Ранній період творчості В. Сосюри (1917-1918 рр.)

РАННІЙ ПЕРІОД ТВОРЧОСТІ В.СОСЮРИ

(1917-1918 рр.)

Здається, що про Володимира Сосюру написано і сказано багато - як при житті поета, так і в кінці минулого століття та вже на початку нового. І все ж серед критичних статей зовсім обмаль тих, які висвітлюють самий ранній період творчості В.Сосюри, починаючи з його перших юнацьких проб пера до появи поеми «Червона зима» (1921), яка й прославила поета, підняла його на поетичний олімп української літератури. Деякі міркування з цього питання виклали критики 20-х років, які активно включалися в літературні дискусії і не могли проминути творчість Сосюри, серед них: О.Білецький [1], В.Коряк [5], А.Музичка [8], Я.Савченко [10], П.Христюк [15]. Звернули увагу на ранню поезію Сосюри і сучасні дослідники: В.Моренець [6,7], С.Гальченко [3], Ю.Бурляй [2], В.Подов [9], В.Замковий [4] та деякі інші. Скоріше всього, критики не ставили за мету глибоко дослідити перші поетичні проби хлопця з Донбасу.

У творчому доробку молодого Сосюри, який і в думках не мріяв, що в шкільних хрестоматіях його ім'я буде стояти поруч з іменами І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, Т. Шевченка, ми не знайдемо високохудожніх зразкових творів. Але ці перші кроки у велику літературу відрізняються глибиною думки, величним духом епохи громадянської війни, щирістю молодого автора-бійця, «палкою вірою В.Сосюри в оновлення життя» [7;9]. Звернення до витоків потрібне, перш за все, для того, щоб зрозуміти подальший мистецький шлях Сосюри.

Дитинство і юність Сосюри пройшли у донецькому краї. Велика сім'я, яка налічувала восьмеро дітей, часті переїзди з місця на місце у пошуках кращої долі, неймовірна бідність - все це згодом знайде відображення у поезіях нашого земляка, у автобіографічному романі «Третя рота».

Ще з дитинства Володимир Сосюра полюбив книгу, і читав все, що попадало до рук. Більшість літератури була російською мовою, але й «заливав сльозами сторінки «Кобзаря» Шевченка» [11;68]. Зачитується пригодницькою літературою (Майн Рід, Жюль Верн, Ф.Купер), детективами, які вдавалося якимось чином діставати, віршами О.Кольцова та І.Нікітіна. Юнакові пощастило - він гортав сторінки творів Гомера і Шиллера, М.Гоголя і М.Некрасова, Конанд Дойля і С.Надсона. Великим учителем своєї поетичної юності, крім Шевченка, Сосюра називає Івана Франка, безсмертне слово якого «звучить в кожнім серці луною» [15,37].

Яка ж поезія могла з'явитися з-під пера цього 18-20-річного юнака, який всотував у себе все те нове, незвичайно-бурхливе, що відбувалося поруч, а, точніше, в пеклі якого він опинився і учасником якого був? Де і які вони, перші вірші нашого талановитого земляка?

У даній статті ставимо за завдання розглянути поезію Сосюри 1917-1918 років. Це роки поетичної проби, пошуків своєї теми, перші несміливі кроки в літературу. Ця сторінка у творчій біографії визначного українського поета-лірика є маловідомою і мало дослідженою.

Свої перші вірші Сосюра відносить до 1912-1913 років. У багатотиражній газеті Донецького (нині Лисичанського) содового заводу «Прапор Ілліча» за 27 березня 1939 року була вміщена «Літературна сторінка», де знаходимо два твори В.Сосюри: вірш «Мій син» (присвячено сину Володимиру) і «Моя автобиография». Саме в цій автобіографії Сосюра пише: «Вірші почав писати з 14 років. Писав російською і українською мовами. Перші вірші мої були надруковані в газеті «Голос рабочего», що виходила в Лисичому» [9;14]. Це підтверджує і друг Сосюри Микола Сидорович Мойсеєнко у листі до краєзнавця з Лисичанська Володимира Подова: «...с В.Н.Сосюрой дружил с детства… А когда я был во флоте, то В.Н.Сосюра учился в сельхозучилище в местечке Ямы. И тогда он неоднократно присылал мне свои стихи на русском и украинском языках» [9;14].

Переважна більшість цих перших напівдитячих поетичних спроб пера були загублені у роки Першої світової війни.

Артемівський краєзнавець В.П.Замковий стверджує, що перший вірш Сосюри під назвою «Невеста» (російською мовою) з'явився у газеті «Бахмутская копейка» в 1915 році. Саме тоді, як пише дослідник, «17-летний юноша, воспитанник Каменского агрономического училища, расположенного вблизи селения Ямы (ныне город Северск), безумно влюбился в гимназистку, первую красавицу Бахмута Констанцию Рудзянскую, полячку по национальности. Именно ей и посвятил свое первое стихотворение «Невеста», напечатанное в газете «Бахмутская копейка». [4;63]. Але автор не наводить ні тексту названого вірша, не дає його аналізу.

В.Замковий повідомляє і про те, що другий вірш В. Сосюри під назвою «Молитва за Родину» під псевдонімом «Гражданин» з'явився в «Народной газете Бахмутского земства» весною 1917 року. На думку краєзнавця, це недосконалий твір молодого автора, у якому ліричний герой стає «под знамя труда» [4;64].

Більш конкретнішим і точнішим у поясненні перших поетичних спроб свого земляка є лисичанський краєзнавець В.Подов. Він розшукав вірші Сосюри у газеті «Голос рабочего». Як встановив краєзнавець, в 1917 році вийшло більш як 150 номерів цієї газети. В архівах і бібліотеках знайдена поки що невелика частина - за жовтень-грудень 1917 року. Але й за ці три місяці у «Голосе рабочего» вийшло чимало творінь молодого автора: 28 віршів та нарис «Смерть поэта». Ось назви цих віршів: «Над прудом», «Он пришел», «Родина», «Отзвучали аккорды», «Гроза», «Вещунья осенняя», «Вновь один», «Плач волн», «Спетая песня», «Чи вже не пора», «Кошмар», «Вечная загадка», «Жизнь» (подражание С.Я.Надсону), «Мотылек», «За мир всего мира», «Брат на брата», «Счастье», «Чего хочу», «После смерти» (стихотворение в прозе), «В поле», «Если можешь», «На закате», «Отец и сын», «Красота», «Нашел», «Вода цветет», «Я писал о страданьях наивных своих…», «Прежде и теперь».

Своє поетичне сходження Сосюра починав віршами, писаними російською мовою: з 28 ранніх віршів тільки один вірш - «Чи вже не пора» - написаний українською.

У ранніх віршах Сосюри превалюють вічні теми - любов, щастя, вболівання за долю своєї держави... Юному поетові здається, що щастя для людини - тільки у мріях. Його ліричний герой розчарований тим, що реально він щастя не відчуває: «Это звук. Только звук в небесах». Повтор слова «счастье» у кожному із перших чотирьох рядків, а потім ще й у сьомому рядку та винесення його в заголовок даного твору, говорить про те, що саме проблема щастя є головною в цьому творі. І все ж віра у краще залишається: «Счастье, может быть, есть, /Но не здесь». (Вірш «Счастье»).

Ліричний герой молодого Сосюри часто знаходиться наодинці, хоч за вікном і вирує життя. І знову тут сльози, могила, розчарування у житті. Ці мотиви особливо характерні для вірша «Вновь один»:

Яркое солнце смотрит в окно.

В сердце моем, как в могиле, темно,

Песня пропета моя…

В роще так чудно поют соловьи, -

Капают жарко слезы мои -

Счастья ведь нет у меня.

Після цих сосюриних рядків приходять на згадку поетичні рядки символіста Соллогуба: «В поле не видно ни зги. /Кто-то зовет: «Помоги!» /Что я могу? /Сам я и беден и мал, /Сам я смертельно устал, /Как помогу?» [10;390]. Дійсно, у вираженні таких настроїв на початку нового століття Сосюра був не одиноким. Подібні мотиви - трагічність, безвихідність, безсилля, звернення до потойбічного світу - характерні для творчості багатьох поетів-модерністів того часу (Ахматової, Соллогуб, Єсеніна).

Тема нещасливого кохання, звучить у віршах Сосюри «Если можешь...», «Спетая песня» та деяких інших. Розлука дається ліричному герою нелегко, і все ж він не звинувачує свого друга: «Друг, простимся без жалоб с тобой». Розбите кохання забирає останні сили: «Нет сил бороться, верить, жить». Відчувається, що минуле було щасливим, яке важко забути, з яким важко порвати:

Фиалок нет... Весна умчалась...

Но все же рад я, что она

В душе моей, как сон, осталась

Любимой песнею полна.

(«Спетая песня»).

Однією з центральних тем ранньої творчості Сосюри є тема заклику до миру, до братського єднання, до свободи. У ряді своїх віршів поет показує безглуздість кривавої війни, яку продовжував Тимчасовий уряд Росії («После смерти»), трагізм коли брат йшов на брата («Брат на брата»)... Свої сокровенні думи автор передає у вірші «Вещунья осенняя» через пророчицю-ворону:

Что же, вещунья, нам делать? Скажи!

Путь нам к спасенью скорей укажи.

Родина гибнет. Ведь так ты сказала?

Бросьте разлад и ненужные споры,

Не расхищайте вы Русь, точно воры,

Все к единенью!.. - и в небе пропала.

Актуальний заклик до єднання, який не зникає з вуcт слов'ян ще від безсмертного Бояна, невідомого автора «Слова про Ігорів похід», звучить у Володимира Сосюри в одному із перших його віршів, написаних українською мовою, - «Чи вже не пора...». Цей вірш вперше надрукованим на сторінках «Голоса рабочего» дослідники знайшли в номері за 22 жовтня 1917 року. Сам же поет в «Універсальному журналі» за 2 грудня 1928 року відмітив, що саме цей вірш вперше з'явився в журналі «Вільна думка».

У Бахмуті почав виходити журнал учнівської молоді «Вільна Думка», де й надрукували мого першого вірша «Чи вже не пора» [13;137]. Сосюра приводить повністю текст цього вірша. І далі знову слідує коментар: «Перший надрукований «вірш»... Та ще й в журналі. Я не сміюся з тих хвилин радости і з вірша - мого першого наївного вірша, моєї дитинки, що потонула в громі громадянської війни. Повстанцем возив і носив я з собою цей журнал і, коли думав, що умру від тифу, подарував його сестрі-жалібниці, щоб передала його моїй матері...» [13;137].

В.Моренець нагадує нам про те, що Сосюра підтвердив цю думку в автобіографії, датовану квітнем 1945 року [7;8-9]. Там сказано: «Першого мого українського вірша було надруковано в бахмутському журналі учневої молоді «Вільна думка» за назвою «Чи вже не пора» [16].

Підтвердження того, що перші друковані вірші Сосюри з'явилися у Бахмуті, знаходимо і у листі поета до артемівців, який зберігається у Артемівському краєзнавчому музеї: «Бахмут... Наше повітове місто, де колись я жив, де вперше надруковано перший спів моєї душі...» [4; 66].

Є свідчення про те, що перший український вірш Сосюри «Чи вже не пора» з'являвся в журналі «Вільна думка» (Бахмут) та в газеті «Голос рабочего» (Лисичанськ). На жаль, ні в архівах Артемівська (колишнього Бахмута), ні в інших архівах України чи за кордоном поки що не віднайдено журналу «Вільна думка».

Актуально звучать сьогодні Сосюрині рядки з вірша «Чи вже не пора перестати так гризтись...»! Автор з болем у душі з допомогою питальних та окличних речень намагається звернутися до сучасників, пробудити у них прагнення до свободи, до єднання: «Ой встаньте, ой встаньте, вже хмари несуться, /і смерть вони зіроньці волі несуть...»; «Нехай того зразу захопить могила, /хто спить в цей сумливо-злий час!». І знову повтор у кінці вірша:

Чи вже не пора перестати так гризтись,

бо зіронька волі захмарилась вже.

Нам треба єднатись і з ворогом битись,

Що з сміхом кайдани нам знову кує! [13;137].

Відчувається, що ліричний герой, душа якого у неспокої і тривозі за свою Вітчизну, має свою тверду і впевнену позицію - це викладено у заклику: «Нам треба єднатись!..».

Характеризуючи початковий етап поетичних спроб молодого Сосюри, В. Моренець відзначав: «Як поет В.Сосюра вийшов із річища романсової традиції, означеної інтонаціями сповіді та звіряння, певним образним рядом («сказка задумчивых звезд», «сон умирающих роз», «бред утомленной души» тощо) [7; 8].

Тож, рання лірика Сосюри посідає чільне місце у його творчому доробку, становить той фундамент-основу, без якого не буває жодного поета.

Література

1. Білецький О.І. Літературно-критичні статті /Упор., автор прим. М.Л.Гончарук. - К.: Дніпро, 1990. - 254 с.

2. Бурляй Ю. Володимир Сосюра. - К.: Держвидав. худ. літератури, 1959

3. Гальченко С.А. Феномен таланту, або Захалявна творчість Володимира Сосюри: Передмова //Сосюра В.М. Розстріляне безсмертя: Вірші та поеми. - К.: Укр. письменник, 2000. - С.5-17

4. Замковой В.П. Артемовский литературный цех: Культурологический очерк. - Артемовск, 1993. - 228 с.

5. Коряк В. Українська література. Конспект. - Харків: ДВУ, 1929

6. Моренець В.П. Володимир Сосюра. - К.: Дніпро, 1990. - 262 с.

7. Моренець В.П. Володимир Сосюра: Вступна стаття // Сосюра В.М. Вибрані твори: В 2 т. - Т.1. - К.: Наук. думка, 2000. - С.5-42

8. Музичка А. Журнальна українська лірика 1926 р. - Червоний шлях. - 1927. - №2. - С. 169

9. Подов В.И. Сосюра известный и неизвестный. - Луганськ, 1999. - 120 с.

10. Русская литература ХХ века: Дооктябрьский период. Хрестоматия /Сост. Н.А.Трифонов. - М.: Просвещение, 1987. - 655 с.

10. Савченко Я. Мертве й живе в українській поезії // Життя і революція. - 1929. - Кн.1. - С.125-126

11. Сосюра В. Третя Рота: Автобіографічний роман. - К.: Рад. письменник, 1988

12. Сосюра В.М. Вибрані твори: В 2 т. - Т.1. - К.: Наукова думка, 2000. - 646 с.

13. Сосюра В. Розстріляне безсмертя: Вірші та поеми. - К.: Укр.. письменник, 2000. - 319 с.

14. Сосюра В.М. Твори. - В 10 тт. - Т.10: Статті, спогади, листи. - К.: Дніпро, 1972. - 238 с.

15. Христюк П. Соціальні мотиви в творчості Сосюри // Червоний шлях. - 1926. - №2. - С.133-135

16. Центр. держ. архів-музей літератури і мистецтва України. - Ф.44. - оп.1. - №447