Вияв загальнолюдських моральних цінностей у творчості О.Довженка

ВИЯВ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ У ТВОРЧОСТІ О.ДОВЖЕНКА

Галина БОНДАРЕНКО,

кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови та літератури Слов'янського державного педагогічного університету

ВСТУП

Стаття продовжує цикл публікацій автора з теорії і методики виховання. У цій статті розглянуто процес формування загальнолюдських моральних цінностей учнів старших класів на уроках української літератури під час вивчення творчості О.Довженка.

Ключові слова: моральність, духовний світ, кіноповість.

ЗМІСТ РОБОТИ

Сьогодні людство зазнає духовного та морального падіння. Занепадають такі цінності, як доброта, чесність, милосердя. Нехтуються здобутки національної культури. Ми повинні перейти межу, за якою людство перестає бути організованою спільністю, що існує на засадах взаємоповаги та взаємодопомоги.

Найпереконливішим вихователем людини є правдива історія її народу, культура, традиції нації. А літературі, безумовно, відводиться одне з найпочесніших місць у виховній системі. Бо саме вона є невичерпною скарбницею духовності, нашим безперервним зв'язком з минулим та майбутнім; завдяки їй ми маємо можливість спілкуватися з прабатьками, вбирати досвід й мудрість поколінь. Тільки літературі, яка в центр уваги ставить людину, її духовний світ, творчий потенціал, підвладне відродження втрачених критеріїв моральності, утвердження вічних загальнолюдських уявлень про совість, честь, поняття добра і зла.

Можна без перебільшення сказати, що література становить собою школу життя, де підростаюче покоління знайомиться з життям рідного народу та всього людства - його минулим та сучасним, вчиться давати правильну, обґрунтовану оцінку подіям, зображеним у літературному творі, з позиції загальнолюдських моральних цінностей.

Література є предметом виховання, і велика роль в ній належить насамперед класикам, серед яких видатний український кінорежисер, прозаїк, драматург, публіцист, художник та невтомний громадський діяч Олександр Петрович Довженко.

Тож мета статті допомогти учням правильно усвідомити зміст не тільки прочитаного твору, але й життєвих явищ, які знайшли в ньому відображення; формувати їх світогляд, загальнокультурний рівень.

Новій суверенній Україні потрібні нові люди, тобто такі її громадяни, які характеризуються глибоко осмисленою життєвою позицією. Виховати таку особистість можна тільки за умови розвитку національної освіти, в якій система виховання і навчання ґрунтується на ідеях національного світогляду, народної філософії, на засадах родинного виховання української етнопедагогіки, наукової педагогічної думки [5, 66 ].

Нехтування здобутками національної культури у вихованні школярів призвело до того, що молода Українська держава успадкувала настрої соціальної апатії, національного зречення, байдужості до рідної мови, ерозію моральних норм, девальвацію вищих духовних цінностей, історичне безпам'ятство, національний нігілізм, “роздвоєння свідомості”, зневіру у власні сили [3, 53].

Реалії життя суверенної України зумовлюють потребу в розбудові національної школи, в якій найповніше здійснюється процес патріотичного виховання засобами художнього слова. Тепер, коли стало можливим з усією об'єктивністю оглядати наше недавнє минуле, настав час для нового прочитання творчості Олександра Петровича Довженка.

Олександр Довженко увійшов в історію світової культури як самобутній поет екрана і слова. Феномен його творчості полягає в органічному поєднанні таланту кіносценариста, режисера, художника і письменника. О.Довженка як митця чуйного і спостережливого тривожили також ті деформації, які відбувалися в радянському суспільстві. Так постає гнітюча картина його морального занепаду, виражена в забутті історії, у відсутності національної гордості, у роздвоєності духовних засад. Ці болючі питання письменник сфокусовує в окремих образах. Так, кіноповість ”Україна в огні” розпочинається своєрідним ліричним зачином: у батьківське гніздо, щоб вшанувати матір у день її народження, злітаються всі діти дружної родини Лавріна Запорожця. Це сини Роман, молодий лейтенант прикордонних військ, Іван, артилерист, Савка-чорноморець, агроном Григорій, ”майстер урожаю” Трохим, дочка Олеся - ”всьому роду втіха”. Простий український рід уособлює увесь український народ, який неможливо знищити і подолати. Ідея безсмертя народу втілюється в тому, що письменник кожному з цієї родини визначив свій хресний шлях через страхіття війни. І кожний прийняв свою долю гідно і мужньо [1, 151].

Нині зростає інтерес до неповторної художньої спадщини Олександра Петровича Довженка як на Україні, так і за рубежем. Аналіз літературної спадщини Олександра Довженка займає особливе місце в гуманітарному вихованні учнів. Складне і надзвичайно напружене життя нашого геніального кіномитця й письменника пройшло через страшні терени сталінської системи. Він, як, може, ніхто інший, відчував свою підневільність, залежність від влади, трагедію загнання таланту в рамки, визначені комуністичною ідеологією. “Але попри все письменник вистояв і не погодився на роль блазня епохи”.

Він залишився романтиком у прозі й кіномистецтві, мужнім і вірним сином своєї України” [7, 44]. Саме тому для самовдосконалення її розвитку школярів так багато дають уроки вивчення творчості О.Довженка. На цих уроках легко створити в учнів оптимістичний настрій, звернутися до їхнього індивідуального досвіду, дібрати підходи до внутрішнього світу дитини, щоб формувати гармонійно розвинену особистість.

Довженко гостро відчував подих сучасності, завжди був там, де народжувалося нове, де з сучасності проростало майбутнє. Він закликав митців “говорити на весь голос”, “жити великими передовими ідеями свого часу”. Ось чому ми впевнено можемо сказати: Довженко - явище не колишнє, а сьогоднішнє; він - з нами, в одних рядах з активними будівниками нового життя. Довженко - наш великий сучасник! [3, 58].

Довженко протягом усього життя створював неповторний літопис трудівників та їх героїчних звершень. В основу своїх кіноповістей він брав корінні події і явища історії. Так, “Зачарована Десна” є поетичною розповіддю про село напередодні революції, про витоки таланту і краси мистецтва; “Арсенал” і “Щорс” - про героїку революції і громадянської війни; “Земля”, “Іван”, “Аероград”, “Потомки запорожців” - про соціалістичні перетворення в країні; “Ніч перед боєм”, “Мати”, “На колючому дроті”, “Україна в огні”, “Повість полум'яних літ” - про подвиг радянського народу у Великій Вітчизняній війні; “Мічурін” - про “російського Мікеланджело природи”; “Поема про море” - це величний гімн людям-інтернаціоналістам, що будували комунізм.

Довженко умів звертатися до свого народу, говорити від його імені, умів і створювати образи, в яких ніби матеріалізовано весь народ, його дух.

Як і в оповіданні “Ніч перед боєм”, у кіносценарії “Україна в огні” Довженко сміливо вникав в усі героїчні й складні драматичні сторінки війни: відступи, окупації німецькими фашистами України. Розкриваючи героїчне, Довженко розкривав і низьке, слабодухе явище людської малості, страху, роздумував над їхніми причинами, щоправда, подеколи надто відверто передоручаючи героям свої публіцистичні тези про недостатність виховання історією, брак національної свідомості.

“Україна в огні” - це крик болю, це перше, гостре, вразливе сприймання фашистської навали. Довженко не оминає гострих проблем, устами героїв запитує самого вождя, як оце сталося, що не “б'ємо ворога на його території” і цілий народ український - віддано на поталу. Ясна річ, кіноповість “не сподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і постановки... Мені важко від свідомості, - записував у щоденнику О.Довженко - що “Україна в огні” - це правда” [4, 4]. Кіноповість “Україна в огні” в життєвій і творчій біографії О.Довженка посідає особливе місце. А в усій українській літературі про Велику Вітчизняну війну цей твір цілком обґрунтовано можна вважати якщо не вершинним, то одним з найкращих.

“Зачарована Десна” - це, власне, автобіографічний твір, спогади письменника про своє дитинство, перші кроки пізнання життя, про “перші радощі і вболівання, і чари перших захоплень дитячих...” [2, 43].

Спогади ці час од часу переростають у авторські роздуми про “тяжкі кайдани неписьменності і несвободи”, інші лиха й страждання трудових людей України і разом з тим - багатство їхніх душ, моральне здоров'я, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до “найвищого і тонкого”, про війну і спалене фашистами село, про ставлення до минулого: відомий авторський монолог, який починається словами “Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаючись я часом до криниці, з якої пив колись воду... і в якому висловлено знамениту формулу: “Сучасне завжди на порозі з минулого в майбутнє” [2, 44].

Адже людина, яка пригадує минуле, як правило, вибирає з нього найяскравіші штрихи і деталі, що збереглися в пам'яті. Вони постають в особливому освітленні - піднесеному, романтичному.

Своїми фільмами і кіноповістями О. Довженко примножив світову славу української культури. Його називали поетом і водночас політиком кіно, його порівнюють з Гомером, Шекспіром, Рабе, Гофманом, Бальзаком, Бетховеном, Брехтом. Сам він казав, що свої картини “писав з гарячою любов'ю, щиро. Вони складали найголовніший смисл мого життя”. Система влади, використовуючи цю “гарячу любов”, не тільки підносила митця, а й ламала його. Олександр Довженко - єдиний, що й за таких умов насправді став митцем світового значення, ім'я його входить у всі енциклопедії, антології світового кіномистецтва [6, 8].

Олександр Довженко всією своєю творчістю принципово обстоював погляд на людину як на неповторну особистість. Навіть у добу беззастережного панування класових інтересів митець орієнтувався на загальнолюдські закони буття. Звідси і глибоко гуманістична концепція кіноповістей періоду війни, і визначальний для Довженкових творів, епічний конфлікт між людиною-особистістю і людиною-гвинтиком. Довженко, як ніхто до нього та і тривалий час після нього, масштабно і різнобічно підійшов до з'ясування суті цього конфлікту.

На кращих творах літератури мають формуватися ідеали молоді. Уроки літератури мають бути уроками роздумів, глибоких переживань. Тільки та інформація, яка зігріта почуттям, пережита й осмислена учнями і вчителем, здатна впливати на розвиток особистості. Зокрема в цьому полягає завдання у плані виховання літературних творів. У процесі їх аналізу вчитель повинен звернути увагу на ті першооснови, що рухають героїв на патріотичні й громадські вчинки. Вони западають в учнівські душі, викликають адекватні дії.

Художня література як один із видів мистецтва - найпопулярніший і найдоступніший усім. Вона приносить радість людині, підносить її духовно. Сила впливу художнього слова найвизначніших літературних творів не лише в тому, що вони правдиво в образах моделюють різні сторони і грані дійсності, а й у тому, що вони гуманістичні за своєю суттю. Вивчення літератури в школі проводиться не лише з освітньою, але й з виховною метою. Адже засобами мистецтва слова виховується любов до України, повага до її мови, історії, звичаїв і традицій. Велике значення рідної літератури в естетичному, моральному вихованні шкільної молоді. На прикладі літературних взірців для наслідування маємо виховати, розвинути людину зі стійким характером, сильною волею, добрим серцем, чистою совістю.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бернадська Н.І. Українська література ХХ століття. - К.:”Знання-Прес”. - 2006. - С.140-156.

2. Вдовенко Л. Відображення світогляду наших предків у повісті О. Довженка “Зачарована Десна” // Дивослово. - 1999. - № 11. - С. 42-45.

3. Єфремов С. Історія українського письменства. - К.: Либідь, 1995.- 272 с.

4. Касянова С. Синтез індивідуального сприйняття і загальнолюдського досвіду в “Україні в огні” О. Довженка // Українська мова та література. - 1997. - № 43. - С. 4-5.

5. Кочерган Ю.Ф. Проблема естетичного ідеалу (На матеріалі творів О. Довженка та О. Гончара) // Українська мова і література в школі. - 1988. - № 12. - С. 65-67.

6. Кошелівець І. О. Довженко: Спроба творчої біографії // Українська мова та література. - 1998. - № 41. - С. 3-10.

7. Купцова В. Про особистісно зорієнтоване навчання: на прикладі вивчення творчості О. Довженка // Дивослово. - 2000. - № 7. - С. 44-45.