Звернення до Х. Босха, П. Брейгеля старшого та Ф. Гойї у поезії В. Базилевського як зразок міжкультурного діалогу

2

УДК 821.161.2 - 1.09: 929 Базилевський

Звернення до Х. Босха, П. Брейгеля старшого та Ф. Гойї у поезії В. Базилевського як зразок міжкультурного діалогу

The address to H. Bosh, P. Braigel' Elder and F. Goya Elder in poetry of V. Bazylevsky as a model of dialogue between cultures

Сергій Литвиненко

м. Переяслав-Хмельницький

Анотація

У цій статті розглянуто звернення до художників Х. Босха, П. Брейгеля Старшого та Ф. Гойї у поезії В. Базилевського, аналізуються його художні інтерпретації доробків зарубіжних митців. Аналізи окремих віршів та фрагментів із творів письменника демонструють зразки міжкультурного діалогу в сучасній українській поезії. У статті відображені особливості художнього відтворення дійсності поетом з позиції діалогу культур.

Ключові слова: діалог, культура, діалог культур, духовність, історія, поезія, хронотоп, метафора, порівняння, образ, прийом, зміст, структура, художнє зображення.

Аннотация

В этой статье рассмотрено обращение к художникам Х. Босху, П. Брейгелю Старшему и Ф. Гойе в поэзии В. Базилевского, анализируются его интерпретации наследий зарубежных художников. Анализы отдельных стихов и фрагментов из произведений писателя демонстрируют образцы межкультурного диалога в современной украинской поэзии. В статье отображены особенности художественного воспроизведения действительности поэтом с позиции диалога культур.

Ключевые слова: диалог, культура, диалог культур, духовность, история, поэзия, хронотоп, метафора, сравнение, образ, прием, содержание, структура, художественное воспроизведение.

Annotation

In this article we can consider address to artists H. Bosh, P. Braigel' Elder and F. Goya Elder in poetry of V. Bazylevsky, analyse his artistic interpretation of legacy foreign masters. The analyses separate verses and fragments of writer's creations to demonstrate dialogue's model in contemporary Ukrainian poetry. In article reflected peculiarity of art reproduction reality of poet with cultures dialogue position.

Key words: dialogue, culture, cultures dialogue, spiritual, history, poetry, chronotop, metaphor, simile, image, reception, content, architectonics, artistic reproduction.

Питання про діалогічну взаємодію різних культур ґрунтовно розкрито в працях відомого російського вченого М. Бахтіна. Він вважав діалог принципом культурного розвитку, що «дозволяє не тільки органічно використати краще зі світової спадщини, але й дати можливість людині переосмислити «чужу» культуру» [8; с.1]. Діалог, на думку вченого, - це питання не тільки гуманітарних контактів великих культур, але й можливості залучення окремої людини до духовних досягнень цих культур. Кожна культура, будучи залучена в «діалог», наприклад, з наступними культурними епохами, «поступово розкриває сховані в ній різноманітні змісти, що часто народжуються мимоволі у творців культурних цінностей» [8; с.1]. Відштовхуючись від теоретичних засад науковця, розглянемо міжкультурний діалог у поезії В. Базилевського.

У його поетичному доробку окрему нішу займає діалог із нідерландською та іспанською культурами, зокрема з їхнім живописом. Імена Х. Босха, П. Брейгеля Старшого, Ф. Гойї зустрічаються в багатьох його творах-зразках філософської, громадянської та автопсихологічної лірики. Зупинимось на ідейних та художніх особливостях живопису цих митців та розглянемо, чому і як саме В. Базилевський звертається до відомих у світовій культурі імен.

Отже, Хієронімус Босх (1450-60 - 1516) - нідерландський живописець, автор релігійних, алегоричних та жанрових картин («Корабель дурнів», «Поклоніння волхвів», «Сад насолод» та інші). Середньовічну фантастику, похмурі демонічні образи художник поєднував з фольклорними сатиричними та моралізаторськими типами, джерелом його фантазії були народні прислів'я, приказки, притчі, забобони. Новаторські тенденції Босха, що перш за все виявились у яскравості народних типів, побутових мотивів тощо, підготували ґрунт для формування нідерландського побутового жанру та пейзажу.

Франсиско Хосе де Гойя-і-Лусьєнтес (1746 - 1828) - іспанський живописець, гравер, рисувальник, автор картин та фресок «Продавець посуду», «Мадридський ринок», «Сім'я короля Карла IV», «Капричос» та інших. Митець тривалий час працював у стилі пізнього італійського бароко, але згодом парадність та життєствердність його праць змінюється на глибоку невдоволеність, що почала набувати рис трагічності, а святкова звучність та витонченість - на різкі сутички темного та світлого тощо. Головним для цього етапу творчості митця стають оголеність істини буття та відвертість особистого авторського ставлення до світу, ідеї протистояння минулого і майбутнього, плинності людського життя, енергії юності тощо. Цьому художникові належить вислів «Сон розуму породжує потвор», що став класичним у світовій філософській думці.

Пітер Брейгель Старший, або «Мужицький» (прибл. 1525-30 - 1569), - нідерландський живописець та рисувальник, один з основоположників фламандського й голландського реалістичних мистецтв. У творах митця з найбільшою силою і повнотою виражено життя та настрій народних мас напередодні Нідерландської революції. Широко освічений художник-гуманіст творчо обробляв уроки італійського живопису, створюючи глибоко національні образи, що спирались передусім на нідерландські традиції та місцевий фольклор. Від сатирично моралізаторських картин, подібних до праць Х. Босха (таких як «Битва Масляниці й посту», «Несення хреста» тощо), П. Брейгель згодом перейшов до реалістично увиразнених картин -пейзажів, сцен із селянського життя (таких як «Дитячі ігри», «Художник та знавець», «Країна ледарів» та ін.).

В. Базилевський, відтворюючи у своїх віршах дух сучасної йому епохи та висловлюючи (прямо чи алюзійно) своє ставлення до різних сфер життя, неодноразово згадує цих зарубіжних художників минулих епох. У одній із поезій він осмислює формування власного світогляду і етапними в цьому процесі називає звернення до Х. Босха, П. Брейгеля, Ф. Гойї, М. Гоголя. Зокрема, поет узагальнює: «Від Босха до Брейгеля Старшого шлях мій проліг./ Від Брейгеля Старшого шлях простелився до Гойї./ Усе, що надбав я на стрілах і в петлях доріг,/ вузлом зав'язав божевільний, затурканий Гоголь» [2; с.293]. Динаміка перших двох рядків вірша підкреслює напругу переосмислень ліричним героєм власного творчого зростання й досягається завдяки градації, повтором слова «шлях» - образу творчих та світоглядних шукань. «Шлях» також визначає хронотоп вірша, що має дворівневу структуру. У цьому часопросторі поєднуються внутрішній світ (переживання, осмислення етапів становлення) та зовнішній (вплив зразків світової культури на авторську свідомість), у яких виразником нараційного часу є момент авторського самоаналізу, а фабульно-сюжетним - величезний культурний простір, що обіймає багато епох. Отже, у вірші відбувається «подорож» галереями авторського духу.

Досить яскравим прикладом такого часопростору є також вірш В. Базилевського «Все про нас розкаже Пітер Брейгель» (кн. «Тетраптих», 1997-1999), що присвячений українському художникові М. Павлусенку. У цій поезії звучать мотиви повторюваності етапів у історії людства автор художньо зіставляє сучасні суспільні процеси з епізодами із реалістичних картин П. Брейгеля Старшого. Разом із осмисленням творчості видатного художника минулого В. Базилевський розкриває виявлені ним схожі риси суспільного життя Нідерландів ХVІ століття та України ХХ-го. Поет, виражаючи своє ставлення до дійсності, відводить собі роль печального споглядача. Автор (із допомогою антитетичних зворотів) торкається питання необхідності осмислення історії, а головне, закликає до суспільних змін. Спосіб тлумачення сучасності шляхом звернення до історії («паралель чи відлуння «образів і віків» [7; с.198]) дає суто філософський масштаб. Науковець Е. Соловей назвала його об'єктивацією типу: «все вже було, бувало - і минуло, твоє горе чи смуток - не лише твої, їх переживали люди і сотні років тому, були вже подібні часи, проблеми, долі…» [7; с.198]. Отже, звернення поета до історії є виразником його спроби віднайти в історії проблеми, тотожні із сучасними йому, і розглянути можливі шляхи їх вирішення.

У цій поезії В. Базилевський трактує прізвисько-псевдонім П. Брейгеля, вбачаючи в ньому прихований зміст: «Недарма він прозваний Мужицьким,/ як мужик, добрався до основ./ А в основах - черево і цицька,/ а не дух у майві корогов» [2; с.472]. Тут образ «корогов» додає віршу українського колориту й ілюструє не лише культурологічне, а і громадянське наповнення цієї поезії В. Базилевського, з допомогою просторічного звороту автор підкреслює контрастність між занепадом культури (приземленістю буття мас) та її розвитком (що полягає передусім у спиранні на національні ідеали та героїчний епос). Отже, поет нагадує про героїчне минуле народу та водночас про знецінення чеснот наших предків більшістю сучасників, тобто про панування в соціумі морального устрою, що не відповідає національним ідеалам. Таке спрямування поезії митця ілюструють також рядки: «Бачив злидні й ненасить монаршу,/ чернь продажну й ворожду булав./ І про них розкаже Брейгель Старший,/ а точніше він уже сказав» [2; с.472].

Крім звернення до постатей європейських живописців минулих епох, В. Базилевський у деяких поезіях спирається на ідейний зміст їхніх праць. У віршах громадянської та філософської лірики автор висвітлює та аналізує потворні явища суспільної дійсності. Поет художньо відзначає схожість, а то й тотожність описуваних ним явищ із тематикою полотен та фресок Гойї, Босха, Брейгеля. Проте робить це фрагментарно, з допомогою метафор та порівнянь. Зокрема, імена цих митців можна зустріти в таких поезіях В. Базилевського: «Під флейтою ангела» (кн. «Вертеп», 1992), «Черга» (кн. «Вокзальна площа», 1994), «Від нуля, від Аскольда і Діра» (кн. «Читання попелу», 2007), «З темнописання життя…» (кн. «Читання попелу», 2007), «Стефанович» (кн. «Читання попелу», 2007), поемах «Вокзальна площа» та «Число звіра» (обидві з кн. «Вокзальна площа», 1994) та інших.

Наприклад, у поемі «Під флейтою ангела» автор будує сюжет «подорожі» сучасною йому буденністю та суєтністю, а для посилення експресивного навантаження використовує порівняння: «Та як їй, душі, упасти в наїв і довіру,/ коли вона знає таке, що не снилося й Гойї» [2; с.340]. Посилаючись на дослідження особливостей цього тропу В. Назарця [5; с.211], зазначимо, що у цитованому вище уривку предмет зіставлення (comparandum) - явища, що стали об'єктом висвітлення автором у поемі, образ порівняння (comparatum) - зміст творів Гойї, а ознака зіставлення (tertium comparationis) - негативні явища суспільного життя, що позначене духовним занепадом.

Схожим до попереднього є прийом застосування порівняння у вірші В. Базилевського «З темнописання життя…». Поезія має п'ять описово-осмислювальних чотирирядкових строф та підсумковий двовірш. Автор емоційно відтворює дійсність, у чому звучить і його усвідомлення місця митця в ній («Люд, кимось гнаний, бреде,/ я поміж ними./ Хто і куди нас веде?/ Несповідимо … Рваний гойдається спів/ маревом крепу» [4;с. 22]). Заключний двовірш розкриває авторські аналогії, які він проводить між явищами, зображуваними особисто ним, та відповідними мотивами у творах європейських митців минулого: «Ібсен про це написав,/ в Брейгеля краще» [4; с.22].

В. Базилевський, зображуючи людські та народні негації, також метафоризує опис реальності, посилаючись на художників Х. Босха та Ф. Гойю, які схилялись до відтворення натуралістичності під час зображення народних мас загалом та окремих соціальних типів зокрема. Так, у вірші «Черга» поет художньо інтерпретує суспільне явище, назва якого винесена в заголовок. Ця поезія є особливим типом художнього мовлення - верлібром, що складається з окремих фраз-ілюстрацій, де висвітлюються соціальні дії. Одне з таких висловлювань автор виокремив метафоричним рядком «Суміш Босха і Гойї» [2; с.361], який характеризує народне стовпотворіння, викликане суспільно-політичним станом в Україні в 1990-их роках. В. Базилевський іронічно акцентує увагу на особливому побутуванні явища «черги» в країнах колишнього Радянського Союзу і «причину непобудови комунізму» [2; с.361]) визначає так: «нам було ніколи!/ Ми стояли в черзі!» [2; с.361]. Автор стилізує цю поезію в дусі реалістично-сатиричних творів Х. Босха та Ф. Гойї.

Із допомогою метафор та порівнянь В. Базилевський в одній зі своїх поем («Вокзальна площа») передає дух київського залізничного вокзалу, який у авторському зображенні набуває символічного значення хаосу, розрухи, українського державного непевнодення у пострадянський період. Для підсилення ефекту зображення безладу автор ілюструє його прямим зіставленням з похмурим графічним циклом Ф. Гойї «Лихоліття війни». Поет виступає в ролі стороннього спостерігача, який болісно переживає побачене: «Це з «Лихоліть війни», - я проказав,/ та наштрикнувсь на очі, як на хвою…/ Содом цей зветься - київський вокзал,/ крутили фільм за графікою Гойї» [2; с.369]. Звернення до біблійного міста Содом, що є образом утілення торжества гріха та безладу, увиразнює авторську думку щодо зображуваних подій. Таку ж функцію у вірші виконує звернення до «Лихоліть війни» Ф. Гойї.

В. Базилевський, висловлюючи в поезії своє ставлення до трагічних фактів давньої та сучасної історії України, стверджує їхню жахливість. «Від нуля, від Аскольда і Діра/ до останньої в часі глави/ вся ти - жах таращанського тіла,/ жах історії без голови» [4; с.20] - так автор акцентує увагу на негативних історичних моментах і трагічних подіях недалекого минулого. Вступаючи в діалог з минулим і сучасним, В. Базилевський підкреслює кризове становище останнього, а звернення до похмурих мотивів європейського живопису увиразнює його позицію («Хто ж напише тебе, безголову?/ Де твій Босх?/ Де місцевий Далі?» [4; с.20]).

У деяких віршах В. Базилевського, що передають культурний та суспільно-політичний стан пострадянської України, звернення до похмурих мотивів зарубіжних митців схиляє автора до стилізації в дусі їхньої творчості. Наприклад, у поемі «Під флейтою ангела» (кн. «Вертеп») є рядки: «Веселого травня данайські гойдаються трави,/ чорнобильський вершник гуляє рівнинами Трої./ Намислиш дорогу, а прийдеш слідами потрави/ похмурого Данта до Босха й того ж таки Гойї» [2; с.343]. Використавши рідковживаний гекзаметр, поет надав віршові епічності. Хоча перебіг конкретних подій у реальному часі в поемі й відсутній, але осмислення автором становища радянської України та перших років її незалежності трансформується у своєрідну внутрішню подорож галереями поетових почуттів та громадянських і суспільних переживань. Отже, хронотоп цього твору має кількарівневі часові та просторові рамки. Це реальний для автора час, минулий час і такий рівень часопростору, в якому поміщені авторські роздуми та узагальнення. Відповідно й простір змінюється в залежності від концептуальних аспектів. Автор використовує прийом шляху «слідами похмурого Данта» для ефективності вираження свого бачення похмурих буднів. Взагалі, звернення В. Базилевського до різних культур у своїй філософській ліриці найбільше наближає її до неокласичної поезії. Літературознавець Е. Соловей, розглядаючи цикли віршів поета В. Свідзинського «Cor anxium» і «Tarde venientia», зазначає, що вони «умістили дуже багато житейської конкретики з поетового життя. Він дає тут досить деталізований образ буднів - усупереч існуючим уявленням про неодмінну «надбуденність» філософської лірики» [7; с.193]. Отже, художній опис буднів у поезії В. Базилевського надає їй неокласичних рис, як особливого способу осмислення світу шляхом звернення до інших культур.

Отже, спільним у художньому відображенні дійсності для зарубіжних митців-живописців та для поета-нашого сучасника є художнє висвітлення негативних явищ, протистояння уособленням зла. Звертання митців до категорій добра і зла досліджували багато науковців. Зокрема, літературознавець Г. Клочек відзначив, що довгий час вважалося, що категорія зла в літературному творі повинна бути в певній пропорції з категорією добра. Були періоди, коли ця пропорційність ревно оберігалась, вважалось неприпустимим, щоб зла у творі було більше, ніж добра. Для прикладу науковець наводить роман В. Астаф'єва, який «дуже далекий від того, щоб дотримуватись подібного співвідношення, - навпаки, свою суспільну функцію він успішно виконав тільки завдяки тому, що зосередив свої виражальні можливості на розкритті негативного. … загострення в ім'я боротьби з негативними явищами». [6; с.31]. Подібне явище дослідник бачить і в романі О. Гончара «Собор», де автор конкретизував у художній формі поняття духовності, показав її значущість для майбутнього нації та зобразив й антидуховні, руйнівні сили, - «у значній мірі … уособлені в романі в образі пристосуванця кар'єриста Володьки Лободи» [6; с.37].

Ступінь вираження суспільного зла залежить від внутрішнього духовного багатства митця та від рівня його заглиблення в подібні пошуки. У працях художника, теософа та мислителя ХХ ст. М. Реріха знаходимо такі думки: «Люди гинуть від того, що обмежили добро і зло своїми особистими міркуваннями. Вони чекають добра лише з одного боку і стережуться зла тільки від привида, що самі вигадали. … Ніхто, мислячи про земне, не може уявити собі, як народжується добро і зло». [1; с.761]. Уже сама назва поеми В. Базилевського «Під флейтою ангела» акцентує авторське прагнення до духовного осягнення реальності. Його ліричний герой всією душею прагне почути голос Неба і намагається вловити його у співі жайвора («Просвітлений голос висить над сплюндрованим степом/ і будить моріння туманні», «Це ангела голос, бо жайвори всі перемерли» [2; с.342]).

Отже, у висвітленні болючих проблем суспільного зла та неправди В. Базилевський перебуває в безперервному пошуку, а його звернення до митців минулих епох у цьому контексті допомагає в пошуці духовної істини шляхом аналізу здобутків попередників. Такі звернення письменника ілюструють його духовні прагнення й те, як він видобуває із буденних деталей ґрунт для філософських узагальнень та духовного розвитку. Отже, поет-мислитель В. Базилевський, розглядаючи соціальне зло, намагається зрозуміти причини його вселенського, космічного зародження. Усе це презентує поета як митця слова високого рівня, який майстерно відтворює дійсність у своїй художній творчості і втілює в ній свою духовну працю.

Узагальнимо особливості діалогічного звернення В. Базилевського до видатних зарубіжних художників минулих епох. Письменник осмислює творчу діяльність європейських митців-живописців XV-XIX століть в різний спосіб, зокрема:

- мотиви творів Х. Босха, П. Брейгеля Старшого, Ф. Гойї поет використовує як взірець реалістичного висвітлення похмурої дійсності;

- висвітлюючи негативні явища українського суспільства, він проводить паралелі із тотожними, зображеними на картинах та графіці художників, «онаціональнюючи» (за А. Волковим) їх;

- звернення до європейських живописців є засобом передачі його амбівалентних почуттів до історії України;

- автор, звертаючись до похмурих мотивів графіки художників, стилізує поетичні твори в їхньому дусі, увиразнюючи власні погляди на суспільно-політичні події.

Отже, сучасний поет В. Базилевський у творчості зарубіжних митців-живописців знаходить принципи зображення дійсності іманентні своїм, тому такий діалог допомагає письменникові художньо передати власні громадянські погляди. Міжкультурний діалог у творах нашого сучасника є зразком неокласичної традиції в сучасній українській поезії.

Список використаних джерел

1. Агни Йога. Учение живой этики. Том 2. - М.: Эксмо, 2006. - 1184 с.

2. Базилевський В. Вертеп: Вибрані твори. [Вступ. ст. Л.М. Новиченка]. - К.: Криниця, 2004. - 608 с.

3. Базилевський В. Продовження псалмів. // Київ. - 2006. - №10. - С. 21-31.

4. Базилевський В. Читання попелу. Поезії. - К.: Фенікс, 2007. - 384 с.

5. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: підручник /За наук. ред. О. Галича/. - [3-тє вид., стереотип]. - К.: Либідь, 2006. - 488 с.

6. Клочек Г. У світлі вічних критеріїв: Про систему критеріїв оцінки літературного твору. - К.: Дніпро, 1989. - 224 с.

7. Соловей Е. Українська філософська лірика: навч. посібн. із спецкурсу. - К.: Юніверс, 1999. - 368 с.

8. Діалогічна концепція культури (М. М. Бахтін) [електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.ukrlib.net/kulturologiya

Відомості про автора

Сергій Володимирович Литвиненко - аспірант кафедри літератури та методики навчання Інституту мови та літератури ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди».

Науковий керівник - Ганна Леонідівна Токмань доктор педагогічних наук, кандидат філологічних наук, професор, завідувач кафедри літератури та методики навчання Інституту мови і літератури ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»