Жанрова природа філософських діалогів Григорія Сковороди

Жанрово-стильова специфіка діалогів Сковороди

Анотація

З-посеред різноманітних жанрових структур, котрі моделювали філософські тексти Сковороди (трактат, байка, притча, епістола), особливе місце посідає діалог як дуже зручна форма для всебічного розгляду філософських питань та відшукування істини. При цьому для кращого вираження своїх оригінальних і самобутніх філософських ідей Сковорода не стільки пристосовувався до жанру, скільки пристосовував жанр до своїх потреб, що характеризує його як дуже обдаровану і непересічну особистість.

У даній роботі проводиться аналіз жанрової природи та особливостей стилю філософських діалогів Сковороди. Роботу виконано з курсу "Давня українська література" і здано на кафедру філології Національного університету "Києво-Могилянська Академія" у 2003 р. Керівник - Павленко Ганна Іванівна, кандидат філологічних наук, доцент.

Зміст

Вступ

1. Жанрова природа філософських діалогів Григорія Сковороди

2. Основні характеристики "сократичного діалогу"⁵

3. Жанрова специфіка катехітичного діалогу

4. Філософські діалоги Сковороди: вплив попередніх діалогічних традицій та авторська концепція

5. Характерні особливості стилю діалогів Григорія Сковороди

6. Засоби мовного увиразнення текстів

7. Тропи та стилістичні фігури

8. Структурні особливості мови діалогів (синтаксичні засоби експресії)

9. Семантичний рівень текстів. Символи у Сковороди

Висновки

Бібліографія

Вступ

З-посеред різноманітних жанрових структур, котрі моделювали філософські тексти Сковороди (трактат, байка, притча, епістола), особливе місце посідає діалог.

Діалогічна форма існування філософського знання упродовж XVII--XVIII ст. мала на Україні значне поширення: досить згадати тут бодай "Книгу душі, нарицеємую злото" Петра Могили, "Разговор гражданина с селянином да с певцом или дьячком церковным" Феофана Прокоповича, "Вопросы и ответы краткіє о вере и о прочіих ко знанію хрістіанину нужнейших" Дмитра Туптала, тощо. Однак, тогочасна українська академічна філософія значно інтенсивніше послуговувалася характерено арістотелівським трактатом.

Діалог як форма існування філософського знання більшою мірою характерний для тогочасного українського низового письменства, репрезентованого численними варіантами "Бесіди трьох святителів", "Пандектами Антіоха" та іншими загальновідомими еротапокритичними творами, які, як різновид християнської учительної прози, досить рано стають надбанням української літератури¹.

Сковорода обрав форму діалогу як дуже зручну для всебічного розгляду філософських питань та відшукування істини. При цьому, щоб якнайкраще виразити свої оригінальні і самобутні філософські ідеї, він не стільки пристосовувався до жанру, скільки пристосовував жанр до своїх потреб, що характеризує його як дуже обдаровану і непересічну особистість. Григорій Сковорода досконало володів усіма тонкощами стилю бароко, що посприяло виникненню справді сильних монументальних творів. І хоча вони були тимчасово призабуті, сьогодні філософські трактати Григорія Сковороди стали як ніколи актуальні, бо ж піднімають проблеми, якими людство цікавилося протягом всієї своєї історії, починаючи ще з часів "старовинних мудреців".

1. Жанрова природа філософських діалогів Григорія Сковороди

"Появою класичного філософського діалогу як проміжної між усним і письмовим словом форми передачі знання, зразків пошуку істини, як передачі вміння осмислити сутність речей "божеських і людських" ми, як відомо, завдячуємо Платонові"². Адже, "сократичний діалог" розвинувся із усних Сократових бесід і знайшов своє втілення у "діалогічній поезії" Платона.

Очевидно, що культура Греції дуже вплинула на культуру Європи, тому природно, вона не могла не позначитися на світогляді і вченні видатного українського просвітителя, філософа і поета Г. С. Сковороди³.

Так, "тісні зв'язки філософії Сковороди з грецькою проявляються саме у формі написання трактатів. Переважна їх більшість написана у вигляді діалогів ("бесед", "розтлаголов"). Ця форма вибрана філософом не випадково. Вона давала змогу підійти до складної проблеми з різних точок зору, обговорити її всебічно, передати напруженість і драматизм боротьби думок, поглядів, концепцій. Прагнення вести діалог передбачає вміння слухати і чути співрозмовника, що є важливою умовою для його учасників, якщо вони справді хочуть осягнути істину"⁴.

Тому для дослідження творчості Сковороди варто хоча б схематично окреслити основні риси "сократичного діалогу".

2. Основні характеристики "сократичного діалогу"⁵

Оскільки період грецької класики є добою народження діалектики та логіки, діалог Платона зосереджений власне на процесі пошуку філософської істини. Звідси і розуміння мислення як діалогу. Прищеплення людині навичок "внутрішнього діалогу" складало першорядну філософську прагматику. Антисфен, наприклад, вважав, що філософія дала йому "уміння вести бесіду з самим собою"⁶.

Показовою є енігматичність(загадковість) "сократичного діалогу", тобто його можна тлумачити як форму викладу апріорно даного знання.

"Сократичний діалог" - це передусім пошук "ідей", а одночасно … самопізнання"

"Сократичний діалог" постає формою "філософського дослідження у його, так би мовити, художньому втіленні"⁷.

Автор анонімних "Пролегоменів до платонівської філософії" визначає діалог як "твір у прозі, який складається із запитань та відповідей різних дійових осіб із зображенням притаманного кожній особі характеру"⁸.

Ідея у "сократичному діалозі" органічно поєднується з образом людини - її носія. Тому випробування ідеї у ході діалогу є одночасно також випробуванням людини-виразника цієї ідеї. Тобто цей жанр першим в історії європейської літератури вводить героя-ідеолога.

"Індивідуальний пошук надіндивідуальної істини⁹ у всій своїй неповторності, життєвості, пластичності істотно моделює "сократичний діалог"¹⁰.

Крім того, у Платоновій прозі пластично досконало відтворюється тло, на якому протікає філософська бесіда.

Істотною опорою діалогічної форми є розмаїта образність (алегорії, символи, міфи, метафори, тощо).

На ґрунті "сократичного діалогу" згодом постає катехізис. Як зазначав М. Бахтін, "коли жанр "сократичного діалога" перейшов на службу до сформованих догматичних світоглядів різних філософських шкіл та релігійних учень, він... перетворився у просту форму викладу вже віднайденої, готової і незаперечної істини, а, зрештою, остаточно виродився у запитально-відповідну форму навчання неофітів (катехізис)"¹¹.

Жанрова специфіка діалогів Сковороди значною мірою мотивується поряд із "сократичним діалогом" впливом структури катехізису. Тому доцільно знову ж таки розглянути найхарактерніші риси тепер вже катехітичного діалогу.

3. Жанрова специфіка катехітичного діалогу

Характерний для "сократичного діалогу" процес напруженого пошуку "ідей" постає у катехізисі "явленням мудрості абсолютного порядку"¹². Про будь-який пошук істини тут мова не йде, оскільки істина апріорно дана і незмінна. Тому єдиним завданням катехізису є допомогти її засвоїти, тобто або перенести певні постулати до свідомості неофіта, або перевірити, наскільки міцно вони засвоєні останнім.

Таким чином, катехітичний діалог не дає примноження ідей, оскільки істина, по слову М. Бердяєва, "пізнається у свободі і через свободу", - тоді як над двома персонажами катехізису постійно тяжіє "третій" - Бог як предковічна абсолютна мудрість. Недіалогічність останнього цілком нівелює двох учасників діалогу: їхніми устами промовляє "роздвоєна" з дидактичною метою Премудрість Божа. Виходить, що учасники діалогу складають недіалогічну єдність -- одиницю. "Саме вона, будучи глибинним гносеологічним засновком катехізисного діалога, на рівні структури тексту діалектично перебігає у власну протилежність -- розірваність цілого катехізису на автономні пари "запитання -- відповідь"¹³.

Природно, що катехізисні персонажі (Василій, Григорій Богослов, Майстер, Учень, ін.) виявляють себе власне номінаціями запитання та відповіді. Скажімо, співрозмовники "Апології" Дмитра Туптала іноді позначаються "іменами" -"Скорбяй", "Ут?шаяй", - іноді - словами "вопрос", "отв?т"¹⁴.

Що ж до наслідування реального тла, на якому розгортається бесіда, то для катехізису це зовсім нехарактерно.

4. Філософські діалоги Сковороди: вплив попередніх діалогічних традицій та авторська концепція

Композиція окремих сегментів сковородинівських філософських текстів одверто катехізична¹⁵:

Даймон: Что ли єсть благость? Варсава: Тожде что нужность. Даймон: Что єсть нужность? Варсава: То, что несть злость. Даймон: Что ли єсть злость? Варсава: То, что несть благость. Даймон: Откуду родится нужность? Варсава: Она єсть ветва благости й блаженства. Даймон: Благость же или блаженство откуду єсть? Варсава: Сія ветва от древа жизни. (і т.д.) (11,85)¹⁶.

Характерною рисою сковородинівської прози є також катехізисна енігматичність.

Лука: Как же? Видь вижу руки, ноги й все моє тело. Друг: Нучего не видишь й вовся не знаешь о себе. Лука: Жесток твой сей замысл й очень шыповат. Не можно мне его никак проглотить.Друг: Я видь тебе говорил, что не можешь вкуса слышать. Лука: Так что же вижу в себе? Скажи, пожалуй. Друг: Видишь в себе то, что ничто, й ничего не видишь. (1,159).

Наведений уривок не можна назвати діалогічним у повному розумінні цього слова. Співрозмовники говорять різними "мовами", обертаються у межах власних логік, які ніде не перетинаються. Ця розмова за формою є варіантом відомого "діалогу" двох кум, із яких одна була глухою. Відмінність полягає тільки у тому, що "глуха кума" сковородпнівського діалога - Лука, - будучи "глухою" духовно, намагається втямити причину власної "глухоти"¹⁷.

Цей епізод демонструє типову для прози Сковороди ситуацію граничного загострення моменту "учительності", коли репліка персонажа-"вчителя" сприймається персонажем-"учнем" як загадка, тобто як така, що містить у собі готову, однак приховану істину. Для розкриття цієї істини необхідно осягнути "код". Тільки тоді стане можливою діалогічність.

Отже, співбесідники Сократа у платонівських діалогах шукають "ідеї", а персонажі-"учні" сковородинівських діалогів шукають "код", з допомогою якого можна розгадати вже дану істину.

У структурі найбільш художніх діалогів Сковороди можна помітити приховану можливість перетворення персонажа в абстракцію ("ідея" прагне "надати собі у матерії тотожності із собою" (Гегель)). Це явище повністю реалізується в останньому творові мислителя - "Потоп зміин". Високий рівень системності й дидактизму, притаманний цьому діалогові, прямо пропорційний рівневі абстрактності персонажів: бесіду ведуть "Душа" і "Дух" - необов'язкові, типово катехізисні номінації запитання та відповіді.

Підкореністю жанровій логіці катехізиса зумовлена також характерна для діалогів Сковороди стриманість у відтворенні реального тла, на якому протікає бесіда. Навіть украплені в діалог портретні елементи подано як антитезис внутрішній, "нетлінній" природі персонажів.

Попри жанрову спорідненість із катехізисом, сковородинівський діалог володіє також структурою "сократичного діалогу". Хоч метафорична істина діалогів Сковороди недіалогічна стосовно персонажів - "учнів", зовсім інше можна сказати про її носіїв.

Для них фіктивний діалог із персонажами-"учнями" постає формою віднайдення істини для себе:

Лука: Мучить мене, друг любезный. Может быть, оно и так, как сказуешь Но ты, уничтожив мои мн?нія, своих мыслей не даешь.

Друг: Послушай, душа моя! Я и сам признаюсь, что точно не знаю. А если тебе, понравлятся мои мысли, так поговорим откровеннее (1,160)

Друг, представник авторської позиції, "являючи" на початку діалогу ідею "двох натур" як стрижень власної моделі буття, одночасно засвідчує її проблематичність. Істина абсолютного порядку існує у свідомості мислителя не як даність, але як напружене прагнення до неї, - ситуація цілком чужа катехізисові, однак вищою мірою притаманна діалогові "сократичному".

Як і "сократичний діалог", діалог Сковороди виступає "родопомічним" засобом. Щоправда, процес "породження" істини тут суттєво інший, ніж у прозі Платона. Якщо платонівський Сократ володіє лише методом пізнання істини, але не знає, якою власне буде остання, то протагоніст сковородинівського діалогу знає і гносеологічний метод, і остаточний наслідок його застосування. Наприклад, логічний стрижень, згідно з яким Григорій - протагоніст діалогу "Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни" - спрямовує хід міркувань своїх співрозмовників, постає таким:

1. необхідною передумовою існування у щасті є знання його сутності та шляхів досягнення, - отож, що таке щастя, на вашу думку?

2. у пошуках щастя ви, наче немовлята, хапаєтеся за усе підряд і залишаєтесь нещасними, хоча Бог сотворив усіх задля щастя;

3. відтак, щастя не полягає у певних професіях, багатстві, чинах, зовнішності тощо, - воно не локалізоване темпорально та просторово;

4. маємо шукати його у самих собі, досягаючи шляхом переборення пристрастей узгодженості власної волі із промислом Божим.

Жорсткість логіки Григорія, категоричність, із якою він узгоджує помисли своїх співбесідників із певною парадигмою, - є свідченням "учительності" даної розмови.

Григорій виступає у типово сократівській ролі "повитухи" і допомагає Єрмолаю "народити" істину. Отож, маємо справу із Сократовою "анакризою" - "розпитуванням", факт звертання до якої засвідчує прагнення українського філософа прищепити своїм співрозмовникам навички "діалектичного" мислення-самопізнання, - допомогти їм стати філософами, оскільки займатися філософією означає, за Сковородою, "перебувати на самоті з собою... з собою уміти вести розмову" (11, 231, 232).

Логічним наслідком цього є те, що персонажі сковородинівських діалогів реалізують себе як характери та "ідеологи": кожен із них представляє неповторну точку зору на буття.

Ще одним відлунням "сократичного діалогу" може бути те, що структура сковородинівського діалогу включає в себе елементи, які наслідують побутове, подієве, психологічне тло на якому розгортається філософська бесіда.

Сонце, літо, квітуче село, філософський настрій душі, висока бесіда, друзі - постають гранями довершеної одиничності як майже фізичного відчуття персонажами власної злитості з природою (тотожність мікро- та макрокосму).

Характерною рисою жанрового синтезу діалогів Сковороди постає входження до нього елементів літургії. Так у "дружескіх разговорах" сковородинівських персонажів відчутна музична огласовка цитат із, скажімо, Давидових псалмів, "присмак" мелодики церковного співу. Все це створює у діалогах специфічну сакральну атмосферу храмового дійства.

Сковорода конструює філософський діалог як особливу форму позахрамової літургії - справжню методу єднання людини з Абсолютом, колективне "обоження".

Практично всі сковородинівські діалоги мають у жанровій структурі елементи літургійного дійства, засновані на розумінні літургії як філософії, а філософії - як позахрамової літургії, - виняток становлять собою лише "Брань архистратига Михайла со Сатаною о сем: легко быть благим" та "Пря бесу со Варсавою", які посідають особливе місце у складі творчого доробку українського мислителя.

"Брань" і "преніє" - самостійні літературні жанри, досить поширені у добу середньовіччя і навіть значно пізніше, хоча характерні для них сюжетні формули могли функціонувати також у межах інших жанрових утворень, скажімо, агіографії. Загалом "пренія та "брані" виявляють генетичну залежність від античної діатриби (внутрішня суперечка автора з уявним співрозмовником, який втілює поширені, але далекі від істини погляди) солілоквіума (розмова людини власне з собою) й "Менніпової сатири" (радикальна свобода філософського та сюжетного вимислу, створення екстремальних ситуацій для випробування певних істин, триярусна побудова, "морально-психологічне експериментування, різкі контрасти, елементи соціальної утопії тощо).

Таким чином, у філософському діалозі Григорія Сковороди органічно поєднуються парадигми "сократичного діалогу", "Менніпової сатири", діатриби, солілоквіума, катехізиса, "пренія", "брані", християнської літургії, яскраво віддзеркалюючи "розуміння мислителем метафізичної істини як існування-в-істині в усій "непрозорості останнього"¹⁸.

5. Характерні особливості стилю діалогів Григорія Сковороди

"Філософічний стиль Сковороди - це своєрідний поворот філософічного думання від форми мислення в поняттях до якоїсь первісної форми мислення - до мислення в образах та через образи"¹⁹.

Перед безпосереднім розглядом характерних ознак стилю Сковороди варто приблизно окреслити саме поняття стилю як такого. Як зазначають автори „Теорії літератури" О. Галич, В. Назарець та Є. Васильєв²⁰, стиль - це сукупність художніх особливостей літературного твору. У ширшому розумінні стилем також називають систему художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби.

Стиль - це явище цілісне. За висловом В. Жирмунського, поняття стилю „...означає не тільки фактичне співіснування різних прийомів.., а внутрішню взаємну їхню зумовленість, органічний чи систематичний зв'язок, що існує між окремими прийомами"²¹. І хоча стиль пов'язаний з категорією художньої форми, з оригінальним використанням певних художніх прийомів і засобів, необхідно вбачати в стилі також і зв'язок зі змістом твору, з його ідеєю, проблематикою, письменницьким світоглядом. В. Жирмунський стверджує: „Художній стиль письменника являє собою вираження його світогляду, втілене в образах мовними засобами". Тому стиль як явище форми „неможливо вивчати у відриві від ідейно-образного змісту твору"²².

Під таким кутом зору і спробуємо окреслити стильові нюанси творів Григорія Сковороди. Сковорода "за нахилами, стилем мислення … був поетом-ліриком, … любив оперувати образами, метафорами, символами, притчами, а не поняттями, категоріями, дистинкціями і дефініціями, хоч останнє в Києво-Могилянській академії було досить поширеним"²³.

6. Засоби мовного увиразнення текстів

Тропи та стилістичні фігури

У своїх діалогах Григорій Сковорода широко використовує різноманітні художні прийоми. Для прикладу розглянемо трактат "Діалог. Имя ему - Потоп зміин"²⁴. Вважається, що це останній оригінальний твір Сковороди, написаний приблизно у вісімдесятих роках. У ньому автор зібрав і своєрідно резюмував свої провідні філософські ідеї і взагалі свої творчі здобутки.

Найпоширеніші тропи та стилістичні фігури такі.

Епітети (в основному це постійні епітети): "прекрасна радуга", "огненное море", "огненная бездна" тощо.

О божественное, о любезное, о сладчайшее сонушко!

Порівняння.

Дух. Начало в?чнаго чувства зависит оттуду, дабы прежде узнать самого себе, прозр?ть таящуюся в т?л? своем в?чность и будьто искру в пепел? своем вырыть. Сія искра протчия миры, и сія мысленная з?ница провидит в них в?чность.

Конечно, в?чность есть твердь, везд? всегда во всем твердо стоящая и всю тл?нь, как одежду носящая, всякаго разд?ленія и осязанія чуждая. (С.137)

Метафори, часто розгорнуті.

"О бедный! - Вскричал очитый, - пойди домой и вырой зеницы твои, погребенныя в меху твоем". (С. 136)

Душа. …что значит лжеденница? Горю и воспламеняюся знать. (С. 142)

Душа. Но скажи мне, кая полза видете везде два естества, а не одно?…

Дух. Сые изображу тебе подобіем. Прехитрый живописец написал на стене оленя и павлина весьма живо. Сими образами сын его младенец несказанно веселился. И старший сын взирал со удівлением. Живописец со временем отер краски, и животины с виду исчезли. О сем мальчик рыдал неутешно, а старшій смеялся… (С. 137)

Контрасти. Антитези.

Форма - матерія, життя - смерть, вічне - тлінне, добре - зле, небо - пекло тощо.

У притчі „Слепый та очитый" своєрідним контрастом, антитезою є самі персонажі притчі - сліпець та зрячий.

О сем мальчик рыдал неутешно, а старшій смеялся... (С.137)

"Плоть по природе враждебна духу". (С.146)

Тавтології.

"твердь, везде всегда во всем твердо стоящая" (С. 137)

"образ образуемый" (С.135)

"Да будет свет - и се бысть свет". (С.135)

Приказки.

А о неразумеющих есть пословица: „Двоих нащитать не умеет". (С.137)

Ці художні засоби збагачують текст, унаочнюють і роблять доступним для розуміння філософський зміст діалогів, допомагають кращому сприйняттю і засвоєнню ідей творів.

7. Структурні особливості мови діалогів (синтаксичні засоби експресії)

Посилити експресію та оживити оповідь, постійно утримувати увагу читача дуже допомагає використання різнопланових синтаксичних конструкцій.

Окличні речення.

Останься ж, сонлце и луна! Прощай, огненная бездно!

Да станет солнце и луна! Да станет и утвердится! Да светит во веки веков! (С.135)

Дуже багато питальних речень, найчастіше це риторичні запитання.

Не в сем ли море обуревается вся вселенна?

Не смешно ли, что все в пекле, а боятся, чтоб не попасть? (С. 135)

А мой Ной радугу видит, и потоп прекращается. Что есть прекрасна радуга? Не радость ли есть радуга? Не сонце ли зрит свой образ во зерцале вод облачних? Не сонце ли зрит на сонце, на второе свое сонце? На образ образуемый на радость и на мыр твердый? Не туда ли зрит сей вождь наш, не туда ли волхвы ведет? (С. 135)

Паралельні конструкції, повтори + нагнітання ситуації.

Что есть Бібліа, аще не мыр?Что есть мыр, аще не ідол деирский?Что есть златая глава ему, аще не сонце?Что есть сонце аще не огненное море? (С.135)

Речення ускладнюються:

5. синонімічними конструкціями та однорідними членами речення, які також добре демонструють тенденцію до детальної класифікації:

"А очитый, видя стень, представляющую человека, звери, птицы, горы, реки, леси, поля, цветы, солнце, звезды и драгоценныи камни, и приводя во всем безизменную меру, называемую живописцами рисунок, ненасытною забавлялся веселостью". (С. 136)

Душа. Что ж далее из сего следует?

Дух. Ничево! Кроме неустрашимость, благодушіе, упованіе, кураж, веселіе и благовидное вёдро, того сердечного мира, который у Павла всяк ум превосходящим нарицается. (С.138)

6. звертаннями

Пожалуй, отче небесный…Желала бы я знать, отче наш небесный…О душа моя!Любезный мой друг!Душечко моя!Голубице моя!

Сковорода часто ніби грається, а радше, смакує слово, наче оглядаючи його з усіх боків у різних позиціях:

И се ста сонце и луна! Новая луна и сонце. От Бога божественное. (С. 135)

Все це різноманіття тропів, художніх прийомів використовується у діалогах не тільки і навіть не стільки як засоби увиразнення мови, художнє оформлення текстів. Кожнісіньке слово має символічний зміст, а у сумі створюється надзвичайно глибокий і багатоплановий підтекст - широке поле для інтерпретацій та аналізу. У зв'язку з цим треба звернути увагу на таку важливу рису творчості Григорія Сковороди як символізм.

8. Семантичний рівень текстів. Символи у Сковороди

"Він повертається від термінологічного вжитку слів до символічного їх ужитку. Сковорода приспособлює скарб філософської термінології до свого стилю думання: поняття стають символами"²⁵

Як відомо, одним із найголовніших і найулюбленіших занять Сковороди було постійне вивчення Біблії, цієї "книги книг". Серед положень його філософії чи не першим було твердження про поділ світу на три світи: макрокосм, мікрокосм та символічний - світ Біблії, яку визначав як суму образів, символів, знаків, які треба вміти розшифровувати, тлумачити, знаходити прихований зміст. Він вірив, що завдяки знанню "абетки символів" можна "навчитися і читати увесь великий, "обительний" світ як книгу, ведучи відтак нескінченну розмову з Богом, єднаючи собою "тут і тепер" мудрість творення"²⁶. На цьому фоні стає зрозумілим звернення філософа до світу символів, використання яких зумовлює своєрідність його стилю філософування.

Крім Біблії, джерелами символіки у Сковороди були мудреці давнього Єгипту, Греції, Риму, отці Церкви, Містики Середньовіччя і новітніх часів та наука Київської Могилянсько-Мазепинської академії²⁷.

Можна виділити два способи репрезентації символів у творчості Сковороди:

1. Графічний. Його можна простежити лише у рукописах у вигляді малюнків-емблем. На жаль вони ніде не видавалися²⁸. Погорілий наводить як найхарактерніший приклад зображення символу Божої Зіниці: трикутник, що символізує Трійцю, вписаний у коло (символ вічності), а в центрі трикутника - око (Боже Око).

2. Письмовий/словесний. Цей спосіб подання символів якраз дуже характерний саме у діалогах. Вичитувати найрізноманітніші значення можна майже у кожному слові, і дуже часто Сковорода спеціально вводить моменти розтлумачування символів у репліки своїх персонажів. Так, в одному з діалогів, персонаж Яків, тлумачачи трикутник, говорить:

3. Алфа - всякую тварь предваряет.

4. Омега - после всякой твари остается.

5. Вита - есть раждающая и исчезающая средина, но по началу и концу вечная. Сия тройца есть единица: Трисолнечное единство, недремлющее око…"²⁹.

А вже згадуваний "Діалог. Имя ему - Потоп зміин" весь побудований на розкритті значення різних біблійних символів та притч. Наприклад починається цей діалог з притчі про "сл?пого та очитого", яку потім обговорюють у формі сковородинівського діалогу Душа та Дух.

Символ "сліпого та кульгавого" подибуємо в діалозі "Алфавит, или Буварь мира".

Серед інших символів, що трапляються у діалогах та і загалом у всій творчості Григорія Сковороди варто назвати передусім сонце як символ істини, райдугу - символ радості, кільце або змія, звитого у кільце, як символ вічності, голуба - соромливість, сфінкса - символ-монумент, прихована фраза "пізнай себе" ("Вот точна сфінкс, мучащая не р?шивших гаданія"³⁰ - "Потоп зміин") та багато інших.

Варто також згадати про широке використання Сковородою образів-метафор, зокрема дуже поширених тоді метафори "дзеркала" (Не сонце ли зрит свой образ во зерцал? вод облачних? Не сонце ли зрит на сонце, на второе свое сонце?) та Платонової метафори-"печери".

"Встановлюючи значення символів і складаючи їх у систему, своєрідний "алфавит, или букварь мира", "письмена Бога", покладаючи їх між людиною і світом, Сковорода не тільки репрезентує їхнє значення щодо системи ідей, а й допомагає "побачити" крізь т?нь небесных и земных образов" те, що лежить і за ідеями ("формами", "вид?ниями", "видами"), тобто встановити значення символів відносно схованої, не відображеної в мові іншої свідомості (як моменту самосвідомості) й осягнути своє інше буття як над-буття. Це споріднює символічне мислення з містичним переживанням, що в християнстві розуміється як злиття душі з Богом, відчуття свого нового народження, народження в собі нової людини, "внутреннего человека", гідного царства небесного"³¹.

Таким чином, "Сковорода творив своє цілком оригінальне вчення символів, науку української Правди-Істини"³². І отже, "символ понад усе: тільки опанувавши символіку Сковороди, можна буде сказати, перефразувавши відомий вираз філософа, що ми таки спіймали його"³³.

Загалом, як відомо, автор є виразником своєї епохи, а отже індивідуальний авторський стиль та стиль епохи взаємопов'язані. Стосовно даного конкретного випадку також дуже важливо згадати те, що „поетика автора" практично почалася лише за доби Романтизму. До того часу поняття індивідуального стилю автора як такого фактично не існувало. Можна було варіювати тематику творів, але оформляти треба було за загально прийнятими правилами, широко і неодноразово викладеними у різних поетиках та риториках. За таких обставин не дивно, а швидше закономірно, що стиль Григорія Сковороди має яскраво виражені барокові ознаки - рухливість, динамізм, прагнення до універсальності та всеохопності, тенденція до детальних класифікацій, метафоричність, антитетика, експресивність та інші, - а якісь неординарні індивідуальні авторські риси практично відсутні. При цьому варто зазначити, що Сковорода досконало володів всіма нюансами стилю своєї епохи і дуже вільно та майстерно послуговувався розмаїтими його художніми засобами, так що бароко у творах філософа постає у всій своїй красі, пишноті та оригінальності.

Висновки

Сковородинівський діалог демонструє, з одного боку, жанрову спорідненість із "вопросоотвітами", котрі мали значне поширення в українському барокковому письменстві, з іншого - виразну жанрову орієнтованість на діалог "сократичний".

Григорій Сковорода інтегрально використовував кращі якості різних жанрів діалогічного характеру (крім "сократичного діалогу та катехізису ще "Менніпова сатира", діатриба, солілоквіум, "пренія", "брані", а також літургійні елементи), ретельно вибираючи і оригінально комбінуючи їх так, щоб досягти якнайкращого висвітлення і обґрунтування власної філософської концепції.

Як відомо, автор є виразником своєї епохи. Це твердження цілком правдиве стосовно Григорія Сковороди. Його стиль має яскраво виражені барокові ознаки. Мова Сковороди надзвичайно багата, пишна, насичена, образна. Підвищена експресивність, що досягається вжитком емоційно забарвленої лексики, а також специфічним використанням різноманітних синтаксичних конструкцій, покликана вразити читача, - типово барокова риса. Своєрідність стилю філософування Григорія Сковороди зумовлюється широким використанням символів. Він створив свою оригінальну естетику символів-монументів, при цьому відновивши первісне, повноцінне значення символу, застосувавши його в усій своїй творчості, зокрема в інтерпретації Біблії.

Сковорода досконало володів всіма нюансами стилю своєї епохи і дуже вільно та майстерно послуговувався розмаїтими його художніми засобами, так що бароко у творах філософа постає у всій своїй красі, пишноті, оригінальності та самобутності.

Бібліографія

1 Ушкалов Л.В., Марченко О.В. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - К.: Основа, 1993. - С. 94.

2 Пістрий І.В. Діалог - форма філософствування Платона і Сковороди//Сковорода Григорій. Дослідження, розвідки, матеріали/Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 59.

3 Див. Кирик Д.П. Г.С. Сковорода і давньогрецька філософія//Сковорода Григорій. Дослідження, розвідки, матеріали/Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 115.

4 Кирик Д.П. Г.С. Сковорода і давньогрецька філософія//Сковорода Григорій. Дослідження, розвідки, матеріали/Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 120.

5 Див. Ушкалов Л.В., Марченко О.В. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - К.: Основа, 1993. - С. 96-98.

6 Диоген Лаэртский. Ожизни, учениях и изречениях знаменитых философов. - С. 236 (Цит. за Ушкалов Л. В., Марченко О. В. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - К.: Основа, 1993. - С. 97).

7 Зольгер К. -В. -Ф. Эрвин. Четыре диалога о рпекрасном и об искусстве. - М., 1878. - С. 202 (Цит. за Ушкалов Л. В., Марченко О. В. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - К.: Основа, 1993. - С. 97).

8 Анонимные пролегомены к платоновской философии//Платон. Диалоги. - С. 489 (Цит. за Ушкалов Л. В., Марченко О. В. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - К.: Основа, 1993. - С. 97).

9 Гадамер Х.-Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики. - С. 432-433 (Цит. за Ушкалов Л. В., Марченко О. В. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - К.: Основа, 1993. - С. 97).

10 Ушкалов Л.В., Марченко О.В. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - К.: Основа, 1993. - С. 97.

11 Бахтин М.М. Проблэмы поэтики Достоевского. - С. 196 (Цит. за Ушкалов Л.В., Марченко О.В. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - К.: Основа, 1993. - С. 98).

12 Тут і далі див. Ушкалов Л.В., Марченко О.В. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - К.: Основа, 1993. - С. 98-99.

13 Ушкалов Л.В., Марченко О.В. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - К.: Основа, 1993. - С. 98.

14 Там само.

15 Там само. - С. 99.

16 Сковорода Григорій. Твори: У 2-х томах. - К., 1973.

17 Тут і далі див. Ушкалов Л. В., Марченко О. В. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - К.: Основа, 1993. - С. 99-103.

18 Ушкалов Л.В., Марченко О. В. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - К.: Основа, 1993. - С. 122.

19 Чижевський Д. Філософія Сковороди. - Варшава, 1934. - С. 26 (Цит. за Сковорода Григорій. Дослідження, розвідки, матеріали/Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1992. - С.64).

20 Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. - Л.: Либідь, 2001. - С. 344.

21 Цит. за: Лихачев Д.С. Развитие русской литературы Х - ХVII веков. - Л., 1973. - С. 167.

22 Цит. за: Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. - М., 1963. - С.200.

23 Кирик Д.П. Г.С. Сковорода і давньогрецька філософія//Сковорода Григорій. Дослідження, розвідки, матеріали/Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 116.

24 Цитати оригінальних текстів будуть наводитись за виданням: Сковорода Григорій. Твори: У 2-х томах. - К., 1973. - Т. 2.

25 Чижевський Д. Філософія Сковороди. - Варшава, 1934. - С. 26 (Цит. за Сковорода Григорій. Дослідження, розвідки, матеріали/Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1992. - С.64).

26 Пістрий І.В. Діалог - форма філософствування Платона і Сковороди//Сковорода Григорій. Дослідження, розвідки, матеріали/Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 66.

27 Див. Погорілий Семен. Символи у Сковороди//Сковорода Григорій. Дослідження, розвідки, матеріали/Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 267.

28 Там само.

29 Сковорода Григорій. Твори: У 2-х томах. - К., 1973. - Т. 1 - С. 304.

30 Там само. - Т. 2 - С. 135

31 Пістрий І.В. Діалог - форма філософствування Платона і Сковороди//Сковорода Григорій. Дослідження, розвідки, матеріали/Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 65.

32 Погорілий Семен. Символи у Сковороди//Сковорода Григорій. Дослідження, розвідки, матеріали/Збірник наукових праць. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 267.

33 Там само. - С. 271.