Функція антитези у ліричних творах Василя Стуса

Функція антитези у ліричних творах Василя Стуса

Леся ОЛІФІРЕНКО,

кандидат філологічних наук, доцент Донецького

інституту ринку та соціальної політики

У поетичному світі Василя Стуса широко вживається антитеза (від гр. antithesis - протиставлення, суперечність) - “стилістична фігура, що полягає у драматичному запереченні певної тези чи у вмотивованому контрастуванні смислових значень бінарних образів” [10, с.48], яка підсилює мовну експресію ліричних творів митця, відбиває особливості його двоїстого світовідчуття.

Звернення письменника до цієї стилістичної фігури зумовлене насамперед її великими виражальними можливостями, оскільки “у зіставленні протилежних або контрастних понять чи образів повніше, яскравіше виявляються їхні якості” [5, с.18], пор.: Прощай, Україно, моя Україно, / чужа Україно, щаслива бувай (П-1:223). У цій антитезі, що виражає образно-парадоксальну ідею, наявна пара антитетичних епітетів: моя і чужа. Такий притаманний для антитези поділ на звичне / незвичне репрезентується й в інших антитетичних лексемних парах: злет-падіння, стовбур-крона, там-тут, життя-смерть, близько-далеко, зима-літо, лютість-кохання, живий-мрець та ін., пор.: Одна гора - зима, а друга - літо, / а я стою, мов осінь,- посеред (П-1:132).

Розкриваючи діалектичну єдність протилежностей, антитеза допомагає авторові глибше вникнути в сутність того чи іншого предмета або явища. Так, у вірші “Бажання жити - тільки-но на дні” поет обіграє антитетичну пару життя-смерть, в основі якої закладений дуалізм мислення-світовідчуття, пор.: А прозирни за перші припочатки,/ де все було незаймане, як твердь, / по той бік всіх бажань, не мавши гадки,/ що то таке - життя, а що то - смерть (ЧТ:75). У цьому творі В.Стус продовжує екзистенційний мотив “закиненості” людини в світ, відтворює її переживання щодо свого існування та бажання жити. Важким умовам існування стусівський герой протиставляє свої внутрішні пориви, свій духовний потенціал, незважаючи на те, що саморозщеплення (тобто душевні пошуки) скінчились, / і гордий дух лишають сили... Через антитетичну пару життя-смерть автор демонструє нелегкий вибір першого чи другого, передає драму свого духовного життя. Трагічне начало постає у цьому філософському вірші ірраціональним, всеохопним ставленням поета до життя, універсальним способом буття людини в суспільстві, де, за словами автора, людина кожна - ніби немовля,/ поставлене саме супроти себе.

Стислість і висока емоційність антитези надають багатьом висловам В.Стуса виразності, афористичності: Життя - повище зір, життя - понижче пекла...(П-2:57); Який високий злет! Яке падіння!..(ЧТ:63); Живі - у домовині. Мертві - ні, / хоча тюремним муром всіх притисло (ЗД:81) тощо.

Відомо, що лексико-семантичним центром антитези виступають здебільшого антоніми. Експресія, а разом із нею й естетичний план вислову значно зростає, коли зіставлювані елементи антонімічної пари:

1) використовуються прийомом вставленого речення для витворення ємнішого висловлення: Регочи на кутні - буде легше/ (а як буде важче - теж не гріх) (ЗД:62);

перехресно повторюються: Що чуже - то наше. / А що наше - нам же й чуже (ЗД:83);

посилюються атрибутами, що, в свою чергу, є антонімічними: …по кураях, по рідних селах, по містах, / чужих містах - ти так і кляк і однокрило ріс угору (ЗД:110);

парцелюються: Як став - то вплав, / як брід - то вслід, / як мур - то хоч нурця… (П-1:30);

підтримуються повтором: Жертовна молитва, жертовна клятьба,/ жертовна любов і прокльони - / довіку не буде із мене раба,/ душа поневажить полони (П-2:74).

Письменник не обмежується лише узвичаєними в мові антонімами, а, протиставляючи образи, використовує слова, які поза контекстом не сприймаються як антонімічні. Контекстуальна антонімія, здебільшого пов'язана з різноманітними семантичними зсувами, ґрунтується на протиставленні слів не за їх прямим значенням, а за якоюсь однією ознакою, що актуалізується в контексті і дозволяє створювати свіжі, індивідуально-авторські антитези, які розкривають оригінальне світобачення художника слова: Я - сам. А ти - лиш тінь./ Я є добро, а ти - труха і тлінь,/ а спільне в нас - що в'язні ми обоє/ дверей обабоки (ЧТ:27); Ти - не птаха невеличка. Ти - заманливий порив! (Кр:203).

Прийом антитези вимагає своєрідної синтаксичної композиції вислову, головними ознаками якої є паралелізм і симетрія. Саме ці ознаки уможливлюють належність антитези до мовно-естетичних категорій, саме вони спричинюють широке використання антитезних побудов у текстах автора з фольклорною тематикою, адже естетична функція особливо притаманна народним творам (пор.: Два вогні горять,/ з вітром гомонять,/ а в високім небі/ два сонця стоять./ А що перше - день,/ а що друге - ніч,/ а між ними синім цвітом/ вже зацвів тирлич./ Уперед піду - / вогню не мину,/ а назад піду - / загину./ Два вогні горять,/ з вітром гомонять,/ а в високім небі/ два сонця стоять (П-2:8)). Твори В.Стуса, що мають фольклорні корені, часто містять градаційні спарення типу враг-вражин, доля-доленька, експресивність яких певною мірою залежить від словотворчого контрастування. Напр.: …а між торосами крижин/ я сам-один і - враг-вражин…/ за світом - настрибом - змія,/ о доле-доленько моя! (П-2:15-16). У таких фольклорних словах-символах на перший план виступає не комунікативна (номінативна), а естетична, стилістична їх вартість.

Структурна контрастність підтримує також стилістичну виразність усно-мовних градаційних спарювань на зразок довго-предовго, багато-пребагато: Доводив довго-предовго,/ коли четвер пропливав,/ як козацький байрак…(Кр:216).

Утворювані В.Стусом антитези виступають структурно нерозгорненими та структурно розгорненими. У перших зміст протиставлюваних слів розкривається їх оточенням, напр., атрибутивним предикатом: Одна - червона. Друга - золотава./ Одна солодка. Друга - аж терпка./ Одна - тяжка біда. А друга слава...(ЧТ:84). Автор розгортає антитезу за допомогою цілого ряду стилістичних засобів, зокрема складних синтаксичних конструкцій (пор.: Перенеси мене, перенеси/ з епохи лютості в добу кохання,/ де плинуть між медових берегів/ молочні ріки, де горить калина/ і де зигзичить досі голубина,/ мов Ярославна з сіверських валів (ЧТ:141)), що сприяє витворенню ємного градаційного ряду, цілісної художньо-поетичної картини, поширенню модалізованої поетичної реальності.

Поняття антитетичності дуже тісно пов'язане з контрастуванням. Особливо сильне враження на читача (слухача) справляє контрастування логічно й семантично різнопланових мовних одиниць, зокрема зіткнення конкретного з абстрактним, пор.: Тільки сіль, і вода, і житняк,/ і світанок, і ніч, і стозора/ небезпека, і сонна і хора/ ця душа - вирушає успак! (П-1:105); З калини сопілка і гілка бузку,/ і перша гагілка, і перше ку-ку (П-2:61). Як свідчать наведені приклади, експресія, породжувана логічно й семантично різноплановими зіткненнями, завжди підсилюється ампліфікацією або градацією контрастуючих елементів, що граматично оформлюються у вигляді контрастуючих елементів речення. До того ж вона може підсилюватися супровідною антонімізацією (і світанок, і ніч), римою (сопілка - гілка - гагілка, гілка бузку - ку-ку).

Контрасти семантично супротилежних одиниць реалізуються у ліриці митця й через зіткнення цих одиниць - в оксиморонах. Поєднуючи два антонімічні поняття, автор створює цілком нове поняття, а вислів набирає оригінальності, образності й значного рівня експресивності. За допомогою контрастів письменник творить експресію урочистості, експресію іронії, експресію сарказму тощо.

Література

1. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. - М.: Искусство, 1979. - 422 с.

2. Бровко І., Коцюбинська М., Сидоренко Г. Аналіз літературного твору. - К.: Вища школа, 1959. - 204 с.

3. Волинський П. Основи теорії літератури. - К.: Вища школа, 1963. - 223 с.; Грицютенко І.Є. Естетична функція художнього слова в українській прозі 30-60 років 19 ст. - Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1972. - 299 с.

4. Доломан С.Є. Антитеза в мові художньої літератури // Культура слова. Вип.24. - К.: Наукова думка, 1983. - С.17-19.

5. Домбровський В. Українська стилістика і ритміка. - Перемишль, 1923. - 219 с.

6. Єрмоленко С. Синтаксис віршової мови. - К.: Наук. думка, 1969. - 94 с.

7. Качуровський І. Основи аналізи мовних форм (Стилістика). - Мюнхен-Ніжин, 1994. - 135 с.

8. Качуровський І. Строфіка. - К.: Либідь, 1994. - 271 с.

9. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Гром'яка Р.Т. - К.: Академія, 1997. - С.48.