Шевченківські традиції в поезії М.Ф. Чернявського

Шевченківські традиції в поезії М.Ф. Чернявського

М.Я. Вишняк,

зав. кафедри української літератури Таврійського національного університету ім. Вернадського

Кожен справжній письменник, перш, ніж утвердитись в літературі, проходить школу майстерності в своїх попередників. Не був виключенням в цьому і Микола Чернявський. Як поет-романтик і реаліст (а його творчість тривала п'ятдесят років - з 1887 до 1937 і була помітним явищем в українській літературі) він теж зростав на кращих літературних традиціях. На формування мистецьких уподобань Миколи Чернявського досить помітний вплив мали визначні майстри слова різних літератур. З російської - це Пушкін, Лермонтов, Фет, Надсон, Бунін, з української - Куліш, з німецької - Гете і Гейне… Однак найбільші художні досягнення Чернявського як поета генетично пов'язані з творчим засвоєнням шевченківських традицій.

Школа великого Т.Г. Шевченка, “Кобзар” якого був його улюбленою книгою від юних літ і упродовж всього життя, виразно позначилась як на літературно-естетичних концепціях митця, так і на елементах поетичної тональності та образно-виражальних засобах. Епіграфом до всього поетичного доробку М.Ф. Чернявського можна поставити слова-заклик Т.Г. Шевченка, які він неодноразово цитував і якими керувався у своїй творчості: “Свою Україну любіть!”

Використання шевченківських традицій в поезії Миколи Чернівського протягом його творчості еволюціонізувалося. На її початку помітне пряме наслідування ним і тем, і образів, і мотивів, і художніх прийомів, і поетичної манери Т.Г. Шевченка. Нерідко в його твори потрапляють цілі вірші чи окремі шевченківські образи. Часто вдається письменник і до ремінісценцій із “Кобзаря”.

Цілий ряд віршів Чернявського написано в дусі ранніх романтичних поезій і балад Шевченка. Це такі його твори, як : “Не придбаю честі, слави”, “Ніченько, нічко…”, “Кримські гості”, “Наші села” та інші. А такі поезії, стилізовані під народну творчість, як: “Ой зів'яла я” і “Одна я на світі” і своєю тематикою, і засобами образності, і загальною тональністю близькі до шевченківських “Ой одна я, одна” та “Думка” (“Тяжко-важко в світі жити…”).

Постійне творче навчання Чернявського у Шевченка можна помітити і на пейзажній ліриці. І чи не найбільш виразна в цьому плані його поезія-ідилія “Сільський вечір”, що асоціюється з геніально простим і таким поетично вразливим шевченківським віршем “Садок вишневий коло хати”. Автор майстерно зображує ідилічну картину сільського вечора, коли чабан вертається зі степу з отарою, як у Шевченка “дівчата йдуть - пісень співають”, а “захід сонця погасає”, і поступово зникають всі людські турботи, все замовкає під чарами сну.

Досить помітний шевченківський вплив і в тематичному розвої поезії Чернявського. Особливо це стосується історичної тематики, художнього зображення подій, присвячених минулому України: козаччині, хмельниччині, визвольній війні тощо. І найбільш показові в цьому його поетичні твори “Козаки”, “Батуринські руїни”, “Богданова інтродукція”, “Богданова слава”, “Князь Дорошенко” та інші. Традиції Шевченка стосуються і трактування самих і сторичних подій, і їх оцінки, і героїв тих вікопомних для України часів, художньо інтерпретованих письменником. Згодом, в часи першої російської революції 1905-1907 років, поет, осмислюючи ті буденні дні, асоціює їх з Коліївщиною і визвольною війною українського народу під проводом Богдана Хмельницького. При цьому він актуалізує минулий історичний досвід, що допомагає кращому розумінню сучасних подій. Інтерпретуючи історичні події і спираючись при цьому на традиції Т. Шевченка, М. Чернявський постає поетом-новатором, що особливо помітне на ідейному спрямуванні його історичних творів, характері історизму, елементах художності.

Як в свій час Шевченко, Чернявський запоруку звільненні народу України та його соціальне та національне відродження вбачає в активній боротьбі. І як колись Шевченка, його тривожить пасивність народних мас, відсутність “революційної ситуації”. Тому він слідом за своїм вчителем звертається до своїх сучасників із палким закликом згадати славне минуле, пробудитись до активної діяльності:

Сини України! Згадайте минуле,

Згадайте славетних гетьманів діла,

Змагання народні - і серце заснуле

Розбудить, зогріє надія жива!

Поступово, з роками, поезія Чернявського все більше проймалася оптимізмом, шевченківською вірою в народ і його щасливу долю - “Вірте у геній народу!” - проголошує він в поезії “Мій заповіт”. Та найбільш показові в цьому вірші поета “Ти не загинеш, Україно”, “Прийде час і будуть люди”, “Вандалам, що зруйнували пам'ятник Шевченка в Києві”. Перший з них, написаний ще 1889 року, -- це гімн незалежності України, нескореності її народу, красі її мови і вірі в майбутню щасливу долю:

Ти не загинеш Україно!

І мова прадідна твоя.

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре навік. І світ-зоря,

Твоя свята зоря засяє...

А вже сама назва другого вірша (“Прийде час і будуть люди”) асоціюється з пророчим шевченківським:

І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі.

Третій з вищеназваних віршів Чернявського завершується афористичною кінцівкою: “Ви в силі знищить монумент, але не Україну”, що виражає віру автора в безсмертя України, її народу і його духовності.

Так само, як і Шевченко, Чернявський розумів і підносив роль рідної мови, як “життя духовного основу”, відзначав силу, красу і незнищеність рідного слова, а його вищим взірцем вважав слово безсмертного Тараса:

Ні, не умре наколи мова,

Якою син співає твій,

Якою люд скликав Підкова,

Богдан славетний і Палій,

Якого Січ буйна пишала,

Якого наш Кобзар співав...

Таким чином, творчо засвоївши спадщину свого великого попередника, для якого вищим смислом творчості було самовіддане служіння Україні, Чернявський слідом за Шевченківським

“Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену самого бога,

За неї душу загублю”

у вірші - присвяті “Україні” проголошує:

Тобі єдиній я співаю,

Тобі вінок я заплітаю,

Тобі віддам і душу я.”

І це не було для письменника просто позою, манірною декларацією, красивими словами, а стало його переконанням, змістом усього життя, присвяченого рідній Україні і рідному народові.