Життєвий і творчий подвиг Івана Франка

Життєвий і творчий подвиг Івана Франка

Є поети осені і є співці весни. Є письменники, що пишуть для дітей, інші - для молоді, ще інші - для дорослого читача. Наш Іван Франко (1856-1916) глибинне збагнув світ дитини, найніжніші тремтіння серця юнака і юнки, затамовані переживання зрілої людини. Іван Франко є письменником усіх пір року і пір життя людського, усіх етапів історичної долі народу - минувшини, сьогодення й майбуття. Івана Франка ми називаємо Каменярем за його завзятість у боротьбі із перешкодами на шляху прогресу, універсальним генієм - за всеосяжність охоплення життя, розмаїття поставлених проблем; нашим національним пророком, бо він звершував безнастанний подвиг - вів свій народ до щасливої долі. Титаном праці теж величаємо Франка.

"Сорок літ я трудився, навчав", - каже у Франковій поемі "Мойсей" пророк і вождь. Так мав право сказати і Франко про себе, котрий із сорока літ праці не змарнував жодного дня. Він написав близько шести тисяч творів. Їх найповніше видання - п'ятдесят томів. Але ще багато творів не увійшло до 50-томника.

Життя в Івана Франка було цікаве, різноманітне і бурхливе. З дитинства (народився у селі Нагуєвичі теперішньої Львівської області) він виніс у своїй поетичній душі "пісню і працю" мамину та розум і вболівання за громадські справи батька-коваля. У гімназії вивчив п'ять мов. Українською, польською, німецькою писав вірші. З грецької та латинської ще в гімназії багато перекладав. Знав старослов'янську, чеську, російську, ідиш, пізніше вивчив французьку, англійську, угорську, італійську. Майже всі вірші "Кобзаря" читав напам'ять.

За життя І. Франка протягом майже сорока років вийшло десять збірок його поезій: "Балади і розкази", "З вершин і низин" (виходила двічі), "Зів'яле листя", "Мій Ізмарагд", "Із днів журби", "Semper Tіro", "Давне і нове", "Вірші на громадські теми". "Із літ моєї молодості". Це ціла поетична скарбниця, блискучі І дзвінкі мистецькі дорогоцінності. У своїх пошуках поет-новатор часто досягає вершин досконалості. Перш за все І. Франко визначився як поет-громадянин. Його політична лірика - оригінальне надбання української культури. А вершиною її можна вважати знаменитий пролог до поеми "Мойсей". Мотив служіння народові розвивається і виростає в поезії Франка до апофеозу боротьби за людину, її волю і щастя: "Лиш боротись - значить жити". Та у наймужніших бувають "хвилини розпачу" і "дні журби". У такі часи народилася найкраща збірка Франка, поезії якої стали шедеврами української і світової лірики, - "Зів'яле листя" (1896).

Окремий принадний дивосвіт І. Франка - то прозові оповідання, новели, образки. Ще в більшій мірі, як у поезії, задумав письменник у своїй прозі відобразити широчінь і глибину життя. Цей велетенський задум реалізував прозаїк у десяти повістях і романах і в ста п'ятнадцяти оповіданнях, новелах, образках. Майже всі його прозові твори мають захоплюючий сюжет, вони пересипані життєвими деталями, чується у них гомін живого слова. У цілій низці оповідань письменник змалював життя дитини ("Малий Мирон", "У кузні", "Під оборогом", "Мій злочин", "Грицева шкільна наука", "Олівець" та ін.). Новаторським є роман "Борислав сміється". Значним внеском в українську літературу стали драми І. Франка ("Украдене щастя", "Учитель" та ін.), романтичні драматичні поеми. Важливе місце у багатогранній діяльності Франка займають переклади з європейських літератур.

І. Франко не обминув жодного видатного явища національного та світового письменства. Вісімнадцять томів у п'ятдесятитомному зібранні творів відведено вибраним працям ученого у царині теорії й історії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології. Його перу належить понад ЗО розвідок про Т. Шевченка. Такою науковою студією, як "Із секретів поетичної творчості" І. Франка, могла б пишатися будь-яка європейська література. Франків "Науково-літературний вісник" об'єднав навколо себе письменників, критиків, публіцистів з усієї України. Громадський діяч І. Франко зазнав немало горя, утисків, кайданів і тюрем. Досить згадати, що чотири рази його судили й замикали за грати. "Такої великої голови в цілій Австрії нема", - почув якось у свої шкільні роки Василь Стефаник про розум і вченість Франка від простих людей. Але отого вченого, перед яким схиляли голови закордонні університети і академії, за Австрії не допускали до викладання у Львівському університеті. А все через "політичне минуле" (належності до насправді неіснуючої таємної соціалістичної організації, підбурювання проти "законного порядку" тощо). Громадська діяльність І. Франка була невтомною на всіх етапах його життя.

Видаючи у 1914 р. збірку "Із літ моєї молодості", він у передмові зазначав, що його праця наснажувалася ідеями служіння інтересам рідного народу та загальнолюдського поступу. "Тим двом провідним зорям я, здається, не спроневірявся досі, ніколи і не спроневіряюся, доки мого життя". Коли на початку XX ст. на західноукраїнських землях формувалися загони січових стрільців, Франко радісно привітав цей національно-визвольний рух. Він подарував молодим краплю свого натхнення - бойову маршову пісню "Гей, Січ іде". До останніх днів вірив у неминучість національного відродження рідного народу. Вважав себе пекарем, який випікає хліб для щоденною вжитку. Та творчий доробок І. Франка став для нас духовною програмою і скарбом неоціненним, який не вичерпається ніколи.

Боротьба добра і зла в поемі Івана Франка "Мойсей"

Поема "Мойсей" - вершинний твір Івана Франка, окраса і гордість вітчизняної літератури. Це глибокий філософський твір про майбутнє українського народу, про взаємини вождя і народу в процесі наполегливого шукання "обітованої землі", про майбутні сили мас, здатних висунути із свого середовища в процесі революційного руху проводирів, що приведуть до перемоги.

Поема писалася одним подихом, на великому творчому піднесенні. Цьому значною мірою сприяли тогочасні революційні події, що животворною силою наснажували думку поета. Покладена в основу твору біблійна тема, по-своєму переосмислена Франком, набуває актуального значення: у старі релігійні образи і картини Франко вклав новий революційний зміст, глибоку філософську думку.

В передмові до твору І. Франко писав, що основною темою поеми він зробив смерть Мойсея, як пророка, не визнаного своїм народом. Конфлікт Мойсея з народом коріниться не в егоїстичних прагненнях його як вождя і пророка. Мойсей - втілення безмежної доброти і відданості своєму народові:

О Ізраїлю! Якби ти знав,

Чого в серці тім повно!

Якби знав, як люблю тебе,

Як люблю невимовно!

Але втомлений, фізично і духовно, народ стає жертвою провокації Мойсеєвих ворогів - Датана і Авірона, - зневірюється в доцільності походу, перетворюється на юрбу "номадів лінивих". Це призводить до сутички Мойсея з народом, а далі й до цілковитого розриву з ним. У конфлікті з народом - трагедія Мойсея як пророка. Демон зневіри Азазель отруює його душу сумнівами, вириває з неї розпачливий крик: "Одурив нас Єгова!" За зневіру цю Мойсей був покараний: він помер на порозі землі своїх предків, побачив її, але не вступив на неї. Та безмежна відданість своєму народові не пропадає марно. Смерть самотнього вигнанця - Мойсея - піднімає народ до нового походу на чолі з "князем конюхів" - Єгошуа - і продовження свого нелегкого шляху, бо щасливе майбутнє було вже близько. Ніщо не в силі спинити переможний рух народу, бо народ є творцем історії, йому чужий всякий застій, тупцювання на місці. Цю філософську думку І. Франко розвиває у всій поемі. Саме тому він робить народ головним героєм свого твору. Таким чином, поет показав, що вождь народу не може мати жодних хитань і сумнівів у справедливості обраного ним шляху. Зневіра в сили народу, навіть миттєва зневіра - злочин, який заслуговує на покарання. Мойсей відданий своєму народові, беззавітно любить і бореться за його визволення, але на хвилину він схибив у своїй вірі. За це зазнав жорстокого покарання. Вождь повинен бути цільною людиною, бути завжди зі своїм народом, вірити в його сили.

Поема "Мойсей" стала улюбленим твором революційної молоді як на Україні, так і в Росії. Навіть в часи повної зневіри, коли здавалося, що ніякого просвіту в житті уже не буде, Франко знову й знову ставав до боротьби. Силу йому повертало все те ж почуття любові до людини і високої відповідальності перед трудящими, суспільна праця на їх користь.

Мої роздуми над поемою І. Франка "Мойсей"

Твори Івана Франка хвилюють і захоплюють сучасного читача. Написані геніальним майстром слова, вони є згустком болю письменника, для якого доля свого народу була головною проблемою життя і творчості.

Саме в поемі "Мойсей". яка є вершиною у літературній спадщині Каменяра, поет осмислює історичну долю українського народу, трагічні шляхи його буття.

Поема починається прологом, в якому визначається адресат -- український народ:

Народе мій, замучений, розбитий.

Мов паралітик той на роздоріжжю.

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Цей ліричний зачин звучить як заповіт автора, його лірична сповідь, пророче послання своєму народові.

І. Франко переосмислив біблійну легенду про Мойсея в аспекті проблеми визволення свого народу від гніту. Зображуючи стародавніх ізраїльтян, письменник мав на увазі своїх знедолених земляків-українців. Автор пише, що сорок років євреї блукали пустелею, щоб відшукати обітовану Палестину. Цей тернистий шлях ізраїльтян нагадує читачеві трагічні сторінки історії українського народу який віками боровся за свою волю. В поемі Мойсей показаний як вождь народу, але одночасно і самовідданий його слуга, що має за мету привести ізраїльтян до нового, щасливого життя. Хоча фізично Мойсей досить слабкий, та "в очах його все щось горить, мов дві блискавки в хмарі".

Йому бридке оте низьке, напівтваринне існування, що охопило його табір. І коли народ, підбурений Датаном і Авіроном, перестав вірити Мойсеєві, той закликає людей не коритися обставинам, а йти далі.

"Мов дітям безумним" Мойсей, своєму народові розповідає казку про те, як дерева обирали собі короля. Жодне з розкішних дерев не захотіло служити людству, лише терен погодився:

І служитиму зайцю гніздом,

Пристановищем птаху,

Щоб росли ви все краще, а я

Буду гинуть на шляху.

Письменник розкриває суть казки:

Дерева -- се народи землі,

А король у їх колі --

Божий вибранець, син і слуга

Господевої волі.

З казки випливає, що людина, яка є справжнім проводирем, повинна бути безмежно вірною своєму народові. Вола мусить усвідомлювати його інтереси й прагнення, адже саме на неї покладена така важлива місія -- бути завжди там, де хтось потребує допомоги. Мойсей покидає свій народ, який пізніше відчуватиме свою провину перед ним. Пророк помирає, але ідеї, яким він служив, не загинули. Новий вождь Єготуа піднімає народ до звитяжного бою. Ніхто не зможе спинити переможний рух народу, адже він є творцем історії. Як бачимо, Каменяр у своєму творі висвітлив важливу і на сьогоднішній час проблему єдності вождя і народу.

Прочитавши цей прекрасний твір, починаєш думати і аналізувати сучасні події, адже зараз наш народ перебуває наче в пустелі. Ми чекаємо якихось змін, але, на жаль, немає серед нас Мойсея чи Єготуа, немає відданого масам вождя, який би допоміг народові зробити нашу країну багатою і в економічному, і в духовному плані. Ми в цей час, як ніколи, повинні усвідомлювати свою причетність до батьківщини, яка зветься Україною. Отже, повинні дбати насамперед про її культурний розвиток, а саме: припадати спраглими вустами до національної мови, звичаїв. Наші юні громадяни України зараз отримують нові українські паспорти. Це дуже добре, що вже маємо свій паспорт, але зовсім незрозуміло, чому в ньому передбачено дублювання записів російською мовою? Заради чого це робиться? Наша мова, культура не зможе розквітнути повною мірою в таких умовах, а вона варта того, щоб посісти гідне місце у світі. І куди дивляться наш президент і депутати? 1 чи знайдеться все ж таки серед нашого народу справжні Мойсей чи Єготуа, шановне товариство?

Кожен народ має душу. Народна душа -- це співці слова і духу народного. Одним із них є Іван Якович Франко. У поемі «Мойсей» він висвітлює проблему відносин між вождем і народом. Вождь і народ -- це дві частини одного цілого. Якщо не буде першого -- то не буде й другого, і навпаки.

Вождь веде свій народ до кращої долі. Він бачить те, чого не бачать інші, й бажає передати їм свої знання, вкласти в них свою душу і своє серце. Якщо народ -- це тіло, то вождь -- це його очі. Чи багато здатна зробити сліпа людина? Ні. Та нікому не потрібні очі, якщо вони вже не здатні бачити, бо вождь, що втратив свій народ, втратить і свій зір, що сягає в майбутнє...

Але яка доля у поводиря нації? Вона значно тяжча за долю звичайної людини, адже передбачає громадянську відповідальність. Народ лякається труднощів, які чекають його на шляху по пустелі, і євреї відвертаються від Мойсея. Але пророк живе своїм народом і не може викинути зі свого серця любов до тих, хто відрікся від нього. Мойсей стає на перехресті й не знає, яку дорогу обрати. Якщо він обере можливість залишитися зі співвітчизниками, то зрадить Бога, у якого свято вірить. Якщо ж він буде далі виконувати свій обов'язок, то або помре, або буде змушений назавжди покинути єврейське плем'я.

Зіткнулись два почуття: обов'язку та любові до народу. Перемогти не може ні перше, ні друге. Обидва є рівними для пророка, і він не знає, якому віддати перевагу. Тому Мойсей іде молитись, відчуваючи, що молитва допоможе йому. І дізнається, що євреї дійдуть до обіцяної землі, але його вже не буде з ними. Мойсей помирає, але його совість чиста, бо він знає, що прожив життя не марно, віддавши його своєму народові.

Іван Франко -- також пророк, бо він присвятив власну працю високій меті: боротьбі за кращу долю українців. Своєю творчістю він закликає завжди йти вперед, ніколи не опускати руки. У поемі «Мойсей» автор показав, що навіть ті люди, що довго перебували у неволі, сорок років блукали по пустелі, знайшли своє щастя, бо їх до нього привела наймогутніша сила і найбільший скарб -- народний дух.

Ми маємо цю силу в собі, і тому Україна колись обов'язково відродиться й займе у світі те місце, яке їй по праву належить.