Народнопоетична ідеалізація долі героя у поемі Т. Шевченка "Гайдамаки". Різновиди жанру байки у П.П. Гулака-Артемовського

2

9

Міністерство освіти і науки України

Запорізький інститут державного і муніципального управління

Контрольна робота

з дисципліни: «Українська література»

Варіант № 3

Запоріжжя 2007

Зміст

Народнопоетична ідеалізація долі героя у поемі Т. Шевченка "Гайдамаки"

Різновиди жанру байки у П.П. Гулака-Артемовського

Список використаної літератури

1. Народнопоетична ідеалізація долі героя у поемі Т. Шевченка "Гайдамаки"

Постать Шевченка -- це постать пророка, співця народного. Він був гнівним словом цілого поневоленого народу, в пам'яті якого дотлівали останні задимлені головешки з гайдамацьких пожеж. А бурхлива епоха одлунювала в змучених душах сліпих бандуристів, та й сама Україна була потрощеною бандурою з обірваними струнами. Відомо, що той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього. Звідки ж можна почерпнути знання про життя наших предків? З пісень та переказів, літописів, наукових праць істориків. До таких джерел належить і художня література, зокрема, поема Т.Г. Шевченка «Гайдамаки».

"Гайдамаки" - твір героїчно-національно-патріотичний, гуманістичний. Це філософсько-християнська поема, спрямована на пошуки загальнолюдських цінностей.

Головний герой твору - повсталий народ. «Гайдамаки» - поема полум'яного, грізного народного гніву, породженого соціальною і національною кривдою: ...Замучені руки Розв'язались - і кров за кров, І муки за муки! Гайдамаки - це, стверджує поет, герої, орли: На ґвалт України Орли налетіли … Вони нещадні й непримиренні у своєму всенародному визвольному пориві, у відплаті панам за заподіяні кривди, знущання: Як смерть люта, не вважають На літа, на вроду… Де пройдуть - земля горить, Кров'ю підпливає. Повстанці палко прагнуть визволення. Шевченко змальовує сильних, мужніх людей, які піднялися на захист Батьківщини, рідного краю від польських панів-поневолювачів. Образ повсталого народу конкретизується в поемі в трьох героїчних постатях - Яреми Галайди, Максима Залізняка та Івана Гонти.

Шевченко робить ідеалізацію доль героїв поеми.

Ярема - узагальнений художній образ повстанця-гайдамаки. У передмові до поеми Т. Шевченко зазначив, що «Галайда вполовину видуманий», а в примітці додав: «… між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк, а потім Галайда був … наймитом». Це вказує на те, що образ Яреми-наймита, а згодом повстанця-гайдамаки має реальну основу, хоч у його створенні велика роль належить творчій уяві, бажанню автора показати позитив характеру героя. Ярема постає як типовий образ повстанця-гайдамаки, учасника всенародної війни проти польсько-шляхетського панування, у ньому втілені кращі риси народного характеру. Він сповнений ненависті, лютого гніву до ворогів і прагне помститися їм за всі кривди. Це почуття приводить Ярему в гайдамацький загін Максима Залізняка, де він своєю мужньою безкомпромісною поведінкою здобуває загальну шану. Із наймита, над яким знущається хазяїн-корчмар, Ярема перетворюється на грізного месника, стає незламним борцем за народну волю й права. Він буває страшний у своєму праведному гніві: «А Ярема - страшно глянуть - По три, по чотири так і кладе».

Образи Залізняка i Гонти надихали Шевченка змалку, з тих часів, коли він слухав пiснi кобзарів, у тому числі присвячені Колiївщинi. Зрозуміло, чому вони постають у поемі зромантизованими та у дечому зiдеалiзованими. «Лiта орел, лiта сизий Попiд небесами, Гуля Максим, гуля батько Степами, лісами». I образ, i стиль зображення Шевченко запозичує у народної пiснi, підкреслюючи народність Залізняка, який: I воює, i гарцює З усієї сили. Залізняк замальовується як цiлiсна особистість, що живе лише однією метою, проте це не заважає йому співчувати простим людям (наприклад Яремі) i взагалі бути близьким до них, за що гайдамаки називають його «батьком». Він вміє не лише битися, а й вчасно підбадьорити гайдамаків, підтримати їхній бойовий дух. Його образ - образ улюбленця народу, «громади в сіряках». Ярема, виведений в поемі саме як представник цього народу, символічно стає Залiзняковi за сина: Придбав Максим собi сина На всю Україну. Хоч нерiдний син Ярема, А щира дитина. Залізняк - ватажок повстання, патріот, улюбленець народних мас. Навіть запорожці, що не дуже довірливо ставляться до старшини, яка взяла участь у повстанні, шанують і уславлюють його: «У нас один старшина - батько Максим». Таким гайдамацьким батьком виступає Залізняк протягом усього повстання. Він виявляє високу мужність у бою, особистим прикладом запалює в душах повстанців іскру святого вогню, піднімає їх на боротьбу. Це щира душа, яка живе інтересами мас і кровно з ними зв'язана. Кобзар Волох співає про нього: …Наш отаман, Орел сизокрилий! Нема в його ні оселі, Ні саду, ні ставу. Родиною йому були гайдамаки, найбільшим багатством - любов і повага товаришів: Залізняк - це втілення народного гніву проти панів, непримиренності, нещадності до ворогів.

Суворими барвами змальовано Івана Гонту. Головна його риса - почуття обов'язку перед народом, відданість його інтересам. Автор навмисне підкреслює його винятковість, навіть перебільшує риси його характеру - мужність, незалежність, силу волі. Приєднавшись до повстанців, узявши в руки «свяченого ножа», Гонта ні перед чим не зупиняється. Особливо яскраво це показано у глибоко трагічній сцені вбивства Гонтою своїх дітей. Образ Гонти як людини Шевченко змальовує в дусі народних традицій. Своїх дітей, що стали католиками, він убиває в ім'я того, щоб не було поговору, щоб не було зради. Саме цим зумовлені його слова, звернені до мертвих синів: Сини мої, сини мої! На ту Україну Дивіться: ви за неї Й я за неї гину.

У поемі Шевченко змалював образ української дівчини Оксани. Основа образу Оксани народнопісенна, тому вона - «зоря», «ясочка», «серцем грибка». Її карі очі, як зіроньки, сяють, у неї «білі рученята», «чорні брови». Проте Оксана ще красивіша духовно: читачеві імпонує її глибоке кохання до Яреми, вірність у почуттях, турбота про хворого батька, солідарність із повсталими. Твір мав велике виховне значення для багатьох поколінь борців за народне щастя. Поет постійно наголошує на глибоко повчальних уроках Коліївщини: Слухайте, щоб дітям потім розказати, Щоб і діти знали, внукам розказали, Як козаки шляхту тяжко покарали… Змальовуючи боротьбу українського народу в минулому, Шевченко прагнув збудити героїчний дух народних мас, підняти їх на боротьбу проти самодержавно-кріпосницького ладу. Приклад ватажків гайдамацького руху, на думку поета, повинен нагадувати сучасникам про славні традиції народного опору панівним класам, їх імена не повинні забуватись. І для нас вони завжди будуть прикладом мужності і вірного служіння рідній землі.

Орієнтація на романтичну традицію сприяла утвердженню поезії Шевченка на засадах народності й національної самобутності, зверненню поета до народнопоетичних джерел.

2. Різновиди жанру байки у П.П. Гулака-Артемовського

Байка має здавна сформовану (ще від прозових «притч» легендарного давньогрецького байкаря Езопа -- 6 ст. до н.е.) структуру, традиційне коло образів, мотивів, сюжетів. Езопівською мовою інколи називають підтекст художнього твору.

Байка -- це оповідання, дійовими особами якого, поряд з людьми (точніше -- схематичними фігурами людей), виступають тварини, рослини, неживі предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери. Розповідь, як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо сформульованим афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню алегоричного звучання. Комізм і сатира -- невід'ємні особливості байки.

Байковий жанр має давню й багату традицію у світовій і, зокрема, українській літературі. Зразки байок зустрічаються в шкільних риториках Митрофана Довгалевського, Феофана Прокоповича, Георгія Кониського. Байки використовували у своїх «казаннях» Іоаникій Галятовський та Антоній Радивиловський. У перші десятиліття 19 ст. у часи формування нового національного письменства байка була одним із панівних і найпродуктивніших жанрів, який помітно сприяв демократизації літературного процесу. П. Гулак-Артемовський збагатив жанр байки структурно й тематично, наповнив новими життєвими реаліями, народним колоритом.

У 1818р. вийшла “казка” “Пан та Собака” (“Украинский вестник”), написана на основі фабульної канви чотирирядкової байки І. Красіцького “Pan і Pies” та окремих епізодів іншого його твору -- сатири “Pan niewart slugi”. Ця “казка” Гулака-Артемовського відіграла помітну роль в розвитку жанру байки на Україні. Це була, по суті, перша українська літературна (віршова) байка, написана із свідомою орієнтацією поета на фольклор, на живу розмовну мову.

Байки -- один з улюблених ґатунків Гулака-Артемовського. Вони могли писатись легшою та «низькою» мовою. Сюжети їх дуже часто традиційні, переходять від одного байкаря до іншого. Гулак-Артемовський узяв сюжети своїх байок з польських байок І. Красіцького. Він значно поширив деякі з них (напр., «Пан та собака» -- з 4 рядків Красіцького Гулак-Артемовський робить 183), переповнивши різними подробицями та балаканиною, для якої основою він часто бере різні народні вирази, що підходили до його теми. Іноді наслідує він народну словесність (перелік нісенітниць у довгій байці «Солопій та Хівря»). Мова лише іноді вульґарна. Багато не таких частих у «народній мові зменшень: слізоньки, рибка, ротеня, хвостик, різочки, узенький, кашка і т. д. В байках звичайно до самого оповідання приєднувалася «мораль», коротке повчання, яке у Гулака-Артемовського завжди -- конкретний образ; він не вміє сформулювати моральну думку в загальному реченні або не знаходить для цього в народній мові слів:

«Ой, правду дядина небога говорила:

Що тільки на світі великим рибкам жить,

А нам малим в кулак трубить!»

Або:

«Що Бог послав, чи то багато, чи то трошки, --

В кушир залізши, їла мовчки...»

Улюбленою була велика байка «Пан та собака», в якій убачали сатиру на кріпацтво, і в якій справді є гіркі слова про селянську долю. Ось коротенька «приказка» «Цікавий та мовчун»:

«Цікавий, Мовчуна зустрівши раз, спитав:

Від чого голосний так дзвін той на дзвінниці?»

«Від того, то (коли не втнеш сеї дурниці)

в середині, як ти, порожній він», -- сказав.

Незакінчене послання (теж класичний ґатунок) до Квітки «Справжня добрість» теж не знаходить серйозних слів для моральних питань, про які в ньому говориться. Серйозні, хоч трохи важкуваті, переспіви псалмів показують, що Гулак-Артемовський міг би, якби хотів, говорити й іншою мовою, і утворити високий класичний український стиль:

«Куди від духа я твого і де сховаюсь?

Де від лиця твого втечу я і притаюсь?

Чи в небо полину, то й Ти ж на небеси,

чи в пекло зсунуся, то й в пеклі Ти єси.

Позичу крила я у ранньої зірниці,

і край моря полечу, де й не літали птиці --

і там поспієш Ти рукою захопить,

1819р. -- письменник опублікував в “Украинском вестнике” ще дві байки -- “казку” “Солопій та Хівря, або Горох при дорозі” і “побрехеньку” “Тюхтій та Чванько”. 1820р. -- цикл байок-“приказок”: “Дурень і Розумний”, “Цікавий і Мовчун”, “Лікар і Здоров'я” (“першоджерело” -- приповідки І.Красіцького). У 1827р. Гулак-Артемовський написав ще три байки -- “Батько та Син”, “Рибка”, “Дві пташки в клітці”. Цей, останній, цикл байок Гулака-Артемовського також пов'язаний з творчістю Красіцького. Спираючись на літературні зразки попередників в українському і світовому байкарстві та на фольклорні традиції, Гулак-Артемовський творив цілком оригінальні, самобутні вірші, йдучи від просторої байки -“казки” через байку -“приказку” (цю традицію продовжив Л.Боровиковський) до власне байки, з якою згодом успішно виступили в українській літературі Є. Гребінка й особливо Л. Глібов.

Список використаної літератури

1. Антонюк В. Співане слово Тараса // Урядовий кур'єр. - 2004. - № 48. - с.8-9.

2. Образ народного месника в героїко-романтичній поемі Т.Г. Шевченка “Гайдамаки” // Коломієць В., Коломієць Т. Українська мова та література: Посібник для вчителів - словесників, студентів - філологів, вступників до вузів. - К., 1996. - с. 22 - 24.

3. “Гайдамаки” // Захалявна книжка для абітурієнта, або шпора. Вип.1. - К., 1993. - с.42 - 45.

4. Героїчний характер образів у поемі Тараса Шевченка “Гайдамаки” // Захалявна книжка для абітурієнта, або шпора. Вип. 1. - К., 1993. -с.37 - 42.

5. Героїчна боротьба селянства проти поневолювачів (За поемою Т. Шевченка “Гайдамаки”) // 1000 творів з української та зарубіжної літератури для 5-11 класів. - Донецьк., 2001. - с. 243 - 246.

6. Образ України у творчості Т. Шевченка // Коломієць В., Коломієць Т. Українська мова та література: Посібник для вчителів - словесників, студентів - філологів, вступників до вузів. - К., 1996. - с. 19 - 22.

7. Яблонська О., Т.Г. Шевченко в критиці і літературознавстві 50-х років ХІХ ст. // Шевченкознавчі студії.- К.: ВПЦ “Київський університет”, 1994.- C. 77-82.

8. Деркач Б.А. Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі. -- К., 1977.

9. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та ін. -- К.: ВЦ «Академія», 1997. -- с. 75-76