачимо, як від елегії до елегії "важчала " журлива думка поета, посилювалися почуття туги, ностальгії і самотності, з'являлися мотиви трагізму, настрої розпачу і душевної втоми. Особливо чітко названі елементи проявилися у елегії "В неволі, в самоті немає...":

В неволі, в самоті немає,

Нема з ким серце поєднать.

То сам собі оце шукаю

Когось-то, з ним щоб розмовлять,

Шукаю Бога, а находжу

Таке, що цур йому й казать.

От що зробили з мене годи

Та безталання; та ще й те,

Що літечко моє святе

Минуло хмарно, що немає

Ніже єдиного случаю,

Щоб до ладу було згадать.

А душу треба розважать,

Бо їй так хочеться, так просить

Хоч слова тихого. Не чуть,

І мов у полі сніг заносить

Не охолонувший ще труп [2,154].

Шевченко переступив традиційні межі жанру і наповнив елегію новим змістом, оновлював її поетику, широко використовуючи реалії тогочасного життя українського народу. У вірші "Якби ви знали, паничі...", що є яскравим зразком громадянської елегії, поет відкрито виступив проти сентиментально-романтичної елегії, назвавши ті теми, образи і мотиви, які повинні знайти відображення в українській елегії тих часів: "пекло неволі", кріпацтво, смерть на панщині, "нужда та праця", "лиха доля жінки-кріпачки",. "найми", "сльози і нудьга", а також те, коли "Лани братами оремо і їх сльозами поливаєм". У розпачі Шевченко завершує елегію: "Ні, ні, нічого нема святого на землі..." [2,221]. Лише в декотрих творах невільницької лірики Шевченка ми чуємо мову традиційної елегії, наприклад: "Огні горять, музика грає... ", "елегія про молодість, яка минула, про самотність" [7,139].

"Невільницькі" елегії Шевченка - це поетично перевтілені думки і почуття, біль душі, страждання і сльози самого поета часів заслання. Разом з тим вони започатковували в українській ліриці тему "тюрми й каторги", що набула поширення у другій половині XIX ст. і особливо у XX столітті.

SUMMARY

The article is devoted to T.Shevchenko's poetic creative work of the exile period. At that period the elegic motives were displayed with a great power. The author made a genre identification of the poems of that period. He defined not only the elegy specific features bat those alterations occurred in ideological context and artistic structure of genre during 1847-57 years.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Шевченко Т.Г. Твори: У 5т.-К.,1978.-Т.5.

Шевченко Т.Г. Твори: У 5т.-К.,1978.-Т.2.

Ненадкевич Є.0. З творчої лабораторії Т.Г.Шевченка.-К.,1959.

Овсянико-Куликовський Д.Н. Национальные и общечеловеческие элементы в поэзии Т.Г.Шевченко// Немой юбилей.-К.,1914.

Шаховський С.М. Майстерність і стиль лірики Шевченка // Радянське літературознавство.-1958.-№2.

Мовчанюк В.П. Медитативна лірика Т.Г.Шевченка.-К.,1993.

Івакін Ю.І. Поезія Шевченка періоду заслання. -К.,1987.