Теоретичні засади безпеки життєдіяльності та охорони праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності людини

Актуальність і завдання курсу БЖД

Сучасна людина живе у світі природних, техногенних суспільних та інших небезпек, які постійно загрожують її здоров'ю, а інколи навіть самому життю. За таких обставин БЖД, як і безпека самої людини, стає першорядною, тому що торкається сутності людського життя, та існування.

У результаті вивчення курсу студенти повинні знати психологічні властивості людини і психофізіологію життєдіяльності і шляхи «с оптимізації, характеристику довкілля, небезпечні й шкідливі фіктори середовища та наслідки їхніх негативних дій; засоби і методи підвищення безпеки й екологічності технічних засобів та технологічних процесів; основні положення теорії ризику; способи захисту людини від уражаючих факторів аварій, катастроф, стихійного лиха. Ознайомитись з основними небезпеками, які формують і виховують соціальний імунітет особистості -- до шкідливих звичок, запобігання їх та збереження власного здоров'я. Цілком природньо що сучасний стан соціально-політичного і науково-технічного розвитку суспільства, його вплив і наслідки цього впливу на людину, довкілля вже не можна уявити як щось стабільне, що обумовлює життя людини, її здоров'я і майбутнє.

Актуальність дисципліни ще більше зростає у зв'язку з існуванням аксіоми про потенційну небезпеку діяльності: % в жодному виді діяльності неможливо досягнути абсолютної безпеки, будь-яка діяльність потенційно небезпечна.

Аналіз процесу трансформації системи управління суспільством передових країн світу свідчить, що екзистенціональні потреби буття людини -- безпека власного існування, стабільність життєзабезпечення, впевненість у завтрішньому дні, прагнення уникнути несправедливості, гарантія зайнятості, страхування від нещасного випадку, становлять базовий зміст системи державного управління.

Безпека життєдіяльності -- наука що вивчає проблеми безпечного перебування людини в довкіллі в процесі різних видів її діяльності. В центрі увага курсу БЖД - людина як самоціль розвитку суспільства, а його визначенням є вислів старогрецького філософа Протагора "Людина є мірило всіх речей". Людина має цінність не тільки як робоча сила, яку потрібно охороняти в процесі трудової діяльності, а як неповторний індивідум, який зберігає свою цінність незалежно від свого конкретного місцезнаходження і виконавчих функцій признаних суспільством необхідними і корисними, Вся сукупність видів людської активності утворює поняття діяльності. Якраз діяльність і вирізняє людину від інших живих істот, вона є специфічно людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства. Форми діяльності розмаїті. Вони охоплюють практичні; інтелектуальні духовні процеси, які протікають в побуті, громадській, культурній, виробничій, науковій та інших сферах життя.

Діяльністю займаються всі -- діти, дорослі, люди похилого віку, тому безпека діяльності має відношення до всіх людей.

Безпека - це стан діяльності, при якому з певною ймовірністю виключається прояв небезпек. Безпека - це мета, а безпека життєдіяльності - засоби, шляхи, методи її досягнення.

Завданням БЖД є розробка методів прогнозування, вивчення та ідентифікація небезпечних, шкідливих факторів, їх впливу на людину і довкілля.

Курс БЖД призначений:

Виховувати в людині гуманне, свідоме ставлення до питань особистої безпеки та безпеки оточуючих в усіх сферах відносин;

виробити навики ідентифікації небезпечних та шкідливих факторів створення сприятливих умов життєдіяльності людей на певній території.

тримати на контролі проектування нової техніки і технологічних процесів згідно з сучасними вимогами екології.

прогнозувати можливу обстановку і приймати грамотні рішення в умовах надзвичайних ситуацій щодо захисту населення та персоналу об'єктів від можливих негативних наслідків.

забезпечити якісне засвоєння нового стереотипу поведінки людини з метою виживання в нових природних та антропогенних умовах,

БЖД базується на досягненнях таких дисциплін, як інженерна психологія, фізіологія людини, охорона праці, екологія, ергономіка, економіка, фізика, хімія, біологія, медицина, 3 древніх часів до наших днів людина прагнула забезпечити свою безпеку, З розвитком промисловості це потребує спеціальних знань, особливо це актуально зараз, в добу науково технічного процесу, і покликана відігравати важливу роль в стабілізації людського суспільства.

б). Класифікація небезпек.

Небезпека -- центральне поняття БЖД, що об 'єднує явища, процеси, об'єкти, здатні в певних умовах наносити матеріальні збитки, загрожувати життю у всіх його проявах. Небезпека властива всім системам, які мають енергію, хімічну, фізичну, механічну, біологічну чи інші, несумісні з життєдіяльністю людини.

Так як небезпека - поняття складне з багатьма ознаками, то таксономування їх виконує важливу роль в організації наукового знання в області безпеки діяльності, дозволяє глибше пізнати її природу небезпеки (Таксономанія - наука про класифікацію і систематизацію складних явищ.)

за находженням небезпеки бувають природні, техногенні, антропогенні, екологічні, змішані (згідно офіційних стандартів небезпеки поділяються на фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні):

за часом дії негативних наслідків поділяються на імпульсивні і кумулятивні.

за локалізацією пов'язані з літосферою, гідросферою, атмосферою, космосом.

за наслідками: втома, захворюваннями, травми, аварії, пожежі, смертельні випадки.

за збитками, які можуть бути соціальними, технічними, екологічними,

за сферою прояву - побутові, спортивні, дорожньо-транспортні, виробничі, військові.

за характером дії на людину поділяються на активні і пасивні (останні активізуються за рахунок енергії, носієм якої є сама людина.)

Вивчаючи середовище проживання, необхідно враховувати геліофізичні фактори (сонячне випромінювання, магнітні бурі, парниковий ефект, кріологічні ритми); геофізичні фактори (землетруси, вулканічні виверження, обвали і обрушення гірських порід, раптові викиди викопних порід і газів, гірські удари прориви плавунів, карстових вод, а також сипучих порід, горіння, вибухи метану, вугільного пилу, отруєння природними газами); метеорологічні фактори (атмосферний тиск, температура повітря, вологість, кислотні дощі, тумани, блискавки і грім, грози і зливи, град, бурі та урагани, шквали і смерчі.

До технічних факторів слід в першу чергу віднести надійність техніки (конструктивні недоліки, технологічні і експлуатаційні порушення, катастрофічне руйнування деталей машин.) а також санітарно-гігієнічні умови в приміщеннях та на робочому місці (шкідливі речовини в робочій зоні, промислове освітлення, шум, вібрація, світлові, електромагнітні, радіоактивні випромінювання).

При вивчанні людських чинників увагу потрібно звертати на фізіологічну надійність людини, зокрема на аналізатори (зоровий, слуховий, вестибулярний, смаковий, нюховий, шкіряний, руховий вісцеральний) за допомогою яких здійснюється контакт з довкіллям, а також психологічну надійність (пам'ять, емоції, сенсомоторні реакції, увага, мислення, воля, характер, темперамент, соромливість). Важливо також знати фактори, які знижують працездатність людини ( конфлікти, захворювання, втома та перевтома, алкоголізм, наркоманія, нікотиноманія та багато інших чинників), та ті, що її підвищують (аеробна підготовка, медикобіологічні методи, професійний вибір та професійна освіта.

Знання основ безпеки дозволяють розширити психологічне поле самозахисту особистості й, зокрема, розвивати у неї здатність піклуватися про себе, задовольняти свої потреби та одержувати задоволення від життя. Активна участь кожного громадянина в піклуванні про довкілля і про самого себе є гарантом безпеки особи, суспільства і людства на шляху до збалансованого розвитку, є важливим компонентом через участь кожного у соціально-культурному житті.

Отже свобода і захист є фундаментальними складовими безпеки життя і діяльності людини, поза якими не можливий розвиток людини.

2. Характерні ознаки безпеки життєдіяльності

І.Це складне матеріальне середовище, в основу якого входять: люди, засоби праці, результати праці і середовище буття. Взаємодія і взаємозв'язок між компонентами здійснюється за допомогою діяльності, як специфічної форми праці.

2.Це упорядкована система за метою, методом, часом і характером вирішуємих задач. При цьому, мета - це максимальне задоволення всіх потреб і забезпечення прогресу розвитку суспільства; місце життя та діяльність людей, що пов'язана з визначеними населеними пунктами, містами, регіонами, країнами, континентами; регламетована за часом.

3.Взаємопов'язана і взаємозалежна від навколишнього та штучного середовища буття. Життєдіяльність істотно впливає на навколишнє середовище, поступово погіршує його параметри і створює умови для виникнення надзвичайних ситуацій екологічного характеру.

Система безперервного динамічного розвитку і удосконалення (наприклад, ріст чисельності населення Землі), саморегуляції і самоуправління, гнучкого пристосування до мінливих умов навколишнього середовища (змінюються умови діяльності, види і форми праці, впроваджується НТП та ін.).

Методологічно притаманна окремій особистості, групі людей, суспільству країни, населенню Землі.

Постійно схильна до впливу різноманітних катаклізмів (природних, виробничих, соціально-побутових, військових та ін.). Катаклізми-постійні супутники життєдіяльності.

Може, здатна і повинна в необхідних ситуаціях захищати свої життєві інтереси.

Це система матеріального споживання і матеріальних збитків свого функціонування (система забруднення навколишнього середовища).

Вказані ознаки показують, що при визначених умовах (стихійні лиха, аварії, катастрофи та ін.) можуть обумовити не тільки порушення цілей, задач, функціональної структури життєдіяльності, а також повне або часткове її руйнування чи обмеження по цілям і задачам, послаблення зв'язків з навколишнім середовищем та ряд ін. негативних наслідків.

9. Забезпечення життєдіяльності при виникненні різноманітних катаклізмів відноситься до категорії вирішення специфічних задач, а умови називаються надзвичайними ситуаціями. Рішення різних специфічних задач потребує наявність спеціально підготовлених сил і засобів, розробки прийомів і способів їх застосування. В цих умовах суспільство повинно мати підготовлені системи захисту життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях.

Головною метою таких систем є захист населення в надзвичайних ситуаціях шляхом ліквідації впливу наслідків різних катаклізмів на процес життєдіяльності, і проведення попереджувальних заходів, що знижують величину можливих збитків.

Захист населення в умовах надзвичайних ситуацій в усіх країнах світу покладена на систему " Цивільної оборони ".

Проблеми безпеки життєдіяльності. Можна визначити ряд важливих проблем, які пов'язані з забезпеченням нормальних умов життя та праці, і вони постійно знаходяться в полі зору людства. Це насамперед:

Підтримка параметрів середовища буття в необхідних для життєдіяльності межах - одна з найважливіших проблем що постає перед населенням земної кулі. З зростанням виробничої діяльності людей, її ускладненням, введенням нових технологій постає проблема технологічної безпеки суспільства, тому що наданому етапі розвитку існує невідповідність якості технологічних процесів рівню та складності виробництва, потребам суспільства. Це означає, що зростає навантаження на структурні частини навколишнього середовища, виникає небезпека виснаження природних ресурсів, безповоротного забруднення і зміни середовища буття. Це, як наслідок, створює реальні передумови для виникнення техногенних катастроф.

Забезпечення населення всіма видами енергоресурсів (електроенергією, газом, нафтопродуктами, кам'яним вугіллям та ін.). Енергетична криза в теперішній час торкнулася багатьох країн, в яких хронічно не вистачає енергоресурсів. Це безперечно знижує рівень життєдіяльності людей.

Забезпечення населення всіма нормами і параметрами штучного середовища буття. В сучасних умовах для людей в різних країнах гострими проблемами є забезпечення житлом, громадськими спорудами, спортивними комплексами, медичними закладами та ін. елементами в системі життєзабезпечення.

Продукти харчування являються фізіологічною основою життєдіяльності. З ростом чисельності населення ця проблема загострюється. Якщо людство не зробить нових видів продуктів харчування, а також своєчасно не адаптується до них, то через деякий час опиниться на грані голодомору або хімічних отруєнь, і як результат, може виникнути надзвичайна ситуація глобального масштабу.

Наявність і раціональне використання в інтересах життєдіяльності питної (прісної) води. Кількість прісної води в структурі Землі є величиною постійною. Але треба зберегти прісну воду від забруднення, яке може привести до непридатності її використання для споживання населенням. Звідси витікає важливість питань водоочистки, водопідготовки, боротьби з промисловим і побутовим забрудненням і виснаженням водоймищ.

Ліквідація (переробка або використання) відходів виробництв, життєдіяльності. Особливу турботу і гостроту представляють відходи небезпечних виробництв: атомних, бактеріологічних. В теперішній час, враховуючи актуальність цієї проблеми, створено і функціонує цілий ряд міжнародних організацій: ЮНЕСКО, МАГАТЕ та ін.

Освоєння нових просторів і світів для людей Землі являється перспективною проблемою. Як в свій час казав В.Е.Ціалковський: "Земля-це колиска людства, але не завжди воно буде жити в колисці".

Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності. До основних принципів забезпечення життєдіяльності відносяться:

1.Безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини. Для цього організму людини потрібні: повітря, чиста питна вода, продукти харчування, тепло, світло, предмети споживання (житло, одяг, взуття та ін.)

2.Взаємодія та взаємозалежність з навколишнім середовищем. Життєдіяльність забезпечується навколишнім середовищем: параметрами споживання, енергоресурсами, корисними копалинами, продуктами харчування, елементами штучного середовища та ін. матеріальними благами.

В свою чергу, життєдіяльність впливає на середовище буття: змінює (регулює) параметри споживання, виснажує енергоресурси, копалини, змінює клімат, рослинний та тваринний світ, забруднює навколишнє середовище.

Проблеми забезпечення безпеки життєдіяльності. Небезпека для життя людини як в надзвичайних ситуаціях, так і в звичайних умовах середовища буття. При цьому життєдіяльність може бути не тільки частково порушена, але й повністю зупинена.

Такий стан висуває вирішення проблеми забезпечення безпеки життєдіяльності в різних ситуаціях. Умовно можна виділити такі 2 групи:

1.Забезпечення безпеки життєдіяльності в нормальних умовах середовища буття.

2.Забезпечення безпеки життєдіяльності в надзвичайних умовах.

До першої групи можна включити вирішення проблем за такими напрямками:

„Охорона здоров'я”

Сутність вирішення цієї проблеми полягає в визначенні форм, методів і засобів профілактики, лікування, реабілітації, а також організації відпочинку людини. Кінцевим результатом вирішення цієї проблеми є збереження здоров'я та працездатності людини, подовження її життя.

„Охорона та захист кордонів”

Вирішення цієї проблеми полягає в розробці правової основи, визначенні сил, засобів і способів охорони і захисту кордонів території проживання певних об'єднань людей.

„Охорона прав людини і громадського порядку”

Вирішення цієї проблеми полягає в визначенні правової основи, необхідної структури організації, сил і засобів для забезпечення вільної і безпечної життєдіяльності людей. Права людини, що зафіксовані в законах будь-якої держави визначають соціальний рівень її життєдіяльності.

Охорона праці.

Сутність цієї проблеми полягає в створенні безпечних, комфортних умов для трудової діяльності людей. Ці умови повинні виключати отримання травм і професійних захворювань працівників на виробництві. Особливої гостроти вона набула з розвитком високомеханізованих галузей виробництва і освоєння нових прогресивних технологій. Потенційна небезпека таких виробництв дуже висока. Складність вирішення цієї проблеми полягає у великій вартості необхідних заходів для охорони праці.

Захист навколишнього середовища.

Сутність цієї проблеми полягає у визначенні сил, засобів і методів збереження або поновлення параметрів навколишнього середовища. Необхідність вирішення цієї проблеми виникла в зв'язку з тим, що в результаті негативних наслідків діяльності людини, конкретні параметри навколишнього середовища вже змінились або продовжують змінюватися настільки, що представляють загрозу для життєдіяльності людини. Сама ж природа підтримати або привести ці параметри до нормальних вже не в змозі. Проблема ця складна і її вирішення потребує значних коштів. Наприклад, в таких галузях як хімічна, нафтопереробна та інших вартість очисних споруд рівноцінна вартості самого виробництва.

Сьогодні ця проблема вийшла за межі однієї держави, і вирішувати її вже треба світовим товариством, за участю міжнародних екологічних організацій.

Забезпечення безпеки життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях можна звести до вирішення таких проблем:

Захист населення в надзвичайних ситуаціях.

Сутність цієї проблеми у визначенні принципів, комплекса заходів, способів захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій.

Надзвичайні ситуації в умовах мирного часу виникають в основному під впливом техногенних факторів ( при великих виробничих аваріях і катастрофах). При цьому основними причинами аварій, як правило, є людський фактор: некомпетентність або низький професійний рівень працівників, не виконання правил техніки безпеки та ін. Отже, забезпечення безпеки життєдіяльності в цілому залежить від людей-учасників виробництва і, перш за все, від керівного та інженерного складу.

3. Небезпека виникнення надзвичайних ситуацій, їх характеристика і класифікація

На сучасному етапі характерною особливістю розвитку цивілізації являється зростання та посилення ризику її існування.

В повній відповідальності з законами діалектики, життя постійно висуває і продовжує ставити перед людством різні невідкладні проблеми. В окремі моменти розвитку виникає свого роду комуляція і різке загострення протиріч між природою і суспільством, або в середині самого суспільства. Вони призводять не тільки до воєнних, а й до соціальних конфліктів, великих промислових катастроф, ускладнення наслідків стихійних лих та інших надзвичайних ситуацій. До найбільших жертв і руйнувань призводять національні, глобальні воєнні і соціально-політичні конфлікти, в першу чергу світові війни. Підраховано, що за 5,5 тис. років на Землі відбулося близько 15 тис. війн і збройних конфліктів, в яких загинуло майже 3,5 млрд. чоловік.

Людські втрати в першій світовій війні склали понад 10 млн. чоловік, в тому числі 100 тис. від застосування хімічної зброї (хлору), а загальний збиток знищених матеріальних цінностей - 30 млрд. доларів ( в цінах того часу ).Атомні бомбардування японських міст Хіросіми і Нагасакі в кінці 2 світової війни привели до загибелі 102 тис. чоловік і опроміненню 385 тис, більшість з яких загинули через це в наступні роки, деякі через 10-20 років. Після другої світової війни відбулося 179 конфліктів, в тому числі 136 збройних війн. Ці збройні конфлікти після 1945 р. лишили життя ще більш ніж 25 млн. чоловік.

Щорічно гинуть десятки, а то і сотні тисяч людей, зростає уразливість великих міст до стихійних лих.

Трагедії Чорнобиля, Спітака та інших міст і регіонів показали, що ніякими засобами не компенсувати загибель тисяч людей. Все це не залишає ніякого сумніву в тому, що проблеми запобігання або мінімізації виникнення ризику, а також масштабів наслідків природних і технологічних катастроф належить до числа гостроактуальних.

Стихійні лиха, технологічні катастрофи і серйозне загострення екологічної ситуації постійно загрожували і ще більше загрожують безпеці людини. Тільки за останні 20 років від стихійних лих, промислових аварій і катастроф постраждали більше ніж 1 млрд. людей, в тому числі 5 млн. загинуло, а нанесений матеріальний збиток рахується триліонами доларів. За цей же час з екологічних причин залишили свої рідні місця і стали новим "класом" біженців міліони людей: на сьогодні у всьому світі їх налічується більш ніж 10 млн. чоловік. Традиційних біженців ( жертв збройних конфліктів і регіональних війн) зараз більше 13 млн. чоловік. Від різного роду катаклізмів, за даними ООН, нараховується - 750 млн. чоловік мають доходи нижче прожиткового мінімуму (в Україні 70% населення). За останні 20 років різко підвищилась кількість потерпілих від стихійних лих, особливо від повенів і засух.

Вивчення даних, які характеризують чисельність і руйнівну силу великих стихійних лих світу, до яких статистика ООН відносить ті, що несуть за собою загибель більше 10 чоловік, а збиток понад 1 млн. доларів, свідчить про їх зростання. Якщо в 1938 -1977 рр. в світі в середньому відбувалося чотири землетруси, п'ять ураганів і вісім повенів за рік, то в останні роки аналогічні показники зросли до 9,34 і 27.

За даними шведського Червоного Хреста кількість усіх стихійних лих в світі в 60-ті роки збільшилась на 54%, або на 4,4% в середньому на рік, в 70-ті на 81%, останні роки ще більше. Кількість природних катастроф в 1975-1990 рр. перевищила аналогічний показник за попередні десятиріччя вдвічі, кількість їх жертв збільшилась в шість разів. Відбувається зростання вбиваючої сили стихійних лих, при ураженні вона зросла з 20 тис. жертв в 60-ті роки, до 143 тис. в 70-ті, тобто більш ніж в сім разів. Така ж тенденція спостерігається, на превеликий жаль, і зараз.

Ці стихійні лиха наносять населенню і світовому народному господарству збиток понад 70 млрд. доларів кожного року.

Враховуючи матеріальний збиток від стихійних лих, витрати на відновлювальні роботи оцінюється в середньому в 1,5-2,0 % валового національного продукта, тоді як в державах "третього світу" він складає понад 15-20% валового національного продукту.

На думку фахівців із університету Кларка (штат Масачусет, США), стихійні лиха обумовлюють від 10 до 25% усіх передчасних випадків смерті в країнах що розвиваються. В розвинутих країнах цей показник складає 3-5%, або в 4,5 рази менше. В країнах, що розвиваються, кількість жертв від стихійних лих вдвічі вище, ніж в розвинутих, а в менш розвинутих країнах - в 6 разів. В деяких випадках цей розрив значно більший. Наприклад, землетрус однакової сили і інтенсивності "вбив" в Перу в 50 разів більше людей, ніж в Японії. В 1960-1980 рр. середньостатистичні землетруси в Японії привели до загибелі 63 чоловік, тоді як в Перу - більше ніж 2900.

Необхідно визнати, що аналогічний уражаючий контраст існує і між колишнім СРСР і країнами Заходу та Японією.

Втручаючись в природу і створюючи більш потужні інженерні комплекси, людство формує нову надзвичано складну систему, включаючи техносферу, закономірності якої поки не зовсім пізнані.

Історія людства породила ще один парадокс - на протязі сторіч людство вдосконалювало техніку, щоб захистити себе від випадкового природного явища, але в результаті прийшло до найвищої технічної небезпеки, яка пов'язана з технологічним ризиком, особливо при виробництві ядерної енергії.

Руйнівний потенціал великих технологічних катастроф зараз порівнюється з загрозою військово-політичних надзвичайних ситуацій. Тільки у сфері енергетики видобувається, зберігається і перероблюється близько 10 млрд. тонн умовного палива - маса, яка здатна горіти і вибухати, руйнівну силу якої можна порівняти з арсеналом ядерної зброї, що накопичена в світі за всю історію його існування. Небезпечні хімічні сполуки зберігаються і перевозяться в кількостях від сотен до триліонів летальних доз, що на один два порядка вищенакопичених радіоактивних речовин в тих самих одиницях виміру.

Розглядаючи дилему про технологічний оптимізм і песимізм, відомий німецький філософ К. Ясперс застерігав від фетишезації технічного прогресу: "Досконало очевидно, що в техніці закладені не тільки безмежні можливості, але безмежна небезпека...."

Події останніх років показали виправданість даного попередження, знову нагадали людству, що науково-технічний прогрес не тільки сприяв підвищенню продуктивності праці, зростанню матеріального добробуту і інтелектуального потенціалу суспільства, але й викликає значні загрози. Досить згадати аварії на АЕС, на хімічних підприємствах в Бхопалі (Індія) і Базелі (Швейцарія), загибель космічного човника "Челінджер" і катастрофи під час вантажних перевезень небезпечних вантажів в Арзамасі, Іркутську і трагедію на нафтопроводі " Західна Сибір-Поволжя".

Хоча великі аварії і катастрофи виникають не дуже часто, але серйозне занепокоєння викликає те, що неухильно збільшується їх кількість і руйнівний ефект.

В Україні щорічно від наслідків надзвичайних ситуацій гине більше 50 тис. чоловік, а чисельність працюючих в умовах, що не відповідають вимогам охорони праці, порівняно з 1991 р. збільшилось з 1,4 до 1,9 млн. чоловік.

Напротязі 1996 року на території України виникло 205 надзвичайних ситуацій техногенного характеру (в 1995р.-111), в тому числі: 28 аварій на залізничному транспорті, 27 на трубопровідному транспорті, 36 великих пожеж і вибухів, 10 аварій з викидом сильнодіючої отруйної речовини (СДОР), 43 аварії на об'єктах комунального господарства, 61 аварія на об'єктах енергетики. Внаслідок цього щорічно в Україні гине більш ніж 50 тис. чоловік. Окрім цього 70 % промислового потенціалу України знаходиться під впливом незадовільних природних техногенних явищ (зсуви, затоплення, пожежі).

Територія нашої країни несе значне техногенне навантаження, особливо в промислово розвинутих регіонах. Потенційно небезпечні об'єкти складають майже третину загальної кількості підприємств і об'єктивно обумовлюють високу імовірність аварій і нещасних випадків.

Тільки в основних галузях народного господарства України більш ніж 3,5 млн. чоловік мають пільги і компенсації за роботу на виробництвах з шкідливими та небезпечними умовами праці.

Розвиток і концепція таких виробництв має великі економічні витрати за рахунок виплати пільг і компенсації. Щорічно на виробництві України травмуються понад 80 тис. працюючих, з них близько 2 тис. чоловік гине, від 5 до 10 тис. чоловік отримують професійні захворювання.

Фізична зношеність основних фондів зростає у всіх галузях суспільного виробництва і особливо це стосується промислово розвинених регіонів.

Явища техногенного характеру, які викликані активною діяльністю людини, починають перевищувати явища, які викликані природними процесами.

Такий стан справи впливає не тільки на безпеку життєдіяльності, але й на екологічну ситуацію в Україні.

4. Класифікація, характеристика і причини виникнення надзвичайних ситуацій

Всупереч розповсюдженій думці про те, що технічна цивілізація знизила ризик, який пов'язаний з впливом на людину несприятливих природних процесів і явищ, аналіз емпіричного матеріалу за параметрами навколишнього середовища доказує, що сучасний світ

залишається уразливим до надзвичайних ситуацій, які дестабілізують соціальні та економічні системи.

Теоретична база технологічного аналізу надзвичайних ситуацій показує, що необхідно розглядати історію розвитку взаємодії природи і суспільства та його внутрішніх суспільних відносин. Історія розвитку природи і розвитку людини невід'ємно пов'язані між собою (людина своєю плоттю та кров'ю належить природі, знаходиться в її середині і залежить від неї і законів її розвитку) і обумовлюють один одного, але при цьому одночасно постійно виникають протиріччя. Виходячи з означеної методологічної передумови можна виділити дві групи протиріч: між природою і суспільством та всередині суспільства (соціальні).

З аналізу надзвичайних ситуацій можна виділити дві сторони такої залежності:

об'єктивно обумовлену, що пов'язана з неможливістю для людини і суспільства вцілому керувати силами природи (це наочно проявляється у відношенні стихійних лих);

суб'єктивно обумовлену, що породжена незнанням, порушенням або ігноруванням законів природи в процесі господарської діяльності, внаслідок чого погіршується якість середовища її мешкання, виникає безпосередня загроза життю і здоров'ю людей (забруднення води, повітря, грунту токсичними речовинами, виснаження озонового шару та ін.).

В останньому випадку негативні для природи явища і процеси виникають внаслідок використання не екологічних (матеріало- і енергоємких, «багатовідходних») технологій.

Іншу сукупність протиріч створює система «технологія-суспільство», в межах якої відбувається зворотній вплив засобів виробництва на суспільство. Вплив техніки і технології на суспільство здійснюється безпосередньо через природне середовище. В цьому проявляється його «посередницька» функція як з'єднуючого ланцюга між природою і суспільством.

Порушення нормальних умов життєдіяльності людей на об'єкті або території, які викликані аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епіфіотією, великими пожежами, застосуванням засобів ураження, що привели або можуть привести до людських втрат і матеріальних збитків називають надзвичайною ситуацією.

Розглядаючи надзвичайні ситуації як наслідок загострення розглянутих вище протиріч можна виділити за місцем походження такі надзвичайні ситуації: природні, техногенні, екологічні, антропогенні, соціально-політичні та соціально-психологічні.

Важливою характеристикою виникнення надзвичайних ситуацій є швидкість їх формування (розвитку). За часом, який проходить безпосередньо від виникнення надзвичайної ситуації до її кульмінаційної вершини, всі ситуації можна розділити на два типа -- «вибухові» і «плавні». В надзвичайних ситуаціях першого типу час визначається не годинами, а хвилинами, а під час і секундами. Досить згадати стихійні лиха, деякі види технологічних катастроф (аварії на великих енергетичних об'єктах: АЕС, ТЕС, газопроводах, а також на хімічних підприємствах). Для ситуацій «плавного» типу властивий довготривалий латентний період, що продовжується інколи десятиріччями.

Ще однією важливою характеристикою надзвичайних ситуацій є масштаби впливу і наслідків, включаючи простір, соціально-екологічні і економічні (людські і матеріальні втрати, деградація екосистем) аспекти. За цією комплексною ознакою можна виділити ще п'ять типів надзвичайних ситуацій: локальні, територіальні, регіональні, державні і глобальні.

Деякі природні катастрофи (повені, землетруси та ін.) можуть мати як суто природне, так і природно-антропогенне походження, особливо це характерно для сучасного етапу розвитку суспільства. Теж саме можна сказати і по відношенню до деяких епідемічних захворювань, дія яких носить також «комбінований» характер. Існує певний взаємозв'язок між «плавними» і «вибуховими» надзвичайними ситуаціями. Наприклад, катастрофа на трубопроводі «Західна Сибір-Поволжя», яка сталася під Уфою в 1989 р., по всім канонам відноситься до «вибухового» типу, але вона назрівала майже чотири роки.

Локальна надзвичайна ситуація при певних умовах може цілком перерости в регіональну, державну і глобальну. Важливо встановити конкретний тип критерія або параметра, згідно якого обстановка, що склалася, відноситься до того чи іншого типу надзвичайних ситуацій. Катастрофи-в Бхопалі (Індія) або Чорнобилі за техніко-економічним критерієм можна віднести до локальної екстремальної ситуації, за економічним -- до державної, а за соціально-політичним (маючи на увазі міжнародний резонанс) і соціально-екологічним (найбільші катастрофи за всю світову історію індустрії і енергетики) критеріям до глобальної надзвичайної ситуації.

Одним із важливих критеріїв надзвичайних ситуацій являється їхня зовнішня несподіваність, раптовість. Слово «зовнішня» вжито не випадково: цим можна підкреслити, що раптовість виникнення екстремальних ситуацій -- не більше ніж форма їх реалізації, проявлення. По суті вони виникають як закономірний результат дії багатьох факторів, що утворюють причинно-слідчий ланцюг подій, які призводять до екстремальних ситуацій. Звідси виходить, що суспільство дотримується пасивної, очікуючої стратегії, концентруючи сили і засоби виключно на захист населення безпосередньо в умовах екстремальних ситуацій і ліквідації їх наслідків.

Надзвичайні ситуації слід аналізувати не в статиці як одномоментний акт -- катастрофи, а в динаміці, як процес, в якому одні події являються наслідком інших.

Технологічні катастрофи. Технологічні катастрофи знаходяться немовби в фокусі класифікаційної схеми, що обумовлено посередництвом функції технології як зв'язуючої ланки в системі виробничих сил між людьми, об'єднуючи їхні виробничі відносини, а також між ними і природними продуктивними силами.

Умови виникнення технологічних катастроф:

1. Існування джерел ризику -- підприємства, виробничі засоби або технологічні процеси які передбачають використання вибухових, лег-когорючих, хімічно агресивних, отруйних і радіаційно-небезпечних речовин і матеріалів. До джерел ризику для здоров'я і життя людей відносяться місця захоронення відходів, що вміщуюють токсичні речовини.

Дії факторів ризику -- звільнення енергії (вибух, запалення) або токсичних речовин в кількостях або дозах що уявляють безпосередню загрозу життю населення. Порогові величини таких доз незавжди можуть бути точно встановлені(наприклад, в разі радіаційного впливу).

Експозиція населення, води, продуктів харчування, одягу та іншого впливу факторів ризику.

Формування означених умов і їх «трансформація» в реальну технологічну катастрофу уявляють собою причинно-слідчий ланцюг, який бере свій початок від потреб людей.

В даному випадку взято інтереси суспільства, в якому протиріччя інтересів між класами і соціальними групами відіграють важливу роль в генезисі технологічних катастроф.

Потреба людей об'єктивно обумовлена біосоціальною природою людини, необхідністю виживання, задоволення головної потреби в їжі,воді, одязі та інше.

Науково-технічний прогрес, забезпечуючи задоволення зростаючого матеріального і інтелектуального попиту суспільства, в той же час, призводить до виникнення нових проблем в техніко-економічному плані (поява нових, все більш потужних і небезпечних джерел ризику для життєдіяльності людей) та в соціально-економічному відношенні (концентрація населення в компактних міських агломераціях, де зосереджена промисловість, в тому числі небезпечні виробництва).

Глибинними причинами технологічних катастроф, виникнення джерел ризику, посилення експозиції населення є слідуюче:

Будівництво престижних, вигідних відомствам (фірмам) замовнику і підряднику, але не потрібних суспільству об'єктів і таких, що наносять значний збиток навколишньому середовищу, та підвищують ризик виникнення екстремальної ситуації.

Будівництво необхідних суспільству об'єктів, експлуатація, яких пов'язана із значним ризиком для здоров'я людей, використанням застарілих проектів і технологій будівництва, обладнання. Це пов'язано з прагненням зекономити витрати на безпеку.

Технократично орієнтований вибір технології спрямований на будівництво необхідних народному господарству об'єктів в місцях, які уразливі в соціально-екологічному і, за деякими оцінками, військово-стратегічному відношеннях (незначна відстань до населених пунктів,особлива хрупкість екосистем та інше). До таких об'єктів відносяться деякі енергетичні об'єкти, особливо АЕС (наприклад, одночасне будівництво в Запоріжжі потужних ТЕС і АЕС та їх спільна експлуатація призводять до випадання кислотних дощів).

Важливою ланкою в причинно-слідчому ланцюзі формування надзвичайних ситуацій, не враховуючи інтереси і вибір технології, являється їхня безпосередня причина. Безпосередніми причинами технологічних катастроф можуть бути зовнішні по відношенню до інженерних систем впливи (стихійні лиха, військово-диверсійні акції та ін.) і внутрішні, тобто умови та обставини, що пов'язані безпосередньо з даною системою, в тому числі технічні неполадки і людські помилки. "Останнім, згідно статистики і за думкою спеціалістів, належить головна роль в виникненні катастрофічних аварій інженерних систем. Отже причина аварій -- не техніка, не організація праці, а сама працююча людина.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру. Надзвичайні ситуації техногенного характеру -- це ситуації, які виникають внаслідок порушення виробничої діяльності людей, впровадженням науково-технічного прогресу на покращення побуту та умов буття суспільства.

Але не завжди ця діяльність носить продуманий характер, на неї не завжди накладаються обмеження, внаслідок чого вона призводить до згубного впливу на навколишнє середовище і життєдіяльність людей.

За масштабами обсягу цей вид надзвичайних ситуацій має як правило локальний характер.

Причинами надзвичайних ситуацій техногенного характеру можуть бути аварії, катастрофи на виробництві, нераціональне використання енергоносіїв, корисних копалин, помилки що допущені в технічних проектах, низький рівень виробничої кваліфікації робітників, службовців, інженерного складу та ін. До категорії надзвичайних ситуацій техногенного характеру також відносяться розриви газопроводів, землетруси, що викликані викачуванням великої кількості води, газу, нафти, затоплення великих територій, які призводять до руйнування населених пунктів, виробничих об'єктів, знищенню рослинності та ш.

На території колишнього Радянського Союзу кожного року відбувалося до 700 великих аварій в промисловості, нафто-газопроводах та в інших галузях.

Вцілому аналіз надзвичайних ситуацій техногенного характеру свідчить про можливість зростання катастроф з майбутньому.

Розглянемо причини і наслідки найбільш великих катастроф.

29 грудня 1984 р. в індійському місті Бхопалі сталася найбільша за всю історію хімічної промисловості катастрофа. Більше 3 тис. чоловік загинуло в перші години після вибуху, 20 тис. чоловік отримали серйозні пошкодження очей. Близько 100 тис. чоловік було госпіталізовано. Трагедія показала всьому світу, як велика хімія може обернутися великим лихом. Під час вибуху хмара метилізиціоніта (МІЦ) накрила найбільш населену частину міста. За своїми токсичними діями МІЦ в 2-5 разів токсичніший фосгену і в 25-30 разів токсичніший від хлору.

На протязі години було викинуто більш ніж 30 тонн МІЦ, що складає до 2,5 млрд. смертельних доз. Причини аварії -- принципові помилки технічного проекту. За нормами безпеки в кожному резервуарі повинно було зберігатися не більше 1 тонни МІЦ, але ця норма набагато була перевищена.

Ступінь небезпеки з кожним роком зростає в зв'язку з транспортуванням цих речовин автомобільним і залізничним транспортом, річковими і морськими судами, трубопровідним транспортом.

Найбільша кількість аварій відбулася на трубопроводі Ніжнєвартовськ-Нєфтєкумськ (Росія). Його довжина 1850 км, був спроектований у 1982 р., побудований в 1985 р., заборонено експлуатацію в 1989 р. За цей час на цьому трубопроводі сталося 4 великих вибухи, самий трагічний в липні 1989 р. -- вибух в Башкірії. При вибусі утворився вогняний смерч, який згубив 572 пасажира зустрічних поїздів, 1000 чоловік стали інвалідами. Сила вибуху порівнюється із вибухом атомного боєзапасу потужністю 6-8 кт, що у 2 рази менше від вибуху над Хіросімою.

Безумовно, до надзвичайних ситуацій техногенного характеру відносяться і великі викиди радіоактивності в навколишнє середовище. Катастрофа на Чорнобильській АЕС тому яскравий приклад. Надзвичайні ситуації техногенного характеру являються найбільш частими в усіх країнах світу. Вони завжди пов'язані з великими.

втратами, з масовими руйнуваннями, пожежами та іншими негативними наслідками.

Надзвичайні ситуації екологічного характеру. Надзвичайні ситуації екологічного характеру -- це такі надзвичайні ситуації, які виникають внаслідок діяльності людей і призводять до порушення екологічного балансу навколишнього середовища. Екологічна катастрофічна ситуація характеризується глибокими незворотніми змінами природи, втратою природних ресурсів і різким погіршенням умов проживання людей, погіршенням їх здоров'я, втратою генофонду і унікальних природних об'єктів. В Україні така ситуація виникла внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Як правило, цей вид надзвичайних ситуацій носить глобальний характер і впливає не тільки "на окремі регіони, а й на цілі держави.

Спеціалісти прогнозують що в найближчі 10 років над Європою може виникнути озоновий отвір. Такий прогноз було дано в 1993 році на Венській Конференції з питань стану озонового шару представниками більше 100 країн світу.

На Конференції відмічалось, що порівняно з 60-ми роками кількість озону в атмосфері зменшилась на 10%. Якщо не прийняти рішучих заходів, то в XXI сторіччі населення такого континенту як Європа очікує екологічна криза.

На Конференції також відмічалось, що цілий ряд розвинутих країн не виконують Копенгагенської угоди 1992 р., яка передбачала припинення випуску продукції із озоноруйнівних матеріалів. Але комерційні інтереси інколи ставляться вище вимог десятків мільйонів людей про заборону дикого знищення озонового шару.

Озоноруйнуючий потенціал різних країн світу приведений в табл.

Таблиця

Назва країни	США	Японія	Німеч-чина	Англія	Франція	Росія	Китай	Італія	Іспанія	Інші країни
Потенцій-ність, в %	29	13	11	8	7	7	4	4	3	8

Дані табл. свідчать, що максимальний внесок в процес руйнації озонового шару вносять найбільш розвинуті країни світу США, Японія, Німеччина та інші

Зростання темпів індустріалізації може привести до світового екологічного кризису.

За даними міжурядової групи з питань еволюції клімату (МУЕК), що створена при ООН, відбувається неперервний процес руйнування клімату.

5. Охорона праці

Основи охорони праці - нормативна дисципліна, яка вивчається з метою формування у майбутніх фахівців із вищою освітою необхідного в їхній подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь із правових та організаційних питань охорони праці, основ фізіології, гігієни праці, виробничої санітарії, безпеки процесів праці та пожежної безпеки, визначеного відповідними державними стандартами освіти, а також активної позиції щодо практичної реалізації принципу пріоритетності охорони життя та здоров'я працівників щодо результатів виробничої діяльності.

Курс "Основи охорони праці" як комплексна дисципліна базується на теоретичних положеннях природничих (фізика, хімія, математика, медицина) та суспільних (економіка, соціологія, психологія, право) наук. Важливе місце в структурі охорони праці займають зв'язки з безпекою життєдіяльності, ергономікою, фізіологією та психологією праці, технічною естетикою та ін.

Історія розвитку науки про охорону праці пройшла довгий шлях свого становлення. Охорона праці як самостійна спеціальна дисципліна формувалася протягом більш ніж семидесяти років. Вперше ця дисципліна була впроваджена в 1929 році в Московському інституті залізничного транспорту. До 1966 року охорона праці викладалась у межах окремих спеціальних та інженерних дисциплін, а як самостійна дисципліна - лише в деяких інститутах.

У 1966 році цей курс був офіційно впроваджений у навчальні програми всіх інженерних спеціальностей, а всім технічним вищим навчальним закладам було запропоновано створити кафедри охорони праці.

Значний внесок у розвиток науки про охорону праці належить визначним російським і радянським ученим. У 1742 р. вийшла робота М. В. Ломоносова "Первые основания металлургии или рудных дел", в якій розроблено теорію природної вентиляції шахт, а також наведені рекомендації з безпеки при використанні драбин і сходин, та щодо застосування робочого одягу. В книзі "Очерки рабочих движений" (1901р.) І. М. Сеченов встановив фізіологічні критерії, за якими можна було встановити тривалість робочого дня. Це була перша книга з фізіології праці. Книга першого професора гігієни Московського університету Ф. Ф. Єрисмана "Курс гігієни" (1887 р.) і 19-томне видання "Материалы по исследованию фабрик и заводов Московской губернии" за його редакцією значно збагатили вчення про гігієну праці. Лікар А. В. Погожев видав у 1902-1903 рр. перший російський журнал "Промышленность и здоровье", а також заснував перший у Росії соціальний музей.

Дослідженнями з питань безпеки праці та виробничого середовища, управління і нагляду за охороною праці, координацією робіт у науково-технічній сфері охорони праці займається створений у 1994 році Національний науково-дослідний інститут охорони праці (ННДІОП).

Державна політика України щодо охорони праці виходить із конституційного права кожного громадянина на належні безпечні і здорові умови праці та пріоритету життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності. Реалізація цієї політики має забезпечити постійне поліпшення умов і безпеки праці, зменшення рівнів травматизму та професійної захворюваності.

В Україні прийнята і реалізується Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001-2005 рр., що була затверджена Кабінетом Міністрів від 10.10.2001 р. (наказ № 1320), на основі якої були розроблені галузеві та регіональні програми поліпшення стану охорони праці.

22.10.2001 р. наказом Мінпраці М> 432 була затверджена і впроваджується в життя Концепція управління охороною праці, в якій визначені шляхи реформування управління охороною праці в Україні.

З метою підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці _ч казом Президента України від 18 вересня 2002 року Л» 834 на базі Державного департаменту з нагляду за охороною праці утворено Державний комітет України з нагляду за охороною праці як центральний орган виконавчої влади у цій сфері.

У 2002 році органами Держнаглядохоронпраці проведено майже 199 тис. оперативних обстежень, призупинено більше 255 тис. робіт і об'єктів, накладено 1290 штрафів на підприємства, притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення нормативних і законодавчих актів про охорону праці понад 51 тис. працівників, з них 8,2 тис. - керівники підприємств і організацій.

Ймовірність загинути, отримати травму чи набути професійне захворювання існує на тих підприємствах, установах та організаціях, де нехтуються правила безпеки і не виконуються вимоги охорони праці. За будь-якої діяльності людини існує ризик отримати травму чи набути професійне захворювання. Людина, яка володіє професійними навичками та знаннями правил безпеки, враховує цей ризик і застосовує заходи, які його зменшують або зовсім виключають. Тому вивчення дисциплін, що стосуються охорони праці (основи охорони праці та охорона праці в галузі), сприяє зменшенню виробничого ризику та збереженню життя і здоров'я багатьох людей.

Мета дисципліни «Основи охорони праці» - формування у майбутніх фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" необхідного в їх професійній діяльності рівня знань та умінь, які відповідають державним стандартам освіти і дають можливість професійно орієнтуватися в питаннях організації виробничого процесу, що відповідає всім нормам і правилам безпеки. Вивчення дисципліни передбачає, що студент користується, крім підручника, законодавчою та нормативною базою України про охорону праці, а також спеціальною і навчальною літературою.

Надалі, на етапі підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст" за професійно орієнтованими програмами на базі знань дисциплін "Безпека життєдіяльності'', "Основи охорони праці '' та профілюючих дисциплін, планується поглиблене вивчення питань охорони праці в галузі, яку студент обрав для подальшої діяльності.

Найбільш вживані терміни та визначення, що застосовуються в підручнику (згідно з ДСТУ 2293-99):

Охорона праці - система правових, соціально -економічннх, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лі кувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Виробнича санітарія - це система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідливих виробничих чинників на працівників.

Гігієна праці - галузь практичної та наукової діяльності, що вивчає стан здоров'я працівників, зумовлений умовами праці, і на цій основі обґрунтовує заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров'я працівників, профілактики несприятливого впливу умов праці.

Небезпечний (виробничий) чинник - це такий чинник, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, гострого отруєння, різкого погіршення здоров'я або до смерті.

Шкідливий (виробничий) чинник - це такий чинник, вплив якого за певних умов може призвести до захворювання, зниження працездатності і (або) негативного виливу на здоров'я нащадків. Прим. Залежно від кількісної характеристики (рівня, концентрації тощо), тривалості впливу, шкідливий виробничий чинник може стати небезпечним.

Безпека - етап захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.

Рівень безпеки - оцінка безпеки, обґрунтована величиною прийнятного ризику.

Промислова безпека - безпека від аварій на виробничих об'єктах і наслідків цих аварій.

Небезпека - потенційне джерело шкоди.

Безпечні умови праці; безпека праці - стан умов праці, за якого вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих чинників усунуто або вплив шкідливих чинників не перевищує гранично допустимих значень.

Закон України "Про охорону праці

Закон "Про охорону праці", прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 р., був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р. Він складається з преамбули та 9 розділів. Відзначимо деякі важливі моменти, занотовані в Законі. Так, у розділі І "Загальні положення" (стаття 1) наводяться визначення понять: "охорона праці", "роботодавець", "працівник", та окреслюється дія цього Закону (стаття 2), який поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб. У статті 3 йдеться про те, що при укладанні міжнародних договорів, на обов'язковість яких надала згоду Верховна Рада України, в яких встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору. Основними принципами державної політики в галузі охорони праці (стаття 4) є пріоритет життя та здоров'я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, навчання з питань охорони праці, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці шляхом суцільного контролю та іп.