Життя і творчість Василя Барки

3

Життя і творчість Василя Барки

Справжнє ім'я -- Василь Костянтинович Очерет.

Переповісти життя, а головне - страждання Василя Барки неможливо. Народився він 16 липня 1908 р. в с. Солониці колишнього Лубенського повіту на Полтавщині. Спершу навчався в духовному училищі в Лубнах, де "вхопив" початки латини, російської граматики, арифметики... Провчився там два роки, повернувся до трудової школи під духовну опіку нині призабутого, а тоді авторитетного мовознавця Іллі Микитовича Кириченка, який прихилив його до української поезії, передусім завдяки огненно-пафосному слову середньовічного поета-монаха Костянтина Пузини, а незабаром - Шевченка.

Після закінчення семирічки навчався на педагогічних курсах, перетворених на педагогічний технікум. З 1927 р. вчителював на Донбасі в с. Нижньому (славнозвісна - завдяки Володимиру Сосюрі - Третя Рота) Попашнянського району Артемівської округи. Та недовго. Молодий учитель вступив у гострий конфлікт із місцевими партійцями і сільрадівцями.

Назвав їх на батьківських зборах злодіями і злочинцями за те, що вони розкрадали, привласнювали все, що надходило до кооперативу для дітей, які часто хворіли, бігаючи до школи босими по снігу. Влада самочинно ув'язнила вчителя, оголосила божевільним, та, на щастя, молода жінка-психоневролог не підтвердила авантюрного діагнозу. Товариш порадив якнайшвидше спакувати валізу і тікати з України.

Виїхав на Кубань, жив у Краснодарі, вступив на перший курс українського відділення філологічного факультету Краснодарського педагогічного інституту. Закінчив, прийняли до аспірантури, почав писати вірші... Кілька послав Павлові Тичині, не маючи великої надії на якісь поради. Але чекав.

"Довго не було відповіді. А раз заходжу в книжковий магазин і там лежить "Червоний шлях", найновіше число. Розгортаю, а там мої вірші. Тичина був тоді редактором відділу поезії в "Червоному шляху", - пригадує Василь Барка.

"Шляхи" вийшли і почалися напасті. Змушений був полишити український відділ - прийняли на відділ західноєвропейських літератур. Аспірантську підготовку завершував під керівництвом авторитетних науковців у Москві - на філологічному факультеті Московського педагогічного інституту. Там обрав тему кандидатської дисертації - про стиль "Божественної комедії" Данте.

"Захист" відбувся 13 березня 1940 р. Це був перший день миру з Фінляндією, і вся Москва перший раз після зими в затемненнях була вся освітлена. І весь академічний світ гуманітарного напряму був присутній. Коли я глянув на зал, то побачив лише сиві бороди і золоті окуляри".

Василь Барка з приємністю згадував ті роки, бо пам'ятав до найдрібніших деталей той щасливий день захисту дисертації, імена своїх учителів, та й зберігає науковий пієтет до грандіозної поеми Данте.

Хтозна, що було першою духовною спонукою відродження релігійних почуттів у поетичних образах і формах. Можливо, пережиття клінічної смерті, коли він малим упав із кручі і лікар визнав його мертвим. І досі Василь Барка пам'ятає той весняний настрій, невимовну радість сприйняття не баченої ніколи таїни краси і святочності - немов побував на іншій планеті.

Можливо, тоді, коли він, тяжкопоранений солдат Червоної армії, опритомнів у страшних конвульсіях і почув внутрішній голос: "Це могло бути воно". Так сприйняв він свою другу смерть.

А можливо, це усвідомлення незбагненної премудрості й сили Бога прийшло до нього, військовополоненого, забраного на роботи в Німеччину, в Берліні 1943-1945 рр., якого піддавали тотальному бомбардуванню. Ніколи не ховався у бомбосховищах, але одного разу, коли він спав, якась невидима сила почала розхитувати ліжко. Він тричі піднімався, вмикав світло, зазирав під ліжко - чи не злодій забрався туди, але зрозуміти причину цього містичного явища не міг. І тоді Василь Барка спустився в підвал. Незабаром авіаційна бомба пронизала стелю якраз над ліжком...

Та найдетальніші спогади - про війну. Війна кардинально переорала його життєву долю, вирвала з обіймів рідної землі, викинула на чужину. "Слухайте, я був радянським патріотом. Я ненавидів сталінщину всіма фібрами душі, диктатуріат. Я вірив в ідеальний образ комунізму... Я був хворий, дуже хворий перед війною. Одужав. І можна було відпрошуватися від фронту. Я пішов на фронт, бо вважав, що це мій обов'язок, бо гітлеризм несе винищення народові... Спершу ми були в народному ополченні... А потім німці так швидко рушили на Кавказ, що нас вивели із казарм народного ополчення і влили в регулярну червоноармійську частину, яка обороняла підступи до Кавказу", - розповідь розгорталася, обростала дивовижними подробицями, що їх могла зафіксувати тільки мистецька натура. Все переживалося знову й знову, оживало в уяві письменника і набувало особливого символічного змісту.

Полон, голодні до божевілля дні й ночі, знущання фашистів, тяжкі роботи в Німеччині, допомога українців, передусім видавця і поета Богдана Кравціва... Там, у Німеччині, де він мешкав до 1950 р., Василь Барка видрукував ліричні збірки "Апостоли" /Авгсбург, 1946/ та "Білий світ" /Мюнхен, 1947/; згодом оселився у США і там видав напоєні духовністю біблійних притч книги "Трояндний роман" (1957 р.), "Псалом голубиного поля" /Нью-Йорк, 1958/, синкретичну книгу "Океан" у двох томах /Нью-Йорк, 1959/, збірку "Царство" (1979 р.), а /Нью-Йорк, 1968/ вийшли його вибрані поезії "Лірник". Першим прозовим твором був роман "Рай" /Джерсі-Сіті - Нью-Йорк, 1953/, "Жовтий князь" /Мюнхен - Нью-Йорк, 1963/, есеї та літературознавчі праці: "Жайворонкові джерела" /Нью-Йорк, 1956/, "Вершник неба" /Нью-Йорк, 1965/, "Хліборобський Орфей або кларнетизм" /Мюнхен - Нью-Йорк, 1961/, "Правда Кобзаря" /Нью-Йорк, 1961/. У 1980 р. Василь Барка надрукував п'єсу "Господар міста"; йому належить переклад українською мовою п'єси "Король Лір" Шекспіра, "Одкровення св. Йоанна Богослова" для україномовного видання Біблії (1975 р., 1988 р.), фрагментів "Божественної комедії" Данте (1978 р.). Для українського видання Біблії в Римі В. Барка переклав "Апокаліпсис". Окремою книгою виходив здійснений В. Баркою переклад п'єси В. Шекспіра "Король Лір". У 1980 р. Василь Барка надрукував п'єсу "Господар міста"; йому належить переклад українською мовою п'єси "Король Лір" Шекспіра, "Одкровення св. Йоанна Богослова" для україномовного видання Біблії (1975 р., 1988 р.), "Земля садівничих" (1977 р.) і філософських роздумів на релігійні теми "Вершник неба" (1956 р., 1972 р.). Найсолідніше останнє прижиттєве видання творів Василя Барки - виданий "Сучасністю" 1981 року строфічний віршований роман "СВІДОК для сонця шестикрилих" - чотири п'ятсотсторінкові томи.

Роман "Жовтий князь" заслуговує на особливу увагу. До речі, так само, як і його автор. Не лише тому, що це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України. Це твір вражаючої художньої сили.

"Я думаю, що це таке нещастя велике... І в цьому є такий великий злочин проти народу українського! Із найбільших злочинів новітньої історії європейських народів", - сказав Василь Барка в липні 1989 р. в своїй дивовижній оселі-фортеці. З першого погляду він нагадував народного філософа когорти послідовників Григорія Сковороди, який свідомо усамітнився від цивілізації, щоб творити, мислити, пізнавати цей динамічний і таємничий світ. Цей поет-філософ чи не щоденно засвідчує істину в майстерно ограненій поетичній формі. Він наче прислухається до голосу святих архангелів, виловлюючи звуки християнської любові та доброти, містичної тональності, на яку настроюється людська душа, і, зливаючись у гармонії, лагіднішає, світлішає та оживає для творення добра, для ласки серце.

Саме для цього вловлювання небесних звуків, що їх поет переводить у слова-іскри великої почуттєвої сили. Ось як згадує Микола Жулинський зустріч з письменником. Василь Барка усамітнився в гористій місцевості за кілька годин поїздки на автомобілі від Нью-Йорка. Там озера й ліси, там тиша і українське слово, бо Глен Спей обрали американські українці для літнього відпочинку, для єднання молоді, громадських імпрез і культурно-спортивних розваг. Там і відбулася в мене перша зустріч із легендарним Василем Баркою. Я до цієї зустрічі готувався. Важко долав я чотиритомну поему Василя Барки "Свідок для сонця шестикрилих", яку поет витворював протягом 1952-1977 рр., милувався оригінальним мистецьким оформленням її видання 1981 р. Якова Гніздовського та з певним острахом позирав на інші його книги, бо не знав ще тоді, що "Свідок для сонця шестикрилих" - твір глибокої релігійно-міфологічної образно-значеннєвої семантики, духовно-моральна енергетика якого "спровокована" 66-ю книгою Біблії - Апокаліпсисом. Пізнав я роман "Жовтий князь" - цю виболену Василем Баркою трагедію українського народу в лиховісні 1932-1933 рр. Але драматична епіка і строфічна партитура роману "Свідок для сонця шестикрилих", його інтелектуальна напруга, посилювана ідеалістичною та релігійною символікою, вражала і наповнювала непереборним бажанням побачити його творця.

І ось він з'являється - сходить рипучими сходами своєї дерев'яної вежі додолу, ступає на траву, такий жвавий, з милою усмішкою, яка випорскувала з під сивої бороди і брів. Колір очей майже зливається зі сріблом довгого волосся - вони в нього сіро-голубі, веселі й допитливі. Чекав суворого, відстороненого від суєти мирської духовного ченця, відчуженого від України суворою долею та образою за ігнорування, забуття та ідеологічне оскарження, а постав переді мною творчо натхненний митець, який імпульсивно реагує на всі проблеми українського політичного і літературного життя.

Василь Барка одразу ж причаровував своєю спокійною, вистражданою логікою сприйняття і свого драматичного буття та буття народу українського, до якого він сподівався повернутися своїм Словом. "Я дуже співчував єврейським жертвам цього голокосту. Мав найкращих приятелів єврейського походження. І я собі думав, що злочин, який Гітлер вкоїв супроти єврейського етносу, вкоєний і супроти українського етносу. І я знав, що речники єврейської нації знайдуть шлях подати відомості світові про страшну катастрофу. Але не був певен, що серед українців знайдеться хтось із письменників, хто пережив цей голод і біду, а я бачив біду тисяч... Та я не був певен, чи знайдеться інший, хто подав би свідчення так, як засвідчено трагедію єврейської раси. Я відчув, що це мій обов'язок - скласти свідчення про це. Я весь час збирав відомості. І мій персональний гіркий досвід був основою. А потім двадцять п'ять років збирав свідчення інших, кого тільки зустрічав, хто пережив голод..."

Василь Барка жив Україною, творив для України і не гасив надії на своє духовне повернення в Україну. Бо знав, що Україна духовно просвітлиться - чорні дні тоталітаризму будуть переборені світлом християнської любові, і він, поет і мислитель, цю віру в пробудження національного духу, гордості й величі "вселяв" у кожне своє слово, пророчо наповнюючи його містичним передчуттям неминучого воскресіння України. Хто зна, коли повернеться в Україну "повний", за його словами, на дев'ятнадцять чи двадцять томів, Василь Барка, але за ці останні сім-вісім років з'явилися в Україні завдяки натхненній доброчинством "Кобзі" епопеї "Океан", "Судний степ", "Кавказ", збірка поезій "Лірник", романи "Спокутник і ключі землі", "Душі едемітів".

Особливо переймався Василь Барка "Судним степом" - цією епічною поемою монументального складу. Згодом, у листі від 12 жовтня 1995 р. він напише: "Судний степ" має прикмети героїчного епосу, хоч там в осередді героїчна постать зовсім відмінна від звитяжців, оспіваних авторами епічних поем з минулого, - бо його подвиги здійснюються духовною зброєю, як визначено в апостола Павла, а не металічною окружністю, хоч з нею діяв на початку. Інші ознаки, обов'язкові для епопеї: на великій історичній арені діють могутні сили, що представляють народ в його найдраматичніших подіях, з найважливішою участю його найвизначніших особистостей, що втілюють в собі його основну характеристику з надзвичайними вчинками...

Крім того, все відбувається в близьких зв'язках світу видимого і світу незримих потужностей, ніби на верхів'ях буття людей: серед найвиразніше виявлених чинників з природи. І все оцінене в світлі від добрих моральних джерел, при довершеності суто мистецькій - для всього стилю розповіді".

Професор Данило Гусар-Струк, автор статті про Василя Барку в англомовній енциклопедії "Україна" (Торонто, Канада), з якої взято ці біографічні дані, зазначає, що твори письменника вимагають радше інтуїтивного, ніж логічного сприйняття.

"Натхненний ранньою поезією П. Тичини, особливо в своїх пантеїстичних описах природи та вживанні народної ідіоми, Барка досягає оригінальності через крайню абстрактність, посилену метафористичність і унікальне оживлення традиційної народної образності за допомогою введення раптових і несподіваних порівнянь", - узагальнює професор Гусар-Струк.

Його поезії, особливо віршовані романи, важкі для читацького сприйняття. Його поетична мова оригінальна, багата на новотвори та ускладнені мовні конструкції, їхній зміст наповнений містичними елементами, складною релігійною символікою і потребує значної підготовки для рівноправного діалогу з поетом.

Мовна палітра поезій Василя Барки, а надто його віршованих романів, надзвичайно широка і різнобарвна, цілеспрямовано "нарощувана" власними словотворами, мовно експериментальна і складна для сприйняття. Необхідна інтелектуальна напруга, аби осягнути "генеалогію" новотвору і сприйняти змістову виражальність в комплексі авторських мовних новацій та образно-виражальної стилістики епосу в цілому. Тому читач Василя Барки - інтелектуал, готовий до співтворчості в процесі осягнення його тексту як "інтенсивно переображуваного" авторського досвіду. Він принципово творить лише українською мовою, бо вважає, що його творчість, хоч і складна для сприйняття тими, хто звик до традиційних форм, проте необхідна українській людині, яка була насильно відсторонена від багатьох ідеалістичних поглядів і філософських систем, вироблених в Україні впродовж багатьох століть, та від набутків європейської цивілізації.

У своєму виступі з нагоди вручення 13 лютого 1982 р. літературної нагороди фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів Василеві Барці за його строфічний роман "Свідок для сонця шестикрилих" професор Юрій Шевельов наголосив на потребі "ввійти" у твір так, як "увійшов" автор, бо в інший спосіб не пізнати цього чотиритомного підсумку дотеперішнього життя поета: "Підсумку у світі матеріальному і в світі духовному. Це його звіт. Це його свідчення перед людьми і перед Богом".

Таким свідченням перед людьми України і перед Богом, як найвищим суддею його діянь, його совісті є роман "Жовтий князь". "Там у мене було більше планів, ніж писанини. Я дотримувався правила нічого не видумувати", - і Василь Барка розповів, як він голодував у Нью-Йорку, де за вісімнадцять доларів дістав маленьку кімнатку під самою покрівлею у єврея, вихідця з Росії, який розповів йому свою біду, а Василь Барка - свою. Хворий на серце, письменник обходився 25-35 центами в день, за які він купував одну рибну консерву на два дні і миску дешевого рису.Доля чорнороба була йому забезпечена. Працював кочегаром, прибиральником (мив вікна й підлогу в шпиталі католицького монастиря Святого Хреста). Декілька років був редактором українського відділу радіо "Свобода" в Нью-Йорку, звідки звільнився через захворювання кровоносних судин та очей. Напівголодне існування відновило в емоційній пам'яті 1933 р. на Кубані, коли він, виснажений до краю, весь у ранах, з яких сочилася брунатна рідина, з набряклими і водянистими ногами, вже не сподівався вижити і пізнав муки голоду аж до передсмертної межі. "Я знав інші болі, як поранення, але то щось таке, що спалювало всю істоту. І, може, тому, що я це знав, тому мені пощастило в "Жовтому князі" відновити ту психологічну глибинність цієї голодової смерті", - згадує Барка.

Наче морський наплив, були винесені вразливою - до галюцинацій - уявою голодної людини спогади, пережиття минулого, найтонші відтінки почувань далеких років. Василь Барка написав 600 сторінок роману, знову й знову переробляв, скорочував і раз, і вдруге, чотири рази від руки переписав свій твір. На це пішло два роки невимовно виснажливої праці-співпереживання.

У романі "Жовтий князь" відтворено реальні події та явища голодомору 1933 р. Повною фактологічною основою послужили особисті спогади (десь до 12 сторінок) одного земляка, який описав долю близької йому родини і залишив письменникові на його розсуд. Василь Барка дав цій родині прізвище Катранників, але все, що судилося уявою письменника пережити цій родині, він бачив на власні очі, пережив сам, чув од очевидців. У 1933 р. Василь Барка відвідав родину свого брата на Полтавщині та був вражений до глибини душі тим жахіттям, подібне до якого випаде на його долю на Кубані в 1934 р. Бачив він, як гниють на станціях та біля елеваторів розкриті під дощем, підтоплені водою гори зерна, як божевільні від голоду люди поїдають рідних і чужих, як німотно мовчать хати, з яких виходить солодкавий трупний дух...

Важко читати цю страхітливу хроніку невимовно трагічної долі українського народу. Жодна фантасмагорична уява не здатна відтворити цей жахливий спектр чорної біди, яка захопила Україну і відкинула її за межі елементарного людського буття. Та Василь Барка намагався в міру своїх фізичних і творчих сил відкрити перед нами моторошну безодню людського горя і відчаю.

У 1963 р. він звернувся з листом "До радянських письменників України", в якому запитував: "Чому на роковини цієї найбільшої трагедії в історії України не дано дозволу ці жертви згадати і вшанувати їх терпіння. Тож, коли і досі не дозволено подати голос за жертви голоду, хоч прочитайте скромну повість про них - автора, який зрікся всього в житті, аби дістати, зрештою, змогу розповісти про них. Вони в моторошній поруганості були серцем чисті, як квіти і сонце, незміренно кращі від зірок небесних, як і всі люди, хоч вони цього не знають; як сам хліб, ними запрацьований і в них віднятий, були чисті, хоч смерть настала в найбруднішій поверженості їх. Де ж ви, їхні і Кобзареві друзі іскренні? - щоб голос подати. Мовчання. Розуміємо і не винуватимо: заборона. То нехай знайдеться в ваших грудях хоч одно зітхання, спочуття для них і з повік ваших - хоч одна гаряча сльоза: з болю за них, тайно пролита, як сказано в "Кобзарі". Тільки аби серце не стало вже камінне під нагородними відзнаками, коли не відкликнеться в ньому навіть порожня луна до беззвісного і беззахисного горя мільйонів з трудових хаток. Тут - межа й іспит для серця: при їх пам'яті".

Василь Барка не осуджує за мовчання словом - бо заборона, але не визнає мовчання совісті, мовчання милосердя і закликає до співпережиття національного горя, яке він викликав із примусового забуття в романі "Жовтий князь". Він зробив, що міг, "при нужді вигнанській і недузі".

Роки Василя Барки високі і згорьовані. Та долає він обрану ним добровільно трудну вершину самопізнання і жертовної творчої праці в самотині - в білому чернецтві, бо прийняв цей спосіб життя усвідомлено на своє п'ятдесятиліття в надії "відновити образ Христа Спасителя в українській літературі, як в зосередженні всього культурного життя народу в Україні". Цією вершиною його творчої Голгофи є двадцятитомник епічних творів, лірики, драми, повістярства, перекладів, у якому домінує "вища могутність духовна - світло віри".

Своїм духовним покликанням Василь Барка вважає відновлення складної системи ідеалістичних поглядів, вироблених в Україні протягом століть і збагачених здобутками світової культури. "Своїми книгами (збірки віршів, поеми, романи, есе) хочу посприяти, аби ідеї гуманістичного напрямку, образ і дух відкритого, правового суспільства, основи справжнього демократичного урядування, нерушимі закони про людські права, з забезпеченим свободами думки, вислову, творчого пошуку, релігійного переконання - все, що становить найвищу скарбність громадського та особистого життя, осягнуте в американському суспільстві, - було б затверджене в Україні: вільній і суверенній. Якщо твори з таким духовним світлом колись приєднаються в Україні до осередніх здобутків літератури і безперервно та плідно впливатимуть на розвиток нашого суспільства, - мій вибір виправдається цілком..." - казав Василь Барка ще 1987 р.

Чистий, душевно просвітлений духовним перекликом зі своїм патроном - Григорієм Сковородою, щирий, сердечний і співчутливий, Василь Барка повсякчас збагачується досвідом світу, який його спіймав, але не зумів удержати. Поет і філософ уже давно звільнився духом від його зваб і посягань та піднявся на вищий рівень духовного самовираження. Він переконаний, що кожна людська душа шукає свою, відмінну від інших, стежку до Бога. Важкі фізичні й морально-психологічні випробування випали на долю Василя Барки - від переконаного атеїста і сповідника комуністичної ідеї він прийшов до віри в Господа і осудження людиноненависницької системи - протофашизму. Він відчув незбагненну премудрість, силу і велич Божу. Окрилений повнотою радісного світла від пізнання Бога, безперервністю наближення до великого духовного світла від незримого образу триіпостасного Бога живого, поет наповнюється високим моральним обов'язком спрямовувати духовне світло своєї творчості на ту одну-єдину для кожного з нас стежку, якої так спрагло шукає наша зболена, охолола душа.

11 квітня 2003 року у шпиталі "Гарріс" Нью-Йорк на 95-му році життя помер Василь Барка прикутий до ліжка тяжким паралічем. Похований у Бавнд-Бруку.

Василь Барка, один із найвизначніших українських поетів XX століття. Пригадуються слова В. Чорновола: „В українській стороні ще одна золота обірвалася струна". Саме золота, звук якої відіб'ється жалібним гомоном в українській спільноті - як на рідних землях, так і за кордоном. Перестало битись зболіле серце поета, який безмежно любив свій нарід, його історію, мову, культуру. Мусимо погодитись зі законом природи, коли людина в призначений їй час відходить з цього світу. Але важко усвідомити, що з відходом у засвіти дорогої особи в нашій громаді залишається порожнє місце. Василь Барка був чесний зі собою. Проголошувані в його творчості ідеї були змістом його щоденного, глибоко релігійного, аскетичного життя. З відходом у засвіти Василя Барки ми прощаємо не лише визначного поета, прозаїка, літературознавця, богослова, мислителя-філософа, але також непересічну людину: чесну, вирозумілу, добру, глибоко віруючого християнина.

Ліричні й філософські роздуми про події століття, свідком яких він був, Василь Барка реалізував як поет і прозаїк, літературознавець і релігійний мислитель. Його перу належать книжки поезій: "Апостоли" /Авгсбург, 1946/, "Білий світ" /Мюнхен, 1947/, "Псалом голубиного поля" /Нью-Йорк, 1958/, "Океан" /Нью-Йорк, 1959/, "Лірник" /Нью-Йорк, 1968/; романи "Рай" /Джерсі-Сіті - Нью-Йорк, 1953/, "Жовтий князь" /Мюнхен - Нью-Йорк, 1963/; есеї та літературознавчі праці: "Жайворонкові джерела" /Нью-Йорк, 1956/, "Вершник неба" /Нью-Йорк, 1965/, "Хліборобський Орфей або кларнетизм" /Мюнхен - Нью-Йорк, 1961/, "Правда Кобзаря" /Нью-Йорк, 1961/. Для українського видання Біблії в Римі В. Барка переклав "Апокаліпсис". Окремою книгою виходив здійснений В. Баркою переклад п'єси В. Шекспіра "Король Лір". Найсолідніше останнє прижиттєве видання творів Василя Барки - виданий "Сучасніс-тю" 1981 року строфічний віршований роман "СВІДОК для сонця шестикрилих" - чотири п'ятсотсторінкові томи.

Його літературна спадщина, крім рукописів, які з великим трудом вдалось зберегти і примістити в УВАН в Нью-Йорку, це понад 20 книг поезій, романів, повістей, есеїв, перекладів, літературної критики. В місті Рівному (Волинь), у видавництві „Діва" в 1998 році появилась книга „Портрет", автором якої є письменник Микола Вірний-Француженко. Це велика, солідна праця, в якій подано біографію В. Барки, перелік його творів та їх оцінку літературознавцями. Творчості В. Барки притаманна глибока християнська релігійність, часті посилання на Біблію, для видання якої він присвятив багато праці. Йому завдячуємо мовну редакцію, літературне опрацювання „Об'явлення" („Апокаліпси") на підставі давньо-грецьких джерел. Це найповніше ілюстроване видання, що появилось в 1963 році в Римі. В поезіях В. Барки часто знаходимо біблійні мотиви, які у високомистецькій формі віддзеркалюють події з історії нашого народу, зокрема його трагедію під час Великого голоду. Ось лише два рядки: „Моляться соняшники: Грім на хмарі Біблію читає... тополя пошепки: страшний який твій плач, Ісає! Моляться соняшники. Голод; мати немовля вбиває... тополя закричала: он який мій рай, Ісає!" За романом „Жовтий князь" (вийшов також французькою) О. Янчук створив фільм „Голод-33". Екранізований твір В. Барки у великій мірі причинився до успішного референдуму в 1991 році в справі незалежності України. Автор книги „Портрет" стверджує, що „на Україні видають повільною чергою твори одного із найбільших українських поетів модерністів XX століття - Василя Барки". Поезія В. Барки - це віддзеркалення його глибокої християнської релігійності і етики, це мова його серця. Тому й основні прикмети його характеру - це незвичайна доброта і скромність, гуманність і побожність, толерантність і пошанування думки другої людини, беззастережне визнання вчення Біблії. Поезія В. Барки, з погляду звичайного читача - це мережаний килим, часто незбагненного взору, це гаптовані рушники, ткані різнокольоровими нитками-словами. Озвучення, музичне оформлення, мелодійність і чистота вислову, композиція новотворів, як наслідок творчого процесу, власна інтерпретація мови народу - це складові компоненти поезії Барки. В післямові до збірки поезій „Білий світ" Григорій Шевчук (Шевельов) писав: „Поезія Барки - це суцільний переклад дійсності на мову серця". І далі: „В поезію Барки треба вчитатися і головне - вчутися, і тоді ми побачимо світ його очима, і станемо від цього напевно душевно багатші, змістовніші, глибші, світліші". Бути в товаристві В. Барки - це була велика приємність. Його всесторонні знання всього, чим багате людство, не мали меж. А тому кожна розмова з ним ушляхетнювала людину. Василь Барка останні три роки хворів, розбитий паралічем, немічний, втративши сили з надмірної праці. Самітній, в старечому домі, серед чужого оточення помер, як нуждар і каліка. Він любив оселю „Верховина", власність Українського Братського Союзу, де серед гірської природи прожив 32 роки, де написав більшість своїх творів. Найкращим вшануванням пам'яті Василя Барки буде видання його творів. Дещо готове до друку, дещо є в рукописах, над упорядкуванням яких працюють члени УВАН в Нью-Йорку. Василь Барка мав багато приятелів, і ми певні, що так вони, як і спільнота наша, яка цікавиться літературою, так тут, в діяспорі, як і в Україні, зі сумом прощається з поетом, який творив для нашого народу, який своєю творчістю збагатив його духовість, культуру. Василя Барку поховано на цвинтарі св. Андрія Первозваного в С. Бавнд-Бруку. Своїм трудолюбним життям і творчістю він заслужив вічну пам'ять в українській спільноті.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Василь Барка. «Жовтий князь»: Посібник для 11 класу/Автор-укладач В.В. Паращич - X: Ранок, 1999.

2. Забарний О. Роман В. Барки «Жовтий князь»//Дивослово.--1996.-- № 10.

3. Мовчан Р. Василь Барка //Дивослово.--2002.-- № 4.

4. Українське слово. Хрестоматія української літератури та критики: Упоряд. В. Яременко.--К., 2003. Аконіт, 2003. т. 3.