Іван Франко – письменник

Реферат на тему:

Іван Франко-письменник

Іван Франко - одна з найбільш видатних фігур української, вітчизняної і світової літератури кінця XІ - початку XX в. Суспільно-історичні умови в Росії, на Україні й у Галичині, що знаходилася тоді під владою Австро-Угорщини, наклали яскравий відбиток на його світогляд і напрямок літературної, наукової і суспільної діяльності. Революційний демократ і соціаліст (спершу «із симпатії», потім - «по переконанню») / знайомий з марксизмом і близький до сприйняття ряду головних його ідей, він з'явився титанічною фігурою історичного переходу, переходу від революційно-демократичного до пролетарського етапу визвольного руху, і в цьому розумінні - видатним новатором у розвитку суспільної думки і естетичної свідомості на Україні. У цих сферах він багато чого історично завершував, а ще більше - відкривав, передбачаючи майбутнє. Тому і виконана глибокої справедливості його знаменита самохарактеристика - «пролог, не епілог».

І. Франко ~ другий після Т.Шевченко національний геній України, відданий син свого народу - уражає інтернаціональною широтою свого кругозору, відкритістю всьому кращий у загальнолюдському духовному досвіді, у чому він убачав неодмінну умову плідного розвитку всієї української демократичної і соціалістичної культури. Братерське єднання українського письменника з передовою російською літературою, чиї добутки зіграли велику роль у його духовному формуванні, при збереженні оригінальності, самостійності, а іноді і критичності власної творчої позиції, - усе це настільки виразно і красномовно, що може бути прикладом високого символічного значення для всіх прогресивних українських письменників до і після Каменяра. Він уважно стежив за розвитком літератур Західної Європи і слов'янського світу, критично переробляючи ідеї, що народжувалися в них, і концепції (як було, наприклад, з теорією «експериментального роману» Е.Золя), непримиренно відносячи до гасел «чистого мистецтва», проявам декадансу.

Багатогранність художніх і наукових інтересів І. Франко - поета, прозаїка, драматурга, літературознавця, критика, фольклориста, публіциста, історика, етнографа, економіста - виняткова творча продуктивність і енциклопедичність можуть поставити його в один ряд з гігантами Відродження, з такими діячами культури як М. Ломоносов, М. Горький і Р. Тагор. Слід особливо зазначити неминуще значення літературної спадщини письменника для вітчизняної і світової культури.

На думку А.И. Белецкого, Іван Франко був найбільшим політичним (додамо до цього - і революційним у головних своїх мотивах) поетом Європи в останній третині XІ в. - після Беранже, Гейне, Некрасова, Гюго й ін. У своїй сукупності його поезія - разом з її інтимними мотивами («Зів'яле листя»), філософськими поемами («Смерть Катна», «Іван Вишенський», «Мойсей»), із щиро осердеченной дидактично притчевою лірикою {«Мій 1змарагд») - створює привабливий образ передової людини свого часу - інтелектуала, борця, революціонера і просвітителі, якому не далекі найгостріші соціальні, психологічні, філософські колізії перехідної епохи.

І. Франко й у поезії, і в прозі, і в драматургії - переконаний реаліст з особливою схильністю до глибокого і докладного соціального аналізу дійсності з погляду інтересів трудового народу. Він наполегливо вводив у свою естетичну теорію і художню практику ідею зображення життя в розвитку, у боротьбі нового зі старим, прокладаючи шлях до реалізму нової, революційної епохи. Знаменно, що ці новаторські думки він висловив, працюючи над своїм видатним добутком про зародження революційного робочого руху в економічно відсталій Галичині - повістю «Борислав сміється». Досить примітна й інша риса реалізму І. Франко - напружений, іноді драматично ускладнений психологізм, а також деякі елементи того, що Ф. Достоєвський, досвід якого також був у поле зору І. Франко, називав «фантастичним реалізмом».

І. Франко і сучасність - тема, що вивчають безліч дослідників творчості великого письменника. Мова йде про ідейно-естетичних і цивільні традиції автора «Каменяру», їхньому продовженні в українській радянській літературі; про усебічне вивчення спадщини І. Франко - літературознавця, критика, ученого-гуманітарія; творчому освоєнні його уроків 8 сучасному літературному процесі; про надихаючий прикладі гуманізму, патріотизму, інтернаціоналізму письменника-демократа і ролі його ідейної спадщини в сьогоднішній боротьбі за мир, культуру, соціальний прогрес. Усе це, у кінцевому рахунку, виростає в проблему світового значення Івана Франко - письменника, мислителя, ученого, - і для розгляду такої проблеми сьогодні вже нагромадилося чимало переконливих даних.

І. ФРАНКО, СЛОВ'ЯНСЬКІ КУЛЬТУРИ І СУЧАСНИЙ СВІТ

У силу специфіки суспільної ситуації і своєрідності національно-визвольної боротьби в Австро-Угорщині останньої чверті XІ - початку XX століття І. Франко часто засобами культури вирішував життєво важливі для українського народу проблеми, використовуючи для цього всі можливості своєї феноменальної творчої індивідуальності. Активно ліквідуючи перешкоди на шляху творення рідним народом великої культури, він активізував для цього всі прогресивні сили нації і сам трудився за ціле покоління як письменник, вчений і суспільний діяч. Геній І. Франко, його подвиг патріота й інтернаціоналіста не можуть бути всебічно зрозумілі і вивчені поза комплексністю і цілеспрямованістю його діяльності.

І. Франко, як і Т.Шевченко, спеціально не виділяв слов'янські культури серед культур інших народів світу. Про нього можна сказати його же словами: «3 минувшини слов'ян він підносив тільки такі моменту, де слов'яни (одиниці) вносили свої вклади в скарбницю загальнолюдської цивілізації» (31, 25). Йому були далекі як австрійський панславізм, так і процаристське слов'янофільство, він був солідарний з революційними і прогресивними плинами суспільної думки і культури слов'янських країн, беручи участь у соціалістичному русі, в інонаціональній пресі, організувати радикальні суспільства і партії, висловлюючи найбільш революційні погляди о. необхідності єднання слов'янських народів з іншими народами Європи в боротьбі за прогрес і волю. На його культурологічних поглядах найбільше чітко відбився вплив ідей марксизму.

Майже кожну зі слов'янських культур І. Франко розглядав у широкому світовому контексті, у її синхронних і діахронних вимірах; у залежності від мети вивчення він на перший план завжди висував найбільш показові її види і форми (історія народу, літератури, фольклор, філософські і суспільні навчання, мова, наука, утворення й ін.). Найбільше яскраво його системний підхід видний при порівняльному аналізі явищ одного виду культури в різних народів (література, фольклор і ін.). І. Франко уважно стежив за розвитком світової науки про культуру, був особисто зв'язаний з багатьма видатними європейськими ученими свого часу.

Тема «Франко і слов'янські літератури» комплексно майже не розроблялася, хоча про зв'язки і взаємодії І. Франко з окремими слов'янськими літературами радянськими і закордонними вченими написані монографії і наукові статті (це стосується насамперед російської, польської, чеської, словацької і болгарської літератур). Комплексне вивчення проблеми дає можливість установити деякі загальні закономірності розвитку і зближення літератур епохи, визначити місце слов'янських літератур у формуванні Франко-письменника, особливості методології Франко-критика (у зіставленні з революційно-демократичною, позитивістською і марксистською критикою його часу), розкрити його самобутність як художника.

І. Франко розглядав слов'янські культури як інтегральну частину культури європейської й одним з перших на Слов'янщині розкрив їхнє світове значення. Він поєднував народи і культури в ім'я прийдешнього соціалістичного суспільства. Його значення у світовому культурному процесі і насамперед у культурі народів Центральної і Південно-Східної Європи величезне і загальновизнано.

Австрія

І. ФРАНКО - ЙОГО ТВОРЧІСТЬ НІМЕЦЬКОЮ МОВОЮ

Історики австрійської літератури майже не приділяли увагу таким авторам, що вносили свій більш-менш скромний внесок у її розвиток, рідну мову яких не був німецьким і які самих себе не вважали німцями. Єдине виключення складають такі цілком двомовні автори, як поляк Риттнер чи хорват Прерадович. Тим часом дуже багато слов'янських авторів колишньої Австро-Угорщини писали добутку німецькою мовою . Іноді ці добутки друкувалися ще при їхньому житті. Серед цих маргинально двомовних письменників було багато чехів і південних слов'ян. Унаслідок їх німецького середньошкільного утворення вони писали вірші німецькою мовою е якості перших літературних досвідів. Інакше справа обстоїть з письменниками, зріла творчість яких цілком відноситься до однієї зі слов'янських літератур і національна приналежність яких не викликає ніякого сумніву, але пишучих і публікуючи свої твори іноді на німецькій мові. Ці письменники користалися широко розповсюдженим язиком-посередником.

До такого роду авторам належить І. Франко, що з раннього дитинства опанував німецькою мовою бездоганно. Творчість І. Франко німецькою мовою доцільно включати в контекст тодішньої австрійської літератури, особливо публіцистики, що користалася порівняно великою волею печатки в тодішній Австрії.

І. Франко, однак, не тільки опублікував цілий ряд публіцистичних статей, йому належать і белетристичні добутки німецькою мовою , особливо розповіді. Він створив також чудові переклади добутків Т. Шевченко й українські народні пісні. І. Франко німецькою мовою написана безліч критичних статей і статей про історію літератури. І. Франко був войовничим політичним і соціальним публіцистом. В австрійській пресі, особливо в газеті-журналі «Ди Цейт», він боров за права своїх земляків, часто потоптаних місцевою владою в Галичині.

Ще одна область літературної діяльності І. Франко німецькою мовою - це наука, особливо славістика й етнографія.

Слід зазначити величезні заслуги АН ГДР, що зробила велику частину цієї різнорідної літературної спадщини І. Франко доступної для читачів.

У заключній частині доповіді дається огляд австрійської наукової і науково-популярної літератури, присвяченій життю і творчості «велетня праці». Автор прагнув доповнити існуючі бібліографії творчості І. Франко.

ІВАН ФРАНКО І ПОЛЬСЬКА ЛІТЕРАТУРА

130-а річниця з дня народження і 70-а - із дня смерті Івана Франко, у творчості якого національне й інтернаціональне не суперечили один одному, змушує задуматися над визначенням місця, займаного їм у розвитку польської культури, польського літературного процесу.

Знаходячись постійно в галицькому етнічному казані, диференційованому по національній приналежності жителів, у якому польський елемент протягом століть існував разом з українським, І. Франко, що навчався в польській гімназії й університеті, схильний був до активної участі в культурному житті польського народу. Не дивно, що український письменник був у курсі подій суспільного і культурного життя поляків, що він на кожнім кроці сприяв розвитку демократичних тенденцій у польському суспільстві дякуй своїй публіцистиці і проникливій літературній критиці, що займала помітне місце на сторінках польських прогресивних журналів. Злободенну загостреність національного питання в Галичині І. Франко сприймав і пояснював з інтернаціональних позицій. Для його публіцистичної і літературно-критичної діяльності характерний, з одного боку, глибокий аналіз окремих літературних творів, що свідчать про подальший розвиток польського літературного процесу, з іншого боку - можливість інформування польського суспільства про розвиток і досягнення молодої української літери-тури.

У доповіді зачіпаються питання перекладу на українську мову польської поезії й обґрунтовані переконання І. Франко в тім, що художній ний прогрес кожної національної літератури, як і світової літератури н цілому, можливий тільки в процесі їхньої взаємодії і взаємозбагачення.

Особиста участь у розвитку польської культури і літератури подіяло зближенню з видними польськими письменниками, ученими, з Якими І. Франко листувався, разом чи працював дружив. І Іван Франко брав активну участь у робочому і селянському русі, у культурному житті польського народу - займався публіцистичною, літературною і перекладацькою діяльністю. Його думки про органічний взаємозв'язку національного й інтернаціонального в мистецтві не ранку-1ИИИ свого значенні й у наші днІ.

ІВАН ФРАНКО І ЛИТКРЛТУРИ НАРОДІВ БЛИЖНЕЮ І СЕРЕДНЬОГО СХОДУ

І. Франко добре знав сучасні йому досягнення європейської орієнталістики і був досить ґрунтовно знайомий з арабською і перською літературами по німецькому, французькому, російському, англійському і польському перекладах. Не залишилася поза його полючи зори і тюркомовна література. Безсумнівно, велику роль у пробудженні його інтересу до Оріенту зіграло вивчення творчості Ґете.

І. Франко глибоко цікавився фольклором, зокрема казками. 8 своїх публікаціях казок і наукових статей про народну творчість він враховує і східний матеріал, намагаючись представити всесвітню картину розвитку фольклорних мотивів того добутку свідчать про глибоке знання і уміле використання античної міфології і міфології Древнього Сходу.

Інтерес до народів Ближнього і Середнього Сходу проявився в І. Франко з юнацького років, про що свідчать його листи і добутки на східну тематику (вже в 70-і роки XІ ст. написаний не збережений вірш «Помста яничара»). Він збагатив українську літературу перекладами тюркських віршів Гази-Гирея, переробками арабських казок зі збірника «1001 ніч» - «Абу-Касимов)» і «Коваль БАСИМ» - продемонструвавши глибоке проникнення в сам дух арабських казок, передавши атмосферу середньовічного східного міста. Хоча І. Франко і не уник деякої «українізації» матеріалу, ці два добутки уражають художньою цілісністю.

Працюючи над дисертацією про старохристиянський роман про Варлама і Іоасафа, И.Франка виявив велику цікавість до його східних варіантів -арабській, перській, грузинській і сірійській версіям, що ретельно простудіював. Займаючись у семінарії відомого славіста В. Ягича, він підготував і прочитав роботу «Матеріали до легенди про Магомете в слов'ян». У своїх літературознавчих роботах Франко постійно звертається, народу з європейським, і до східного матеріалу («Із секретів поетичної творчості, «Теорія і трояндій історії літератури»). І. Франко знаходився в ряді вчених, що відстоювали гуманістичну думку про інтернаціональне єднання народів - у противоположність апологетам імперіалізму, які намагались за допомогою науки виправдати колоніальну експансію Заходу в Азії й Африці.

Найважливішою заслугою И.Я.Франко перед орієнталістикою є те, що він допоміг стати на шлях служіння науці і рідному народу видатному українському сходознавцю А.Е.Кримському, з яким його зв'язувала тісна дружба: публікував у виданнях, що редагуються їм, у Галичині переведені А.Е.Кримським добутку класиків персько-таджикскої поезії (Фірдоусі, Позаду, Омара Хайяма, Хафіза й ін.), арабських і турецьких авторів, заохочував зусилля дослідника в області орієнталістики,

І. Франко протягом усього свого життя виявляв пильну цікавість до літератур народів Ближнього і Середнього Сходу і до орієнталістики. Ця сторона діяльності великого сина українського народу заслуговує заглибленого вивчення.

РАДЯНСЬКЕ ФРАНКОВЕДЕНИЕ. ДЕЯКІ ПІДСУМКИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Велич І. Франко складається насамперед у тім, що в ньому щасливо об'єдналися геніальний поет, талановитий прозаїк і драматург, оригінальний мислитель, глибокий економіст, обдарований лінгвіст, вдумливий і тонкий перекладач (у тому числі і марксистській літературі), активний суспільно-політичний діяч.

Життя Каменяра нерозривно зв'язане зі Львовом, Львівським університетом, що з 1940 р. має його ім'я. Природно, що саме Львівський університет став центром радянського франкознавства. У ньому широко вивчається життєвий шлях і різнобічна творчість поета-революціонера, досліджується його багатогалузева наукова спадщина, насамперед гуманістичні концепції, суспільно-політичні і літературно-естетичні погляди, систематично організовуються наукові конференції, присвячені життєвої діяльності і творчості І. Франко, видаються франкознавські збірники, ведеться робота з редагування праць Каменяра, складанню словопокажчика його поезії.

Як геніальний мислитель, революціонер-демократ, що стояв на рівні найбільш передових ідей свого часу, він не міг не бути інтернаціоналістом. І. Франко виріс на ґрунті не тільки української, ний загальноєвропейської культури, і його значення оцінюємо у світовому масштабі. Насамперед маємо на увазі засвоєння їм ідей марксизму, поширення їх на Україні, вплив, що зробила на нього російська література й оцінка, що він дав російським письменникам, широке видання добутків І. Франко на різних мовах світу і їхня роль у всесвітньому літературному процесі.

Універсалізм І. Франко вимагає комплексного вивчення. Крім філологів, до франкознавства звертаються філософи й економісти, історики і правознавці, журналісти й етнографи. Віддаючи належне всім граням неосяжно широкого таланта І. Франко, зупинимося не наступних питаннях, поставлених у роботах радянських учених. Суспільно-політичні, філософські і науково-атеїстичні погляди І. Франко, нерозривний зв'язок його літературної діяльності з революційно-демократичними переконаннями, що формувалися в умовах активізації революційної боротьби пролетаріату і твердження марксизму.

Творчість І. Франко в літературному процесі на Україні в контексті літератури слов'янських народів і закордонних літератур. Методологічні і теоретичні питання літератури, публіцистики, літературної критики у творчій спадщині І. Франко.

Лінгвістична проблематика в роботах І. Франко: питання походження людської мови, розвиток і функції мови, усна і письмова мова, значення мови для розвитку мислення і пам'яті й ін. Класово-визначаючий підхід І. Франко до утворення і вживання суспільно-політичної термінології, що припускає лінгвістичні, соціологічні і політичні моменти.

Творчі пошуки франкознавців продовжуються, і в перспективі вимальовуються нові проблеми, вирішувати які випливає вже на сучасному зрослому рівні науки.

Окремо виділяємо можливості і задачі підготовки франківської енциклопедії, що підсумовує всі досягнення франкознавчої науки. Акцентуємо на необхідність наступальної позиції в ідеологічній боротьбі за спадщину Каменяра, незмінно сприятливому революційному відновленню світу. Поглиблене вивчання унікальної творчості письменника і досягнення франкознавства дають усі підстави для об'єктивного висвітлення значення і світової величі цієї геніальної особистості і дають можливість побачити в ньому нашого духовного сучасника.

СПРИЙНЯТТЯ ТВОРЧОСТІ І. ФРАНКО В ГРУЗИНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Грузинська громадськість знає і цінує творчість класика української літератури Івана Франко. Ще при житті письменника, слідом за російськими перекладами, з'явилися його добутки грузинською мовою. Журнали «Квали» і «Моамбе» опублікували розповіді И.Я.Франко. Намагаючись збагатити рідну літературу, перекладачі пропагували і ті добутки українського письменника, що по своїй ідейно-творчій спрямованості відповідали національним прагненням грузинської громадськості. Незважаючи на окремі недоліки, переклади добутків І. Франко, виконані на початку XX в., не утратили визначеного історико-пізнавального значення.

У радянський час особливо зріс інтерес до вивчення життя і творчості І. Франко, збільшилася кількість перекладів його добутків. У зв'язку

з 85-летием із дня народження І. Франко було прийняте рішення про видання тритомних зборів його творів грузинською мовою, з'явилися також збірники й окремі видання його добутків. Особливо треба відзначити видання віршів І. Франко з рівнобіжним текстом на грузинській і українській мовах, випущене Тбіліським державним університетом.

Грузинські перекладачі в основному справилися з поставленої перед ними задачею, ними були переведені добутки майже всіх жанрів, у яких працював український письменник: вірша, поеми, розповіді, роман, драма. Помітно підвищився якісний рівень перекладів. У них почувається глибоке знання матеріалу, ідейного кредо письменника, враховуються художні особливості його створінь. Разом з тим у перекладах добутків І. Франко маються і недоліки (більшість добутків переведена не з оригіналу, зустрічається неточний переклад слів, фраз і ін.(.

Життю і творчості І. Франко присвятили змістовні статті і дослідження грузинські письменники і літературознавці И. Цулукидзе, Л. Асатиани, О. Баканидзе, П. Гудушаури і М. Картвелишвили. Особлива увага вони приділили діяльності І. Франко, спрямованої на зміцнення взаємозв'язків російського й українського народів, інтернаціональному характеру його творчості й інших важливих питань.

РОМАН І. ФРАНКО «БОРИСЛАВ СМІЄТЬСЯ» І РОБОЧА ТЕМА У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ КІНЦЯ XІ - ПОЧАТКУ XX ст.

Романові І. Франко «Борислав СМРЕТЬСЯ» (1881 р.) належить видатне місце не тільки в українській літературі, але й у процесі інтернаціонального літературного розвитку кінця XІ - початку XX ст. В українській літературі роман був першим великим добутком на робочу тему, 8 інтернаціональному контексті - одним з перших добутків, що знаменують принципово новий етап у розробці названої тематики. Як відомо, у перших реалістичних романах на цю тему (Ч. Диккенса, Е. Гаскалл, Ш, Б роїте й ін.) життя робітників і їхня боротьба зображувалися поза зв'язком до ідеологією соціалізму й у відриві від реальної перспективи соціально-історичного розвитку.

Роман Франко «Борислав див1еться», поряд з романом Е.Золя «Жерміналь» 11885 р.) і деякими іншими добутками, примітний тим, що він виявляє виразний зв'язок з ідеологією соціалізму, що в ньому здійснена спроба трактувати тему в широкій перспективі соціально-історичного розвитку, що відкривало знайомство з ідеями наукового соціалізму. І хоча це знайомство було відносним, його виявилося достатньо, щоб у добутках І. Франко, Е.Золя, Г. Гауптман та деяких інших письменників робітничий клас став не тільки як гноблена страждальницька маса, але і як зростаюча історична сила, що із усією переконливістю заявить про себе в майбутньому.

Важливо відзначити, що роман І. Франко був першим добутком, що відкриває даний типологічний ряд у європейській і світовій літературі. Незважаючи на те, що стадіально-історичний рівень робочого руху, відбитий у ньому, більш низький, чим у добутках багатьох західноєвропейських письменників того часу, рівень ідейної інтерпретації цього руху вище, ніж у творах Золя, Лемоньє, Крецера, Гауптмана й інших письменників. Тут дуже чітко виявляється зростаюча роль ідейно-оцінної системи добутку стосовно зображеного в ньому «предметної дійсності», що складає характерну тенденцію реалістичної літератури на рубежі сторіч. У період створення роману І. Франко був активним учасником робочого і соціалістичного руху в Галичині, вивчав і переводив на рідну мову добутку К. Маркса і Ф. Енгельса. Усе це виробляло в нього широкий і свідомий погляд на боротьбу пролетаріату і її перспективи.

Розглядаючи роман Франко «Борислав сміється» в інтернаціональному контексті, необхідно враховувати і наступний фактор. У західно-європейських літературах останньої третини XІ в. робочу тему розробляли переважно натуралісти і письменники, зв'язані з натуралістичною традицією. Так, у Франції до неї звернувся Золя, а потім головним чином письменники, що йшли в його руслі (Л. Декав, Ж. Рони-старший, В. і П. Маргерити, О. Мирбо й ін.). Розвиток натуралізму незабаром виявило його неспроможність як виразника робочого і соціалістичного руху. Натуралісти могли вражаюче показати нещастя і страждання трудящих, але виявляли безпорадність у відтворенні картин боротьби пролетаріату за своє звільнення, за перетворення життя. Усе це лежало за межами можливостей натуралістичного методу.

Історично продуктивними в розробці робочої тематики виявилися реалістичні добутки, здатні втілювати цю тему в двох її основних аспектах, співвіднесених між собою - пролетаріат як жертва капіталістичного ладу і пролетаріат як перетворююча сила суспільного розвитку. Роман Франко «Борислав сміється» був першим реалістичним добутком у світовій літературі. Зображуючи найбільш актуальні проблеми робочого руху в Галичині, І. Франко одночасно прагнув до того, щоб роман виражав історичну перспективу руху, представляв у розвитку те, що тоді існувало в зародку. З цим тісно зв'язана спроба створень образа активно діючого героя, що боре за інтереси свого класу. Усе це є яскравим свідченням того, що усередині системи критичного реалізму зароджувалися елементи нового методу - соціалістичного реалізму.