Виникнення поглядів на державу і право в країнах Стародавнього Сходу

5

Реферат на тему

Виникнення поглядів на державу і право в країнах Стародавнього Сходу

ПЛАН

1. Особливості бачення державного і політичного життя у стародавньому світі.

2. Політичні і правові вчення в стародавній Індії.

3. Старокитайські державницькі теорії.

4. Релігійне забарвлення державного життя.

1. Особливості бачення державного і політичного життя у стародавньому світі

Необхідно зазначити, що спочатку роздуми, погляди на державу, а також її вимоги щодо правил поведінки людей, ясна річ, не були самостійними знаннями, а являли собою елементи синкретичного міфологічного світогляду.

Згідно з міфологічними уявленнями наших предків, порядок, установлений на Землі, розглядався ними як складова всесвітнього порядку, започаткованого Творцем.

З огляду на це формувалися і уявлення людей про їхнє місце у світі, взаємини з іншими людьми, права та обов'язки, державний устрій. Такий підхід до розуміння сутності держави, порядку, справедливості був характерним для більшості народів, про що свідчать перші літературні пам'ятки країн Стародавнього Сходу, Греції, Риму, а також Київської Русі.

Але схожість підходів різних народів у визначенні першоджерела земних порядків мала місце тільки на початковій стадії виникнення цих поглядів.

З часом, розвиваючись, погляди на державу, порядок, справедливість почали різнитися, набувати свого напряму й забарвлення. Це сталося на етапі з'ясування людьми питан-ня про взаємозв'язок порядку небесного і відносин на Землі. Зокрема, в Стародавніх Індії та Єгипті також у Вавилоні побутував міф згідно з яким боги були не лише джерелом влади, а й брали безпосередню участь у встановленні земного порядку, вирішенні долі людей. Цю концепцію ми знаходимо в літературних пам'ятках-Стародаїцього Єгипту, се-ред яких -- «Повчання Птахотепа» (XXVII ст. до н.е.) «Книга мертвих» (XXV--XXIV ст. до н.е.) «Повчання гераклеополь-ського царя своєму синові» (XXII ст. до н.е.).

У цих творах превалювала теза про божественну сутність влади і законів, їхню відповідність божим настановам, міс-тилися рекомендації птоло виконання законів справедливої поведінки.

Такий підхід до проблеми з'ясування питання про сутність влади, порядку і справедливості був дуже поширеним упродовж тривалого часу.

2. Політичні і правові вчення в стародавній Індії

Уявлення про державу і право Стародавньої Індії були викладенів збірниках релігійних і ритуальних текстів «Ведах», збірниках гімнів і заклинань «Рігведах» і «Атхарваведах», а також в релігійно-філософському трактаті «Упанішади» та правових збірках -- дхармасутрах і дхармашастрах. Система поглядів, викладених у цих пам'ятках протягом II та першої половини І тисячоліть до н.е., отримала назву брахманізму, оскільки вони були написані в брахманських школах.

У них йдеться про поділ суспільства на чотири страти (варни), причому такий поділ здійснений богами. Функціонування суспільства здійснюється згідно з вічним законом, який також бере свій початок від богів. Він закріплює основи суспільного і державного устрою, соціаль-ний статус кожної варни, а також права і обов'язки їх членів. Всі вони повинні дотримуватись законів, звичаїв, правил по-ведінки (дхарми) які мають священний характер.

Приблизно в II ст. до н.е. -- II ст. н.е. зазначені держав-но-правові погляди були інтерпретовані в «Законах Ману». Квінтесенцією цього твору є морально-правові принципи релігійного характеру, притаманні тогочасному суспільству Стародавньої Індії з жорстким розмежуванням на варни. Для кожної з варн існує своя дхарма (закон, правила по-ведінки, звичаї), яка забезпечує їх чистоту і непорушність. Перехід до вищих варн допускався тільки після смерті людини як нагорода за терпіння і покірність.

Значна увага в цьому джерелі права приділялася покаранню. Визначалися види покарань. Водночас передбачалися морально-психологічні аспекти впливу на порушників загальнообов'язкових правил поведінки. Зазначалося, що душа людини, яка порушувала морально-правові приписи,

визначені для варни до якої вона належала, після її смерті переходила до людей нижчої за суспільним рівнем варни, а найнижчої з них - до тварин і рослин.

Водночас у «Законах Ману» вперше в історії державно-правової думки Стародавнього світу здійснюється аналіз сутності тогочасної держави, визначаються окремі її органи управління і функції (цар, радник, казна, військо тощо), здійснюється детальна регламентація дій посадових осіб при вирішенні майнових спорів і розгляді справ про правопорушення.

Державно-правові погляди брахманізму були також систематизовані в трактаті «Артхашастра», автором яко-го вважається брахман відомий під псевдонімом Каутілья. В цьому творі, який датується IV--III ст. до н.е., йдеться про засади державного устрою, зверхність духовної влади (жерців) над світською. Метою державного правління є збереження створеного Богом порядку шляхом примушування кожної людини до виконання приписів дхарм та покарання за провини.

Окрім цього, в трактаті зроблена спроба детально регламентувати шлюбно-сімейні відносини, відносини батька і дітей; викладене бачення щодо вирішення майнових спорів і особливо спорів про землю, порядку планування і забудови житла, зрошувальних систем. Розглядається порядок укла-дання договорів купівлі-продажу, займу, користування водоймою тощо.

Важливим аспектом вчення Каутільї є його спроба визначити джерела (форми) права, до яких він відносить: царський указ, Священний закон (дхармашастра), рішення суду та звичай.

Визначальним джерелом права мислитель вважав царський указ. Серед інших трьох -- пріоритетним джерелом права називав Священний закон.

У VI--V ст. до н.е. з виникненням релігійної течії буддизму сформувалися погляди, які заперечували божественну основу держави, порядку і закону.

Засновник цієї течії державно-правових поглядів Сіддхартха (Будда) та його прибічники на відміну від своїх попередників вважали, що Всесвіт керується природним законом, а всі події -- це природна закономірність. Згідно з цим, життя людей значною мірою залежить від них самих і щонайперше -- від знання ними природного закону.

Прихильники цієї системи поглядів обстоювали також думку про природне походження держави і характер за-конів. Водночас буддійське вчення проповідувало відмову від власносте яка за його концепцією заважає .досягти кін-цевої мети спасіцня -- нірвани. Головна мета життя люди-ни -- це релігійний обов'язок, матеріальна вигода та чуттєва любов.

Гуманістично спрямована концепція буддизму пропагувала повагу і доброчесність у відносинах між людьми, заперечувала силу у вирішенні життєвих проблем, покарання при відсутності вини, умовою суспільного порядку називала законність.

3. Старокитайські державницькі теорії

У Стародавньому Китаї в цей час основою державно-правових поглядів була беззаперечна віра, що земні порядки і загальнообов'язкові правила поведінки йдуть від Неба через імператора. Йому довірено здійснювати керівництво державою, регулювання соціального буття людей, а також застосування покарання за порушення порядку. Морально-правові приписи вважалися також такими, що йдуть від Неба і розглядались як втілення вищої справедливості. Водночас правитель зобов'язувався Небом піклуватися про підданих. У разі неналежного виконання ним своїх обов'язків щодо підданих Небо могло позбавити його благословення і передати правління імперією представнику іншої династії.

Найпомітніший внесок у розвиток державно-правових поглядів у Стародавньому Китаї зробили школи даосизму, конфуціанства і легізму.

Засновником даосизму вважається Лао-цзи (VI--V ст. до н.е.), хранитель придворного архіву Чжоуських імператорів, який виклав свою морально-правову концепцію в трактаті

з п'яти тисяч слів «Дао де цзін» («Книзі про шлях до благо-даті»).

Означена система державно-правових поглядів за змістом наближалася до уявлень буддизму про ці суспільні феномени, її прихильники обстоювали ідею, що Всесвіт, а також суспільство і держава з її атрибутами, розвиваються відповідно до вічного закону «Дао», який визначає конкретні закони Неба, природи й суспільства. За суттю «Дао» є уособленням справедливості, всебічного порядку й доброзичливості. Якщо відносини в державі будуються згідно з приписами «Дао», там панують справедливість і порядок, а отже -- добробут і щасливе життя; якщо ж ці приписи не виконуються, то в суспільстві виникають нерівність, насилля та інші вади.

Соціальні негаразди, злочини та інші порушення є наслідком порушення «Дао», заміни його приписів людськими за-конами, а також несправедливості правителів. Прибічники даосизму обстоювали ідею рівності людей, виступали проти гноблення народу, надмірного багатства. У вченні даосизму проповідувалась ідея пасивного протесту земним порядкам, оскільки змінити їх люди не мають можливості. Вони здатні лише судити про справедливе, добро і зло.

У зв'язку з тим, що людина, як і суспільство, є елементом космічного порядку, вона повинна єднатися з природою, відмовлятися від усього штучного. Одним із таких штучних утворень даосизм вважав державу, яка багато в чому шкодить людині.

В умовах розпаду родових структур у Стародавньому Китаї сформувалося вчення школи Конфуція (Кун-цзи) (551--479 до н.е.), що увібрало в себе багато уявлень про державу і право тогочасного суспільства. У книзі Конфуція «Лунь юй» («Бесіди і міркування»), записаній з його слів учнями, проповідувалась необхідність збереження вічного та незмінного порядку, закладеної попередніми поколіннями жорсткої соціальної ієрархії, здійснення управління за умови дотримання ритуалів, обрядів, етичних та моральних норм.

Мислитель і його послідовники розглядали державу і право у взаємозв'язку між собою та в співвідношенні з ін-шими соціальними інститутами, зокрема з моральністю.

Роблячи спробу з'ясувати сутність цих суспільних феноменів, прибічники означеної концепції порівнювали державу з великою сім'єю, де влада імператора розглядалася як и л ада голови сімейства, а відносини правлячих і підлеглих -- як сімейні відносини, основою яких є підкорення молодших старшим «благородним мужам».

Державна влада здійснювалася імператором одноосібно, и к у сім'ї, і ніхто не міг втручатися в цей процес.

Позитивні закони мислитель і його учні розглядали як похідні від держави, але їхня роль у регулюванні суспіль-них відносин вважалася недостатньою. Вони вважали, що ухвалені державою закони, з огляду на їхню імперативність і жорстокість покарання за порушення, не могли сприяти злагоді в суспільстві.

Ефективнішим регулятором суспільних відносин, на їхню думку, була б система моральних норм і принципів, звичаїв і правил поведінки. В «Бесідах і міркуваннях» з цього приводу зазначалось: «Якщо правити за допомогою зако-ну, улагоджувати, караючи, то народ остережеться, але не буде знати сорому. Якщо правити на основі доброчесності, улагоджувати по ритуалу, народ не тільки буде соромитись, але й буде покірним»¹.

Більше того, цей широкий комплекс морально-етичних норм мав би врегульовувати не лише відносини між людьми, а й владні відносини і політичне життя в цілому.

Конфуцій перейняв від Лао-цзи принципи Дао. Він також вважав, що за допомогою Дао люди та їх поведінка є підконтрольними Небу. Діяти згідно з приписами суспіль-ної моралі і загальнообов'язковими нормами означає слідувати вимогам Дао і Неба. Небу підконтрольні як окремі люди, так і імператор. Небо у міркуваннях Конфуція є джерелом і носієм регулятивної, морально-правової функції, яка забезпечує безпеку суспільства, усуває його можливі негаразди.

У IV ст. до н.е. в Стародавньому Китаї в області Шан були здійснені економічні, адміністративні і судові реформи. Ідеологія реформ певним чином обґрунтовувалась у трактаті «Шан цзюнь шу» («Книзі правителя області Шан»). Вважається, що кілька її глав написані засновником школи легізму (законників) Гунсунь Яном (390--338 до н.е.), відомим в історії під іменем Шан Ян.

Він відкидав морально-правову доктрину конфуціанства. Стверджував, що моральні норми, патріархальні традиції і звичаї не можуть здійснювати ефективне соціальне реіулю-вання, оскільки відносини значно ускладнилися, до того ж збільшилася кількість злочинів. Головним принципом встановлення порядку, на його думку, повинен бути принцип сили.

Держава досягає свого розквіту, реалізуючи функції щодо забезпечення землеробства, торгівлі та управління, а також беззаперечного дотримання законів. Якщо правитель добивається ефективного управління за допомогою законів, зазначається в «Книзі правителя області Шан», його держава буде сильною; якщо правитель добивається ефективного управління, сподіваючись на доброчесність чиновників, де-ржава зазнає упадку.

Суспільне життя базується на відносинах двох основних сил; держави і народу. Причому держава може бути сильною лише у випадку, коли народ слабкий, тому задля збереження сильної держави необхідно ослабити народ за допомогою залякувань і покарань. Кожен член суспільства повинен знаходитись у передчутті неминучого покарання за найменшу провину. Закони в державі мають бути над-звичайно жорсткими, щоб вселяти страх покарання.

Держава за своїм змістом і призначенням повинна бути органом насилля, а її головною метою - цілісність і єдність. Любов до ближнього має бути витіснена любов'ю до держави.

Задля встановлення в суспільстві порядку держава повинна суворо карати порушників, більше карати, ніж заохочувати. Покарання, стверджував Гунсунь Ян, породжують силу, сила породжує могутність, могутність породжує величність, а величність веде до доброчинності.

У зазначеному трактаті пропонувалося встановити систему взаємної відповідальності за злочини. Крім безпосереднього злочинця покаранню слід піддавати шість його родичів. До того ж, постійно слід вживати заходів для порушення єдності народу, кожен повинен повідомляти про порушення інших законів.

Водночас держава повинна постійно знижувати інтелектуальний рівень народу, не допускати вільнодумства, обмежувати можливості для розвитку мистецтв і філософії, особливо конфуціанства, які шкодять державі.

Згодом легізм набув поширення і за часів правління Цінь Ші Хуана в імперії Цінь упродовж півтора десятка років став державною ідеологією. Багато положень лігістів було втілено в соціальну практику. Зокрема, було запроваджено єдине законодавство, єдині грошова одиниця, писемність, одиниці виміру. Водночас були заборонені філософія та література, запроваджені жорстокі фізичні покарання: четвертування, відрубування голови, закопування живцем, виламування ребер, пробиття голови, варіння в котлі тощо.

4. Релігійне забарвлення державного життя

Особливе забарвлення мали державно-правові погляди давньоєврейського народу. Бога вважали верховним правителем, законодавцем і верховним суддею. Вірили, що він безпосередньо впливає на суспільні процеси, пропонуючи рішення з конкретних питань.

Ці погляди стали основою нормативно-цінностної системи, яка об'єднала універсальні моральні істини, загально-людські принципи практичної моралі та вимоги щодо законослухняної поведінки.

Такі принципи і вимоги знайшли своє відображення в Старому Заповіті, який почав створюватися з XIII ст. до н.е. В цій релігійній і філософсько-правовій пам'ятці Бог постає нормативно-регулюючим началом. Він постійно допомагає слабкій недосконалій людині покровительством, моральною заповіддю або загрозою покарання.

У Старому Заповіті викладені приписи можливої й не-обхідної поведінки людини, за порушення яких вона може бути покарана.

У другій книзі Старого Заповіту «Вихід» йдеться про те, що Бог послав людям через свого пророка Мойсея десять ви-мог-заповідей, які мають імперативний характер. Причому тільки чотири з них суто релігійні, решта за своїм змістом є морально-правовими («шануй батька та матір свою, щоб довгі дні твої були на землі; не вбивай; не прелюбодійствуй; не кради; не свідкуй неправдиво на свого ближнього; не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього сво-го, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого»).

У главі двадцять першій цієї книги сформовані принципи і види покарань за злочини та порушення моральних приписів, які за змістом тотожні вимогам стародавнього принципу таліону. В цьому плані, зокрема, зазначається, що у разі заподіяння шкоди, або якщо станеться нещастя

в результаті чиїхось шкідливих дій «то даси душу за душу, око за око, зуба за зуба, руку за руку, ногу за ногу, опарення за опарення, рану за рану, синця за синця».

Ідея морально-правового імперативу як основа ціннісно-орієнтаційної системи єврейського народу закладена також у старозаповітній «Книзі приповістей Соломонових», в якій цар Соломон, син царя Давида закликає своїх співвітчизників боятися Бога та ухилятися від злого, насилля, сварки, неправди, заздрощів.

Ця морально-правова система стала свого часу базовою нормотворчою платформою для багатьох народів і держав¹.

Дещо іншими були погляди на земний порядок, сугність законів і справедливість в Стародавній Персії, а також інших країнах Близького Сходу, де у VIII--VII ст. до н.е. поширилося вчення Заратустри. Він розглядав суспільний процес як боротьбу двох протилежних сил: Добра (царства світлого божества) і Зла (царства темного божества). На його думку, Добро є метою людського існування, воно закликає до боротьби зі Злом. Навіть більше, для боротьби зі Злом і утвердження на землі Добра, похідними від якого є справедливість, порядок і добробут, виникає держава.

Окрім цього, Заратустра зробив спробу визначити сутність і функції влади, яку він ототожнював із особою монар-ха. На його погляд, єдиноуправитель держави репрезентує на землі царство світлого божества -- Добро, є його служителем, а основним його завданням повинна бути боротьба зі Злом, захист підданих, встановлення справедливості й порядку. Тільки за таких умов можлива перемога Добра над Злом і створення відповідних умов для щасливого життя людей.

Системи державно-правових поглядів, що склалися, ста-ли базою для формування згодом теоретично обґрунтованих концепцій природного права, патріархальної теорії по-ходження держави та деяких інших.

Література.

1. Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений: Учебник для вузов. - М, 1996.

2. История политических и правовых учений: Хрестоматия для юридических вузов и факультетов / Сост. и общ. ред. Г. Г. Демиденко -- Харьков, 1999.

3. Мухаев Р. Т. Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правовых учений. -- М., 2000.

4. Бачинин В. А., Чефранов В. А. История философии права: Курс лекций. - Харьков, 1998.