Українське слово: погляд із ХХІ століття

Валентина Соболь,

доктор філологічних наук, професор

Варшавського університету

Українське слово: погляд із ХХІ століття

Національна честь - це керма корабля,

Держіть її в руках могучих,

Аж поки в усміхах блискучих

Не зацвіте свята земля.

Національна честь - це зірка провідна.

Ідіть вночі лише за нею,

Доки над рідною землею

В красі не спиниться вона.

Олександр Олесь

Цим рядкам поета майже століття. Твір символіста Олександра Олеся, поезія якого також вивчається в курсі історії української літератури ХХ-ХХІ ст. у третьому класі ліцеїв, орієнтує на найвищу цінність, яка зазнавала неймовірної наруги упродовж чи не всього найбільш кривавого століття в історії. Таким століттям було двадцяте. Поразка в національно-визвольній боротьбі, втрата Україною державності і новий, ще більш підступний колоніальний режим, дві світові війни і штучно сплановані більшовизмом голодомори, Чорнобильська катастрофа, розпад імперії під назвою "Радянський Союз" і, врешті, здобуття Україною незалежності. Всі ці події дуже виразно позначилися на розвиткові українського письменства. Та й чи могло бути інакше? Після яскравого піднесення у 20-х роках ХХ ст. українські митці зазнали нечуваних репресій у 30-х роках (література "розстріляного Відродження"), а згодом - арештів та переслідувань у застійні роки після короткочасної відлиги та появи в літературі покоління шістдесятників. Кінець 80-х - початок 90-х років ХХ століття - нове піднесення, нові імена і твори.

Але завданням підручника для 3 класу не є з'ясування певних історичних подій у літературі, а вивчення самої літератури як самодостатнього явища, орієнтуючись на естетичні засади, на красу й велич таланту Автора-Майстра. Можна було б вивчати літературу, орієнтуючись на зміну визначальних літературних напрямків, течій, стилів ХХ століття - реалізм, неоромантизм, необароко, неокласицизм, модернізм (імпресіонізм, символізм, експресіонізм, футуризм, імажинізм, акмеїзм, сюрреалізм), соцреалізм (30-80-і рр. ХХ ст.), постмодернізм. Та сьогодні утверджується дещо інший принцип, який нам видається найбільш оптимальним, - вивчати літературну історію за культурно-історичними епохами, а вже "в їхніх межах виявляти культурно-естетичні стилі, течії, панівні, визначальні і відмираючи та новонароджувані культурно-стильові напрямки, які в наступній епосі будуть домінантними і визначатимуть зміст та форму цих епох" Яременко Василь. Панорама української літератури ХХ століття // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття. - Київ: Аконіт, 2001. - Кн. перша. - С.18..

Вчення про культурно-історичні епохи має свою поважну історію в працях Михайла Максимовича, Михайла Драгоманова, Миколи Петрова, Миколи Зерова, Миколи Гнатишака, Дмитра Чижевського та ін. Сьогодні над концепцією "культурно-стильові епохи" плідно працює Валерій Шевчук. "Ранній український модернізм фіксуємо певно й чітко, - пише Валерій Шевчук у "Розмислі про культурно-стилістичні епохи", - це перші два десятиліття ХХ ст. - то була література досить вироблена, із системою своїх архітворів та й особливостей. І от, коли придивитися: література 20-х - початку 30-х в Україні Східній і література 30-х діаспорна та західноукраїнська і складає період розвинутого українського модернізму, його й справді знищено російськими комуністами. І тут сталася річ, якої не знала ще історія: культурно-стилістичний період силовими методами політичних сил знищується, а натомість утворюється ерзац-література, яку найточніше назвати тоталітарною, її культивують комуністично-фашистські деспотії та диктатори в Європі та Азії. Відтак у нормальний культурний розвиток ніби врізалося клином цілком штучне утворення, упроваджене терористичними методами. Таким чином, українська література перестає бути одноцільною, а розпадається на дві: одна тоталітарна, друга - на продовження розвинутого модернізму (галицька, празька школа, нью-йоркська група, емігрантська). Саме в цьому середовищі починає творитися, з одного боку, різновид тоталітарної літератури не на комуністичній, а на націоналістичній основі ("вісниківці", наприклад) , а з другого - антитоталітарна література, яка складає супротивно заряджений полюс в одному літературному тілі. Водночас не вмирає й розвинутий модернізм (наприклад, цікаве продовження неокласицизму в діаспорній літературі), хоч певною мірою й одмінний, ніж у літературі 20-х років. Саме таку літературу: антитоталітарну із продовженням традицій 20-х років - й було створено в діаспорі, і саме вона явила нам своїх великих письменників: Уласа Самчука, Івана Багряного, Тодося Осьмачку, Докію Гуменну, Галину Журбу, Віктора Домонтовича, Юрія Шереха і ряд інших менших, але значних талантів. Із закінченням війни тоталітарна література насильно впроваджується на території всіх земель України й на землях радянських сателітів, де жили й творили українці, саме її опонентом і стала відтак література діаспорна. Відповідно, поява шістдесятників була реальною спробою повернутися до засад модернізму: поезія почала творитися на основі неоромантизму, а проза - неореалізму, згодом увівши у свій арсенал умовні форми (химерна проза, фольклорно-фантастична тощо). Цілком можемо назвати цей новий період пізнім модернізмом, який загалом протягся до появи постмодернізму, тобто до кінця 80-х років" Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття. - Київ: Аконіт, 2001. - Кн. перша. - С. 22-23..

У другому класі ліцею ви глибше відкрили для себе творчість Лесі Українки, Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського, Івана Франка, які стояли біля витоків українського модернізму. Власне, можна говорити про предтечні явища модернізму в творчості І. Франка, Л. Старицької-Черняхівської, М. Славинського, І. Стешенка, А. Кримського, М. Вороного, М. Чернявського. Перші два десятиліття ХХ ст. знаменують утвердження модернізму ХХ ст., на початку панорами якого стоїть культурно-стильова течія неоромантизму, підготовлена і утверджена творчим доробком Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Наталі Кобринської, Михайла Коцюбинського, Марка Черемшини. У неоромантичному стильовому ключі працювало багато митців, які належали водночас до таких різноманітних стильових течій, як імпресіонізм, символізм, неореалізм. Перед вами - насолода вивчення імпресіоністичних творів одного із найбільших українських поетів - Євгена Плужника, поезії Богдана Лепкого, прози Миколи Хвильового. Найвищим здобутком символізму, генетичні витоки якого ідуть від філософії Григорія Сковороди, є поезія юного Павла Тичини, Олександра Олеся. На жаль, обсяг підручника не дозволить нам осягнути яскраву сторінку творчості неокласиків, "п'ятірного грона співців нездоланних" - поетів Миколи Зерова, Михайла Драй-Хмари, Павла Пилиповича, Освальда Бурггарда (Юрія Клена), Максима Рильського. Саме неокласики "принесли в українську літературу високу культуру поетичного слова, а своїми перекладами присвоювали їй шедеври світової поезії. Микола Зеров не без іронії відносив себе до категорії митців-книжників, "тугих 6ібліофагів", у яких культурологічні мотиви переважають над безпосередністю ліричного переживання. Звернення поета до давніх епох, зокрема до античної, свідчило про його прагнення співвідносити реальність з досвідом століть. Ідеальний естетизований світ Зерова виступає антитезою до казарменої дійсності, в якій йому довелося жити" Ільницький М. На перехрестях віку // A hundred years of youth.
A bilingual antology of 20 th century ukrainian poety - Сто років юності. Антологія української поезії ХХ ст. в англомовних перекладах / Упорядники Ольга Лучук і Михайло Найдан. - Львів, 2000. - С. 45-57..

Так само на ваше самостійне вивчення чекає вишукана мітософічна поезія одного із найталановитіших українських поетів Володимира Свідзінського, яку радимо відкрити для себе, як у підручнику для 3 класу - мітософічну лірику Богдана-Ігоря Антонича. Уявімо собі тільки, якою могла б бути історія українського письменства, коли б не небачені досі страшні репресії проти української духовної еліти упродовж чи не всієї історії українського письменства.

Талантом світового масштабу визнаний був український драматург Микола Куліш. Це про його "Патетичну сонату" режисер із Берліна Фрідріх Вольф відгукнувся як про найбільшу українську драматичну поезію в світовій літературі, яку можна порівнювати хіба що з такими перлинами, як "Фауст" чи "Пер Гюнт". Оскільки натуральна програма передбачає для обов'язкового вивчення комедію "Мина Мазайло", нам залишається тільки побажати щасливого прочитання й талановитого осмислення правдивого шедевру, яким є Кулішеві драма "Патетична соната", а ще - багато інших творів, яких несила нам охопити в підручнику, але які дарують найдопитливішим високе прозріння, насолоду, імпульс до осягнення інших вершин: не лише драматургії Миколи Куліша, а й генія українського театру Леся Курбаса, а в кіно - найбільшого слов'янського митця Олександра Довженка з його "чистим золотом правди"... Французький дослідник Жорж Садуль назвав довженківський кінофільм "Земля" - шедевром німого кіно ХХ століття, наголосивши на величезному його впливі на кінематографів Англії, Франції.

ХХ століття було багате на трагедії. Трагедії мільйонів людей і на трагедії сотень мистецьких доль: нерідко було так, що за можливість фізичного вціління письменники платили духовною смертю. Більшості із них довелося творити, як влучно визначила Ліна Костенко, в умовах "заблокованої культури", протистояти тоталітаризмові, мужньо й безкомпромісно реагувати на нівелювання, а часто зумисне викривлення цінностей у суспільстві. Безкомпромісні Василь Стус, Алла Горська поплатилися життям, Ліна Костенко та Валерій Шевчук пішли у внутрішню еміграцію, ще інші пішли на компроміс із владою, але в такий спосіб реалізували свою творчу потугу і прислужилися своєму народові, розбудовуючи власні пошуки в галузі індивідуальної майстерності, у всебічному збагаченні жанрів українського письменства.

Провідним жанром великої прози у ХХ столітті завдяки своїй синтетичності став роман. Ви познайомитеся із блискучою орнаментальною прозою Валер'яна Підмогильного, ім'я та твори якого після довгих років заборони й забуття повернули читачеві Валерій Шевчук, Володимир Мельник. На жаль, знову ж таки на превеликий жаль, за межами досяжного залишиться для вас проза молодого Юрія Яновського, Докії Гуменної, Івана Багряного, Уласа Самчука, Григорія Косинки, Тодося Осьмачки, Віктора Домонтовича. Натомість доля дарує вам шанс запізнатися із філософською розвідкою Ліни Костенко, властиво викладом, прочитаним нею в Національному університеті "Києво-Могилянська академія", - "Гуманітарна аура нації"; із дивовижною необароковою прозою Валерія Шевчука; з творчістю "метеора щирості" Василя Симоненка; шістдесятників Івана Драча, Дмитра Павличка, з модерною поезією Василя Голобородька, із творчістю постмодерністів Юрія Андруховича та Остапа Лапського.

Як відомо, ще Іван Франко назвав перекладацьку справу "золотим мостом між народами". Дмитро Павличко, почувши заклик свого великого вчителя Івана Франка, наблизив світову, в тому числі й польську поезію до України, дарувавши переклади 50 (!) польських поетів українською... У ХХ столітті, особливо ж у часи "залізної завіси" України від світу, цей золотий міст виконував духовно-життєдайне призначення. Тому в підручнику для 3 класу ми приділяємо особливу увагу перекладам, передусім польськомовним перекладам української літератури, яка сьогодні значно краще знана в Польщі і світі, аніж у минулому столітті. Українська діаспора чимало зробила для того, щоб світ знав українських митців Слова. Як тут не сказати про подвижницьку діяльність перекладача на німецьку мову сотень українських авторів Анни-Галі Горбач, про численні переклади на польську Олі Гнатюк, Катерини Котинської, Єжі Литвинюка, Василя Назарука, Флоріана Неуважного, Тадея Карабовича і багатьох-багатьох інших. Свою участь у спробі перекладу творів українських майстрів Слова можеш зреалізувати і ти, юний читачу. Бо ж усе велике розпочинається з малого першого кроку. Зроби його, відкривши для себе світ - дивовижно багатий, складний, високий. То не буде легке "чтиво", а буде наполеглива праця душі і серця. Хай до нього, до юного серця, постукають імена знищених і репресованих, невисловлені думки й пориви тих, що змушені були замовкнути... І хай осяє душу світло високого покликання - як тих, хто високе Слово дарує, так і тих, хто його приймає.