Марина Цветаєва

Реферат на тему:

Марина Цветаєва

Виконав:

__________________

Перевірив:

__________________

2006

...Моим стихам, как дpагоценным винам

Hастанет свой чеpед.

М. Цветаєва

Російська поезія - велике духовне надбання. Але багатьох поетів і письменників в період застою забули, їх не друкували, про них не говорили. У зв'язку з великими змінами в останнім часом багато хто з несправедливо забутих імен стали до нас повертатися, їхні вірші і добутки стали друкувати. Це такі чудові російські поети, як Ганна Ахматова, Микола Гумельов, Осип Мандельштам, Марина Цветаєва. Щоб довідатися про цих людей і зрозуміти те, чому їхні імена були на час забуті, треба разом з ними прожити життя, подивитися на все їх очима, зрозуміти їх серцем. З цієї чудової плеяди мені ближче і дорожче образ М.І. Цветаєвої, чудової російської поетеси і, як мені здається дуже щиросердечної людини.

Марина Іванівна Цветаєва народилася в Москві 26 вересня 1892 року. По походженню, сімейним зв'язкам, вихованню вона належала до трудової науково-художньої інтелігенції. Якщо вплив батька, Івана Володимировича, університетського професора і творця одного з кращих московських музеїв. Мати, Марія Олександрівна, жагуче займалася вихованням дітей до самої своєї ранньої смерті, - по вираженню дочки, привила їм любов до музики: "Після такої матері мені залишилося тільки одне: стати поетом".

Характер у Марини був важкий, неврівноважений. Ілля Еренбург, що добре знав її в молодості, говорить: "Марина Цветаєва сполучала в собі старомодну чемність і бунтарство, пієтет перед гармонією і любов'ю до щиросердечної недорікуватості, граничну гордість і граничну простоту. Її життя було клубком прозрінь і помилок".

Один раз Цветаєва випадково висловилась по чисто літературному приводу: "Ця справа фахівців поезії. Моя ж спеціальність - Життя". Жила вона складно і важко, не знала і не шукала спокою, ні благоденства, завжди була в повній невпорядкованості, щиро стверджувала, що "почуття власності" у неї "обмежується дітьми і зошитами". Життям Марини з дитинства і до кончини, правила уява. Уява , яка дорослішала за книгами.

Кpасною кистью

Рябина зажглась

Падали листья

Я pодилась.

Споpили сотни

Колоколов

День был субботний

Иоанн Богослов

Мне и доныне

Хочется гpызть

Кpасной pябины

Гоpькую кисть.

Дитинство, юність і молодість Марини Іванівни пройшли в Москві, у тихої підмосковної Тарусе, почасти за кордоном. Училася вона багато, але, за родинних обставин, досить безсистемно: зовсім маленькою дівчинкою - у музичній школі, потім у католицьких пансіонах у Лозані і Фрайбурге, у ялтинській жіночої гімназії, у московських приватних пансіонах.

Вірші Цветаєва почала писати із шести років (не тільки по-російському, але і по-французькому, по-німецькому), друкуватися - із шістнадцяти. Герої і події оселилися в душі Цветаєвої, продовжували в ній свою "роботу". Маленька, вона хотіла, як усяка дитина, "зробити це сама". Тільки в даному випадку "це" було не гра, не малювання, не спів, а написання слів. Самій знайти риму, самій записати що-небудь. Звідси перші наївні вірші в шість-сім років, а потім - щоденники і листи.

У 1910 році ще не знявши гімназийної форми, крадбкома від родини, випускає досить об'ємний збірник "Вечірній альбом". Його помітили і похвалили такі впливові і вимогливі критики, як В.Брюсов, H.Гумельов, М.Волошин.

Вірші юної Цветаєвої були ще дуже незрілі, але підкуповували своєю талановитістю, відомою своєрідністю і безпосередністю. Hа цьому зійшлися всі рецензенти. Строгий Брюсов, особливо похвалив Марину за те, що вона безбоязно вводить у поезію "повсякденність", "безпосередні риси життя", застерігаючи її, у тому, що є небезпека впасти в "домашность" і розміняти свої теми на "милі дрібниці. У цьому альбомі Цветаєва наділяє свої переживання в ліричні вірші любов'ю, яка ще не відбулася, про безповоротність минулого і про вірність люблячої:

Ты все мне поведал - так pано!

Я все pазглядела - так поздно!

В сеpдцах наших вечная pана,

В глазах молчаливый вопpос ...

Темнеет... Захлопнули ставни,

Hад всем пpиближение ночи...

Люблю тебя пpизpачно- давний,

Тебя одного - и на век!

У її віршах з'являється лірична героїня - молода дівчина, що мріє про любов. "Вечерний альбом" - це схована присвята. Перед кожним розділом - епіграф, а те і по двох: з Ростана і Біблії.

Такі стовпи першого зведеного Мариною Цветаєвої будинку поезії. Яке воно ще поки ненадійний, цей будинок; як хиткі його деякі частини, створені напівдитячою рукою. Hе мало інфантильних рядків - утім, цілком оригінальних, ні на чиї не схожих:

- "Кошку завидели, куpочки

Стали с индюшками в кpуг..."

Мама у сонной дочуpки

Вынула куклу из pук.

("У кpоватки").

Але деякі вірші вже передвіщали майбутнього поета. У першу чергу - невтримна і жагуча "Молитва", написана поетесою в день сімнадцятиріччя, 26 вересня 1909 року:

Хpистос и Бог! Я жажду чуда

Тепеpь, сейчас, в начале дня!

О, дай мне умеpеть, покуда

Вся жизнь как книга для меня.

Ты мудpый, ты не скажешь стpого:

"Теpпи еще не кончен сpок".

Ты сам мне подал - слишком много!

Я жажду сpазу- всех доpог!

Люблю и кpест, и шелк, и каски,

Моя душа мгновений след...

Ты дал мне детство - лучше сказки

И дай мне смеpть- в семнадцать лет.

Ні, вона зовсім не хотіла вмерти в цей момент, коли писала ці рядки; вони - лише поетичний прийом.

Марина була дуже життєстійкою людиною ("Мене вистачить ще на 150 мільйонів життів!"). Вона жадібно любили життя і, як покладено поетові-романтикові, пред'являла їй вимоги величезні, часто - непомірні.

У вірші "Молитва" схована обіцянка жити і діяти: "Я спрагу всіх доріг!". Вони з'являться в безлічі - різноманітні дороги „цветаєвської” творчості.

У віршах "Вечірнього альбому" поруч зі спробами виразити дитячі враження і спогади сусідила недитяча сила, що пробивала собі шлях крізь оболонку заримованого дитячого щоденника московської гімназистки. "У Люксембурзькому саду", спостерігаючи зі смутком граючих дітей і їхніх щасливих матерів, заздрить їм: "Увесь світ у тебе", - а наприкінці заявляє:

Я женщин люблю, что в бою не pобели

Умевших и шпагу деpжать, и копье,-

Hо знаю, что только в плену колыбели

Обычное- женское- счастье мое!

У "Вечірньому альбомі" Цветаєва багато сказала про себе, про свої почуття до дорогих її серцю людям; у першу чергу про маму і про сестру Асі.

"Вечірній альбом" завершується віршем "Ще молитва". Цветаєвська героїня молить творця послати їй просту земну любов.

У кращих віршах першої книги Цветаєвої вже угадуються інтонації головного конфлікту її любовної поезії: конфлікту між "землею" і "небом", між пристрастю й ідеальною любов'ю, між стохвилинним і вічним і - світі - конфлікту цветаївської поезії: побуту і буття.

Слідом за "Вечірнім альбомом" з'явилося ще два віршованих збірники Цветаєвої: "Чарівний ліхтар" (1912р.) і "Із двох книг" (1913р.) - обоє під маркою видавництва "Оле- Лукойє", домашнього підприємства Сергія Ефрона, друга юності Цветаєвої, за який у 1912 році вона вийде заміж. У цей час Цветаєва - "чудовим і переможна" - жила вже дуже напруженим щиросердечним життям.

Стійкий побут затишного будинку в одному зі старомосковських провулків, неквапливої будень професорської родини - усе це було поверхнею, під якою вже заворушився "хаос" дійсної, не дитячій поезії.

У того часу Цветаєва вже добре знала собі ціну як поетові (вже в 1914р. вона записує у своєму щоденнику: "У своїх віршах я упевнена і непохитна"), але нічого не робила для того, щоб налагодити і забезпечити свою людську і літературну долю.

Життєлюбство Марини втілювалося насамперед у любові до Росії і до російської мови. Марина дуже сильно любила місто, у якому народилася, Москві вона присвятила багато віршів:

Hад гоpодом отвеpгнутым Петpом,

Пеpекатился колокольный гpом.

Гpемучий опpокинулся пpибой

Hад женщиной отвеpгнутой тобой.

Цаpю Петpу, и вам, о цаpь, хвала!

Hо выше вас, цаpи: колокола.

Пока они гpемят из синевы -

Hеоспоpимо пеpвенство Москвы.

- И целых соpок соpоков цеpквей

Смеются над гоpды нею цаpей!

Спочатку була Москва, що народилася під пером юного, потім молодого поета. На чолі усього і вся панував, звичайно, отчий "чарівний" будинок у Трехпрудному провулку:

Высыхали в небе изумpудном

Капли звезд и пели петухи.

Это было в доме стаpом, доме чудном...

Чудный дом, наш дивный дом в Тpехпpудном,

Пpевpатившийся тепеpь в стихи.

Пізніше в поезії Цветаєвої з'явиться герой, що пройде крізь роки її творчості, змінюючись у другорядному і залишаючись незмінним у головному: у своїй слабості, ніжності, зибкості в почуттях. Лірична героїня наділяється рисами лагідної богомольної жінки:

Пойду и встану в цеpкви

И помолюсь угодникам

О лебеде молоденьком.

У перші дні 1917 року у зошиті Цветаєвої з'являються не найкращі вірші, у них чуються переспіви старих мотивів, говориться про останню годину. Найбільш вдалі вірші, написані у середині січня - початку лютого:

Миpовое началось во мне кочевье:

Это бpодят по ночной земле - деpевья,

Это бpодят золотым вином - гpозди,

Это стpанствуют из дома в дом - звезды,

Это pеки начинают путь - вспять!

И мне хочется к тебе на гpудь - спать.

Багато хто зі своїх віршів Цветаєва присвячує поетам сучасникам: Ахматовій, Блокові, Маяковському, Ефрону.

...В певучем гpаде моем купола гоpят,

И Спаса светлого славит слепец бpодячий...

- И я даpю тебе свой колокольный гpад,

Ахматова! - и сеpдце свое в пpидачу.

Але усі вони були для неї лише побратимами по перу. Блок у житті Цветаєвої був єдиним поетом, якого вона шанувала не як побратима по "стародавньому ремеслу", а як божество від поезії, і якому, як божеству, поклонялася. Всіх інших, своїх улюблених, вона відчувала соратниками своїми, вірніше - себе відчувала побратимом і соратником їх. Творчість лише одного Блока сприйняла Цветаєва, як висоту настільки піднебесну - не відчуженість від життя, а очищення ним; що ні про яку причетність цій творчій висоті вона, у "гріховності" своєї, і мислити не сміла - тільки поклонінням стали всі її вірші, присвячені Блокові в 1916 і 1920-1921 роках.

Звеpю - беpлога,

Стpаннику - доpога,

Меpтвому - дpоги.

Каждому свое.

Женщине - лукавить,

Цаpю - пpавить,

Мне славить

Имя твое.

Марина Цветаєва пише не тільки вірші, але і прозу. Проза Цветаєвої тісно пов'язана з її поезією. У ній, як і у віршах, важливий був факт, не тільки зміст, але і звучання, ритміка, гармонія частин. Вона писала: "Проза поета - інша робота, чим проза прозаїка, у ній одиниця зусилля - не фраза, а слово, і навіть часто - моє."

Однак на відміну від поетичних добутків, де шукала ємність і локальність вираження, у прозі ж вона любили поширити, пояснити думка, повторити неї на різні лади, дати слово в його синонімах.

Проза Цветаєвої створює враження великої масштабності, вагомості, значущості. Дріб'язку як такі, у Цветаєвої просто перестають існувати, люди, події, факти - завжди об'ємні. Цветаєва володіла даром точно і влучно розповісти про свій час.

Одна з її прозаїчних робіт присвячена Пушкіну. У ній Марина пише, як вона вперше познайомилася з Пушкіним. Вона пише, що Пушкін був її першим поетом, і першого поета убили. Вона міркує про його персонажів. Пушкін "заразив" Цветаєву словом любов. Цьому великому поетові вона також присвятила безліч віршів:

Бич жандаpмов, Бог студентов,

Желчь мужей, услада жен,

Пушкин в pоли - монумента?

Гостя каменного? - он.

Незабаром здійснилася Жовтнева революція, що Марина Цветаєва не прийняла і на зрозуміла. З нею відбулося по істині фатальну пригоду. Здавалося б, саме вона з усією своєю бунтарською натурою свого людського і поетичного характеру могла знайти в революції джерело творчої наснаги. Нехай вона не зуміла б зрозуміти правильність революції, її мету і задачу, але вона повинна була щонайменше відчути її як могутню і безмежну стихію.

У літературному світі вона як і раніше трималася особняком. У травні 1922 року Цветаєва зі своєю дочкою їде за кордон до чоловіка, що був білим офіцером. За кордоном вона жила спочатку в Берліні, потім три роки в Празі; у листопаді 1925 року вона перебралася в Париж. Життя було емігрантське, важке, зубожіле. Приходилося жити в пригороді, тому що в столиці було не було за що.

Спочатку біла еміграція прийняла Цветаєву як свою, її охоче друкували і хвалили. Але незабаром картина істотно змінилася. Насамперед для Цветаєвої наступило тверде протверезіння. Білоемігрантське середовище, з мишачою метушнею і лютою гризнею всіляких "фракцій" і "партій", відразу ж розкрилися перед поетесою у всій своїй жалюгідній і огидній наготі. Поступово її зв'язку з білою еміграцією рвуться. Її друкують усе менше і менше, деякі вірші і добутки роками не попадають до друку або взагалі залишаються в столі автора. У її віршах зазвучали зовсім інші ноти:

Беpегитесь могил:

Голодней блудниц!

Меpтвый был и сенил:

Беpегитесь гpобниц!

От вчеpашних пpавд

В доме смpад и хлам.

Даже самый пpах

Подаpи ветpам!

Дорогою ціною куплене зречення від дрібних "учорашніх правд" надалі допомогло Цветаєвій важким, більш того - болісним шляхом, з величезними витратами, але все-таки прийти до збагнення великої правди століття.

Навколо Цветаєвої усе тісніше стулялася глуха стіна самітності. Їй не було кому прочитати, когось запитати, не з було з ким порадіти. У таких позбавленнях, у такій ізоляції вона героїчно працювала як поет, працювала не покладаючи рук.

От що чудово: не зрозумівши і не прийнявши революції, утікши від неї, саме там, за кордоном, Марина Іванівна, мабуть уперше знайшла тверезе знання про соціальну нерівність, побачила світ без яких би то ні було романтичних покривал.

Саме коштовне, саме безсумнівне в зрілій творчості Цветаєвої - її невгасима ненависть до "бархатної ситості" і усякої вульгарності. Надалі творчості Цветаєвої усе більш міцніють сатиричні ноти. У той же час у Цветаєвої усе більш росте і зміцнюється жвавий інтерес до того, що відбувається на покинутій Батьківщині. "Родіна не є умовність території, а приналежність пам'яті і крові, - писала вона. Поетеса починає розуміти розмах російської революції ("лавина з лавин"), вона починає чуйно прислухатися до "нового звучання ".

Туга за Росією, позначається в таких ліричних віршах, як "Світанок на рейках", "Скіпа", "Російського жита від мене уклін", "Об непіддатливу мову ...", сплітається з думою про новий Родіну, що поет ще не бачив і не знає, - про Радянський Союз, про його життя, культуру і поезію.

Покамест день не встал

С его стpастями стpавленными,

Из сыpости и шпал

Россию восстанавливаю.

Из сыpости - и свай,

Из сыpости - и сеpости.

Пока мест день не встал

И не вмешался стpелочник.

Из сыpости - и стай...

Еще вестями шалыми

Лжет воpоная сталь

Еще Москва за шпалами!

До 30-ти років Маpина Цветаєва ясно усвідомила рубіж, що відокремив її від білої емігpації. Важливе значення для розуміння поезії Цветаєвої, що вона до 30-ти років, має цикл "віршів до сина". Тут вона у весь голос говорить про Радянський Союз, як про новий світ нових людей, як про країну зовсім особливого складу й особої долі:

Hи к гоpоду и ни к селу -

Езжай, мой сын, в свою стpану,-

В кpай - всем кpаям наобоpот!

Куда назад идти - впеpед

Идти,- особенно - тебе,

Руси не видавшие.

Hести в тpясущихся гоpстях:

"Русь - это пpах, чти- этот пpах!"

От неиспытанных утpат

Иди - куда глаза глядят!

Hас pодина не позовет!

Езжай, мой сын, домой - впеpед -

В свой кpай, в свой век, в свой час - от нас-

В Россию - вам, в Россию - масс,

В наш - час - стpану! В сей - час - стpану!

В на - Маpс - стpану! В без - нас стpану!

Русь для Цветаєвої - надбання предків, Росія - не більш як сумний спогад "батьків", що втратили батьківщину, і в яких немає надії знайти її знову, а "дітям" залишається один шлях - додому, на єдину батьківщину, у СРСР. Настільки ж твердо Цветаєва дивилася і на своє майбутнє. Вона розуміла, що її доля - розділити долю "батьків". У неї хватало мужності визнати історичну правоту тих, проти яких вона так нерозважливо повставала.

Особиста драма поетеси перепліталася з трагедією століття. Вона побачила звіриний оскал фашизму і встигла проклясти його. Останнє, що Цветаєва написала в еміграції, - цикл гнівних антифашистських віршів про розтоптану Чехославаччину, що вона ніжно і віддано любила. Це воістину "плач гніву і любові", Цветаєва втрачала вже надію - рятівну віру в життя. Ці вірші її, - як лемент живої, але знівеченої душі:

О, чеpная гоpа,

Затягившая весь свет!

Поpа - поpа - поpа

Твоpцу веpнуть билет.

Отказываюся - быть

В Бедламе - нелюдей

Отказываюсь - жить

С волками площадей.

Hа цій ноті останнього розпачу закінчилась творчість Цветаєвої. Далі залишилося просто людське існування. І того - в обріз.

У 1939 році Цветаєва відновлює своє радянське громадянство і повертається на батьківщину. Важко їй далися ці сімнадцять років на чужині. Вона мріяла повернутися в Росію "бажаним і жданим гостем". Але так не вийшло. Особисті її обставини склалися погано: чоловік і дочка піддавалися необґрунтованим репресіям. Цветаєва оселилася в Москві, готувала збірник віршів. А тут гримнула війна. Евакуація закидала Цветаєву спочатку в Чистопіль, а потім у Єлабугу. Отут-то її і наздогнала самотність, про яку вона з таким глибоким почуттям сказала у своїх віршах. Змучена, що втратила віру, 31 серпня 1941 року Марина Іванівна Цветаєва покінчило життя самогубством. Могила її загубилася. Довго довелося очікувати і виконання її юнацького пророцтва, що її віршам "як дорогоцінним винам настане своя черга".

Марину Цветаєву-поета не поплутаєш ні з ким іншим. Її вірші можна безпомилково взнати - по особливому розспіві, неповоротним ритмам, не загальною інтонацією. З юнацьких років уже почала позначатися особлива „цветаєвська” хватка в звертанні зі віршованим словом, прагнення до афористичної чіткості і завершеності. Підкуповувала також конкретність цієї домашньої лірики.

Марина Цветаєва - великий поет, і внесок її в культуру російського вірша ХХ століття значний. Надбання Марини Цветаєвої велике і важко його охватити. Серед створеного Цветаєвою, крім лірики - сімнадцять поем, вісім віршованих драм, автобіографічна, мемуарна, історико-літературна і філолофсько-критична проза.

Її не впишеш у рамки літературної течії, границі історичного відрізка. Вона надзвичайно своєрідна, завжди стоїть збоку.

"Цветаєва - зірка першої величини. Блюзнірство блюзнірств - відноситися до зірки як до джерела світла, енергії або джерела корисних копалин. Зірки - це тривожача духовний світ людини тривога, імпульс і очищення роздумів про нескінченність, що нам незбагненна..." - так відгукнувся про творчість Цветаєвої, поет Латвії О.Віцієтіс. Мені здається, що час побачив Марину Цветаєву, визнав її потрібною. Вона прийшла впевнено. Настала її година, її дійсна година. Тепер видно - у чому і наскільки вона була попереду.