Особистість як суб’єкт і об’єкт безпеки життєдіяльності: соціологічний контекст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особистість як суб'єкт і об'єкт безпеки життєдіяльності: соціологічний контекст

У статті здійснено спробу схарактеризувати напрями соціологічного аналізу особистості як суб 'єкту і об 'єкту безпеки життєдіяльності. Зокрема, визначено, що вивчення особистості, яка виконує трояку роль (об'єкту і засобу захисту, джерела не-безпек), дозволить в межах соціології дослідити критерії її безпеки життєдіяльності, рівні ієрархічної структури системи соціального середовища щодо забезпечення безпе-ки життєдіяльності з визначенням місця і ролі особистості на кожному з них, сту-пінь адекватності соціальних уявлень, рівень адаптивності та адаптаційних ресурсів, механізми забезпечення безпеки життєдіяльності, соціально-психологічну структуру безпеки життєдіяльності, індивідуальні стратегії поведінки щодо забезпечення безпе-чного життя тощо.

Ключові слова: особистість, безпека життєдіяльності, суб 'єкт і об 'єкт дослі-дження. безпека життєдіяльність захист особистість

Наявні тектонічні зсуви, що відбуваються в суспільно-політичному, соціально-економічному житті сучасного українського суспільства, зако-номірно супроводжуються негативними наслідками для кожної конкретної особистості, особливо за умов депривації потреб безпеки як стану відносно повного фізичного, соціального й духовного благополуччя. Життєдіяль-ність як складний процес створення особистістю умов для функціонуван-ня, розвитку, самоствердження та самореалізації тісно взаємопов'язаний з навколишнім природним середовищем і соціальною реальністю. Активно змінюючи їх, вона викликає протидію, тим самим будь-яка діяльність осо-бистості є потенційно небезпечною, адже нерозривно пов'язана з пору-шенням цілісності природного й соціального світів і не завжди передбачу-ваною реакцією на подібні втручання. Саме тому конструювання системи безпечної життєдіяльності має починатися з усвідомлення вихідного по-ложення про те, що особистість є активним учасником забезпечення влас-ної безпеки й безпеки інших людей. Здатність особистості самореалізува- тися в секторі безпеки є важливою особливістю сучасних теоретико- методологічних підходів до розуміння сутності безпеки життєдіяльності, адже її забезпечення - це процес створення сприятливих умов діяльності, реалізації свобод суб'єктів, які здатні контролювати умови власного існу-вання.

Вивченню теоретико-методологічних проблем забезпечення безпеки життєдіяльності особистості присвячені праці У. Бека, Е. Гіденса, Н. Лу- мана, П. Штомпки, В. Кузнецова, С. Сулашкіна [10], В. Губанова, Л. Ми-хайлова, В. Соломіна [9], В. Ярочкіна [11], Я. Бузанової [12], А. Лобачева [8], Н. Рибалкіна та ін. Аналіз структури та механізмів соціально- © Калашнікова Л. В., 2017 психологічної безпеки особистості здійснено в теоретичних доробках О. Зотової [5], Ю. Зінченко [6], Е. Подольської, В. Назаркіної, О. Шаро- ватової та ін. Незважаючи на численні наукові напрацювання щодо особ-ливостей функціонування та розвитку особистості як суб'єкта/об'єкта без-пеки, свого уточнення вимагають саме соціологічні аспекти її вивчення в контексті конструювання й підтримки системи безпеки життєдіяльності.

Метою статті є з'ясування напрямів соціологічного аналізу осо-бистості як суб'єкта й об'єкта безпеки життєдіяльності.

Соціальні системи, у межах яких діє особистість, включають компо-ненти ієрархічної структури (цивілізація, соціум, соціальні групи тощо), крім них об'єктами практичної діяльності й пізнавальної активності висту-пають об'єкти природного середовища, пов'язані з її життєдіяльністю, а також різні сфери її забезпечення (економічна, соціальна, політична, війсь-кова, демографічна, інформаційна, психологічна та ін.). Кожна із зазначе-них сфер по-різному виявляється в діяльності особистості залежно від ма-сштабів, місцезнаходження, умов функціонування та розвитку, тоді як сис-тема безпеки життєдіяльності являє собою форму взаємодії первинних елементів (суб'єктів та об'єктів) для досягнення балансу інтересів, захисту від потенційних/явних загроз, що піддаються моделюванню, діагностуван-ню й моніторингу з метою управління цією системою. Розглядаючи склад суб'єктів та об'єктів цієї системи, потрібно зауважити наявність тісного взаємозв'язку між ними. Суб'єктами безпеки життєдіяльності є всі ті об'єкти, які створюють/забезпечують безпечний стан, а об'єктами - ті, що використовують цей стан у своїх життєвих інтересах.

У ході розгляду об'єкта й суб'єкта безпеки, перш за все, доцільно ма-ксимально враховувати відповідні положення Конституції України, Поста-нови Верховної Ради України «Про Концепцію національної безпеки Украї-ни» [2], Закону України «Про основи національної безпеки» [1], рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про Концепцію розвитку се-ктору безпеки і оборони» [3] та «Про Стратегію національної безпеки Укра-їни» [4]. Аналіз змісту зазначених актів дає змогу зробити висновки про те, що в чинному українському законодавстві поняття безпеки сформульовано в межах національної безпеки, відповідно об'єктами останньої є людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи; суспільство - його духов-ні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цін-ності, інформаційне й навколишнє природне середовище і природні ресур-си; держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність. Натомість суб'єктами забезпечення національної безпеки виступають державні органи влади, а також громадяни України [1].

Дещо різняться від законодавчо визначеного розуміння об'єкта й суб'єкта безпеки уявлення науковців про них, насамперед, зважаючи на наявні межі вивчення в лоні різних наукових дисциплін. Порівняння тра-диційних та сучасних концепцій безпеки [7] дало змогу дійти висновку про те, що в усіх них референтом безпеки виступає особистість. Проте, якщо в традиційних теоріях монопольне право суб'єкта безпеки належало державі, то погляди більшості сучасних науковців щодо проблем забезпечення без-печного життя все ж таки особистісно орієнтовані. Пояснити такі тенденції можна, насамперед, наявними відмінностями щодо масштабу й характеру загроз - від елементарних загроз фізичному існуванню до розмаїття загроз таким складовим безпеки, як політична, економічна, соціальна, демографі-чна, екологічна, продовольча, інформаційна, соціокультурна, психологічна тощо. З іншого боку, суттєво різняться механізми забезпечення безпеки. Якщо традиційно безпека передбачала нарощування військового арсеналу, то в сучасному суспільстві зосереджена увага на захисті базових потреб, посиленні статусної позиції конкретної особистості.

Історично сформована бінарна система «особистість - середовище її самоствердження та самореалізації» є багатоцільовою, проте провідною метою є забезпечення безпечного життя. Досягнення безпеки функціону-вання такої системи можливе за умови дотримання принципів системного підходу до аналізу особливостей кожного з елементів цієї системи.

Визначаючи сутність особистості, суспільства й держави як об'єктів та суб'єктів безпеки, у межах системного підходу С. Сулашкін зосереджує увагу на їх інтересах та можливості захисту, виділяючи сутнісні ознаки, характеристики як чинники безпеки (рис. 1, 2).

Запропонований підхід дає змогу, рухаючись у напрямі від загроз безпеці життєдіяльності особистості до загроз функціонування й розвитку суспільства, країни, окреслити принципи їх структурування для кожного із зазначених соціальних об'єктів, виділяючи саме статичні аспекти впливу загроз на об' єкти безпеки.

А. Лобачов, здійснюючи аналіз явища безпеки життєдіяльності в ме-жах структурного підходу, дійшов висновку, що основою будь-яких сис-тем безпеки є її особистісна й колективна (суспільна) складові. Іншими словами, первинним об'єктом дослідження у сфері безпеки повинна висту-пати все ж таки конкретна особистість. Виходячи з наявних структурних рівнів, він виділив відповідні їм види загроз і різновиди безпеки життєдія-льності (рис. 3) [8, с. 19].

Рис. 3. Види загроз і різновиди безпеки відповідно до структурних рівнів їх прояву [8, с. 19]

У межах поведінкового підходу концепція безпеки особистості, за-пропонована В. Ярочкіним, Я. Бузановою, яскраво демонструє наявну су-купність загроз у системі «людина - соціальне середовище». Зазначені чинники мають, передусім, соціально-психологічний характер і виявля-ються в поведінці людини в різних варіаціях. Вони можуть бути, з одного боку, стійкими й тривалими за часом дії, детерміновані незадоволеністю соціальним становищем, результатами трудової діяльності, байдужістю оточення. З іншого - ситуативними, що виникають під впливом різних не-порозумінь у відносинах. Негативний вплив зазначених чинників може ви-являтися через поведінкові відхилення, натомість найпоширенішими нас-лідками є конфлікти, тривожність, страх, паніка тощо. Соціальна практика показує, що людина порушує правила безпечної життєдіяльності через не-знання, невміння або небажання дотримуватися вимог безпеки [12, с. 78].

Методи захисту:

самозахист

Посягання на: