Безпека життєдіяльності та цивільний захист

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет технологій та дизайну

Кафедра комп'ютерної інженерії та електромеханіки

Контрольна робота

з дисципліни "Безпека життєдіяльності та цивільний захист"

Виконала студентка

групи БЗХТ - 20 Стороженко О.І.

Перевірив Панасюк І.В.

Київ 2023



Теоретичні питання

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Поняття - безпека, ризик, небезпека. Аксіома про потенціальну небезпеку

2. Глобальні прогностичні моделі стосовно проблем безпеки життєдіяльності

3. Ідентифікація, оцінка і управління ризиком, зміст, основні етапи робіт

4. Принципи нормування небезпек. Критерії важкості та напруженості праці безпека ризик праця

5. Принципи управління безпекою в регіоні



1. Безпека ? це стан діяльності, при якому з певною ймовірністю виключається прояв небезпек.

Небезпека ? це умова чи ситуація, яка існує в навколишньому середовищі і здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, що може спричинити фізичну шкоду.

Загроза ? можлива небезпека. Будь-які обставини або події, що виникають у зовнішньому середовищі, які можуть бути причиною порушення політики безпеки інформації і (або) нанесення збитків автоматизованій системі. Надзвичайна ситуація (НС) ? порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, 4 стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

Ризик ? можливість того, що все відбуватиметься не так, як очікується, можливість припуститися помилки. Вивчення, оцінка і зменшення ризиків в усі часи мали велике значення у господарській діяльності.

Небезпеки поділяють на такі види:

- потенційні (приховані);

- перманентні (постійні, безперервні);

- тотальні (загальні).

Раніше джерелом небезпеки були явища природи, представники біологічного світу, різні процеси і явища. З розвитком цивілізації рівень загрози зростає. На сучасному етапі розвитку антропогенні небезпеки (створені людиною) посідають перше місце. Причини виникнення небезпек - це збіг обставин, унаслідок яких проявляється небезпека, і виникають негативні наслідки: нервові потрясіння, травми, хвороби, інвалідності, іноді смерть. Існує ланцюжок: "причина - небезпека - наслідки". Ліквідувавши причину можна усунути прояв небезпеки і відповідно наслідки.

Безпека життєдіяльності - це такі умови, норми життя і праці людей, параметри навколишнього середовища, за яких із певною ймовірністю запобігають прояву небезпек із негативними наслідками. Також це система знань, що забезпечує безпеку перебування людини у виробничому та невиробничому середовищі й розвиток діяльності із забезпечення безпеки в перспективі з урахуванням антропогенного впливу на середовище мешкання.

Сьогодні розрізняють такі системи безпеки:

- охорони природного середовища (біосфери);

- особистої та колективної безпеки людини у процесі її життєдіяльності;

- державної безпеки;

- глобальної безпеки.

Можна визначити низку важливих проблем безпеки життєдіяльності:

- підтримання параметрів життєвого середовища в потрібних для життєдіяльності межах;

- забезпечення населення всіма видами енергоресурсів (електроенергією, газом, нафтопродуктами, вугіллям та ін.);

- забезпечення населення всіма нормами і параметрами штучного середовища: житлом, громадським транспортом, громадськими спорудами, спортивними комплексами, медичними закладами та ін.;

- забезпечення населення продуктами харчування, як фізіологічною основою життєдіяльності, оскільки, якщо людство не розробить нових видів продуктів харчування і своєчасно не адаптується до них, то через деякий час опиниться на межі голодомору або хімічних отруєнь;

- наявність і раціональне використання в інтересах життєдіяльності питної (прісної) води;

- ліквідація (перероблення або використання) відходів виробництва, життєдіяльності.

Комплексний аналіз системи життєдіяльності(ЖД) показує, що вона може ефективно функціонувати тривалий час тільки за умов, якщо вона здатна захиститися від небезпек будь-якого походження. Система ЖД має вміщувати підсистему, яка забезпечувала захист як окремих елементів, так і системи в цілому. Інакше кажучи, захисту потребує кожна людина, окремі соціальні групи людей і все людство разом із навколишнім середовищем.

Небезпеки поділяють на зовнішні та внутрішні. Зовнішні небезпеки залежать від безпеки життєдіяльності населення і держави в умовах розв'язання сучасної війни або локальних конфліктів, виникненні глобальних техногенних, екологічних катастроф за межами України. Внутрішні небезпеки пов'язані з надзвичайною ситуацією(НС) техногенного і природного характеру чи спровоковані терористичними діями.

Аналіз реальних ситуацій, подій і чинників вже сьогодні дозволяє сформулювати ряд аксіом науки щодо безпеки життєдіяльності в техносфері. До них належать: Аксіома 1. Техногенні небезпеки існують, якщо повсякденні потоки речовини, енергії й інформації в техносфері перевищують порогові значення. Порогові або гранично допустимі значення небезпек встановлюються за умовою збереження функціональної і структурної цілісності людини і природного середовища. Дотримання гранично допустимих значень потоків створює безпечні умови життєдіяльності людини в життєвому просторі і виключає негативний вплив техносфери на природне середовище.

Аксіома 2. Джерелами техногенних небезпек є елементи техносфери. Небезпеки виникають за наявності дефектів і інших несправностей в технічних системах, при неправильному використовуванні технічних систем, а також через наявність відходів, які супроводжують експлуатацію технічних систем. Несправності і порушення режимів використовування технічних систем призводять, як правило, до виникнення травмонебезпечних ситуацій, а виділення відходів (викиди в атмосферу, стоки в гідросферу, надходження твердих речовин на земну поверхню, енергетичні випромінювання і поля) супроводиться формуванням шкідливих дій на людину, природну силу і елементи техносфери.

Аксіома 3. Техногенні небезпеки діють в просторі і в часі. Травмонебезпечні ситуації діють, як правило, короткочасно і спонтанно в обмеженому просторі. Вони виникають при аваріях і катастрофах, при вибухах і раптових руйнуваннях будівель і споруд. Зони впливу таких негативних дій, як правило, обмежені, хоча можливо розповсюдження їх впливу і на значні території, наприклад, при аварії на ЧАЕС. Для шкідливих дій характерний тривалий або періодичний негативний вплив на людину, природне середовище і елементи техносфери. Просторові зони шкідливих дій змінюються в широких межах від робочих і побутових зон до розмірів всього земного простору. До останніх належать дії викидів парникових і озоноруйнуючих газів.

Аксіома 4. Техногенні небезпеки негативно діють на людину, природне середовище і елементи техносфери одночасно. Людина і оточуюча його техносфера, знаходячись в безперервному матеріальному, енергетичному й інформаційному обміні, утворюють постійно діючу просторову систему "людина - техносфера". Одночасно існує і система "техносфера - природне середовище". Техногенні небезпеки не діють вибірково, вони негативно впливають на всі складові вищезазначених систем одночасно, якщо останні опиняються в зоні впливу небезпек.

Аксіома 5. Техногенні небезпеки погіршують здоров'я людей, призводять до травм, матеріальних втрат і до деградації природного середовища. Дія небезпечних чинників призводить до травм або загибелі людей, часто супроводжується осередковими руйнуваннями природного середовища і техносфери. Для дії таких чинників характерні значні матеріальні втрати. Дія шкідливих чинників, як правило, тривала, вона робить негативний вплив на стан здоров'я людей, призводить до професійних захворювань. Впливаючи на природне середовище, шкідливі чинники призводять до деградації представників флори і фауни, змінюють склад компонентів біосфери. При високих концентраціях шкідливих речовин або при високих потоках енергії шкідливі чинники за характером своєї дії можуть наближатися до небезпечних дій. Так, наприклад, високі концентрації токсичних речовин у повітрі, воді, їжі можуть викликати отруєння.

Аксіома 6. Захист від техногенних небезпек досягається вдосконаленням джерел небезпеки, збільшенням відстані між джерелом небезпеки і об'єктом захисту, застосуванням захисних засобів. Зменшити потоки речовин, енергії або інформації в зоні діяльності людини можна, зменшуючи ці потоки на виході з джерела небезпеки або збільшенням відстані від джерела до людини. Якщо це практично нездійсненно, то потрібно застосовувати захисні заходи: захисну техніку, організаційні заходи тощо.

Аксіома 7. Показники комфортності процесу життєдіяльності взаємозв'язані з видами діяльності і відпочинку людини. Це означає, що досягнення найефективнішої діяльності і якнайкращого відпочинку вимагає вибору і підтримки відповідних показників комфортності середовища. Наприклад, ефективна розумова праця реалізується влітку при температурі повітря в приміщенні в межах 23-25°С, а важка фізична праця в цих самих умовах - при температурі 18-20°С.

Аксіома 8. Компетентність людей в світі небезпек і способах захисту від них - необхідна умова досягнення безпеки життєдіяльності.

Широка і все зростаюча гамма техногенних небезпек, відсутність природних механізмів захисту від них вимагає надбання людиною навичок виявлення небезпек та застосування засобів захисту. Це досяжне тільки в результаті навчання і набуття досвіду на всіх етапах освіти і практичної діяльності людини. Початковий етап навчання питанням безпеки життєвіяльності має співпадати з періодом дошкільної освіти, а кінцевий - з періодом підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів у всіх сферах економіки.

Таким чином, зрозуміло, що світ небезпек цілком пізнаваний та людина має достатньо засобів і способів захисту від техногенних небезпек. Для розуміння підходів до забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, необхідно ознайомитися із загальними вимогами безпеки до виробничих процесів. Згідно з вимогами ГОСТ 12.3.002-75 ССБТ. "Процеси виробничі. Загальні вимоги безпеки" та ДСТУ EN 292-1-2001 "Безпечність машин.

Основні поняття, загальні принципи проектування" безпека будь-якого виробничого процесу забезпечується:

- вибором технологічних процесів, прийомів, режимів роботи і порядку обслуговування виробничого устаткування;

- вибором виробничих приміщень;

- вибором виробничого устаткування;

- вибором матеріалів (заготівок, напівфабрикатів);

- розміщенням виробничого устаткування і організацією робочих місць;

- розподілом функцій між людиною і устаткуванням у цілях обмеження тяжкості та напруженості праці;

- вибором способів зберігання і транспортування вихідних матеріалів (заготівок, напівфабрикатів), готової продукції і відходів виробництва;

- професійним відбором і навчанням працюючих;

- застосуванням засобів захисту працюючих;

- включенням вимог безпеки в нормативно-технічну (і технологічну) документацію.

2. Модель, в широкому розумінні, - це предмет, явище, система (опис, схема, знак, графік, план, макет і таке інше), які в певних умовах виступають у ролі замінника або представника будь-якого іншого предмета, явища чи системи.

З погляду науки модель - це матеріальна чи уявна система, що відображає чи імітує принципи внутрішньої організації, функціонування, певні властивості чи характеристики об'єкта дослідження, безпосереднє вивчення якого неможливе. Модель може замінити цей об'єкт в пізнавальному процесі з метою отримання нових знань про нього. Таким чином, відношення "модель - оригінал" не природне, а зумовлене процесом пізнання, і питання про їх співвідношення, ступінь їх подібності, адекватності - одне з найважливіших і найскладніших у процесі використання моделей в науковому пізнанні.

Сам процес моделювання - це непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об'єктів пізнання на їх моделях, коли за певних причин безпосереднє їх вивчення неможливе.

Моделі в дисципліні "Безпека життєдіяльності" можна систематизувати за об'єктом зв'язків. Всі моделі можна умовно поділити на дві множини залежно від обсягу зв'язків, які вони демонструють.

Перша множина об'єднує моделі, що характеризуються структурою зв'язків. Друга множина об'єднує моделі парних зв'язків. Певна умовність відносно цієї множини пов'язана з тим, що запровадження глибокого аналізу дає змогу уявити механізми реалізації цих зв'язків діючих великих систем.

Для характеристики довкілля на глобальному, державному і регіональному рівнях використовуються поняття структури зв'язків. Відповідно до визначеної послідовності рівнів (за територією, від світового до регіонального) зменшується кількість таких зв'язків - з одного боку, а з іншого - збільшується рівень їх деталізації.

Державний рівень в цьому разі розуміють як сукупність діючих галузей виробництва - джерел забруднення і географічні фактори території, що одержує це забруднення. Відповідно до двох визначених рівнів подані моделі, що формують уявлення про стан світового довкілля і держави (в рамках сільськогосподарської галузі). На регіональному рівні модель, що формує стан довкілля, може бути представлена у вигляді взаємодій комплексу діючих (діючого) підприємств з середовищем сільськогосподарського виробництва.

Для визначення умов роботи підприємства агропромислового комплексу найбільшу увагу для використання привертають моделі, що відображають зв'язки:

1) "Регіональний природно-виробничий комплекс - середовище сільськогосподарського виробництва";

2) "Сільськогосподарське підприємство - довкілля";

3) "Виробниче середовище сільськогосподарського підприємства - людина, що працює".

Отримання найбільш деталізованої інформації за взаємодії можливе на рівні парних (взаємодій) у вигляді: забруднювач середовища (джерелом є підприємство) - елемент довкілля. Таким чином необхідно розробити відповідні моделі парної взаємодії.

До таких моделей (у вигляді прикладу) належать: а) модель розповсюдження елемента забруднення в середовищі (елементи довкілля - атмосфера, гідросфера, літосфера);

б) моделі обігу елемента забруднення в елементах довкілля;

в) моделі обігу елементів середовища;

г) моделі взаємних впливів на елементи довкілля;

д) моделі взаємодій екологічних компонентів і організації екосистем;

е) моделі впливів небезпечних і шкідливих факторів; є) моделі ієрархії екосистем та ін.

У межах пари "виробниче середовище - людина" визначений зміст взаємодій реалізується на базі спрощення уявлення "виробниче середовище" і подання його як "технологічний процес, обладнання, види сільськогосподарських робіт та іншого".

В період виконання "технологічного процесу…" виникають небезпеки. Це може бути ініційовано як з боку "технологічного процесу, обладнання, видів сільськогосподарських робіт", так і з боку "людини". Відповідно до цього, в схемі розгляду нещасного випадку треба йти двома шляхами відносно:

-- технологічного процесу, обладнання, видів сільськогосподарських робіт та ін.;

-- "людини" як джерела небезпек.

Вивчення розвитку подій проводиться за допомогою ступеневих логіко-імітаційних моделей. Події і переходи за змістом формуються трьома складовими: 1) технологічний процес, його операції і елементи; 2) конструкція обладнання; 3) стан охорони праці при їх взаємодії.

В умовах наявності небезпечних обставин під час виконання сільськогосподарських робіт людина сприяє, усвідомлює, приймає і реалізує відповідні рішення в послідовності.

Обидві моделі в межах поєднання свого змісту дають змогу усвідомити комплексний розвиток подій, причини аварій та ін., сприяють створенню безпечних умов праці і запобіганню травматизму.

3. Таксономія небезпек - це класифікація та систематизація явищ, процесів, інформації, об'єктів, здатних завдати шкоди (повністю не розроблено). Прикладом таксономії небезпек може бути такий поділ:

- за походженням (природні, техногенні, соціально-політичні, комбіновані);

- за локалізацією (космічні, атмосферні, літосферні, гідросферні);

- за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі, забруднення);

- за шкодою (соціальні, технічні, екологічні);

- за сферою прояву (побутові, виробничі, спортивні, дорожньотранспортні);

- за часом прояву (імпульсні, кумулятивні);

- за характером дії на людину (активні й пасивні (останні активізуються за рахунок енергії, носієм якої є сама людина, що наражається на гострі, нерухомі елементи, ями, ухили, нерівності поверхні тощо)).

Ідентифікація небезпек пошук типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розроблення заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків.

Щоб визначити загрозу небезпеки, використовують категорії серйозності (- катастрофічна, II - критична, III - гранична, IV - незначна), які встановлюють кількісне значення відносної дії ймовірних наслідків небезпечних умов та рівні ймовірності небезпеки (А - часта, В - вірогідна, С - випадкова, D - віддалена, Е - неймовірна), які є якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія, що є наслідком не усунутої або непідконтрольної небезпеки.

Квантифікація небезпек - введення кількісних характеристик для оцінювання ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішим кількісним показником небезпеки є ступінь ризику. Застосовують числові, балові та інші прийоми кваліфікації. Ступінь небезпеки може бути кількість потерпілих, збиток для навколишнього середовища, втрати, зумовлені,небезпеками.

Для усунення або ж хоча б зменшення збитків, яких завдають небезпеки, їх регламентують державні нормативно-правові документи. Види небезпек, їх ознаки та перелік документів, що їх регламентують, наведено у табл. 1.1. Принципи нормування небезпек такі:

- повне усунення дії небезпеки;

- регламентація Граничнодопустимої інтенсивності дії небезпеки;

- допущення більшої інтенсивності дії за умови зменшення тривалості

Ознаки і регламентація небезпек залежно від їх виду



4. Фізіологія праці - це наука, що вивчає зміни функціонального стану організму людини під впливом його трудової діяльності й обґрунтовує методи і засоби організації трудового процесу, які спрямовані на підтримку високої працездатності і збереження здоров'я працюючих.

Основними задачами фізіології праці є:

- вивчення фізіологічних закономірностей трудової діяльності;

- дослідження фізіологічних параметрів організму при різних видах робіт;

- розробка практичних рекомендацій і заходів, спрямованих на оптимізацію трудового процесу, зниження стомлюваності, збереження здоров'я і високої працездатності протягом тривалого часу.

У процесі трудової діяльності людині приходиться виконувати різні види робіт. Історично склався розподіл на фізичну і розумову працю, що з фізіологічної точки зору умовно. Ніяка м'язова діяльність неможлива без участі центральної нервової системи, яка регулює і координує всі процеси в організмі, у той же час немає такої розумової роботи, при якій відсутня м'язова діяльність. Розходження трудових процесів виявляється лише в перевазі діяльності м'язової чи центральної нервової систем. В даний час, у зв'язку з механізацією й автоматизацією виробничих процесів, фізичне навантаження в трудовій діяльності грає все меншу роль і значно зростає роль вищої нервової діяльності.

В основі будь-якої трудової дії лежить цільова настанова, на базі якої в центральній нервовій системі утворюється визначена програма дій, що реалізується в системно організованому поведінковому акті. Такі запрограмовані дії звуться динамічним стереотипом. Сутність динамічного стереотипу полягає в тім, що в ЦНС формуються довгострокові поточні нервові процеси, які відповідають просторовим, тимчасовим і упорядкованим особливостям впливу на організм зовнішніх і внутрішніх подразників. При цьому забезпечується точність і своєчасність реакції організму на звичні подразники, що особливо важливо у формуванні різних трудових навичок. Наявність динамічного стереотипу виключає зайві дії в процесі виконання роботи, заощаджує енергію і віддаляє настання стомлення. Крім того динамічний стереотип забезпечує пристосування організму до мінливих умов праці.

У процесі трудової дії в ЦНС надходить інформація про хід виконання програми, на підставі якої можливі поточні виправлення до дій. Точність програмування й успішність виконання програми залежать від досвіду і кількості попередніх повторень цієї дії, тобто автоматизму навичок.

У ході трудового процесу активізуються різні фізіологічні системи. Якщо переважають фізичні зусилля, то насамперед активізується м'язова система і система так називаного вегетативного забезпечення м'язової діяльності (кровообіг, дихання); при інтенсивній фізичній роботі зростає рівень обмінних процесів, кількість споживаного за хвилину кисню, хвилинний обсяг і частота дихання, число серцевих скорочень і т.д. В процесі розумової діяльності активізуються різні відділи кори головного мозку, у яких зростає ліжечок і споживання кисню; при збільшенні ступеня 3 розумової чи емоційної напруги спостерігається частішання пульсу, підвищення артеріального тиску, зростає інтенсивність обмінних процесів. У фізіології праці найважливішими є поняття працездатності і стомлення.

Під працездатністю розуміють потенційну можливість людини виконувати протягом заданого часу і з достатньою ефективністю роботу визначеного обсягу і якості. Під впливом безлічі факторів працездатність змінюється в часі й умовно підрозділяється на наступні фази:

перша фаза - фаза "впрацьованості", у цей період підвищується активність центральної нервової системи, зростає рівень обмінних процесів, підсилюється діяльність серцево-судинної системи, що приводить до наростання працездатності;

друга фаза - фаза щодо стійкої працездатності, у цей період відзначається оптимальний рівень функціонування ЦНС, ефективність праці максимальна; третя фаза - фаза зниження працездатності, зв'язана з розвитком стомлення. Тривалість кожної з цих фаз залежить як від індивідуальних особливостей ЦНС, так і від умов середовища, у яких виконується робота, від виду і характеру діяльності, від емоційного і фізичного стану організму.

Розуміння процесів зміни працездатності дозволяє попередити і віддалити настання стомлення. Наприклад, у студентів перших курсів вищих навчальних закладів відповідно до біологічних ритмів "пік" працездатності приходиться на 11 годин ранку; фаза стійкої працездатності спостерігається приблизно до 16 годин, а потім починається третя фаза - зниження працездатності. Відповідно до цього, основною проблемою є продовження другої фази. Воно може бути досягнуто цілим комплексом заходів, серед яких найбільш ефективними є зміна видів діяльності, виробнича гімнастика, перерви в роботі і так далі, тобто всі заходи, спрямовані на попередження стомлення.

Стомлення - це зниження працездатності, що настає в процесі роботи. Якщо в роботі переважає розумова напруга, стомлення характеризується зниженням уваги, продуктивності розумової праці, збільшенням кількості помилок, що допускаються в роботі, стомленням аналізаторів. Якщо переважають у роботі фізичні зусилля, стомлення виявляється в зниженні м'язової сили.

Існує ряд теорій стомлення: теорія виснаження в м'язах енергетичних запасів, теорія "отруєння" організму молочною кислотою й ін. Однак, дослідженнями було доведено, що припинення роботи внаслідок стомлення залежить від стану центральної нервової системи.

При тривалому порушенні визначених ділянок нервової системи настає перезбудження і гальмування умовних рефлексів. Гальмування дозволяє кліткам не реагувати на імпульси, що надходять, унаслідок чого припиняється активна діяльність. Гальмування є мірою попередження функціонального виснаження кліток. Стомлення може накопичуватися зі дня в день і перерости в перевтому. Перевтома - це патологічний стан - хвороба, що не зникає після звичайного відпочинку, вимагає спеціального лікування.

Важливе місце в питаннях фізіології праці займають поняття тяжкості і напруженості праці.

Поняття тяжкості найчастіше відносять до робіт, при виконанні яких переважають м'язові зусилля. Критеріями цієї характеристики праці при динамічному навантаженні є: потужність зовнішньої механічної роботи, максимальна величина вантажів, що вручну піднімаються, величина ручного вантажообігу за зміну, частота кроків в одну хвилину, нахили тулуба понад 500 за хвилину при роботі стоячи; при статичному навантаженні тяжкість праці оцінюють по величині статичного навантаження у кГс/с при утриманні зусилля однією рукою, двома руками, за участю м'язів корпуса і ніг, часу перебування в змушеній позі.

За величиною загальних енерговитрат організму фізичні роботи поділяються на легкі (Іа, Іб), середньої важкості (ІІа, ІІб) та важкі (III) (табл. 2.1).

До категорії Іа належать роботи, які виконуються сидячи та не потребують фізичного напруження (професії сфери управління, швейного і годинникового виробництва та ін.).

Таблиця 2.1. Категорії робіт за величиною загальних енерговитрат організму (ДСН 3.3.6.042-99)

До категорії Іб належать роботи, які виконуються сидячи, стоячи або пов'язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням (низка професій на підприємствах зв'язку, контролери, майстри та ін.).

До категорії На належать роботи, які пов'язані з постійним ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів у положенні стоячи або сидячи і потребують певного фізичного напруження (низка професій у прядильно-ткацькому виробництві, механоскладальних цехах та ін.).

До категорії ІІб належать роботи, які виконуються стоячи, пов'язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів та супроводжуються помірним фізичним напруженням (низка професій на підприємствах машинобудування, металургії та ін.).

До категорії III належать роботи, які пов'язані з постійними переміщеннями, перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів, і потребують великих фізичних зусиль (низка професій з виконанням ручних операцій на металургійних, машинобудівних, гірничовидобувних підприємствах).

Чим вища категорія виконуваної роботи, тим більше навантаження на опорно-м'язову, дихальну та серцево-судинну системи. Так, частота серцевих скорочень, яка в стані спокою становить 65-70 скорочень на хвилину, при виконанні важких робіт може зростати до 150 170. Легенева вентиляція, так само як і частота серцевих скорочень, підвищується паралельно зростанню інтенсивності виконуваної роботи. Вентиляція легень, що складає 6-8 літрів повітря на хвилину в стані спокою, під час важкої фізичної роботи може перевищувати 100 літрів за хвилину. Під час інтенсивної роботи відбуваються зміни і деяких інших функцій організму.

Поняття напруженість праці частіше відносять до робіт з перевагою нервово-емоційної напруги. Критеріями напруженості такої праці є напруга уваги (число виробничо-важливих об'єктів спостереження, тривалість зосередженого спостереження у відсотках від загального часу зміни, щільність сигналів чи повідомлень у середньому в одну годину), емоційна напруга, напруга аналізаторів, обсяг оперативної пам'яті, інтелектуальна напруга, монотонність роботи.

При розумовій роботі уповільнюється частота серцевих скорочень, підвищується кров'яний тиск, послаблюються обмінні процеси, зменшується кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, водночас збільшується кровопостачання мозку (у 8-10 разів порівняно зі станом спокою). Розумова діяльність дуже тісно пов'язана з роботою органів чуття, в першу чергу органів зору та слуху. Порівняно з фізичною діяльністю при окремих видах розумової діяльності (робота конструкторів, операторів ЕОМ, учнів та вчителів тощо) напруженість органів чуття зростає в 5-10 разів. Це зумовлює більш жорсткі вимоги щодо рівнів шуму, вібрації, освітленості саме при розумовій діяльності.

Незважаючи на суттєві відмінності, поділ трудової діяльності на фізичну та розумову досить умовний. З розвитком науки та техніки, автоматизації та механізації трудових процесів межа між ними все більше згладжується. Існує спосіб оцінки ваги роботи зі споживання кисню і енерговитратам (табл.1. 3).

Напруженість праці в кожному конкретному випадку залежить як від важкості (будь то розумова чи фізична праця), так і від індивідуальних здібностей працюючого. Праця однакової важкості може викликати у різних людей різний ступінь напруженості. Ряд дослідників вважають, що стан стомлення розвивається через напругу, тому ступінь стомлення може служити критерієм робочої напруги.



Таблиця 1.3 Характеристика інтенсивності роботи

При фізичній роботі важливе значення має правильна організація робочих рухів, чергування статичних і динамічних зусиль. Статичні м'язові зусилля характеризуються перевагою напруги над розслабленням. При цьому робота м'язів здійснюється в анаеробних, тобто в без кисневих умовах.

Клітки і тканини м'язів одержують енергію в результаті дисиміляції, розщеплення складних органічних речовин до вуглекислого газу і води. Прикладом може служити гліколіз - розщеплення глюкози, що протікає в два основних етапи - без кисневий і кисневий.

На без кисневому етапі молекула глюкози розщеплюється до молочної кислоти, причому виділяється невелика кількість енергії й утворюється всього дві молекули ацетілтрифосфата (АТФ). АТФ - основна енергетична речовина клітки, одиниця виміру енергії в клітці, усі процеси перетворення енергії супроводжуються синтезом або розпадом АТФ. При статичних зусиллях, коли м'язи стиснуті, кровоносні судини здавлені, у клітки не надходить кисень, гліколіз зупиняється на без кисневому етапі, енергія не утворюється, у клітках накопичується молочна кислота, з'являється почуття стомлення, біль у м'язах. При чергуванні напруги м'язів із їхнім розслабленням гліколіз йде в два етапи, молочна кислота розщеплюється до вуглекислого газу і води і при цьому клітка одержує майже в 20 разів більше енергії - 38 молекул АТФ.

Таким чином, при чергуванні статичних і динамічних навантажень можна домогтися переваги кисневого розщеплення над без кисневим, що сприяє більш тривалому збереженню працездатності. У цьому зв'язку винятково важливою є фізіологічна раціоналізація, основними напрямками якої є раціональна організація трудового процесу, створення умов для швидкого оволодіння трудовими навичками, раціональна організація режимів праці і відпочинку.

Рішенню цих задач служить ергономіка - наука, що вивчає трудові процеси з метою оптимізації знарядь і умов праці, підвищення ефективності трудової діяльності і збереження здоров'я працюючих. Основним об'єктом ергономіки є система "людина-машина", у якій ведуча роль належить людині.

5. Забезпечення захисту населення і територій у разі загрози й виникнення НС, як одне з найважливіших завдань держави, здійснюється згідно із законами України. Комплекс підготовчих захисних заходів однаковий як для мирного, так і для воєнного часу, оскільки враховує поєднання впливу уражаючих факторів усіх НС і можливого застосування агресором сучасних засобів ураження. Основні принципи захисту населення і територій від НС забезпечують максимально ефективне розв'язання проблеми, а саме:

- пріоритетність завдань, спрямованих на захист людей, збереження їх здоров'я, а також на захист довкілля;

- обов'язковість завчасного планування й реалізації заходів для захисту населення і територій з урахуванням економічних, природних та інших особливостей регіону, а також імовірності виникнення НС;

- комплексне використання способів і засобів захисту й вибір найбільш раціональних;

- вільний доступ населення до інформації про захист від НС;

- особиста відповідальність керівників органів ЦЗ та піклування громадян про власну безпеку, неухильне дотримання ними правил поведінки та дій у НС. Основні способи захисту населення і територій від уражаючої дії факторів, що виникають у НС мирного та воєнного часу, такі:

- оповіщення та інформування населення;

- використання засобів індивідуального захисту;

- укриття людей у захисних спорудах цивільного захисту;

- здійснення евакуаційних заходів;

- медичний і психологічний захист людей,

- забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя;

- біологічний захист людей, тварин і рослин;

- інженерний захист територій;

- радіаційний і хімічний захист населення й територій.

Оповіщення та інформування у сфері цивільного захисту

Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій полягає у своєчасному доведенні такої інформації до органів управління цивільного захисту, сил цивільного захисту, суб'єктів господарювання та населення. Оповіщення забезпечується за допомогою:

- функціонування загальнодержавної, територіальних, місцевих автоматизованих систем централізованого оповіщення, а також спеціальних, локальних та об'єктових систем оповіщення;

- централізованого використання телекомунікаційних мереж загального користування, мереж загальнонаціонального, регіонального та місцевого радіомовлення і телебачення та інших технічних засобів передавання (відображення) інформації;

- автоматизації процесу передавання сигналів і повідомлень;

- функціонування на об'єктах підвищеної небезпеки автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення;

- організаційно-технічної інтеграції різних систем централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій та автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій і оповіщення;

- функціонування сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло для передавання інформації з питань цивільного захисту. Установлення сигнально-гучномовних пристроїв і електронних інформаційних табло та місця їх розташування покладається на органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання.

Органи управління ЦЗ зобов'язані надавати населенню оперативну та достовірну інформацію про НС, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, про способи та методи захисту від них, а також про свою діяльність із питань цивільного захисту, зокрема в доступній для осіб із вадами зору та слуху формі.

Засоби індивідуального та колективного захисту

Використання засобів індивідуального захисту.

Цей прийом полягає у своєчасному використанні спеціальних індивідуальних засобів, що забезпечують захист органів дихання, шкіри, підвищує захисні властивості організму від дії СДОР, РР та бактеріологічних засобів (БЗ). Для повного та ефективного захисту необхідно виконувати такі умови:

- заздалегідь забезпечити населення засобами індивідуального захисту;

- своєчасно видати людям засоби захисту (у разі виникнення НС);

- своєчасно оповістити населення про небезпеку та постійно інформувати його про стан радіоактивної, хімічної та біологічної обстановки. Використання засобів колективного захисту.

Захисні спорудження (ЗС) призначені для захисту людей від наслідків аварій (катастроф) і стихійних лих, а також від уражаючих факторів зброї масового ураження та звичайних засобів нападу, впливу вторинних уражаючих факторів ядерного вибуху.

Захисні спорудження поділяють на такі:

- за призначенням: для захисту населення; для розміщення органів управління й медичних установ.

- за місцем розташування: вбудовані; що стоять окремо; метрополітени; гірничі виробки.

- за місткістю: малі (на 150-600 осіб); середні (на 600-2000 осіб); великі (більше ніж 2000 осіб).

До захисних споруд цивільного захисту належать такі:

- сховища;

- протирадіаційні укриття (ПРУ);

- швидкоспоруджувані захисні споруди цивільного захисту;

- споруди подвійного призначення;

- найпростіші укриття. До будівництва та експлуатації ЗС ставлять такі вимоги: - забезпечення захисту людей протягом тривалого часу (не менше двох діб - період значного зниження рівня радіації);

- розташування якомога ближче до місць перебування людей (сховищ - не далі ніж 500 м, ПРУ - 3000 м);

- наявність не менше ніж двох входів і аварійного виходу.

Загальна місткість ЗС має відповідати чисельності персоналу об'єкта господарювання.

За місткістю сховища бувають такими: малої місткості - 150- 600 осіб, середньої - 600-2000, великої - більше 2000. Будувати сховища місткістю менше ніж 150 місць економічно недоцільно.

Протирадіаційні укриття споруджують на 50 осіб і більше, а облаштовані в наявних будівлях та швидко споруджувані простіші укриття - на 5 і більше осіб.

Будівництво захисних споруд і їх утримання потребують багато часу та коштів, тому накопичують фонд захисних споруд таким чином:

- будують сховища одночасно з будівництвом нових підприємств, розрахованих на укриття працівників найбільшої зміни;

- будують ПРУ;

- використовують лінії метрополітену підземного пролягання;

- обладнують сховища в підземних та інших заглиблених приміщеннях будівель і споруд;

- пристосовують і використовують частини приміщень освоєного підземного простору міст для захисту населення;

- використовують підземні вироби та природні порожнини;

- масово будують швидко споруджувані сховища та укриття в період загрози виникнення НС у скорочений термін (3-6 діб).

Наявний фонд захисних споруд у повсякденних умовах життєдіяльності використовують для господарських, культурних та побутових потреб у встановленому порядку (за прямим призначенням у встановлений короткий термін). У мирний час їх можуть передавати в оренду для забезпечення господарських, культурних та побутових потреб зі збереженням цільового призначення таких споруд, окрім тих, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням, а саме:

- у яких розташовані пункти управління;

- призначених для укриття працівників суб'єктів господарювання, що мають об'єкти підвищеної небезпеки;

- розташованих у зонах спостереження атомних електростанцій та призначених для укриття населення під час радіаційних аварій.

Контроль за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, спільно з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими державними адміністраціями.

Евакуаційні заходи

Вживання заходів з евакуації населення полягає в завчасному (до початку виникнення НС, у період загрози) вивезенні (виведенні) населення з місць можливого ураження, зони катастрофічного затоплення (зараження) в безпечні райони на тимчасове або постійне проживання. В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, що мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також на випадок війни, евакуація - це основний спосіб захисту населення, її проведення планують і готують заздалегідь. Евакуацію проводять на державному, регіональному, місцевому або об'єктовому рівнях.

Залежно від особливостей надзвичайної ситуації встановлюють такі види евакуації:

- обов'язкова;

- загальна; часткова;

- неповторна; тимчасова.

Обов'язкову евакуацію населення проводять у разі виникнення загрози:

- аварій із викидом радіоактивних та сильнодійних отруйних речовин;

- катастрофічного затоплення місцевості;

- масових лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геологічних та гідрогеологічних явищ і процесів;

- збройних конфліктів (з районів можливих бойових дій у безпечні райони, які визначає Міністерство оборони України на особливий період).

Загальну евакуацію проводять ?:

- в особливий період за рішенням Кабінету Міністрів України;

- у разі виникнення загрози для населення, яке проживає в зоні виникнення НС воєнного характеру;

- у разі можливого радіоактивного зараження територій навколо атомних електростанцій;

- у разі виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням хвилі прориву, лісових і торф'яних пожеж, інших явищ із тяжкими наслідками.

Часткову евакуацію населення проводять на відповідній території в разі виникнення або загрози виникнення НС.

Під час проведення загальної або часткової евакуації насамперед вивозять не зайняте у сфері виробництва та обслуговування населення: маленьких дітей, школярів, студентів, вихованців дитячих будинків разом із викладачами й вихователями, пенсіонерів та інвалідів з будинків для осіб похилого віку разом з обслуговуючим персоналом і членами їх сімей.

Рішення про проведення евакуації ухвалюють такі органи влади:

- на державному рівні

- Кабінет Міністрів України;

- на регіональному рівні

- обласні та Київська державні адміністрації, міські державні адміністрації;

- на місцевому рівні

- районні державні адміністрації, відповідні органи місцевого самоврядування; - на об'єктовому рівні

- керівники об'єктів господарської діяльності.

Проведення евакуації забезпечують шляхом за допомогою вживання таких заходів:

- утворення регіональних, місцевих та об'єктових органів з евакуації;

- планування евакуації;

- визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та майна;

- організації оповіщення керівників суб'єктів господарювання й населення про початок евакуації;

- організації управління евакуацією;

- життєзабезпечення евакуйованого населення в місцях їх безпечного розміщення;

- навчання населення діям під час проведення евакуації.

Населення, що підлягає евакуації, поділяють на дві категорії.

До першої категорії належать працівники та службовці, що працюватимуть під час війни на підприємствах і в установах, продукція яких потрібна для оборони, а також працівники комунальних підприємств міста. Захист людей зі зміни, яка працює, забезпечують у сховищах на об'єктах; захист членів сімей та людей з інших змін забезпечують у заміській зоні.

Для цієї категорії населення евакуаційні заходи називають розосередженням працівників та службовців, що діють за принципом: жити за межами міста, працювати в місті. З огляду на це для них райони розміщення призначають ближче до міста, поряд із транспортними магістралями з урахуванням того, щоб час проїзду на роботу й назад у заміську зону не перевищував 4-5 год. Евакуацією називають вивезення або виведення з міста в заміську зону другої категорії населення.

До другої категорії населення належать працівники та службовці об'єктів, що припиняють роботу під час війни або переносять її в заміську зону, і не зайняте у сфері виробництва й обслуговування населення. Евакуйоване населення мешкає в заміській зоні до особливого розпорядження.

Розосередження та евакуацію можна проводити такими способами:

- вивезення населення транспортом;

- виведення пішки;

- комбінованим.

У разі комбінованого способу транспортом вивозять працівників об'єктів, що функціонують, формування ЦЗ, інвалідів, хворих, жінок із дітьми до 10 років.

Після розосередження та евакуації в містах залишається лише зміна, що працює.

Розосередження та евакуацію працівників, службовців, членів їх сімей планують і організовують за територіально-виробничим принципом, тобто працівники - за об'єктами господарської діяльності, а населення, що не має стосунку до виробництва, - за місцем проживання, через місцеві органи з евакуації.

Евакуйоване населення, працівників та службовців підприємств, що функціонують, розміщують у заміській зоні на житловій площі місцевих мешканців, у клубах, пристосованих для проживання службових та виробничих будівлях, будинках відпочинку, пансіонатах, дачних селищах.

Для безпосереднього керування підготовкою та проведенням евакозаходів створюють евакуаційні органи: у містах - міські, районні та об'єктові евакуаційні комісії (ЕК); збірні евакуаційні пункти (ЗЕП); у заміській зоні - евакоприймальні комісії (ЕПК), приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) та проміжні пункти евакуації (ППЕ).

На шляху слідування (проходження, прямування) та розміщення евакуйованого населення передбачають такі що?:

- радіаційний та хімічний захист;

- медичний захист;

- матеріальне забезпечення;

- технічне забезпечення;

- транспортне забезпечення;

- підтримка громадського порядку.

Практичні завдання

Завдання 1.

Оцінка наслідків вибуху газоповітряної суміші

Визначити надлишковий тиск, який може очікуватися в районі вибуху ємкості, у якій знаходиться Q = 9 т. скріпленого пропану. Відстань від епіцентру вибуху до розрахункового об'єкту складає L = 180 м. Залежно від визначеної величини надлишкового тиску встановити ступінь руйнування елементів об'єкту.

Рішення:

1) Визначаємо радіус зони детонаційної хвилі (зони І)

2) Знаходимо радіус зони дії продуктів вибуху (зона ІІ)

3) Порівняти відстані від центру вибуху до цеху (140 м) з визначенням радіусами зони І (36,9 м) та зони ІІ (61,88 м) свідчить, що цех знаходиться за межами цих зон, тобто в зоні повітряноударної хвилі (зона ІІІ). Далі знаходимо значення надлишкового тиску на відстані 140 м, від еаіцентру вибуху, при цьому приймаємо R_III = 140 м.

4) Визначаємо відносну величину :

Так як значення , то

5) Після цих розрахунків визначається ступінь руйнування будівель, споруд, обладнання на відстані L = 140 м від центру вибуху за таблицею в методичці. Отримаємо такі результати:

№ п/п	Елемент об'єкту	Руйнування
1. Виробничі, адміністративні будівлі і споруди
1	Бетонні та залізобетонні будівлі	0,25-0,80	Слабке
2	Багатоповерхові залізобетонні будівлі з великою пл. скління	0,41-0,90	Сильне
3	Цегляні малоповерхові будівлі (1- 2 поверхи)	>0,35	Повне
4	Цегляні багатоповерхові будівлі (три поверхи і вище)	>0,35	Повне
5	Дерев'яні будівлі	>0,20	Повне
6	Скління будівель	>0,03	Повне
2. Виробниче обладнання
1	Стакани стандартні	>0,45	Повне
2	Електродвигуни Р до 2 кВт	>0,50	Повне
3	Трансформатори 100 - 1000 кВт	0,51-0,60	Сильне
4	Котельня та ін. цегляні споруди	>0,35	Повне
5	Наземні металеві резервуари та ємності.	0,41-0,70	Середнє
6	Трансформаторні підстанції	0,41-0,60	Середнє
7	Машини швейні, трикотажні, взуттєві	0,41-0,60	Сильне
3. Інші об'єкти
1	Повітряні мережі зв'язку	0,41-0,60	Середнє
2	Сховища розраховані на Р = 0,5 кПа	0,50-0,70	Слабке
3	Вантажні автомобілі та цистерни	0,56-0,65	Сильне
4	Літаки на постої	>0,15	Повне
5	Земляні греблі	1,50-7,00	Для цього об'єкту руйнувань не буде, можливо лише слабкі руйнування в найгіршому випадку

Завдання 2.

Визначення економічних збитків внаслідок наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря

Визначити економічні збитки внаслідок наднормативних викидів забруднених речовин в атмосферне повітря за такими даними: підприємство знаходиться* у місті Харків; забруднююча речовина сірководень; дата факту перевірки 27.03; усунення 15.01; термін роботи джерела 30% доби; об'ємна витрата забруднюючої речовини V_i = 410 м ³/с; середня концентрація забруднюючої речовини С_і = 0,085 г/м ³ ; потужність дозволеного викиду забруднюючої речовини, яка встановлена дозволом на викид M_qi = 14,8 г/с; середньорічна фонова концентрація забруднюючої речовини С_ф = 0,006 мг/м ³.

На промисловому підприємстві м. Харків при контрольній перевірці 27 березня 2007 року зафіксовано середню концентрацію викиду сірководню С_і = 0,085 мг/м ³ при об'ємній витраті Vі = 410 м ³/с. За фактом виявленого порушення було видано припис про його усунення в строк до 15 січня 2008 року. У зазначений строк порушення було усунуте.

За цей час джерело працювало 30 % від доби. Тимчасово погоджений викид (ТПВ) по даному джерелу встановлений дозволом, становить = 14,8 г/с.

Визначити розмір компенсації збитків.

Час роботи джерела в режимі наднормативного викиду береться з часу останнього зафіксованого порушення і становить:

Маса викиду сірководню, що здійснювався з перевищенням ТПВ розраховується за формулою і становить:

Розмір компенсації збитків розраховується за формулою і становить:

П = 400 - розмір мінімальної плати на момент перевірки, грн.;

- показник відносної небезпечності для сірководню відсутня величина середньодобової гранично допустимої концентрації при визначенні береться величина максимально допустимої разової концентрації = 0,008 мг/м ³

= 2,25 - коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-економічні особливості м. Харків, при , :

= 1,2 - коефіцієнт, що залежить від рівня забруднення атмосфери м. Харків сірководнем, при значенні максимально допустимої разової концентрації:

мг/м ³

У випадку відсутності спостережень на підприємстві, час роботи джерела в режимі наднормативного викиду встановлюється за три попередніх місяці до дня даної перевірки. При відсутності дозволу на викид забруднюючих речовин, час роботи джерела в режимі наднормативного викиду визначається з моменту виявлення порушення до моменту оформлення дозволу на викид.

Завдання 3.

Визначення економічних збитків внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів

Визначити загальну суму збитків за наднормативний скид забруднюючих речовин у водний об'єкт за слідуючи ми даними: категорія водного об'єкту ІІІ; витрата стічних вод V= 725 м ³/год; тривалість наднормативного скиду Т = 2340 год; фактична та дозволена для скиду концентрація забруднюючих речовин у стічних водах (г/м ³): біологічне забруднення приймається для ); нафта - = 2,5 г/м ³ фактична концентрація 0,8 г/м ³ дозволена для скиду концентрація; фенол - = 0,5 г/м ³ фактична концентрація 0,04 г/м ³ дозволена для скиду концентрація; свинець - = 1,7 г/м ³ фактична концентрація 0,15 г/м ³ дозволена для скиду концентрація; сапонін = 1,6 г/м ³ фактична концентрація 0,7 г/м ³ дозволена для скиду концентрація; хром = 6,0 г/м ³ фактична концентрація 0,9 г/м ³ дозволена для скиду концентрація; речовина "n" для якої відсутня ГДК і відповідно не затверджена величина ГДС та допустима концентрація - = 1,7 г/м ³ фактична концентрація, дозволена для скиду концентрація відсутня.

V - витрати стічних вод, м ³/год.;

Т - тривалість наднормативного скиду, годин (взяти з попередньої задачі);

- фактична концентрація забруднюючих речовин у стічних водах, г/м ³;

- дозволена для скиду концентрація забруднюючих речовин визначена при затвердженні ГДС (ТУС), г/м ³;

0,003 - базова ставка відшкодування збитків у частках неоподаткованого мінімуму доходів громадян, ПМД/кг;

- показник відносної небезпечності речовин, визначається з співвідношення 1/;

- гранично-допустима концентрація і-ої забруднюючої речовини згідно з таблиці.

У разі скиду речовин, для яких не встановлені рівні ГДК або орієнтовнобезпечні рівні впливу (ОБРВ), показник відносної небезпечності приймається рівним 100, а при ГДК - "відсутність" 100 000.

Для завислих речовин показник відносної небезпечності приймається рівним 0,3, а для підприємств, що експлуатують комунальні системи каналізації - 0,1.

S - величина неоподаткованого мінімуму доходів громадян, грн. (17 грн.);

Q - коефіцієнт, що враховує категорію водного об'єкту;