Образ русалки в українському фольклорі
Жіноча постать в демонології українців. Феномен русалки та його походження від природних джерел народних вірувань. Українська типологія русалок. Етимологія слова "русалка". Русалка в українських обрядах і звичаях. Образ русалки у українській літературі.
| Рубрика | Литература |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.10.2010 |
| Размер файла | 57,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Образ русалки в українському фольклорі
Анотація
Пропонована праця присвячена висвітленню одного з найтаємничіших жіночих образів української демонології - русалки. На матеріалі друкованих та Інтернет-видань (див. список використаних джерел) проаналізовано походження феномену русалки з погляду народних вірувань, здійснено етимологічну розвідку слова "русалка", наведено українську типологію русалок. Окрема увага приділяється висвітленню образу русалки в українському фольклорі, обрядах і звичаях та в українській літературній традиції.
Реферат виконано з курсу фольклористики і здано на кафедру філології Національного університету "Києво-Могилянська Академія" у 2002 р. Керівник - Шевчук Тетяна Миколаївна, кандидат філологічних наук, доцент (Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України).
Зміст
- Анотація
- Вступ. Жіноча постать в демонології українців
- Розділ 1. Феномен русалки та його походження від природних джерел народних вірувань
- 1.1 До етимології слова "русалка"
- 1.2 Українська типологія русалок
- Розділ 2. Русалка в українському фольклорі образ русалки за народною уявою
- 2.1 Обожнення русалки
- Розділ 3. Русалка в українських обрядах і звичаях
- 3.1 Русальний тиждень
- 3.2 Мавський великдень
- 3.3 Проводи русалок
- Розділ 4. Образ русалки в українській літературній традиції
- Висновки
- Список використаних джерел
Вступ. Жіноча постать в демонології українців
Українська демонологія нараховує велику кількість жіночих персонажів: відьми, потвори, русалки, мавки і т.д. Відповідно до легенд, більшість із них тісно пов'язані з водою - живуть у болотах, криницях, ріках, струмках, і заманюють туди нещасних смертних. Особливе місце належить русалкам з українського фольклору, які могли залоскотати купальника до смерті. Тобто, навіть у стихії та звичайній людській необережності люди схильні були бачити якийсь магічний вплив, а в магії - жіноче обличчя.
Розділ 1. Феномен русалки та його походження від природних джерел народних вірувань
У релігійних віруваннях українців вся природа була населена масою різних божеств: польовики, лісовики, водяники, русалки, мавки та інші живуть, мовляв, у річках, болотах, у лісах і можуть приймати образ тварин. Рослини уявлялися як живі істоти.
З погляду обраної теми заслуговує уваги така рослина, як латаття біле, яке слов'яни називали "одолень-травою". Вважалося, що її породила сира земля з живою водою, тому що однакова в неї сила на водяницю - нечисту силу у воді, і на поляницю - нечисту силу в полі. Сподівалися, що обереже одолень-трава від різних бід і тому, збираючись в далеку дорогу, брали її з собою і носили на шиї як амулет. Старовинний травник сповіщає, що корінь цієї рослини допомагає при зубній хворобі, а також використовують його у випадках, "коли треба чиєсь серце присушити".
А ще називали латаття "русалчиним цвітом": у їхній уяві білі квітки символізували холодну красу прекрасних звабливих русалок, а гнучке, плямисте, змієподібне кореневище - русалчин хвіст.
Колись один з червневих тижнів у нас називали русалчиним. Існувало повір'я, що саме в ці дні русалки із білосніжних лілей стають "простоволосими дівами" і водять танки біля річок. А дівчата й хлопці не ходили тоді купатися поодинці, щоб русалки не залоскотали. Наймарновірніші носили при собі стебла полину і любистку - це повинно було відлякувати русалок.
Особливо небезпечним вважався так званий мавський великдень - четвер русального тижня. У цей день дівчата і жінки навіть не працювали, щоб не розгнівати русалок. А вже про те, щоб у річці бовтатися, не могло бути й мови. Коли ж котрась змушена була ступити у воду, то мала обов'язково спершу кинути туди трохи полину.
У зв'язку з культом лісу, з культом мертвих виникли образи МАВОК, НЯВОК та РУСАЛОК. З бажанням мати високий урожай - виник образ польової РУСАЛКИ, - у зв'язку з стародавніми похованнями у лісі, у полі та у воді - і виникли в народній уяві образи водяних та лісових МАВОК. Як відомо нам, раніше образи РУСАЛОК - це були образи душ мертвих; пізніше - це самогубці та нехрещені діти, дівчата тощо.
1.1 До етимології слова "русалка"
В "Історії української літератури" М. Грушевського читаємо: "Місяць по Юрія, 26 мая, в деяких римських календарях стоїть свято роз, dies rosae, rosalia, risatio - початок літа і заразом день предків (parentalia).
Написи вказують на широке розповсюдження його якраз на Балканах, серед фракійського населення. На характер сього свята, взагалі мало відомого, кидають світло пізніші християнські інвективи, які ставлять русалії поруч "скоморохів" і "кукол" та підставляють се слово замість грецьких "іподромій", кінських перегонів. Коли ми завважимо сказане вище про переходи поминальних відправ у такі забави з скоморохами і "тризни", воєнні гри, то характер поминального свята зарисується перед нами доволі виразно. Так як новорічні коляди перейшли на Різдво, так се поминальне свято було перенесене на свято Трійці - велике свято, "Святу неділю", і зробило її передусім великим поминальним святом. Тут приходить і другий день мерців, які виходять на світ, "як жито цвіте"; від назви свята сі мерці, які ходять тоді, лякають або затягають до себе живих, одержали назву "русалок", причім, як в наших "дідьках", тут поміщались поняття душ померлих, нехрещених дітей з водяними і пільними німфами, духами збіжжя, і назва русалок і мавок (навок, від навь - мерлець) перейшла на сі образи.
Се, таким чином, факт інтересних українсько-балканських стичностей: як ім'я коляди, так і назва русалій для святої неділі, що зветься русальною у нас в XII в., являється таким документом. Зміст поминального свята був правдоподібно даний старою нашою традицією, але ім'я-принесли балканські запозичення. Чи докинули вони чогось і до змісту свята, се вже трудніше сказати: сей гамірливий характер його, сполучення з представленнями і продукціями "скоморохів", з перегонами, виступами перебійців і под., могли бути в такій же мірі дані свійськими похоронними звичаями, як і доповнені впливами балкансько-романськими.
В старій легенді про Ніфонта маємо цікавий образ русалій київських часів: сатана посилає бісів на покусу людську і ті, убравшися в одежі крикливих кольорів (упестрені), граючи на бубнах, козах і сопілях, інші - взявши на себе "скурати", маски, веселили людей - і сі гри називались русалії. Стоглав, котрого цитати ми навели вище, вказує час сих відправ - в суботу на Трійцю, і поруч представлень скомороших згадує, що й самі поминальники при тім танцюють, б'ють в долоні і співають "сатанинські пісні". Па м'ять сього затрималась у нас хіба в виді епілогу поминальної трапези, в формах сильно ослаблених і блідих '. Вся ж буйна веселощ, на котру натякають наведені звістки, безперечно, дуже важна в розвої літературної творчості, зникла майже без сліду.
Спеціально русалкам і мавкам присвячений четвер на Святій неділі: се "русальний" або "мавський Великдень", що відповідає "навському" четвергові на великодніх святах. Подекуди спеціальним святом русалок являється десятий понеділок, два тижні по Зелених святах. В сі дні не працюють, щоб не гнівати русалок, котрі могли б пошкодити полю, а так вони будуть його берегти. Тут ясно з русалками водяними мішають пільні німфи. В честь їх місцями справляється обід на полі або кладеться хліб на межах. Поливаються молоком сліди худоби, де вона ходить на пастівень і до води, і т.д. "Русалки" уявляються дуже амбітними на пункті їх культу і пам'ятання про них. Служать їм хазяї, чоловіки або жінки; молодіж не бере в тім участі. Дівчата мусять особливо їх остерігатись. Охоронним зіллям вважається полинь і любисток, їх треба мати з собою, щоб не попастись русалкам у руки. Пісні, що співаються на сім тижні, згадують спеціальні "проводи" русалок - обряди, призначені на те, щоб їх позбутись:
Проведу русалочок до бору, Сама вернуся додому...
Проводили русалочки, проводили, Щоб вони до нас не ходили, Да нашого житечка не ломили, Да наших дівочок не ловили."
1.2 Українська типологія русалок
РУСАЛКА - Богиня рослинної сили і водної стихії; русалок є 27 (тридев'ять сестріниць) і кожна з них має своє ім'я, пов'язане з назвою рослини чи якоюсь дією її в природі (напр., Полудниця, М'ятниця, Пшениця, Жалиця, Краса та ін).
Серед русалок народ розрізняє три види: польові, водяні та лісові.
Знання про три-дев'ять сестріниць Русалок живе в Україні з давніх часів. Так, на початку ХХ століття Юрій Миролюбов записав у кількох селах Подніпров'я імена декількох сестріниць: Сенява, Сана, Овсяниця, Житниця, Пшениця, Травниця, Катраниця, Березиця, Вербиця, Вишниця, Сливиця, Яблуниця, Грушениця, Осиниця, Дубиця, Терновиця, Дивовиця (всього 17). Пізніше в селах Веселі Терни та Антонівка він знайшов ще 7 імен: Росяниця, Розовиця, Любистиця, Кануперниця, М'ятниця, Жалиця, Краса. Цей перелік можемо доповнити ще відомими в українській фольклористиці Попудницею, Нічкою-Марухою та Гречухою. Може це випадковий збіг (27). Можливо буде знайдено ще більше імен, адже слов'янський фольклорний масив неодмінно матиме інші варіанти цих імен. Так, у македонців три Вили (Русалки) називаються Ветерушки (ті, що роздувають вітер, бурю), у сербів є Русалка Поводкиня (що живе у водах річок, озер, криниць і джерел) та морська Дівиця (що живе в морі), у лужичан е Лісунка (що колишеться на гілках лісових дерев). На Харківщині всі загалом Русалки називаються Лоскоталками, а в росіян - Щекотухами, що свідчить про їхню небезпечність для людей, особливо (за повір'ями) для неодружених парубків, які ходять пізно берегом річки чи в лісових хащах.
Значно менше відомостей маємо про кожну з русалок. Але дещо відомо й про них. Наприклад, ЖАЛИЦЯ - душа утопленої дівчини, що перевтілилась в русалку. Її душа скаржиться (жаліється) кожному, кого зустріне на березі, про свою гірку долю. В народі вважають, що їй не можна співчувати, бо одразу відбере в людини життєву силу (вип'є енергію). Слово-оберіг від такої русалки: "Чур! Чур! Пращур! А ти Сніп бачила?"
ВОДЯНИЦЯ - жінка Водяника; жіночий дух Води; Водяна Баба; іноді її ототожнюють з Русалкою. Уявляється як оголена жінка з довгими косами, які розчісує гребенем, вийшовши на берег. Якщо рибалки знайдуть гребінь на березі, то в них заплутаються сіті. На Півночі Росії зберігся фрагмент міфа про Водяничку і діда Савку, який викрадає її худобу, і з яким вона бореться, щоб повернути своїх корів. Цей сюжет вже частково християнізований, але нагадує міфи про боротьбу Велеса з Перуном за худобу, в результаті якої йде дощ.
КАНУПЕРНИЦЯ - ім'я однієї з Русалок (записане Ю. Миролюбовим на Подніпров'ї); народна назва бальзамуючої рослини, можливо шавлія лучна (з лаганського canna-ferula), яка використовується в лікуванні багатьох хвороб.
У горах живуть гірські русалки - гуцульські Мавки.
МАВКА - лісова русалка, жіночий дух рослинності, пов'язаний зі світом Нави, тобто померлих (пор. навка, нявка); в Карпатах вірять, що це душа померлої дівчини; мавки є польові, лісові, гірські; вони близькі до русалок. Головна різниця полягає в тому, де який вид перебуває. Але мавка відрізняється від русалки польової тим, що у неї ззаду у плечах все відкрито й видно всю утробу, також і в хлопців-мавок. Мавки дуже веселі, живуть громадами, танцюють надзвичайно довго й шалено; мають гарний тоненький голосочок, дуже швидкі, невпинно бігають по горах та лісах; бояться лісовика, а в Карпатах - гуцульські мавки - бояться чугайстера. Мавка, як і русалка, може жити з людьми деякий час; вони люблять красу, волю, спів, понад усе люблять природу. Дерева лісові вважають за сестер і братів... Вони прагнуть кохання, любові, краси.
Мавки вшановуються на Русальному тижні (за астрономічним календарем - середина травня). Мавки приходять на Землю, починаючи з Навського четверга (перед Великоднем), і перебувають тут до глибокої осені, після чого засинають на зиму. Взагалі, четвер - день Перуна - важливий і для русалок: вони як помічниці Бога-громовержця, "облачні діви", посилають живу воду на поля й ліси. Тому друге їхнє свято - Русальний Великдень - теж припадає на четвер Семикового тижня (сьомий тиждень після Великодня Дажбожого). Відомо, що в давнину Русальний Великдень святкувався дуже гучно - з музикою, співом, танцями, рядженими ("возложища на лиця скурати", тобто маски зі шкіри). Так наші Предки славили пробудження грозових і дощоносних сил Природи, яке припадає на середину травня. У словенців збереглася навіть назва цього місяця рісалчек (тобто русальник).
ПОЛУДНИЦЯ - ім'я однієї з русалок, яка з'являється в полудень і карає тих, хто в цей час працює. Полудниця з'являється в полі від 12 до 14 години з серпом у руках; тому вона має ще ім'я Серпушниця. За звичаєм, в полудень слід було відпочивати, лігши в холодку під деревом. Тому, хто порушив цю традицію, замешкався в полі, Полудниця починає задавати запитання, як обробляти льон, готувати прядиво, полотно, сорочки тощо. Якщо винуватець не зможе відповісти, вона насилає хвороби. Щоб уникнути покарання, треба якнайдокладніше розповідати з усіма подробицями весь процес роботи, виграючи час. Коли полуденний час скінчився, Полудниця зникає, так само, як зникають нічні духи зі співом півня.
Можна простежити й зв'язок русалок з РОЖАНИЦЯМИ. На це вказує, насамперед, назва джерел, що існує в згаданих Ю. Миролюбовим селах, як "Реченець-сестринець". Ще на початку нашого століття старожили згадували, що біля таких джерел здійснювались обряди наречення немовлят (надання імені, іменини). Мати на світанку тричі занурювала дитя у святі води джерела, а на березі залишала гостинці (треба вважати Роду і Рожаницям), загорнуті в білу скатертину: "жарево" (смажене м'ясо), молоко, яйця, сир, сметану.
РОЖАНИЦЯ - Богиня Роду в слов'ян; уявлялася як небесна Діва, хранителька живої води, наділена мудрістю пророчиця, супутниця Перуна (пор. народну назву блискавки - Родія). Рожаниця приносить на землю душі немовлят і забирає душі старих людей в потойбічний світ, отже, вона - розпорядниця людської долі. Ще за давніх часів наші літописці ототожнювали слов'янську Рожаницю з грецькою Артемідою, яка є покровителькою жінок і шлюбу: вона завідує пологами (дітонародженням), "розрішає пояс родильниці", виконує роль баби-повитухи і годувальниці. Грецьке Artemis, латинське Diana первісно означали Богиню Луну (Місяць), що відображає зв'язок жіночого організму з місячними циклами природи. Геродот пише, що Артеміда-Рожаниця прийшла на о. Делос з Гіперборейського краю, тобто із Скіфії (України); щороку дівчата із України несли в святилище Богині дари, загорнуті в солому.
На зв'язок русалки з Рожаницею вказує також і походження Русалки як душі покійниці. На Поліссі вважають, що Русалкою стає жінка чи дівчина, яка померла на Русальному тижні. Зі світом Нави (покійних родичів) пов'язані також Мавки (різновид Русалки в Карпатах).
РОСЯНИЦЯ - русалка-опікунка роси, насичує трави живлючою силою, дає прокорм коровам, козам, які, в свою чергу, дають молоко. Тому в народі кажуть: "Росяниця годує дітей молоком".
Русалка НІЧКА (або Маруха, подібна до російської Кікімори) слідкує, щоб жінки не пряли вночі, не залишали без догляду в хаті куделю (особливо в п'ятницю). Жінки бояться, що Нічка випряде весь льон. В тихі нічні години в хаті чути шум, схожий на прядіння, а часом стукіт - вважають, що це пряде Нічка-Маруха. В цих русалках бачимо раціональні звичаєві вірування, які оберігали наших предків від виснажливої праці, примушуючи правильно дозувати працю і відпочинок.
Імена інших русалок дають змогу припустити, що кожна з них відає певною рослиною чи сферою життя родини, як, приміром, Гречуха, що живе в гречці під час її цвітіння та колосіння і сприяє дозріванню зерна.
Найближча рідня русалки - це береза-сестра; старенька верба - мати.
Розділ 2. Русалка в українському фольклорі образ русалки за народною уявою
За народними віруваннями ті дівчата, що померли неприродною смертю - утоплениці, вішальниці, мертвонароджені тощо - ставали русалками. 18 Народ уявляв їх надприродної краси дівчатами, із білим чи трохи синюватим кольором тіла, з розкішною розпущеною косою; бувають одягнені у білий прозорий одяг, чи зовсім голі, інколи, зрідка, одягнені в червоний одяг. Русалки проводять безжурне й веселе життя в іграх. Вони живуть і в лісі, і у воді, і на полях. Ті, що живуть у воді, виходять при місяці на берег гратися, водити хороводи; а по заході сонця сідають на березі чи на островку й чешуть свої коси; ті, що в лісі - гойдаються на вітах дерев, одягаються у квіти й зелені віти. До русалок на Русі-Україні було подвійне ставлення: в одних місцевостях ставилися з великими симпатіями, з любов'ю і вважали русалок добрими, але скривдженими надприродними силами. У тих місцевостях вважали русалок за опікунок нив, лісів чи вод. У других місцевостях - навпаки; вважали русалок „нечистю", якій треба догоджувати, яку треба задобрювати, щоб не робила лиха.
Учені пояснюють, як виникло вірування у русалок. У дохристиянські часи не було цвинтарів, а роди хоронили своїх мертвих у лісі, на полі, на роздоріжжі, а чи опускали у воду. Пізніше, з приходом християнства, стали ховати мертвих на певних визначених місцях - на кладовищах (чи цвинтарях). Самогубців же ховати на кладовищі церква суворо заборонила. Тому нагло померлих, не природною смертю, по-старому ховали на роздоріжжях, у лісах, на полях, на горах. У народі було вірування, що самогубець, чи нехрещені померлі діти - є грішники, а душі їхні небо не приймає, тому ті душі неприкаяні блукають вічно по горах-долинах, водах-лісах. Лише на Зелені Свята ті русалки виходять із води, одні оселюються й бавляться у лісі, другі йдуть на ниви, а треті перебувають у воді й періодично виходять на берег. Таким чином, видно, що спочатку до русалок, як добрих духів-опікунів, ставились прихильно (то вважалися духи чи душі предків - прародителі), а з часом у понятті народнім змішалися і добрі духи „предків", що поховані у лісі, на горі, у полі чи опущені у воду, чи поховані на роздоріжжі - з душами самогубців та утоплениць.
Тисячоліттями живуть ці вірування серед народу. З XIX сторіччя вони почали відмирати, але образи мавок перейшли в казки. Поети, письменники та етнографи цікавилися й цікавляться образами русалок, і, вивчаючи ці образи, опоетизовують, але правдиво, за віруваннями, подають у своїх творах.
Народ вірив, що русалки таки живуть, і що вони періодично можуть перетворюватись у дрібних тварин: білок, птахів, жаб, мишей, ящірок тощо.
Вірування було так глибоко закорінене, що в народі оповідали начебто, коли русалка попадеться у людські руки, то живе з людьми, працює, допомагає їм рік, а далі безслідно зникає. Друге вірування було, що коли малі діти, чи нехрещені - потерчата, можуть бути врятовані, а саме: коли хтось такій малій русалці кине хустку, а чи порсне водою, дасть ім'я й скаже: „Во ім'я Отця і Сина й Святого Духа", - то тоді ця русалка врятована й стає опікуном свого добродія. Можна врятувати русалку іще тим, коли роздати за нехрещену чи загиблу дитину 40 хрестиків.
За віруванням можна було полегшити важке блукання русалки: матері, діти яких стали русалками, у Зелений Четвер збирають малих дітей, годують їх, дають подарунки - то тим русалкам малим полегшувалось безвідрадне блукання.
Люди вірили, що русалки могли наслати на ниви роду град, зливу, бурю, можуть пошкодити врожаю, а тому вони догоджували русалкам: справляли зустріч - коди вони виходили з води й ішли на ниви; справляли проводи - коли знову поверталися у ліс, а чи у перший понеділок після Зеленого тижня відлітали на небо; розвішували для них на віттях у лісі сорочки, хустки, нитки; приймали їх їжею - розкладали в Зеленому тижні на межах у полях, над водою та у лісі - яйця (жовті крашанки), пироги, книші, вареники тощо.
Керували потерчатами та русалками - за одними віруваннями, СТАРША БАБА, а з другими - ДІД-ЛАДО. Усі русалки були слухняні. У воді старшим у них був ВОДЯНИЙ, а у лісі - ЛІСОВИЙ.
На свій ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ (ВЕЛИКДЕНЬ), у Зелений Четвер - русалки ставали повними господинями лісу, вода й нив. Вони пильно у цей день дивилися, щоб ніхто не купався, не ламав, не нищив дерева, не ходила б молодь серед полів та нив.
Русалки заманювало хлопців і дівчат різними способами: одним співали й ті йшли за піснею зачаровані, аж поки не опинялися у воді; другим загадували загадки, і коли ті не могли відгадати, залоскотували їх; третім з'являлися білкою чи зайцем. Тварина поволі йде, а хлопець чи дівчина ловить, біжить, аж поки не опиниться у воді. Хлопців здебільшого русалки заманювали своєю красою.
Русалки безмежно радіють весні - життю, веселі, рухливі, - класична гра у них та співи - понад усе! У вибуялому вирі гри вони підіймаються у небо; чарують його своїми класичними тілами, своєю красою. Але вони бояться хреста - лише угледять його - немічні падають додолу. Вони дуже люблять хороводи, зокрема "Воротаря ". І народ їх то любить, то боїться.
2.1 Обожнення русалки
В "Слові некоего христолюбця читаємо, що язичники "вірують у Перуна й Хорса... і у Вили, їх же числом три-дев'ять сестріниць, глаголять невігласи і мнять їх Богинями і тако покладають їм треби й короваї їм ломлять, і курей ріжуть". З цього тексту бачимо, що:
1) Вили - те саме, що й Берегині (пор. Софійський збірник 14 ст), їх, як і Берегинь, три-дев'ять сестріниць (тобто 27);
2) Вила у південних слов'ян - це та сама Русалка у східних слов'ян. Отже. якщо Вила в тексті названа Богинею, то логічно й Русалку вважати Богинею, тим більше, що в тексті е вказівка на самих віруючих, яких християнин назвав "невігласами" за те. що вони "мнять Богинями".3) Вилам, а отже й Русалкам кладуть ті самі треби, що й Рожаницям (про це пише згаданий вже Григорій Богослов). Цей автор ІХ ст. уточнює, що Богиня Рожаниця в слов'ян подібна до грецької Богині Артеміди (опікунки дітонародження).
Сильно розвинутий культ Предків у нашій релігії вказує на те, що душі покійних родичів та героїв обожнювалися. Бог-Род (Пращур, Прабатько) народу та Богиня-Рожаниця (Предкиня, Прамати народу). Це одна з найголовніших засад, через призму якої слід подивитися на Рожаницю-Русалку як на Богиню.
Сезонна обмеженість перебування Русалок на Землі не суперечить їх належності до культу Предків. Русалки зимують у водах, деревах, горах, а навесні з'являються серед людей у певні дні Кола Сварожого. їхня водна сутність вказує на річку як на межу між "цим світом" (Явою) і потойбіччям (Навою). Вони приходять подивитися, як живуть їхні родичі й нащадки в Яві, чи дотримуються родового Звичаю. Залежно від поведінки людей, Русалки допомагають, чи шкодять їм, як згадані вже Нічка чи Полудниця. На Поліссі, як повідомляють літні жінки: "На Русальний тиждень не шиєм, не мажем на дворе, щоб Русалкам очей не забризкать глиною". В ці дні також не купаються в річці, не садять картоплю, не копають, не пускають дітей в ліс, у поле: "Не ходи в жито, там Русалка ухопить, залоскоче." Такі застороги, можливо, мають практичний зміст, щоб не зашкодити "роботі" Русалок в період цвітіння жита - не порушити природну гармонію, енергетику поля шумом, галасом, не пом'яти колосся. Подібні заборони відомі в Україні щодо печі - не дозволяється лежати на печі під час випікання хліба, яке з давніх-давен вважалось священнодійством.
На космогонічну сутність Русалки вказує прекрасна легенда про сузір'я Баби-Звізди (Волосожари, наукова назва Плеяди). Жили на Землі семеро дівиць, водили хороводи, співали славні пісні на честь Богів. Коли вони померли, Боги перетворили їх на Русалок і, взявши на Небо, оселили на семи зірках, де вони й нині щоночі водять коло, тобто рухають час. Це сузір'я й досі в Україні вважають жіночим оберегом, на що вказує назва Баби-Звізди (тобто жіночі родові Божества). Витоки цих вірувань - у ведійській релігії, де Місяць і Зорі вважаються душами Предків, які дивляться з нічного неба на життя своїх родичів. Культ Русалки простежується і в такому понятійному ряду як: Баба - Діва - гора - берег - Берегиня - береза, що позначає загалом жіночу сутність природи. По всій Україні маємо безліч назв Бабина гора, які розміщені переважно на берегах річок. Первісне значення слова берег - гора, тобто підвищення землі відносно низького русла ріки. Деякі дослідники вважають, що слово Русалка походить саме від цього кореня, тобто "та, що живе в руслі ріки і виходить на берег". Берегинею називають Русалку деякі західні слов'яни (наприклад у лужичан Брегіня).
Існує вірування, що гілка берези, яка зрослася з дубом, має чарівну силу в любовній магії. Водночас, біла береза у фольклорі - символ померлої дівчини: якщо вона росте одиноко, то вважають, що в ній живе душа Русалки. Отже, дуб - символ Перуна, чоловіка, має свою пару протилежної статі березу - символ Русалки, жінки. Не даремно березове гілля - обов'язковий культовий атрибут Русального тижня. Християнські попи часто скаржилися на жінок, які вивішують на берези жертовні сорочки й рушники, приносять у жертву березам "пироги, каші і яєшні" кланяються березі й співають їй пісні.
Русальна берізка, з якою здійснювався урочистий обхід хат, у слов'ян мала різні назви: кума, гостейка, вінок, стовп, семик, куст, сад, баба, красота та ін. Це були переважно жіночі й дівочі обряди, коли жінки вважали березу символом своєї Богині-Покровительки: вони кумувалися з берізкою, просили в неї доброї долі, умивались її соком для краси й здоров'я. Березовими гілками прикрашали хати, вікна, ворота, господарські споруди (хліви, стодоли та ін). Це освячене гілля використовують протягом року для купелі (березові віники, напар з листя для миття голови тощо). Сховані під стріху гілки берези оберігають хату від блискавки, грому, граду (нейтралізація протилежного: вогонь - вода). Тому в обрядах Зеленого (Русального) тижня берізку втикали на полях, як оберіг від граду.
На користь Русалки як Богині говорить і той факт, що подекуди виготовлялося її культове зображення: солом'яна лялька в жіночому вбранні (засвідчене на Рязанщині). Російська Русалка (жінка, яка тримає цей образ в центрі хороводу) танцює, виконуючи рухи, подібні до тих, які імітує й українська Перегеня, намагаючись розсмішити всіх учасників обрядодійства. Такий хоровод іде до самого поля, де розриває солом'яну ляльку й розкидає солому з неї по полю, кажучи: "Проводили Русалок".
В Україні на Русальному тижні виконують обряд "Водіння Куста", де роль Русалки грає дівчина, вбрана у зелені шати з березового гілля. Подібний обряд "Водіння Вили" є у сербів, який в давнину, вірогідно, розпочинав цикл Русальних Богослужб, бо відбувався у період від Стрітення до Масляної (Колодія), тобто в кінці лютого. В цьому обряді головні дійові особи: Чороє (Чорт?) у вивернутому кожусі, з маскою на лиці й нашитими на одязі хвостами лося чи оленя, з гілкою або букетом квітів у руках; Вила - жінка в білій сукні з червоним поясом і в білому тонкому покривалі, що несе в руках заквітчаний лук (символ Перунових блискавиць); Туриця або Кінь - ряджений у маску коня в кошлатому одязі з пташиними ногами; вони йшли у супроводі чоловіка з бубонцем. Цей обряд, за словами його учасників, символізує пробудження весняних вод.
Водіння Коня (ряджених у маску і накритих спеціальною попоною) відоме в Русальних обрядах в деяких регіонах Росії. Вірогідно, все це є залишком найстародавніших обрядодійств - релігійних драм, які й знайшли своє відображення у культових рушниках із зображеннях Берегині, вершників на конях у супроводі птахів, з рослинними знаками й священними символами Сварги та ін.
Розділ 3. Русалка в українських обрядах і звичаях
У зв'язку з особливим поглядом на природу на території України існували різноманітні обряди, свята, пов'язані зі змінами весни, літа, осені, зими. Вони перейшли й до християнських свят у формі різних обрядів: коляди, щедрування, "маслениця", веснянки, гаївки, Купала тощо. Прийняття християнства не знищило поганських обрядів, навпаки - багато з них перейшло до християнства, зберігши свою внутрішню суть, хоч вони були й пристосовані до християнських свят. Старі поганські уявлення збереглися в масі пісень обрядових, сезонних, пов'язаних з різними видами праці.
3.1 Русальний тиждень
РУСАЛЬНИЙ або КЛЕЧАЛЬНИЙ тиждень - тиждень ЗЕЛЕНИХ СВЯТ починався із Зеленої суботи. Цей тиждень пов'язаний з віруванням у „РУСАЛОК" та „МАВОК".
На Зеленому чи Русальному тижні ходять у полі, в лісі, понад ставами та ріками неприкаяні душі самогубців, які народ у своїй уяві мав, як РУСАЛОК, цебто дівчат-утоплениць. З русалками пов'язано й потерчат - мертвонароджених, чи умертвлених під час породу дітей; пізніше стали називати - „нехрещених".
Тому на РУСАЛЬНОМУ ТИЖНІ не можна ходити в одиночку молодим хлопцям та дівчатам, бо польові русалки залоскочуть, а водяні мавки-русалки - потоплять. Не можна було й купатися на тому тижні, бо, мовляв, тоді буває найбільше утоплених із двох причин: перше - це те, що на Зеленому тижні „важить вода із землею", а друге - небезпека від мавок-русалок.
За віруванням наших пращурів під час РУСАЛЬНОГО ТИЖНЯ русалки виходили з води, де вони перебували всю зиму, і ходили по лісі та на нивах. Їх треба було задобрити, щоб вони не збивали квіту в житті, а навпаки, щоб оберігали ниви, сприяли б урожаю. Тому у русальних обрядах беруть головну участь молодиці, а молодь у цьому обряді участи не приймає.
У Зелений вівторок та Зелену середу молодиці зустрічають русалок. У чому полягала ця зустріч? Як проводився цей звичай? Ми досконало не знаємо. Відомо лише те, що молодиці збиралися масово, святочно одягнені йшли до лісу, на поле, чи на роздоріжжя, розкладали їжу, віталися, "закликали русалок їсти й пити з ними, та охороняти їхню ниву", співали русальних пісень і надзвичайно бурхливо-весело проводили ці дні. На межах розкидали їжу й залишали для русалок. Чоловіки й жінки переодягалися, маскувалися й з бубнами, сопілками та волинками вибуяло відбували ці грища. Церква засуджувала ці грища, як 6ісовські-сатанинські. Але жінки й чоловіки цей обряд дотримували, бо вірування, що русалки „амбітні створіння" і можуть наробити зла й на нивах і з їхніми дітьми. Існував цілий цикл русальних пісень, з яких у нас залишилося дуже мало Образ того, як русалка ловить дівчат, подано в такій пісні:
... „Ой біжить, біжить мала дівонька, А за єю та русалонька.
„Ти послухай мене, красна панночко, Загадаю тобі три загадоньки, Як угадаєш - до батька пущу, Не угадаєш - до себе візьму:
Ой що росте без коріння, А що біжить без повода, А що цвіте да без цвіту?" „Камінь росте без коріння, Вода біжить без повода, Папороть росте да без цвіту".
Панночка загадочок не вгадала, Русалочка панночку залоскотала..." (Чубинський, стор.180-190).
Крім цього, дівчата у часі РУСАЛЬНОГО ТИЖНЯ носили при собі любисток, бо його боялися русалки, а хлопці носили полин.
3.2 Мавський великдень
Найстрашніший, найнебезпечніший день на РУСАЛЬНОМУ ТИЖНІ - це був ЗЕЛЕНИЙ ЧЕТВЕР. Лише у цей день русалки могли ходити й ходили по селу. У цей четвер уранці, до сходу сонця, також і ввечері по заході-русалки справляли ВЕЛИКДЕНЬ. Це в розумінні найкращий величний і найдовший для них день. Лише у четвер їх душі були вільні, їх випускали на волю, вони робили у житі ігри - водили хороводи, співали, ловили на полі поодиноких дівчат та хлопців, хитрощами їх заманювали у свій стан; святкування проходило у них увесь день. Пили вони пахощі квітів. Їли вони меди з квітів, росою вмивались. Але у цей день їм можна було їсти й ті страви, які вони їли до того, як русалками стали... Ось чому на нивах, на межах та суловках розкладали молодиці їжу й питво у Зелений Четвер...
Лише у цей день русалки відчували себе людьми; у цей день у них з'являлося чуття людське й бажання людські: любов, кохання, веселощі, славлення природи, сонця й світу. Нікого й нічого вони у цей день не боялися, лише одного хреста... І коли русалці впадав у вічі хрест, хоч би десь і далеко на полі чи на церкві, вона одразу кам'яніла.
І люди шанували цей день - МАВСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ - нічого не робили, пекли на цей день паски-баби, фарбували крашанки, у "гульбищі" проводили день: переодягалися, маскувалися, грали на сопілках, волинках та бубнах, танцювали. Хлопці й дівчата у цей день із села не виходили й у цих ритуалах участи не брали, але й нічого не робили, святкували.
Еротичні мотиви, мотиви підбору пари - мають значне місце у святах Русального тижня. Плетіння вінків, гадання з ними, пускання на воду, роздавання вінків дівчиною - „Лялею", коли садять її у яму й зав'язують очі; організація цілком дівочого свята (балу) на перший день Зелених свят (у деяких місцевостях на 2-3 день) із запрошенням хлопців, „завивання берези", водіння тополі" - крім вегетаційних мотивів, яскраво пробиваються й мотиви підбору пари.
Як видно з окремих фрагментів, ЗЕЛЕНІ чи РУСАЛЬНІ свята мали складові елементи - і дівочих свят, і хлоп'ячих, і жіночих (господинь), і чоловічих та разом спільних, як „ходіння на ниви".
3.3 Проводи русалок
У перший понеділок після" РУСАЛЬНОГО тижня відбувалися проводи русалок із поля до лісу (а попереду відбувалися проводи зводи на ниви). Це пишне й безмежно радісне свято було в дохристиянський період. Усі жінки та періодично чоловіки брали у ньому активну участь. Усі жінки вбирались у трави, квіти та гілки дерев. Такий величний карнавал доволі сунув через усе село - до лісу. Могутні співи неслися в повітрі:
... „Ой проведу я русалочок до бору, А сама вернуся додому.
Ідіте, русалки, ідіте
Да нашого жита не ломіте...
Да наше житечко в колосочку,
Да наші дівоньки у віночку...
Чубинський, стор.189)
Веселощі-радощі проходили у лісі, а у степових місцевостях на полі, і аж пізнім вечором поверталося це людне шестя в село з квітами та гілками дерев.
Через тиждень русалки відлітають на небо й тоді вони стають безпечними для хлопців і дівчат.
Господині, проводжаючи „русалку до гаю", кроплять дорогу їй молоком - дають їй, що у них найкраще, найсмачніше, найпоживніше.
Звідси нам зрозумілий обряд, а краще сказати СВЯТО РОЖАНИЦЬ, зрозуміло, чому в деяких місцевостях в образі „рожаниць збіжжя" називали русалок; чому майже в усій Русі-Україні було вірування, що русалки заколосують збіжжя.
Здавна існував алегоричний похорон русалки. Молодь робила із зеленого віття „могилу", до могили несли алегоричну фігуру русалки з жалібними співами, потім із русальськими піснями, танцями, музикою. Після низки ритуалів, клали русалку в домовину й запалювали. Навколо палаючої русалки справляли грища. В інших місцевостях ту алегоричну фігуру русалки закопували в землю. То вважалося „очищення від нечисті".
Чому перед Зеленими святками так ретельно вимивали, вичищали хату й усе обійстя? По-перше, що вода й вогонь, як попереду було сказано, були в давнину „найвищими чистителями й святителями", а тому очищала хату й обійстя від злих сил, а по-друге, прибирали для таких дорогих гостей - духів-душ пращурів, опікунів. А приносять клечання й квіти до хати, коли „діди сідають (снують) по кутках", цебто, коли смеркне. Було вірування, що духи ходять лише вночі до „третіх півнів". Це є віддзеркаленням культу мертвих.
Розділ 4. Образ русалки в українській літературній традиції
Художні образи українських русалок та мавок стоять нарівні з римськими та грецькими німфами, сербськими вілами та німецькими ельфами; дуже близькі до норвезьких валькірій. Це зумовлюється тим, що поетичні уявлення українського народу про русалок і давня пісенність русального тижня дали багатий матеріал для творчого опрацювання цієї теми письменниками, особливо поетами-романтиками, а також художниками та композиторами. Зазначимо, що завдяки цим народнопоетичним впливам з'явилися такі твори, як "Майская ночь, или Утопленница" М. Гоголя, "Рибалка" П. Гулака-Артемовського, "Причинна" та "Утоплена" Т. Шевченка, опера М. Лисенка за щойно згаданим твором М. Гоголя, "Утоплена, або русальна ніч" М. Старицького, "Русалка" Лесі Українки, "Лоскотарки", "Лоскотарочка" та "Клечена неділя" Я. Щоголева, оповідання Ганни Барвінок "Русалка", П. Куліша "Русалка", Д. Яворницького "Русалчине озеро", опера М. Леонтовича за казкою Б. Грінченка "На русалчин великдень", комедія Устенка-Гармаша "Майська ніч" та ряд інших. Характерно, що М. Шашкевич свій альманах назвав "Русалкою Дністровою", у 60-х роках XIX ст. в Галичині виходила також газета "Русалка". Образ русалки зустрічаємо і в поезії XX ст. ("Русалка" В. Симоненка). Він приваблював і майстрів пензля: в 1859-1860 рр. Т. Шевченко, наприклад, працював над ескізом монументального розпису "Русалки". Поетичні перекази про русалок зумовили появу багатьох полотен в українському живописі.
Для прикладу можна проілюструвати художній образ русалки поетичними творами Т.Г. Шевченка та Лесі Українки.
Зокрема, Т.Г. Шевченко в поемі „Утоплена" на фоні романтичної чудесної української природи так подає цей образ:
„Вітер в гаї не гуляє - Вночі спочиває;
Прокинеться, - тихесенько В осоки питає:
„Хто се, хто се по сім боці Чеше косу? Хто се?...
Хто се, хто се по тім боці Рве на собі коси?...
Хто се, хто се?" - тихесенько Спитає-повіє, Та й задріма, поки неба Край зачервоніє..."
...
„3 того часу ставок чистий Заріс осокою;
Не купаються дівчата, - Обходять горою;
Як угледять, то хрестяться, І зовуть заклятим.
Сумно-сумно кругом його...
А вночі, дівчата, Випливає з води мати, Сяде по тім боці, Страшна, синя, розхристана, І в мокрій сорочці;
Мовчки дивиться на сей бік, Рве на собі коси...
А тим часам синя хвиля Ганнусю виносить:
Голісінька, стрепенеться, Сяде на пісочку...
І рибалка випливає, Несе на сорочку Баговіння зеленого;
Поцілує в очі - Та і в воду: соромиться На гнучкий дівочий, На стан голий подивиться...
І ніхто не знає Того дива, що твориться Серед ночі в гаї.
Тільки вітер з осокою Шепче: „Хто се, хто се Сидить сумно над водою, _ Чеше довгі коси?"
Подібний опис русалки - утопленої дитини - спостерігаємо в поезії Т. Шевченка "Русалка":
"Породила мене мати В високих палатах, Та й понесла серед ночі У Дніпрі скупати.
Купаючи, розмовляла З мною, малою:
Пливи, пливи, моя доню, Дніпром за водою.
Та випливи русалкою Завтра серед ночі…"
У поемі „Причинна" Шевченко, за народним віруванням, подає образ вибуяло-веселого життя русалок:
... „Аж гульк - з Дніпра повиривали Малії діти сміючись.
„Ходімо грітись!" - закричали:
„Зійшло вже сонце!" Голі скрізь, 3 осоки коси, (бо дівчата)...
...
„Чи всі ви тута? - кличе мати! Ходім шукати вечерять, Пограємось, погуляймо Та пісеньку заспіваємо!" Ух! Ух! Солом'яний дух, дух! Мене мати породила, Нехрещену положила.
Місяченьку! Наш голубоньку! Ходи до нас вечеряти;
У нас козак в очереті, В очереті, в осоці, Срібний перстень на руці;
Молоденький, чорнобривий, Знайшли вчора у діброві.
Світи довше в чистім полі, Щоб нагулятись доволі! Поки відьми ще літають, Поки півні не співають, Посвіти нам!... Он щось ходить! Он під дубом щось там робить! Ух! Ух! Солом'яний дух, дух! Мене мати породила, Нехрещену положила.
Зареготались нехрещені...
Гай обізвався; галас, зик - Орда. мов ріже. Мов скажені, Летять до дуба..."
У наведених прикладах русалки зображені як самогубці (русалка-мати й утоплена нею доня та молодий рибалка) чи нехрещені діти (русалоньки та потерчата). В одному випадку неприкаяні душі мучаться, у другому - безмежно веселяться діти-русалочки під доглядом „МАМИ"; вони вже встигли й козака заманить і утопить... .
Ті самі мотиви - трагізм і веселощі - звучать і в творчості Лесі Українки. В образі Мавки поетеса показала одвічне прагнення народу до духовної краси, гармонії Всесвіту (людини і природи). Леся Українка записала цей образ із народної творчості й вірувань безпосередньо з уст волинських - лісовиків, стареньких дідусів та бабусь. У „ЛІСОВІЙ ПІСНІ" Леся Українка подає образ русалки польової, яка вважає, що жито та пшениця з квітами, то її коси, її краса... Вижнуть хліб на полі й русалка мусить заснути до наступного літа:
Розмова Русалки з Лісовиком:
Русалка: (випливає на берег і кричить):
„Дідусю! Лісовий! біда! Рятуйте!
Лісовий: „Чого тобі? Чого кричиш?
Русалка: „Там хлопець на дудки ріже очерет!
Лісовик: - Коби всії біди! Яка скупа.
Ось тута мають хижу будувати, - Я й то не бороню, аби не брали сирого дерева.
Русалка: Ой леле! Хижу? То се тут люди будуть? Ой ті люди з-під стріх солом'яних! Я їх не зношу, я не терплю солом'яного духу! Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненавидний. Залоскочу тих натрутнів, як прийдуть!
Далі ведеться розмова з Мавкою, яка пішла до людей і дожинає Лукашеве жито... А тоді Русалка мусить на зиму засипати... Вона благає Мавку не дожинати жита, залишити:
Русалка: (Благає Мавку, щоб не жала жита, а залишила):
Русалка Польова: (з благанням кидається до Мавки).
Сестрице, пошануй! Краси моєї не руйнуй! Мавка: Мушу.
Русалка Польова:
Уже ж мене пошарпано, Всі квітоньки загарбано, всі квітоньки-зірниченьки геть вирвано з пшениченьки! Мак мій жаром червонів, а тепер він почорнів, наче крівця пролилася, в борозенці запеклася...
Мавка: Сестрице, мушу я! Твоя краса на той рік ще буйніше залишає, а в мене щастя як тепер зов'яне, то вже не встане!
Русалка Польова: (Ламає руки й хитається від горя, як од вітру колос).
Ой горенько! Косо моя! косо моя золотая! Ой лишенько! красо моя! Красо моя молодая!
Мавка:
Твоїй красі вік довгий не судився, на те вона зроста, щоб полягати.
Даремне ти благаєш так мене, - не я, то інший хто її зожне.
Русалка Польова:
Глянь, моя сестро, ще хвиля гуляє, з краю до краю.
Дай нам зажити веселого раю, поки ще літечко сяє, поки ще житечко не полягло, - ще ж неминуче до нас не прийшло! Хвильку! Хвилиночку! Мить одну, рідная! Потім поникне краса моя бідная, ляже додолу сама...
Сестро! не будь як зима, що не вблагати її, не вмолити!
Мавка:
Рада б я волю вволити, тільки ж сама я не маю вже волі.
Русалка Польова: (Шепче, схилившись Мавці до плеча).
Чи жне трапляється часом на полі гострим серпочком поранити руку? Сестронько! зглянься на муки! Крапельки крови було б для рятунку доволі - що ж? Хіба крови не варта краса?
Доречно розрізнити образи, подані Т.Г. Шевченком і Лесею Українкою. Леся Українка вклала в образи Русалки Польової та Мавки Лісової глибокі філософські думки, але від уявного образу Русалки та Мавки не відійшла.
Отже, в народі існувало два погляди на Русалок та Мавок: одні вбачали в Русалці красу, високе чуття, кохання, любов, мистецтво, доброту й сердечність... Коли ж русалка була недобра до людей, то винні були люди. Саме ці погляди й подала в своїй чудесній і глибокій драматичній поемі Леся Українка в образах Польової Русалки та Лісової Мавки.
Т.Г. Шевченко подав образи, головним чином, водяних русалок та потерчат, їх життя, безтурботність та інших - які мучаться, нудяться і за світом і гризуться за свої земні гріхи.
Прекрасно подали русалок й інші поети та письменники, зокрема М.В. Гоголь, а образи мавки неперевершено подав Коцюбинський у своїй повісті „Тіні забутих предків". А взяв М. Коцюбинський цей образ мавки в гуцулів, де ще й тепер прекрасно збереглися стародавні звичаї.
Щодо образів русалок Шевченка та Лесі Українки, то вони також ці образи взяли з уст народу й своєї фантазії не додають.
Леся Українка так подає філософський образ МАВКИ, в її кінцевій розмові з Лукашем:
Мавка: „О, не журися за тіло! Ясним вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, вкупі з водою там зросить вербицю, - стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди, вбогі й багаті, веселі й сумні, радощі й тугу нестимуть мені, їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до їх шелестом тихим вербової гілки, голосом ніжним тонкої сопілки, смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю все, що колись ти для мене співав, ще як на провесні тут вигравав, мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!"
Цією цитатою остаточно вивершується філософський образ Лесиної мавки.
Висновки
Антропоморфічне уявлення (в людських образах) природи привело й до вірувань у русалок, у поєднанні їх з душами мертвих.
Хоч людям і уявляється, що це буйна фантазія пращурів у створенні образу МАВОК та РУСАЛОК, але це далеко не так. У віруваннях в РУСАЛОК прихована глибока філософська думка. Русалка й образ людини, русалки й душі мертвих-самогубців, що випадково прийшли на цей світ і також випадково відійшли; русалки й охоронці нив, добродійки, - русалки інколи й шкодять людям. Русалкам „нудний сірий буденний день" - вони прагнуть до високого почуття, до недосяжної краси, безкорисної, у пізнішім розумінні - прагнуть платонічної любові, кохання. Вони розуміють природу, відчувають її, й є справжньою часткою МАТЕРІ ПРИРОДИ. З неї вони прийшли, раділи життю, до неї вони й повертаються.
Отже, русалки та мавки - в народній уяві та в народному розумінні - це ПРИРОДА-МАТИ з її чарівною красою, з її таємничим життям, з її змінами; вічна, мінлива, безкрая, з одного стану переходить у другий - то помирає, то знову до життя воскресає.
Список використаних джерел
1. ВОДЯНИЦЯ // Іменослов. - http://lozko. bigmir.net/imenoslov/ginka/v-gin. htm
2. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т.9 кн. - Т.1. /Упоряд.В. В. Яременко. - К.: Либідь, 1993. - С.213-215.
3. Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. - К.: "Народознавство", 2001. - С.316.
4. ДОІСТОРИЧНЕ МИНУЛЕ УКРАЇНИ // Полонська-Василенко Н. Історія України. - http://www.slovnyk.org/txt/polonska/istukr/Part1.html
5. КАНУПЕРНИЦЯ // Іменослов. - http://lozko. bigmir.net/imenoslov/ginka/k-gin. htm
6. Килимник С. Український рік у народник звичаях в історичному освітленні. - Кн. ІІ. - Т.4 (Літній цикл). - К.: "Обереги", 1994. - С.371-389.
7. Лозко Г. Берегиня: Богиня чи Русалка? - http://www.svaroh. alfacom.net/svarohs/sv-boh/beregena6.html
8. МАВКА // Іменослов. - http://lozko. bigmir.net/imenoslov/ginka/m-gin. htm
9. Подолия. Мир растений - Поділля. Світ рослин. - http://podil.com/nature/plants/plants10. htm
10. ПОЛУДНИЦЯ // Іменослов. - http://lozko. bigmir.net/imenoslov/ginka/p-gin. htm
11. РОЖАНИЦЯ. // Іменослов. - http://lozko. bigmir.net/imenoslov/ginka/r-gin. htm
12. РУСАЛКА // Іменослов. - http://lozko. bigmir.net/imenoslov/ginka/r-gin. htm
13. Українка Леся. Твори. - В 10 томах. - Т.5. К.: "Дніпро", 1964. - С. 199-296.
14. Шевченко Т. Вибрані поезії. - К.: "Дніпро", 1981. - С.5-11.
15. Шевченко Т. Кобзар. - К.: "Дніпро", 1999. - С.130-135.
Подобные документы
История происхождения и жизни славян. Славянская мифология и виды мифологических существ. Происхождение, основные места обитания и внешний вид русалок. Интерпретация образа русалки в искусстве, в частности в творчестве А.С. Пушкина и М.Ю. Лермонтова.
реферат [1,0 M], добавлен 01.12.2010Причини й передумови актуалізації образу Григорія Сковороди в українській літературі кінця ХХ ст. Образ видатного філософа й письменника в українській прозі 70-80-х років. Літературознавчий аналіз художніх творів, в яких було створено образ Г. Сковороди.
курсовая работа [46,6 K], добавлен 25.08.2010А.С. Пушкин и его „Русалка" - подлинно народная, жизненно-правдивая драма. Ряд выразительных женских характеров А.Н. Островского. Повесть А.И. Куприна "Олеся". Пьеса Л. Филатова "Еще раз о голом короле". Леонид Филатов, использование словесной накипи.
контрольная работа [19,6 K], добавлен 10.03.2009Мифологические источники сказки Г.Х. Андерсена "Русалочка", описание художественной интерпретация образа русалочки. Фантастика и реальность в сказке. Определение авторской концепции человеческой души в сказке. Русалки в славянской и западной мифологии.
курсовая работа [68,5 K], добавлен 13.01.2014Атмосфера соціалістичного реалізму, принципів партійності та пролетарського інтернаціоналізму в українській літературі на початку ХХ ст. Характеристика "Празької школи" поетів в українській літературі. Західноукраїнська та еміграційна поезія й проза.
реферат [34,0 K], добавлен 23.01.2011Наталена Королева як одна з найбільш таємничих українських письменниць. Особисте її життя та творча діяльність. Надрукування книжок та творів літераторки в західноукраїнських, буковинських, закарпатських українських журналах. Основний творчий доробок.
презентация [1,9 M], добавлен 17.02.2014Феномен жіночої емансипації в українській літературі, специфіка його відображення в літературних творах. Опис та структура образу Дарки Попович у повісті Ірини Вільде, що вивчається. Критика радянської епохи та її особливості на сучасному етапі.
курсовая работа [49,8 K], добавлен 22.10.2014Т.Г. Шевченко як центральна постать українського літературного процесу XIX ст.. Романтизм в українській літературі. Романтизм у творчості Т.Г. Шевченка. Художня індивідуальність поета. Фольклорно-історична й громадянська течія в українському романтизмі.
реферат [27,4 K], добавлен 21.10.2008Сущность понятия "фольклор". Краткая характеристика важнейших элементов устного народного творчества: сказки, небылицы, поговорки, былины, легенды. Описание основных злых и нечистых духов в древних легендах и мифах: леший, русалки, водяной и лихо.
презентация [385,8 K], добавлен 30.01.2011Вогонь як символ жертовності, беззавітного служіння людям, як основа відновлення, початку нового. Образ вогню-руйнування, нищення, лиха. Смислове навантаження образу-символу вогню у творах української художньої літератури, використання образу в Біблії.
научная работа [57,2 K], добавлен 03.02.2015
