Подорож Рільке до України

ПОДОРОЖ РАЙНЕРА РІЛЬКЕ ДО УКРАЇНИ

Становлення Рільке-поета завершується на рубежі XX століття, його творчу зрілість засвідчують дві знамениті збірки - "Книга годин" (1901- 1905) і "Книга картин" (1902, 1906). Знаменну роль у появі цих книжок відіграли мандрівки письменника Росією та Україною, що відбулися в 1899 і 1900 роках.

Під час першої недовгої подорожі (квітень-травень 1899 року) він побував у Москві й Петербурзі, де в основному знайомився з російською культурою. Найбільш хвилюючою подією в Москві стали для Рільке відвідини Льва Толстого. Друга, триваліша подорож, охоплювала весну й літо 1900 року. Поет продовжує вивчення російської культури й знову, цього разу в Ясній Поляні, відвідує Толстого. З Ясної Поляни Рільке їде в Україну і на початку червня 1900 року прибуває до Києва, де живе близько двох тижнів. Після Києва розпочалося майже двомісячне паломництво Рільке по Україні й по Волзі - знайомство з народною, "глибинною Руссю", її особливим світовідчуванням, яке вабило поета обіцянкою подолати "механічність життя" і відчуженість людини. Вирушивши Дніпром "в край чудової України", він пливе до Кременчука, а потім поїздом їде до Полтави. Звідти - до навколишніх сіл, щоб "природу і людей зблизька побачити". Ці враження відбилися у віршах "В оцім селі стоїть останній дім...", "Карл XII, король шведський, мчить по Україні", де бачимо характерне для Рільке сприйняття українського пейзажу "під знаком вічності", на тлі безмежного часу та простору. Останнім етапом українських мандрів поета був Харків, звідки він повернув на Волгу.

Поет зацікавлено ознайомився з Києвом, Дніпром, доїхав до Кременчука, Полтави, Харкова. Подорож розбудила інтерес до історії Русі, Україна пробудила реальне відчуття масштабності природи, величі й безмежності: «Згадую оце полтавські степи, надвечірні зорі, хатки, і охоплює душу сум, що мене там немає».

Зацікавився Рільке українським фольклором. Про це свідчать не лише записники, але й твори поета: «Як старий Тимофій співав помираючи», «Пісня про Справедливість». Персонажів цих оповідань ріднить любов до народної української пісні - швець Петро і старий Тимофій дбають, щоб пісня, в якій живе душа народу, не вмерла. Приваблювала Рільке й постать Т.Шевченка. Поет познайомився з творами Кобзаря в російських перекладах, а під час мандрів Україною відвідав його могилу в Каневі.

Поет також захоплюється староукраїнською літературою, читає Нестерову «Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім», «Києво-Печерський патерик»).

Рільке вивчав російську мову, захоплено читав класиків російської літератури й перекладав німецькою мовою Лермонтова, Достоєвського, Чехова та інших письменників. З глибоким інтересом і любов'ю вивчав поет "давні церкви й собори, в яких багато старих картин і дорогоцінних реліквій". Києво-Печерська лавра згадується в "Книзі годин" у колі безсмертних творінь людства - Венеції, Рима, Флоренції, Пізи й Троїце-Сергієвої лаври. У свідомості поета знову й знову постає образ церкви ("церкви десь на сході"), який у поезії "Ти монастир Господніх ран" чітко прибирає форму Києво-Печерської лаври.

У цілому ж подорожі 1899 та 1900 років стали для Рільке важливим кроком у пізнанні слов'янського світу, в освоєнні його духовних і культурних цінностей. Саме зустріч з Росією і Україною стала для Рільке тим поштовхом, який пробудив у ньому нове відчуття природи, реального світу. Він відчув себе причетним до глибинних джерел буття, могутніх витоків стихійних творчих сил природи. Це та сама "жадоба реального", котра знайшла вираження в подальшій творчості поета. Суть митця - в нерозривному, повному й органічному зв'язку зі світом і речами,- проголошує Рільке у вірші "Смерть поета": "Ті люди, що живим поета знали, не відали, яким єдиним він зі світом був: його лицем ставали ці води, гори, ниви цих долин".

Нове світовідчування Рільке, яке він вважав "дарунком Русі", знайшло своє поетичне вираження у "Книзі годин" (1901 -1905), яка складається з трьох циклів - "Книги чернечого життя", "Книги прощ" та "Книги убозтва і смерті". Вона написана від імені "київського ченця" як його молитовне звернення до Бога.

Рільке мав великий вплив на модерну поезію різних народів, у тому числі й на українську.

Отже, загалом враження Рільке з відвідин України 1899 і 1900 років позначилися на циклі «Книга про чернече життя», збірці «Часослов», як також на книжці коротких розповідей «Про Господа Бога та інше» (1900). Враженнями цієї подорожі навіяні вірші Рільке з «Книги про паломництво».

Зацікавившися тоді «Словом о полку Ігореві», Рільке переклав його у 1902--1904 рр. (опубліковане 1930 року).

Твори Рільке перекладали українською мовою Микола Зеров, Микола Лукаш, Майк Йогансен, О.Луцький, Юрій Клен, Леонід Мосендз, Михайло Орест, Р.Курінна, О.Зуєвський, Микола Бажан, Дмитро Павличко, Василь Стус, Мойсей Фішбейн, Б.-І. Антонич та інші. Окремою збіркою вийшли переклади Р. Б. Кравцева під назвою «Речі й образи» (1947).

Про Рільке й Україну писали Євген-Юлій Пеленський (1935) й Олекса Ізарський (1952).