Іван Франко - письменник-новатор

Іван Франко: коротка біографія, етапи становлення, спроби літературної творчості. Гімназичні роки, захоплення культурною спадщиною. Випробування на громадянську стійкість, зрілість. Франко - письменник, перекладач, поет, драматург, літературознавець.

Рубрика Литература
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 10.10.2009
Размер файла 37,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ІВАН ФРАНКО

(1856 - 1916)

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в сім'ї коваля з околиці Гора села Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Східній Галичині (тепер Львівська область). Тут серед мальовничої підкарпатської природи минуло дитинство хлопця, пізніше відбите в оповіданнях «У кузні», «Малий Мирон», «Під оборогом». Саме з батькової кузні, куди щоранку сходилися селяни, де точилися розмови на різні теми, взяв Іван у свою душу «на далеку мандрівку життя» отой вогонь повсякденної невсипущої праці, вогонь честі й правди, який допомагав йому вистояти у бурях суспільних зрушень. Мати ж передала йому в спадок душевність і теплоту, любов до народної пісні. Пізніше поет заявить: «Пісня і праця -- великі дві сили! Їм я до скону бажаю служить...»

Власне, кристалізація духовності відбувалася в письменника впродовж усього життя, але її основи сформувалися вже в часи юності. Навчався Франко спочатку в школі села Ясениця Сільна (1862 -- 1864), потім у так званій нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864 -- 1867) та Дрогобицькій гімназії (1867 -- 1875). У багатьох оповіданнях («Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schonachreiben») художньо передано окремі моменти з цієї пори життя автора. З них довіду-ємося, як важко було навіть обдарованому селянському хлопцеві, що на дев'ятому році втратив батька, свого найближчого порадника, здобувати освіту. Доводилося жити на квартирі у далекої родички на околиці Дрогобича, нерідко спати у трунах, які виготовлялися в її столярній майстерні («У столярні»).

Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності; міг майже дослівно повторити товаришам інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях; глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. А читав дуже багато: твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми.

Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок і українською, й іншими європейськими мовами. Знайомство з творами Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, захоплення багатством і красою української мови викликають у нього підвищений інтерес до усної народної творчості, стимулюють запис її зразків.

На роки навчання в гімназії припадають і перші спроби на ниві літературної творчості. Франко, виконуючи письмові завдання з різних предметів, вдавався до їх художнього викладу.

Досконало володіючи німецькою і польською мовами, він у віршовій формі написав кілька драматичних сцен на сюжети з всесвітньої історії, переклав українською мовою окремі твори античних і новітніх авторів. У 1874. р. його ранні вірші надрукували на сторінках львівського студентського журналу «Друг». Так в українській літературі з'явилося нове ім'я.

У вирі громадського життя

Восени 1875 р. Франко став студентом філософського факультету Львівського університету, увійшов до складу редакції «Друга». Під впливом листів Михайла Драгоманова до редакції цього журналу Іван Франко, Михайло Павлик, Іван Белей, Володимир Левицький та інші їхні однодумці стали змінювати напрям часопису, демократизувати його, виступати за заміну штучного «язичія», яким він друкувався, живою українською мовою. З цією метою Франко публікує в журналі статті, в яких обґрунтовує необхідність творення літератури на засадах народності.

Молоді ентузіасти розвою рідної культури видають літературний альманах «Дністрянка» (1876), де побачили світ реалістичні оповідання Франка «Лесишина челядь» і «Два приятелі».

Цей альманах, виданий народною мовою, став справді одним з перших демократичних видань у Галичині після тривалого періоду застою, викликаного засиллям у духовному житті консервативних ідей, пропагованих москвофільською пресою. Тоді ж з'явилася й перша збірка віршів Франка «Баляди і розкази». У 1877 р. молодий автор почав друкувати оповідання з широко задуманого циклу «Борислав», які збагатили українську прозу художньою реалізацією нової теми.

Активна громадська діяльність стала приводом до арешту й ув'язнення Франка у червні 1877р. А в січні наступного року власті організували суд над Франком і його однодумцями, звинувачували їх у належності до насправді неіснуючої таємної соціалістичної організації.

Дев'ять місяців ув'язнення стали для Франка великим випробуванням на громадянську стійкість. І під час слідства, і на суді він тримався мужньо, викривав соціальну несправедливість. У тюремній камері написав нищівну сатиру «Сморгонська академія», епіграми на реакційних москвофільських лідерів -- Богдана Дідицького, Венедикта Площанського.

Хоч від Франка і його товаришів після їхнього виходу з тюрми відсахнулися, ніби від зачумлених, «добропорядні» керівники львівських громадських організацій, він не опустив рук. Розуміючи значення демократичної преси у суспільному поступі, він з Михайлом Павликом засновує новий журнал «Громадський друг» (у 1878 р. вийшло тільки два номери), а після його заборони видає у цьому ж році два збірники журнального типу -- «Дзвін» і «Молот», які, власне, були своєрідним продовженням часопису. В цих виданнях побачили світ такі його твори, як «Товаришам з тюрми», «Каменярі», «Воа соnstriktor», гостро полемічні статті «Критичні письма о галицькій інтелігенції», «Література, її завдання і найважніші ціхи».

Франко в цей час також багато перекладає з різних літератур, публікує ці переклади в серії книжок «Дрібна бібліотека» (1878 -- 1880). Утомлювала повсякденна праця, перервалася довголітня дружба з Ольгою Рошкевич, яка змушена була під тиском батьків вийти заміж за іншого. Драматичне розгортання взаємин з дівчиною відбилося в ліричному циклі «Картка любові» (1878 -- 1880).

Інтенсивна діяльність Франка була несподівано перервана другим арештом у березні 1880 р. і тримісячним ув'язненням у коломийській тюрмі. Письменника звинувачували у підбуренні місцевих селян проти «законного порядку». В нестерпних тюремних умовах Франко написав поетичний цикл «Думи пролетарія», в якому мовою художніх образів показувалося, що причини суспільного зла -- не в людях, «а в путах тих, котрі незримими вузлами скрутили сильних і слабих з їх мукою і їх ділами». Ліричний герой циклу мужньо заявляв несправедливим суддям, що він і його однодумці прагнуть «перевернуть... суспільний лад», бо «паном в нім багач, а гнесь слугою люд німий».

1880 рік запам'ятався Франкові на все життя. З ко-ломийської тюрми його було доставлено етапом через Станіслав і Стрий до Дрогобича, а звідти пішки, важко хворого, приведено до рідного села. Невдовзі Франко вирішив повернутися до Нижнього Березова на Коломийщині, щоб відпочити у приятеля. Та в Коломиї його знову було затримано, поки не надійде з Дрогобича паспорт. Хворий, без грошей, письменник пролежав кілька днів у темній кімнатці готелю, чекаючи смерті. Незабаром з Березова жандарм веде його пішки до Коломиї: «Тяжка, це дорога, -- згадував пізніше письменник листі до Михайла Драгоманова, -- після котрої мені на обох ногах повідпадали нігті на пальцях». Враження від коломийського ув'язнення передані у творі «На дні».

З 1881 р, у Львові за найактивнішої участі Фрака виходить журнал “Світ”. У ньому друкується його роман «Борислав сміється». Матеріальна скрута змусила письменника прибути влітку до Нагуєвичів і допомагати вітчимові по господарству. В селі він живе й у наступному році. Писати міг тільки вночі; у таких умовах створює повість «Захар Беркут», перекладає трагедію «Фауст» Йогана Вольфанга Ґете, поему «Німеччина» Генріха Гейне рецензує збірку «Хуторна поезія» Пантелеймона Куліша, пише низку статей про Тараса Шевченка.

З 1883 р. Франко працює у львівському журналі “Зоря”, входить до складу редакції газети «Діло». І згадані народовські часописи й польсько-та німецькомовну пресу він використовує для поступу загальнонародної справи, для пропаганди радикальних ідей.

У 1885 -- 1886 рр. Франко відвідує Київ, знайомиться з Миколою Лисенком, Іваном Нечуєм-Левицьким, Михайлом Старицьким, Павлом Житецьким, зустрічається з Олександром Кониським, Володимиром Антоновичем. Він планує організувати видання часопису “Братство”, який

би об'єднав творчі сила обох частин української землі, підносив загальноукраїнське самопізнання. На жаль, ця ідея не була реалізована.

У травні 1886р. Франко одружився в Києві з курсисткою Ольгою Хоружинською, добре освіченою дівчиною, прогресивно настроєною. Ще до шлюбу Франко писав «Мені здається, що з нашої тихої й скромної хати повинна виходити струя нового, могутнього руху...-- руху реального і розумного народолюбства. Ольга справді стала тією жінкою, що завжди була поруч, стала другом і помічником письменника. Саме їй поет присвятив збірку «З вершин і низин» (1887).

Зрілість

Дні письменника були наповнені невсипущою працею. Скрутні матеріальні умови змушували його працювати у польськомовній газеті «Кurjer Lwowski». У 1889 році Франкові довелося пережити ще один арешт і понад двомісячне ув'язнення за зв'язок в групою київських студентів, що прибули до Галичини. У 1896 р. з ініціативи Франка та Михайла Павлика засновується Русько-українська радикальна партія. Зі сторінок її органу -- двотижневика «Народ» -- Франко веде просвітницьку працю серед селян-ства.

У Чернівецькому університеті Франко виконав навчальні завдання останнього семестру, у 1892 р. прослухав у Віденському університеті курс лекцій з класичної філології, після чого захистив докторську дисертацію “Варлаам та Йосааф», старохристиянський духовний роман і його літературна історія». Хоч Франко з успіхом прочитав пробну лекцію «Наймичка» Тараса Шевченка» студентам Львівського університету, однак консервативні суспільні сили не допустили його до викладацької праці.

При допомозі дружини Франко у 1894-1897рр. видає журнал ”Життя і слово”, а потім організовує “Літературний науковий вісник”, котрий об'єднав навколо себе письменників, критиків, публіцистів а усієї України. Ця праця якоюсь мірою відвертала його увагу від того морального терору, якого завдавали письменникові австрійські чиновники, польська шляхта та й землячки, котрі любили говорити про «народну сирову», але насправді дбали про власну кишеню.

Та були й щасливі години, коли виходили нові книжки поезій -- ”Зів'яле листя” (1896), «Мій Ізмарагд» (1897), коли друкувалися прозові й драматичні твори. Передова громадськість відзначила у 1898р. 25-річний ювілей творчої праці славетного письменника і громадського діяча.

Потрібно сказати й про інтенсивну наукову працю Франка в галузі фольклористики, етнології, історії й теорії літератури, історії, філософії, соціології, економічної теорії. Його численні статті, огляди, нариси з'являлися в українських та зарубіжних часописах і збірниках.

Франко не обминув жодного більш менш помітного імені в рідному письменстві, оглядав шляхи його розвитку в синтетичних розвідках. Такими фундаментальними науковими працями, які витримали іспит часу, є «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.», дослідження “3 остатніх десятиліть XIX віку», двотомні «Студії над українськими народними піснями», численні літературознавчі статті, есе.

Високий громадянський пафос художньої й публіцистичної творчості, глибина й універсальність наукових досліджень принесла Франкові заслужену популярність і славу не тільки в слов'янському світі, а й за його межами. Він підтримував тісні взаємини з Михайлом Грушевським, Миколою Лисенком, Михайлом Драгомановим, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Володимиром Гнатюком, молодшою українською культурною генерацією.

Останні десять років Франко тяжко хворіє. Однак, долаючи недугу, продовжує працювати. Коли перестали слухатися руки, диктує синові Андрієві художні твори і наукові розвідки. Працював гарячково, розуміючи, що недовго залишилося жити. Прагнув виконати задумане, а плани його були широкими, різноманітними. Франка не полишали думи про долю поневоленого рідного народу, його майбутнє. Ідея визволення України з-під колоніального гніту проймає його поему «Мойсей» (1905), вірші із книжки «Semper tiro!» (1906).

У 1906 р. Харківський університет присвоює Франкові науковий ступінь доктора російської словесності. Видатні вчені Олександр Шахматов і Федір Корш, оцінюючи внесок Франка у філологічну науку, висувають його кандидатом у члени Російської академії наук, правда, імперські реакційні сили перешкодили цьому обранню.

Письменник кілька разів виїздив на лікування, зокрема береги Адріатики та до Одеси. Повертаючись з Одеси, побував у 1909 р. в Києві на виставі своєї драми «Украдене щастя» в театрі Миколи Садовського. Інтенсивно перекладав, зокрема з Данте. «Передача чужомовної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою,-- писав він,-- і збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий зміст зрозуміння і спочування між ними і далекими людьми, давніми поколіннями».

Франко у цей час виїжджав у різні міста Галичини, де на зустрічах з інтелігентами, молоддю читав поему «Мойсей».

У 1913 р. українська громадськість Львова відзначали40-річчя творчої діяльності Франка, а наступного року виходить ювілейний збірник «Привіт Іванові Франкові», серед авторів якого була Леся Українка, Микола Сумцов, Лесь Мартович, Уляна Кравченко, Тимофій Бордуляк, Максим Горький, Володимир Короленко, вчені Олександр Шахматов, Ватрослав Ягич, Петко Тодоров, Альфред Єнсен, Бодуен де Куртене, Василь Щурат, Михайло Возняк.

Видаючи в 1914 р. збірку «Із літ моєї молодості», Франко у передмові зазначав, що його праця наснажувалася ідеями служіння інтересам рідного народу та загальнолюдського поступу. «Тим двом провідним зорям я, здається, не спроновірився досі, ніколи і не спроновірюся, доки мойого життя». Він вірив, що ці «високі духові прикмети будуть розвиватися чимраз краще серед нашого народу».

Трудними були останні роки письменника. Світова війна принесла лихо мільйонам, зруйнувала й Галичину, й Наддніпрянщину. Війна розкидала і його родину: синів забрали до цісарського війська, дочка опинилася по другий бік фронту, в Києві, дружина лежала з нервовою хворобою в лікарні. Часто залишався сам, хворий і одинокий, правда, українські студенти організували чергування біля ліжка письменника, опікувався ним і сімнадцятирічний племінник. До фізичних страждань додавалися й моральні, адже після окупації Львова російською армією люто пе-реслідувалися будь-які вияви українського національного життя.

Серце Франка зупинилося 28 травня 1916р. Його поховано на Личаківському кладовищі Львова. У 1933 р. на могилі було споруджено знаменитий пам'ятник з символічним образом каменяра, що розбиває скелю, прокладаючи шлях у нове життя.

Український народ свято береже пам'ять про свого великого сина. Ім'я Франка носять Львівський університет, Дрогобицький і Житомирський педагогічні інститути, Львівський оперний та Київський драматичний театри, бібліотеки, вулиці багатьох міст. У будинку, де жив письменник, створено музей. Твори Франка видавалися сотні разів і в Україні, і за кордоном, зокрема в наш час вийшли 20- і 50-томні зібрання спадщини. Широко відзначаються пам'ятні дати, пов'язані з роковинами народження письменника, організовуються міжнародні наукові симпозіуми й конференції. Вчені глибоко вивчають неоціненний внесок Франка у розвиток всесвітньої культури. Слава великого українця йде світами.

Запитання і завдання

Пригадайте твори Франка, вивчені вами у попередніх класах.

В яких із них відображені моменти життя письменника? Які враження викликають у вас ці твори? Чим запам'яталися персонажі оповідань, прототипом яких був сам автор?

Як формувалися переконання Франка? Які суспільні й духовні чинники впливали на становлення поглядів письменника? Яку роль у кристалізації світогляду Франка відіграли батьки, художня і наукою література?

Розкажіть про журналістську діяльність Франка. Які твори пись-менника побачили світ у львівських журналах і збірниках 70-х років? З'ясуйте їхні мотиви й ідейний пафос. Що нового внесли ці твори в українську літературу?

Розкажіть про арешти й ув'язнення письменника. Чи відбилися ці події на його творчості? Проілюструйте відповідь прикладами з творів.

Висвітліть багатогранність творчої діяльності письменника. В чому виявляється її зв'язок з його громадською працею? Яку течію в політичному житті Галичини репрезентували Франко та його однодумці? Чи були точки зіткнення діяльності Франка і народовців? Що спільного і відмінного у радикальному і народовському громадському русі?

Назвіть збірки поезій Франка, поясніть їхні назви. Продекламуйте ваші улюблені вірші з цих книжок. Які прозові й драматичні твори Франка ви читали, що запам'яталося з них?

Чи знайомі ви зі спогадами сучасників про Франка? Як характеризується в них діяльність письменника? Що ви читали з художньої біографічної Франкіани? Розкажіть про свої враження від прочитаного.

Напишіть твір на тему «Іван Франко у колі своїх сучасників».

Поезія

Франко віддав поетичній творчості понад сорок років. Його поезія вражає тематичним і жанровим розмаїттям. Поряд з громадянсько-політичними творами в ній сусідують м'які, сердечні ідилії, зворушлива інтимна лірика. Він є автором чудових віршів, ліро-епічних поем, гумористично-сатиричних творів, яскравих своєю предметною образністю побутових малюнків («образків»), глибоких філософських притч та легенд.

Франко намагався сказати нове слово про різні сторони складної галицької дійсності й відгукнутися на загальнолюдські проблеми, зокрема через власну інтерпретацію світових сюжетів -- біблійних, давньоіндійських, вавилонських, середньовічних. Максим Рильський відзначав й інтенсивні пошуки нашого поета на шляху втілення власних задумів у різноманітну віршову форму. У Франка знаходимо такі усталені строфічні будови, як терцина, секстина, октава, тріолет, сонет і водночас стилізацію під народні пісні, а також верлібри.

Франкова поезія -- це друге найвизначніше явище після Шевченкового «Кобзаря» в українській літературі.

Художня проза

Франко вже на початку літературної діяльності задумав широку, всеохоплюючу художню панораму життя галицького суспільства свого часу. Тут для нього певними орієнтирами були епічні цикли французьких реалістів -- «Людська комедія» Оноре де Бальзака, «Ругон-Маккари» Еміля Золя. Не все письменникові вдалося виконати з цього грандіозного плану, але понад сто його нарисів, оповідань, фейлетонів, памфлетів, казок, повістей, романів глибоко досліджують соціальні взаємини між людьми, розкривають їхній внутрішній світ. Прозовий епос Франка змальовує життя не тільки українців, а й національних груп Галичини в найрізноманітніших виявах. Його проза багата колоритними соціальними, етнічними, побутовими подробицями, які надають зображеному виразного національного колориту. Національна своєрідність досягається й завдяки майстерності передачі характерного способу мислення галичан.

За спостереженням Михайла Коцюбинського, Франко не прагнув бути «утішителем життя», навпаки, намагався показати його сувору правду, змоделювати грані реальної дійсності в її складностях і суперечностях. Звідси й виразний поділ персонажів «на кривдників, проти яких він гострить, як меч, своє слово, і скривджених, яким віддає своє серце».

Гуманістично-просвітительський зміст Франкової прози, її соціальний оптимізм відчувається в творах усіх тематичних груп. А писав прозаїк про сучасне та минуле галицького села («Ліси та пасовиська», «Добрий заробок», шум»), причому його прискіпливу увагу привертали процеси пролетаризації селянства, економічного зруйнування сільського господарства. Тому письменник до змалювання «робучого люду», який залишає і йде на різні, особливо нафтові, промисли (цикл оповідань «Борислав», повість «Воа соnstrictor», роман «Борислав сміється»).

Власні життєві спостереження дали авторові матеріал про тих, хто спускався на саме дно суспільного життя, потрапляв до тюрем, опинявся серед жебраків («На дні», «Хлопська комісія»). Серед інших тематичних груп оповідання про дітей, їх навчання та виховання («Малий Мирон», «Під оборогом», «Олівець»), твори з життя інтелігенції, службовців, польської шляхти, духівництва («Ледь і Полель», «Перехресні стежки», “Свинська конституція”, “Основи суспільності”), історична повість про боротьбу русичів проти монголо-татарської навали “Захар Беркут”.

Драматургія

Франко постійно цікавився проблемами драми як літературного роду, шляхами її розвитку в європейських літературах. Йому належить чимало теоретичних та історико-літературних розвідок про українську драматургію і театральне мистецтво. Прагнучи збагатити репертуар національного театру, він у 70 -- 90-х роках створив низку драм з сучасного життя («Украдене щастя», «Рябина , «Учитель», «Майстер Чирняк»), романтичні драматичні поеми з часів Київської Русі («Сон князя Святослава» ) та опришківських змагань у ХVIIІ ст. («Кам'яна душа»), драматичний етюд для дітей («Суд святого Николая»).

У драматичних творах Франко намагався порушувати проблеми, які хвилювали сучасників. Він завжди мав на увазі, щоб при сценічному втіленні п'єс глядач перейнявся ідеалами, щоб театр був справжньою «школою життя». У цьому зв'язку драматург звертається до тем з життя селянства («Украдене щастя», «Рябина», «Будка ч. 27»), показує гірке становище народної інтелігенції («Учитель»), відбиває процеси поглинання дрібних майстерень великим промисловим капіталом (« Майстер Чирняк»).

Соціально-психологічна драма «Украдене щастя» (1893) написана за сюжетом народної «Пісні про шандаря», яку Франко ще раніше досліджував у розвідці «Жіноча неволя в руських піснях народних». Там, зокрема, зазначалося, що в пісні розгортався мотив зруйнування сім'ї. «Жінка ломить шлюб церковний і оддаєсь «шандареві» одверто, прилюдно. Муж її, чуючи себе зганьбленим, убиває «шандаря» і сам гине ганьблячою смертю».

Не випадково перший варіант п'ятиактної драми мав назву «Жандарм», проте, щоб уникнути конфлікту з цензурою, оскільки зачіпалося життя урядової особи, драматург змушений був дати п'єсі інший заголовок. Нова назва чіткіше відбивала ідейний пафос драми, адже щастя було «вкрадене» не тільки в селянина Миколи Задорожного, а і в його дружини та її коханого -- жандарма Михайла Гурмана.

Під таким кутом зору письменник розгортає конфлікт драми, виписує її колізії, що в кінцевому рахунку забезпечило соціальну й морально-психологічну достеменність характерів -- скаліченого цісарською службою Михайла, «вічного наймита» Миколи, внутрішньо неупокореної Анни. Впадає в око вміння драматурга синтезувати поетичний світ народної пісні, колоритні картини сільського побуту й сутність народного світосприймання, що утвердилося в неписаних морально-етичних нормах.

Чотири дії з п'яти відбуваються в хаті Миколи з підгір-ського села, що дало можливість природно показати не тільки подружнє напруження, яке виникло в його сім'ї, а й з'ясувати причини його виникнення, внутрішню сутність конфлікту. Анна, видана з примусу заміж за нелюба, дізнавшись про появу коханого, якого вважали загиблим, вирішила повернути собі хоч крихітку особистого щастя.

Нехтування Анною норм узвичаєної моралі, звичайно, можуть осуджуватися, проте драматург акцентує й на інших нормах, що були безсоромно потоптані з власницьких міркувань. Брати дівчини-сироти, щоб не ділитися з нею часткою спадщини, спочатку розлучили Анну з коханим, сфальшували листа про загибель Михайла на війні, а далі насильно видали заміж у віддалене село.

Отже, Анна дістала тепер моральне право відстоювати свої почуття, хоч добре усвідомлює, що зрада чоловікові щастя їй не принесе. Звідси передчуття лиха, яке сповнює її істоту, причому очікування біди охоплює жінку вже тоді, коли «гріховні» замисли увірвалися в її душу: «Ой, Господи, чим далі, тим чогось гірше мені робиться. Моторошно, мов перед пожаром».

Зрештою, вся наступна поведінка Анни, коли, зійшовшись з Михайлом, прилюдно зганьбила чоловіка, коли у вічі говорить Миколі, що не зможе залишити коханого (Що він мені скаже, те й зроблю, а більше ні на що не оглядаюся. Ганьба, то ганьба; смерть -- то смерть»), свідчить про пристрасний порив до щастя, про дії, розумом не контрольовані. Певна річ, такий порив жінки в умовах старого села, як правило, вів до трагедії. І вона сталася.

Українська література багата образами жінок з драматично-трагічною долею (згадаймо героїнь Шевченкових поем чи оповідань Марка Вовчка, Нимидору з повісті Івана Нечуя-Левицького чи Мотрю, Галю, Христю з романів Панаса Мирного), проте образ Анни виписано в русі, постійних змінах. Нещасна жінка постає то сором'язливою і розгубленою, то гордою і сильною, то приголомшеною горем і відчаєм. Так у постійному борінні розкривається характер Анни, розгортається її драматичний шлях від очікування, бажання щастя, його оманливих хвилин до повної катастрофи.

Нещасливою є й доля Миколи. Так було в юності, коли віддавав сили й здоров'я багатирям. Майже нічого не змінилося, коли зіп'явся й на власне господарювання. Світлим променем у його житті була любов до Анни. Однак остання, знаючи про невинність обвинувачуваного Михайлом чоловіка, не знайшла для нього теплого слова.

Душевні страждання селянина після звільнення з-під арешту ще дужче посилилися, коли він зрозумів усю глибину родинної драми, усвідомив зруйнування власного щастя. Вражає високе благородство Миколи, який ладен пробачити Анні її вчинки, готовий зректися будь-яких сподівань на відновлення колишнього душевного спокою. Тільки про одне він просить Анну -- хоч зовні оберігати честь: «...вважай на людей!.. Щоб люди з нас не сміялися!.. Не показуйся прилюдно... з ним. Не топчи в болото моєї бідної голови». Оскільки Анна заявила, що нічого не зможе зі своїми почуттями вдіяти, бо це не в її волі, Микола зважився на вбивство розлучника.

Украдено щастя і в Михайла. Пояснюючи поведінку жандарма, письменник дещо відійшов від характеристики, даної цій постаті в пісні. Досліджуючи поведінку Михайла, автор показує, що брутальність і жорстокість жандарма прищеплені нелюдською державною системою. В юності Михайло був «чесним парубком», може, дещо пристрасним, запальним, але не міг зносити кривди. Правда, згодом він примирився з несправедливістю, якою було пройняте все в житті. У розмові з Анною вів прямо каже, що щастя «ніколи довго не триває». За таким принципом він прагне жити: «А потому? Потому один кінець: всі помремо і чорту в зуби підемо». Звідси його поради не задумуватися над життєвими проблемами, примиритися з тим, що є. Отже, посада жандарма зіпсувала натуру Михайла, тому Коцюбинський мав підстави говорити про деморалізуючий вплив його дій на селян. Усе ж Франко фінальною сценою, де Михайло, смертельно поранений Миколою, бере на себе відповідальність за трагедію, що сталася, вказує на можливість певного виправдання поведінки жандарма.

Драма Франка має значну сценічну історію -- від перших вистав у львівському театрі «Руської бесіди» (1893), на сцені українського театру корифеїв (кінець XIX ст.), у київському театрі Миколи Садовського (1911 -- 1912) до блискучої сценічної інтерпретації п'єси в Київському театрі ім. Івана Франка, де виступали Наталя Ужвій (Анна), Амвросій Бучма (Микола), Віктор Добровольський (Михайло). Виставу франківців було й екранізовано.

Літературознавча діяльність

У 50-томному зібранні творів Франка 18 томів відведено вибраним працям ученого у царині теорії й історії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології.

Ідучи від художньої практики найвизначніших європейських письменників, творчо опрацювавши досягнення естетичної думки, Франко обґрунтував концепцію наукового реалізму. Вчений вважав, що література має художньо досліджувати дійсність у різних параметрах. Письменники повинні орієнтуватися в найновіших досягненнях наук про людину і суспільство. Тільки тоді література зуміє осмислити провідні тенденції розвитку людства, з'ясувати істотні взаємини між особистістю і суспільством. У завдання митця входить всебічне вивчення внутрішнього життя людини, виявлення здорових начал народної моралі й етики, світовідчування і світосприймання народу.

Франко аналізував найвидатніші явища всесвітнього письменства, проводив паралелі між творами наших митців і здобутками в інших літературах. У розвитку українського літературознавства важливу роль зіграли його теоретичні праці «Література, їй завдання і найважніші ціхи», «Влада землі в сучасному романі», історико-літературні огляди «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.», «З останніх десятиліть XIX віку» та інші.

Вчений не обминув жодного більш-менш помітного імені в українській літературі, сказав про нього вагоме слово, визначив місце в літературному житті свого часу, в історії письменства взагалі. Його перу належить понад 30 розвідок про Тараса Шевченка, нариси про Михайла Старицького, Лесю Українку, Володимира Самійленка та інших письменників.

У літературознавчій спадщині Франка помітне місце належить численним студіям з проблем розвитку художнього слова в різних країнах Європи -- від античності до початку XX ст. Серед них «Гомерова «Одіссея», «Антігона: Драматична дія Софокла», «Еміль Золя, його життя і писання”, «Олександр Герцен», «Юліуш Словацький і його твори» та інші.

І сьогодні зберігають наукове значення Франкові праці з фольклористики та етнології. Серед них двотомні «Студії над українськими піснями», «Байка про вужа в домі», “До історії українського вертепу ХVIIІ в.», «Життя і побут cучасного селянина на Вкраїні і у Франції».

Багатогранна літературно-художня і наукова творчість Франка -- окраса національної класики.

Письменник-новатор

Письменник-громадянин, письменник-новатор -- таким сприймаємо Франка сьогодні, таким він залишається й для майбутніх поколінь.

В одній із статей Франко дав блискучу характеристику письменника, зіставивши його з деревом, що своїм корінням впивається якомога глибше і міцніше в свій рідний, національний ґрунт, намагається віссати в себе, переварити в собі якнайбільше його живих соків, а своїм пнем і короною поринає в інтернаціональній атмосфері ідейних інтересів, наукових, суспільних, естетичних і моральних змагань». Це узагальнення характеризує творчість самого Франка -- письменника глибоко національного і водночас такого, що відбивав і загальнолюдські прагнення та сподівання.

Художнє новаторство Франка визначається звільненням від описовості, побутовізму, моралізаторства, псевдоромантики, що продовжували існувати ще й у творах десятиріч XIX ст. Своєю поезією, прозою, драматургією він збагатив український класичний реалізм, підніс нашу літературу на новий, якісно вищий ступінь, творчість була підпорядкована високим завданням розвитку соціальної та національної самосвідомості українського народу.

Франко зробив вагомий внесок у розширення і збагачення суспільно-психологічної та філософсько-моральної проблематики нашої літератури. З його творів постав образ соціальне активного героя, органічно пов'язаного своєю діяльністю із змаганнями широких народних мас. Показ визрівання, нехай повільного, суперечливого, самосвідомості, людської і національної гідності представників рівнях соціальних верств -- один з вагомих здобутків Франкової творчості.

Впадає в око піднесення письменником духовного, морального потенціалу людини, його увага до духовного відродження і громадського самовизначення особистості, філософсько-психологічне осмислення її ролі в житті, її наполегливе, часто драматично-трагічне шукання щастя.

Велич Франка виявляється насамперед у тому, що в його особі органічно поєднувалися письменник і публіцист, учений-мислитель і громадський діяч, причому на такому рівні й у такій повноті, які, на думку Євгена Маланюка, нагадували “хіба мужів італійського Відродження чи наших Київських Атен могилянсько-мазепинської доби». А Іван Драч у цьому зв'язку відзначає, що у Франковій спадщині містяться такі глибокі оцінки людських взаємин, які не старіють, чарують нас сьогодні й захоплюватимуть нащадків, збуджуватимуть і в майбутньому художню та наукову творчість. Приклад Франка, людини, яка «досягнула граничної концентрації своєї волі, закувала себе чи в кайдани, чи в ярмо самодисципліни» і цим досягла вершин працездатності, має бути взірцем для сучасних митців і вчених, підстьобувати соромом за вашу «лінькуватість, розслабленість, а може, й гедонізм».

Саме ці якості Франкової творчості, постійні художні пошуки письменника й визначають місце його спадщини в національній і всесвітній літературі.

Серед п'єс Франка на першому місці стоїть драма з сільського життя в п'яти діях “Украдене щастя” - один з найвидатніших драматичних творів дожовтневої (революції) літератури. Цю п'єсу Франко написав на конкурс “Галицького виділу краєвого”.

Націоналісти, які очолювали журі конкурсу, знехтували твір Франка: драмі “Украдене щастя” було присуджено тільки ІІІ премію. Спочатку драма називалася “Жандарм”, але на вимогу журі конкурсу, яке не хотіло вступити в конфлікт з цісарською цензурою, автор дав їй іншу назву. Вперше п'єса була надрукована в журналі “Зоря” у 1984 р.

Поштовх до написання драми “Украдене щастя”, як зазначив сам Франко, була народна “Пісня про шандаря” у 1878 р. в с. Лошен, Стрийського повіту на Галичині.

Драма “Украдене щастя” є повним протестом письменника приватно-власницького суспільства, що позбавило трудящу людину щастя.

Глибоку правдивість, ідейність, народність, високохудожня драматична форма забезпечила драмі довговічність.

Вперше п'єсу поставлено на сцені в 1983 р. у Львові.

Запитання і завдання

У чому виявляються актуальність проблематики і новаторство Франкової драматургії? Чи наявний ідейний перегук в оцінці явищ дійсності, суспільних процесів у п'єсах письменника і в його творах інших жанрів? Доведіть ствердну відповідь прикладами з його творів.

Що характеризує драму як літературний рід? З'ясуйте її особливості на матеріалі аналізу драми «Украдене щастя». Використайте в цьому спостереження й узагальнення дослідників, викладені у франкознавчих розвідках та теоретичних працях.

Чому п'єсу «Украдене щастя» називають соціально-психологічною драмою? Чи в українській літературі до появи твору Франка існував такий жанр? Якщо так, то наведіть приклади, зробіть відповідні зіставлення.

Доведіть, що в усіх головних дійових осіб драми «украдено щастя». Схарактеризуйте образи Анни, Миколи, Михайла, використовуючи текстовий матеріал.

Чи бачили ви драму Франка в її сценічній реалізації або в кіно версії. Чим відрізняється літературний твір від сценічного? В чому своєрідність певної теми засобами різних мистецтв?

Підготуйте реферат на тему «Іван Франко -- письменник новатор». Організуйте диспут про місце і значення Франкової творчості в літературному процесі. В цьому зв'язку використайте дослідження франкознавців, проведіть зіставлення Франкової творчості зі спадщиною його сучасників -- Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Бориса Грінченка, Івана Карпенка-Карого, Павла Грабовського, Лесі Українки.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Горак Р. Тричі мені являлася любов.-- К., 1983.

Каспрук А. Філософські поеми Івана Франка.-- К., 1965.

Колесник П. Іван Франко: Біографічний нарис,-- К, 1966.

Колесник П. Іван Франко: Літ. портрет.-- К., 1964.

Коцюбинський М. Іван Франко // Коцюбинський М. Твори: У 7 т.- К., 1975. - Т. 4. Нечиталюк М. З народних ручаїв.-- Львів, 1970.

Павличко Д. Франко -- з нами // Біля мужнього світла: Літературно-критичні статті, спогади, виступи.-- К., 1988.

Петлюра С. Іван Франко -- поет національної честі // Петлюра С. Статті.- К., 1993.

Рильський М. Іван Франко -- майстер художнього слова // Рильський М. Статті про літературу.-- К., 1980.

Спогади про Івана Франка.-- К., 1981.

Шевчук В. Із вершин та низин; Книжка цікавих фактів із історії української літератури.-- К., 1990.

Шерех Ю. Другий «Заповіт» української літератури //Шерех Ю. Третя сторожа: Література. Мистецтво. Ідеології.-- К., 1993.


Подобные документы

  • Іван Франко - поет, прозаїк, драматург, критик й історик літератури, перекладач і видавець. Коротка біографія, становлення письменника. Сюжети, стиль і жанрове різноманіття творів письменника. Франко - майстер соціально-психологічної та історичної драми.

    презентация [6,1 M], добавлен 09.11.2015

  • Місце видатного українського письменника, поета, філософа Івана Франка в українському національному русі, розвитку української культури, соціально-політичної та філософської думки. Роки життя та навчання. Літературна та просвітницька діяльність.

    презентация [534,1 K], добавлен 09.12.2013

  • Біографія та творчість відомого українського письменника та публіциста Івана Франка, його літературна та громадська діяльність. Перші літературні твори. Історична повість "Захар Беркут": образ громадського життя Карпатської Русі в XIII столітті.

    презентация [294,5 K], добавлен 02.11.2014

  • Духовний доробок та широта творчого діапазону видатного українського письменника Івана Франка. Спроби створення бібліографії з франкознавства. Пам’ятка читачеві "Іван Якович Франко". Дослідження спадщини Франка напередодні його 100-літнього ювілею.

    реферат [21,7 K], добавлен 27.01.2010

  • Життєві віхи життя Івана Франка. Документи до історії докторату Івана Франка. Життєпис письменника. Біографія Івана Франко. Пробудження національної гідності та поступ до омріяної незалежності. Відповідальність перед майбутніми поколіннями.

    реферат [358,9 K], добавлен 21.10.2006

  • Шкільні роки письменника, успіхи в навчанні. Перші твори Франка, їх тематика та ідеї. Участь поета в громадському житті країни, видання книжок. Літературна спадщина Івана Франка, найвідоміші твори та збірки. Увічнення пам'яті великого українського поета.

    презентация [3,6 M], добавлен 20.03.2014

  • Великий глибокий знавець давнини свого народу, ерудит у сфері світової історії й письменства - Іван Франко - ці свої знання послідовно й активно спрямовував на відстоювання й утвердження окремійності й давності українського письменства.

    реферат [12,2 K], добавлен 24.07.2006

  • Юні роки Івана Багряного, доба його творчого становлення. Автобіографічні подробиці ув'язнення та заслання. Діяльність письменника в українському підпіллі під час Великої Вітчизняної війни, еміграція в Німеччину. Характеристика його літературної спадщини.

    презентация [665,1 K], добавлен 01.03.2013

  • Особливе місце в українському національному русі, розвитку української культури, соціально-політичної та філософської думки належить І. Франку. Роки життя та навчання. Літературна та просвітницька діяльність. Вплив його ідей на сучасні соціологічні ідеї.

    курсовая работа [60,0 K], добавлен 10.11.2010

  • Вона до кінця залишилася вірною цьому життєвому девізу: у житті і у творчості. Завдяки цій дивовижній духовній незламності Іван Франко свого часу із захопленням, із шанобливістю назвав цю тендітну, змучену недугою жінку.

    реферат [11,7 K], добавлен 05.02.2003

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.