Семантика казкового мотиву

Небилицями ж слід вважати ті мовні утворення, які мають хибні пресуппозиції [13, с. 92].

У літературі, присвяченій метафорі, зустрічаємо твердження, що “одним із основних засобів творення метафори є порушення семантичної сполучуваності лексичних одиниць” [14, с. 59]. Цю основну особливість творення метафори знаходимо й в інших джерелах [15, с. 293; 2, с. 609, 483].

Найяскравішою паралеллю до казкових метафоричних образів є загадки, які здебільшого побудовані на різного роду порушеннях семантичної сполучуваності лексичних одиниць, що позначають якісь об'єкти, у реальності також не сумісні [16, с. 81, 128, 205].

Казкові образи, казкові мотиви, казки треба розуміти не номінативно, а метафорично, кожного разу за планом виразу метафори відшукуючи план змісту її - значення, семантику, бо казки - це результат метасеміозису, переходу від прямої номінації до непрямої, метафоричної.

Визначення параметрів змістовного наповнення української народної казки дасть змогу точніше визначити жанр так званої “чарівної” казки, обґрунтувати національну приналежність української казки, виявити телеологію цього важливого культурного явища в житті українського народу та місце казки в культурі українців протягом всієї історії їхнього існування - від часів праісторичних, ще індоєвропейських, до сьогоднішнього часу.

Розглянемо в цій розвідці казковий мотив “герой казки перекидається мухою і влізає в хату через комин” та виявимо його семантику, яка знаходиться в плані змісту цього мотиву.

Сватання є обрядом, у якому з самого початку не бере участі парубок. Він разом із старостами приходить до дівчини, але спочатку до хати не заходить. Про таку особливість звичаєвої поведінки парубка на сватанні пише Хв. Вовк у праці “Студії з української етнографії та антропології”: “Жених… зостається… у сінях”[8, с. 230].

Про таку звичаєву поведінку парубка довідуємося й з інших етнографічних джерел, присвячених опису обряду сватання, у яких говориться, що під час сватання, з самого його початку, старости, прийшовши, заходять до хати, а парубок залишається або на подвір'ї, або в сінях. Його покличуть у хату аж тоді, коли дівчина дасть свою згоду на одруження. До того часу парубок безпосередньої участі у сватанні не бере й того, що відбувається в хаті, де знаходяться старости й батьки дівчини, він не бачить, а про перебіг процесу сватання він може тільки чути (слухати). Прислуховуючись (підслуховуючи), парубок довідується, що сватання проходить успішно, а тому позитивне завершення його приведе до очікуваного весілля. Така етнографічна семантика лежить в основі казкового мотиву “герой казки непоміченим, бо перетвореним на муху, підслуховує розмову казкових персонажів, з якої він довідується про подальші казкові події, які в плані змісту означають весілля, яке звичайно відбувається після позитивного сватання”.

Проаналізуємо уривок із казки “Іван Фат-Фрумос”, казкового сюжету СУС 300 А “Бій на калиновому мосту”[17, с. 104-105], який у плані змісту відповідає сватанню.

“Приїхав Іван до дому і побачив, що туди не добратися - все укріплено і кругом замки. Він перекинувся мухою і вліз у хату через комин. А там були жони всіх трьох зміїв та їх мати.

Каже мати зміїв:

Немає щось наших. Хоч би не порубав їх Фат-Фрумос.

А Фат-Фрумос слухає.

Одна жінка каже:

Фат-Фрумос сильний, але я зробилася б керницею, він би

випив з неї води і вмер.

А я перекинулася б у виноград, - сказала друга жінка. - Він би покуштував того винограду і так би й умер.

А третя каже:

А я перекинулася б у сад. Він би покуштував яблуко і вмер.

Іван це чує. Стара баба, мати зміїв, каже:

Йдіть та подивіться, як там Сонце.

Іванові тільки цього й треба, бо він не знав, де Сонце.

Всі три жінки побігли до комори. Сонце було там замкнене у скриню. Жінки йдуть, а він ззаду мухою летить. Ті подивилися і забрались назад, а Іван відкрив скриню і випустив Сонце. Мати й жінки зміїв побачили, що настав день. Значить, Фат-Фрумос Сонце визволив! Вилетів мухою через комин, на коня і драла!”[18, с. 110-111].

Підставою вважати цей уривок не за номінативний текст, а за метафоричний, тобто за такий, що має план виразу й план змісту, є те, що в ньому містяться деякі алогізми з точки зору здорового глузду, які на рівні поетики є оксиморонами або небилицями: “герой казки перекидається мухою і влізає у хату через комин”; “жони трьох зміїв та їхня мати”; “мати зміїв розмовляє людською мовою”; “можливість перетворення однієї із дружин змія на криницю”; “можливість смерті від випитої води з криниці”; “можливість перетворення другої дружини другого змія на виноград”; “можливість смерті від куштування винограду”; “можливість перетворення третьої дружини третього змія у сад”; “можливість смерті від куштування яблука”; “сонце замкнене у скрині, яка знаходиться в коморі”.

Перетворення героя казки на “муху”, що є одним із різновидів засобу реалізації метафори і результатом реалізації імпліцитної парономастичної метафори словом “муха” слова “вуха”, яка можлива в українській мові, де існують ці слова в такій формі.

Носії української міфопоезії усвідомлюють та маніфестують співзвучність слів “муха” і “вуха”, тому ці два слова, які утворюють паронімічний ряд, зустрічаються в римуванні, яке є одним із різновидів парономазії, зокрема в римуванні в прислів'ї “Шаленая муха вкусила за ухо”[19, с. 180] (кажуть так про того, хто не відомо з якої причини сердиться). Пов'язаність слів “муха” і “слуху” (“слух”, у свою чергу, пов'язаний, природно, з “вухом”) спостерігається також в українських фразеологізмах: “чутно, як муха летить”; “чуть, коли муха пролетить”, які мають значення “стає дуже тихо”, а також у фразеологізмі “так тихо, що чуть, коли і муха пролетить”, який вживається для підкреслення надзвичайної тиші” [20, кн. 2, с. 960].

Крім аспекту обряду сватання, що тут аналізується докладно, у плані змісту казкових мотивів, знаходяться ще кілька аспектів обряду сватання:

обряд, у якому беруть участь дві сторони: сторона парубка й сторона дівчини (“Іван”; “жони трьох зміїв та їх мати”);

обряд, у якому беруть участь дві сторони: сторона парубка й сторона дівчини, які мають бути не кровними родичами (ворожість жон трьох зміїв та їх матері до героя казки, Івана, намір жон трьох зміїв перетворитися на “криницю”, “виноград” і “сад” для того, щоб Іван від них умер);

обряд, у якому сторона парубка є активною, а сторона дівчини - пасивною (сторона дівчини, жони трьох зміїв та їх матір, знаходяться в хаті, а герой казки, Іван, перекидається мухою і влізає в хату через комин);

обряд, у якому старости або заходять у хату або ні (старости або приходять сватати дівчину, або ні) - альтернатива, яка стосується дівчини (герой казки, Іван, перекидається мухою і влізає в хату через комин);

обряд, у якому, хоч і відіграють важливу роль старости, та все ж головною особою на ньому є парубок (двоє старостів у цьому казковому епізоді, який у плані змісту відповідає сватанню, відсутні, а до хати, де живе дівчина потрапляє сам парубок: Іван перекидається мухою і влізає в хату через комин);

обряд, який здійснюється тільки ввечері (герой казки, Іван дізнається де знаходиться сховане Сонце, відкриває скриню і випускає Сонце, після чого настає день);

обряд, у якому парубок, коли його покличуть до хати, стає в тому місці, де знаходиться хатнє начиння: кочерга, чаплія, віник і т.ін. (Іван перекидається мухою і влізає в хату через комин);

обряд, у якому вирішальне слово належить дівчині (сторона дівчини, жони трьох зміїв, мають намір перетворитися на “криницю”, “виноград”, “сад” і про це дізнається сторона парубка, тобто парубок, Іван);

обряд, після позитивного завершення якого дівчина на весіллі надіне другий золотий вінок (герой казки, Іван, відкриває скриню, у якій було замкнене Сонце, і випускає його);

обряд, після позитивного завершення якого відкривається для парубка й дівчини перспектива весільної комори (сторона дівчини, жони трьох зміїв, мають намір перетворитися на “криницю”, “виноград”, “сад”).

Розглядувана в цьому розділі імпліцитна парономазія можлива в нашій мові, але казковий мотив “перетворення героя казки на муху” зустрічається й у казках інших народів, зокрема в молдавській казці, де він (мотив) може вважатися питомо молдавським тільки в тому разі, якщо два слова “муха” і “вуха” становитимуть у молдавській мові паронімічний ряд. Інакше цей казковий мотив треба вважати запозиченим із тієї мови, у якій слова “муха” й “вуха” є між собою співзвучними, становлять паронімічний ряд. Так само аналізований мотив міг виникнути тільки в того етносу, навіть у тому етнографічному краї України, де за звичаєм прийнято, щоб під час сватання парубок не заходив до хати, а лишався на початку сватання в сінях, аж до того часу, поки дівчина не давала своєї згоди старостам парубка. Тільки після того парубка запрошували до хати.

Виявлені у наведеного уривку казки аспекти обряду сватання, які є планом змісту казкових мотивів, з яких складається цей уривок, у той же час є й положеннями нашої Правди.

Правда:

сватання має бути обрядом, у якому беруть участь дві сторони: сторона парубка і сторона дівчини;

сватання має бути обрядом, у якому беруть участь дві сторони: сторона парубка і сторона дівчини, які мають бути не кровними родичами;

сватання має бути обрядом, у якому сторона парубка є активною, а сторона дівчини - пасивною, тобто парубок має ходити сватати дівчину, а не навпаки;

сватання має бути обрядом, у якому старости або заходять у хату, або ні (старости або приходять сватати дівчину, або ні) - альтернатива, яка стосується дівчини;

сватання має бути обрядом, у якому хоч і відіграють важливу роль двоє старостів, та все ж головною особою на ньому має бути парубок;

сватання має бути обрядом, який здійснюється тільки ввечері;

сватання має бути обрядом, у якому парубок, коли його покличуть до хати, стає в тому місці хати, де знаходиться хатнє начиння: кочерга, чаплія, віник і т. ін.;

сватання має бути обрядом, у якому вирішальне слово має належати дівчині;

сватання має бути обрядом, тільки після позитивного завершення якого дівчина на весіллі може надіти другий золотий вінок, тобто весілля може відбуватися тільки після позитивного сватання;

сватання має бути обрядом, тільки після позитивного завершення якого може відкриватися для парубка й дівчини перспектива весільної комори.

Метафори, які в казці мають імпліцитний характер, нагадують загадки, які містять метафори, побудовані на подібному використанні співзвучності, паронімічності двох слів і мають характер імпліцитно (загадувані) - експліцитний (відгадувані). Подаємо для прикладу кілька таких загадок про голку: “Всіх обшиваю, а сам голий ходжу”, “Увесь світ наряджає, а сама гола ходить”, “Другим шиє, сама гола”, “Хоч сам голий, а других одіває” [16, с. 203].

Наведені загадки побудовані на використанні подібного звучання слів-паронімів “голий” - “голка”, які через свою співзвучність ототожнюються, а через це уподібнюються за функцією до спільної ознаки двох предметів (бути тим, що голе), які беруть участь у метафоризації: “голий” у плані виразу загадки, у власне загадці, “голка” у плані змісту загадки, у відгадці.

Отже, семантикою, яка знаходиться у плані змісту казкового мотиву “герой казки перекидається мухою і влізає в хату через комин”, є один із аспектів українського обряду сватання, а саме, сватання: обряд, у якому з самого початку не бере участі парубок. Цей же аспект сватання є також одним із положень нашої Правди.