Український перекладач-полiглот Микола Олексiйович Лукаш

Лiтературне обдарування генiального українського перекладача-полiглота Миколи Олексiйовича Лукаша (19.12.1919 - 29.08.1988) визначилося i виявилося рано.

Генiальнiсть Лукаша виявлялася у тому, що всi переклади здiйснювалися ним без звичних навiть для "метрiв" українського художнього перекладу пiдрядникiв - безпосередньо з оригiналів творiв. На початку 1956 р. ще недавно нiкому не вiдомого харкiвського перекладача було запрошено зробити спiвдоповiдь про стан перекладiв iз захiдноєвропейських лiтератур на республiканськiй нарадi перекладачiв [46]. Незабаром Миколу Лукаша прийняли до Спiлки письменникiв України за рекомендацiями М.Рильського, Л.Первомайського, М.Пригари, М.Терещенка [47]. Вiн набув статусу визнаного лiтератора, назабаром (1958 р.) змiг переселитися до Києва.

Лiтературне i культурне життя столицi України кiнця 50-х - половини 60-х рр. неможливо уявити без Миколи Лукаша. Роки суспiльної "вiдлиги" сповна використанi ним для розвитку рiдної мови, утвердження повноцiнностi українського слова в контекстi всесвiтньому. I це має стати предметом нових культурологiчних дослiджень.

Перекладацька концепція М. Лукаша спрямована на забезпечення цілісності української культурної полісистеми та повноцінне функціонування української мови. М. Лукаш проводив цілеспрямований відбір мовних засобів з орієнтацією на жанрово-стилістичні особливості оригіналу, тяжіючи до призабутих, рідковживаних, розмовних форм, фольклорних ресурсів. Водночас, він розкрив потенційні можливості української мови, її високу дериваційну спроможність, органічну здатність до слово- та фразотворення, багатої синонімії. новаторською рисою перекладацького методу М. Лукаша є введення яскраво виражених елементів переспіву у структуру власне перекладу.

Творчий доробок М. Лукаша - багатогранний, включає серйозні напрацювання в галузі художнього перекладу, перекладознавства, мовознавства, зокрема, лексикографії. Високомайстерні переклади М. Лукаша з майже двох десятків мов та понад ста авторів репрезентують найкращі зразки світового епосу, лірики і драми, засвідчуючи якісно новий етап розвитку українського художнього перекладу. Значної уваги заслуговує лексико-фразеологічна картотека, укладена М. Лукашем, що є ґрунтовним джерелом для створення сучасних лексикографічних праць та для вивчення історії української мови.

Перекладацька концепція М. Лукаша невід'ємно пов'язана із соціокультурним контекстом, у якому відбувався переклад. Вона мала на меті забезпечити цілісність літературної полісистеми та повноцінне функціонування української мови, що знайшло своє відображення, передусім, у відборі творів для перекладу та конкретних перекладацьких рішеннях. М. Лукаш надавав перевагу творам тих жанрів, стилів, літературних напрямів, які були відсутні чи недостатньо розвинені в українській літературі. Зокрема, перекладач обирав теми, суголосні з тодішньою дійсністю, із виразними, актуальними політичними мотивами, висловлюючи таким чином свою громадянську позицію. З іншого боку, М. Лукаша приваблювали твори, багаті мовно-стилістично, переклад яких, відповідно, дозволяв би максимальне залучення лексико-стилістичних ресурсів української мови. Кінцевою метою Лукашевих перекладів було довести самодостатність української мови для перекладу творів різних жанрів і стилів та зберегти і збагатити рідну мову засобами перекладу. Цій меті підпорядковано конкретні перекладацькі рішення.

Нове, за М. Лукашем, - це добре забуте старе. Віджилої лексики нема, натомість є нагромаджений і відшліфований століттями пласт пасивних лексико-фразеологічних ресурсів, які необхідно активізувати. Тому основою його перекладацької стратегії є якнайширше звертання до творчості класиків української літератури як до багатого джерела лексичних та синтаксичних резервів української мови і максимальне використання цих мовних скарбів у перекладах. М. Лукаш проводив цілеспрямований відбір мовних засобів з орієнтацією на жанрово-стилістичні особливості оригіналу, тяжіючи до призабутих, рідковживаних, розмовних форм, фольклорних ресурсів.

Мовне новаторство М. Лукаша виявилося в тому, що, мобілізуючи найширші пласти української лексики та фразеології, він продемонстрував потенційні можливості української мови, її високу дериваційну спроможність, органічну здатність до слово- та фразотворення, багатої синонімії. Активно реалізуючи дериваційні можливості української мови та опираючись на продуктивні моделі словотвору, М. Лукаш увів до обігу чимало утворень узуального й оказіонального характеру. Серед них є як авторські новотвори, так і активізовані давно забуті форми. Завдяки своїй образності, влучності, виразності внутрішньої форми, вони є потенційним джерелом збагачення української мови, розширення її словникового запасу. Яскраво новаторським явищем у перекладах М. Лукаша стала синонімія як вузького, так і широкого контекстів. Перекладач поширив явище синонімії на різні рівні: фоностилістичний (синонімічні ряди, побудовані на звукописі; синоніми, вжиті для увиразнення ритмомелодики тексту), словотворчий (синонімія слів з однаковими словотворчими моделями), лексичний (парне вживання близькозначних синонімів, ампліфікаційні синонімічні ряди), фразеологічний (як правило, фразеологізми-синоніми широкого контексту), рівень тексту (існування великої кількості паралельних інтерпретацій японських хоку). Якщо розглядати синонімічне багатство перекладів М. Лукаша за межами вузького контексту, отримуємо широкі синонімічні ряди, у яких, крім власне синонімів, лексичних та фразеологічних, є синоніми контекстуальні, авторські новотвори, численні розмовно-просторічні форми. Синонімічне розмаїття перекладів М. Лукаша є одним із свідчень як мовного багатства перекладача, так і невичерпних можливостей української мови.

М. Лукаш розширив образні та фразеологічні можливості української мови. Словесні образи М. Лукаша (найчастіше кальковані) - яскраві й виразні, зберігають свіжість та новизну оригіналу, але змодельовані відповідно до можливостей української мови, з урахуванням особливостей її метафорики. Вони є справжніми знахідками перекладача, які збагачують українське художнє мовлення. М. Лукаш глибоко знав українську фразеологію та пареміологію, про що свідчить значна кількісна перевага повних та часткових фразеологічних еквівалентів над іншими способами відтворення семантико-стилістичних функцій ФО першотвору; використання фразеологізмів, не зафіксованих у сучасних лексикографічних джерелах; численні оказіональні трансформації ФО, їх гнучке пристосування до контексту; творення власних ФО. З цього погляду, переклади М. Лукаша - надзвичайно цінне джерело збагачення української лексикології та фразеології.

Переклади М. Лукаша позначені великою увагою до евфонічних та ритміко-інтонаційних засобів експресії. Це виявляється в багатих алітераціях, ампліфікаціях звуконаслідувальних слів, внутрішньому римуванні, точному відтворенні ритму та ритмомелодики тексту. Фоностилістичні засоби допомагають зберегти образність оригіналу й лежать в основі творення Лукашевих оказіоналізмів, синонімічних пар та рядів, словесних образів, прислів'їв та приказок. Тонке відчуття М. Лукаша ритмомелодики тексту забезпечило адекватне відтворення поезій, де музика слова є домінантною (напр., лірика Р. Бернса та П. Верлена), про що свідчить неупинна увага до них українських композиторів та поява цілої низки пісень на слова перекладів М. Лукаша. З іншого боку, музичний слух перекладача дозволив йому перекладати лібрето до опер та тексти пісень.

Виразно індивідуальною ознакою перекладацького стилю М. Лукаша є введення яскраво виражених елементів переспіву у структуру власне перекладу. Це простежуємо при відтворенні реалій (домінування методу уподібнення), власних назв (використання кличного відмінка, суто українських форм вживання ВН, демінутивних форм ВН за українськими словотвірними моделями), словесних образів (використання елементів української фольклорної поетики), фразеологізмів (уподібнення реалії-компонента ФО, відчутна фольклорна основа ФО, використання стійких народних порівнянь). Унаслідок цього, іноді спостерігаємо затемнення чи зміну національного колориту, накладання різних національно-культурних інформацій.

Переклади М. Лукаша - індивідуально-неповторні, позначені творчим, новаторським підходом. Усі перекладацькі рішення М. Лукаша підпорядковувалися важливому завданню - збереженню, відродженню та збагаченню української мови засобами перекладу. Зв'язок із загальнонародними джерелами, незалежність від літературних упереджень та стильових обмежень - визначальні чинники досягнення адекватності перекладу та створення свого особливого почерку.

Визначення новаторських рис перекладацької творчості М. Лукаша в історії українського перекладу має актуальне теоретичне та практичне значення для теорії, історії та критики художнього перекладу. Подальші дослідження доцільно проводити в контексті написання цілісної історії українського художнього перекладу, зокрема, варто простежити процес неперервності перекладацьких традицій та розбудови перекладацької школи М. Лукаша, комплексно вивчати творчість інших перекладачів. Цікаво було б дослідити мову українського перекладу ХХ ст. у порівнянні з мовою оригінальної літератури.