Повість О. Кобилянської "Земля". Новела В. Стефаника "Камінний хрест"

3

ЗМІСТ

1. "Влада землі над людиною" - основний пафос повісті О. Кобилянської "Земля"

2. Багатство й оригінальність образо-теоретичних засобів, ідейно-естетичних символів у новелі "Камінний хрест" В. Стефаника

Список використаної літератури

1. "ВЛАДА ЗЕМЛІ НАД ЛЮДИНОЮ" - ОСНОВНИЙ ПАФОС ПОВІСТІ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ "ЗЕМЛЯ"

Повість Ольги Кобилянської "Земля" сповнена тривогами за моральність співвітчизників, за людське в людині і духовну долю українського села. Задум повісті народився від глибокого внутрішнього болю, що його викликало братовбивство, як наслідок відступництва від законів народної етики, зневаження загальнолюдських цінностей, усталених віками цивілізації. Письменниця взялася за перо, щоб у гуманістичному пориві застерегти світ: "Люди схаменіться. Так не повинно бути, так не можна!", осмислити сутність людського буття.

У центрі уваги О.Кобилянської - доля сім'ї Федоpчуків. Письменниця поступово показує залежність цієї сім'ї від землі, яка сама по собі чарівна і багата. Для Івоніки Федоpчука головне у житті - земля, праця, честь. Він був колись "бідним заpібником", життя змушувало його хилитися "перед людьми й Богом", тяжко заробляв гроші, щоб потім купити собі землю. Завжди покірний долі, все життя мовчки і тяжко працював на землі. Ця земля щораз набирала більшої влади над Івонікою, над усіма його помислами. Лише тяжкою працею, тяжкою і невсипущою, він досяг всього. У цьому працьовитому чоловікові живуть глибокі людські почуття. Земля стала для нього живою істотою, рідною й дорогою, з якою в уяві він розмовляє, обожнює її. Земля для Івоніки становить зміст його життя, а тому такою страшною була його трагедія - трагедія pозчаpування в ній.

Ніби від серця відpивав старий Федоpчук свого сина Михайла, віддаючи в pекpути. Бо pекpутчина була для селян невимовно тяжким лихом. Івоніка боїться, що Михайло в аpмії просякне "чужими звичаями", перестане бути "виключно його скарбом". І з того часу наяву і в снах батько думками з сином.

Та сталося найгірше - улюбленого сина Михайла йому довелось побачити мертвим. Справжній трудівник, господар на землі, сповнений любові до неї, був підступно вбитий. Старий батько знав вбивцю, але не хотів втратити другого сина. Івоніку pоздиpали страшні почуття "страх і любов до живого, і любов, і жаль за вмерлим". Любов у його душі перемогла ненависть до вбивці.

У тяжкому риданні осиротілий батько звертався до землі зі словами, що свідчили про його пpозpіння: " Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї.."

Прибитий горем, він перемінився після смерті сина, і зір його відвернувся від землі. Бо факт братовбивства відкрив старому очі на реальний світ. І він пpозpів.

Зчорніла душа від горя і в його дружини. Марія також усвідомлювала, що її син Сава став братовбивцею. Жити з таким тягарем було боляче і страшно. Адже Федоpчуки головним обов'язком свого життя вважали придбання землі, аби побачити своїх синів багатими і щасливими господарями, забезпечивши собі спокійну старість. І це не збулося.

Ольга Кобилянська в повісті "Земля" показала нам селянську любов до землі і праці, pозчаpування селянина в землі, трагедію, причиною якої стала саме земля. Міцно прив'язавши всіх до себе, нікого з Федоpчуків не зробила вона щасливим.

Крок за кроком усе чіткіше вимальовувалась позиція письменниці у любовно виписаних її щедрим серцем героях "Землі".

Кобилянська показала, що щастя людини, сутність її життя не в багатстві, не в землі, а в моральних цінностях. Вона переконливо доводить: якою б важкою не була людська доля, які б обставини не склалися, треба завжди керуватися законами совісті, високими нормами народної моралі, не збиватися з дороги, освітленої сяйвом духовного досвіду багатьох віків цивілізації.

Розширення ідейно-тематичного діапазону прози О. Кобилянської пов'язане з дальшим розвитком таланту, поглибленням реалістичного начала в творчості письменниці. В другій половині 90-х років вона, з одного боку , шукає нового підходу до зображення теми інтелігенції, з іншого - дедалі глибше проникає в соціальні, морально-етичні проблеми села, досягаючи в цій суспільній сфері найвищого художнього апогею в повісті “Земля”(1901) - найвищому досягненні О.Кобилянської на цьому шляху. Письменницю ваблять образи мужніх, високих духом жінок, романтичні, артистичні натури.

Так у творчості О. Кобилянської дедалі виразніше починають звучати соціальні мотиви, поглиблюючи той реалістичний напрям в українській літературі на зламі двох століть, що його репрезентували І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський, В.Стефаник, Л.Мартович, Марко Черемшина.

В автобіографії “Про себе саму” (1912) О.Кобилянська пише:

“Факти, що спонукали мене написати “Землю”, правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала - ох, як крилами ридала! Саме в той час лежав мій батько тяжко хворий, і я сама не почувала себе особисто щасливою. Написання цієї повісті дало мені рівновагу, вдоволення і гнало до дальшого творення”.

Повість захопливо сприйняла критика та українська громадськість. У листі до відомого хорватського славіста В. Ягича від 8 листопада 1905 І.Франко писав:

“Найвидатнішим з її творів є, в усякому разі, великий роман “Земля”... В ньому Кобилянська справді найповніше виділила риси свого таланту, але, на мою думку досягла його меж. Концепція роману задумана тонко і добре викладена, персонажі твору окреслені чітко, і хоч, змальовуючи події, письменниця не виходить за вузькі межі одного села, щоб дати широку картину культурного рівня буковинського народу, то все ж цілість пройнята таким емоційним настроєм, що це надає “Землі” особливого чару... Її роман “Земля”, крім літературної та повної вартості, матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час теперішнього важкого лихоліття”.

Захоплені глибиною змісту, художньою красою прози О.Кобилянської, і перші читачі її книжок, і дослідники, що впродовж сторіччя вивчають її творчість, давали і дають їй найвищі оцінки. Письменницю називали пишною трояндою в саду української літератури, гірською орлицею, правдивим талантом, карпатською красою, борцем за розкріпачення жінки. Кожне з цих поетичних визначень характеризує певну грань її прози. Кобилянська справді, після Ю. Федьковича, вдруге відкрила світові Буковину, залишившись у свідомості поколінь ясною, осяйною царівною цього пишного краю української землі.

Кобилянська досліджувала проблеми інтелігенції і народу, становлення і розвитку духовної особистості. Вона прагнула осягнути сутність буття людини - вільної, одухотвореної, щасливої можливістю творчо працювати.

Натомість славнозвісна повість “Земля”, присвячена художньому дослідженню селянської душі, за висловом І.Франка, “зберігатиме довготривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час теперішнього важкого лихоліття”. Сам процес мислення українського хлібороба подано в творі у триєдиному вимірі - соціальному, національному та психологічному.

Кобилянська називала свої твори краплями власної крові. Вони поставали з особистих почуттів і переживань. Її творчість, наснажена любов'ю і добром, продовжує й сьогодні не тільки хвилювати, а й навчати, виховувати кожного з нас.

Зі спогадів Кобилянської про причину написання цього твору можна зробити висновок про те, що “Земля” не була даниною селянській тематиці, не була відповіддю на бажання деяких критиків. Це було органічне продовжування тих ідейно-творчих шукань, що виявились у всій її попередній творчості, зокрема в “Некультурній”. Деякі ескізи “Землі ми бачимо уже в нарисі “На полях” і в “Царівні”.

Провідна ідея “Землі” Кобилянської підкреслена в епіграфі німецькою мовою: “Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша.” У повісті не слід шукати якогось глибокого аналізу соціальних взаємин, хоч там згадується про малоземелля і загострення соціальної боротьби між окремими групами селянства. Ми бачимо змалювання селянського побуту, зокрема забобонів, вірувань “тіней забутих предків”. Правда і всі ці епізоди та моменти даються не в старому етнографічно-побутовому, а в новому, імпресіонистично-символічному плані.

2. БАГАТСТВО Й ОРИГІНАЛЬНІСТЬ ОБРАЗО-ТЕОРЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ, ІДЕЙНО-ЕСТЕТИЧНИХ СИМВОЛІВ У НОВЕЛІ "КАМІННИЙ ХРЕСТ" В. СТЕФАНИКА

Василь Стефаник - великий знавець психології людини в її найкритичніші хвилини життя. Письменник часто подає свого героя в ситуації відчаю, розпуки, захмеління з горя, тобто в такому стані, коли наболіле виливається на зовні. Камінний хрест зі своїм і жіночим іменами, поставлений Іваном Дідухом на глиняному горбі, став пам'ятником не лише його родині, а й всім тим трудівникам, які виїздили до "Гамеpики" й Канади, котрі асоціювалися у Стефаника з могилою, став символом трагізму життя селянина-бідняка, емігранта.

Новела "Камінний хрест" - єдиний твір Василя Стефаника присвячений темі еміграції. В основу твору покладено справжній факт.

Односелець письменника, емігруючи до Канади, поставив на своєму полікамінний хрест. Він і понині стоїть на найвищому пагорбі в Русові.

Герой новели Іван Дідух емігрує, піддавшись вимогам дружини і синів: "Два pоки нічого в хаті не говорилось, лише Канада та й Канада..."

Іван не тішив себе ніякими ілюзіями. Він переконаний, що Канада - це могила для нього і дружини.

Так, на горб "щонайвищий і щонайгірший над усе сільське поле", що його отримав Іван Дідух у спадщину від батьків, на нього витратив селянин молодечу силу, на ньому скалічився, постарів і став господарем. Не багачем, але свій шматок хліба був. А тепер, на старість літ, господарство, налагоджене такою каторжною працею і неймовірними зусиллями, Іван добровільно залишає. "Ця земля не годна кілько народу здеpжати тай кільки біді витримати", - звучить розпач у словах селянина.

Для героя розставання з рідною землею - трагедія. Пройнятий страшною тугою, Дідух почував себе як камінь, викинутий хвилею на берег. Та й весь він наче закам'янів.

Картини прощання, сповіді, жалібний спів, божевільний танець - всеце намагання автора показати читачеві народну недолю, людське горе іводночас сподівання трудівника на краще майбутнє.

У "Моєму слові" Стефаник писав: "слово своє ламати буду на ясні сонячні промінчики, і замочу його в кожній чічці, і пускати буду направо. Слово своє буду гострити на кремені моєї душі і, намочене в труті-зіллі, пускати буду наліво... А вишня в моїх головах візьме всі мої болі на свій цвіт".

Новелістика Стефаника - яскравого представника “нової школи” займає чільне місце в українській прозі. Трагічна подія (ситуація) як композиційний центр новел Стефаника (“Новина”, “Катруся”, “Камінний хрест”, “Палій”, “Сини” та ін.) діє на читача миттєво. Ця подія викликає у нас великий жаль та співчуття героям творів Стефаника, які живуть своїм життям, нерозміреним на якісь радощі, не балуваним щасливою долею.

У нас у кожного свій хрест i своя доля (за новелою Василя Стефаника "Камінний хрест")

Я свою душу пустив у душу народу, i там я почорнів з розпуки". /В. Стефаник /

Василь Стефаник писав коротко, влучно i страшно. Кожна його новела - це окрема картина трагедії селянського життя. Писав він не про лiси i полонини, а про трагедії людські. Чому? Чи не бачив чудової природи? Чи не любив її?

Саме тому й писав він страшно, бо боліло йому дуже... Його батьківщина - це просто рай. Тут би жити людині й радіти. Але люди тікають з його рудних Карпат, кидають рідну землю...

Новела "Камінний хрест" - це ще одна сторінка трагедії захiдно - українського селянства. Iван Дiдух, головний герой твору, змушений покинути рідне село, своє господарство, яке наживав потом i кров'ю: "То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако i на коні, i на Iванi жили виступали". Він, як i тисячі селян Західної України, вирішив вибратися в далеку Америку, в прославлений "обiтованний край". Він їде туди заради своїх дітей - сини почули про Канаду, про райське життя в ній i не хочуть більше лишатися в Галичині, терпіти злидні.

Василь Стефаник передав почуття тих, хто їхав за океан ще в тi далекі роки (мається на увазі емiграцiя кінця XIX ст.).

А що діється на Україні зараз? Люди їдуть, шукаючи притулку десь у чужих світах. Їдуть, шукаючи достатку, матеріальної рівноваги.

Чи всім їм там добре, на чужині? Хто знає. Може, комусь i краще. А хтось, можливо, тужить i в ситості. Бо не той там сніг. I солов'ї не тi. I матіолою не пахне вечорами.

Мені дуже хочеться дожити до того часу, коли наша Україна стане багатою i економічно незалежною. Щоб не їхали наші люди світ за очі у пошуках кращого життя.

Коли це буде? Сподіваюсь - буде. Бо нам тут жити. I дітей ростити. I пісень співати.

Камінний хрест - художній символ трагізму життя українського селянина-бідняка в новелі Василя Стефаника "Камінний хрест".

Еміграція. Скільки їх, українців, живе за кордоном. Протягом 1890 - 1910 років тільки з Галичини виїхало за кордон 300 тисяч українців. Цієї теми торкалися у своїй творчості багато письменників. Та й розглядалося це питання по-різному. Бо ж і покидали свою батьківщину люди з різних причин.

У Стефаника в "Камінному хресті" еміграція - один з виходів для селян з нестерпного становища, пошуки кращої долі. Безземелля, занепад селянських господарств, загроза смерті - це штовхає селян до еміграції. Але й втрата батьківщини для багатьох була рівноцінною смерті. Так і з'явився камінний хрест на "могилі" живих людей як символ трагедії у житті українців.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Білецький О.І. До питання про періодизацію історії дожовтневої української літератури. - Зібр. праць: У 5 т. - Т.2.- К.: Наука, 1965.

2. Грицюта М. Василь Стефаник // Історія української літератури : У 2х т. - Т.1. - К., 1987.

3. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ - поч. ХХ ст. -- Львів, 1999.

2. Єфремов С. Історія українського письменства: У 2 т. - Т.1. - К., 1924.

3. Єфремов С. Стефаник і його школа. // Історія українського письменства. -К., 1995.

4. Жулинський М. Традиція і проблема ідейно-естетичних пошуків в українській літературі кінця ХІХ - початку ХХ століття // Записки наук. товариства імені Т. Шевченка. Праці філолог. секції. - Львів, 1992.

5. Кучинський М. Стильові особливості новел В.Стефаника … // Дивослово. -1995. - № 5-6.

6. Черненко О. Імпресіонізм та експресіонізм // Українське слово.

7. http://www.ukrlib.com.ua