Драматургія першої половини ХІХ ст.: різні варіанти вирішення одного соціально-побутового конфлікту

ДРАМАТУРГІЯ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.: РІЗНІ ВАРІАНТИ ВИРІШЕННЯ ОДНОГО СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВОГО КОНФЛІКТУ

У перші десятиріччя ХІХ століття зароджується нова українська драматургія. Вона виникає на традиціях шкільної драми, інтермедії, вертепу. Церковно-канонічний характер драм-містерій був витіснений сценами повсякденного життя, апокрифічними виставами, інтермедіями.

Під впливом німецького просвітителя Лессінга в українській літературно-критичній думці загострюється інтерес до питань теорії мистецтва і художньої творчості. Лессінг вважав, що «театр здатен своїми засобами впливати на «моральну поведінку» людини, показувати трагічні наслідки брутальних пороків та насильства. Морально-дидактична настанова має реалізуватися тут не як відсторонена від життя абстракція, а підпорядковуватися специфічній мові мистецтва. Справжня просвітительська драма спирається не на характеристику промов героїв (класицизм), а на об'єктивний аналіз їхніх вчинків і дій» [1, 15]. Ідеї Лессінга виявилися близькими І.Котляревському та Г.Квітці-Основ'яненку, які реалізували їх у своїй драматургії Г.Квітка-Основ'яненко є автором статті «История театра в Харькове», що описує етапи становлення театру в Харкові, приміщення театру, трупи, репертуар. Так Г.Квітка-Основ'яненко зазначає, що театр у Харкові почав діяти з 1780 року, до складу трупи входило дванадцять акторів, ставились п'єси й балети. Фінансувався театр за рахунок пожертв міського населення. У репертуарі були російськомовні комедії Княжніна «Без обеду домой еду», «Князь-трубочист, трубочист-князь», Сумарокова «Вздорщица», «Скупой», Верьовкіна «Так и должно», Фонвізіна «Недоросль»; опери «Два охотника», «Говорящая картина», «Добрые солдаты», «Розана и Любим», «Любовная ссора», «Несчастье от кареты» та інші.

У 1818 році Іван Петрович Котляревський був призначений директором Полтавського театру. Він виконував не лише адміністративні функції, а й актора та режисера. До написання драматичних творів українською мовою І.Котляревського спонукав ряд причин: відсутність україномовного репертуару, потреба довести і розширити творчі можливості українською мовою, стати на захист українського народу від карикатур на зразок п'єс Шаховського, показати велич простої людини, глибину її душевних поривань.

В основу однієї з перших п'єс І. Котляревського «Наталка Полтавка» покладений дійсний факт. До селянина Мефодія Семижона, який працював у Полтавському театрі, приїхала з села племінниця, силувана матір'ю вийти заміж за писарчука. Дівчина ж вірно чекала на коханого, що пішов на заробітки.

Малоросійська опера, (за жанровим визначенням І. Котляревського) «Наталка Полтавка» - викликала дискусії серед літературних та театральних критиків. І. Котляревському закидали штучність характерів і вчинків героїв, мелодраматизм, невмотивованість розв'язки повісті. Петро Хропко довів, що «зіставлення твору з життям цілком спростовує ці необґрунтовані закиди. Адже існує відмінність між природною чутливістю і штучною, хворобливою сльозливістю. У «Наталці Полтавці» окремі персонажі, зокрема Петро й Наталка, справді показані людьми чутливими, сердечними, але й вони ні в яку афектацію не впадають. Усі їхні вчинки й дії цілком природні, зумовлені характером самих обставин, і ніякого дивування в нас не викликають. Терпилиха, хоч і журиться за долю дочки та й свою, але теж тримається природно. Останній вчинок возного, як ми бачили, теж психологічно обґрунтований» [2, 122].

У «Наталці Полтавці», написаній у 1819 році, Іван Котляревський реалістично зобразив побут українського народу, звичаї, світогляд. Євген Нахлік провів паралелі між драмою Котляревського й епістолярним романом Ж.-Ж. Руссо «Юлія, або Нова Елоїза», зазначивши, що у цих, написаних в різні роки творах є спільні риси: поєднання просвітницької ідеології з сентименталізмом. У «Наталці Полтавці» І. Котляревського головний «конфлікт батьків і дітей... виростає із суперечностей між авторитарними нормами патріархальної сім'ї (насамперед тих, що знаходили своє вираження у батьківському деспотизмі) і правом молодих іти за покликом власного серця» [3, 131].

Творчий доробок українських письменників першої половині ХІХ ст. відрізняється саме поєднанням у межах одного твору ознак різних літературних напрямів. У п'єсі «Наталка Полтавка» конфлікт між почуттями і обов'язком Наталки є результатом зародження посилення уваги до внутрішнього світу людини. У драмі І.Котляревський показує внутрішню боротьбу Наталки: спочатку рішуча відмова возному; згода вийти заміж за першого, хто посватається; молитва до Бога з проханням забути Петра; вияв непокори, заява залишитися самотньою або бути лише з коханим.

У той же час у п'єсі реалістично виведені різні людські типи, які уособлюють різні суспільні і моральні ідеали, характерні риси вдачі.

І. Карпенко-Карий назвав п'єсу «Наталка Полтавка» І. Котляревського «праматір'ю українського театру». Це пов'язано з тим, що драматург зміг у ній відтворити неперехідні цінності для кожного українця: вірність у коханні, повагу до батьків, відстоювання права на щастя. Саме тому драма не знімається з репертуару професійних і аматорських театрів. У Західній Україні п'єсу було перероблено І. Озаркевичем у драму «Дівка на виданню, або На милування нема силування» і поставлено в 1848 році.

Досить цікавим є припущення Євгена Нахліка щодо гармонійного співіснування в п'єсі сентиментальних і просвітительсько-реалістичних елементів, так званої «пісні згоди»: «Для «Наталки Полтавки» як просвітительської п'єси закономірним є виражений у ній ідеал «згоди в сімействі», адже з погляду просвітителів сім'я - це зразкова спільність людей. Водночас у Котляревського йдеться про згоду в ширшому розумінні - згоду в національній громаді, соціальний мир («Де згода в сімействі, де мир і тишина, Щасливі там люди, блаженна сторона. Їх Бог благословляєть, Добро їм посилаєть І з ними вік живеть» [4, 266]. Підносячи до ідеалу національну згоду, автор мислить собі можливість забезпечення її на ґрунті визнання цінності особистості, моральних вартостей народу, шанування патріархально-сімейних традицій, на засадах гуманізму, людяного ставлення до бідних («Коли хочеш буть щасливим, то на Бога полагайся; Перенось все терпеливо І на бідних оглядайся» [4, 292] з одночасним збереженням суспільно-станової ієрархії» [5, 61]. Останнє припущення зумовлене світоглядними позиціями Івана Котляревського, який вважав, що шляхом реформ, просвіти можливо гуманізувати стосунки між різними станами...

Розвитку української драматургії в першій половині ХІХ ст. сприяв своїми творами і діяльністю Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко. Він був директором театру в Харкові, намагався урізноманітнити репертуар. У 20-30-х роках ХІХ століття Квітка виступив із сатиричними російськомовними комедіями «Приезжий из столицы, или суматоха в уездном городе», «Дворянские выборы», «Турецкая шаль», «Шельменко - волостной писарь», «Ясновидящая», у яких використано принципи сатири класицизму - різкий поділ персонажів на позитивних і негативних, їх статичність, вживання імен-ярликів.

Українською мовою Г. Квітка написав «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Щира любов, або Милий дорогше щастя», «Бой-жінка». Григорія Федоровича можна назвати першим українським комедіографом. Його драматичні твори поєднують у собі ознаки різних жанрів: комедії, інтермедії, «міщанської драми», комічної опери.

Кращою у драматичному доробку письменника є комічна опера «Сватання на Гончарівці», написана в 1835 році під впливом «Наталки Полтавки» І. Котляревського. Твір спочатку мав назву «Сватання», а під час постановки на сцені було додано «на Гончарівці». Відомо, що Квітка кілька разів брався за написання комедії. Перші два варіанти відповідно мали назви «Отак ти москаля одури!» і «Купала на Івана». Автор зрозумів, що ці спроби не є високо художніми творами. Лише третя редакція стала довершеним твором драматургії. В основі твору - соціально-побутовий конфлікт - бідний кріпак Олексій не може одружитися із заможною, «вільною» Уляною. Як зазначає О.Гончар, «у побудові драматичного конфлікту, в організації й спрямуванні дії втілюється просвітительсько-гуманістична ідея віри в людину, в силу її розуму й твердої волі. Людина виступає творцем своєї долі» [6, 66]. З подібним розв'язанням конфлікту в драмі ми вже зустрічалися в «Наталці Полтавці» І.Котляревського, коли Наталка обстоює право на власне життя, кохання. Але в п'єсі Котляревського перешкодою була соціальна нерівність, у «Сватанні на Гончарівці» - кріпацтво. Просвітительські світоглядні позиції Г.Квітки, його віра в ідеальний суспільний лад дають можливість розв'язати конфлікт мирно: Уляна виходить заміж за кріпака Олексія завдяки кмітливості відставного солдата Скорика, бо в нареченого «пани добрі». Як Наталка і Петро з драми І.Котляревського, так і Уляна й Олексій представляють найкращі риси українського народу: щирість, доброту, працьовитість, повагу до старших, вірність. Реалізм зображуваних подій, людських характерів органічно поєднуються з вимогами театрального мистецтва, що зумовило їй довге сценічне життя. В Західній Україні вона була перероблена І.Озаркевичем на комедію «Жених навіжений».

Новою інтерпретацією сюжету про нерівний шлюб є драма Тараса Шевченка «Назар Стодоля». І Франко вважав розв'язання конфлікту драми «Назар Стодоля» невмотивованим. Відгуки критиків були суперечливими, зокрема О.Огоновський зазначив: «Не один критик міг би Тарасові закинути, що він не придержувався теоретичних правил драматургії. Та ніде й правди діти, в сім творі нема одвітної зав'язки драматичної, і із-за того інтрига розв'язується вельми швидко, мов-то знічев'я.

Появі драми «Назар Стодоля» Тараса Шевченка передувало кілька спроб. Під час перебування в 1841 році в Петербурзі Якова Кухаренка, який привіз свою п'єсу «Чорноморський побит», Шевченко написав драму в трьох актах «Данило Рева», що була першою редакцією «Назара Стодолі». «Никиту Гайдая» письменник переробив на драму «Невеста». Тексти цих творів до нас не дійшли, як і текст п'єси «Спящая красавица». «Назара Стодолю» Шевченко написав у 1842 році, і 1844 року драму було поставлено в Петербурзькій медико-хірургічній академії. Надруковано ж текст українською мовою лише в 1862 році в журналі «Основа» Пантелеймоном Кулішем. У 20-х роках ХХ століття виникла дискусія щодо авторства драми й її жанру. Літературознавці називали твір мелодрамою через «поділ персонажів на дві певно окреслені групи, відсутність логічності і стрункості в розгортанні інтриги, недостатня психологічна характеристика героїв. Усі персонажі розкладаються на полички за наперед заданою схемою, а аналіз їхнього внутрішнього світу відсутній...» [7, 488].

Але проглядає неузгодженість між сценічною долею п'єси і відгуками критики. Про успіх театральних постановок писали А.Бучма, Б.Варнеке, О.Борщаговський, М.Йосипенко та інші. Що ж зумовило його? Очевидним є той факт, що Шевченко використав вже традиційний для української драматургії сюжет: перешкоди до щастя закоханих через майнову нерівність. Цей же сюжет у «Наталці Полтавці» І.Котляревського та «Сватанні на Гончарівці» Г. Квітки-Основ'яненка. Особливістю драми Тараса Шевченка є той факт, що події, зображені у творі, висвітлюють життя українського народу XVII століття, в добу Хмельниччини. Шевченко реалістично зображує класові суперечності того часу, прагнення козацької старшини збагатитися. Сотник Хома Кичатий мріє породичатися з чигиринським полковником Молочаєм, видавши за нього єдину доньку Галю, й таким чином зробити кар'єру.

Основний конфлікт в творі розгортається між Хомою Кичатим і Назаром та Гнатом Карим. Вони уособлюють козацтво, якого сотник боїться, бо не дадуть можливості досягти омріяного.

У історично-побутовій драмі Тараса Шевченка «Назар Стодоля» поєднано традиційний побутовий конфлікт з героїчним оспівуванням минулого України, поглиблено традиції І.Котляревського й починання М. Костомарова.

Література

Лімборський І. Готхольд-Ефраім Лессінг і українська література // Укр. літ. в загальноосв. шк. - 2003. - № 6. - С. 15-17.

Хропко П. Становлення нової української літератури. - К., 1988.

Нахлік Є. «Нова Елоїза» Ж.-Ж. Руссо і «Наталка-Полтавка» І. Котляревського // Всесвіт. - 1989. - №12. - С. 130-132.

Котляревський І. Енеїда. Наталка Полтавка. Москаль-чарівник. - К.: Дніпро, 1987.

Нахлік Є. Творчість Івана Котляревського: замовчувані інтерпретації. Дискусійні проблеми. Спроба нового прочитання. - Львів: Олір, 1994.

Гончар О. Природа художнього конфлікту в комедії Г. Квітки-Основ'яненки «Сватання на Гончарівці» // Дивослово. - 2003. - №11. - С. 66-68.

Шевченкознавство: підсумки й проблеми. - К.: Наук. думка, 1975.