Становлення і розвиток концепції людської безпеки як чинник людського розвитку та досягнення прогресу

Размещено на http://allbest.ru

Размещено на http://allbest.ru

Становлення і розвиток концепції людської безпеки як чинник людського розвитку та досягнення прогресу

Алла Череп Алла Череп декан факультету економіки Запорізького національного університету, доктор економічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, Академік академії наук вищої освіти України, Віталіна Нікітенко Віталіна Нікітенко професор кафедри управління та адміністрування Інженерного навчально-наукового інституту ім. Ю.М. Потебні Запорізького національного університету, доктор філософських наук, професор, Валентина Воронкова Валентина Воронкова в.о. завідувача кафедри управління та адміністрування Інженерного навчально-наукового інституту ім. Ю.М. Потебні Запорізького національного університету, доктор філософських наук, професор

Поява концепції людської безпеки пропонує нову, інноваційну та адаптовану структуру взаємодії людини у глобальному розпорошеному світі. У контексті концепції людської безпеки зберегти «суттєве ядро» людського життя, забезпечити безпеку людини означає розвиток справжніх свобод.

Безпека людини формулює ідеї, розроблені Комісією з безпеки людини: міжнародний безпека гуманітарний право

1) захист;

2) розширення повноважень.

Розширення можливостей індивідів передбачає створення сприятливого середовища, у якому допускається свобода вираження поглядів, релігії та асоціацій. Це передбачає постійну увагу до процесів розвитку людини як цілісної істоти.

Концепція безпеки людини зосереджена на захисті громадян від низки загроз. Існує багато суб'єктів, що опікуються питаннями безпеки:

1) міжнародні та регіональні організації;

2) неурядові організації;

3) громадянське суспільство.

Саме вони залучені до вирішення проблем безпеки, таких як СНІД, знешкодження протипіхотних мін тощо. Нагальність вирішення питання безпеки людини може виникнути через бідність, забруднення, погане здоров'я або неписьменність. Так, відсутність шкільної освіти може становити довгострокову загрозу безпеці людини, оскільки діти, які не відвідують школу, ризикують опинитися у невигідному становищі. Безпека людини та безпека держави є двома взаємодоповнюючими та взаємозалежними концепціями.

Без безпеки людини не може бути забезпечена безпека держави, і навпаки. Хоча безпека людини передбачає безпеку держави. Тлумачення та принципи міжнародної системи безпеки, що діють понад п'ятдесят років, піддаються виклику через новий характер конфліктів і вплив глобалізації. Мета міжнародної системи, розробленої після Другої світової війни, полягала в тому, щоб допомогти захистити держави та народи, інститути та цінності у межах існуючих кордонів. Ця система підтримувала колективну безпеку, обмежуючи право держав використовувати силу для самооборони. Концепція безпеки людини пропонує нові стратегії, що віддають перевагу спільній відповідальності за захист населення. Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй поступово розширила тлумачення концепції безпеки, зокрема додала захист окремих людей, визнаючи зв'язок між безпекою та становищем жінок, дітей, біженців і проблемою СНІД. У концепціях безпеки людини рекомендується посилити гуманітарну діяльність, що є засобом досить швидкого захисту людей у надзвичайних ситуаціях, шляхом задоволення основних потреб у воді, санітарії, догляді та розміщенні, щоб мінімізувати вплив на цивільне населення. Захист прав людини та повага до гуманітарного права є важливими умовами безпеки людини у конфліктних ситуаціях.

З точки зору безпеки людини превентивні стратегії надають пріоритет захисту людей у конфліктних регіонах, де громадянам часто загрожує небезпека. Існує три типи критичних ситуацій, що спричиняють найсильніші потрясіння для суспільств і людської безпеки:

1) економічні кризи;

2) стихійні лиха;

3) конфлікти.

Конфлікти тривають, економічні невдачі здаються неминучими.

Три типи економічної незахищеності регулярно перешкоджають досягненню людської безпеки:

1) недостатність ресурсів;

2) нестабільність економічних потоків;

3) втрата активів.

Здатність зберігати, інвестувати або експлуатувати ресурси також є фактором безпеки людини. Окремі особи та домогосподарства збільшують власну безпеку, накопичуючи заощадження та інвестуючи матеріальні, фінансові чи людські активи. Кризи, що повторюються, підвищують вразливість людей, які і без того живуть у абсолютній бідності. Збільшення ресурсів недостатньо, щоб зменшити незахищеність людей і протистояти катастрофам, котрі можуть виникнути. Таким чином, людська безпека лише частково є результатом покращення спроможності окремих осіб і домогосподарств виробляти та мобілізувати ресурси. Справжня безпека людини передбачає, що кожен може користуватися певними фундаментальними свободами.

Таким чином, люди з низькими доходами або ті, які не можуть використовувати свої здібності, у разі кризи потрапляють безпосередньо до катастрофи. Поряд із доступом до основного доходу та ресурсів однаково важливими є базове медичне обслуговування, освіта, житло, фізична безпека, доступ до чистої води та повітря. Йдеться про доступ до ресурсів і базових можливостей, що Комісія з безпеки людини визначає як «соціальний мінімум». Його можна організувати за допомогою угод, котрі є результатом переговорів між урядами, політичними партіями, громадськими та приватними групами інтересів і багатьма іншими соціальними суб'єктами, що діють на рівні громади, національному та глобальному рівнях. Сприяння базовій економічній безпеці шляхом скорочення бідності та підвищення рівня життя може мати значні соціальні наслідки.

Дійсно, економічна безпека та розвиток соціальної спроможності взаємодоповнюють одне одного. Щоб заохотити зростання, котре матиме позитивний вплив на крайню бідність, Комісія з безпеки людини пропонує три основні заходи:

1) спочатку має бути вирішено питання розподілу: людська безпека покращується, якщо бідні отримують вигоду від більшої частки багатства та доходу, створеного економічним зростанням, саме тому покращення життя може відбуватися не лише внаслідок зростання, а й завдяки розподілу його дивідендів. Для сприяння стабільним джерелам існування та гідним робочим місцям перспектива безпеки людини спочатку означатиме боротьбу з неформальною роботою, що сама собою є джерелом незахищеності. Навколишнє середовище та засоби до існування також є серцевиною проблеми, оскільки виживання багатьох бідних залежить від безпосереднього оточення;

2) важливою частиною процесу є мікрокредитування, оскільки воно може мати вимірні та довготривалі позитивні наслідки для тих, хто отримує від нього вигоду, та для їхніх сімей. У ширшому масштабі безпека людини охоплює наслідки економічних ризиків і стихійних лих. Економічна та фінансова кризи, здається, не збільшилися в кількості, але вони, очевидно, починаються стрімкіше, є серйознішими, навіть більш непередбачуваними, та розгортаються хвилями. Що стосується стихійних лих, запровадження концепції безпеки людини покращує завчасне планування на випадок таких катастроф, наприклад, шляхом визначення зон ризику та заохочення мешканців до переїзду або отримання страховки;

3) нарешті, останній елемент рекомендації Комісії з безпеки людини полягає в забезпеченні соціального захисту за будь-яких обставин. Метою соціального захисту є гарантування кожному соціального мінімуму, що дозволяє розвивати здатність до активного втручання в усі сфери життя. Заходи, що гарантують соціальний захист для всіх, зараховуючи працюючих бідних і тих, хто виключений з оплачуваної роботи, є відповідальністю урядів, компаній і громадян. Ці заходи мають охоплювати схеми внесків, що сплачують роботодавці та працівники на страхування на випадок безробіття, пенсії та навчання, а також субсидовані державою системи соціальної допомоги для найбільш знедолених.

На основі діалогу з усіма соціальними суб'єктами ці заходи дозволяють забезпечити мінімальний економічний і соціальний рівень для людей, які живуть у хронічній бідності або зазнають тимчасових економічних труднощів після спаду чи будь-якої іншої кризи. Бідність і пов'язані з нею ризики для здоров'я створюють сприятливі умови для нових збудників хвороб, передачі патологій. В умовах глобалізації жодна спільнота не захищена від зараження, боротьба з епідеміями має зовнішні ефекти, захист однієї особи збільшує переваги для інших. Безпека здоров'я населення є благом, від якого будь-яке одноразове покращення може принести користь більшості людей. Отже, охорона здоров'я є важливим суспільним благом. З точки зору безпеки людини зменшення загроз здоров'ю вимагає безпрецедентної співпраці між різноманітними суб'єктами та різними національними державами, будь-який орієнтований на людей підхід до глобальної охорони здоров'я має зосереджуватися на сприянні та захисті. Завдяки стратегіям розширення прав і можливостей як окремі особи, так і громади повинні мати змогу краще піклуватися про власне здоров'я. Уряди та підприємства відіграють важливу роль, але саме особи, безпосередньо та через уряд, повинні використовувати свої можливості та нести відповідальність за здоров'я та безпеку.

Стратегії захисту повинні сприяти розвитку трьох інституційних стовпів, як-от:

1) запобігання;

2) контроль;

3) передбачення загроз здоров'ю.

Метою захисту є запобігання хворобам, зокрема шляхом зменшення ризику та вразливості до основних причин хвороб. Цей захист передбачає створення механізмів раннього попередження та можливості втручання. Концепція спрямована насамперед на зменшення наслідків неминучих криз, таких як стихійні лиха, та їх усунення.

Таким чином, фундаментальним елементом захисту є те, що безпека здоров'я ґрунтується на пов'язаних соціальних, політичних та екологічних умовах. У ХХІ ст. здоров'я та безпека людей є, як ніколи, фундаментальними для виживання людства та універсальними потребами. Хоча сьогодні знання та технології особливо ефективні, проблема полягає в тому, щоб зробити знання та інструменти доступними, водночас сприяючи стимулам і структурам для формування знань у тих галузях, що довгий час залишалися поза увагою. Така концепція має наслідком важливий концептуальний переворот у бік збереження безпеки людини. Більшість загроз для здоров'я населення (від транспортування забруднюючих речовин до інфекційних захворювань) є глобальними явищами, і економічні чи інші потрясіння в одній частині світу можуть швидко спровокувати кризи в іншій частині світу з катастрофічними наслідками для безпеки найбільш уразливих верств населення. Безпека однієї держави залежить від безпеки інших держав. Людська безпеки підпорядковується тій самій логіці: безпека людей в одній частині світу залежить від безпеки людей в іншій частині світу. Стабільний світовий порядок будується як зверху вниз, так і знизу вгору, тому безпеку людини можна розглядати лише як систему.

Отже, така зміна погляду на безпеку породжує нову парадигму безпеки людини та вирішення її проблем різними шляхами - економічними, соціальними, міжнародними, глобальними. Системне бачення загроз відповідає глобалізації та їхній різноманітності. Це дає змогу говорити про загрози з економічним і соціальним контекстом, а також про ті, що пов'язані з війною та розпадом держави. Зіткнувшись із глобалізацією економіки та політики, безпека людини пропонує глобальні відповіді, засновані на співпраці між державами та солідарності між окремими людьми.

Таким чином, людська безпека спрямована насамперед на задоволення первинних потреб у безпеці окремих людей. Тож пропонуємо нове бачення управління ризиками та досягнення безпеки людини: 1) нове бачення ризику та його міжнародного управління; 2) ідея добробуту, що встановлює зв'язок між добробутом держави та особистості; 3) суверенітет держав, що націлений на людський розвиток як основу досягнення прогресу [1].

Список використаних джерел

1. Воронкова В. Г., Нікітенко В. О., Череп А. В., Череп О.Г. Європейська гуманістична візія в управлінні людським розвитком як основа досягнення прогресу // Modern trends in science and practice : collective monograph / Compiled by V. Shpak ; Chairman of the Editorial Board S. Tabachnikov. Sherman Oaks, California : GS Publishing Services, 2021. Vol. 1. Р. 24-30.

Размещено на Allbest.ru